Історія комсомолу починається 29 жовтня 1918 р., коли в Москві з ініціативи більшовиків був проведений І Всеросійський з’їзд спілок робітничої та селянської молоді. Тоді був заснований централізований орган керівництва молодіжними організаціями у Країні Рад – Російський комуністичний союз молоді (РКСМ, від 1926-го ВЛКСМ). Його створення, за задумом більшовиків, насамперед мало сформувати базу виховання й підготовки «бойового резерву» для Компартії. Рекрутування кадрів для партійного та радянського апарату було необхідною умовою функціонування та відтворення комуністичного режиму в майбутньому. Тому комсомол мав стати школою комунізму, що виховувала б молодь у відповідному дусі й оновлювала таким чином лави «борців за соціалізм».

На короткому повідку партії

На початку комсомол зберігав певні ознаки автономності. Однак у процесі становлення він перетворився на філію партії, яка повністю підпорядкувала його своїм інтересам, очистивши від «ненадійних елементів». ВЛКСМ став незамінним складником більшовицької політичної системи, як і Компартія, а його структуру конструювали за зразком партійної.

Метою комуністичних заходів було не тільки зробити комсомол школою та резервом для «керівної і спрямовуючої сили» (кузнею кадрів), а й установити за його посередництва тотальний контроль над життям молоді, ретельно опікуватися нею від дитинства до зрілості (за допомогою організацій жовтенят та піонерів), виховувати її в дусі марксизму-ленінізму з монополією лише однієї напівдержавної організації в юнацькому русі та відсутністю альтернативних громадських структур. Комсомол став фікцією добровільної громадської організації, яка, перебуваючи на короткому партійному повідку, не могла виявляти жодної ініціативи й виконувала всі забаганки більшовицького керівництва.

Компартійні органи часто проявляли диктатуру стосовно комсомолу, втручались у його внутрішню діяльність чи обмежуючи її. Пленуми ЦК ВЛКСМ відбувалися лише з дозволу ЦК Компартії. Він контролював питання, винесені на їхній розгляд, визначав порядок денний, створював комісії для проведення комсомольських з’їздів, затверджував їхні рішення тощо. Комсомол був оголошений єдино можливою формою громадського молодіжного руху в умовах Країни Рад. Він мав особливу правову легітимацію від партії і не потребував відповідно до радянського законодавства жодної реєстрації як громадське об’єднання.

Створена в період боротьби більшовиків за опанування Україною, місцева Комуністична спілка робітничої молоді (КСРМУ), попри формально окремішній організаційний статус, була фактично частиною РКСМ – її «обласним центром», контрольованим і керованим як безпосередньо з Москви, так і за посередництва КП(б)У. ІІ з’їзд РКСМ (жовтень 1919) заявив, що вся «комуністична робота серед молоді здійснюється РКСМ. Жодних особливих національних комуністичних спілок молоді не повинно бути». Про фактичний статус КСРМУ (після 1924-го ЛКСМУ) свідчить колоніальне становище УСРР/УРСР в умовах радянської імперії.

Під час боротьби за владу в Україні більшовики опиралися на комсомольські організації в містах для ведення підпільної роботи, а згодом і захоплення влади, придушення опору ворожих політичних сил, ведення бойових дій (з цією метою при комсомольських організаціях створювали бойові дружини, які згодом вливалися до Червоної армії).

У 1918–1921 рр. комсомольці були одними з виконавців політики «воєнного комунізму» на місцях: на них опирався більшовицький уряд під час «продрозкладки» на селі та розпалювання «класової війни», їх залучали до придушення повстанського селянського руху, зрештою, вони були першими найкращими пропагандистами більшовицької влади. Комсомол вийшов із громадянської війни мілітаризованою організацією. Багато комсомольців були готові продовжувати озброєну боротьбу за перемогу світової комуністичної революції. Але Ленін і ЦК РКП (б) в умовах Нової економічної політики (НЕП) сформулював для комсомолу інше завдання: виховання та перевиховання молоді на комуністичних засадах.

Після встановлення радянського режиму в Україні ліквідували конкурентні молодіжні організації «союзних» більшовикам партій – Єврейську комуністичну спілку молоді при «ПоалейЦіон», Спілку молодих лівих есерів (боротьбистів), Комуністичну спілку учнівської молоді при УКП, а також соціалістичні (меншовицькі) молодіжні об’єднання, усунуті від громадсько-політичного життя республіки. Монополію комсомолу в молодіжній сфері забезпечили силовими адміністративними методами.

