Конституційне право ІІ семестр (Верлос Н.В.)

(лат. mandatum, від mando – доручаю) – 1. Документ, що підтверджує законність повноважень депутата парла¬менту, іншого представницького органу. 2. Публічна функція, що покла¬дається на депутата парламенту, іншого представницького органу шляхом виборів і зміст якої визначається Конституцією та законами держави.

(лат. mandatarius) – особа, орган, держава, що одержали мандат.

сукупність при¬йомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відноси¬ни, що становлять предмет галузі конституційного права. Основними такими методами є: установлення прав, дозволяння, заборона, покладан¬ня обов'язків і відповідальності.

(лат. ministro – служу, управляю) – у більшості країн найважливіший центральний орган виконавчої влади, що входить до структури уряду і здійснює керівництво певною галуззю господарства або управління

(фр. ministre, від лат. minister – слуга) – родова назва керівника одного з найбільш важливих центральних органів державного управління – міністерства, що входить до структури уряду.

гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – само¬стійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого само¬врядування вирішувати питання місцевого значення

(грецьк. monos – один) – однопалатна структура парламенту. Парламенти більшості країн світу є однопа¬латними. М. характерний для парламентів унітарних держав. У сучасному світі однопалатні парламенти діють у 3/4 унітарних держав і чотирьох федеративних державах (Коморські Острови, Сент-Кітс і Невіс, Мікронезія, ОАЕ).