& Тема 1. Форми організації фізичного виховання школярів
План
1. Мета, завдання і значення фізичного виховання школярів.
2. Документи, які регламентують фізичне виховання школярів.
3. Класифікація форм занять фізичними вправами.
4. Структура урочної форми занять. Загальні вимоги до уроку.
5. Особливості різних частин шкільного уроку фізичної культури.
6. Різновиди шкільних уроків фізичної культури.
1. Мета, завдання і значення фізичного виховання школярів
Мета фізичного виховання випливає з основного завдання виховання, що полягає в необхідності підготовки всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднують у собі гуманістичні й загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонічний, фізичний та психічний розвиток.
Мета фізичного виховання школярів – гармонійний і всебічний розвиток дітей, формування фізичної культури особистості.
У теорії і практиці фізичного виховання дітей усе різноманіття завдань приведено до певної системи, яка включає загальні завдання, що розраховані на вирішення у всіх формах спрямованого використання засобів фізичного виховання. До загальних завдань належать:
1. Сприяння нормальному, гармонійному, фізичному розвитку ростучого організму, зміцнення здоров'я, підвищення загальної роботоздатності.
2. Формування життєво необхідних рухових умінь і навичок.
3. Розвиток функціональних можливостей організму через цілеспрямований розвиток фізичних якостей та природних здібностей.
4. Виховання потреби та формування вміння самостійно займатися різними вправами.
5. Виховання високих моральних якостей, відповідальності за свої дії та вчинки; привчання до організованості, дисциплінованості, виховання допитливості, працьовитості й самостійність у навчанні та праці; формування естетичних потреб і поглядів, виховання естетичних почуттів.
Загальні завдання визначені у програмах, офіційних документах, методичних посібниках, рекомендаціях з фізичного виховання для загальноосвітніх закладів, середніх спеціальних навчальних закладів та інших. Загальні завдання потребують конкретизації залежно від вікових груп учнів, етапів навчання, різних форм використання фізичної культури. Всі конкретні методичні завдання повинні визначатися в кожному окремому випадку безпосередньо самим учителем залежно від закономірностей фізичного розвитку, навчання і виховання.
У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі та виховні.
Освітні завдання
Вирішуються у процесі фізичного виховання і спрямовані на:
· формування в учнів необхідного мінімуму знань у галузі фізичної культури, гігієни та здорового способу життя;
· формування життєво важливих рухових умінь і навичок та доведення їх до необхідного рівня досконалості;
· формування усвідомленої індивідуальної установки на розвиток своїх фізичних якостей та рухових здібностей;
· навчання учнів самостійно застосувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.
Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується насамперед шляхом планомірної передачі вчителем і наступним засвоєнням певного обсягу знань, систематичним їх розширенням і поглибленням.
Окрім того, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення життєво необхідних рухових умінь і навичок.
Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху в практичній діяльності. Зі збільшенням обсягу й різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого формування нових практичних умінь, що відповідають життєвим потребам.
Реалізація освітніх завдань повинна здійснюватися на всіх етапах багаторічного процесу фізичного виховання. Спочатку необхідно забезпечити базову фізичну освіту – формування вихідних і основних життєво важливих рухових умінь і навичок. На наступних етапах вирішуються завдання із забезпечення індивідуального фонду умінь і навичок в обсязі, необхідному кожному в житті, та поглиблене вдосконалення умінь і навичок, спрямоване на спеціалізацію в обраних видах діяльності (в тому числі і спортивній).
Вирішення освітніх завдань не є самоціллю, їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами з точки зору в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сфери людини, її здоров'я та творче довголіття.
Оздоровчі завдання
Оздоровчі завдання вирішуються спільно з освітніми. Вони спрямовані насамперед на:
· забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей та на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;
· зміцнення і збереження здоров’я;
· удосконалення будови тіла та формування правильної постави;
· забезпечення творчого довголіття завдяки вирішенню попередніх завдань.
Успішне вирішення оздоровчих завдань прямо залежить від правильного дозування фізичних навантажень, належних гігієнічних умов проведення занять, організації їх у природних умовах, гартувальних процедур, дотримання вимог до форми учнів тощо.
До оздоровчих завдань належить також навчання учнів методів контролю й оцінки стану організму, що має надзвичайно велике значення для організації й самостійного використання учнями засобів фізичного виховання.
Таким чином, оздоровчі завдання – це і виховання у школярів дбайливого ставлення до власного здоров'я як найвищої соціальної цінності, і формування основ здорового способу життя та безпеки життєдіяльності, і навчання методів контролю й оцінки стану організму.
Водночас разом із окресленими специфічними завданнями у процесі фізичного виховання вирішуються і загальнопедагогічні та виховні завдання.
Виховні завдання
Виховні завдання, які необхідно вирішувати кожному педагогу у процесі фізичного виховання, повинні забезпечити соціальне формування особистості, виховання активних і свідомих членів суспільства, відданих його ідеалам і здатним відстоювати його інтереси.
