Тема 5. Медіа-інформаційна грамотність в спорті

Змістовий модуль 5. Вплив медіа на спортивне суспільство

Тема 5. Медіа-інформаційна грамотність в спорті

Висвітлення спортивних подій у медіа

Професійний спорт являє собою парадоксальний, суперечливий, амбівалентний феномен масової культури, тому численні дослідження, присвячені йому, висвітлюють тучи іншу сутнісну складову цієї практики. Орієнтація на комерціалізацію, медійність і яскраво виражену видовищність призводить до того, що в сучасному соціальному житті й культурі професійний спорт змінюється. У масовому суспільстві зростає роль ЗМІ в розвитку спорту. Здатність до швидкого охоплення найширших аудиторій перетворює їх на найважливіший фактор комерціалізації та популяризації спорту.

Сучасний професійний спорт – це не тільки комунікативний канал, а й спосіб задоволення потреб суспільства, елемент масової культури, “індустрія розваг”, видовище. Це зумовлено поліфункціональністю професійного спорту, завдяки чому він культивується в різних сферах життя суспільства. 

Водночас інтенсифікувався й процес розвитку масових комунікацій, пов’язаних зі спортом. Спорт істотно впливає на імідж сучасної людини, на стиль її життя; до того ж склалася масштабна індустрія виробництва спортивних товарів та послуг. Спорт часто виступає значущим соціалізуючим фактором. 

Професійний спорт як соціокультурне явище відображає цінності, властиві суспільству на певному етапі його історичного та громадсько-політичного розвитку. Поява професійного спорту в кінці ХІХ ст. зумовила його врегульованість і організованість.

Були створені спортивні організації та федерації, які влаштовували масштабні спортивні події та встановлювали єдині правила для того чи іншого виду спорту. У ХХ–ХХІ ст.  завдяки різноманіттю засобів масової інформації професійний спорт придбав масштабну аудиторію і став у певному сенсі індикатором соціальних перетворень.

Стрімкий розвиток останнім десятиліттям інформаційних та комунікаційних технологій призвів до суттєвих перетворень функціональних моделей, структури мас-медіа, характеру їх взаємодії з різними сферами суспільства, зокрема, зі спортом. Зараз при вивченні відносин спорту зі ЗМІ важливе розуміння терміна “інформація”.

Незважаючи на поширення цього поняття, у нього досі немає постійного позначення. Німецький дослідник Г. Рагер виділяє такі характеристики інформації:

-                   об’єктивність (здатність подати неспотворену картину світу),

-                   форма подачі матеріалу,

-                   актуальність (домінує визначений час і цілком конкретна ситуація в певному просторі),

-                   релевантність (тобто відповідність між інформаційними запитами аудиторії та отриманим нею повідомленням).

Завдяки своїм характеристикам інформація здатна вирішувати такі соціальні завдання, як створення загальної “картини світу”, “картини окремої спільності”.

Особливе значення мають технології передачі інформації, проте “самі по собі технології зовсім не зумовлюють позитивного чи негативного результату свого використання. Вся справа в тому, хто, як і навіщо їх застосовує.

Важливим завданням є зміна свідомості людини; її системи цінностей, норм, правил і традицій поведінки, її ставлення до природи та іншої людини.

Ключовим моментом в успіху комунікативного впливу інформації є характер розвитку самого соціального середовища. Як правило, “соціальне середовище має сформовані системи переваг і установок”. Тому аудиторія зазвичай відкидає все, що їй суперечить, – вона схильна інтерпретувати інформацію у звичних “координатах”, ціннісних ієрархіях і шукати її там, де вона подається відповідно до її уявлень, переконань і вірувань. Інформація, що цьому критерію не відповідає, ігнорується середовищем. Ця обставина диктує необхідність вибіркового підходу в розповсюдженні тієї чи іншої інформації.

Спортивна інформація дуже різноманітна. Спортивна інформація охоплює найрізноманітніші аспекти спортивного життя і висвітлює як загальні уявлення про спорт як про основу способу життя, про спортивний захід як про видовище, як про цілу бізнес-індустрію, так і дає загальну характеристику видів спорту, дійових осіб,  спортсменів,  тренерів тощо.

Спортивна інформація – це певний феномен, основним завданням якого є відображення сфери спортивної діяльності і всього, що з нею пов’язано, а також залучення до теми спорту якомога більшої аудиторії. Дійсно, інформація про спорт досить різноманітна й охоплює всі сторони спортивного життя, починаючи від загальних уявлень про спорт як спосіб життя, видовище, бізнес-індустрію та закінчуючи характеристикою видів спорту, особистості представника спортивної сфери (включаючи спортсмена, тренера, функціонера).

У соціумі інформація про спорт не тільки формує загальний інформаційний потенціал, а й залучає до комунікативних процесів усе більше представників з різних верств суспільства.

На сьогодні виявляється прямий зв’язок між явною зацікавленістю суспільства в розвитку спорту та активною участю в цьому засобів масової інформації. Низка держав, у тому числі й Україна, саме через ЗМІ вирішують багато соціальних стратегічних і соціально-прагматичних завдань, пов’язаних із розвитком та функціонуванням спорту як сфери діяльності.

Сучасний спорт завдяки засобам медіа пов’язаний з економікою, політикою, освітою та наукою, моральною культурою суспільства і з ціннісними орієнтаціями, але водночас спортивні практики невід’ємні від видовищності, економічної рентабельності, медійності, іміджевої складової. Подібний спосіб побутування професійного спорту, безумовно, відповідає цінностям нашого часу. Сучасний професійний спорт без комерційного, скандального, екстремального, демонстраційного компонентів буде симулякром самого ж себе, порожньою копією, позбавленою будь-якої рефлексії.

Журналістські матеріали на спортивну тематику відіграють надзвичайно важливу роль у житті суспільства, віддзеркалюючи і впливаючи на різні аспекти нашого життя. Спорт є однією з найбільш універсальних та захоплюючих сфер нашої діяльності, а журналісти, що пишуть про спорт, виступають як посередники між спортивними подіями та глядачами, створюючи важливий культурний та інформаційний міст між спортивним світом і суспільством.

Перш за все, журналістські матеріали про спорт є джерелом інформації та розваг для мільйонів людей. Вони розповідають нам про найсвіжіші спортивні новини, аналізують результати змагань, коментують виступи атлетів і команд, інтерв‘юють спортсменів та експертів. Це дозволяє глядачам та читачам бути в курсі подій у світі спорту, відчувати спільноту з іншими уболівальниками і навіть відчувати себе частиною історії.

Крім того, журналістські матеріали на спортивну тематику можуть виконувати важливу функцію соціальної мобілізації та спільної ідентифікації. Спорт об‘єднує людей різних вікових груп, соціальних класів, культур та релігійних переконань, надаючи їм спільну мову та цінності. Журналістські матеріали можуть підкреслити важливість співпраці, командної роботи, дисципліни та стрімкого розвитку, що є ключовими аспектами як у спорті, так і в житті загалом. Зокрема, журналістські матеріали про спорт можуть відігравати важливу роль у вихованні молодого покоління. Вони демонструють приклади успішних спортсменів, підкреслюють важливість здорового способу життя та фізичної активності, спонукають до цілеспрямованих зусиль і досягнень. Журналісти можуть впливати на формування спортивних інтересів у молоді, спонукати їх до занять спортом і розвитку своїх спортивних здібностей.

