Інтродукція мисливсь ...

Тема: Використання антиоксидантних та антистресових речовин при акліматизації тварин до довкілля

План

1. Використання антиоксидантних та антистресових речовин

2. Препарати хімічного та рослинного походження. Гомеопатичні препарати.

3. Шляхи введення препаратів в організм тварини

Широке застосування природних та штучних засобів для регулювання якості життя тварин при перевезенні для цього застосовуються препарати хімічного та рослинного походження (гомеопатичні препарати). В організм  тварини ці препарати потрапляють різними шляхами.

Щоб у диких мисливських тварин був міцний і здоровий організм та вони легко адаптувалися до нових умов оточуючого середевища, потрібно його постійно підтримувати корисними поживними речовинами, зокрема антиоксидантами. Кожна клітина організму стикаються з дією вільних радикалів – оксидантів, у складі яких не вистачає одного або кількох електронів і щоб стабілізуватися вони відбирають необхідні електрони у здорових клітин та тканин організму. Це і називається окисленням, яке в результаті призводить до швидкого старіння, зниження імунітету, руйнування клітин та важких захворювань. І для знешкодження вільних радикалів необхідно вводити в раціон антиоксиданти.

Антиоксидантами називають речовини, що нейтралізують атаки вільних радикалів – нестійких молекул. Вони проникають в організм або утворюються через кисень, який вдихають тварини. В організмі мисливських тварин є своя система антиоксидантного захисту, але в період запалення та інфекцій, коли збудники захворювань потрапляють в організм у великій кількості, власні антиоксиданти швидко витрачаються і не встигають синтезуватися, тому кількість вільних радикалів різко зростає, що призводить до хвороб. І щоб організм ефективно боровся з інфекцією, слід забезпечити антиоксидантами різного механізму дії.

Мисливські тварини можуть отримувати антиоксиданти зі споживанням кормів, однак, через несприятливу екологічну обстановку, потреба в цих речовинах зростає щорічно і для поповнення дефіциту необхідно використовувати вітамінно-мінеральні комплекси, що дадаються у солонці.

Функції антиоксидантів в організмі мисливських тварин:

Роль антиоксидантів у організмі мисливських тварин:

• протистоять вільним радикалом, перериваючи згубний процес окиснення
• зміцнюють власну антиоксидантну систему організму
• уповільнюють процес старіння
• зменшують ризик утворення тяжких захворювань (рак, цукровий діабет)
• зменшують шкідливий вплив ультрафіолету
• надають загальнозміцнюючу дію на організм

Препарати хімічного та рослинного походження.

 Питома вага ветеринарних препаратів і засобів захисту для диких та свійських тварин, у даний час складає 80-85% препаратів, що використовуються для лікування людей. Але у тварин існують і специфічні захворювання, якими людина не хворіє. У таких випадках потрібні специфічні ветеринарні лікарські препарати. Наприклад, це антигельмінтні засоби, кокцидіостатики, інсектоакарициди та ін. В Україні існує досить могутня база з розробки і створення специфічних ветеринарних засобів. Ветеринарні препарати – ветеринарні лікарські й імунобіологічні засоби (препарати), що застосовуються для штучного осіменіння тварин і трансплантації ембріонів, ензими, антисептики, дезінфектанти, інсектоакарициди, родентициди, пробіотики, діагностикуми, засоби догляду за тваринами й інші, котрі використовуються у тваринництві та ветеринарній медицині; тривалий час на українському ринку домінували імпортні ветеринарні препарати. Більшість цих препаратів надходять в Україну з Німеччини, Нідерландів, Франції, Швейцарії та інших країн. Значну частину увезених ветеринарних препаратів складають кормові добавки.

Серед зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів переважають протимікробні препарати, що збігається з тенденціями світового ринку цих препаратів. На другому місці – вітамінні і мінеральні, далі біологічні засоби і протипаразитарні препарати.

 

Ветеринарний Лікарський Засіб - це будь-яка речовина (субстанція) чи комбінація речовин (субстанцій) із заявленою властивістю з лікування чи профілактики хвороб тварин, або будь-яка речовина (субстанція) чи комбінація речовин (субстанцій), що може застосовуватись тваринам з метою відновлення, корегування чи зміни фізіологічних функцій, виявляючи фармакологічну, імунологічну чи метаболічну дію, або для встановлення діагнозу чи евтаназії тварин;

Гомеопатичні лікарські ветеринарні препарати – однокомпонентні чи багатокомпонентні препарати, приготовані за правилами гомеопатичної фармації та призначені для перорального, сублінгвального, ректального, ін’єкційного та місцевого застосування з метою лікування або профілактики захворювань за принципом подібності.

