Глосарій
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Адміністративна етика (від лат. administrare– керувати) – вид професійної етики; наука про застосування моральних принципів і норм до діяльності й поведінки посадових осіб незалежно від рівня управління, дотримуючись яких, керівник визначає моральні стандарти вирішення проблем, що можуть виникнути в організації, самостійно аналізує ці стандарти й несе особисту відповідальність за прийняті рішення; А. е. вивчає всі моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників.
Аморалізм (аморальність) – байдужість до вимог моралі і загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві; заперечення моралі, відмова від принципів сумління, честі, справедливості; виправдання жорстокості, підступності, обману.
Аморальна політика – політика, яка ґрунтується не на моральних нормах, а на силі, вигоді й міркуваннях політичної доцільності.
Антиномія – суперечність між двома положеннями, що визнаються однаково вірними; суперечність двох законів.
Аскетизм – зречення радощів життя, відлюдництво, умертвіння плоті задля досягнення моральної досконалості.
Благо – добро, щастя; все, що має для людини позитивне значення; об'єкти та засоби задоволення людських потреб.
Буддизм – релігійно-філософське вчення (вчення Будди) про духовне пробудження, яке виникло близько VI ст. до н. е. в Давній Індії; одна з найдавніших світових релігій, яку сповідують у багатьох регіонах світу.
Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення людини до інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.
Глобалізація (від англ. globalization) – процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації, основними наслідками якого є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, а також зближення культур різних країн, світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів.
Громадянське суспільство – сфера недержавних суспільних інститутів та відносин; сукупність суб'єктів (особа, сім'я, громадські об'єднання, політичні партії, трудові колективи тощо), які не входять у структуру держави і вступають у різноманітні суспільні відносини, в тому числі і з державою, але існують як відносно незалежні суб'єкти для задоволення своїх потреб та інтересів.
Гуманізація (від лат. humanus – людяний) – процес «олюднення» суспільного життя, основою якого є світоглядний принцип, за яким людина є найвищою суспільною цінністю, здатною до необмеженого розвитку і самовдосконалення, реалізації всіх своїх здібностей і талантів; у сучасному світі – глобальний процес утвердження гуманних цінностей у світовій культурі, політиці, економіці.
Гуманізм – учення про пріоритет у суспільному житті людських цінностей; мистецький етично визначений напрям, що утверджує ідеал людини як освіченої та високоморальної особистості; принцип етики, основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.
Даосизм – китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії й філософії; вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього існуючого – дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.
Диктатура пролетаріату – форма політичної влади, яка тимчасово у формі диктатури встановлюється внаслідок соціалістичної революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією для придушення опору колишніх панівних класів з метою побудови соціалізму і переходу суспільства до будівництва комунізму.
Дилема – логічне судження з двома протилежними положеннями, що суперечать одне одному і виключають можливість третього; необхідність вибору між двома можливостями.
Діалектика (з грец. διαλεκτική – мистецтво сперечатись, міркувати) – вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, одна з найдавніших наук про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості.
Діалог – двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома або більше людьми (або людиною та ЕОМ) у вигляді питань та відповідей; у політиці – шлях до розв'язання соціальних конфліктів, ефективний засіб розвитку особистості політика.
Добро – категорія етики, яка характеризує позитивні моральні цінності, свідоме, безкорисливе і щире прагнення до здійснення блага, корисної дії; найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом.
Доброчесний обман – свідоме перекручування інформації, яке відбувається в ім'я добра тих, кого обманюють; «брехня во спасіння».
Доброчинність – служіння добру й справедливості; моральна поведінка, що стала звичкою.
Дхарма – кодекс моральних обов'язків, праведність і відповідальність людини, одна з основних категорій індуїстської етики.
Екологічна етика – галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.
Економічний детермінізм – концепція, згідно з якою розвиток суспільства визначається лише розвитком суспільного способу виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин), а надбудовні відносини (політичні, правові, культурні та ін.) позбавлені самостійності й не впливають на суспільно-історичний розвиток; Е. д. ігнорує діяльність людей як дійсного суб'єкта історії, зводить їх до безликої маси, що цілком залежить від економічних факторів, недооцінює значення політики й ідеології в суспільному житті; Е. д. виник наприкінці ХІХ ст. як вульгаризація марксизму.