Окрім того, у 1920-х рр. радянські органи державної безпеки почали тісно співпрацювати з комсомолом. Молодих ленінців активно використовували у ролі «осведомительного аппарата». Цей союз залишався непохитним аж до розпаду СРСР. Зокрема, у сталінський період члени ВЛКСМ стали допоміжним інструментом комуністичного терору. За їхнього сприяння викривали «класових ворогів» на підприємствах, в університетах та державних установах, організовували показові народні судилища. Найактивніших і найвідданіших серед них також залучали до очищення лав комсомолу від «ненадійних елементів» у часи «Великого терору» 1937–1938 рр.

«Будівничі нового суспільства»

У період сталінської «революції згори» комсомольці брали участь у насильницькій колективізації та розкуркуленні, вилученні зерна в селян під час Голодомору 1932–1933 рр., охороні колгоспної власності, антицерковній кампанії, ліквідації неписьменності, боротьбі з безпритульністю, комунізації шкіл та вищих навчальних закладів тощо. Звичайно, не всі ставали слухняним знаряддям такої політики комуністичного керівництва. За відмову виконувати завдання або ж бути залученими до кампаній, організованих партією, лише наприкінці 1932-го та в 1933-му із лав ЛКСМУ виключили 18 638 осіб «як класово чужих, куркульсько-петлюрівських, націоналістичних елементів», чимало з них репресували. Серед комсомольців було багато незгодних з політикою більшовицької влади.

Упродовж 1937–1938 рр. в Україні знищили практично всіх керівників і членів ЦК ЛКСМУ,  керівників місцевих осередків комсомолу.  Навіть призначеного на посаду очільника КП(б)У М. Хрущова вразив перелік репресованих і знищених перших і других секретарів ЦК ЛКСМУ, редакторів «Комсомольця України» та інших членів оргактиву. Після «Великого терору» комсомол перетворився у надзвичайно бюрократичну структуру. На керівні посади в організації призначили сумлінних виконавців партійних директив.

У 1930–1940-х рр. комсомол став одним із рупорів культу особи вождя. Сталін зробив ВЛКСМ «інструментом у руках партії», проте дедалі менше уваги приділяв самому союзу: генеральний секретар ВКП(б) та верховний головнокомандувач Збройних сил СРСР ані словом не згадав про героїчну участь комсомольців у радянському партизансько-підпільному русі в роки Другої світової війни, тоді як на всіх комсомольських заходах (від з’їзду ВЛКСМ до зборів первинної організації) підкреслювали його турботу про молодь, у пресі та радіо зазначали, що він приділяє їй щоденну увагу, і що завдяки «батькові народів» вона піднялася на рівень передових людей. Від початку 1930-х комсомол дедалі частіше називали ленінсько-сталінським. Прославлення генсека на з’їздах ВЛКСМ, починаючи від 1931 р., неабияк зростало. Якщо на VIII-му з’їзді комсомолу його ім’я звучало 6 разів, то на ІХ-му – 80, а на Х-му – 540! Його обирали головою не тільки всесоюзних з’їздів, а й зборів первинних комсомольських організацій.

Комсомольців трактували як «будівничих нового суспільства», творців прийдешнього ладу, що, остаточно порвавши зі «старим світом», мали фанатично вести населення до світлого майбутнього: «вчити по-ленінськи жити, працювати, боротись і перемагати». Це був певний еталон («ударна група») для всього соціуму «у праці, навчанні, на військовій службі». Члени ВЛКСМ обов’язково мали ненавидіти «класових ворогів», плекати «трудовий героїзм», мати активну життєву позицію. За статутом, кожен комсомолець мав «вести рішучу боротьбу з усіма проявами буржуазної ідеології, з дармоїдством, релігійними забобонами, різними антисуспільними проявами та іншими пережитками минулого, завжди ставити суспільні інтереси понад особисті», а також «боротися проти парадності й зазнайства», «доводити почате до кінця» тощо. Сфера компетенції ВЛКСМ була вельми широка: радянська молодь мала брати участь «у створенні матеріально-технічної бази комунізму, в усьому державному та господарському будівництві, в освоєнні природних багатств країни, у спорудженні нових міст, заводів, фабрик, рудників, у подальшому піднятті сільського господарства, розвитку науки, культури та мистецтва».

Партія нещадно експлуатувала трудовий ентузіазм, старанно плеканий у комсомолі, для виконання конкретних господарських завдань. За допомогою ВЛКСМ був ініційований рух за соціалістичне змагання та ударництво, за досягнення високих виробничих показників (стахановський). Союз часто виконував функції державних і господарських органів, проводив набір юнаків та дівчат на виробництво й новобудови. Завдяки комсомольським трудовим мобілізаціям був зроблений суттєвий внесок у зведення індустріальних об’єктів сталінських передвоєнних п’ятирічок в Україні: Харківського тракторного заводу, ДніпроГЕСу, Дніпробуду, індустріальних гігантів Подніпров’я тощо. Після війни комсомольців масово залучали до відродження промислової бази держави, зокрема шахт на Донбасі, у хрущовсько-брєжнєвські часи – до освоєння цілини в Казахстані, у 1970–1980-ті – до будівництва БАМу, КамАЗу, атомних електростанцій, газопроводів тощо. До 1956 р. за це волонтерство не було передбачено жодної компенсації чи пільг.