Сировиною для виготовлення гомеопатичних лікарських препаратів можуть служити свіжа та суха рослинна сировина, мінерали та синтетичні сполуки. Гомеопатичні лікарські препарати відпускаються у вигляді різних лікарських форм: гранул гомеопатичних, таблеток, крапель та розчинів для перорального застосування, мазей, супозиторіїв, розчинів для ін’єкцій.

ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ ВЕТПРЕПАРАТІВ

До твердих лікарських форм відносяться як традиційні (порошки, таблетки, капсули, гранули й ін.), так і специфічні ветеринарні лікарські форми (премікси, дусти й ін.).

Порошки (Pulveres) – лікарська форма, що складається з твердих окремих сухих часток різного ступеня здрібненості, яка призначена для внутрішнього або зовнішнього застосування (ДФУ, 1-е вид, доп. 2).

Маса розділених порошків коливається від 0,2 до 1,0-2,0; для великих тварин застосовують порошки і більшої маси (10,0-25,0). Якщо маса порошку дуже мала, то до нього додають індиферентну речовину до бажаної маси. Якщо ж доза речовини має велику масу, її можна для зручності упакування розділити на 2-3 порошки, указавши про це в рецепті; застосування частини порошку (1/2, 1/3 і т. ін.) не рекомендується. Внутрішньо тваринам порошки призначають зазвичай з рідинами, із хлібом, домішують до корму і т.д. Нерозділені порошки призначають для зовнішнього і рідше для внутрішнього застосування. Для нерозділених порошків, що застосовуються зовнішньо, у сигнатурі вказують тільки спосіб і кратність, а для внутрішнього застосування, крім цього, приводиться дозування певною умовною мірою (ложка, склянка).

Дусти (Dustа) – різновид присипки, що складається з діючої речовини і наповнювача – речовини, що легко адсорбується (тальк, біла глина, бентоніт, порошок деревного вугілля й ін.). Їх наносять тільки на неушкоджену шкіру та шерстний покрив. У дустах частіше призначають інсектициди, акарициди, репеленти, що застосовують для боротьби з паразитами, які знаходяться в середовищі, що оточує тварин, або на їхньому тілі. Як правило, дусти роблять на хімічних підприємствах, але їх невеликі кількості можна готувати в аптеці або ветеринарній клініці так само, як і порошки, змішуванням компонентів, за загальними правилами технології порошків. Готовий дуст повинен мати м'яку, «повітряну» консистенцію і добре прилипати до поверхні. Ступінь подрібнення визначають органолептично — між пальцями не повинні відчуватися дрібні крупинки інгредієнтів дусту. Дусти наносять на шкіру з перфорованих коробок або спеціальних розпилювачів; для птахів нерідко дуст домішують до піску для «купання».

 Капсули (Capsules) – тверді лікарські засоби з твердою або м’якою оболонкою різної форми і місткості. Зазвичай капсула містить одну дозу діючої речовини (ДФУ, 1-е вид, доп. 2). Капсули призначені для дозування розділених порошкоподібних, пастоподібних, гранульованих, 36 мікрокапсульованих або рідких лікарських речовин, призначених всередину, що мають неприємний смак або запах. У ветеринарії застосовуються в основному желатинові капсули (Capsulaе gelatinosae).

Желатинові капсули бувають м'які або еластичні (Capsulae moles seu elastica), тверді (Capsulae durae) і з кришечками (Сарsulae operculatae). Капсули бувають овальні, округлі або у вигляді двох циліндрів (діаметром 3-9 мм і довжиною 11-25 мм), які щільно входять один в другий місткістю 0,1 – 1,5 г, для великих тварин – до 30,0. Желатинові капсули повинні розчинятися у воді при 35–40 °С протягом 15 хвилин. Щоб капсули розчинялися в кишечнику, а не в шлунку, у капсульну масу вводять ацетилфталілцелюлозу. Гранули (Granulae) — лікарська форма, що складається з твердих сухих, досить міцних часток порошку. Гранули призначені для : для ковтання, розжовування, розчинення, диспергування у воді або іншій підхожій рідині перед застосуванням (ДФУ, 1-е вид, доп. 2). Розмір гранул за ДФУ знаходиться в межах від 0,2 до 3 мм. У гранулах призначають лікарські речовини, що стимулюють обмінні процеси (мінеральні речовини, мікроелементи) і ін. Одержують гранули грануляцією на хіміко-фармацевтичних або комбікормових заводах з використанням спеціальних грануляторів. Для впливу у певному відділі шлунково-кишкового тракту в гранули додають допоміжні речовини, що уповільнюють або прискорюють розчинення, і різні барвники, звідси і різне фарбування гранул: Ø жовтого кольору – для розчинення в шлунку; Ø світло-червоного – у передньому відділі кишечнику; Ø синього – у середньому відділі кишечнику. Розмір гранул залежить від виду та віку тварини: Ø для поросят – 2 мм; Ø для дорослих свиней – 3 мм; Ø для великої рогатої худоби – більше 3 мм; Ø для курчат – до 1 мм.

