Тема 2. Урок – основна форма фізичного виховання школярів
План
1. Завдання шкільного уроку фізичної культури.
2. Вимоги до формулювання завдань.
Варіанти формулювання завдань уроку фізичної культури.
3. Зміст уроку фізичної культури. Вимоги до методики проведення уроку фізичної культури.
4. Організація діяльності учнів на уроці фізичної культури.
1. Завдання шкільного уроку фізичної культури
У методиці фізичного виховання всі завдання об’єднуються у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.
Вирішуючи освітні завдання, учитель озброює учнів необхідними знаннями, формує вміння і навички виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. У ході кожного уроку учні повинні засвоювати нові знання, виробляти необхідні вміння, а також переконуватися, що у процесі цілеспрямованих занять фізичними вправами вдосконалюється їх розвиток. Учителю необхідно чітко визначити кінцеву мету спільної роботи з учнями на весь період їх навчання у школі, на рік, на чверть, а також упродовж серії уроків. Окреслення чіткої мети спрямовує і регулює діяльність учнів, робить її усвідомленою.
Стратегічна мета фізичного виховання школярів – до закінчення шкільного курсу навчання сформувати в учнів вміння керувати життєво необхідними руховими діями в різних умовах діяльності та виховати потребу до систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя.
Тактичною метою кожного навчального року є засвоєння матеріалу, передбаченого програмою для учнів відповідного класу. Цей процес ґрунтується на принципі наступності навчання.
Наступність навчанні – це визначена послідовність і системність у розміщенні навчального матеріалу, зв’язок і узгодженість етапів його засвоєння учнями. Наступність охоплює усі компоненти навчання (зміст навчальної роботи, викладання, учіння), етапи засвоєння навчального матеріалу (усвідомлення мети, мотивація, планування, засоби й методи навчання, форми організації, контрольно-оцінювальна діяльність), вікові особливості розвитку учнів (наступність навчальної програми у молодших, середніх і старших класах), послідовність застосування фізичних навантажень для розвитку й удосконалення фізичних здібностей учнів.
Оперативна мета передбачає оволодіння конкретними вправами протягом серії уроків, навчальної чверті.
Реалізується кожна мета шляхом послідовного визначення і вирішення конкретних завдань у рамках конкретного уроку.
Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, дають цілеспрямовану установку на здійснення навчальної діяльності, дозволяють передбачити реальний кінцевий результат.
Вирішення оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави, створення на заняттях найбільш оптимальних умов для оздоровчого впливу на учнів.
Слід зазначити, що оздоровчі завдання вирішуються впродовж багатьох уроків, цілої серії уроків.
Вирішення виховних завдань має забезпечити позитивний вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей учня, єдність фізичного та духовного розвитку його особистості.
Виховна робота проводиться протягом усіх уроків. При цьому вирішення виховних завдань тісно пов’язане з вирішенням освітніх.
Поділ завдань на освітні, оздоровчі та виховні носить досить умовний характер. У практиці фізичного виховання вчитель цілісно вирішує завдання навчання, оздоровлення і виховання, як це і передбачено вимогами до сучасного уроку.
2. Вимоги до формулювання завдань. Варіанти формулювання завдань уроку фізичної культури
Освітні завдання чітко визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, дозволяють передбачити реальний кінцевий результат. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного формулювання. Некоректне, нечітке визначення освітніх навчальних завдань призводить, з одного боку, до порушення логіки навчального процесу, а з другого – до дезорієнтації учнів, втрати ними активності й інтересу до занять через шаблонність у застосуванні засобів і методів; стереотипності у вирішенні завдань тощо. Конкретними вважають освітні завдання, у формулюванні яких відбивається кінцевий результат уроку і які дозволять кожному учневі в кінці уроку відповісти собі на питання: «Чого я сьогодні навчився, чи розширив свої знання і вміння». Тому при окресленні завдань уроку доцільно вживати дієслова: «навчити», «закріпити», «удосконалювати». Найбільш конкретним є завдання «навчити». У зв’язку з цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який могли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі використовують також дієслова «вчити», «продовжувати вчити» – вони визначають основний напрямок діяльності вчителя, характеризуючи її як початок навчального процесу, який має продовження.
