Спортивна травматоло ...

1. Зовнішні та внутрішні фактори спортивного травматизму.

2. Причини спортивного травматизму організаційного характеру:

- причини організаційного характеру;

- несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань як фактор ризику травм;

- недоліки матеріально-технічного забезпечення;

- порушення правил лікарського контролю і його недоліки;

- причини травматизму методичного характеру;

- причини травматизму, зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена;

- фізична і технічна підготовка спортсмена;

- психологічна підготовка спортсмена;

- порушення спортсменами дисципліни і встановлених правил під час тренувань і змагань.

Основні поняття: зовнішні фактори спортивного травматизму, внутрішні фактори спортивного травматизму, причини організаційного характеру, причини методичного характеру.

Зовнішні та внутрішні фактори спортивного травматизму. До сьогодні у вітчизняній літературі немає єдиної номенклатури причин виникнення спортивних ушкоджень, так само як і немає класифікації спортивного травматизму. Причини травм, обставини та умови, в яких вони виникають, дуже різноманітні й залежать від різних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Іноді зовнішні причини, викликаючи ряд змін в організмі, можуть формувати внутрішню причину, яка і призводить до травми.

До зовнішніх факторів спортивного травматизму необхідно віднести    (3.С. Миронова і Л.3. Хейфец):

1. Неправильну організацію навчально-тренувальних занять і змагань.

2. Неправильну методику проведення навчально-тренувальних занять і змагань.

3. Незадовільний стан місць занять, обладнання, спортивного інвентарю, одягу і взуття спортсмена.

4. Несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови під час проведення навчально-тренувальних занять і змагань.

5. Порушення правил лікарського контролю.

6. Порушення спортсменами дисципліни і встановлених правил під час тренувань і змагань.

Зазвичай травми виникають при поєднанні декількох причин і обставин.

В.К. Добровольський розрізняє сім причин спортивних травм. При цьому він вказує, що поряд з основною завжди має місце і супутня причина.

До внутрішніх факторів спортивного травматизму належать:

1. Стан втоми й перевтоми.

2. Зміна функціонального стану окремих систем організму спортсмена, викликана перервою в заняттях у зв'язку з яким-небудь захворюванням або іншими причинами.

3. Порушення біомеханічної структури руху.

4. Схильність до спазмів м'язів і судин.

5. Недостатня фізична підготовленість спортсмена до виконання напружених або складнокоординаційних вправ (Н.М. Валєєв, 2009).

Інші автори (А.М. Ланда, Н.М. Михайлова, 1953; L. Hornof, 1972; К. Ргапке, 1981) всі причини виникнення спортивних травм поділяють на дві великі категорії - об'єктивні та суб'єктивні.

Більшість науковців вважають, що всі причини спортивного травматизму носять об'єктивний безпосередній або опосередкований характер і можуть бути розподілені на три групи: причини організаційного характеру; причини методичного характеру; причини, зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена.

Цілком зрозуміло, що і цей поділ умовний, оскільки важко собі уявити, щоб неправильна організація навчально-тренувального процесу не мала негативного впливу на методику тренування, і, навпаки, будь-яка суттєва зміна методичного характеру обумовлює певні зміни в організації тренувального процесу. У свою чергу, зниження організаційно-методичного рівня навчально-тренувальної роботи, безумовно, позначається на кваліфікації спортсмена, що негайно потребує зміни й організації та методики тренування.

Причини травматизму організаційного характеру. Недоліки в організації занять і змагань - порушення інструкцій і положень щодо проведення навчально-тренувальних занять і змагань, недотримання правил безпеки їх проведення, неправильне складання програм змагань - призводять до травм у 4-8 %.

Причинами травм можуть бути комплектування груп, що займаються без достатнього урахування рівня їх підготовленості, кваліфікації, статі, віку, а також вагових категорій (у боротьбі, боксі); проведення занять фізичними вправами за відсутності тренера або викладача; велика кількість тих, хто займається одночасно в одного тренера або викладача; неправильне розміщення тих, хто займається, велике скупчення спортсменів або глядачів на місцях занять (наприклад, одночасне проведення на одному спортивному полі метань і гри в футбол; у басейні - плавання та стрибків у воду та ін.); неорганізована або неправильно організована зміна груп тих, хто займається (наприклад, перехід по ділянці поля, де в цей час проводяться метання та ін.)

Аналіз травм, пов'язаних з неправильною організацією навчально-тренувального процесу, дозволив встановити низку обставин їх виникнення:

• недостатній рівень теоретичної та практичної підготовки тренера (кваліфікація тренера);

• неправильно складений графік змагань (щільність змагань без урахування часу переїзду , зміни часових та кліматичних поясів тощо);

• відсутність комплексних цільових програм на заключному етапі підготовки;

• недотримання правил змагань і низька якість суддівства;

• незадовільні гігієнічні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань;

• порушення правил лікарського контролю;

• незадовільні метеоумови;

• відсутність відповідного матеріально-технічного забезпечення.

Кваліфікація тренера. Для досягнення високих спортивних результатів надзвичайно важливе встановлення хороших, заснованих на взаємній повазі та довірі відносин між тренером і спортсменом. Тренер повинен користуватися у спортсменів незаперечним авторитетом, щоб команда або спортсмен вірили в нього. А це, у свою чергу, залежить від рівня його професійної підготовленості та педагогічної майстерності.

Тренер повинен проявляти витримку у стосунках зі спортсменами, бути здатним мобілізувати команду на досягнення перемоги, вселити віру в успіх. У разі необхідності він повинен заспокоїти спортсменів, особливо тих, хто проявляє підвищену нервозність. Тренер повинен вміти своєчасно підмітити зміни у взаєминах спортсменів та в психологічному кліматі команди і вжити необхідних заходів. Значення тренера зростає, коли команді доводиться виступати на виїзді або зборах, у закордонному турне.