Сучасні медіа відзначаються посиленням видовищного потенціалу спорту, який стає все більш важливим елементом індустрії розваг, нарівні з театром і кіно. Зараз спорт сприймається як не лише змагання, але й шоу, яке пропонує захопливі враження та емоції. У сфері споживання розваг між ЗМІ спостерігається жорстка конкуренція, адже вони виступають як ключові гравці, що формують смак та вподобання аудиторії. Саме медіа стали не лише вікном у світ спорту, а й його важливим партнером у комерціалізації.

Спортивна журналістика стимулює розвиток спортивної індустрії. Завдяки журналістським матеріалам люди дізнаються про різні спортивні події, що веде до зростання попиту на квитки, спортивну атрибутику, сувеніри. Спортивна журналістика сприяє залученню уваги спонсорів та інвесторів до спортивних подій і команд. Репортажі, інтерв’ю та аналітичні матеріали, розміщені у спортивних виданнях, є ефективним засобом привертання уваги брендів і компаній, які бажають асоціювати себе з успіхами спортсменів та команд. Спортивна журналістика створює нові можливості для спортивних організацій та атлетів. Завдяки широкому медіапокриттю, вони мають змогу привернути увагу спонсорів, отримати фінансову підтримку та розширити свої можливості для розвитку.

Така галузь журналістики виступає не лише як інформаційний посередник між спортивною подією та глядачами, а й як важливий інструмент у стимулюванні розвитку спортивної індустрії. Вона сприяє популяризації спорту, залученню уваги спонсорів та інвесторів, а також створенню нових можливостей для спортивних організацій та атлетів.

Інфраструктура сучасного спорту базується на популярності та інтересі до перегляду спортивних подій. Для досягнення максимального рівня захоплення, правила проведення змагань іноді кардинально змінюються.

Професійний спорт сьогодні не уявляється без потужної інформаційної підтримки мас-медіа. Загалом, журналістські матеріали про спорт не лише інформують громадськість про спортивні події, а й впливають на формування спортивної культури, соціальної згуртованості та виховання молодого покоління. Вони створюють міст між спортивним світом і суспільством, сприяючи розвитку загальної свідомості, спільної ідентичності та здорового способу життя.

Спортивні матеріали можуть виховувати у людей такі якості, як патріотизм, воля до перемоги, командний дух, прагнення до самовдосконалення. Приклади успішних спортсменів мотивують людей займатися спортом, вести здоровий спосіб життя.

Специфіка у висвітленні спортивної проблематики у медіа

Інформація про спорт має великий вплив на популярність конкретних видів спорту. Вона поширюється через різноманітні джерела, включаючи спеціалізовані видання, інтернет-ресурси, газети, журнали, телебачення та радіо, а також веб-сторінки, які не спеціалізуються на спорті. Проте, існують теми, які залишаються недостатньо популярними у масових ЗМІ, такі як спорт для людей похилого віку, спорт для осіб з обмеженими можливостями та дитячий спорт.

У масмедіа переважає позитивне відображення спорту, зосереджене на видатних досягненнях та успіхах місцевих спортсменів на міжнародній арені, в той час як критичні аспекти залишаються менш відзначеними. ЗМІ підкреслюють спорт як захопливе видовище, а також намагаються задовольнити очікування глядачів щодо емоційного напруження та захоплення. Журналістські матеріали часто акцентуються на позитивних аспектах, коли спортсмени демонструють спортивну поведінку та повагу до суперників, але також висвітлюють негативні ситуації, що можуть виникати в спорті, надаючи об’єктивну оцінку кожному випадку.

На сучасному етапі можна виділити низку актуальних проблем розвитку спортивних ЗМІ. В Україні спортивна журналістика активно розвивається, з’являються нові ЗМІ, які спеціалізуються на цій тематиці, зростає конкуренція за якісний контент. Серед них варто відзначити обмежену кількість веб-ресурсів, що присвячені спорту. Однак, за результатами моніторингу Інституту масової інформації, можна зробити висновок: основною темою медіа є місцева політика, соціальні питання регіону та кримінальні новини. Проте, медицина, культура, спорт та права людини – теми, на які ЗМІ пишуть найменше.

Також, існує проблема недостатнього використання мультимедійних засобів та матеріалів, що може обмежувати доступність та привабливість інформації для аудиторії. Нерідко спортивні веб-сайти відрізняються відсутністю сучасного та привабливого дизайну, що ускладнює їхню конкурентоспроможність. Більшість видань, зокрема, зосереджуються переважно на футбольних новинах, не враховуючи інші спортивні події.

Для якісного висвітлення спортивних подій журналіст має володіти знаннями про правила та термінологію різних видів спорту.

Захоплюючі спортивні історії зазвичай ґрунтуються на людських досягненнях, драмах, перемогах і поразках. Працівникам ЗМІ важливо вміти знаходити та розповідати такі історії. Однак, щодо взаємин між журналістами і людьми спорту, виникає ще серйозніша й болюча проблема – збереження незалежності думки спортивного журналіста та його право на вільне й об‘єктивне судження. Така проблема існує стільки ж, скільки і сама спортивна журналістика. Журналісти, які критично ставляться до спортсменів, клубів, спортивних організацій та, особливо, до їхнього керівництва, постійно зіштовхуються з тиском, який здійснюється різними способами - від обмеження доступу до інформації до загроз і навіть спроб силового впливу. Арсенал засобів, якими суб’єкти спортивної комунікації намагаються заважати неприємним журналістам у виконанні їхньої роботи, дуже широкий: відмова у наданні інформації з різними виправданнями, позбавлення акредитації на події, судове переслідування та адміністративний тиск. Окрім чесності та принциповості журналістів, для об‘єктивного і правдивого відображення спортивного життя у ЗМІ необхідна також незалежність самого спортивного видання. Це дозволяло б йому не піддаватися впливу клубів, компаній, федерацій та інших учасників спортивної сфери, які намагаються нав’язати свої уявлення про події. Навіть провідні газети країни, такі як «Спорт-Експрес» і «Футбол», можуть лише декларувати свою незалежність від такого впливу. Проте, насправді ці твердження не завжди відповідають дійсності на всі 100 відсотків. Видання меншого рангу ще менш незалежні у своїй інформаційній політиці, оскільки вони змушені орієнтуватися на тих, хто надає їм фінансову підтримку, інформацію та інші необхідні ресурси для здійснення своєї діяльності.

 

Комерціалізація спорту через засоби масової інформації: реклама, видовищність, фанати, вболівальники

Сучасний спорт, змагання являють собою вже не тільки гру, а й серйозну комерційну діяльність, спрямовану на отримання прибутку.

Спорт став важливою галуззю економіки. Комерційний аспект спорту передусім повинен впливати на підвищення видовищності змагань, створення інтриги й ажіотажу навколо спортивних подій. Усе це потрапляє в поле зору ЗМІ, оскільки вони й заробляють на цьому ажіотажі, і популяризують спорт. В епоху глобалізації та нових технологій спорт не може розвиватися окремо. Нині професійний спорт базується на активній підтримці телебачення. Сучасні медіа значно посилюють видовищний потенціал спорту.

Слід зазначити, що спочатку спортивні змагання були аматорськими, а учасники Олімпійських ігор в інший час працювали в інших сферах діяльності, але вже в добу античності, починаючи з V ст. до н. е., сформувався прошарок професійних атлетів. Система місцевих змагань-агонів зі значними призами дозволяла представникам нижчих класів, задіяних у професійному спорті, забезпечувати собі заможне існування.

