Лекція 4. СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ ТА ЯКІСТЬ ТОВАРІВ
Тема 4. СТАНДАРТИЗАЦІЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ ТА ЯКІСТЬ ТОВАРІВ
План
1. Стандартизація і сертифікація товарів.
2. Органи і служби стандартизації
3. Нормативні документи зі стандартизації.
4. Якість, сутність вимоги, методи оцінки
1. Стандартизація і сертифікація товарів.
Стандарт – це документ, затверджений визнаним органом, у якому встановлюються правила загального і багаторазового використання, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності і її результатів, і який спрямований на досягнення оптимального ступеня упорядкування у визначеній області. У перекладі з англійського слово «стандарт» означає зразок, норму, основу. Стандартизація базується на досягненнях науки, техніки і передового досвіду і може бути надійним гарантом якості товарів, що надходять на внутрішній і зовнішній ринки.
Стандартизацію розглядають у трьох аспектах:
• як практичну діяльність;
• як частину системи керування;
• як науку.
Стандартизація як практична діяльність складається в розробці, впровадженні і застосуванні нормативних документів і нагляді за виконанням вимог, правил і норм, викладених у них. Стандартизація як частина системи керування здійснюється на основі державної системи стандартизації, що спирається на комплекс основних стандартів в області технічної політики і керування якістю продукції.
Стандартизація як наука виявляє, узагальнює й аналізує закономірності в області стандартизації, у теорії систематизації, класифікації і кодуванні об'єктів, у розвитку наукових методів, у науковому обґрунтуванні норм і вимог до об'єктів стандартизації.
Любий товар, що надходить на ринок, повинний випускатися відповідно до вимог нормативних документів стандартизації, незалежно від того, на підприємстві якої форми власності він виготовлений.
Сертифікація – це дія, що засвідчує за допомогою сертифіката або знака відповідності, що товар відповідає вимогам визначених стандартів або технічних умов. Вона є гарантією того, що даний товар відповідає вимогам стандартів. У більшості розвинутих країн існують національні системи сертифікації. Така система введена в Україні з 1995 р. для харчових продуктів вітчизняного виробництва і тих, котрі завозяться, за назвою УкрСЕПРО.
Найважливіші цілі стандартизації:
• поліпшувати якість продукції, що виробляється;
• підвищувати конкурентноздатність товарів вітчизняного виробництва і забезпечувати умови для їхнього експорту на світовий ринок;
• установлювати раціональну номенклатуру вироблених товарів;
• розвивати міжнародне співробітництво у всіх сферах людської діяльності;
• захищати навколишнє середовище в екологічному плані і забезпечувати безпеку людей.
Головною задачею стандартизації є створення комплексу нормативних документів, що визначають сучасні вимоги до продукції, до її розробки, виробництва і застосування, а також нагляд за правильним використанням стандартів.
Основний принцип стандартизації – це програмно-цільове планування. Іншими важливими принципами стандартизації є:
директивність, системність, динамізм и оптимальність.
Директивність чи обов'язковість стандартизації полягає в тому, що в стандарти закладаються вимоги і норми, обов'язкові за своєю державно-правовою основою. Недотримання таких вимог переслідується за законом. Системність допускає розглядати стандарт як елемент системи. На основі цього принципу розробляються системи міжгалузевих стандартів, наприклад, стандарти на систему показників якості продукції (СГОТП).
Основні методи стандартизації:
• математичні методи (використання рядів кращих чисел і параметричних рядів);
• уніфікація (приведення продукції до однаковості за формою, нормами і типорозмірами);
• агрегатування (конструювання готових виробів з уніфікованих і стандартних деталей і вузлів);
• комплексна стандартизація (розробка єдиної системи взаємопов'язаних вимог до готової продукції, сировини, матеріалам, а також до процесів розробки, виробництва і споживання);
• випереджальна стандартизація (встановлення підвищених вимог до об'єкта стандартизації, обґрунтоване прогнозом науково-технічного розвитку).
