План:
Література
Основна:
1. Відгук українських істориків на статтю В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» / Ін-т історії України НАН України. Київ, 2021. 8 с. URL: http://resource.history.org.ua/item/0015897 (дата звернення 12.07.2024).
2. Turchenko H. «Russian world» and the project «Novorossiya» as components of the information war of the Russian Federation against Ukraine Propaganda and public consciousness in the south and east of Ukraine (1930s – early XXI century) : scientific monograph / F. Turchenko and other. Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2021, p. 29–45
Додаткова:
1. Синяк Я.В., Кріцак І.В. «Путінізм» як різновид державно-політичного режиму та суспільний феномен / file:///D:/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/Desktop/zzDsm6skywCUClPQYKSPdfYhz_ZpIuzU.pdf
2.Терно С. О., Турченко Г. Ф. Бої за Україну в шкільному курсі історії в контексті передумов сучасної російсько-української війни. Трансформації історичної пам'яті: збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції / за ред. Н. Темірової. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022. C. 148-153. URL: https://jthm.donnu.edu.ua/article/view/12783.
3. Терно С., Турченко Г. Антиукраїнська політика у викладанні історії України за часів міністра Д. Табачника (2010 – початок 2014). Емінак: Науковий щоквартальник, 2023, (3(43), С. 239-254. https://doi.org/10.33782/eminak2023.3(43).668.
4.Турченко Г., Крючкова К. Антиукраїнські фейки в щорічних підсумкових прес-конференціях В. Путіна (грудень 2014 – грудень 2021 рр.). Матеріали І Міжнародної наукової конференції 17–18 листопада 2023 р., м. Запоріжжя. ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ДОСВІД ЄВРОПИ ДЛЯ УКРАЇНИ. Запоріжжя: Б.в., 2023. C. 191-195. URL: chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://sites.znu.edu.ua/interactiv.edu.lab//Statti_z2012/tezi_Memory_Politics-2023-11.pdf.
5. Lyakh S., Maklyuk O., Turchenko F., Turchenko G., Bilivnenko S., Cherkasov S. Integrating european educational and scientific area: the «Ukrainian Talk Series» project. Zaporizhzhia Historical Review. 2023. № 7(59). C. 254-261.
Напередодні розпаду СРСР і проголошення незалежності України. Частина радянсько-компартійної і господарської еліти Півдня і Сходу, не зацікавленої в демократичних перетвореннях і суверенізації України, взяла курс на її розкол.
Спекулюючи на місцевих особливостях і територіальних відмінностях, ці не обтяжені політичною відповідальністю і сумлінням політики стали закликати населення окремих регіонів до самовизначення і виділення із складу України.
У жовтні 1990 р. в Одесі було оголошено про створення партії «новоросів» («югоросів»), представники якої стверджували, що в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях немає ні українців, ні росіян, а живе новий етнос (народ) «новороси» («югороси»), які мають право на самовизначення.
У Криму на початку 90-х рр. місцеві сепаратисти за підтримки російського політикуму поставили завдання про вихід півострова зі складу України і приєднання до Російської Федерації.
Одним із найголовніших аргументів для обґрунтування цього наміру була надумана ідея про віковічні зв’язки Криму з Росією і про відсутність таких з Україною.
У Донбасі, на Харківщині, Дніпропетровщині й у Запоріжжі в середовищі місцевої компартійної бюрократії та директорів крупних підприємств (так званих «червоних директорів») стала поширюватися ідея створення місцевої автономії як засобу протистояти «жовто-блакитній» експансії із Заходу.
Але сепаратистські настрої на початку 90-х рр. не мали відчутної підтримки серед населення регіону.
Переважна більшість жителів Південної України на референдумі 1 грудня 1991 р. проголосували за незалежність України, яка сприймалася як унітарна демократична республіка.
Однак спроби спекуляції на особливостях різних регіонів України не припинилися.
На протиставленні Сходу і Заходу України була побудована у 2004 р. виборча кампанія кандидата в Президенти України від тодішньої влади. Як відомо, широкомасштабна фальсифікація результатів виборів викликала масові протести, які переросли в «помаранчеву революцію».
Засобом боротьби з народним рухом був знову використаний сепаратизм. На так званому «З’їзді Рад усіх рівнів» у Сєвєродонецьку із закликом до створення Південно-Східної Української автономної республіки виступили керівники тих областей південного сходу, де під час президентських виборів відбувалися наймасштабніші фальсифікації волевиявлення громадян, – Харківської, Донецької, Луганської.
Щось подібне відбувалось і в Одесі. З намірами перетворити Одесу й усю Одеську область у «вільну самоврядну територію, на якій будуть діяти розпорядження місцевої влади» у разі, якщо на решті території України переможуть прихильники В. Ющенка, виступив в грудні 2004 р. міський голова Одеси. Але, як і на початку 90-х років ХХ ст., заклики сепаратистів Одеси та інших регіонів України не були підтримані населенням.
Події «помаранчевої революції» черговий раз засвідчили існування значних відмінностей між різними регіонами України і посилили інтерес суспільства і професійних учених, зокрема істориків, до українських регіонів, їхніх проблем.
.