Завдання також можуть формулюватися за допомогою дієслів: «закріпити», «удосконалювати», які визначають діяльність вчителя як результативну, підсумкову. Завдання уроку також можуть формулюватися за допомогою дієслів «оцінити», «визначити», якщо вони пов’язані з поточним або підсумковим обліком успішності учнів (оцінити техніку виконання окремих вправ або оцінити рівень розвитку якостей).
Кількість освітніх завдань на один урок залежить від підготовленості учнів і вчителя (рекомендовано не більше трьох).
Варіанти формулювання завдань уроку фізичної культури
Освітні завдання:
· ознайомити із правилами змагань з баскетболу;
· навчити правильно тримати та випускати гранату;
· навчити способу захвату канату;
· вчити настрибуванню на місток і відштовхуванню у стрибках через козла, ноги нарізно;
· удосконалювати техніку виконання стійки на голові та руках;
· оцінити техніку виконання стійки на лопатках;
· Оцінити рівень розвитку гнучкості (сили, швидкості тощо).
Оздоровчі завдання:
· ознайомити з гігієнічними вимогами до раціонального харчування;
· навчити узгоджувати рухи руками, ногами та тулубом з диханням;
· навчити правил і методики загартовування;
· навчити надавати першу медичну допомогу при травмах;
· перевірити стан постави в учнів;
· розучити комплекс вправ для формування правильної постави.
Виховні завдання:
· виховувати сміливість, охайність, товариськість тощо;
· розвивати почуття товариськості та взаємодопомоги;
· виховувати сміливість при лазінні по горизонтально розташованому канаті.
У теорії та методиці фізичного виховання є методичні вимоги до постановки завдань уроку:
- усі завдання уроку формулюються в дієслівній формі (ознайомити, навчити, вчити, повторити, удосконалювати, закріпити, оцінити);
- формулювання має відображати динаміку оволодіння руховою дією;
- на більш тривалий термін навчання доцільно використовувати дієслово «вчити»;
- на кожен урок необхідно визначати конкретні освітні завдання (тобто, на якому етапі відбувається навчання рухової дії).
3. Зміст уроку фізичної культури. Вимоги до методики проведення уроку фізичної культури
Зміст уроку фізичної культури – це певний набор фізичних вправ і пов’язаних із ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати, тобто наслідок цієї роботи.
У змісті уроку фізичного виховання умовно виділяють три взаємопов’язаних компоненти, кожний з яких включає в себе однорідні за функціональною спрямованістю більше дрібні елементи цього змісту.
Головним для досягання бажаного результату в змісті уроку є виконання учнями фізичних вправ і пов’язана з цим ґрунтовна навчальна програма з фізичного виховання, в якій чітко визначені мета, завдання, навчальні теми, вимоги й нормативи. Програма складена таким чином, щоб учні оволоділи нею на уроках чітко за визначену кількість годин у навчальному році.
Фізичні вправи, які становлять зміст уроку фізичної культури.
1. Загальнорозвивальні вправи – це рухи руками, ногами, тулубом і головою, які виконуються з різним м’язовим напруженням, різною швидкістю й амплітудою, симетрично й асиметрично, одночасно й послідовно. Таких елементарних рухів і їх поєднань може бути безліч.
2. Спеціально-підготовчі вправи – застосовуються переважно для розвитку саме тих м’язових груп і рухових якостей, які є визначальними для засвоєння техніки виконання певної групи вправ. Спеціально-підготовчі вправи завжди передують вивченню основних (загальних) вправ.
3. Підвідні вправи – це ті рухи, які полегшують засвоєння основної вправи, оскільки їх структура за біомеханічними параметрами наближена (але не ідентична) до основної.