Тренер повинен бути здатним своєчасно відзначити і заохотити тих, хто виступив успішно, підбадьорити тих, хто не зумів повністю розкрити свої можливості. Відзначаючи ті чи інші недоліки спортсмена, йому необхідно залишатися в рамках поважного ставлення. Негативна ж реакція на дрібні помилки може викликати у спортсменів відчуття невпевненості у власних силах, змусити сумніватися у своїх здібностях, або, навпаки, викликати бажання будь-що продемонструвати високий результат, до якого ще не готовий, що може призвести до більших помилок і значних травм.

Для профілактики травматизму, що виникає через неправильну організацію навчально-тренувального процесу і змагань, важливо дотримуватися певних умов:

• правильний і своєчасний розподіл тих, хто займається, на групи за статтю, віком, рівнем підготовленості, ваговими категоріями, даними лікарського контролю;

• правильне розміщення тих, хто займається, у спортивному залі, на майданчику, стадіоні та ін.;

• недопущення скупченості;

• правильне чергування тих, хто займається, при почерговому виконанні вправ, чіткий порядок зміни груп при переміщенні з одного сектора стадіону (залу) в іншій;

• організований вихід тих, хто займається, з місць занять (відповідальний за заняття йде із зали останнім);

• обов'язкова присутність на заняттях відповідальної особи (викладача, тренера та ін.) з того моменту, коли починають збиратися ті, хто займається;

• суворий порядок самостійного проведення тренувань, а також вправ перед заняттями і тренуваннями та після них (при спостереженні відповідальної особи);

• суворе дотримання інструкцій та правил безпеки.

• при правильному плануванні навчально-тренувального процесу і розробці індивідуальних планів спортсменів, особливо щодо навантажень, необхідно враховувати дані медичного висновку про стан здоров'я і рівень фізичної підготовленості тих, хто займається;

• при плануванні тренувального заняття в нього не можна включати технічно складні вправи відразу ж після прийому їжі або безпосередньо після нічного сну;

• під час змагань один і той самий спортсмен не повинен брати участь у кількох заїздах, забігах, запливах і т.д. за короткий проміжок часу;

• під час тренувань (особливо з гімнастики й акробатики) слід забезпечувати надійну страховку спортсменів. Повноцінна страховка при цих видах спорту залежить від своєчасності й технічної підготовленості страхує (тренера або більш досвідченого спортсмена), який повинен добре знати всі небезпечні моменти виконання вправ, щоб у разі потреби швидко прийти на допомогу. Водночас потрібно виховувати у спортсменів навички самостраховки, тобто прийоми правильного і безпечного падіння, що досягається систематичним тренуванням;

• під час тренувань і змагань на ковзанках, велосипедних, мотоциклетних та автомобільних трасах задля уникнення зіткнень необхідно забезпечувати правильний (односторонній) рух спортсменів. Це особливо важливо, коли дається загальний старт у кросах, велосипедних, мотоциклетних та автомобільних гонках. При цьому необхідно дотримуватися встановлених інтервалів (особливо в гірськолижному спорті та в стрибках з трампліну);

• крім того, необхідно огороджувати місця змагань від глядачів і сторонніх осіб і не поєднувати заняття різними видами спорту в одному спортивному залі або на одному майданчику. Це положення набуває особливого значення для тих видів спорту, які пов'язані зі швидким пересуванням по залу, метанням снарядів і т.д. При проведенні масових кросів, велосипедних і лижних змаганнях місця старту і фінішу слід огороджувати.

Несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань як фактор ризику травм. Несприятливі санітарно-гігієнічні умови як фактор ризику у спортсменів до сьогодні займають одне з провідних місць, що має бути предметом більш пильної уваги лікарів, тренерів-педагогів, організаторів спорту та спортивної громадськості в особі федерацій з видів спорту. Показники спортивного травматизму, обумовлені цим чинником, коливаються в межах від 6,2 (у групі багатоборства) до 17,7% (у циклічних видах спорту). Особливо високий показник травматизму, зумовлений цим чинником, у групі технічних видів спорту - 17%. Проведення тренувань і змагань під час несприятливих метеорологічних умов - груба помилка організаційного характеру. Хоча слід визнати, що в ряді випадків тренування в складних погодних умовах, ймовірно, повинні мати місце. У таких випадках необхідне більш чітке планування тренувального заняття та більш високий рівень методичного та матеріально-технічного забезпечення.

До несприятливих санітарно-гігієнічним умов належать: незадовільний санітарний стан спортивних споруд, недотримання гігієнічних норм освітлення, вентиляції, температури повітря або води, підвищена вологість повітря, дуже низька або дуже висока температура повітря, сніг, туман, відлига, промені сонця, що засліплюють, сильний вітер (вище 7-8 балів) тощо.

При несприятливих метеорологічних умовах (сильний дощ, вітер, снігопад, дуже висока температура або низька температура повітря), які не відповідають встановленим нормативам, тренувальні заняття повинні бути або скасовані, або скорочені.

Збільшення кількості травм може бути викликано недостатньою акліматизацією до гірських умов. Це особливо важливо враховувати у зв'язку з тим, що в багатьох видах спорту широко застосовується тренування в середньогір'ї.

Профілактика травм, пов'язаних з цими причинами, зводиться до ретельного дотримання нормативів, передбачених гігієною фізичних вправ і спорту. Вони повинні стосуватися кліматичних факторів (температура, вологість, вітер і т.д.), режиму (години занять і змагань, відпочинку, прийому їжі), харчування, одягу, догляду за тілом і т.д., а також загартовування спортсменів. У разі проведення тренувань і змагань у середньогір'ї дуже важливо правильно організувати адаптаційний період.

Для попередження травм, пов'язаних зі скупченістю і перевантаженням місць занять, необхідно стежити за виконанням встановлених санітарних норм на кожного, хто займається. Так, у гімнастичних залах має бути не менше           4 кв.м площі на одну особу, на літніх спортивних майданчиках - 12 кв.м , на ковзанках і відкритих водоймах - 8 кв.м, відповідно.