Таблетки (Tabuletta) – тверда лікарська форма, яка містить одну дозу однієї або більше діючих речовин і одержана пресуванням певного об’єму часток або іншої підхожою технологією, як екструзія, формування та ліофільне висушування (ліофілізація) (ДФУ, 1-е вид, доп. 2). Ветеринарні фахівці у більшій мірі використовують таблетки в терапевтичній практиці в порівнянні з іншими лікарськими формами. Простота і швидкість введення таблеток тваринам робить їх незамінними в багатьох ситуаціях клінічної практики. Однак, при роботі з тваринами використання таблетованої лікарської форми має свою специфіку. Вона пов'язана з тим, що тварина самостійно не проковтне таблетку, навіть з кормом. Якщо діюча речовина таблетки стабільна, таблетку необхідно подрібнити, а потім змішати із сухим або вологим кормом. Простіше призначити тварині цілу таблетку, поклавши її на корінь язика. У домашніх тварин таку процедуру проводять з використанням або без використання механічних пристосувань – таблеткодавачів та зівників. Великим тваринам таблетки вводять на корінь язика з використанням механічних пристосувань та дотриманням правил техніки безпеки . У ветеринарній практиці, крім традиційного застосування таблеток, використовують таблетки у вигляді твердих дозованих піноутворюючих паличок для внутрішньоматкового введення великій рогатій худобі при лікуванні ендометритів. У якості піноутворювачів використовують кислоти і карбонати або гідрокарбонати, що швидко реагують у вологому середовищі порожнини матки з виділенням вуглекислого газу.

Брикети (Briketa) – тверда, дозована лікарська форма для внутрішнього, зовнішнього застосування, а також для виготовлення інших лікарських форм, отримана пресуванням лікарських засобів у шматки 38 геометрично правильної форми (прямокутної, квадратної, циліндричної та ін.) у вигляді плитки або таблетки діаметром більш 25 мм і масою до 5 кг. Брикети з ЛРС мають масу 8–10 г. У брикети пресують антигельмінтні засоби, мінеральні підкормки, мікроелементи, вітаміни, ферменти та інші кормові добавки, антимікробні засоби, рослинні збори та ін. У якості наповнювачів використовують крохмаль, білу глину, житнє борошно, натрію хлорид, мед, цукор, сорбіт і ін. Ця лікарська форма призначена переважно для групового, масового використання лікарських засобів, в основному з профілактичною або загальностимулюючою метою. Брикети призначають для групового згодовування у формі лизунців (великій рогатій худобі) або після розчинення або подрібнення їх додають до корму або пійла. Брикети одержують різними методами:

–  пресуванням; –  виливанням; – сплавленням. Сольові брикети, що містять мікро- і макроелементи одержують шляхом пресування суміші натрію хлориду, натрію сульфату, солей мікроелементів та інших сполук. Їхнє співвідношення залежить від мети призначення, виду тварин і потреби у відповідних мікро- і макроелементах. Такі брикети розкладають на пасовищах або у годівницях, як сільлизунець. До них тварини мають вільний доступ. Також сольові брикети можна подрібнювати і додавати до корму. Сольові брикети, що містять лікарську речовину (найбільш часто – антигельмінтну), також одержують пресуванням. Лікарську речовину ретельно змішують із подрібненим сольовим комплексом у співвідношенні (1:6 – 1:9) і пресують. Брикети парафінові (одержують розтоплюванням чи виливанням) часто готують з метою боротьби з мишами та щурами. До складу таких брикетів вводять визначену отруйну речовину (зоокумарин або дифенацин у кількості до 3% або «Крисид» – до 1%), а в 39 якості наповнювача використовують парафін і поживну основу в співвідношенні 1:1.

