Лабораторне заняття 7
Тема: Рух за азимутом
Мета: Повідомлення нових фактів. Введення нових понять, категорій.
План:
1. Магнітний азимут.
2. Прямий і зворотній азимут.
3. Визначення азимуту.
4. Знаття азимуту з карти.
5. Рух за азимутом.
Магнітний азимут.
Магнітним азимутом називається кут, утворений між північним напрямком магнітного меридіану (північним кінцем магнітної стрілки) та напрямком на предмет за ходом годинникової стрілки.
Магнітні азимути виміряють таким чином. Треба стати обличчям в напрямку заданого предмета, після чого відпустити гальмо компасу та встановити північний кінець магнітної стрілки проти нульового відліку на лімбі – точці півночі. В такому положенні компас вважається орієнтованим. Не змінюючи положення компасу, обертанням кришки (компас Андріанова) навести візирне пристосування мушкою на заданий предмет та проти покажчика біля неї взяти відлік по лімбу компасу. Це й буде азимут напрямку на заданий предмет.
Визначити магнітний азимут можна також і за допомогою транспортиру. Для цього обрані по маршруту руху орієнтири з’єднують прямою лінією, але так, щоб ця лінія перетинала хоча б одну з вертикальних ліній кілометрової сітки на карті. Потім виміряють транспортиром кут від північного напрямку вертикальних ліній кілометрової сітки за ходом годинникової стрілки до напрямку на предмет. Транспортир необхідно прикладати так, щоб риска на його лінійці співпадала з точкою, де прокреслений напрямок перетинає вертикальну лінію кілометрової сітки. Розмір кута вимірюють по шкалі транспортира там, де пряма між орієнтирами перетинає шкалу. Отриманий кут і буде азимутом.
Прямий і зворотній азимут.
Азимут вимірюється в градусах, від 0° до 360° і буває прямий і зворотний. Зворотний азимут на 180° відрізняється від прямого. Для того щоб на основі прямого азимута знайти величину зворотного, треба завжди пам'ятати наступне правило: існуюча між ними різниця в 180° додається до величина прямого азимута, якщо він менше 180°, і віднімається з нього, якщо він більше. Наприклад: якщо азимут прямого напряму дорівнює 310°, то азимут зворотного напрямку складе 310°-180° = 130°.
Послідовність дій:
1 ) лінії, що вказують напрямок компаса, встановлюють на заданий предмет, виносячи компас перед собою в зігнутій руці на рівні грудей;
2 ) градуйовану шкалу компаса обертають пальцями лівої руки до тих пір, поки північний кінець стрілки не встановиться між двома рисками, що світяться;
3 ) прочитують і запам'ятовують отриманий азимут на градуйованій шкалі компасу на випадок її зсуву в ході руху.
Визначення азимуту.
Бувають випадки, коли необхідно визначити напрямок руху (азимут), користуючись картою та рідинним компасом. Конструкція рідинного компасу дозволяє вимірювати на карті азимути з точністю до 0,5°. Щоб за допомогою цього компаса виміряти азимут якого-небудь напрямку, треба:
1. прикласти компас на карту таким чином, щоб масштабна шкала (ліва сторона плати) відповідала напрямку маршруту, тобто з’єднувала точки початку і кінця;
2. кільце зі шкалою повертати доти, поки настановні позначки і рівнобіжні лінії на основі колби не будуть рівнобіжні вертикальним лініям координатної сітки або напрямкам магнітних меридіанів, нанесених на карту;
3. нульова крапка шкали повинна бути установленою згідно напрямку півночі на карті;
4. проти середньої червоної лінії на платі зняти показники азимуту зі шкали. Це і буде магнітний азимут. При цьому треба стежити за тим, щоб буква “N” була звернена суворо на північ, щоб уникнути помилки у вимірі кута на 180°.
Щоб азимут виміряти за допомогою годинника, необхідно цифру 12 циферблата направити на північ, потім прикласти до центру олівець (паличку, сірник) та направити його на заданий предмет. Під кінцем олівця, зверненим до предмету, відрахувати на циферблаті число годин та хвилин. Знаючи, що одне годинне ділення циферблату дорівнює 30°, а хвилинне – 6°, можна підрахувати величину вимірюваного кута.
Приклад. Вимірюваний кут показав на циферблаті 2 год 3 хв, або 78°. Отже, це буде приблизний вимір азимутів, але при відсутності компасу можна використати і цей спосіб для виміру кутів.