Крім того, в тренувальних залах необхідно забезпечувати достатнє опалення та відповідну вентиляцію, підтримувати належну температуру й вологість повітря (не менше як 15 ° при відносній вологості 50%).

Для профілактики травматизму важливе значення має правильне розташування освітлювальних приладів і достатнє за силою освітлення місць, де відбуваються тренувальні заняття і змагання. Коефіцієнт природного освітлення повинен бути рівний 1:5, 1:6, штучного - 50-70 лк. За відсутності гарного освітлення тренувальні заняття у вечірні години проводити не варто.

Недоліки матеріально-технічного забезпечення. Травматизм через недостатнє матеріально-технічного забезпечення становить, за даними різних авторів, 5-7% від усіх спортивних травм. За даними ряду інших дослідників, ця цифра близько 15-25 % випадків. При цьому мається на увазі низька якість обладнання, спортивних споруд та спорядження спортсменів (одягу, взуття, захисних пристосувань), погана підготовка до занять і змагань снарядів, майданчиків, залів, стадіонів тощо, порушення вимог і правил їх використання. Причиною травм нерідко є нерівна поверхня футбольного поля, ігрового майданчика або бігової доріжки (легкоатлетичної, ковзанярської), жорсткий ґрунт в місцях тренування в бігу та стрибках, несправна або слизька підлога гімнастичної зали, низька якість гімнастичних матів.

Погана матеріально-технічна підготовка до занять або змагань може, наприклад, проявитися в поганому укріпленні снарядів, невиявлених дефектах (надірваний трос на гімнастичних кільцях), недостатній кількості матів для стрибків, виборі дистанції кросу або лижної гонки (багато важкопрохідних і небезпечних ділянок тощо).

До порушення правил використання спортивного спорядження та обладнання належать: застосування снарядів, розміри і вага яких відрізняються від прийнятих (наприклад, гра у волейбол футбольним м'ячем); проведення занять і змагань з неповним комплектом захисних пристосувань і т.ін.

Причиною травми може бути невідповідність одягу і взуття спортсмена особливостям даного виду спорту і метеорологічним умовам занять. Наприклад, тісне, нерозношене взуття спричиняє потертості, а в зимових умовах створює небезпеку відморожень.

Удосконалення спортивного інвентарю останнім часом позитивно позначилося на показниках спортивних результатів практично у всіх видах спорту. Водночас ми є свідками не тільки збільшення ризику виникнення травм, а й певною мірою зміни характеру травм у бік їх ускладнення. Наприклад, у гірських лижах вдосконалення конструкції лиж і лижного взуття зумовило не тільки зростання швидкості спуску, а й збільшення ризику травматичних пошкоджень. Якщо раніше травми в цьому виді спорту виникали частіше в ділянці гомілковостопного суглоба (пошкодження капсульно-зв'язкового апарату і сухожиль), то останніми роками почастішали випадки перелому гомілки, а також комбінованих ушкоджень колінного суглоба.

Рівень матеріально-технічного забезпечення під час проведення навчально-тренувального заняття і змагань висококваліфікованих спортсменів, як правило, досить високий. Водночас його недоліки в деяких випадках є однією з провідних причин виникнення травм, що особливо проявляється в групі складнокоординаційних (13,2%) і циклічних (11%) видів спорту.

При впровадженні нового інвентарю та обладнання вкрай важливо, щоб на стадії їх проектування та розробки були продумані й медичні аспекти, інакше неминуче зростає ризик виникнення травм.

Низька якість трас, погана якість огороджень місць, де відбуваються змагання, від сторонніх осіб, особливо під час проведення масових кросів, велосипедних гонок із загальним стартом, стрибків із трампліну тощо, часто є причиною травматизму. Так, за даними Сімферопольського лікарсько-фізкультурного диспансеру (К.С. Керопіян і П.І. Хмельницький), через неправильну організацію занять виникає 24,5% усіх травм.

Спорядження та інвентар. Як відомо, на нижні кінцівки спортсмена припадає найбільше навантаження. Тому одним з найважливіших видів спортивного спорядження є взуття. З одного боку, від правильного вибору взуття залежать результати спортивних виступів. З іншого - добре підігнане взуття, його якість і цільові призначення є засобом попередження травм і перенапружень різних відділів стопи, а також травм інших ланок локомоторного апарату, обумовлених падінням, порушенням координації рухового акту і т.д.

Вибір взуття визначається якістю покриття, на якому проводяться заняття обраним видом спорту, а також характером та інтенсивністю фізичних навантажень.

У багатьох видах спорту доцільно застосовувати ортопедичне взуття, спеціально пристосоване для кращого захисту ахілового сухожилля, окістя, склепіння стопи тощо. У деяких випадках слід вкладати в звичайне спортивне взуття ортопедичну устілку. Іноді доцільно користуватися взуттям з невеликим (1-2 см) каблуком, який знімає частину навантаження із заднього відділу стопи. Таке взуття краще всього використовувати при невеликих травмах п'яткової зони в підготовчому періоді підготовки спортсмена. Однак слід пам'ятати, що розвантажуючи п'яту, каблук перерозподіляє навантаження на передній відділ і пальці стопи.

Задник спортивного взуття повинен мати певний ступінь жорсткості, щоб добре "утримувати" п'яту; його внутрішня частина повинна бути виготовлена ​​з м'якого матеріалу, наприклад шкіри. Верх черевика також повинен бути досить жорстким. Занадто м'який верх допускає зміщення стопи, що може призвести до вивихів, особливо при зсувах у сторону. Шнурівка повинна міцно фіксувати взуття на нозі, але не бути занадто тугою. Язичок має бути м'яким і еластичним.