Особливого поширення професійний спорт набув спочатку в елліністичній Греції, а потім у Стародавньому Римі як результат зміни концепції фізичного виховання: з підготовки бійців загального ополчення спорт перетворювався на видовище, і цілеспрямовано до нього, як будь-якого виду мистецтва, долучалися лише обрані. Створений у I ст. до н. е. образ професійного атлета- кулачного бійця — демонструє, як у цей час розвинулася сама концепція спорту. Скульптурний портрет замість гармонійної фігури людини-громадянина, характерної для класичної грецької школи, передає до натуралістичних подробиць гіпертрофовану мускулатуру професійного бійця, зламаний ніс, розірвані вуха і шрами.

Після занепаду в Середньовіччі спорт розпочав відродження в Новий час, продовжив формуватися саме професійний спорт. Так, із загальної маси любителів кулачних боїв в Англії у XVIII ст. виокремилися кращі майстри, котрі заробляли на цьому. Першу школу боксу в Англії відкрив на початку XVIII ст. найкращий боксер-важковаговик свого часу Джеймс Фігг, що давав платні уроки кулачного бою. У середині цього ж століття вже розпочалася практика маніпуляцій із результатами боїв, що дозволяла антрепренерові отримувати значні суми грошей. Спорт стає прибутковою справою, і чим більше людей у ньому задіяні, тим цей прибуток є вищим.

Індустріальна революція і масове виробництво сприяли тому, що в дедалі більшої кількості людей почав з’являтися вільний час, що зумовило масовість спорту. У цей час інтенсивно поширювалася культура дозвілля, а спортивні змагання і спостереження за ними стали популярною розвагою для глядачів і професійною діяльністю для спортсменів. Однак оскільки продаж квитків був головним джерелом доходу спортивних організацій, уведення показу спортивних змагань на телебаченні викликало їхнє незадоволення. Вони вважали, що трансляції змагань призведуть до зменшення глядачів на стадіонах, тому що кожен мав можливість спостерігати за спортивними заходами безпосередньо у власній оселі.

Проте невдовзі стало зрозуміло, що спортивні трансляції популяризують змагання та розширюють їх аудиторію. Одне з найважливіших нововведень — миттєвий повтор гри, який відбувся вперше в 1963 р. Ту саму гру можна було переглядати знову і знову з різною швидкістю, з різних точок. Але з розширенням аудиторії спорт фактично залежав від коштів, що надходили від телебачення та спонсорів, які почали висувати свої вимоги; зважаючи на них, навіть змінювалися спортивні правила.

Так, у 60-ті рр. XX ст. спочатку Американська баскетбольна ліга, а потім і Американська баскетбольна асоціація з метою пожвавлення гри й підвищення інтересу в глядачів увели в ігровий процес триочкові кидки, що пізніше закріпилися в баскетбольних правилах у всьому світі. З 1970 р. на професійних тенісних турнірах для скорочення часу матчів система, яка передбачала обов’язкову різницю у два гейми для перемоги в сеті, була витіснена т. зв. тайм-брейком, тобто вирішальним геймом, що розігрувався за умови рівного рахунку 6:6 у сеті. Наприкінці XX ст. у волейболі, де до цього можна було отримати очко тільки на своїй подачі, для збільшення видовищності ввели систему «ралі-пойнт», згідно з якою кожен розіграш м’яча забезпечував очко — спочатку у вирішальній, п’ятій партії, а з 1998 р. — і в інших партіях матчу.

У футболі в 60-ті рр. замість традиційного коричневого ввели білий м’яч і кольорові футболки, щоб спростити перегляд для глядачів. Для того, щоб транслювати якомога більше футбольних матчів, вони відбувалися в різний час. Наприклад, матчі Ліги чемпіонів УЄФА проводять у вівторок і середу ввечері, а Ліги Європи УЄФА — у четвер увечері, в той час як раніше всі вони відбувалися в середу.

У середині 80-х рр. здійснювалися експерименти: повторно переглядали момент гри, який міг вплинути на рішення суддів. Технічні умови дозволяли монтувати трансляцію таким чином, щоб вирізати нецікаві етапи гри, транслювати гру дещо пізніше, додавши коментар; ці прийоми найуспішніше використовувалися для висвітлення Олімпійських Ігор.

Сьогодні спортивні організації, які раніше заробляли завдяки продажу квитків та спортивної атрибутики, наданню прав на трансляцію матчів, а також спонсорській підтримці, теж починають працювати з новими медіа, для ще більшого розширення аудиторії та якіснішої роботи  з нею. Все стає зручнішим: уболівальники більше не очікують на новини або передачі, які мають початися в певний час по телеканалу, або ви ходу газети. Нині потреба в інформації може бути задоволена миттєво саме за допомогою нових медіа в тій формі, в якій цього бажає людина.

Інформація про спортивні змагання переноситься в Мережу і призначається для глобальної аудиторії, найширшого кола реципієнтів. Спортивні організації використовують цифрові медіа як просвітницькі і розважальні PR-технології.

Сучасний футбольний клуб за допомогою інтернет-сайту має можливість скласти широку базу вболівальників завдяки реєстрації на сайті та збору особистих даних під час первинної покупки квитків і товарів у клубі. Надалі цю базу можна поповнювати даними про всі угоди вболівальника з клубом, а також про переходи за посиланнями на інтернет-ресурсах клубу, фактами участі в конкурсах тощо. Інтернет-ресурси багатьох європейських футбольних команд поступово почали запозичувати елементи надзвичайно популярних нині соціальних мереж, а це вже, слід зазначити, зовсім інший рівень. Він дозволяє клубу підвищити ефективність власних маркетингових заходів і всієї системи продажів як загалом, так і для вболівальників, котрі отримують не тільки найцікавішу інформацію, а й різноманітні знижки й подарунки.

Таким чином, структура сучасного професійного спорту є взаємодією між спортивними організаціями, спонсорами, ЗМІ, уболівальниками та державою. Ця взаємодія спрямована на отримання прибутку за допомогою долучення до спортивного заходу якомога більшої кількості глядачів.

Держава може поліпшити свій імідж як серед своїх громадян, так і інших країн, що в майбутньому може забезпечити стабільний дохід. Спонсори завдяки асоціації свого бренда зі спортивними подією або організацією (спортсменом) отримують більше клієнтів, отже, прибуток; спонсорська участь також поліпшує імідж компанії. ЗМІ охоплюють широку аудиторію (зазначимо, фінал Чемпіонату світу з футболу в ПАР переглянули мільярд людей) та, відповідно, значні спонсорські кошти від реклами. Спортивні організації отримують гроші від спонсорів, ЗМІ та продажу квитків; крім того, що важливо, популяризується спорт як такий.

Підсумовуючи, зазначимо, що ЗМІ посідають важливе місце в системі спортивної комунікації, яка є одним з головних каналів зв’язків з громадськістю. Крім того, завдяки високій довірі до неї аудиторії і позитивнішому сприйняттю реклами, вона являє собою один з найефективніших рекламних носіїв.

Сучасний спорт, перетворившись на видовищне і комерційно успішне шоу, орієнтований на отримання значного прибутку, а отже, на запити максимально широкої аудиторії. Комерціалізація спорту має багато аспектів, як позитивних, так і негативних. З одного боку, сучасний спорт перетворюється на шоу, що призводить навіть до змін у правилах, що не завжди позитивно та суперечить спортивним принципам. Окрім того, будь-якого видатного спортсмена, відому спортивну асоціацію або клуб теж можна назвати і товаром (брендом), і рекламним інструментом, який значно підвищує продажі. З іншого боку, завдяки комерціалізації в спорт надходять значні кошти, в результаті чого поліпшуються якість інфраструктури й організація змагань, що також позитивно впливає на популяризацію спорту загалом.

