Конституційне право ІІ семестр (Верлос Н.В.)

назва уряду в цілому або його частини у деяких країнах. У країнах з парламентарними формами правління К. очолюється главою уряду, у президентських республіках – главою держави.

(італ. cadenza, від лат. Cado – падаю, припиняюся) - про¬міжок часу, протягом якого виборна особа (орган) здійснює свої повно¬важення.

(від лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї (присутності до¬статньо)) – кількість членів колегіального органу, присутність яких на його засіданнях необхідна для обговорення та ухвалення рішень.

(лат. competentio, від competo – взаємно прагну; відпо¬відаю, підходжу) – сукупність предметів відання та повноважень органу публічної влади або посадової особи, що визначають його місце в систе¬мі органів державної влади (в системі місцевого самоврядування).

особливий вид юри¬дичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами і настає за конституційний делікт (правопорушення). К.-п. в. має політичний і моральний характер. Її формами є: скасування або призупинення дії правового акта; дострокове припинення повноважень, усунення з поста; визнання виборів або результатів референдуму недійс¬ними.

загальнообов'язкове правило по¬ведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі кон¬ституційного права.

відносно самостійний відо¬кремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виділяють загальні (генеральні), головні та почат¬кові К.-п. і.

суспільні відносини, врегульо¬вані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

1. Політико-правова доктрина, що обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу. 2. Правління, обмежене конституцією (конституційне правління); політична система, що спираєть¬ся на конституцію та конституційні методи правління. 3. Ідейно-політичний рух, спрямований на встановлення конституційного правління.

(лат. constitutio – установлення, устрій) – система юри¬дичних норм конкретної країни, що закріплюють засади політичної, економічної і соціальної організації суспільного життя, порядок формування, організацію і ком¬петенцію органів державної влади, територіальну організацію держави, визна¬чають основи взаємовідносин держави та особи.