Тема 5.
Питання 1. Програма психолого-педагогічного забезпечення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального закладу освіти
За основу психолого-педагогічного забезпечення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями береться наступна парадигма:
– дитина – частина і член суспільства, яка хоче, повинна і може приймати участь у повсякденному житті;
– дитина може бути здібною і талановитою, як і її однолітки без вад розвитку, але розвивати ці здібності їй не дає нерівність можливостей;
– дитина – не пасивний об’єкт соціальної допомоги, а людина, яка розвивається і яка має право на задоволення різних соціальних потреб у пізнанні, спілкуванні, творчості;
– спеціальний заклад освіти повинен зробити крок назустріч соціальним потребам дитини і створити умови для її повноцінної соціалізації та індивідуального розвитку.
Метою програми забезпечення соціалізації є підготовка дітей з інтелектуальними порушеннями до повноцінного життя в суспільстві, формування в них впевненості в своїх силах.
При цьому ставляться наступні завдання:
1. Пробудження соціальної активності і діяльності у дитини з інтелектуальними порушеннями.
2. Формування у дитини соціальних норм поведінки і спілкування.
3. Розвиток індивідуальних і творчих можливостей.
4. Виховання почуття власної гідності дитини.
5. Прагнення дитини до самовизначення.
6. Формування здібності до вибору життєвої позиції, прагнення до активної участі у різних сферах життєдіяльності.
На кожній стадії соціалізації передбачається спеціальна робота відповідно до визначеного предмету корекційно-розвивального впливу.
Отже, на стадії адаптації:
– створення умов для успішної адаптації дитини до життя в учнівському колективі і в школі взагалі, тобто створення для дитини оптимального адаптаційного середовища;
– забезпечення безпечного і безконфліктного існування дитини в умовах спеціальної школи і позашкільного простору;
– озброєння учнів знаннями про соціум, про соціальну структуру суспільства, про правила поведінки у суспільних місцях.
На стадії індивідуалізації:
– розвиток здібностей, які є у дитини, стимулювання соціально значущих інтересів і потреб;
– усвідомлення учнями своїх можливостей і особистісних особливостей, здібність співвіднести їх зі своїми життєвими планами.
На стадії інтеграції:
– подальший розвиток умінь, навичок, особистісних якостей, які необхідні для успішного опанування соціальними ролями, а також для успішної інтеграції дитини в усі сфери життєдіяльності.
На стадії ранньої трудової підготовки:
– набуття учнями знань про різні професії, основні вимоги до них, основні види праці, які притаманні кожній з них;
– здійснення профорієнтації відповідно до можливостей, здібностей і особливостей учнів, умов їхнього життя, а також потреб місцевих підприємств.
Програма забезпечення соціалізації школярів з інтелектуальними порушеннями передбачає основні напрями: інтелектуальний, духовно-моральний, національно-патріотичний, економічний, правовий, трудовий, естетичний, фізичний.
Психолого-педагогічна робота повинна включати:
– компенсацію можливостей дитини, створення їй умов для подолання соціальних труднощів і перешкод оточуючого середовища;
– організацію роботи не тільки з дитиною, а й з її сім’єю, передусім батьками, та найближчим оточенням;
– інтеграцію в сумісну діяльність колективу спеціальної школи, а також дітей, які не мають проблем зі здоров’ям.
Слід зазначити, що ідея «незалежного життя» є ядром концепції програми соціалізації, якою повинні керуватися спеціальні школи, а також реабілітаційні центри, головним завданням яких повинно стати включення дітей з інвалідністю в усі сфери життєдіяльності.
Питання 2. Формування в учнів адаптаційних можливостей в умовах спеціального закладу освіти – на стадії адаптації
Оскільки на адаптацію учнів з інтелектуальними порушеннями впливають успішність навчання і поведінки (загальний рівень адаптації) і загальне самопочуття, а також рівень тривожності, агресивності, соціально-психологічної адаптованості (окремі показники адаптації), корекційну роботу на першій стадії соціалізації (адаптації) слід проводити саме за цими напрямами, тобто потрібно підвищувати рівень успішності навчання і поведінки, а також долати прояви окремих показників.
Отже, з метою зниження рівня тривожності в учнів і кращої їхньої адаптації до шкільного життя проводиться корекційна робота за основними етапами: діагностичним, підготовчим, корекційним, які передбачають зниження у дітей рівня тривожності (передусім шкільної) до стану норми з контролем результату і закріпленням позитивного ефекту (використовується адаптована до учнів з інтелектуальними порушеннями програма М.Сисуна).