Наступними елементами змісту уроку фізичної культури є педагогічна діяльність вчителя. У зміст діяльності вчителя фізичної культури входить: спостереження за діяльністю учнів, оцінка і корегування їхніх дій, дозування фізичного навантаження, керування поведінкою учнів, налагодження стосунків між ними тощо. Уся діяльність педагога, що визначає і спрямовує дії учнів, має величезне значення.
Результатом діяльності учнів, спрямованої вчителем, є зміни у їх фізичному і психічному стані, поведінка, а також розширення і поглиблення їхніх знань,формування та удосконалення умінь і навичок. І внутрішні процеси, і зміни, викликані організованим виконанням фізичних вправ та іншими видами діяльності, становлять ще одну сторону уроку фізичної культури, його змісту.
Для того щоб засвоїти зміст навчальної програми, учні повинні докладати на уроках значні інтелектуальні, емоціональні, вольові та фізичні зусилля, які в сукупності і складають навчальну діяльність учнів, що включає низку дій, як – от:
1. Орієнтовні дії проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам’ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань та проектуванні власних дій;
2. Рухові дії – полягають у виконанні спроектованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку основних фізичних якостей;
3. Контрольно-оцінювальні дії – передбачають організацію самоконтролю і самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорювання питань, які виникають у процесі навчання, з учителем і товаришами, регуляцію емоційних проявів.
Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уроку. Отже, вони є провідними у змісті занять. Показники поточних (у результаті кожного уроку) і оперативних станів (у результаті кожної вправи, навчальної ситуації) відображають результативність спільних дій учителя та учнів і є важливими орієнтирами для планування подальших дій.
Зміст уроку планує вчитель, але він не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють спроектований і реальний (той, що складався у процесі його проведення) зміст уроку. Зміст реального уроку не збігається повністю із запланованим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована вчителем до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть змогу завжди приймати правильні рішення у ході уроку, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів і умови проведення уроку. Всі сторони змісту уроку фізичної культури взаємопов’язані та взаємообумовлені. Від учителя залежить забезпечення такої узгодженості між сторонами змісту, яка сприяла б високій ефективності уроку.
Таким чином, зміст навчальної програми з фізичної культури, учні засвоюють під керівництвом вчителя і в результаті власної активної діяльності, що дозволяє домогтися бажаних змін у стані їх організму, набути необхідних знань, умінь і навичок, розвинути фізичні якості.
Урок фізичної культури належить до основної форми занять і сприяє досягненню провідної мети навчання у школі – підготовка всіх учнів до самостійного життя, праці; формування в них необхідних умінь і потреби регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати власне здоров’я та підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.
Це потребує такої побудови навчального процесу, при якій учні під керівництвом вчителя отримують необхідні знання, виховуються та розвиваються.
Педагогічне керівництво навчальною діяльністю здійснюється за допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи й методичні прийоми навчання, а також форми організації навчальної та виховної діяльності учнів.
Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчального матеріалу програми з фізичної культури; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння необхідних знань, умінь і навичок шкільної програми.
Отже, методика уроку фізичної культури в школі повинна відповідати певним педагогічним вимогам:
1. Кожний урок повинен вирішувати конкретні завдання.
2. Вплив уроків фізичної культури на учнів має бути різнобічним.
3. Діяльність учнів на уроці повинна здійснюватися безперервно.
4. Кожен урок незалежно від специфічних завдань повинен бути спрямований на формування фізичної культури особистості.
5.Застосування на уроках різноманітних методів навчання і виховання.
6. Урізноманітнення змісту й характеру діяльності учнів на уроках.
7. Урок повинен являти собою цілісне завершене заняття.
8. Дотримання правил техніки безпеки на уроці.
4. Організація діяльності учнів на уроці фізичної культури
Організація навчальної діяльності учнів в умовах залу і спортивних майданчиків становить певні труднощі.
З одного боку, на вчителя покладається велика відповідальність через підвищений ризик травмування учнів. З другого боку, демократизація змісту освіти має обумовлювати демократизацію форм навчання, а отже, і самого уроку. Усе це зобов’язує педагога, виходячи із завдань, змісту і місця проведення уроку, віку дітей, організувати заняття таким чином, щоб досягти якомога вищого освітнього, оздоровчого та виховного ефекту. Для організації учнів на уроці вчитель використовує: 1) елементарні способи управління; 2) різноманітні способи виконання учнями вправ; 3) методи організації діяльності учнів.
