Завдання для дистанційного відпрацювання:
1. Підтвердьте прикладами з роману «99 франків» міркування Ю. Ковбасенка про природу постмодерної іронії.
Характерною рисою літератури постмодернізму є її іронічність. Після проголошення її У.Еко важливою конститутивною ознакою культури постмодернізму рідко зустрінеш роботу, де б не згадувалися поняття на кшталт «іронія/самоіронія», «пародійність», «карнавальність», «шаржування» тощо. Якщо спробувати позначити усі перелічені поняття одним узагальнюючим словом, то ним виявиться лексема «несерйозність». Ось дотепний (іронічний?) паралелізм видатного італійського письменника і вченого з приводу постмодерністської іронічності: «Постмодернізм – це відповідь модернізмові: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення може призвести до німоти, його потрібно переосмислити, іронічно, без наївності. Я назвав би цю інтенцію постмодерністської літератури «втечею в несерйозність». Письменники попередніх діб (навіть щось/когось висміюючи, пародіюючи, травестуючи тощо) здебільшого щиро й серйозно («наївно»?) вірили, що можна створити щось оригінальне, сказати своє, нове слово, вирішити певну проблему, вплинути на буття людини і людства etc. Постмодерністи ж «подорослішали», відкинули «дитячу наївність» своїх попередників: все в них просякнуте іронією, скепсисом, сарказмом, пародійністю, знижене авгурівською посмішкою: немає художнього образу – є симулакр, немає оригінальності – є «палімсестність», немає автора – є скриптор-компілятор і т.д…. найкращий спосіб автору «зберегти обличчя» – це зробити вигляд, що він компілює несерйозно, жартома, іронічно; він може лише наслідувати те, що написане раніше і само писалося не вперше; він може лише змішувати різні види письма, змішувати їх один з одним, не спираючись цілком на жоден з них». … постмодерніст поспішає посміятися над собою першим, щоб випередити інших, адже найкращий засіб уникнути чужої іронії – вжити самоіронію. На роль наступної ланки у ланцюжку іронія→самоіронія→…, то претендує пародія, яка є наскрізь «постмодерністською», бо містить: а) експліцитне і/або імпліцитне цитування, опертя на чийсь твір-донор; б) сміх (іронію, сарказм і т.п.). У наскрізь іронічному постмодерністському літературному дискурсі пародійну і непародійну рецепцію чужого матеріалу важко розмежувати. А, може, уся література постмодернізму це не що інше, як пародія на літературу?
Ковбасенко Ю. Література постмодернізму: шляхи до портрету. Acta Neophilologica. 2009. № 11. С. 40-58. URL: chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/6317/1/Y_Kovbasenko_21_GI_Postmodernism_Polska.pdf