2. Органи і служби стандартизації
У систему органів і служб стандартизації входять міжнародні (всесвітні і регіональні) і національні організації зі стандартизації. Існує понад 400 організацій, що займаються питаннями стандартизації. Найбільші з них – Міжнародна організація зі стандартизації (180) і Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК).
Вони самостійні і незалежні одна від однієї. 180 створена з метою сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для полегшення світового товарообміну і співробітництва в області інтелектуальної, наукової, технічної й економічної діяльності. Ця організація проводить роботи зі стандартизації у всіх областях промисловості, економіки і техніки, за винятком електротехніки й електроніки. Основна задача МЕК - розробка міжнародних стандартів в області електротехніки і електроніки, радіозв'язку і приладобудування з метою сприяння міжнародному співробітництву в цих областях.
Регіональні організації зі стандартизації обмежуються діяльністю в границях групи країн визначеного регіону. Ці організації сприяють розробці регіональних стандартів для рішення задач, що випливають із загальних інтеграційних економічних і технічних угод між країнами регіону. Найбільша у світі регіональна організація зі стандартизації – Європейський комітет з питань стандартизації (СЕН) – створена в рамках країн ЄЕС і Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАСТ). СЕН розробляє єдині європейські стандарти для країн-учасниць з метою усунення технічних бар'єрів, пов'язаних з розбіжністю вимог у національних стандартах. Для країн СНД регіональною організацією є Міждержавна рада зі стандартизації.
До національних органів і служб стандартизації в Україні відносяться: Комітет з питань стандартизації, метрології і сертифікації при Кабінеті Міністрів України (Держстандарт), що здійснює загальне керівництво роботами зі стандартизації, затверджує і реєструє національні стандарти, організовує інформаційне забезпечення з питань стандартизації, метрології і сертифікації.
Держстандарт має свої територіальні органи – центри стандартизації і метрології, що здійснюють функції і права Держстандарту у встановлених границях. У міністерствах, відомствах і концернах областей економіки роботи зі стандартизації проводять керівники або відділи стандартизації. На підприємствах, в організаціях і установах роботи зі стандартизації виконують конструкторсько-технологічні або науково-дослідні відділи або лабораторії, бюро, а також окремі фахівці.
Для розробки стандартів Держстандарт може формувати технічні Комітети (ТК), призначати головні і базові організації зі стандартизації. В Україні створені: Український НДІ стандартизації, сертифікації, інформатики, а також Центри: метрології (Харків) і технології «Система» (Львів), національна система сертифікації СЕПРО (УкрСЕПРО)- Київ.
3. Нормативні документи зі стандартизації.
До нормативних документів зі стандартизації відносяться: стандарти, технічні умови, технічні описи, методичні вказівки, рекомендації по стандартизації і положення. Основне місце серед них займають стандарти і технічні умови. Розрізняють такі види стандартів: основні (організаційно-методичні і загальнотехнічні); стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (іспитів, вимірів, аналізу).
Розрізняють такі види стандартів: основні (організаційно-методичні і загальтехнічні); стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (іспитів, вимірів, аналізу).
За категоріями стандарти поділяються на міжнародні, регіональні, державні, галузеві і стандарти підприємств.
В Україні діють такі категорії стандартів:
• міжнародні стандарти 180 (МС 180) і міжнародні стандарти МЕК (МС до МЕК), що мають рекомендаційний характер;
• міждержавний стандарт СНД «ДСТ», що має обов'язковий-рекомендаційний характер;
• стандарт України (ДСТУ), що може містити обов'язкові й обов'язкові рекомендаційні вимоги;
• стандарт підприємства (СТП), що може містити обов'язкові та обов'язкові і рекомендаційні вимоги.
З метою запобігання і припинення їх обов'язкових вимог стандартів порушенням здійснюється державний нагляд за стандартами службами Держстандарту і центрами стандартизації та метрології на всіх підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності.
4. Якість, сутність вимоги, методи оцінки
Якість товару – це сукупність його властивостей і характеристик, які додають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби покупця. Якість містить у собі не всі властивості товару, а тільки ті, що пов'язані із задоволенням конкретних потреб відповідно до призначення товару. Крім споживчих властивостей, якість включає й інші властивості товару, які забезпечують задоволення потреб проектувальників, виробників, працівників сфери обігу, які мають відношення до товару.