Отже, сучасний спорт — це не тільки масове соціальне явище, а й бізнес, який неможливий без підтримки ЗМІ та спонсорів.

https://bazilik.media/10-sportyvnykh-reklam-shcho-zminyly-svit/

 

Роль медіа у формуванні спортивного іміджу

Спортивні мас медіа — невід’ємна частина свідомості будь якої сучасної людини, навіть якщо вона і не цікавиться спортом. Такі події, як Олімпійські ігри, Ліга чемпіонів, Кубок УЄФА, стають явищами масової культури і зачіпають життя безлічі людей. Суспільство дізнається новини спорту через ЗМІ, які, в основному, і створюють їх уявлення про спорт. Коли спортивна подія відбувається десь далеко, в іншій країні, то ЗМІ стають єдиним джерелом інформації. Об’єднання спортивних подій і ЗМІ стало настільки повсюдним і прийнятим, що споживач не помічає того великого впливу, який самі ЗМІ чинять на спорт.

Сьогодні усі види ЗМІ приймають активну участь у формуванні іміджу у спорті. При формуванні іміджу у спорті преса активно діє на психіку людей за допомогою візуального, емоційного впливу, власного іміджу, іміджевого тексту та спектру кольорів. Формування іміджу у спорті телебаченням базується на аудіовізуальному сприйнятті і його якість залежить від рівня розвитку медіа-технологій, типу соціальних комунікацій, впливу особистості телеведучого та тележурналіста. Формування іміджу у спорті за допомогою радіо базується на оперативному аудіо-сприйнятті і його якість залежить від іміджу спортивного радіоведучого, коментатора-комунікатора; від можливості використовувати розмовні, онлайнові передачі; від уміння і можливості радіо створювати необхідну обізнаність. Формування іміджу у спорті за допомогою Інтернет базується на сприйнятті віртуальної реальності як актуалізованої реальності і його якість залежить від можливості реципієнта користуватися Інтернетом, від дизайну та психологічного впливу спортивних сайтів (форумів, гостьових книг, чатів), від використання таких іміджевих інструментів як аватари і статуси.

Термін «спортивний імідж» є загальним збірним поняттям, і може включати у себе будь-який його рівень (або їх комбінації), а саме його використання полегшує орієнтацію між основними поняттями у системі іміджмейкингу (поруч з поняттями «політичний імідж», «економічний імідж» та ін.). Можна розглядати такі рівні і підрівні розгляду спортивного іміджу:

І Імідж спорту:

1) імідж олімпійського спорту;

2) імідж професійного спорту;

3) імідж масового та оздоровчого спорту.

ІІ Імідж у спорті:

1) імідж виду спорту та спортивної дисципліни;

2) імідж спортивної організації (федерації, команди, спортивного клубу та ін.);

3) імідж особистості у спорті:

а) імідж спортсмена;

б) імідж тренера;

с) імідж спортивного функціонера (менеджера, промоутера, судді, спортивного лікаря, спортивного психолога та ін.)

Окремими пунктами можна виділити такі явища, як імідж спортивної споруди, стадіону, палацу спорту, басейну, манежу та ін.) та імідж спортивного навчального закладу, які у «чистому вигляді» не є елементами спортивного іміджу, але з ним тісно взаємопов’язані.

Взаємозв’язки між рівнями та підрівнями спортивного іміджу є досить складними. Так, наприклад, імідж виду спорту не є простою сумою іміджів його спортивних дисциплін та видатних спортсменів, хоча і залежить від них. Іноді можна прослідкувати коли певна спортивна дисципліна має більшу популярність, ніж вид спорту, до якого вона належить (характерно для легкої атлетики, деяких сучасних видів спорту, таких як пляжний волейбол та ін.). Імідж спортсмена певною мірою залежить від іміджу спорту, і навпаки, відомий спортсмен може впливати на імідж спорту. Складними є і взаємовідносини на рівні олімпійський-професійний-масовий спорт. За географічним поділом вивчення спортивного іміджу можна говорити про його різні рівні (табл. 1).

Таблиця 1

Рівні розгляду спортивного іміджу за принципом географічного розподілу

Рівень розгляду

Основні проблеми, у вирішенні яких використовується спортивний імідж

1                    

Глобальний

Розвиток та популяризація олімпійського руху, здорового способу життя, розвиток між народних відносин

2                    

Континентальний

Розвиток масового та оздоровчого спорту, економічні проблеми, міжнародні відносини

3                    

Регіональний

4                    

Рівень певної країни

Суспільно-політичні, комерційні, наукові, педагогічно-виховні проблеми, пропаганда руху за здоровий спосіб життя тощо

5                    

Рівень регіону країни

6                    

Місцевий

 

Місце і вплив спортивного іміджу на суспільство слід розглядати за такими основними аспектами: політологічний, педагогічний, суспільно-політичний, науковий, професійний, комунікативний, соціологічний, психологічний та комерційний.

У політологічному аспекті – вивчення процесів формування політичного іміджу країни на рівні міжнародних відносин за рахунок використання іміджу її видатних спортсменів, досягнень у окремих видах спорту, результатів виступу на Олімпійських Іграх.

Педагогічний аспект спортивного іміджу – вплив на виховання підростаючого покоління, значна частина якого прагне бути схожими на своїх спортивних кумирів, можливість виховання на їх прикладі почуття патріотизму до своєї країни.

Для суспільно-політичного аспекту притаманні такі шляхи використання іміджу видатних спортсменів, як: діяльність з пропаганди здорового способу життя і боротьби зі шкідливими звичками, підтримка і участь у акціях зі збору коштів на благодійні цілі і, нарешті, участь у передвиборчих перегонах політичних діячів.

Науковий аспект спортивного іміджу пов’язаний із постійним підвищенням спортивної майстерності, що стимулює запроваджувати наукові дослідження у галузях теорії та методики підготовки спортсменів, різноманітних супутніх дисциплін (біомеханіки, фізіології, спортивної медицини, психології), розробку і виробництво нових, більш ефективних засобів для змагань і тренувань, тренажерів, продуктів харчування для спортсменів.

Професіональний аспект проблеми спортивного іміджу базується, передусім, на вивченні засобів діяльності, пов’язаної з формуванням іміджу (для спеціалістів паблік рілейшнз та іміджмейкерів).

Комунікативний аспект вивчає значення спілкування у формуванні спортивного іміджу, закономірностей та особливостей розповсюдження інформації у процесі створення іміджу, особливостей функціонування засобів масової інформації (ЗМІ), значення ЗМІ у процесі формування іміджу у спорті.

Соціологічний аспект іміджу спорту пов’язаний, передусім, з можливістю його прямої або опосередкованої ролі у формуванні, корегуванні, керуванні та зміні суспільної думки, участь у функціонуваннях соціальних інститутів, вивчення процесів створення специфічних об’єднань, фан-клубів, навіть окремих субкультур, які засновані на спільних інтересах і ставленні до спорту.

Психологічний аспект проблеми пов’язаний зі створенням та напрацюванням ефективних моделей поведінки спортсменів, тренерів, спортивних функціонерів, з урахуванням психології вболівальників, пошуку і вивчення засобів впливу і взаємодії з метою формування іміджу спортсмена.