Електоральна етика – вид професійної (корпоративної) етики, що охоплює широке коло етичних проблем, пов’язаних із дотриманням моральних правил, цінностей і норм під час виборчих кампаній.
Етизація політики – облагородження політики, переорієнтація її на гуманістичні цілі.
Етика (від грец. ethos – звичай, моральний характер) – наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності; наука, що вивчає моральні відносини і моральну свідомість.
Етика бізнесу – вид професійної (корпоративної) етики, що досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.
Етика медпрацівників – вид професійної (корпоративної) етики, що досліджує об'єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери діяльності.
Етика ненасильства – обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю; визнання необхідності, доцільності й виправданості відмови від використання насильства при вирішенні будь-яких політичних і соціальних проблем.
Етикет (від фр. étiquette – етикетка, напис) – норми й правила, які відображають уявлення про гідну поведінку людей у суспільстві; сукупність правил поведінки, встановлений порядок поведінки.
Етос (від грец. ethos – звичай, моральний характер) – узагальнена характеристика культури певної соціальної спільноти, яка виражена в системі її панівних цінностей і норм поведінки; стиль життя певної соціальної групи, орієнтація її культури, прийнята в ній ієрархія цінностей.
Заповідь – повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.
Звичай – вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.
Зловживання владою – умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Ідеалізм – протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ реальності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовна першооснова (світовий розум, ідея, відчуття тощо); І. виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.
Імморалізм – заперечення обов’язковості принципів і приписів моралі.
Індуїзм – давня національна релігія Індії, корені якої ведуть до ведичної цивілізації; третя релігія у світі після християнства та ісламу за кількістю прихильників; складна система світосприйняття, що включає в себе філософські, релігійні та соціальні компоненти, які досить переплетені між собою і залежать один від одного.
Іслам – наймолодша зі світових релігій, що сформувалася у VII ст. в Аравії, на сьогодні одна з найпоширеніших світових релігій, друга за чисельністю послідовників; монотеїстична релігія, характерною ознакою якої є її роль як соціального і культурного регулятора.
Карма – природна моральна причинність, одна з основних категорій індуїстської етики.
Категоричний імператив – моральний закон, вимогами якого повинна керуватися людина у своїй поведінці (за І. Кантом).
Класова боротьба – одне з ключових понять марксизму; неминуча боротьба між великими групами людей – класами, інтереси яких несумісні або суперечні; головний зміст і рушійна сила історії всіх антагоністичних класових суспільств.
Кодекс поводження – зібрання норм професійної етики, що пропонує визначений тип моральних взаємин між людьми у сфері певної професії та визначає моральні вимоги стосовно неї.
Кольорові революції – поняття, що застосовується для позначення так званих «ненасильницьких революцій», а також деяких широко відомих масових ненасильницьких акцій протесту, внаслідок яких відбулася зміна політичних режимів у низці постсоціалістичних країн (на території колишнього СРСР і Східної Європи) та країн арабського світу.
Компроміс (від лат. compromissum – згода) – згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок.
Консенсус (від лат. consensus – згода, одностайність) – загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, з'їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.
Конфлікт інтересів – протиріччя між приватними інтересами депутата та виконанням ним службових обов'язків, наявність якого може вплинути на об'єктивність та неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи утримання від вчинення певних дій в процесі його службової діяльності.
Конфуціанство – філософсько-етичне вчення й одна з найголовніших філософсько-релігійних течій Давнього Китаю, в яких центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою, концепція ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей тощо.
Корпоративна етика – вчення про професійну мораль, яка регулює моральні відносини людей у трудовій сфері; сукупність моральних норм, що визначають відношення людини до своїх професійних обов’язків.
Корупція (від лат. corrumpere – псувати) – протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.
Легізм – давньокитайське етико-політичне вчення (так звані «законники»), згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі жорстких і суворих законів, а не норм моралі.