Важливе завдання товарознавства – якнайповніше виявляти закладені в товарі властивості, які формують його якість. Ці властивості можуть виявлятися на всіх стадіях життєвого циклу товару. Якість товару не можна пояснити і виміряти у відриві від його споживчої вартості і корисності. Не можна ототожнювати якість і споживчу вартість.
Споживча вартість – це сам товар, який володіє корисністю і є конкретним благом. Товар як споживча вартість є носієм його якості. Підвищення якості невіддільне від прискорення науково-технічного прогресу, тому що тільки в сукупності рішення цих питань можна забезпечити конкурентноздатність товару на світовому ринку.
Показник якості товару – це кількісна характеристика одного чи декількох властивостей товару, які становлять його якість. Показник якості кількісно характеризує ступінь придатності товару задовольняти певні потреби.
Залежно від характеру властивостей показники якості поділяються на такі групи: показники призначення (функціональні); показники надійності, ергономічні показники; естетичні, показники технологічності, показники транспортабельності; показники стандартизації й уніфікації; патентно-правові показники; екологічні показники; показники безпеки; економічні показники і показники однорідності. На стадії товарного обігу на внутрішньому ринку показники технологічності, стандартизації й уніфікації і патентно-правові, як правило, не використовуються.
Залежно від кількості властивостей показників, які характеризуються, їх поділяють на одиничні і комплексні. Одиничний показник кількісно характеризує одну просту властивість. Комплексний показник характеризує одним числом одночасно декілька властивостей товару або складну властивість.
Розрізняють показники фактичні, базові і відносні.
Фактичний показник – це конкретний одиничний або комплексний показник, встановлений для даного товару.
Базовий показник – це показник, прийнятий як вихідний при порівнянні з фактичним при оцінюванні якості.
Відносний показник характеризує співвідношення фактичного і базового показників.
Класифікаційне призначення – здатність ряду властивостей і показників виступати в якості класифікаційних прикмет. Так, різні моделі автомобілів можуть бути класифіковані за потужністю двигуна, витратами палива, вантажопідйомністю, функціональним призначенням (вантажні, легкові, спеціальні тощо).
Універсальне призначення – здатність властивостей і показників задовольняти одночасно кілька споживчих потреб. Наприклад, пропагування останніми роками здорового способу життя спонукало використання менш жирних продуктів, запобігає токсичності (небезпеці), тобто вони стали відігравати соціальну роль, а в непродовольчій групі з'явилося поняття спеціального призначення допоміжних предметів та косметики (креми, гелі, пудри) при проведенні оздоровчих заходів для окремих видів спорту тощо.
Надійність – здатність товару зберігати функціональне призначення в процесі збереження або експлуатації впродовж установленого терміну. Залежно від критерію надійності розрізняють такі підгрупи: довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність та зберігання.
Довговічність – здатність товарів зберігати працездатність до наступного стану або встановленого терміну технічного обслуговування і ремонту.
Довговічність – властивість непродовольчих товарів довгострокового використання. Воно не характерне для товарів продовольчих, а також непродовольчих, призначених для безпосереднього вживання, в ході якого вони частково або повністю безповоротно втрачаються (наприклад, парфумерно-косметичні товари). Але треба пам'ятати, що деякі непродовольчі товари, які володіють значною довговічністю, входять у протиріччя із соціальним призначенням, оскільки достроково виходять з моди, морально застарівають. Це стосується одягу, взуття, головних уборів, окремих складнотехнічних товарів. Показниками довговічності можуть бути термін експлуатації виробів, ресурс та ін.
Безвідмовність – здатність товарів виконувати функціональні призначення без появи дефектів, які заважають подальшій експлуатації. Безвідмовність характеризується термінами, впродовж яких товари експлуатуються безвідмовно з нормою передбачених дефектів. Показниками безвідмовності можуть бути середнє напрацювання до першої відмови, інтенсивність відмов.