Спортивний одяг повинен відповідати вимогам даного виду спорту, бути зручним, міцним, відповідати своєму призначенню, добре утримувати тепло, захищати від холоду, вітру, проникнення вологи. Якщо одяг намок від поту, то його здатність зберігати тепло знижується на 99%. Тому одяг слід підбирати так, щоб він забезпечував оптимальну температуру тіла, особливо при напруженій роботі. Спортсмен, який сильно пітніє при великих навантаженнях, повинен одягати вільний, нещільно прилягаючий одяг, що має хороші вентиляційні властивості. Підбираючи одяг для занять у зимовий час, слід керуватися правилом: щоб зберегти тепло, краще надягти декілька тонких сорочок, ніж 1-2 товсті.

Деякі види спорту пов'язані з підвищеним ризиком певних пошкоджень. Удосконалення екіпіровки та технічної підготовки спортсменів у деяких випадках абсолютно змінює характер травм. Типовий приклад - лижний спорт. Раніше найчастішими травмами у лижників були переломи великої гомілкової кістки і кісточок. У результаті поліпшення техніки спортсменів та їх екіпіровки (кріплення, лижі, шолом) частота травм у лижників скоротилася у всіх вікових групах, а пошкодження м'яких тканин стали виникати набагато частіше, ніж переломи.

Індивідуальні захисні засоби. Мета захисних засобів - попередження травми. Це досягається, наприклад, тим, що сила удару розподіляється на якомога більшу площу зіткнення. Захисні засоби не повинні заважати рухам спортсмена, сковувати його активність, перешкоджати технічному виконанню тих чи інших прийомів.

Спортсмени зазвичай швидко звикають до захисних засобів. Однак погано підігнані, вони створюють помилкове відчуття безпеки, що може призвести до травм. Слід зазначити, що деякі спортсмени зневажливо ставляться до захисних засобів. З таким явищем потрібно боротися. При цьому необхідно поліпшувати якість захисних засобів, використовувати їх якомога ширше. Тільки тоді кількість травм у спорті може скоротитися.

Захисні засоби для голови повинні використовуватися в боксі, хокеї з шайбою та м'ячем, велосипедному, кінному, гірськолижному спорті, а також в авто- і мотоспорті, де голову захищають від ударів ключкою, шайбою, м'ячем, об покриття, перешкоди і т.д.

Існують встановлені правилами форми головних шоломів. Вимоги до них в основному залежать від виду спорту. Так, у боксі, гірськолижному, велосипедному й мотоспорті ці вимоги найбільш жорсткі, тому що в цих видах спорту шоломам доводиться гасити найбільш часті та сильні удари.

Конструкція шолома повинна бути такою, щоб при ударі його жорстка основа не стикалася з головою. Певною мірою цьому перешкоджає м'яка прокладка: вона розподіляє силу удару на велику поверхню і гасить удар. Шолом повинен міцно кріпитися на голові, інакше при зіткненнях він може зіскочити.

Захисні засоби особи мають важливе значення, оскільки оберігають насамперед очі, лицьові кістки, вушні раковини і зуби. Їх необхідно застосовувати в боксі, хокеї з шайбою та м'ячем (воротарям), фехтуванні, гірськолижному спорті. Вони захищають обличчя від безпосереднього удару ключкою, шайбою, м'ячем, від удару об перешкоду, зменшують ризик отримання травми при зіткненні із суперником. Важливо, щоб форма і розмір такого захисного пристосування відповідали індивідуальним особливостям обличчя спортсмена, виду спорту.

Захисні пристосування для зубів бувають двох типів: одні прикріплюються в роті на верхніх зубах (інтраоральна система), інші - перед ротом спортсмена (екстраоральна система). Краще всього використовувати обидві системи в комбінації.

Немає статистичних даних, що свідчать про ступінь ефективності захисних засобів для зубів. Тим не менше, немає сумнівів у тому, що кількість травм при їх використанні буде значно меншою як під час тренувальних занять, так і під час змагань.

Захист плеча потрібен насамперед у хокеї з шайбою та м'ячем і мотоспорті. До нього слід вдаватися і в інших видах спорту, де існує ризик отримати травму плеча, наприклад, в кінному та гірськолижному спорті, велоспорті, стрибках із трампліну, лижному двоборстві та ін.

Плече слід захищати від ударів спереду та збоку. Крім того, захисні засоби повинні оберігати суглоби плечового поясу і перерозподіляти удар на менш чутливі частини тіла при падіннях на плече, грі корпусом, плечем в плече або плечем у борт.

Захисні засоби для ліктьового суглоба потрібні в баскетболі, гандболі, хокеї з шайбою та м'ячем, волейболі. Найбільш часта причина травм ліктя - удар об підлогу при падінні. Захисне пристосування в цьому випадку має повністю прикривати ліктьовий суглоб, бути досить міцним, легким, зручним, щоб не допускати травми слизової сумки, суглобового хряща та інших елементів суглоба.

Захисними засоби для променево-зап'ястного суглоба і кисті є різної форми рукавички, напульсники, що використовуються головним чином в боксі, хокеї з шайбою та м'ячем, лижному й мотоспорті (краги). Мета їх - захищати від прямих ударів і вивихів пальців і суглобів зап'ястя.

Захисні пристосування для статевих органів (суспензорії) повинні застосовуватися в хокеї з шайбою та м'ячем, футболі, гандболі. Суспензорій повинен повністю прикривати й захищати статеві органи від прямого удару. Оскільки ці органи дуже багаті кровоносними судинами і нервовими закінченнями, при їх травмах часто бувають різко хворобливі крововиливи. Кровотечі такого роду важко піддаються лікуванню і можуть мати несприятливі наслідки.

Захист ділянки тазостегнового суглоба і стегна необхідний у хокеї з шайбою та м'ячем, футболі, гандболі (воротарям), фігурному катанні на ковзанах. Але сьогодні зростає необхідність застосовувати подібні захисні засоби і в інших видах спорту. Слід, однак, відзначити, що вибір наявних засобів невеликий і являє собою різних конструкцій гільзи. У першу чергу необхідно попереджати прямі удари в ділянку великого вертіла або передньої поверхні стегна, які можливі при падінні або зіткненні із суперником.