Елементарні способи управління – шикування і перешикування для спільних дій, показу і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання під час засвоєння вправ і виховання фізичних якостей тощо.
Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний.
Одночасне виконання вправи, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання, може здійснюватися в парах, трійках (одні виконують, а інші підтримують, страхують, спостерігають, оцінюють, дають вказівки).
Почерговий спосіб полягає в тому, що кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім (застосовується переважно на першому етапі навчання).
Використання поточного способу передбачає залучення кожного учня до роботи перед закінченням виконання вправ попереднім (перекиди на акробатичній доріжці). Цей спосіб практикується в тих випадках, коли вправа вже засвоєна і забезпечене належне страхування.
Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Наприклад, під час вивчення метання м’яча в ціль або передачі м’яча в баскетболі учні стають у дві шеренги обличчям один до одного. Вправа виконується поперемінно то однією, то іншою шеренгою. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Він може застосовуватися на всіх етапах навчання.
Вибір елементарних способів управління і виконання вправ залежить від окремого завдання і ступеня його складності, інтенсивності дій і допустимого сумарного навантаження, умов роботи (температури повітря, стану учнів, матеріально-технічної бази). Наприклад, під час виконання стрибків зі скакалкою більшість учителів використовують одночасний спосіб виконання вправи. Після такої одночасної роботи слідує одночасний відпочинок школярів. Значно більшої ефективності в даній та подібних ситуаціях дозволяє досягти поперемінний спосіб, при якому одна половина учнів виконує серію стрибків, а друга відпочиваючи, витрачає час раціонально (спостерігає, контролює й оцінює спроби однокласників).
Наявність елементарних способів управління учнями і способів виконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно застосовувати методи організації діяльності учнів. На практиці застосовуються фронтальний, груповий, індивідуальний методи та метод колового тренування.
Сутність фронтального методу полягає в тому, що всі учні класу одночасно залучаються до виконання одного й того ж завдання. Він доцільний під час ознайомлення учнів із новим матеріалом, розучування порівняно простих вправ, що не потребують особливої страховки допомоги, а також під час вдосконалення раніше засвоєних вправ. Максимальне охоплення учнів руховою діяльністю дає змогу досягти високої щільності занять.
Фронтальний метод є основним в організації фізичного виховання молодших школярів.
Під час поглибленого розучування складних вправ часто застосовують груповий метод, що дає змогу краще дозувати навантаження, спостерігати за виконанням завдань учнями, виправляти допущені ними помилки. Однак варто пам’ятати: застосування цього методу призводить до помітного зниження моторної щільності уроку. Тому якщо на уроці не використовуються багатопропускні прилади, а його зміст вимагає великих інтервалів відпочинку між виконанням окремих спроб, такі часові проміжки знижують робочу установку і функціональну готовність учнів до чергових зусиль. У таких ситуаціях доцільно пропонувати додаткові завдання. При цьому, якщо провідна мета заняття спрямована на засвоєння техніки і високу якість виконання вправ, то додаткові завдання мають бути пов’язані з основним матеріалом. Виконання завдань, не пов’язаних із засвоюваними на уроці вправами, відволікає увагу школярів і знижує ефективність навчання. Якщо ж заняття передбачає досягнення високого результату у вправах із великими навантаженням, то додаткові завдання даються на інші групи м’язів, що сприяє прискоренню процесів відновлення.
При застосуванні групового методу організації дуже важливим є вибір принципу розподілу учнів на групи. Раціональним слід вважати розподіл учнів за рівнем їхньої підготовленості. Однак при цьому не повинна бути принижена гідність дітей. Зв’язку з цим, необхідно забезпечити можливість міграції учнів із групи в групу (залежно від навчальних успіхів), по-друге, для вивчення кожного нового розділу програми слід формувати нові групи. Можливий розподіл учнів на групи за симпатіями, бажаннями, творчими здібностями. Цінним тут є загострення почуття відповідальності кожного члена групи за успіх своїх товаришів.