Лобіювання (лобізм) (від англ. lobby – закритий майданчик, коридор, кулуари) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень.
Макіавеллізм – політичний стиль, заснований на принципі «мета виправдовує засоби»; схема політичної поведінки, що нехтує нормами моралі для досягнення політичних цілей.
Марксизм – філософське, політичне та економічне вчення, розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом з метою перетворення суспільства і його переходу на нову модель суспільних відносин – комунізм.
Матеріалізм – протилежний ідеалізму напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення –вторинними, похідними, що світ є матеріальним і пізнаваним.
Міліцейська (поліцейська) етика – вид професійної (корпоративної) етики, що досліджує проблему обов'язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.
Міф – (від грец. mytos – оповідь, розповідь, казка) – оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, всього світу, через емоційно-чуттєві образи; наївно-символічне уявлення людей про світ; М. є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості.
Монотеїзм (від грец. monos – єдиний і theos – бог; єдинобожжя) – віровчення, яке, на відміну від політеїзму, виходить із поклоніння єдиному Богові та виключає існування інших, рівних йому божественних істот; М. представлений у християнстві, ісламі та іудаїзмі.
Моралізаторство – схильність до моралізування, повчання; в політиці – використання моралі в якості ціннісного базису політики й одночасно основного критерія оцінки політичного процесу і політичних дій.
Моралізм – позиція, представники якої вважають, що в ході досягнення будь-яких політичних цілей необхідно виходити з безумовного пріоритету моральних міркувань.
Мораль – одна з форм суспільної свідомості; система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом; у політиці – сукупність норм і зразків політичної поведінки, яка створює можливість оцінювати її на підставі критеріїв добра і зла.
Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності; характеризується імперативністю, всезагальністю, всепроникливістю та безособовістю; формулюється як моральна норма, моральне правило, моральний припис, заповідь.
Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.
Моральна діяльність – один з найголовніших компонентів моралі, що проявляється у вчинках кожного індивіда, які характеризують поведінку людини й дають можливість побачити її дійсну моральність.
Моральна норма – одна з найпростіших форм моральної вимоги, елемент моральних відносин і моральної свідомості; однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації.
Моральна політика – різновид політики, за якого мораль виконує мотиваційну функцію і складає основу цілепокладання в політичній діяльності; ґрунтується на універсальних гуманістичних цінностях, на цінностях релігійних, на інтересах індивідів чи великих суспільних груп.
Моральна якість – відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).
Моральний вибір – акт моральної діяльності, який полягає у тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Моральний вчинок – добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі.
Моральний ідеал – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими чеснотами, кожна з яких максимально досконала.
Моральний кодекс – звід моральних норм і правил, які необхідно виконувати.
Моральний мотив – внутрішня, суб'єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації й орієнтація на моральні чинники.
Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.
Моральність – внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і свободи волі (на відміну від моралі, яка є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда); М. політична є наслідком конкретних суспільних умов, до складу яких входять рівень розвитку суспільства, його культурні досягнення, відкритість або закритість щодо впливів інших культур тощо.
Напівправда – неповна, не вся правда про предмет судження; найбільш зручний спосіб приховати певну частину інформації через замовчування дуже важливих її деталей, в результаті правда стає зручною для того, хто хоче щось приховати.
Насильство – застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір; будь-яке застосування сили щодо беззахисних.
Недоброзичлива правда – правдиве повідомлення, яке має негативне значення, бо служить засобом заподіяння зла та висловлюється заради особистих інтересів або з помсти чи заздрості.
Ненасильницький опір – практика досягнення політичних цілей без застосування насильства: шляхом громадянської непокори, страйків, відмови від співробітництва, бойкоту, символічних протестів тощо.
Ненасильство – філософія та стратегія зміни суспільства, яка відкидає застосування насильства; альтернатива до пасивного сприйняття пригнічення та збройного йому протистояння; не відмова від боротьби, а особлива форма боротьби з насильством.
