Лекція 4(текст)
4 тема. Арт-терапевтичні технології музикотерапії
1.Використання можливостей музичної терапії у корекційній роботі з дітьми із особливими освітніми потребами.
2.Методи і прийоми музичної терапії в корекційній роботі.
3.Критерії добору музичних творів.
4.Музично-терапевтичні вправи.
Поряд зі іншими
арт-терапевтичними технологіями такий метод та засіб лікування, корекції і
реабілітації є - музикотерапія. Вона є одним
із таких методів, який використовує музику як засіб мобілізації
інтелектуальних, емоційних, рухових, мовленнєвих та інших функціональних
можливостей організму.
Термін «музикотерапія», який найчастіше використовується у
літературі, має греко-латинське походження і в перекладі означає
«зцілення музикою». При визначенні поняття «музикотерапія» ми зустрілися з
багатьма різними, іноді протилежними, поглядами вітчизняних і зарубіжних
авторів. Більшістю авторів поняття «музикотерапія» трактується як контрольоване
використання музики в лікуванні, реабілітації, навчанні й вихованні дітей і
дорослих, які страждають на соматичні і психічні хвороби.
Різнобічний вплив музики на психіку дитини робить музикоте-
рапію одним із перспективних сучасних методів лікування та профілактики
порушення нервової системи, аутизму, заїкання, депресії, відхилень у поведінці,
психосоматичних захворювань, рухових і мовних розладів.
Можливості використання
музикотерапії:
· грамотно підібрана музика сприяє загальній гармонізації пси-
хічних станів зростаючої особистості;
· емоційність і розвинений музичний слух надають змогу дітям
в доступній формі відгукнутися на позитивні почуття і вчинки, допомагають
активізувати розумову діяльність;
· однією з важливих цілей музикотерапії є інтег-
рація особистості в соціальну групу, оскільки в музичній співтвор-
чості добре випрацьовуються різні комунікативні навички, усувається підвищена
сором’язливість, формується витримка і самоконтроль;
· використання засобів музики допомагає сформувати гармоній-
ну особистість і сприяти соціальній адаптації дитини;
· здатність музики моделювати поведінку дає зростаючій особис-
тості можливість оволодівати навичками самоконтролю і в проблемних ситуаціях
реагувати найбільш сприятливо для себе і для оточуючих;
· музику можна вважати невербальною формою комунікації, яка, за певних
обставин, є більш результативною, ніж вербальне спіл-
кування, щодо людських взаємин.
Серед дослідників, які тим чи іншим чином досліджували про-
блему впливу музичного мистецтва на фізичне і психічне здоров’я
людини, варто згадати американців: психолога, спеціаліста з музикотерапії Дона
Дж. Кемпбела, нейрологів Гордона Шоу і Марка Боднера, дослідників, авторів
компанії «Супернавчання» Шейлу Острандер і Лінна Шредера, доктора медичних
наук, професора Михайла Лазарєва, доктора психологічних наук професора Юрія
Цагареллі, президента міжнародної академії інтегративної медицини, керівника
науково-дослідного центру музичної терапії і відновлювальних технологій,
доктора медичних наук, музикотерапевта-реабілітолога Сергія Шушарджана.
Музична терапія, яка народилася як поняття в середині ХХ сто-
ліття, насправді має багатовікову історію.Застосування музики з терапевтичною
метою бере свій початок з доісторичної доби, адже музика була частиною «магічних»,
релігійних та цілющих ритуалів. Однак першими письмовими пам’ятками, де
згадується про вплив музики на людське тіло, є єгипетські папіруси, знайдені
англійським археологом Пітрі у 1889 р. Ці папіруси датуються 1500-м р. до н.е.
Музика в них описана як засіб, здатний зцілювати тіло, заспокоювати розум та
очищувати душу.
У стародавньому Єгипті хоровим співом лікували безсоння.