Захисні засоби, які застосовуються на сьогодні, оберігають коліно лише від ударів при падінні і, на жаль, не захищають його від бічних ударів і скручування суглоба, що призводить до вивиху, травм менісків, усього капсульно-зв'язкового апарату. Захист колінного суглоба особливо важливий в ігрових, складнокоординаційних, швидкісно-силових видах спорту, а також у групі одноборств.

Ці засоби, насамперед, повинні оберігати від прямого удару, який спостерігається при падіннях, виконанні спеціальних прийомів, зіткненнях. У цих випадках особливо чутлива колінна чашечка; її захищають, як правило, за допомогою надколінка, що розподіляє силу удару на велику поверхню і прилеглі тканини.

Захист гомілки допомагає вберегти її від хворобливих ударів, особливо по передній поверхні. Але спортивна практика вимагає розробки більш досконалих, ніж наявних нині, захисних засобів, які б краще "гасили" удар. Це знизило б ризик виникнення переломів і травм м'яких тканин, що особливо важливо для контактних ігрових видів спорту, в першу чергу футболу та хокею.

Зазвичай стопу в хокеї з шайбою та м'ячем, гірськолижному спорті захищають спеціальні черевики. Вони ж захищають її суглобові зв'язки і кістки. Захисним засобом тут може бути також бинтування стоп. Це вкрай важливо для попередження травм стопи в гірськолижному спорті. При цьому необхідно дотримуватися правильної техніки бинтування.

Порушення правил лікарського контролю і його недоліки. Значна частина травм (7,8%) виникає через порушення встановлених правил лікарського контролю, тобто через:

- допуск спортсменів до тренувань без попереднього лікарського огляду;

- неправильний розподіл спортсменів на групи без урахування статі, віку та фізичної підготовки;

- передчасне проведення тренувальних занять після тривалої перерви, наприклад після перенесеної хвороби, травми. Нерідко термін початку занять визначає не лікар, а тренер, що абсолютно неприпустимо.

Для профілактики травматизму, обумовленого відсутністю лікарського контролю, його порушеннями або недостатністю, необхідно:

- обов'язкове проведення попереднього лікарського контролю. При огляді лікарі лікувально-профілактичних закладів та спортивних товариств повинні виявляти фізичний стан обстежуваних і давати рекомендації до занять тим чи іншим видом спорту;

- проведення повторних (не рідше 1 разу на рік) медичних оглядів спортсменів для внесення відповідних корективів в план тренувальних занять, особливо при виявленні будь-яких відхилень у стані їх здоров'я, а також необхідна перевірка виконання рекомендацій, які були дані лікарем при первинному огляді;

- неухильне виконання тренерами, педагогами і самими спортсменами правил медичного контролю. Для профілактики травм і повторних травм, що виникають через передчасного відновлення тренувальних занять після перенесеного захворювання або пошкодження, необхідно стежити за поступовим збільшенням спортивного навантаження уникнення можливості отримання нової травми, пов'язаної з втратою координаційних навичок;

- заборона допуску малопідготованих спортсменів, особливо на початку спортивного сезону, до змагань, які вимагають максимального напруження.

Причини травматизму методичного характеру. Недоліки і помилки в методиці проведення занять є причиною травм у 30-60% випадків. Вони пов'язані з порушенням тренером або викладачем основних дидактичних принципів навчання і тренування - регулярності занять, поступовості збільшення й ускладнення навантажень, послідовності в оволодінні руховими навичками, індивідуалізації навчально-тренувального процесу.

Форсування тренування, систематичне застосування надмірних навантажень, невміння забезпечити в ході занять і після них умови для відновлення функціонального стану, недооцінка систематичної і регулярної роботи над технікою, включення в тренування вправ, до яких спортсмен не готовий в силу недостатнього розвитку фізичних якостей або стомлення від попередньої тренування, відсутність або неправильне застосування страховки, недостатня або неправильна розминка - все це може бути причиною спортивних травм.

          Аналіз травм, що виникли через неправильну методику проведення навчально-тренувальних занять, виявив такі їх причини:

- неправильне комплектування груп спортсменів, коли в одній і тій самій групі знаходяться особи з різною фізичною і технічною підготовленістю, а план занять складається, виходячи з однорідного складу;

- неправильна побудова тренувань, що виражається у відсутності принципу поступовості, послідовності в оволодінні руховими навичками, у відсутності індивідуального підходу до спортсмена;

- недостатність або відсутність розминки перед тренуванням і змаганням або ж надмірно інтенсивна розминка, що може стати причиною виникнення травми.

Крім того, зростання спортивного травматизму обумовлюють і такі фактори, як збільшення обсягів та інтенсивності фізичних навантажень, складності виконання тих чи інших вправ і прийомів. Серед названих причинних факторів найбільш значимим є різке збільшення обсягів тренувальних навантажень, на частку якого припадає більше половини всіх травм.

При різкому збільшенні інтенсивності фізичних навантажень показники травматизму зростають від 7,1 (у групі багатоборства) до 32,9% (в циклічних видах спорту), а різке збільшення складності елементів спричиняє зростання спортивного травматизму від 7,1 (у групі багатоборства) до 29,0% (у групі складнокоординаційних видів спорту). Виняток з цього правила, мабуть, становить група технічних видів спорту, в якій названі зміни змісту тренувального режиму позначаються не так сильно.

Таким чином, у підготовці спортсменів одним з основних причинних факторів спортивного травматизму є неправильне планування і порушення принципу поступовості (збільшення обсягів та інтенсивності фізичних навантажень) .