Вирішення виховних завдань передбачає:
· розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;
· патріотичне та моральне загартовування молоді, виховання волі;
· виховання працелюбності;
· розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особистість.
Об’єктивною основою органічного взаємозв’язку всіх сторін виховання є єдність фізичного й духовного розвитку людини. Постановка і вирішення кожного окремого завдання можливі лише у конкретній ситуації. Уніфіковані програми фізичного виховання, розраховані на широкий контингент (шкільні, вузівські, армійські), формують завдання лише в узагальненому вигляді. Конкретніше їх можна розглянути в робочих програмах (планах) та інших документах планування, при складанні яких враховують індивідуальні можливості та умови їх реалізації.
На уроках фізичної культури вчитель має необмежені можливості для формування учня як особистості. Він виховує в дітей культуру, інтелігентність, доброзичливість, милосердя, національні почуття тощо.
Значення фізичного виховання школярів
Основою науково-обґрунтованої системи фізичного виховання у нашому суспільстві є обов’язковий курс фізичного виховання, що здійснюється за державною програмою. Він поєднується з різними формами використання фізичної культури протягом навчального дня учнів, поза школою, під час самостійних і позакласних занять фізичними вправами.
Соціально-педагогічне значення спрямованого використання засобів фізичної культури в шкільному віці полягає у закладенні міцного фундаменту гармонійного фізичного розвитку, зміцненні здоров’я, всебічній фізичній освіті та вихованні; оволодінні виробничо-трудовими, воїнськими та іншими спеціальностями; забезпеченні високого рівня фізичної та розумової роботоздатності, що є запорукою високої успішності в навчальних закладах ефективної суспільно корисної діяльності в майбутньому; появі можливості раціонального використання дозвілля; поступовому підвищенні моральної, інтелектуальної, естетичної культури підростаючого покоління.
Вкрай важливо і те, що система використання засобів фізичного виховання у шкільному віці забезпечує тривале (протягом 11 років) планомірне і регулярне фізичне виховання підростаючого покоління, досягнення учнями базової професійно-прикладної та спортивної підготовленості, що є основою їх подальшого фізичного вдосконалення у майбутньому дорослому житті.
Від спрямованого використання засобів фізичного виховання у шкільному віці залежить також розвиток форм і функцій організму. Виявлено, що недостатня рухова активність (гіподинамія) є причиною порушень фізичного розвитку, послаблення захисних сил організму і його функціональних можливостей. Уміле використання спеціально підібраних і правильно дозованих фізичних навантажень у період посиленого природного морфо-функціонального розвитку стимулює інтенсифікацію відповідних процесів, сприяє досягненню значного підвищення функціональних можливостей усіх систем організму.
Фізична культура в шкільному віці має винятково важливе значення для засвоєння необхідних у житті рухових умінь і навичок та для оволодіння основами їх використання у різних умовах рухової діяльності. Набуті у шкільному віці основи рухових умінь і навичок, а також фізичних, інтелектуальних, вольових та інших якостей стають базою для швидкого і повноцінного оволодіння професійно-прикладними й іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного удосконалення у зрілому віці.
Практика використання фізичної культури у шкільному віці спрямована в кінцевому підсумку на фізичне удосконалення підростаючого покоління, підготовку його до високопродуктивної праці та захисту Вітчизни. Разом з тим вона має сприяти забезпеченню здорового способу життя і культурного відпочинку, підтриманню високого рівня роботоздатності в навчальних закладах і успішному виконанню інших видів поточної діяльності.
2. Документи, які регламентують фізичне виховання школярів
Організація фізичного виховання в школі здійснюється відповідно до нормативних державних документів Міністерства освіти і науки України, інструктивно-методичних рекомендацій.
Для ефективного управління процесом фізичного виховання керівникам шкіл, учителям фізичної культури, організаторам фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи з учнями необхідно керуватися державними документами, що регламентують фізичне виховання у загальноосвітній школі. До таких документів належать:
Ø Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України (Наказ Міністерства освіти і науки України від 02.08.2005 р.)
Ø Державний стандарт базової і повної середньої освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р.)
Ø Система організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів (Наказ МОН України від 21.07.2003р.)
Ø Про утворення фізкультурно-спортивних клубів та їх осередків у вищих, середніх і професійно-технічних навчальних закладах (Наказ МОН України від 22.03.2002 р.)
Ø Правила безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах
Ø Про впровадження фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацкий гарт» (I частина-тестування «Крок до здоров'я»; II частина – партіотичний фестиваль «Нащадки козацької слави»)
Ø Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів загальноосвітньої школи.
Ø Програма з фізичної культури для основної та спеціальної медичних груп загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи. – Харків: Ранок, 2006. – 128с.
Ø Навчальна програма з фізичної культури для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: МОНУ, 2013. – 75с.
Ø Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-9 класи (Варіативні модулі). – К: МОК України, 2009. –117с.
Ø Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів, 10-11 класи ( Рівень стандарту). – К.: МОН України , 2010. – 36с.