Комерційний аспект спортивного іміджу на сучасному етапі – найбільш досліджений сьогодні. Це пов’язано з використанням спортивного іміджу різними організаціями у комерційних цілях, з метою підвищення попиту на свої послуги та товари, а також створення, корегування чи зміни свого власного іміджу.

Сьогодні ЗМІ володіють могутнім психологічним потенціалом для формування ефективного іміджу суб’єктів спортивної діяльності.

Впродовж усієї історії розвитку спортивної преси спостерігається стійка залежність її впливу на читачів від рівня розвитку поліграфічної бази. Так, на початку ХХ ст. спортивна преса могла використовувати тільки чорно білий текст і згодом чорно біле фото. Це обмежувало можливості психологічного впливу спортивної преси на відчуття, сприйняття й уявлення читачів.

Сьогодні при формуванні іміджу спортивна преса активно впливає на емоції читачів. Вона активно використовує кольоровий друк, фантастичні можливості сучасної фото, аудіо і відеотехніки.

Спортивне телебачення почало впливати не тільки на емоційний, але і на когнітивний рівень мислення телеглядачів. Воно стало допомагати глядачу в аналізі побаченого. На початку розвитку спортивного телебачення якість телевізійного іміджу в спорті залежала від сумарної дії двох основних факторів: об’єктивного (рівень розвитку матеріальної бази телебачення) і суб’єктивного (рівень майстерності спортивного телекоментатора). Сьогодні вплив «картинки» багато в чому компенсує недоліки роботи спортивного коментатора. Телевізійні канали прагнуть привернути аудиторію до своїх спортивних телепередач завдяки використанню видовищних форматів. Проте, якщо для вболівальника важливо споглядати окремий вид спорту або гру улюбленої команди, то для пересічного телеглядача спортивна передача носить розважальний характер. Спортивні шоу покликані підвищувати інтерес глядача до даної тематики. Їх цільову аудиторію часто складають люди, що мало цікавляться спортом.

Підготовка телепередач на навколоспортивну тематику дозволяє істотно розширити аудиторію глядачів, наприклад, за рахунок використання жінок, активної співпраці при створенні нових каналів з відомими спортсменами, використання у ролі коментаторів відомих спортсменів. Їх гучні імена і знання спорту підвищують число і лояльність уболівальників, які оплачують переглядання каналу. Спорт, як відомо, не привертає увагу в умовах відсутності «зоряних» особистостей.

Радіо в свою чергу активно задовольняє комунікативні інформаційні потреби своїх слухачів. Так, спортивні радіопередачі впливають на радіослухачів як на когнітивному, так і на афектному рівнях. Вони завжди формують у слухачів певні образи (іміджі). Мотивація у слухачів стосовно цікавості прослуховування спортивних радіопередач формується за рахунок самоідентифікації їх з певною групою. Спортивні радіопередачі активно використовують сферу підсвідомості радіослухачів. Найбільш молодою і перспективною складовою ЗМІ є Інтернет.

Сьогодні Інтернет бере участь у створенні нового типу особистості з особливою психологією і поведінковими реакціями. Кількість спортивних сайтів та їх відвідування постійно росте, що свідчить про зростання популярності мережі Інтернет у спортивному середовищі. Швидко росте відвідування українських спортивних web сайтів. Сайт не є першоджерелом формування іміджу професійних спортсменів, але є важливим продовженням в комплексі чинників, які підтримують цей імідж.

Образ спортсмена складається з таких структурних елементів, як досвід спортсмена (змагальний стиль, спортивна майстерність і поведінка під час змагань), привабливий зовнішній вигляд, виражений фізичною і соціальною привабливістю, стиль одягу, краса тіла і продемонстрований спосіб життя, який характеризується своєрідною історією життя, відносинами, в яких спортсмен є зразком для наслідування. На основі способу життя формуються образ і репутація спортсмена. При цьому соціальна відповідальність і збереження репутації відіграють важливу роль. Привабливий образ спортсмена впливає на можливість отримати більше часу для реклами, телевізійного висвітлення або збільшення спонсорської підтримки. Засоби масової інформації відіграють ключову роль у формуванні іміджу спортсмена і є важливим інструментом в цьому процесі.

 

Відеоповтор і рішення суддів: об’єктивне чи суб’єктивне суддівство

Ще зовсім нещодавно про такий важливий елемент спортивного матчу, як відеоповтори, мало хто знав. Навіть зараз, коли технології володіють світом, не у всіх видах спорту і лігах застосовують систему VAR. Багато гравців виступають за введення відеоповторів, а деякі стверджують, що це негативно впливає на динамічність гри. Незважаючи на це, відеоповтори проникали вже у більшість світових чемпіонатів, тому не за горами використання VAR у всіх видах спорту. Сьогодні найбільший досвід у використанні системи VAR має футбол.

VAR (video assistant referee) – відео асистент рефері, система відеоповторів, яка покликана допомагати головним арбітрам у прийнятті рішень щодо чотирьох суперечливих моментів: при забитих голах, вилученнях, пенальті і визначенні ступеня провини футболіста, який повинен отримати покарання.

Щоб VAR функціонував повноцінно, стадіон повинен бути обладнаний великою кількістю камер – для чіткого зображення суперечливого епізоду з багатьох ракурсів. Із системою працюють спеціальні відеоарбітри. Головний рефері матчу має два варіанти на вибір – отримати безпосередню підказку або ж самотужки переглянути та оцінити епізод за допомогою пристрою, який візуально нагадує iPad. Для цього суддя зобов’язаний підійти до бровки поля в районі центральної лінії.

Основною і очевидно перевагою цієї системи є зменшення впливу людського фактору на результат матчу. Головне завдання VAR мінімізувати кількість помилок у арбітрів. Можливо відеоповтори допомогли б уникнути тої кількості помилок, що мали місце в різних розіграшах і чемпіонатах, і світ мав б зовсім інших спортивних героїв.

Застосування відео-асистента призводить до надто великих затримок у грі. Яскравим прикладом недосконалості системи є матч «Бундесліги» між «Майнцем» і «Фрайбургом». На останніх секундах першого тайму захисник гостей перервав атаку, зігравши рукою у власному штрафному майданчику. Арбітр цього не помітив, та відправив команди у роздягальню. Однак по дорозі в підтрибунне приміщення відео-асистент повідомив своєму колезі про порушення, і арбітр Вінкманн, переглянувши повтор, вирішив повернути команди з роздягалень і таки виконати одинадцяти метровий удар.

Серед недоліків слід зазначити, що система VAR збиває темп гри, призводить до пауз в 2-3 хвилини, вона ще й не є ідеальною, вона помиляється.

Вперше систему випробували у серпні 2016 року в матчі United Soccer League, де виступають американські і канадські клуби. А через місяць, у вересні, VAR задіяли в товариському матчі Італія-Франція.

З сезону 2017/18 в тестовому режимі VAR почала працювати в чемпіонатах Португалії, Італії та Німеччини. В березні 2018 року в ході генерального засідання Міжнародної ради футбольних асоціацій було затверджено, що систему відеоповторів (VAR) включено в правила гри на постійній основі.