Груповий метод сприяє розвитку самостійкості учнів, їх активізації, змагальності за успішне вирішення завдань уроку.
Застосування групового методу організації навчальної діяльності на уроці можливе лише за умови кваліфікованої допомоги вчителю з боку фізкультурного активу. При цьому потрібно усвідомлювати, що не кожна дитина має організаторські здібності, тому не кожного можна навчити цього мистецтва, але й підлеглим він не може постійно. Тому варто прагнути до того, аби кожна група перетворювалась у колективного організатора і кожен учень мав змогу проявити організаторські здібності. Для цього групі доцільно будувати відносини не у форматі «керівник – підлеглий», а відносини співдружності: «усім треба виконати одне завдання».
Характеризуючи груповий метод, не можна не згадати про формування малих груп, команд і пар, не підкреслити їхню роль у процесі навчання, виховання фізичних якостей, прийому контрольних нормативів. Наприклад, забіги на уроках легкої атлетики рекомендують формувати за близькими, але не однаковими результатами. Отже, учням з низькими показниками створюють можливість їх поліпшити , а для більш сильних проводять додаткові забіги, що теж позитивно позначається на їхніх результатах.
Формуючи пари на ігрових уроках, партнерами до слабопідготовлених учнів ставлять більш сильних. Іноді в ролі партнерів і помічників виступають учні різної статі. Груповий метод дозволяє певною мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання за рахунок диференціації методів, засобів та інтенсивності окремих груп учнів.
Проте не завжди групова діяльність сприяє підвищенню ефективності навчання. Для цього необхідно формувати контактні групи з певним чисельним мінімумом та максимумом її членів. Психологами встановлено, що ефективна колективна діяльність починається у групі, що складається з 7±2 учнів. При меншій їх кількості колектив не формується, при більшій кількості група розпадається на мікроколективи. Рекомендована наповнюваність групи забезпечує стимулюючий вплив колективу на особу й одночасно створює сприятливі умови для індивідуалізації навчання.
Сутність індивідуального методу організації навчальної діяльності школярів полягає в тому, що окремі учні, отримавши те чи інше завдання, повинні тут же самостійно його виконувати. Цей метод підходить більше старшокласникам; може застосовувати у всіх частинах уроку і дає змогу встановлювати доступний кожному темп засвоєння вправ, пропонувати найраціональнішу індивідуальну послідовність навчання і потрібні підготовчі вправи.
У деяких методичних посібниках виділяють метод колового тренування як самостійний метод організації діяльності учнів. Однак за своєю організацією він суттєво не відрізняється від групового. Тому таке виділення можна вважати виправданим лише, враховуючи можливість застосування колового тренування для закріплення вивченого матеріалу і виховання фізичних здібностей.
Залежно від віку, статі та кількості учнів, рівня підготовки та етапу навчання, специфіки навчального матеріалу і завдань кожен із методів має різну ефективність. Тому протягом 45хв уроку бажано (залежно від названих та інших обставин) змінювати методи організації, підбираючи кожен раз найдоцільніші.
´ Контрольні питання
1. З чого випливають і що спрямовані освітні завдання урок?
2. Сформулюйте декілька освітніх завдань уроку.
3. Які фізичні вправи характерні для заключної частини уроку фізичної культури ?
4. Назвіть вимоги до формулювання освітніх завдань уроку фізичної культури.
5. Назвіть та охарактеризуйте способи виконання вправ.
6. Назвіть та охарактеризуйте методи організації діяльності учнів на уроці.
7. Які ви знаєте елементарні способи управління учнями ? Для чого вони
використовуються?
8. Які характерні риси фронтального методу організації навчальної діяльності учнів?
9. Коли доцільно застосовувати груповий метод організації навчальної діяльності учнів?
10. У чому полягає цінність індивідуального методу організації занять?
11. Що входить до змісту уроку фізичної культури ?