Нігілізм (від лат. nihil – ніщо) – світоглядна позиція, що виражається в запереченні осмисленості людського існування, значущості загальноприйнятих моральних і культурних цінностей; невизнання будь-яких авторитетів.
Нірвана (від санскр. – заспокоєння, згасання) – центральне поняття релігійної філософії буддизму, що означає вищий стан, кінцеву мету духовних прагнень людини; характеризується як щось незбагненне, невимовне; представляє по суті стан внутрішньої повноти і абсолютної відчуженості від зовнішнього буття.
Номенклатура – коло посадових осіб, призначення або затвердження яких належить до компетенції якого-небудь вищого органу; панівна партійна еліта в СРСР та інших соціалістичних країнах, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства.
Обов’язок – сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими; вища моральна зобов'язаність, що стала внутрішньою якістю і стимулом вільної поведінки особистості; органічна необхідність, що узгоджує особисті й суспільні інтереси; в теорії управління О. – нормативно закріплене коло дій, покладених на органи управління або працівників, які слід безумовно виконувати.
Оптимізм – світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.
Парламентська етика – особливий вид професійної (корпоративної) етики, що регулює відносини, які виникають в ході законотворчої та іншої парламентської діяльності, а також позапарламентської діяльності, пов'язаної з виконанням функцій народного депутата.
Пацифізм (від лат. pacificus – миротворчий) – ідеологія беззастережного осуду будь-якої війни, відмови від неї як інструменту зовнішньої політики; засудження всіляких війн в будь-якій формі; заперечення доцільності будь-яких війн.
Песимізм – пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.
Полілог (від грец. polys – багато і logos – слово) – дискусія, бесіда трьох і більше учасників; форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією; обмін думками з тієї чи іншої теми, де кожен учасник має власну відмінну точку зору, часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо).
Політизація – одна з характерних особливостей сучасного суспільства, посилення впливу політики на інші сфери життя, надання політичного звучання більш-менш значним питанням громадського життя.
Політика (від грец. politike – мистецтво управління державою) – особливий спосіб регулювання відносин між великими соціальними спільнотами (класами, станами , націями), який ґрунтується на писаних законах і спирається на політичну (державну) владу; діяльність з управління та керівництва суспільством на основі публічної влади.
Політична етика – суміжна наукова галузь на перетині загальної етики й політології, що вивчає вплив на політику моральних принципів, норм і уявлень людей, а також самі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних інститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних параметрів суспільства.
Політична етика (у вузькому розумінні) – наукова галузь, що досліджує професійну етику суб'єктів політичної діяльності.
Політична етика(у широкому розумінні) – наукова галузь, що досліджує моральні засади політики і влади.
Політичний реалізм – позиція, представники якої визнають, що політика є до певної міри «брудною справою», а в ситуації зіткнення моральних цінностей в політиці слід віддавати перевагу на користь меншого зла.
Прагматизм – філософська течія, яка, ігноруючи об'єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.
Прикладна етика – напрям професійної етики, що вивчає практичні моральні проблеми (наприклад: аборт, евтаназія, смертна кара, штучне запліднення, використання атомної енергії), займається колізіями у конкретних сферах суспільної практики (бізнесі, біології, науці, політиці тощо).
Провіденціалізм – релігійно-філософський напрямок, згідно з яким розвиток суспільства, його джерела, рушійні сили та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні доісторичного процесу силами – провидінням (Богом).
Протестантизм – один із найпоширеніших (після православ'я і католицизму) напрямів у християнстві, що сформувався в період Реформації XVI ст. (лютеранство, кальвінізм тощо) та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив безліч самостійних сповідань і церков(адвентизм, баптизм, євангелізм тощо), які вбачали своєю метою повернення до ідеалів раннього християнства.
Професійна етика – кодекс правил, що визначають поведінку спеціаліста у службовій обстановці, норм, які відповідають існуючим законам та відомчим нормативним документам, професійним знанням, стосункам у колективі, глибокому усвідомленню моральної відповідальності за виконання професійних обов'язків.