Основними завданнями програми визначаються:
1. Зниження тривожності та скутості школярів.
2. Формування в учнів віри у свої сили й можливості.
3. Розширення можливостей школярів, формування в них необхідних знань, умінь і навичок для підвищення результативності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.
4. Формування адекватної самооцінки у дітей.
5. Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня тривожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.
6. Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.
7. Підготовка вчителів і батьків до виконання ними завдань корекції.
При цьому засобами корекції є ігри, вправи, бесіди, прийоми неігрового типу, спрямовані на зниження рівня тривожності.
1. Діагностичний етап. Метою цього етапу є діагностика особливостей розвитку учнів, виявлення параметрів, що потребують корекції, формування загальної програми психокорекції. Цей етап припускає індивідуальні заняття з учнями для того, щоб ще більше не підвищувати рівень тривожності. Діагностичний етап передбачає чотири основні заняття.
Отже, заняття 1. Це заняття присвячено знайомству з класом і проведенню тестування на виявлення дітей із підвищеним рівнем шкільної тривожності (методика діагностики Філіпса).
Заняття 2. Це заняття присвячено індивідуальному знайомству з учнями, рівень шкільної тривожності яких вищий від норми, і передбачає завоювання довіри школяра, усунення скутості у спілкуванні і подолання страху говорити про себе. Для визначення емоційного стану пропонується виконати малюнок кольоровими олівцями без визначення його тематики, тобто за бажанням дитини. Наприкінці пропонується завдання на визначення самооцінки школяра (методики «Автопортрет», «Сходинка» тощо).
Заняття 3. Це заняття передбачає опитування або індивідуальну бесіду з метою виявлення основних факторів, які сприяють підвищеній тривожності учня, а також можливість їхнього усвідомлення дитиною. Бесіда допомагає визначити й коло оточуючих людей (однокласників, батьків, вчителів, друзів), які викликають в учня почуття тривоги (що важливо для подальшої роботи).
Заняття 4. Це заняття заключне, метою якого є – підготувати школяра психологічно до наступної роботи у групі, заспокоїти його хвилювання, надати впевненості в собі і віри, що заняття допоможуть подолати труднощі адаптації, побороти невпевненість, тривогу і страх.
2. Підготовчий етап. Метою цього етапу є викликати у дітей бажання взаємодіяти та співпрацювати з педагогом (психологом) та однолітками; внести зміни у своє життя; зняти стан тривоги, страху, скутості; підвищити впевненість у собі. Важливий підсумок даного етапу – встановлення довіри та взаєморозуміння між членами групи, зняття емоційної напруженості підлітків. Цей етап передбачає чотири основні заняття.
Отже, заняття 1. Це заняття присвячено знайомству школярів між собою, можливості по-новому глянути один на одного. Учасники групи знайомляться з правилами сумісної взаємодії:
– участь у вправах, іграх та інших видах діяльності – добровільно;
– слухати товаришів потрібно мовчки, не перебивати і не коментувати;
– критикувати вчинок, а не людину, причому в дуже коректній формі, бажано з конкретною порадою даному учасникові групи;
– говорити тільки те, що думаєш і відчуваєш сам, а не перекручувати думки інших;
– не обговорювати поза групою дії, які відбувалися.
На цьому занятті проводяться різні ігри (наприклад, гра «Знайомство», рухлива гра «Море хвилюється» і т. ін.), вправи («Слухаємо себе», «Подаруй усмішку» і т. ін.), малювання на різні теми («Моє ім’я», «Коли мені добре» та ін.).
Заняття 2. Метою цього заняття є навчити дитину методам релаксації; зняття відчуття тривоги, хвилювання, емоційної напруги. Для цього застосовуються релаксаційні комплекси (наприклад, комплекс «Контраст», а також бесіди («Наші страхи»), малювання на різні теми («Мій страх»), вправи («Слухаємо себе», «Подаруй усмішку»).
Заняття 3. Метою цього заняття є навчити дитину виражати свій внутрішній стан мімікою та розуміти її. Для цього застосовуються релаксаційний комплекс «Контраст», вправи на міміку («Міміка і стан людини», рухливі ігри (наприклад «Жучок»).