Сьогодні фахівці радять батькам, діти яких страждають на заїкання,
віддати їх на хор. Хоровий спів також допомагає тим, хто не вимовляє певні
звуки. Загалом спів нормалізує фізичний стан людини. Під час цього процесу
активно задіяний весь організм – активно б’ється серце, дихають легені,
активізуються рухові функції. Після 5-10 хвилин власного співу покращується настрій,
підвищується активність. Сьогодні цей досвід розвивається в рамках так званої
музичної терапії.
До нас дійшли найдавніші пам’ятки в яких музика неодноразово
згадується як лікувальний засіб. Одним з перших, хто пояснив лікувальний ефект
музики, був Піфагор. Він стверджував, що музика підкоряється вищому закону
(математиці) і відновлює в організмі людини гармонію. Античні філософи Аристотель,
Платон, Демокріт підсилювали дію цілющих трав грою на музичних інструментах, у
Стародавньому Єгипті під музику приймали пологи, Авіценна використовував її для
лікування психічно хворих, Гіппократ зцілював музикою безсоння та епілепсію.
Давньокитайські ж лікарі вважали, що музикою
взагалі можна вилікувати будь-які хвороби і навіть виписували музичні рецепти
для впливу на той чи інший хворий орган. Стародавні греки теж рекомендували
музику як ліки, усвідомлено враховуючи її специфічні (ладові) особливості для
різних цілей. Зазначимо, що на музичних інструментах епохи Відродження часто
можна побачити напис:
«Музика лікує душу і тіло».
Однак стародавні традиції і досвід були загублені. Лише з ХХ
століття починається відродження музикотерапевтичної практики:
французький психіатр Еськироль почав застосовувати музичну терапію в
психіатричних закладах. Перші наукові роботи, що досліджують механізм дії
музики на людину, з’явилися наприкінці XIX – на початку XX ст. У працях М.
Бехтерєва, І. Догеля, І. Тарханова з’являються дані про благотворний вплив
музики на ЦНС, дихання, кровообіг.
У 1913 році за ініціативою академіка В. Бехтерєва було засновано «Об’єднання
з’ясування лікувально-виховного значення музики та її гігієни». Вчений переконливо
довів і теоретично обґрунтував перевагу слуху над зором, помітивши, що дитина,
глуха від на-
родження, розвивається гірше, ніж сліпа. Ним була написана навіть
спеціальна рецептура: «Щоб перевести дитину із сумного стану у мажорний, треба
спочатку потримати її у цьому стані сумною піснею, а згодом, поступово,
перевести в оптимістичний стан ритмічною мажорною піснею».
На сьогодні музична терапія отримала визнання у всьому світі і
активно розвивається як окрема індустрія з середини ХХ ст.
Швидкому поширенню музичної терапії сприяє системна криза медичної допомоги в
усьому світі, загальний негативний соціальний фон.
Однак, в Україні, при тому, що вона знаходиться в епіцентрі еко-
логічного лиха, військових подій, системної кризи, музична терапія як предмет
офіційно не визнана. Багато з музикантів, психологів, педагогів, лікарів в
різних регіонах самостійно намагаються займатися нею. У Києві музикотерапію
застосовують як лікувальний метод в Інституті нетрадиційної медицини, Інституті
геронтології, Центрі реабілітації ім. О.О. Богомольця і в приватній лікувальній
практиці.
Розрізняють рецептивну,
активну й інтегративну форми музикотерапії.
Рецептивна
музикотерапія (пасивна) відрізняється тим, що дитина у процесі музикотерапевтичного процесу не
бере в ньому активної участі, займаючи позицію простого слухача. Йому
пропонують прослухати різні музичні композиції або вслухатися в різні звучання,
що відповідають стану його психологічного
стану. Це може бути також колективне прослуховування музичних композицій, націлене на розвиток довіри і
взаєморозуміння аудиторії, індивідуальне прослуховування з метою зняття стресу.
Активні методи
музичної терапії засновані на активній роботі з
музичним матеріалом: інструментальна гра, спів.