Основами профілактики спортивних травм, що викликаються цими причинами, є:

• найсуворіше виконання всіх вимог загальної методики занять фізичними вправами;

• складання планів і вибір методики занять у відповідності не тільки з програмами, а й зі станом здоров'я, з рівнем фізичного розвитку та тренованості тих, хто займається;

• вміння швидко перебудовувати методику занять відповідно до зміни стану тих, хто займається, їх поведінкою, гігієнічними, кліматичними та іншими умовами;

• сувора послідовність розташування матеріалу в тренувальних планах, що забезпечує підготовку тих, хто займається, до виконання технічно складних вправ і нормативів; широке використання підвідних вправ;

• забезпечення повноцінної розминки, збереження оптимальних перерв між вправами; розробка раціональної системи підвідних вправ і вправ самостраховки (у боротьбі, спортивній гімнастиці, стрибках на лижах та інших технічно складних видах спорту);

• виключення гострого перевантаження на заняттях;

• сувора індивідуалізація в підборі й дозуванні вправ для тих, хто відстає, або спортсменів, які відновили заняття після травм або хвороби;

• забезпечення страховки, підстраховки та самостраховки;

• систематичне підвищення кваліфікації викладачів і тренерів.

Причини травматизму, зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена. До внутрішніх факторів спортивного травматизму належать зміни в стані спортсмена, що виникають під впливом несприятливих зовнішніх або внутрішніх умов, - йдеться про деякі індивідуальні особливості спортсмена в будь-який період часу.

До цієї групи відносяться причини, пов'язані з невідповідністю рівня фізичної, технічної, загальної, спеціальної, психоемоційної та вольової підготовленості спортсмена і ступеня складності поставленого перед ним завдання, що часто буває після тривалої перерви, перенесених травм, захворювань та ін. Хоча все це має відношення до недоліків організаційно-методичного характеру, їх спеціально виділяють в самостійну групу, вважаючи, що безпосередня причина травми закладена в самому виконавці (спортсмені). Закономірно, що найбільша кількість травм ОРА з причини техніко-тактичної недосконалості спостерігається в наступних групах видів спорту: єдиноборства - 41,6%, складнокоординаційні - 35,7%, технічні - 35,3 %, ігрові - 34,3%.

Таким чином, невідповідність рівня фізичної, технічної, психоемоційної та вольової підготовки спортсмена поставленим завданням часто є причиною виникнення травм. Хоча ця причина має відношення і до недоліків організаційно-методичного характеру, вона виділяється спеціально, оскільки безпосередньо пов'язана із самим спортсменом.

Найбільш важливо враховувати:

- Особливо небезпечні розлади координації, що відзначаються при стомленні та перевтомі, а також погіршення захисних реакцій і уваги. Це вносить дисгармонію в координовану роботу м'язів-антагоністів, зменшує амплітуду рухів в окремих суглобах, супроводжується втратою швидкості та спритності при виконанні рухів і призводить до пошкоджень.

В окремих випадках причиною розриву м'язів у спортсменів може бути порушення процесу розслаблення.

Унаслідок стомлення або перевтоми можуть відбуватися зміни збудливості й лабільності нервово-м'язового апарату, особливо у недостатньо тренованих осіб. У результаті неоднакової зміни цих характеристик порушується правильне виконання руху, що може викликати травму.

- Зміни функціонального стану окремих систем організму спортсмена, викликані перервою у зв'язку із захворюванням або іншими причинами, можуть призвести до травм. Припинення систематичних тренувань на тривалий термін викликає зниження сили м'язів, витривалості, швидкості скорочення і розслаблення м'язів, що ускладнює виконання вправ, які потребують значних зусиль і скоординованих рухів. Перерва в заняттях призводить до «стирання» усталеного динамічного стереотипу, що також може викликати травму внаслідок порушення координації рухів. Тому тренер і викладач повинні строго витримувати встановлені лікарем терміни допуску спортсмена до тренувань, поступово збільшувати й ускладнювати навантаження.

- Недостатня фізична підготовленість спортсмена до виконання напружених або складнокоординаційних вправ.

- Схильність до спазмів м'язів і судин.

Фізична і технічна підготовка спортсмена. З особливостями техніки виконання вправи пов'язані травми в 15-23% випадків. Вони зводяться до нанесення ударів, обумовлених сутністю силових вправ (при заняттях боксом, фехтуванням, футболом), до «силової боротьбі» як елемента спортивної техніки (при грі в хокей, футбол), падіння при виконанні вправ (у боротьбі, акробатиці, стрибках, спортивних іграх і ін.) Крім того, травматичне виконання вправ, амплітуда яких перевищує межі активної рухливості в тих чи інших суглобах, а також вправ, що потребують граничної швидкості.

Профілактика ушкоджень через ці причини:

• спеціальна підготовка м'язового та зв'язкового апаратів до виконання спортивних рухів, підготовка визначених ділянок шкіри до незвичайних впливів (сильного тертя, удару) і т. д.;

• навчання «небезпечних  вправ з використанням необхідної кількості підвідних вправ, навчання техніки самостраховки, уміння падати;

• застосування «небезпечних» вправ у формі навчальних сутичок, ігор; допуск до змагань тільки при достатньому освоєнні цих вправ;

• суворий розподіл тих, хто займається, на групи за ступенем підготовленості та ваговими категоріями;

• ретельне виконання повноцінної розминки;

• беззастережне дотримання вимог, що стосуються використання захисних пристосувань; висока якість захисних дій (у боксі);

• безкомпромісна боротьба з будь-яким проявом грубості в єдиноборствах і спортивних іграх.

Кожен спортсмен повинен сам захищати себе від травм. При цьому він зобов'язаний знати, якому ризику піддає себе, і якими можуть бути травми, сам повинен перевіряти захисні засоби, якими він користується. Якщо спортсмени візьмуть ці правила на озброєння, то кількість травм у багатьох видах спорту різко скоротиться.

Недостатня координація рухів у спортсмена обумовлює технічно неправильне виконання вправ і під час тренування, і під час змагання, що, в свою чергу, є причиною спортивної травми і зниження результатів. Травматизм від передчасного зносу тканин, пов'язаного з перенапруженням, виникає при багаторазовому повторенні або технічно неправильному виконанні вправ.