БРИКЕТИ З ЛРС Брикети з лікарської рослинної сировини одержують методом пресування. Рослинну сировину пресують вологою, причому іноді для зволоження використовують не чисту воду, а розчини речовин, що мають клейкі властивості: крохмалю, желатини, цукру, колагену, полівінолу й ін. Для виробництва спресованих брикетів рослинних засобів використовують преси різної конструкції (гідравлічні, механічні, електричні). Брикети можуть бути розділені жолобами на шматки, кожен з яких призначається на один прийом, або приготування інших лікарських форм. Зберігають брикети в щільно закритих банках, коробках або пакетах з пергаментного (парафінованого) паперу. Термінологічний словник Лікарська рослинна сировина (ДФУ, 1-е вид, доп. 3) – переважно цілі, здрібнені або різані рослини, частини рослин, водорості, гриби, лишайники в необробленому, зазвичай висушеному, іноді свіжому вигляді. Деякі соки, що не підлягли спеціальній обробці, також є лікарською рослинною сировиною. Брикети (ДФУ, 1-е вид, доп. 2) – лікарська рослинна сировина або збори, спресовані в брикети, що використовуються як лікарські засоби. Вони мають відповідати вимогам наведеним для лікарської рослинної сировини або зборів відповідно.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕМІКСІВ

Найпоширенішим способом застосування біологічно-активних речовин, вітамінів та мікроелементів є внесення їх у комбікорми у вигляді преміксів – однорідної суміші подрібнених до необхідного розміру біологічно-активних речовин (вітамінів, мікро- та макроелементів, амінокислот тощо) і наповнювача, виготовлених за науково обґрунтованими рецептами. Біологічно активні речовини найчастіше становлять 4-10% маси преміксу, решта – наповнювач, основна функція якого полягає у забезпеченні рівномірного розподілу біологічно-активних речовин у кормі.

Шляхи введення препаратів в організм тварини

Шлях введення ветеринарних лікарських засобів у фармакології — це шлях, яким ліки, рідина, отрута або інша речовина потрапляють в організм тварини.

Процеси проникнення в організм, циркуляції та виведення з нього ліків у фармакології досліджує фармакокінетика.

Різноманітність шляхів введення лікарських препаратів всередину організму , зумовлює необхідність вибору ефективного та безпечного шляху введення, що визначає швидкість, силу і тривалість фармакологічного ефекту.

Шляхи введення ЛЗ розділяють на дві великі групи:

·         Ентеральні (проходження лікарської речовини через весь шлунково-кишковий тракт при пероральному способі введення або через його певний відділ, як при ректальному)

·         Парентеральні (оминаючи шлунково-кишковий тракт).

Кожен метод введення характеризується своїми особливостями, які і визначають вибір того чи іншого шляху для кожного конкретного препарату. Не має оптимального методу, всі відрізняються своїми перевагами та недоліками, тому при виборі методу введення необхідно це враховувати.

Пероральне введення:

Даний метод є найбільш доступним і зустрічається дуже часто.

Переваги:

·                     Можливість вживання ліків хворим самостійно, без спеціальної підготовки та допомоги;

·                     Не травматичність введення та відсутність ускладнень, які часто бувають при парентальних методах (особливо введенні в ЦНС);

·                     Можливість введення великої кількості препаратів.

Але даний метод також має ряд недоліків, який пов'язаний з фізіологією ШКТ:

·                     низька біодоступність ШКТ (шлунково-кишковий тракт) метаболізує частину препаратів до того як вони подіють);

·                     можливий шкідливий вплив на ШКТ;

·                     повільний розвиток терапевтичної дії, оскільки препарату необхідним є час щоб пройти крізь ШКТ і всмоктатися в кров;

·                     наявність індивідуальних відмінностей в швидкості і повноті всмоктування, адже в популяції широко розповсюджені поліморфні варіанти генів тих білків, які відповідають за метаболізм ліків;

·                     руйнування в просвіті шлунка і кишечника (інсуліну, окситоцину та ін.) або при проходженні через печінку (гормони);

·                     неможливість введення ліків, які викликають сильну подразнювальну дію на кишечник.

Саме тому, якщо ми говоримо про ліки, які будуть вводитись перорально, необхідно враховувати ці мінуси і намагатись їх мінімізувати. Для попередження дратівної дії деяких лікарських речовин на слизову оболонку шлунку використовують таблетки, вкриті спеціальною плівкою, яка стійка до шлункового соку, але в лужному середовищі кишечника розщеплюється. Ця плівка також допомагає зменшити вплив речовин організму на препарат, щоб він не метаболізувався до необхідного часу.