Все одно залишається людський фактор, від нього нікуди не дінешся, можна тільки зменшити вплив людини, але не виключити повністю. Завжди є те в чому не може допомогти відео-асистент – це спірне трактування моментів. В ідеальному світі за екранами має сидіти відомий арбітр, якого знають та поважають, він дає підказки головному арбітру. Тобто головний суддя не дивиться відеоповтори, а приймає свої рішення на ґрунті підказок відеоасистента. А якщо йому вже закортить то подивиться і сам в перерві але не під час поєдинку. Окрім того потрібно чітко визначиться з тими моментами, які будуть проглядатися.

Кожна команда повинна мати право, 2-3 рази за матч, попросити перегляд відеоповтору. Образно кажучи як тайм-аут в хокеї або баскетболі. Це дозволить обмежити кількість відеоповторів в матчі і можна буде більш впевнено прогнозувати час матчу і уникнути зайвих затримок.

Більшість думає, що відеоповтори почали використовувати в баскетболі. Але насправді, це ноу-хау спробували в крикеті. Це відбулося 21 травня 2001 року під час гри між англійською та пакистанської збірними. Досвід використання цієї системи визнали успішним, і вже після цього стали впроваджувати його і в інших видах спорту.

Правління НБА одноголосно схвалило запровадження з сезону 2019-2020 відеоповторів на вимогу суддів. Тренери один раз за гру зможуть вимагати від суддів перегляду спірного епізоду. Для активації відеоповтору у команди має бути невикористаний тайм-аут. У разі запиту відеоповтору за відсутності тайм-аутів команду буде покарано технічним фолом. Як і раніше, спірні моменти з виходом м'яча за межі майданчика, блок-шотами та торканнями кілець переглядатимуться автоматично без запитів головних тренерів. Також з нового сезону центр відеоповторів відстежуватиме спірні моменти при порушеннях правила 24-х секунд та при триочкових кидках із можливим заступом за лінію.

 

Взаємодія професійного спорту зі спонсорами, уболівальниками та державою

У світі спорту та футболу, зокрема, спортивного клубу не прожити без фінансової підтримки. Тренування, виїзди, спортивна форма, зарплати гравцям, тренерам і супутньому персоналу вимагають значних витрат. Наявність логотипів спонсорів на формі гравців у якості реклами вже давно звичне явище.

Професійне спортивне спонсорство являє собою бізнес-партнерство між спонсором і професійним спортивним клубом на основі взаємності в контексті спортивного бізнесу. Спонсор надає фінансові або нефінансові ресурси безпосередньо для клубу, який отримує спонсорський сервіс взамін на виконання спонсорських цілей.

Спонсорство виступає ефективним інструментом для компаній, що дозволяє їм донести свій продукт та послуги до користувача, використовуючи спортивні події.

Спонсорство у спорті організовано високо-професійно і надає багато можливостей для компаній-спонсорів. Воно є важливим потоком доходів для професійних спортивних клубів, не враховуючи продажу квитків, мерчандайзингу та прав на трансляцію. Близько 14-31% від загального обсягу доходів спортивні клуби отримують від спонсорських контрактів.

Структура спонсорства професійних спортивних клубів істотно змінилася за останні роки. Раніше, в основному, спонсорами були місцеві компанії, які цілий рік підтримували один, скажімо футбольний, клуб. Мотивації для таких спонсорських контрактів майже не було. Однак, сьогодні спорт, привертає увагу все більше і більше компаній. Незабаром зростаюча популярність ігор і клубів стала сильним маркетинговим інструментом для компаній різного роду. Це стало ще більш зрозуміло, коли спорт став великою частиною телебачення. Але не тільки суми сьогоднішніх спонсорських контрактів примножилися в кілька разів, а й змінилася структура спонсорства. Один спонсор був замінений великою кількістю клубних спонсорів.

Найкраще зміни можна представити таким чином: ще в 80-х і початку 90-х спортивне спонсорство порівнювалося з ім’ям спонсора на футболці і декількома рекламними щитами навколо поля. Тепер же топ клуби мають до десятка вертикально інтегрованих спонсорів.

Багато професійних спортивних клубів використовують так звану «піраміду спонсорів», на вершині якої знаходиться головний спонсор (main sponsor), ім’я або логотип якого в більшості випадків з’являється на футболці гравців. Титульне спонсорство є лише одним з різних можливостей для головних спонсорів використовувати спортивний клуб в якості середовища для здійснення своїх цілей. Рекламні щити, оголошення до і після ігор, PR-заходи в районі стадіону, а також бізнес вечірки є найважливішими складовими спонсорських контрактів.

На другому місці, як правило, знаходиться технічний спонсор (kit supplier), який постачає команду екіпіровкою, спортивними костюмами і взуттям.

Комерційні партнери (commercial partners) спортивних клубів знаходяться на наступному рівні спонсорської піраміди. Вони платять, як правило, менше, ніж головний спонсор і технічний спонсор, а, отже, мають обмежені права. Такі спонсори зазвичай отримують для реклами щити навколо поля, а також деякі бізнес заходи або пакет інших послуг. Крім того, вони часто називаються в якості офіційних партнерів на сайті клубу або в інших публікаціях.

Регіональні та місцеві спонсори (regional/local sponsors) відповідно знаходяться внизу піраміди. Вони платять менше трьох інших рівнів, але в цілому сприяють припливу значної частини доходів від спонсорів. Вони, як правило, розміщують рекламу в програмці на матч, гру або на щитах біля стадіону.

В останні роки багато спортивних клубів поступово стають фінансово незалежними комерційними компаніями і демонструють хороші темпи зростання і високі показники фінансової стабільності. Очевидно, що одним з ключових завдань клубу є організація ефективної взаємодії з уболівальниками і спонсорами, а саме залучення їх у свою діяльність безпосередньо.

Особливістю спортивного спонсорства в Україні є нездатність спортивних організаторів стати повноцінними посередниками між потенційними спонсорами та ЗМІ, і, передусім, телебаченням. Принциповою відмінністю українського спонсорства від зарубіжного є те, що воно часто не окупається за рахунок реклами, що надається спонсорами.

Причинами цього є:

-          відсутність податкового послаблення з боку держави спонсорам, що вкладають засоби у фізичну культуру і спорт;

-          слабкий розвиток спортивної реклами;

-          неможливість виявити реальний ефект від використовування реклами;

-          невисокий імідж у більшості українських спортсменів, команд і спортивних організацій.

Існують також проблеми, з якими стикаються спортивні клуби при укладенні спонсорських контрактів. Серед них:

-          нестабільність спонсорських вкладань;

-          разовий характер підтримки, розповсюджений у практиці вітчизняної спонсорської діяльності більш широко, ніж довгострокові угоди;

-          прагнення спонсора нав’язати свої рішення керівництву спортивного клубу, який ним спонсорується (наприклад, вплинути на зміну тренера або на купівлю того або іншого гравця для команди тощо);

-          зацікавленість фірми-спонсора насамперед професійними і видовищними видами спорту, міжнародними змаганнями, великими масовими заходами і байдужість до інших форм спортивної практики.

До умов, які впливають на змагальну діяльність спортсменів поведінка уболівальників. Уболівальники своєю поведінкою створюють певний психологічний фон під час проведення змагань, тож їх реакція (навіть у рамках етичних норм) впливає на стан спортсмена.

Роль 12-го гравця на полі особливо цінна. Чути і бачити постійну підтримку натовпу вболівальників, прапорці, банери та шарфики дуже важливо, оскільки це додає позитиву гравцям і підвищує їхні зусилля до 8%, що рівноцінне появі ще одного гравця на полі.