Інтегративна
музикотерапія поряд з музикою задіює можливості інших видів мистецтва:
малювання під музику, музично-рухливі ігри, пантоміма, пластична драматизація
під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після прослуховування музики
і інші творчі форми. Музично-терапевтичні методи, як правило, підбираються
індивідуально. Заняття з музикотерапії проводяться як індивідуально, так і з
групою. При груповій роботі переважно застосовується
активний варіант музикотерапії: відтворення, фантазування, імпровізація за
допомогою власного голосу або
вибраних музичних інструментів. Для цього має бути
набір музичних інструментів різної складності: від шумових, ударних – до
звуковисотних. Дітям пропонуються певні ситуації, теми, подібні з темами
програвання ролей, малюнка. Дитина
вибирає музичний інструмент та інструмент для свого друга, і потім за допомогою звуків створюється діалог.
Як варіант активної музикотерапії може розглядатися
хоровий спів,
водіння хороводів. Виконання музичних творів викладачем або
учасниками групи (разом чи індивідуально) також має
лікувальний ефект, сприяє створенню довірчої теплої атмосфери.
Однією з основних цілей музикотерапевтичних занять з дітьми з
особливими потребами – інтеграція дитини в соціальну
групу, оскільки в музичній співтворчості добре відпрацьовуються різні
комунікативні навички, усувається підвищена соромливість, формується витримка і
самоконтроль. В корекційній педагогіці нам близький підхід Карла Кеніга до
музикотерапії: щоб досягти глибокого впливу музики на організм, хворий повинен
сам активно діяти (співати, грати на музичному інструменті, втілювати
музику в рухах). Сутність музикотерапії ми бачимо в
здатності викликати у «особливої» дитини позитивні емоції, які надають
лікувальну дію на психосоматичні та психоемоційні процеси, мобілізують резервні
сили дитини, обумовлюють акумуляцію творчого потенціалу у всіх областях
мистецтва і життя в цілому.
Поняття «діти з особливими потребами» або «діти з
порушеннями
розвитку» об’єднують у собі категорії дітей від тих,
що мають незначні відхилення у поведінці, до
тих, які мають значні складні порушення фізичного, психічного та розумового
розвитку. Загальним для всіх цих дітей є те, що певні порушення розвитку
деформують особистість («Я») дитини, пов’язану з його емоційною сферою,
мовленням та індивідуальністю, що призводить до проблем соціалізації дитини,
порушенню процесів сприйняття навколишнього світу та будування відносин з ним,
зниженню діяльності, що в свою чергу, з часом, частково або зовсім вилучає
людину із соціального життя. Музикотерапію розглядаємо, як засіб, що впливає на
всі основні сфери дитини (фізичну, психічну та розумову) і допомагає в роботі з
дитиною з
порушеннями розвитку:
• встановити контакт з навколишнім світом;
• закласти уяви про правила та життя суспільства (чоловік
та жінка, сім’я, суспільство взагалі);
• активізувати важливі фізичні та психічні функції
дитини (рух,мовлення, мислення);
• залучити дитину до процесів діяльності, до життя
суспільства в цілому.
Особлива специфіка занять полягає
в наступному:
- структура проведення занять різна в групах для аутичних дітей і дітей з
іншими захворюваннями (розумова відсталість, ДЦП, синдром Дауна та ін.);
- за необхідності присутні батьки або асистент (допомога в пересуванні для
дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, зі складнощами орієнтування у
просторі, виконання завдання разом з дитиною – «рука-в-руці» при попередній
тривалій соціальній депривації, освоєння прийомів взаємодії з дитиною,
наглядати за динамікою її розвитку);
- один і той же музичний матеріал використовується багаторазово, щоб діти в
своєму індивідуальному темпі змогли його засвоїти;
- музичний матеріал частково дублюється в різних групах для
спадкоємності. В процесі занять деякі діти значно просуваються в
своєму розвитку, або починають вести себе деструктивно. У цьому випадку дітям
легше вливатися в нову групу, знаючи музичний матеріал;
- на занятті створюється безоціночна атмосфера особливо довірчих
відносин, де можливо бути прийнятим оточуючими без усяких умов.
Методи музикотерапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію,
тренінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі методи у формі
інструментальної, вокальної, рухової імпровізації. Музикотерапію застосовують
як індивідуально, так і на групових заняттях.