Заняття 4. Метою цього заняття є навчити дитину складати психологічний портрет себе та учасника групи (шляхом заперечення або приписування певних рис характеру). Для цього застосовуються різні вправи («На кого б я перетворився в чарівній країні», «Шосте відчуття», «Допоможи виправитися» та ін.).
3. Корекційний етап. Метою цього етапу є зниження рівня шкільної тривожності; опанування прийомами і методами самоконтролю та саморегуляції; зміцнення віри в себе, свої сили та можливості; опанування способами взаємодії з оточуючими. Робота на цьому етапі ведеться в наступних напрямах:
– робота педагога (психолога) з групою, яка спрямована на розвиток комунікативних здібностей школярів, підвищення їхньої самооцінки, розвиток уміння концентрувати увагу і контролювати свої емоції, долати відчуття страху й тривоги;
– робота з вчителями, яка спрямована на визначення необхідності уважного ставлення до тривожних учнів, наданні їм допомоги під час засвоєння навчального матеріалу, на розуміння і терпиме ставлення до таких дітей, надання їм моральної підтримки, зміцнення віри у свої сили;
– робота з батьками, яка спрямована на необхідність здійснення контролю з боку батьків щодо дотримання дитиною режиму дня, необхідності прогулянок на свіжому повітрі, виконання спеціальних фізичних вправ, правильного оцінювання дій дитини. Крім того наголошується на спілкуванні з учнем, визначенні проблем, які його турбують.
На цьому етапі застосовуються релаксаційні комплекси («Я сам»), різні вправи (наприклад: «Розкажіть про себе», «Слухаємо себе», «Подаруй усмішку», «Налаштовуємося на добрий емоційний стан» та ін. ), рухливі ігри (наприклад: «Прискорені рухи», «Сонячні ванни» та ін.), тематичні малюнки («Мій портрет», «Добрий настрій»).
Представлені вище заходи (корекційні вправи, рухливі ігри і релаксаційні комплекси) проводяться у виховній роботі, у позаурочний час і на перервах для поліпшення результатів щодо зняття загальної тривожності учнів.
Аналогічна психокорекційна робота проводиться щодо попередження агресивності у дітей молодшого шкільного віку і зняття інших негативних показників.
Слід зазначити, що тільки у комплексній роботі, спрямованої як на підвищення успішності навчання і поведінки школярів з вадами розвитку, так і на усунення окремих негативних проявів дезадаптації, можна досягти позитивних результатів, тобто допомогти дітям комфортно відчувати себе в умовах спеціального закладу освіти і оволодіти соціальними нормами в різних сферах життєдіяльності.
Питання 3. Психолого-педагогічна робота по забезпеченню соціалізації
на наступних її стадіях (на стадії індивідуалізації)
Психолого-педагогічна робота по забезпеченню соціалізації на наступних її стадіях (індивідуалізації, інтеграції, ранньої трудової підготовки) проводиться згідно визначеного предмету корекційно-розвивального впливу. Отже, на стадії індивідуалізації основна увага приділяється розвитку самосвідомості та самооцінки школяра, рівня домагань, а також його індивідуальних якостей; на стадії інтеграції – розвитку його інтеграційних можливостей щодо різних сфер життєдіяльності, опанування дитиною адекватних для себе соціальних ролей; на стадії ранньої трудової підготовки – розвиток можливостей учня в контексті його професійної підготовки.
Як було зазначено вище, найважливішиими показниками успішності соціалізації на стадії індивідуалізації є самосвідомість та самооцінка учнів. Саме тому робота на цій стадії розглядається як система цілеспрямованого педагогічного впливу на дітей з інтелектуальними вадами на підставі використання адекватних засобів, які забезпечують оптимальні умови для усвідомлення і розвитку дитиною своїх індивідуальних властивостей і можливостей.
Завданнями цього етапу визначено наступні:
– формування здатності до усвідомлення й адекватного оцінювання дитиною своїх індивідуальних властивостей;
– розкриття та розвиток у дитини позитивного особистісного потенціалу, допомога у набутті віри у себе, прагненні самореалізуватися;
– формування в учнів досвіду самостійного прийняття рішень, адекватної оцінки результатів своєї діяльності, усвідомлення здібностей у різних видах діяльності та можливостей їх прояву.