Взагалі не викликає сумнівів, що ті чи інші дії вболівальників впливають на дії спортсменів. У психології такий вплив зацікавлених спостерігачів на учасників змагання отримав назву ефекту присутності (соціальною фацілітацією).

Оскільки самопочуття уболівальників залежить від успіхів спортсменів, за яких вони боліють, свою допомогу «своїм» спортсменам уболівальники бачать у тому, щоб надихнути їх і деморалізувати «чужих». Здійснюється це за допомогою банерів (полотнищ з надписами і малюнками), кричалок і шуму. Щоб підбадьорити свою команду, глядачі співають національні гімни, гімни своїх спортивних клубів, популярні національні пісні. Прагнучи деморалізувати суперника шумом, використовують свистки, тріскачки, труби, барабани, файєри, вибухові пакети. За даними вчених, шум надає істотний вплив на показники працездатності спортсменів-стрільців і важкоатлетів, знижуючи її на 14%, і знижує точність рухів фехтувальників у середньому на 16%.

Отже, присутність глядачів надає вплив на ефективність діяльності спортсменів тому, що глядачі сприймаються як люди, здатні оцінити діяльність спортсменів. Саме очікування спортсменом оцінки, їх боязнь створюють оцінну ситуацію і ефект соціальної фацілітації.

Велике значення в цьому випадку мають психологічні особливості спортсменів. Присутність глядачів на змаганнях одних збуджує і стимулює, інших загальмовує, пригноблює, викликає страх, треті байдужі до присутності глядачів. Багато спортсменів уважають за краще виступати, коли на трибунах немає рідних, близьких і друзів. Очевидно, що їх присутність є сильним емоціогенним чинником. Присутність цих людей на змаганнях схвалюється спортсменами тільки у разі виступу їх на малозначимих змаганнях або коли змагання проходять в іншому місті, при вороже настроєних уболівальниках.

Втім зазвичай у присутності ворожих настроєних глядачів команда гостей зазвичай поводиться агресивніше (допускає більше порушень). Передбачається, що це пов’язано з неусвідомленим проявом агресивності не тільки проти команди суперника, але і проти глядачів.

Сильне емоційне збудження спортсменів у присутності глядачів може у спринтера призвести до фальстарту, у метальника і стрибуна – до порушення відчуття ритму, боксер може викластися у перших раундах бою і так далі.

Недосвідчений спортсмен може випробовувати сильне перезбудження і виступити гірше, ніж зазвичай, тоді як досвідчений учасник змагань у присутності глядачів більшою мірою зберігає самовладання. Деякі досвідчені спортсмени відзначають, що негативні реакції глядачів навіть активізують їх, примушують грати краще. Є спортсмени, які негативно реагують на шум глядачів незалежно від того, чи була це з їх боку підтримка або недоброзичливі вигуки.

Вплив глядачів (позитивний або негативний) залежить від ступеня складності та освоєння спортсменами навичок. Таким чином, на освоєння техніки виконання спортивних дій вплив присутності глядачів негативний, а на виконання вже сформованих навичок – позитивний.

Одним з різновидів державної політики є політика в галузі фізичної культури і спорту. Ця політика може будуватися або на принципі повного підпорядкування цієї сфери державі, або на повному невтручанні держави у сферу фізичної культури і спорту. Тому можна говорити про дві ідеальні моделі побудови діалогу між політикою та спортом як сферами суспільного життя – інтервенціоністську і неінтервенціоністську.

Згідно з інтервенціоністською моделлю держава диктує суб'єктам системи спорту основні правила і форми організації. При такій побудові відносин держава насамперед створює міцну законодавчу базу функціонування спорту, здійснює масштабне фінансування спортивної діяльності, контролює поведінку учасників спортивних заходів, гарантує їх безпеку, підтримує спортивну інфраструктуру, тобто є в ролі керівника, основною функцією якого є вирішення всіх організаційних питань. Така модель наочно існувала в СРСР.

І навпаки, неінтервенціоністська модель передбачає проголошення державою автономності спорту як саморегульованої системи. Держава не бере активної участі в упорядкуванні відносин всередині неї. Отримавши повну незалежність, спорт не тільки не підзвітний державі, але і не є об’єктом державної підтримки. Суб’єкти спортивної діяльності не мають законодавчо закріплених прав, гарантій, привілеїв і обов'язків, що залежать від державної волі. Звичайно, такий поділ держави і спорту в сучасних політичних системах досить складно уявити, але як обґрунтування своїх позицій представники неінтервенціоністської моделі посилаються на приклад Великобританії, де управління спортом проводиться виключно недержавними інститутами.

Спортивна діяльність в цьому разі підпорядкована лише власним нормам, контроль над дотриманням яких є прерогативою самих спортивних організацій або спеціально створених для цього органів громадського нагляду.

Для прикладу, російський спорт повністю підпорядкований державній системі пропаганди. Російських спортсменів відсторонюють від змагань через допінг, а спортивні чиновники та депутати звинувачують у цьому «русофобію».

Російський важкоатлет та «стронгмен» Михайло Кокляєв в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що «завдання Заходу – вбити віру, царя та вітчизну. Віру вбили, царя також, а тепер намагаються вирішити питання з вітчизною. Тому що Захід вміє грати вдовгу. Рахують на десять ходів наперед». Подібні сентенції лунають з уст російських спортсменів, тренерів, функціонерів та чиновників регулярно, в унісон із російським агітпропом. Оскільки російська пропаганда використовує для власних цілей абсолютно всі сфери життя, спорт не є винятком. З іншого боку, коли пропаганді вигідно – російські спортсмени транслюють меседж, що «спорт поза політикою». 

Спорт завжди був важливою частиною міжнародного іміджу будь-якої держави, засобом «м’якої сили». А для тоталітарних та авторитарних режимів він перетворився на зброю пропаганди власної ідеології. Так, чемпіонат світу з футболу 1934 року та Олімпійські ігри 1936 року відіграли важливу роль у пропаганді італійських фашистів та німецьких нацистів. Гітлер та Муссоліні хотіли не лише зразково організувати та провести ці спортивні заходи, а й на весь світ показати переможні результати та «перевагу» своїх націй та політичних режимів над конкурентами. Не відставав від них і Радянський Союз, який використовував спорт для пропаганди комуністичної ідеології та боротьби з «капіталістичним блоком» у рамках холодної війни. Апогеєм цього протистояння стали літні Олімпійські ігри 1980 року в Москві, які бойкотували 65 держав на знак протесту проти радянської агресії в Афганістані. У відповідь 14 країн «радянського блоку» бойкотували наступну літню Олімпіаду, що пройшла в Лос-Анджелесі у 1984 році.

В СРСР вся система спорту була підконтрольна державі й служила її інтересам. Діяла система так званих спортивних товариств, кожне з яких було при певній галузі «народного господарства», а найбільшими та найпотужнішими – при силових структурах: «ЦСКА/СКА» (армія) та «Динамо» (органи внутрішніх справ). Більшість провідних спортсменів паралельно були офіцерами радянської армії, міліції та спецслужб. Ця система переважно зберіглася і в сучасній Росії, де спорт також тримається в основному на державному фінансуванні.

Російська пропаганда у 2014 році заявила, що один зі способів популяризації спорту – це героїзація російських спортсменів. Підтвердженням стало надання звань Героїв Росії олімпійським чемпіонам і чемпіонкам. Деякі з них є політичними діячами і провідними «рупорами» путінської пропаганди у спорті.

