Регіональне суперництво країн Далекого Сходу

Глобальна геоекономічна зона «Далекий Схід» безпосередньо впливатиме найближчими десятиліттями на політичний клімат планети. Географічного компоненту терміну «Далекого Сходу» не має, через це існує кілька підходів до визначення того, які країни входять в цей регіон. Перший підхід можна визначити, як «азіатсько-центричний», куди входять країни Північно-Східної, Східної, Південної та Південно-Східної Азії. Таку пропозицію, по початку, може здатися цілком логічним, хоча воно не враховує позиції і вплив зовнішніх країн на формування відносин в АТР. Другий підхід, більш розширений, включає в себе так само території Східного Сибіру і Далекого Сходу.

Третій підхід - тихоокеанський. Сюди, крім самої, в традиційному розумінні, Азії, входять вся Росія, Австралія, Нова Зеландія і США. Такий підхід виключає вплив країн, розташованих на західному узбережжі Південної Америки і позарегіональних гравців. Четвертий підхід крім тихоокеанських країн включає в себе позарегіональних гравців, що роблять прямий вплив на зовнішньополітичну конфігурацію регіону АТР. Сюди можна віднести Індію і країни західного узбережжя Південної Америки.

У цьому щільно населеному регіоні з величезним зростаючим ринком, що є місцем перетину інтересів світових центрів сили, найбільшою мірою відчувається протистояння між ними і проявляються внутрішньо- і міждержавні протиріччя. Головними гравцями в регіоні є США, Росія, Китай, Індія (всі – володарі ядерної зброї) і союзи держав – АПЕК, АСЕАН, ШОС. Безпека в регіоні визначають відносини між ними, а також процеси як всередині країн регіону, так і їх залежність від зовнішніх впливів і реакція на них.

Східна Азія як ключова частина «Далекого Сходу» (куди входять Китай, Японія, Південна і Північна Корея) є «ядром» Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), що є одним з центрів світового політичного і економічного розвитку. В регіоні відбуваються інтеграційні процеси, розвиваються новітні технології, на регіон доводиться 56% світового ВНП, 51% промислового виробництва, 45% об’єму торгівлі товарами і 40% послуг, 46% зарубіжних інвестицій.

Китай залишається найбільшою економічною та військовою силою в регіоні – щорічні темпи зростання його ВВП, хоч і сповільнилися, але становлять більше 7%, а військових витрат – 10-12%. Посилення позицій Китаю на регіональному і глобальному рівнях турбує як США і ЄС, так і Росію, а його співпраця з Пакистаном і їх територіальні претензії є подразниками для Індії. Військова присутність США в регіоні і підтримка ними союзників (зокрема, Японії, Тайваню) викликає невдоволення Китаю і Росії, обумовлює частковий збіг їх позицій з цього питання. У свою чергу, Китай насторожено сприймає спроби Росії налагодити відносини з країнами цього регіону (В'єтнамом, Індонезією, Новою Зеландією, Південною Кореєю, Японією) та інших регіонів (зокрема, з країнами Центральної Азії). Ситуація в АТР буде визначатися здатністю світових центрів сили знайти союзників серед регіональних країн. У цьому питанні перевага поки що на боці США, але Китай все більше перехоплює ініціативу. Конкуренція Китаю і Росії в пошуку союзників складається на користь Китаю.

Перспективи глобальної експансії Китаю важко оцінити. Можливість його геополітичного росту не обмежується лише територіями, на які Пекін офіційно висуває претензії. Так, є території, які в певний період історії входили до складу Китаю, вважаються втраченими. Їх загальна площа перевищує територію сучасної КНР та складає більше 10 млн. км2. Такі території є по всьому периметру країни: М’янма, Лаос, В’єтнам, Непал, Бутан, північ Індії, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Корейський півострів, острови Рюкю, 300 островів Південно-Китайського, Східно-китайського та Жовтого морів, Киргизія, Південний Казахстан, афганська провінція Бадахшан, Монголія, Забайкалля та Південь Далекого Сходу.

Зростання військово-політичної і економічної сили Китаю створює нові ділянки напруги, що можуть перерости у конфлікти. Однією з таких ділянок є Південно-Китайське море (ПКМ). Загострення існуючих десятиліттями акватериторіальних спорів стало наслідком наступальної політики Пекіну, який претендує на 80% акваторії ПКМ.

Саме цим проблемам регіонального суперництва і присвячена ця вибіркова дисципліна.