Конституційне право ІІ семестр (Верлос Н.В.)

юридичний акт, прийнятий відповідно до спеціальної процедури законодавчим органом державної влади або безпосереднім волевиявленням гро¬мадян. Законодавча процедура складається із ряду стадій. Верховенство у національному законодавстві належить конституції, за нею йдуть конституційні та органічні закони, за ними – звичайні закони. У федеративних державах розрізняються також 3. федеральні і 3. суб'єктів федерації при верховенстві перших. 3. наділений найбільшою юридич¬ною силою по відношенню до нормативних актів інших органів держави. Особ¬ливу категорію утворюють надзвичайні закони.

відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок (видів) державної влади (поряд з виконавчою і судовою), яка є сукупністю повноважень з видання законів. З.в. здійснюється передусім загальнодержавним представниць¬ким органом – парламентом, а в суб'єктах федерації та в автономіях політичного характеру – також місцевими законодавчими органами. У багатьох країнах суб'єктами З.в. є також органи виконавчої влади. В абсолютних монархіях З.в. належить тільки монарху, при якому парламент виконує допоміжні функції.

порядок діяльності органу законодавчої влади по створенню закону, звичайно встановлений в конституції та регламенті парламенту. Законодавча діяльність здійснюється законодавчим органом – парламентом і главою держави при можливій, у певних випадках, участі уряду або – в рідкісних випадках – шляхом процедури референдуму. З.п. включає декілька основних стадій: 1) внесення законопроекту до парламенту (законодавча ініціа¬тива); 2) розгляд законопроекту в парламентських палатах і комітетах (комісіях); 3) прийняття закону парламентом; 4) підписання і оприлюднення главою держави прийнятого парламентом закону (промульгація).

вимога депутата парламенту, іншого представ¬ницького органу, яка заявляється на сесії парламенту, іншого представ¬ницького органу до підконтрольних і підзвітних йому органів та посадо¬вих осіб, дати офіційну відповідь із питань, віднесених до їхньої компе¬тенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не було задо¬волено.

у конститу¬ційному праві неодноразово застосовуване правило, яке використовується при регулюванні певних суспільних відносин сфери дії конституційного права. З.п. є одним із джерел права і має таку ж юридичну силу, як і закони та судові преце¬денти, але, на відміну від них, звичайно не має офіційної писаної форми і є конвен¬ційною нормою (від лат. conventio – договір). Роль і значення З.п. помітно відріз¬няються в країнах, що належать до різних правових систем. Найбільшу роль З.п. відіграє в країнах з англосаксонською моделлю правових систем. Так, у Велико¬британії багато провідних державних органів формуються і функціонують на основі не писаних законів, а звичаїв, що склалися іноді протягом століть. Такими є, наприклад, встановлені звичаєм порядок формування уряду, роль і повнова-ження кабінету, прерогативи прем'єр-міністра. У країнах континентальної Європи З.п. у конституційно-правовій сфері застосовується порівняно рідко.