«Ренесанс етики» – період 60-70-х рр. ХХ ст., коли в умовах глибокої кризи внутрішньої й зовнішньої політики держав, вичерпання ліберальної традиції, розпаду ціннісних орієнтацій, проявів громадянської непокори з боку лівих і молодіжних рухів з’являється великий інтерес до етичних проблем.
Сансара – нескінченний цикл страждань (народжень, хвороб, смертей та реінкарнацій) в буддизмі, індуїзмі та інших дхармічних релігіях; уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження і смерті.
Сатьяграха – створена М. Ганді філософія ненасильства, що закликає до активної діяльності, але разом з тим не є фізичною силою, не завдає страждань противнику, не передбачає його знищення та не застосовує зброю.
Свобода – здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.
Совість (сумління) – вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.
Справедлива війна – морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям: оголошеність, оборонний (не агресивний) характер, захист національного суверенітету і територіальної цілісності, націленість на досягнення миру, великодушність переможців до переможених, неможливість вирішити конфлікт іншими засобами; іноді до правил справедливої війни відносять не залучення цивільних осіб, відмова від повалення уряду тощо.
Справедливість – моральна якість та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло; загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами; належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід'ємні права.
Судова етика – галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.
Суспільний договір – теорія, за якою люди віддають частину своїх суверенних прав уряду держави або іншому органу влади для того, щоб підтримувати порядок у суспільстві; згода тих, ким правлять, на певні правила, за якими здійснюється правління.
Теологія (від грец. theos – Бог та logos – слово) – вчення, предметом пізнання якого є Бог і все, що з ним пов'язано.
Теоцентризм (від грец. theos – Бог і лат. centrum – центр кола) – найпоширеніша у Середні віки філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага; основою моральності служить шанування Бога і служіння йому, а наслідування і уподібнення йому вважається вищою метою людського життя.
Теракт – застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на ухвалення рішень органами державної влади чи місцевого самоврядування, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
Терор (від лат. terror – страх, жах) – неприховане насилля представників влади з використанням державного апарату проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про опір; насилля з боку наділених владними повноваженнями («сильніших»).
Тероризм – використання або загроза застосування насильства для досягнення політичної, релігійної або ідеологічної мети; свідоме, цілеспрямоване застосування терору шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших зазіхань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних, з погляду чинного уряду, цілей.
Утилітаризм – ідеалістичне вчення, в основі якого лежить оцінювання предметів і явищ з точки зору їх корисності; утилітаризм в етиці вважає корисність основою моральності.
Утопізм (від грец. u – не і topos – місце; місце, якого немає) – термін для позначення будь-якої системи політичних ідей, що змальовує або захищає ідеал суспільства, в якому будуть досягнуті загальні мир і щастя, а його члени житимуть у довершених умовах.
Фаталізм – визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.
Християнство – одна з найпоширеніших монотеїстичних релігій світу; друга після буддизму за часом виникнення (в І ст. н. е.) світова релігія, яка охоплює три головні напрями – православ’я, католицизм, протестантизм; характерною особливістю Х. є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і настанови в істині.
Цивілізований лобізм – форма законного впливу «груп тиску» на управлінські рішення державних органів з метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, територіальних утворень, верств громадян тощо);надання особі (або групі осіб), від якої залежить доля бажаного рішення, необхідної інформації, здатної переконати цю особу (або групу осіб) у доцільності ухвалення рішення; підтримка напрямів, які знаходяться у сфері національних інтересів, відповідають передовим технологіям та гарантують створення багатьох нових робочих місць.
Цинізм – відверто зневажливе ставлення до загально прийнятих норм моралі, етики, до чого-небудь, що має загальне визнання, повагу.
Чесноти (доброчесності) – позитивні моральні якості людей; риси або властивості, які вважаються морально добрими і оцінюються як основа моральних законів, принципів і цінностей.
Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.
Шаріат – комплекс приписів, що визначають переконання, а також формують релігійну совість і моральні цінності мусульман.
Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.
Юридична етика – вид професійної (корпоративної) етики, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності, регулює відносини суспільства та особи, а саме: етику суддів, слідчих, адвокатів.