Спеціальна організація виховного процесу передбачає роботу за основними змістовими лініями відповідно до предмета корекційно-розвивального впливу:
1) формування в учнів адекватної самооцінки, самосвідомості; усвідомлення та розвиток своїх якостей та можливостей;
2) добір профілів професійно-трудового навчання, відповідних особливостям та можливостям розвитку дітей.
Реалізація поставлених завдань корекційно-розвивальної програми включає різні виховні заходи і здійснюється у процесі позакласної роботи. Зміст програми співвідноситься з визначеним змістом соціалізації на стадії індивідуалізації.
Робота проводиться за спеціальною програмою, яка включає відповідні модулі та передбачає використання під час виховних годин певних бесід і диспутів. Також передбачено й лекції для батьків учнів (Додаток Т).
Корекційно-розвивальна програма спрямовується на формування адекватної самооцінки учня, розвиток його індивідуальних властивостей. Оскільки основне правило виховання стверджує: виховувати – означає організовувати діяльність, особливого значення набуває діяльність дітей, у процесі якої складаються певні відносини з однокласниками, відбувається оцінка ними її результатів. Саме у діяльності суттєво проявляються достоїнства і недоліки учнів, формується самооцінка дитиною своїх досягнень або невдач.
Найбільшу можливість у цьому плані має діяльність, яка виходить на реальний, прогнозований результат і передбачає наочну градацію досягнень і помилок. Це потребує обговорення та оцінювання, порівняння досягнень кожного учня зі зразками, з досягненнями інших школярів. У спільній діяльності учні засвоюють і правила взаємовідносин між людьми, які соціально схвалюються, і пізнають себе крізь призму оціночних суджень і дій однолітків. У цьому зв’язку особлива увага приділяється колективній формі діяльності, у процесі якої відбувається оцінювання її результатів, формується самооцінка дитини (трудова діяльність; діяльність під час відвідування гуртків, занять за інтересами; виконання певних доручень педагогів і дорослих; діяльність, спрямована на чергування у класі, у їдальні; прибирання у школі; робота на пришкільній ділянці тощо).
Особливий акцент робиться на формуванні у дітей правильної реакції на результати своєї (та інших) діяльності. Під час діяльності повинна створюватись ситуація успіху на підставі надання учневі індивідуальної допомоги, спрямованої на зняття у нього певного страху перед виконанням завдань, невпевненості у своїх силах при включенні у запропоновану діяльність; позитивна емоційна атмосфера (легка або знайома ритмічна музика, доброзичливі відносини, спокійний тон звернення один до одного і педагога до дітей).
Відбувається також актуалізація потенційних можливостей учня, опора на позитивні особливості кожної дитини. При цьому досягнення успіху у діяльності сприяє вихованню в учня почуття самоповаги: діти активно реагують на позитивне ставлення до себе, відчувають прийняття себе і результатів своєї діяльності педагогом та іншими, починають поступово, навіть непомітно для себе, розуміти власну цінність і значущість. Саме тому цей процес має здійснюватись як безпосередньо, так і опосередковано, коли педагог своєю поведінкою, висловлюваннями показує позитивне ставлення до дитини. Таке прийняття себе учень спочатку відчуває і тільки потім починає усвідомлювати, приймати себе таким, яким він є. Це сприяє формуванню у дитини з інтелектуальними вадами адекватної самооцінки.
При організації діяльності школярів необхідно дотримувались наступних вимог: дітям треба давати посильні завдання, що збільшує їх шанси на успіх; після виконання кожного завдання необхідно проводити коментування і обговорення результатів діяльності, давати їх адекватну оцінку; враховувати думку колективу, проводити оцінку результатів діяльності дитини іншими учнями; робити співставлення самооцінки кожної дитини з оцінкою учня (і результатів його діяльності) однокласниками.
У процесі організації та обговорення результатів діяльності педагог повинен намагатися виключити (або звести до мінімуму) як негативне оцінювання результатів дитини, що поступово призводить до заниженої самооцінки, так й надмірне її захвалювання, що формує завищену самооцінку. Певну увагу необхідно приділяти й виключенню факторів, які травмують дитину і впливають на її самооцінку, у першу чергу в бік заниження (певні страхи, тривожність, напружені відносини з однокласниками, батьками, вчителями; виконання певних доручень, які не під силу тощо).