Ректальне введення

При ректальному введенні лікарські препарати вводяться організм тварин, використовуючи слизову прямої кишки для отримання системного ефекту. В більшості випадків, цей метод використовується тоді, коли інші шляхи введення не доступні. Особливо прийнятний цей шлях, коли утруднено або неможливо введення препаратів пероральна (блювота, нудота, травми голови, спазм або непрохідність стравоходу і ін.).

Пряма кишка добре постачається кров'ю і має високу всмоктувальну здатність для багатьох лікарських засобів.

Цей метод має переваги у зв'язку з тим, що препарати, введенні ректально, оминають ШКТ. Ректальне введення препаратів дозволяє уникнути подразнення слизової шлунка, а лікарська речовина не піддається дії ферментів шлунково-кишкового тракту. Тому у пряму кишку вводять лікарські речовини, які в значній мірі руйнуються в шлунку і печінці при їх пероральному застосуванні. Таким чином, в даний час багато лікарських препаратів можуть бути введені ректальним шляхом замість парентального або перорального введення.

До основних видів ін'єкцій відносять такі:

внутрішньом'язова (intramuscular),

підшкірна (subcutaneous),

внутрішньовенна (intravenous),

внутрішкірна (intracutaneous)

Парентеральне введення

Серед шляхів парентального введення можна виділити велику кількість варіантів, наприклад внутрішньом'язовий, внутрішньосудинний, підшкірний, внутрішньошкірний, введення в ЦНС, внутрішньокістковий, інтраназальний, субкон'юнктивальний. Але основними є введення в вену або в м'язи.

Внутрішньосудинне введення

·                     внутрішньовенне

·                     внутрішньоартеріальне

·                     «ендолімфатичне»

Введення препаратів проводять струменевим або краплинним способом. У судини вводять тільки водні, іноді спиртові розчини з концентрацією спирту не більше 30 %. Даний спосіб забезпечує швидку появу лікувального ефекту, дозволяє відразу припинити введення препарату при розвитку небажаних реакцій і здійснити точне дозування лікарського препарату. При цьому методі відсутній вплив секретів ШКТ і ферментів печінки, що має місце при внутрішньому вживанні ліків. Також існує можливість введення лікарської речовини хворій тварині, що знаходиться в несвідомому стані або коли ліки не можна вводити через рот.

Але існує і ряд недоліків даного методу:

·                     при введенні рідин через пошкоджений покрив шкіри, в кров легко можуть потрапити і патогенні мікроорганізми;

·                     разом з розчином для ін'єкцій в організм може бути введено повітря, що викликає емболію судин або розлад серцевої діяльності;

·                     навіть незначні кількості сторонніх домішок можуть нанести шкідливий вплив на організм хворої тварини;

·                     психоемоційний аспект, пов'язаний з хворобливістю ін'єкційного шляху введення;

·                     ін'єкції ліків можуть здійснюватися тільки кваліфікованими фахівцями.

Даний шлях введення (внутрішньосудинне введення) поділяється також на кілька типів – можна вводити ліки в вени, артерії чи безпосередньо в аорту.

Найчастіше використовують введення ін'єкцій в вени — з периферичних вен для введення ліків найбільш часто використовують ліктьову вену (солідний діаметр, розташована поверхнево).

Внутрішньоартеріальне введення використовують досить рідко. Зазвичай цей спосіб можна побачити для введенні діагностичних рентгеноконтрастних лікарських засобів при ангіографії. Також цей спосіб введення застосовують при необхідності досягнення високих концентрацій препарату в будь-якому органі і уникнення системнї дії препарату. Для цієї мети лікарські засоби вводять безпосередньо в артерію, яка насичує кров'ю даний орган.

Внутрішньом'язове введення

Деякі лікарські засоби при підшкірному введенні спричинюють біль і погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів. При використанні таких препаратів, а також в тих випадках, коли хочуть отримати більш швидкий ефект, підшкірне введення замінюють внутрішньом'язовим. Також значною перевагою є те, що м'язи мають більш широку мережу кровоносних і лімфатичних судин, що створює умови для швидкого і повного всмоктування ліків. При внутрішньом'язовій ін'єкції створюється депо, з якого лікарський засіб повільно всмоктується в кровоносне русло, і це підтримує необхідну його концентрацію в організмі, що особливо важливо стосовно до антибіотиків.