Ритуальна демагогія

Починаючи від ХІ з’їзду РКП(б) (в 1922-му) молодь віком до 20 років могла вступити до лав більшовиків тільки через комсомол. Цей підхід зберігався й надалі, змінювалася лише вікова категорія тих, кого приймали в партію. До поч. 1980-х ВЛКСМ підготував та рекомендував у КПРС понад 15 млн комсомольців, а з представників ЛКСМУ від 1919-го до 1986-го прийняли в партію 1 млн 761 тис. осіб.

Хоча комуністична спілка ніколи не об’єднувала абсолютної більшості молодих (ЛКСМУ в найкращий для неї 1986 рік налічувала 64 % юнаків та дівчат), але все-таки за всю історію Країни Рад вона була єдиною молодіжною організацією, через яку партія намагалася впливати на все молоде покоління. У постанові ЦК КПРС від 3 жовтня 1968 року з цього приводу було зазначено: «ВЛКСМ є організатором і вожаком не лише членів спілки, а й усієї радянської молоді».

Членство у комсомолі відкривало перед молоддю широкі можливості для громадсько-політичної діяльності, відповідної самореалізації, кар’єри. ВЛКСМ дарував молодій людині «путівку в життя». Водночас перебування юнака чи дівчини поза комсомолом викликало підозру органів влади та державної безпеки, блокувало доступ до вищої освіти та роботи, що неабияк підживлювало практику масового вступу до лав ВЛКСМ.

Хоча впродовж майже всіх років радянського тоталітаризму більшість молоді з різних причин таки мусили сприймати нав’язану їм форму молодіжного руху – комсомол, серед них були спроби якось змінити цю одноманітність і створити альтернативні молодіжні об’єднання. Це, зокрема, підтверджує досвід стиляжництва 1940–1950-х та неформальних рухів часів перебудови.

У 2-ій пол. 1970-х – у 1980-х рр. комсомол, як і вся радянська державна машина, ввійшов у глибоку й затяжну кризу. Опіка керівництва партії над ВЛКСМ та адміністративний тиск призвели до заідеологізованості форм і методів роботи з молоддю, зростання бюрократизму та формалізму в діяльності комсомольських організацій. Члени союзу масово втрачали віру у виголошувані ними ж гасла, дедалі більше утверджувалась подвійна мораль: декларування одного, а реальне виконання іншого. Авторитет комсомольських вождів у молодіжному середовищі стрімко падав, а діяльність комсомолу набувала рис масштабної імітації руху, коли підтримка молодими ленінцями пропагованих партією цінностей стає здебільшого фальшивою, а повторення зазубрених постулатів – ритуалом. Суперництво як важлива форма комсомольської активності зводилося до змагання паперів та цифр. Основна частина юнаків і дівчат почала відчужуватися від дозволених владою форм соціальної активності. Серед звичайних членів союзу зростала кількість дисциплінарних порушень, поширювалися різні девіантні явища, розмивалися моральні якості, на яких базувалася організація. Водночас апарат ВЛКСМ виявився найбільш готовим до нових реалій після колапсу СРСР.

Таким чином, від заснування комсомол був лише однією з конструкцій диктатури Компартії, виконуючи роль «пса на повідку». Більшовики активно використовували його як для контролю над молоддю, так і для виконання конкретних завдань: від виховної до агітаційно-пропагандистської та оборонної роботи й допоміжних господарських функцій. Його статус, роль та завдання в СРСР відповідали аналогічним структурам тоталітарних режимів: гітлер’югенду в нацистській Німеччині, фашистській молодіжній організації «Балілла» в Італії, хунвейбінам та цзаофаням у маоїстському Китаї.

Комсомол був причетний до репресій, терору, насильницької колективізації, експропріації майна та продовольства, Голодомору, роздмухування культу особи Сталіна, боротьби з інакодумцями тощо. Виконуючи функцію виховання молоді в комуністичному дусі, він забезпечував відтворення більшовицького режиму в наступних поколіннях. У цій неперервній традиції партійного вишколу, коли старші повністю контролювали молодих, відкритих проявів конфлікту між поколіннями як необхідної передумови будь-якого суспільного прогресу не могло бути. Зрештою, у період системної кризи радянської моделі влади в комсомолі наочно відобразилися негативні явища, первісно в ньому закладені. Він остаточно перетворився на школу кар’єризму, пристосуванства, нігілізму та профанації.

 Олександр Пагіря, науковий співробітник музею

Список використаної літератури