Існують способи виміру кутів підручними засобами. Треба взяти лінійку та тримати її перед собою у витягнутій руці, помітивши число сантиметрів, що закривають кут від напрямку на північ до напрямку на заданий предмет. При цьому слід запам’ятати, що 1 см на лінійці відповідає на місцевості 1°. Якщо вимірюваний за допомогою лінійки кут дорівнював 12 см, то на місцевості він буде відповідно дорівнювати 12°.
Знаття азимуту з карти.
Зняття азимута з карти необхідно для точного пересування в заданому напрямку за допомогою компаса. Для цього необхідно докласти компас до карти, розташувати плату компаса так, щоб її довгий край з'єднував вихідну та кінцеву точки руху, а потім, щільно притиснувши компас до карти, обертати колбу компаса до тих пір, поки паралельні лінії на дні колби не розташуються паралельно лініям магнітного меридіана.
При цьому стрілка на дні колби повинна співпадати з напрямом півночі на карті. Останнє дуже важливо контролювати, щоб уникнути помилки на 180°. Іншим джерелом такої помилки може служити неправильне розташування компаса на карті при знятті азимута. Вихідна точка повинна розташовуватися ближче до колби, а кінцева - ближче до вільного кінця плати, а не навпаки.
Рух за азимутом.
Інколи необхідно здійснювати рух за азимутом. Для цього необхідно попередньо підготувати вихідні дані. На великомасштабній топографічній карті намічають маршрут руху. Потім весь маршрут розбивають на ділянки довжиною десь 1 – 1,5 км. Межами кожної ділянки необхідно вибрати добре помітні орієнтири. Далі треба виміряти довжину кожної ділянки від одного орієнтиру до іншого в метрах та перевести в пари кроків, заздалегідь знаючи довжину кожної пари. Потім визначають магнітний азимут кожної ділянки.
Після підготовки відправних даних для руху за азимутом треба скласти в довільному масштабі схему маршруту та нанести на неї всі орієнтири та азимути у вигляді дробу: чисельниками будуть азимути, знаменниками-довжини ділянки в парах кроків, наприклад, 170°/400 .
Замість схеми можна скласти таблицю. У лівому стовпці записують номери орієнтирів та їх назви, а в правому, між назвами орієнтирів, магнітні азимути ділянок та їх довжину в парах кроків.
Порядок та техніка пересування за заданими азимутами такі: на вихідному пункті (біля орієнтира 1) визначають напрямок першої ділянки. Якщо з вихідного пункту не видно орієнтир 2, тоді в напрямку орієнтира 2 вибирають проміжний орієнтир та рухаються на нього, виміряючи пройдену відстань парами кроків. Так ідуть до тих пір, поки не буде подолана вся довжина першої ділянки.
Дійшовши до другого орієнтира, визначають напрямок другої ділянки, потім третьої, четвертої, п’ятої, поки не досягнуть кінцевого орієнтира. Однак може статись, що весь маршрут по відстані пройшли, а до кінцевого орієнтиру не вийшли. Це пояснюється тим, що при визначенні азимутів і у вимірах відстані парами кроків були допущені помилки. Але якщо не було допущено грубих помилок, то кінцевий орієнтир повинен знаходитись десь недалеко, в радіусі, який дорівнює 1/15 : 1/20 довжини ділянки.
Наприклад, довжина останньої ділянки – 500 пар кроків. Радіус кола, в межах якої знаходиться кінцевий орієнтир, складе 25-30 пар кроків.
При русі необхідно точно витримувати заданий напрямок та слідкувати за магнітною стрілкою компасу, щоб її північний кінець був проти нульового ділення на лімбі. Рух повинен здійснюватись точно в напрямку, вказаному візирним приладом, особливо при русі в лісі, де не видно основних орієнтирів, тому необхідно частіше перевіряти установку компасу.
Якщо на шляху руху зустрічається яка-небудь перешкода (озеро, непрохідне болото тощо), то в такому випадку треба обминути його, зберігши при цьому правильний напрямок руху за азимутом. Підійшовши до перешкоди, треба знайти на протилежному боці в напрямку руху який-небудь орієнтир та на око визначити до нього відстань. Потім слід обминути перешкоду та підійти до наміченого орієнтиру. До раніше пройденої відстані додати ширину перешкоди. Визначити за компасом заданий азимутом напрямок та продовжувати рух до наступного орієнтиру.