Біохімія 102 хімія ...

складні глобулярні білки. Містять фосфатні групи, приєднані до залишків серину і треоніну поліпептидного ланцюга. Поширені у живих організмах, беруть участь у регуляції активності ядра, окиснювальних процесах у мітохондріях, транспорті йонів в клітині. До Ф. належать казеїн молока і вітелін яєчного жовтка, іхтулін ікри риб, деякі ферменти (фосфоглюкомутаза, пепсин, окремі фосфатази).

ферменти класу трансфераз. Каталізують реакції фосфоролізу оліго- і поліцукоридів, а також нуклеозидів з утворенням монофосфорних етерів цукрів. Беруть участь у регуляції розпаду ("мобілізації”) запасних вуглеводів: глікогену і крохмалю; утворений при цьому глюкозо-1-фосфат залучається у численні реакції обміну речовин і енергії.

включення в молекулу залишку фосфатної кислоти. У живих клітинах здійснюється ферментами класу трансфераз (кіназами, фосфомутазами, фосфорилазами). Відіграє важливу роль в обмінних процесах, оскільки багаточисленні сполуки вступають у реакції обміну речовин лише у фосфорильованій (активованій) формі. Каталізоване протеїнкіназами Ф. білків (зокрема, ферментів) виконує регуляторну функцію. Важливе значення в енергетиці живої клітини має Ф. АДФ з утворенням АТФ, яке відбувається під впливом поліферментної системи за рахунок окиснення низькомолекулярних сполук киснем у дихальному ланцюзі (окиснювальне фосфорилювання) або в анаеробних умовах (наприклад, гліколітичне фосфорилювання). Енергія, акумульована у вигляді високоенергетичних зв'язків АТФ, використовується організмом для руху, синтезу необхідних речовин і т.п. У фотосинтезуючих організмів Ф. АДФ з утворенням АТФ може також відбуватися при фотосинтезі (фотофосфорилювання).

теж саме, що кінази. Крім того, до Ф. відносять ферменти, які каталізують внутрімолекулярний перенос фосфатного залишку.

моноцукрид із групи гексоз (кетогексоз). Поширена в природі. У вільному вигляді міститься в зелених частинах рослин, плодах, меді (понад 50%), у фуранозній формі (у водних розчинах міститься в піранозній формі) входить до складу олігоцукоридів (мелецитози, біфуркози, рафінози, стахіози), поліцукридів (інулін, флеани, бактеральні левани).

Бере участь у підтриманні тургору рослинних клітин. Фосфати D-Ф. (фруктозо-1,6-дифосфат, фруктозо-6-фосфат) - проміжні продукти темнової фази фотосинтезу, гліколізу, спиртового бродіння. Ф. значно солодша від інших цукрів. Використовують у харчовій промиловості і медицині.

циклічні форми моноцукоридів. Містять п'ятичленний тетрагідрофурановий цикл. У водних розчинах концентрація фуранозних форм моноцукоридів незначна. Здатність утворювати фуранозний цикл помітно виражена у D-рибози. Глікозиди, в яких вуглеводна частина представлена Ф., називаються фуранозидами. До назви моноцукоридів, що існують у формі Ф., додається закінчення ...фураноза (наприклад, глюкофураноза - глюкоза у формі Ф).

поліцукорид. Складає основу зовнішнього скелету членистоногих і є компонентом клітинної стінки грибів, деяких зелених водоростей.

Лінійний полімер із залишків N-ацетил-D-глюкозаміну, сполучених
β-1,4-глікозидними зв'язками; в кутикулі членистоногих утворює складні комплекси з білками, пігментами, солями кальцію. У безхребетних може бути присутний не тільки в кутикулі, а й в інших скелетних утвореннях. Молекули Х., подібно до молекул целюлози, утворюють високоупорядковані надмолекулярні структури, внаслідок чого Х.не розчиняється у воді. Піддається розщепленню ферментами хітиназами і лізоцимом.

внутріклітинні органоїди (пластиди) рослин, у яких відбувається фотосинтез; завдяки хлорофілу забарвлені у зелений колір.

Зустрічаються в клітинах різних тканин наземних органів рослин, особливо багато і добре розвинуті в листках і зелених плодах. Довжина 10 мкм, ширина 2-4 мкм. У клітинах вищих рослин Х. мають лінзовидно-круглу або еліпсоїдну форму. Х. відділені від цитоплазми подвійною мембраною, яка має вибіркову проникність; внтутрішня її частина, вростаючи у матрикс (строму), утворює систему основних структурних одиниць Х. у вигляді сплющених мішечків - тилакоїдів, у яких локалізовані пігменти: основні - хлорофіли і допоміжні - каротиноїди. Групи дисковидних тилакоїдів, зв'язані один з одним таким чином, що їх порожнини виявляються неперевними, утворюють (подібно до стопки монет) грани. Кількість гран у Х. вищих рослин може досягати 40-60 (інколи до 150). Тилакоїди строми (т. зв. фрети) зв'язують грани між собою. Х.містить рибосоми, ДНК, ферменти і, крім фотосинтезу, здійснюють синтез АТФ із АДФ (фосфорилювання), синтез і гідроліз ліпідів, асиміляційного крохмалю і білків, що відкладаються у стромі. У Х. синтезуються також ферменти, які здійснюють світлову реакцію і білки мембарн тилакоїдів.

зелені пігменти рослин, з допомогою яких вони засвоюють енергію сонячного світла і здійснюють фотосинтез. Основу молекули Х. складає Mg-порфіриновий комплекс. Крім того, існують різні замісники, наприклад, фітол, який надає молекулі Х. здатності вбудовуватися у ліпідний шар біологічних мембран. У клітині молекули Х. зосереджені в хлоропластах і хроматофорах; як і гемоглобін, Х. фізіологічно активні тільки у зв'язаній з білками формі. Існує декілька типів Х (Х. а, в, с, d), які різняться системою спряжених зв'язків і замісниками (а отже, і спектрами поглинання).

тетрациклічний, ненасичений спирт із класу стероїдів.

Є в усіх живих організмах. Вміст Х. у рослинах невеликий (за винятком олії зерен і пилку). У хребетних Х. міститься в ліпідах нервової тканини, в печінці (основний орган біосинтезу Х.),
в наднирниках і в еритроцитах.
У плазмі крові Х. є у вигляді естерів з вищими жирними кислотами і служить переносником при їх транспорті. Основна біохімічна функція Х. у хребетних - перетворення у прогестерон
(у плаценті, сім'яниках, жовтому тілі і в наднирниках), як початковий ланцюг біосинтезу стероїдних статевих гормонів і кортикостероїдів. Інші напрямки метаболізму Х. у хребетних - утворення жовчних кислот, спиртів, вітаміну D₃. Участь Х. в утворенні фосфоліпідного шару клітинних мембран обумовлена здатністю Х. і його естерів утворювати молекулярні комплекси з жирними кислотами і білками. Вищі хребетні синтезують Х. із сквалену. У деяких тварин рівень Х. в організмі регулюється за принципом зворотнього зв'язку. У людини цей механізм відсутний, тому при багатій жирами дієті вміст Х. в крові (в нормі 150-200 мг%) різко зростає, що сприяє ожирінню печінки, надлишковому утворенню жовчі і внаслідок цього, жовчних каменів, а також до відкладання в стінках кровоносних судин Х. в складі ліпопротеїдів; це призводить до розвитку атеросклеротичних бляшок і атеросклерозу. З організму Х. виводиться головним чином з екскрементами.