Рухове
розслаблення і злиття з ритмом музики
Мета: свідоме й чуттєве сприймання музичного ритму,
що відбувається в
русі як в одному з найхарактерніших спонтанних життєвих виявів у дітей, а також
вироблення здатності психічно й соматично підкорятися ритму
музики та зливатися з ним; повноцінне переживання почуття евритмії,
гармонійного поєднання ритму рухів свого тіла з ритмом музики.
Інструкція
до виконання: під звуки музики із заплющеними очима
погойдуватись у ритм музики, стоячи в колі й тримаючись за руки.
Орієнтовні музичні твори:
В. Адамець. «Зірочне» (з дитячих танцювальних пісень «Золоті ворота»).
Р. Адисалл. Варшавський концерт.
Р. Бінгел. Серенада Альжбеті.
П. Чайковський. Танець маленьких лебедів (балет «Лебедине озеро»).
А. Дворжак. «Слов'янський танець No 1, до мажор», «Слов'янський танець
No 2, ля мінор», «Слов'янський танець No6, ре мажор», «Слов'янський танець
No 15, до мажор».
Е. Гріг. Пісня Сольвейг із сюїти «Пер Гюнт».
Ф. Шопен. Етюд мі мажор.
М. Равель. Болеро.
М. Римський-Корсаков. Пісня індійського гостя з опери «Садко».
К. Еіднінг. Розквіт весни.
А. Вівальді. Симфонія сі мінор.
Музично-рухові ігри та вправи
Мета: стимуляція та концентрація уваги, координація
аудіовізуальної,
моторної і тактильної корекції, створення умов для комунікації та взаємодії у
групі, зв'язку індивіда з групою та групи з індивідом.
Великою популярністю у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку
користуються музичні ігри, що сприяють викиду адреналіну. Поясненням
корисності таких ігор з погляду фізіології є те, що приплив адреналіну в кров
спричиняє збудження і супроводжується сильною акумуляцією енергії. У кров
дитини разом з адреналіном надходить велика кількість кисню, що є джерелом
енергії і причиною зміни ритму дихання й серцебиття. Але корисним є тільки те,
що має міру. Використовувати подібні ігри треба лише один раз упродовж заняття,
і вони мають бути нетривалими у часі. Серед числа таких ігор: «Зайчики і
вовчики», «Котики і мишки», «Котики і горобчики»тощо. Як показує практика,
подібні ігри корисно застосовувати ще й у функції розігрівальних технік для
дітей, які мляві, неуважні, пригнічені. Цікавим для дітей і дієвим щодо
музикотерапевтичного впливу є ще один вид ігор – це сюжетно-рольові музичні
ігри («Феї та чаклуни»,«Дельфінчики та синє море» тощо). Їх головне завдання –
ввести дітей у сюжет, максимально посилити образне відчуття та емоційне
переживання музики. У психологічному аспекті вони, певною мірою, виконують роль
«відігравання» емоцій, сприяючи досягненню катарсису.
Варто наголосити, що у музичній терапії пріоритетними є музика і
символіка, символічна гра, у якій треба йти лише туди, куди дозволяють діти,і
бути там стільки часу, скільки потрібно їм. Кінець гри має бути добрим, казка –
закінчуватися щасливо. Потрібно не забувати ще й про те, що, коли вихованець
перебуває в ігровому образі (собачка, котик, вітерець, зайчик, вовчик), він
може збоку подивитися на свої страхи та комплекси. Тож головне завдання
педагога – створити умови і так побудувати музикотерапевтичний процес, щоб
дитина змогла сама собі допомогти подолати негативні прояви та негаразди. У
процесі цих занять можна використовувати ритмічні інструменти, костюмований
реквізит, спортивні знаряддя та інвентар, іграшки. У музично-руховій грі, що
керується звуковими сигналами, динамічний напрям однієї фази діяльності
чергується з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна й соматична
релаксація. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ необхідні
ритмічно виразні, динамічні та жваві за темпом, із привабливою мелодійною та
гармонійною лінією музичні зразки: класичні, фольклорні, популярні танці. Як
звукові сигнали можна використовувати барабани, тарілки, гонг, трикутник,
рожок. Музичні ігри та вправи, завдяки жвавому (жартівливому) характеру,
різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою, є одним із улюблених
компонентів музично-терапевтичних занять.