Ремонтопридатність – здатність товарів відновлювати свої вихідні властивості, насамперед функціонального призначення, після усунення виявлених дефектів. Ремонтопридатність характерна для багатьох непродовольчих товарів, особливо складнотехнічних, які за цією властивістю поділяються на ремонтопридатні і ремонтонепридатні.
Ремонтопридатність тісно пов'язана з довговічністю, завдяки чому збільшується термін експлуатації товару. Ця споживча властивість разом з довговічністю може бути покладена в основу формування переваг для того сегменту споживачів, які бережливі або не мають матеріальних коштів для частого повторення покупок аналогічного призначення. Показниками ремонтопридатності є параметр потоку відказав, гарантійне напрацювання, напрацювання на відмову, терміни ремонту.
Збереження – здатність товару підтримувати вихідні кількісні та якісні характеристики без значних втрат упродовж певного терміну; якщо ж вони відбуваються, то це повинно бути економічно виправдане. Збереження починається з моменту виготовлення товару і продовжується до його утилізації.
Етап збереження поділяють на два періоди: складське збереження у виготовлювача, оптовій і роздрібній торгівлі та домашнє збереження у споживача. Показниками збереження споживчих товарів є втрати, вихід товарної (стандартної) продукції, терміни збереження. Збереження тісно пов'язане з факторами, які впливають на товар при транспортуванні, збереженні і споживанні. Необхідно враховувати вплив пакування, умов транспортування, складування і збереження товарів.
Методи визначення показників якості:
· органолептичний,
· реєстраційний,
· розрахунковий,
· вимірювальний,
· експертний
· соціологічний.
Органолептичний метод ґрунтується на визначенні показників за допомогою органів почуттів людини: зору, нюху, слуху, дотику, смаку. Показники виражаються в балах. Цей метод найбільш прийнятний у торгівлі.
Реєстраційний метод ґрунтується на спостереженні і підрахунку числа визначених предметів, подій, слухів, витрат, явищ. Його використовують при статистичному контролі якості або при дослідному носінні.
Розрахунковий метод ґрунтується на визначенні показників якості розрахунковим шляхом.
Вимірювальний метод найбільш об'єктивний, він дає найточніші результати. Перспективними напрямами цього методу є прискорені експрес-методи, які не руйнують контролю
Градація, клас, сорт - категорія або розряд, привласнені об'єктам, що мають те ж саме функціональне застосування, але різні вимоги до якості (МС 180 8402:1994). Для прийняття остаточного рішення про градацію якості товару необхідно порівняти дійсні і базові значення за всією номенклатурою обраних показників, і якщо виявлена невідповідність, то товару не може бути привласнена стандартна градація, а тільки знижена – нестандартна чи брак.
До нестандартного відноситься товар, який не відповідає встановленим вимогам по одному чи комплексу показників, але невідповідність не є критичною. Наприклад, якщо деформація взуття за показниками вища від встановленої норми, то воно відноситься до нестандартного.
Брак – товар з виявленими ліквідними чи неліквідними невідповідностями по одному чи комплексу показників. Існує брак, який можна ліквідувати (виправити) та неліквідний (не підлягає виправленню). Після усунення невідповідності градація товару може бути змінена. Якщо усунення браку сприяло покращенню всіх показників до встановленої норми, то товар відноситься до стандартного
За показником невідповідності відповідним вимогам усі товари за призначенням поділяють на три класи.
До 1 класу відносяться товари, придатні до використання за призначенням (реалізуються без обмежень).
II клас – товари, умовно придатні для використання за призначенням (реалізуються за зниженою ціною чи переробляються).
ІІІ клас – небезпечні товари, непридатні для використання за призначенням (неліквідні відходи, їх утилізують).
В оптовій і роздрібній торгівлі переважають споживчі товари І класу. Товари II і III класів повинні вчасно виявлятися при приймальній оцінці якості і не допускатися до реалізації.
Однією з найважливіших завдань оцінки якості - встановити градації якості стандартної продукції, представленої сортами.
Сорт (ґатунок) – це категорія якості продукції одного найменування, але відмінна від іншої категорії значеннями показників.