Одним із головних російських спортивних «героїв» є хокеїст Олександр Овечкін. Незважаючи на те, що він грає в «капіталістичній» американсько-канадській лізі «NHL», Овечкін із 2017 року активно підтримував Путіна та його режим, був «віп-пропагандистом». Щоправда, у 2022 році Овечкіну довелося дещо «перевзуватися», щоб не втратити багатомільйонні контракти в «NHL»: він уже вдався до зручної для багатьох росіян риторики «я поза політикою та за мир у всьому світі».

Після введення санкцій проти російського спорту через повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, внаслідок якого більшість спортсменів країни-агресорки було відсторонено від міжнародних змагань, перед ними постало питання, що робити далі. Адже без міжнародних змагань та інституцій ні про який спортивний прогрес йтися не може. Також це негативно позначається на фінансовому становищі спортсменів. Тож деякі атлети почали консультації щодо зміни громадянства та виступів за інші країни, а Міжнародний олімпійський комітет (МОК) заявив, що росіяни зможуть взяти участь у змаганнях під їхньою егідою лише в разі публічного засудження війни проти України. Агітпроп на це, звісно ж, відреагував.

Було запропоновано прирівняти зміну спортивного громадянства до державної зради. Ця заява також містить у собі елементи іншої тактики пропаганди – залякування.

Знецінення. Цю тактику російська пропаганда почала використовувати після відсторонення їхніх спортсменів від міжнародних змагань через повномасштабну агресію проти України. Агітпроп застосовує знецінення тільки у тих видах спорту, де Росія справді була сильна й мала вагу.

Найбільш актуальним прикладом є чемпіонат світу з хокею, що проходив у травні 2023 року. Від змагань відсторонили не лише Росію, а й Білорусь. Зараз їм залишається тільки грати товариські матчі між собою, чим вони й займаються. Чемпіонат світу викликав шквал критики серед лояльних до Путіна представників хокейного світу Росії. Російські хокеїсти прокоментували третє місце збірної Латвії на турнірі: «Ми звісно, раді за латвійців. Їхній успіх – результат того, що багато років вони мали співробітництво з Росією. Ризьке «Динамо» грало у російській хокейній лізі, дитячі, юнацькі, молодіжні команди з Латвії приїжджали сюди на турніри». Без росіян та білорусів чемпіонат світу не можна назвати чемпіонатом світу. Найсильніші хокеїсти туди взагалі не приїхали, грала молодь і представники студентського спорту. Прикро за один із найпопулярніших та найулюбленіших видів спорту у світі. Без Росії його уявити неможливо».

Так російська пропаганда знецінює рівень змагань, від яких відсторонено їхню збірну, та підважує успіхи інших країн, особливо не надто дружніх до Росії (перемогла на чемпіонаті Канада, а третє місце посіла Латвія). В інших видах спорту, де росіяни мали сильні позиції, спостерігаються аналогічні тенденції.

Образ жертви. Зимова Олімпіада в Сочі 2014 року стала однією із двох ключових подій для путінської пропаганди у сфері спорту. На підготовку до неї були кинуті мільярди доларів, чимала частина яких осіла в кишенях чиновників. Путін частково досягнув своєї мети, російська збірна з великою натяжкою, але перемогла в медальному заліку Олімпіади. Проте далі почалися серйозні проблеми. Виявилося, що в Росії діяла допінгова програма на державному рівні. Колишній голова Московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков емігрував у США і розпочав цілу низку сенсаційних викриттів учасників цієї програми. Чимало російських спортсменів було дискваліфіковано з міжнародних стартів та позбавлено медалей, зокрема й на Олімпіаді-2014. Після того до 2022 року російські збірні з багатьох видів спорту постійно супроводжували «допінгові скандали».

Тоді ж і почалося застосування цієї тактики російською пропагандою. Ішлося переважно про несправедливість та буцімто «подвійні стандарти» щодо Росії. Так, після заборони російським атлетам брати участь в Олімпіаді-2018 під власним прапором та з російським гімном, речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова прокоментувала: «Ну ніяк нас не можуть завалити. Ні світовою війною, ні розпадом Радянського Союзу, ні санкціями. Беремо та виживаємо. Не мало би вже бути російського спорту. Не планувалося у світових прогнозах відродження Росії як спортивної держави: молодь мала б вже спитися, на стадіонах – навічно прописатися речові ринки, а тренери – працювати на чужі команди».

Російський агітпроп став використовувати термін «русофобія» в усіх сферах, включаючи спорт. Так, ексфігуристка, олімпійська чемпіонка та депутатка Держдуми Ірина Родніна прокоментувала умови МОК для допуску до змагань російських спортсменів: «Коли нас раніше карали, то ми знали, за що і чому. Зараз просто русофобія. Хочуть принизити нас».

Перехід на особистості та обкладання ганебними епітетами. Російські спортсмени, тренери, спортивні функціонери та експерти зовсім не стидаються переходити на особистості та покрити «нецензурною лексикою» своїх суперників та противників.

Так, олімпійський чемпіон з хокею, а нині – депутат Держдуми В’ячеслав Фетісов назвав «дебілом» президента Міжнародної федерації хокею.

Віддзеркалення. Це типова тактика для російської пропаганди в цілому, яку використовують, зокрема, для відвернення уваги від власних злочинних дій. Пропагандисти висувають щодо противників Росії такі ж звинувачення, які висувають до самої країни-агресорки.

Прикладом використання цієї тактики у спорті є біатлон, у якому в росіян навіть до повномасштабної агресії в Україні були серйозні проблеми через допінг. Наприклад, олімпійський чемпіон із біатлону Дмитро Васильєв прокоментував: «Спортсмени від участі у змаганнях В Росії відмовлятися не будуть. Я думаю, будуть приїжджати навіть ті, хто зараз нас гучно критикує і закликає не допускати. Наприклад, ті ж норвежці, які погрязли в допінгу, як тільки побачать, що в нас хороші призові, прибіжать першими. Заради грошей вони підуть на все».

На жаль, російська пропаганда у сфері спорту є дещо успішнішою на міжнародній арені. Якщо на початку повномасштабної агресії проти України російським спортсменам заборонили брати участь у міжнародних змаганнях майже з усіх видів спорту (окрім тенісу, шахів та аматорського боксу, в останніх двох видах спорту росіяни прямо контролюють міжнародні федерації), то з часом ситуація почала змінюватися. Переламним моментом стало ухвалення «рекомендацій МОК», які фактично дозволили спортсменам із країни-окупантки брати участь у міжнародних змаганнях та боротися за олімпійські ліцензії вже як мінімум у 16 видах спорту.

Меседжі агітпропу справді частково впливають на деяких спортивних чиновників та функціонерів з інших країн. Тези про «спорт поза політикою» та «чому спортсмени мають відповідати за злочини політиків?» справді знаходять підтримку. Але куди більше на допуски росіян впливають гроші. Ні для кого не секрет, що світовий спорт подекуди є не менш корумпованим, ніж державний апарат самої Росії. Країна, яка відверто купила собі право на проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року, і зараз витрачає чималі гроші на лобіювання інтересів у МОК та міжнародних спортивних федераціях. Деякі з них росіяни контролюють повністю або частково, тож це дозволяє їм протягувати потрібні для себе рішення.

https://www.youtube.com/watch?v=qJbEsxIAb2k&t=4s 


Остання зміна: Wednesday 8 May 2024 09:07 AM