Якщо у спортсмена виникають травми, то для встановлення їх причин, насамперед, слід проаналізувати техніку виконання рухів. Це не тільки знижує ризик травми, але й сприяє більш ефективному й економному виконанню спеціальної вправи або прийому. Вправи на техніку треба давати на початку тренування, коли спортсмен ще в змозі добре концентрувати увагу на виконанні елемента вправи. Крім того, щоб уникнути монотонного, однобічного навантаження, вправи на техніку слід чергувати з іншими. Важливо, щоб спортсмен добре знав специфічні особливості свого виду спорту, це багато в чому допоможе уникнути травм. Виступаючи на змаганнях, спортсмен повинен бути впевнений, що він технічно готовий до виконання тієї чи іншої вправи.

Технічна готовність випливає з силової підготовки спортсмена. Під нею розуміється сукупність різних форм тренування, спрямованих на підвищення сили м'язів і їх функцій у різних проявах. Розвиток м'язової сили завжди має виходити із специфіки конкретного виду спорту. Саме це і визначає, у свою чергу, спеціальну програму розвитку сили. Основна мета силового тренування - поліпшити можливість м'язів здійснювати роботу, що вимагає великих зусиль. Тренувати слід передусім саме ті групи м'язів, які найбільш інтенсивно функціонують в тому виді спорту, в якому спеціалізується конкретний спортсмен. Але це не означає, що, наприклад, метальникові досить тренувати лише м'язи рук. Йому необхідне і всебічне силове тренування, коли зміцнюються і розвиваються всі м'язи тіла. Таким чином, усебічний розвиток сили м'язів потрібний майже для всіх видів спорту. Добре тренована мускулатура знижує ризик травм.

Відомо, що загальне стомлення призводить до розладу координації рухів і порушення вироблених навичок, набутих на тренувальних заняттях, що, в свою чергу, може зумовити ослаблення захисних реакцій та уваги. Тому при виконанні вправ навіть добре технічно підготовлений спортсмен, але який знаходиться у стані стомлення, може припуститися грубих помилок, що спричинять травми. Тривале напруження, викликане посиленим навантаженням при недостатній попередній фізичній підготовці може призвести до стану хронічного стомлення і перетренованості, що також створює умови для виникнення травм.

Перевантаження ОРА однотипними, повторюваними рухами може зумовити виникнення мікротравм, надривів або дрібних розривів окремих м'язових і сухожильних волокон. Мікротравми, що не дають спочатку якихось клінічних проявів, потім у результаті повтору проявляються вже симптомами серйозних ушкоджень.

Щоб спортсмен постійно тренував і підтримував на високому рівні техніку, швидкість і силу, йому слід розвивати насамперед гнучкість. Під гнучкістю розуміється здатність здійснювати рухи в повному обсязі без напруження м'язів. Вправи на гнучкість, як відомо, органічно входять в тренувальний процес в підготовчому і змагальному періодах. Однак, для всебічного розвитку гнучкості вправ, що включаються в розминку, недостатньо. Як показує досвід, в складнокоординаційних видах спорту, що пред'являють підвищені вимоги до гнучкості, розвитку цієї якості слід приділяти більше часу та уваги.

Значна частина рухів у вправах на гнучкість (тобто досягнення так званих крайніх положень) повинна відбуватися за рахунок повільних і плавних потягувань. Слід уникати різких згинань, розгинань, ротаційних рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок і тулубом. Особливе значення вправи на гнучкість мають для тазостегнового і плечового суглобів, а також попереково-крижового відділу хребта. Таким чином, для профілактики спортивного травматизму розвиток гнучкості має досить істотне значення.

Психологічна підготовка спортсмена. Психологічне напруження спортсмена, як правило, визначається специфічними вимогами виду спорту, в якому він спеціалізується. У видах спорту, де техніка виконання рухів відносно проста, таких, як велосипедний, біг на довгі дистанції, лижні гонки, та ін., потрібне значне силове напруження, а отже, ступінь психологічного напруження також зростає.

У складнокоординаційних та ігрових видах спорту, де до техніки пред'являються підвищені вимоги і де необхідні хороша координація рухів і зосередженість, зайве психологічне напруження відіграє негативну роль. Є види спорту (багатоборства), де психологічне напруження може вплинути двояко. Наприклад, у біатлоні біг на лижах потребує високого ступеня психологічного тонусу, а стрілкова частина - більш низького.

Гранично високе психологічне напруження може викликати зниження апетиту, порушення сну, погіршення координації рухів і тим самим збільшити ризик травми. Якщо спортсмен показує на змаганні нижчі результати, ніж на тренуванні, це часто можна пояснити станом психологічного перенапруження. У цьому випадку йому слід змінити систему підготовки до змагань (наприклад, тренування разом із більш сильними спортсменами) або частіше брати участь у них.

Слід зазначити, що при безпосередній підготовці до змагань розминка значно знижує психологічне напруження. Тому спортсмен, якому треба позбутися зайвого психологічного напруження, повинен "розігріватися" довше. Сприятливий вплив на психологічний тонус надає і масаж. Його також можна і потрібно включати в розминку.

В ігрових видах спорту під час загальної розминки спортсменам в окремих випадках можна дозволити займатися індивідуально, враховуючи їх особистісні якості. Перед змаганням не слід змінювати у гравця укорінені звички і спосіб дій, бо саме вони можуть бути найбільш доцільними для досягнення високого результату. В іншому випадку психіка спортсмена зайво збуджується, що знижує ефективність виступу і може стати причиною травми.

Одні спортсмени в ряді випадків відчувають себе занадто впевненими в перемозі, наприклад, при зустрічі із суперником, що значно поступається їм у класі. Ця обставина призводить до зниження психологічного настрою  породжує стан розслабленості та навіть недбалість при виконанні спеціальних прийомів. Останнє не тільки призводить до поразки, але і може слугувати причиною виникнення травми. Інші ж, навпаки, відчувають нервозність перед самим початком змагань, що призводить до перезбудження. Спортсмен стає надмірно метушливим, а це заважає йому правильно орієнтуватися в ситуації і, безумовно, знижує не тільки результативність, але й збільшує ризик виникнення травми.

