Кристалохімія ...

– тип хімічного зв'язку в металах, сплавах, інтерметалідах і споріднених сполуках, обумовлений делокалізацією частини валентних електронів атомів металу (електронів провідності) по всьому об'єму кристалу. Металевий зв'язок має багатоцентровий характер, просторово не спрямований (сферично симетричний) і не може бути насичений, що призводить до прагнення кожного атома металу оточити себе максимальним числом інших атомів.

– кристалохімічні радіуси атомів в металах, сплавах і інтерметалідах. Вважаються рівними половині найкоротшої відстані між атомами у відповідному металі, залежать від КЧ атома в структурі (стандартним вважається КЧ = 12). Якщо прийняти металевий радіус для КЧ = 12 за одиницю, то для КЧ = 8, 6 і 4 відповідні радіуси складуть 0,98, 0,96 і 0,88.

– метод дослідження полікристалів (порошків) за допомогою дифракції рентгенівського випромінювання. Запропонований голандським фізиком П. Дебаєм та швейцарським фізиком П. Шеррером в 1916 р. Згідно з методом тонкий пучок монохроматичного випромінювання, діфрагуючи на зразку, розсіюється їм по утворюючим співвісних конусах під кутом 2θ, що задоволяє використати формулу Брегга-Вульфа, оскільки у відбиваючому положенні одночасно перебувають багато кристалітів, довільно орієнтованих навколо первинного пучка.

– метод дослідження дифракції рентгенівського випромінювання на кристалах, при якому тонкий рентгенівський пучок білого випромінювання проходить крізь нерухомий кристал, а розсіяне випромінювання регіструється на фотоплівку або детектором. Метод Лауе використовується для кристалографічної орієнтації кристалів, визначення їх ТГС та внутрішньої доскональності, дослідження реальної структури кристалів. Цей метод використовується також при дослідженні процесів старіння й розпаду в метастабільних фазах, перебудови кристалічної структури під дією температури, опромінення нейтронами, γ – випромінюванням, а також непружних процесів розсіювання рентгенівського випромінювання та інших задач.

– один з експериментальних методів спостереження дифракції рентгенівського випромінювання в кристалі. Рентгенограма реєструється від монокристала, що обертається (качається), який опромінюється монохроматичним випромінюванням. Є основним методом відбору даних для рентгеноструктурного аналізу з метою визначення координат атомів в кристалічній структурі.

– кристалографічний тип кристала (структури), що характеризується наявністю одного особливого напрямку, вздовж якого проходить вісь симетрії другого порядку та/або якій перпендикулярна площина симетрії. Подвійну вісь або нормаль до площини симетрії направляють або вздовж осі b (мінералогічна установка), або вздовж осі с (раціональна установка). Кристали, що належать до моноклінної сингонії, мають примітивну або базоцентровану (бокоцентровану) комірку Браве з параметрами в мінералогічній установці a ≠ b ≠ c, α = γ = 90o ≠ β (кут β називають моноклинним кутом) і відносяться до 3 ТГС (2, m, 2/m) і 13 ПГ.

– великий (10-2-103 мм) і зазвичай досить добре огранений окремий кристал з однорідною і регулярною внутрішньою структурою. За ступенем досконалості реальні монокристали підрозділяють на немозаїчні (володіють практично ідеальною структурою) і кристали з мозаїчною структурою. Монокристали найчастіше отримують рекристалізацією полікристалів, осадженням з газової фази, а також спонтанню (дрібні) або спрямованою (великі) кристалізацією розчинів або розплавів.

– закономірно обумовлена різка зміна кристалічної структури при поступовій зміні складу. Зазвичай морфотропію пов'язують із структурними змінами в ряді ізоформульних сполук (морфотропному ряді) або твердих розчинів. Наприклад, в ряді хлоридів лужних металів MCl (M = Li, Na, K, Rb, Cs) перехід від RbCl до CsCl супроводжується зміною СТ NaCl (КЧ = 6) на CsCl (КЧ = 8). Морфотропний перехід може відбуватися і без зміни складу, у якоїсь однієї сполуки, існуючої в двох структурних формах (автоморфотропія). Так, в ряді карбонатів MCO3 (M = Mg, Ca, Sr, Ba) збільшення іонного радіусу M2 + призводить до зміни СТ кальциту з КЧ (M2+) = 6 на СТ арагоніту з КЧ (M2+) = 9, що відбувається у CaCO3, що кристалізується в обох формах. Поняття морфотропії введено німецьким вченим П. Гротом в 1870 р.

– загальна організація кристалічної структури, обумовлена конфігурацією структурних одиниць кристалу і їх взаємним розташуванням. Виділяють п'ять основних типів структурних мотивів: 1) з нескінченною сіткою практично однакових зв'язків (координаційні структури); 2) з окремими кінцевими угрупованнями – молекулами, іонами, комплексами та ін. (острівні структури); 3) з полімерними ланцюгами або стрічками (ланцюгові структури); 4) з нескінченними шарами (шаруваті структури); 5) з нескінченною тривимірної сіткою зв'язків частини атомів структури (каркасні структури). Можливі також проміжні та гібридні мотиви з нечітко вираженими або різними за складом, формою і протяжності структурними одиницями (змішаношарові, стрічково-ланцюгові, ланцюгово-острівні та ін.), Найбільш відомі серед силікатів.