Орієнтовні музичні твори:
М. Бернар. Пісенька «М» (з дитячих танцювальних пісень «Золоті
ворота»).
П. Чайковський. Дитячі танцювальні пісні. Марш дерев'яних солдатиків.
Марш із балету «Лускунчик».
І. Доніцетті. Увертюра до опери «Дочка полку».
М. Глінка. Увертюра до опери «Руслан і Людмила».
А. Хачатурян. Танок із шаблями з балету «Гаяне». Танець з музичної
сюїти «Маскарад».
Ф. Шопен. Вальс сі бемоль-мажор. Революційний етюд до-дієз-мінор.
Ф. Ліст. Угорська рапсодія.
М. Мусоргський. Картинки з виставки. Гра дітей.
В. Новак. Розбійницька сонатина/ С. Прокоф'єв. Марш зі збірника
«Дитяча музика».
Р. Шуман. Лісові сцени «Одинокі квіти», «Мисливська». Марш з
«Альбому для молоді».
Й. Штраус. «На прекрасному голубому Дунаї». Піцикато. Марш
Радецького.
Музична
психосоматична релаксація
Мета:
глибока релаксація особистості з психічними, соматичними або
соціальними відхиленнями. Музична релаксація є формою пасивного
сприймання музики. Людина не має концентрувати увагу на формі та змісті
музики, а сприймати її як «звукове поле», що допомагає процесу розслаблення й
занурення у вільну течію асоціацій, зумовлених виразністю та динамічністю
музики.
Цей метод має три складові: психологічну, музичну та біозвукову, які
комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через
яскраву та образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення
м'язів тіла. Унаслідок цього розширюються периферійні судини, тепло надходить
до них і перерозподіляється вміст крові. Усе це забезпечує нормальне
функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан,
з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та відновлення використовують
музичні програми і звуки живої та неживої природи, скомпоновані фрагменти
записів голосів пташок, тварин, які викликають сприятливі асоціативні спогади,
образи природи. Ефективними є записи ранкового хору пташок, шум лісу чи моря.
Це заспокоює та відновлює працездатність.
Тривалість цієї частини заняття 17-20 хв, гучність звучання 30-40 дб.
Рівень сторонніх шумів під час заняття повинен
бути нижчим за ці показники. Тому релаксацію слід проводити у звукоізольованому
приміщенні з неяскравим світлом, зі стереофонічною музикою. Під час музичної
релаксації учасники лежать на спеціальних матах або сидять на пуфах. Відстань між ними – 50 см.
Процес психічного та соматичного розслаблення починається з відтворення
музичного твору. Через деякий час слідзаплющити очі й віддатися течії тихої
музики. Використовують методику аутогенного тренування за Шультцем або інші
модифікації, залежно від завдань заняття й категорії дітей. Слухання музики
можна поєднувати з демонструванням картин, слайдів. Відеометод полягає у тому,
щоб допомогти людині за допомогою зору утворити необхідний образ, сповнений
відчуттів і уявлень.
Основний критерій добору музичних творів–м’який і гармонійний вплив.
Найсприятливішими є твори періоду музичного бароко та класицизму. Із
сучасних авторів – ліричні твори, задушевні та сумні мелодії, плавні твори з
м'яким ритмічним малюнком, негучним звучанням. Темп музики – плавний,
повільний, заспокійливий.
Орієнтовні музичні твори:
І. С. Бах. Концерт для клавесина з оркестром ре-мінор, 2 ч. Концерт для
двох скрипок ре-мінор, 2 ч.
А. Вівальді. Пори року. Частини «Літо», «Зима». Концерт фа-мажор.
В. А. Моцарт. Дивертисмент No 7, 2 ч.
А. Дворжак. Симфонія No 3, соль-мажор, 2 ч.
А. Кореллі. Концерте гроссо No 5