Корекційно-розвивальною програмою передбачено також спеціальні заняття (модулі 1-2) на усвідомлення учнями себе, своїх індивідуальних якостей. Кількість занять кожного модуля, як і на стадії адаптації, визначається результативністю роботи з учнями. На заняттях використовуються спеціальні вправи, завдання, рольові ігри. Кожне заняття, на яке відводиться одна година, складається із вступної, основної та заключної частин (Додаток У).
Вступна частина заняття триває 10 хвилин і включає вступну бесіду педагога, яка допомагає дітям зрозуміти мету заняття. У зв’язку з цим використовуються запитання на виявлення у дитини здатності усвідомлювати свої індивідуальні особливості. Також задіяно вправи на активізацію позитивних емоцій і підвищення зацікавленості дітей.
Основна частина заняття триває 35-40 хвилин і передбачає виконання спеціальних вправ, завдань, здійснення певної діяльності або проведення рольових ігор, досягнення мети яких передбачає дотримання вимог, визначених на стадії адаптації. Після проведення рольової гри проводиться обов’язкове колективне обговорення її результатів.
Заключна частина заняття (10 хвилин) передбачає підбиття підсумків роботи, пригадування всіх видів діяльності, які використовуються на занятті.
Розроблену програму формування в учнів самосвідомості та адекватної самооцінки наведено у Додатку У.
Наступна змістова лінія корекційно-розвивальної роботи передбачає допомогу учням у доборі профілів професійнотрудового навчання відповідно до визначених у них особливостей, можливостей і бажань (модуль 3).
Корекційно-розвивальна робота має бути спрямована, окрім надання учням інформації про коло професій, яких навчають у школі, й на формування у них здатності співставляти свої особливості та можливості з вимогами цих професій (Додаток У).
Основними завданнями корекційно-виховної роботи визначено наступні: усвідомлення учнями значущості професії, якої навчають у школі, відповідних знань, умінь і навичок для їх подальшого життя і практичної діяльності; формування в учнів позитивного ставлення до трудової діяльності, яка здійснюється у школі. Спеціальна корекційно-розвивальна програма передбачає роботу з учнями, батьками і вчителями.
У процесі бесід з батьками (в індивідуальній формі, під час роботи батьківського лекторію) акцент робиться на встановлення схильності дітей до певного виду трудової діяльності, уточнюється, яким видом трудової діяльності займається дитина вдома, у вільний час, що любить робити, які має результати. Отримані дані співвідносяться з даними педагогів.
Результати спостережень і бесід з учнями, батьками і вчителями можна заносити у «Екран роботи школяра», який має бути заведений на кожного учня і де фіксуються досягнення дітей: їх певні перемоги; участь у конкурсах, виставках виробів, зроблених своїми руками; практична трудова допомога товаришам, школі тощо. «Екран роботи школяра» пред’являється класному керівнику і вчителям професійно-трудової підготовки з метою врахування цих даних під час визначення для учнів профілів професійно-трудового навчання.
Усвідомлення учнями важливості оволодіння загально трудовими уміннями та навичками конкретних профілів професій, яких навчають у школі, здійснюється за допомогою відповідних бесід і диспутів, виховних годин, екскурсій на виробництво з обговоренням специфіки праці, а також колективного обговорення результатів трудової діяльності самих учнів. На реалізацію цієї мети мають бути спрямовані й певні види практичних робіт: допомога у ремонті школи (використовуються навички професій, яких навчають у школі), залучення дітей у роботу гуртків, особливо за відсутності у школі бажаних для дітей профілів трудової діяльності.
Отже, все це дає змогу більш об’єктивно оцінювати можливості дітей, співвідносити їх з визначенням профілю професійно-трудового навчання у школі.
Питання до самоперевірки:
1. У чому полягає парадигма психолого-педагогічного забезпечення учнів з інтелектуальними порушеннями?
2. Які основні завдання розв’язуються в процесі забезпечення соціалізації дітей з особливими освітніми потребами?
3. Яка спеціальна робота із забезпечення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями передбачена на стадії адаптації? на стадії індивідуалізації?
4. Які напрями передбачає програма забезпечення соціалізації дітей в спеціальному закладі освіти?
5. Чому розвиток психофізичних можливостей дитини займає важливе місце в забезпеченні її соціалізації?
6. Розкрийте особливості формування у підлітків самосвідомості і самооцінки.
7. Розкрийте сутність нової Концепції спеціальної освіти щодо соціалізації на сучасному етапі.
8. Назвіть основні напрями підвищення ефективності соціалізації дітей з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального закладу освіти.