Уміння зосереджуватися важливо у всіх видах спорту, особливо в складнокоординаційних і швидкісно-силових. Уміння концентрувати увагу, зосередженість нерідко знижуються через підвищене психологічне напруження і нервозність. У подібних випадках настає психологічне гальмування, що негативно позначається не тільки на виконанні технічно складних вправ, але й збільшує ризик виникнення травми.

Тільки постійне тренування допомагає поліпшити здатність зосереджуватися, вчить підтримувати високий ступінь концентрації уваги протягом тривалого часу. Однак інтенсивна і тривала концентрація уваги потребує великих затрат енергії. Тому підтримувати високий ступінь зосередженості слід лише в певні, найбільш важливі моменти змагань. Щоб налаштуватися на боротьбу за результат, спортсмен вдається безпосередньо перед стартом до підбадьорення. Виявляється воно по-різному - у вигляді вигуків, звернень до суперника, тупання ногою, розмахування руками тощо. Підбадьорення - це складова частина психологічної підготовки. Воно може відповідним чином налаштувати спортсмена, але ним не слід користуватися, якщо спортсмен і без цього збуджений. З обережністю слід підходити до підбадьорення в командних видах спорту, бо визначальним тут є загальний настрій команди і її здатність впливати на кожного спортсмена окремо. Таким чином, спортсмен повинен бути готовий до змагань як фізично, так і психологічно. А всебічна готовність знижує ризик травми.

Допомагає знизити психічне напруження, досягти стану психічного спокою і домогтися більш високого ступеня зосередженості аутогенне тренування. Цей вид тренування заснований на розслабленні, поєднаному з направленою увагою на ту чи іншу дію, в результаті чого спортсмен отримує здатність керувати своїм психічним, емоційним станом.

Аутогенне тренування базується на двох основних принципах: думка впливає на функції організму, тобто шляхом підвищеної концентрації спортсмен здатний викликати в своєму організмі певні зміни; принцип узагальненості, тобто вплив (розслаблення) на одну частину тіла поширюється й на інші частини тіла.

Що стосується техніки аутогенного тренування, то спортсмен, розслабившись, повинен шляхом концентрації уваги навчитися домагатися стану спокою, тяжкості й тепла. При цьому слід дотримуватися постійного, раз і назавжди встановленого порядку тренування.

         Аутогенним тренуванням слід користуватися лише в разі необхідності. В тих видах спорту, де вирішальною є швидкість реакції, а сила і витривалість є обмежувальними факторами, аутогенне тренування може виявитися корисним безпосередньо перед змаганням або в перервах між виступами.

Порушення спортсменами дисципліни і встановлених правил під час тренувань і змагань. Неправильна поведінка спортсменів призводить до травм у 5-15% випадків. Вони виникають як результат застосування заборонених прийомів під час тренувань або змагань (поштовх, підніжка, удар бутсами по нозі, удар нижче поясу при заняттях боксом, перетин колії на велосипеді тощо)

Також до них належать поспішність у діях, недостатня уважність і дисциплінованість, що призводить до нечіткого, несвоєчасного виконання фізичної вправи і створює тим самим умови для зриву, перенапруження, неможливості надати допомогу. До цієї ж групи причин відносяться навмисна грубість чи інші неприпустимі прояви (особливо в спортивних іграх і одноборствах), що є наслідком недостатньої виховної роботи.

Виникнення травм обумовлюється також недостатньою кваліфікацією і деколи лібералізмом суддів, які не перешкоджають проявам неправильної поведінки спортсменів.

Недостатня виховна робота тренерів зі спортсменами може призвести до порушення правил змагань і спричинити травму. Профілактика травм повинна насамперед здійснюватися за рахунок добре поставленої виховної роботи, боротьби з брутальністю, недисциплінованістю. Особливо велику увагу необхідно приділяти азартним, легко збудливим спортсменам. Випадки навмисної брутальності повинні в обов'язковому порядку обговорюватися в колективі, а на змаганнях негайно каратися суддями дискваліфікацією.

Крім того, спортсмени повинні пам'ятати про категоричну заборону на паління та вживання спиртних напоїв.

Профілактика спортивного травматизму не є суто лікарською проблемою. Ця проблема стосується всіх, хто покликаний готувати спортсменів і забезпечувати нормальні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань: тренерів, лікарів, суддів, технічного персоналу, проектувальників і будівельників спортивних споруд, представників спортивної науки, преси. Профілактика спортивного травматизму - це комплекс організаційно-методичних заходів, спрямованих на постійне вдосконалення матеріально-технічного забезпечення, поліпшення умов проведення навчально-тренувальних занять і змагань, постійне підвищення кваліфікації тренерсько-викладацького складу, неухильне дотримання правил лікарського контролю, дидактичних принципів підготовки спортсменів, забезпечення планомірного підвищення рівня їх фізичної та техніко-тактичної підготовленості, моральних і вольових якостей, зміцнення здоров'я. Іншими словами, профілактика спортивного травматизму - це постійне вдосконалення організаційно-методичних принципів багаторічної підготовки спортсменів. Тому необхідно детально вивчати причини травм та обставини, що їх викликають. Навіть незначна травма повинна аналізуватися лікарем команди, тренером і самим постраждалим з тим, щоб своєчасно усунути її конкретну причину і виключити можливість повторення.

         Питання для самоконтролю

1. Які фактори спортивного травматизму належать до зовнішніх та внутрішніх?

2. Охарактеризуйте такі причини спортивного травматизму:

- несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань як фактор ризику травм;

- недоліки матеріально-технічного забезпечення;

- порушення правил лікарського контролю і його недоліки;

- причини травматизму методичного характеру;

- причини травматизму, зумовлені індивідуальними особливостями спортсмена;

- порушення спортсменами дисципліни і встановлених правил під час тренувань і змагань.

3. Доведіть, що профілактика спортивного травматизму потребує комплексного вирішення.