Ø Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи (Профільний рівень). – К.: МОН України, 2010. – 90с.
3. Класифікація форм занять фізичними вправами
Фізичне виховання учнів загальноосвітніх шкіл здійснюється через різноманітні форми занять.
Під формами занять фізичними вправами розуміють певні способи організації навчально-виховного процесу, кожний з яких характеризується визначеним типом взаємозв’язку (взаємодії) вчителя і учнів, а також відповідними умовами занять, у ході яких діти оволодівають предметом фізичної культури.
Історично склалось чотири форми занять фізичними вправами з учнями шкільного віку (хоча їх насправді нараховується близько 140):
1. Уроки фізичної культури в навчальних закладах.
2. Форми фізичного виховання протягом навчального дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилини, паузи, ігри та фізичні вправи на перервах, спортивна година в групах продовженого дня).
3. Позакласні заняття фізичними вправами (гуртки фізичної культури, групи загальної фізичної підготовки, спортивні секції, спортивні змагання, спортивні свята, туристичні походи, дні здоров’я, показові виступи).
4. Позашкільні форми занять (секції з видів спорту ДЮСШ, табори відпочинку, спортивні клуби, спортивно-оздоровчі та трудові табори за місцем проживання, туристично-екскурсійні станції).
5.Самостійні форми занять (ранкова гігієнічна гімнастика, домашні завдання з фізичної культури, самостійна фізична підготовка, прогулянки, походи).
Урочні та позаурочні форми занять функціонують в системі як державних, так і приватних закладів на основі відповідних програм. Заняття фізичними вправами з використання зазначених форм можуть проводитися в групах та індивідуально, під керівництвом і самостійно.
Уроки фізичної культури є основною формою занять фізичними вправами школярів, що забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою.
Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спрямованість. Вони охоплюють учнів із різних класів. Фізичне виховання учнів поза межами школи здійснюється позашкільними установами, сім’єю та іншими культурно-просвітницькими організаціями.
4. Структура урочної форми занять. Загальні вимоги до уроку
Зміст навчальної роботи з предмета «Фізична культура» в загальноосвітніх навчальних закладах визначається програмами і реалізується головним чином у рамках уроку, який є основною і обов’язковою формою занять із фізичного виховання
Теоретико-методичні аспекти стосовно змісту і побудови уроків фізичної культури почали розроблятися на початку 20-х років минулого століття.
Результатом такої роботи стали схеми уроків, що пропонувалися для загальноосвітніх шкіл. Вони характеризувалися багаточастинною побудовою уроків і в них помітно прослідковувалося гігієнічне спрямування змісту навчального матеріалу. У 1925 році В.В.Белінович розробив схему уроку, яка складалася із семи частин:
1. Загальний помірний вплив на організм, правильне утримання положення тіла (стройові вправи, хороводи).
2. Загальний розвиток усіх частин тіла, розширення грудної клітки, визначеність і точність рухів, здатність зберігати рівновагу (вправи на рівновагу, на подолання опору).
3. Посилений розвиток м’язів верхньої частини тіла, кінцівок і живота (лазіння, виси, упори).
4. Загальна дія на дихання і кровообіг (біг, стрибки, танці).
5. Спеціальний розвиток черевних і спинних м’язів для коригування (спеціальні коригувальні вправи).
6. Максимальна затрата енергії (стрибки та ігри).
7. Розвиток правильного дихання (дихальні вправи).
У 1933 році на міжнародній гімнастичній конференції у Москві була прийнята схема, спрямована на скорочення кількості частин уроку. Замість семи пропонувалося п’ять частин:
1. Включення учнів у роботу.
2. Загальне пророблення м’язів і зміцнення органів дихання і кровообігу.
3. Удосконалення загальної координації рухів, вироблення і вдосконалення навичок, необхідних у трудовій і військовій діяльності.
4. Вироблення вмінням застосовувати засвоєні навички і сформовані психофізичні якості в ускладнених і незнайомих умовах середовища.
5. Завершення роботи учнів.
Пізніше у 1935 році було затверджено схему уроку із чотирьох частин, а у 1953 році В.В.Беліновичем у книзі «Теорія фізичного виховання» була обґрунтована трьохчастинна побудова уроку. Автор підкреслював: «Урок фізичного виховання має будуватися таким чином, щоб: 1-організувати і підготувати учнів до вирішення завдань уроку; 2-вирішити основні завдання уроку; 3-організовано завершити заняття».
На сьогодні сучасний урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами, складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Сталість такої схеми пояснюється психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змінами його роботоздатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасової втрати роботоздатності.
Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. Наприклад, частота серцевих скорочень (ЧСС) зростає більше ніж на 10 уд/хв, легенева вентиляція – на 1л і більше. Загальна мобілізація сил для здійснення роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовно-рефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на подальшу діяльність.
У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій – організм поступово включається в роботу , оскільки найвищий рівень роботоздатності відразу не досягається. На відмінну від передстартового стану, функціональні зрушення при впрацьовуванні носять більш специфічний характер – мобілізація функцій прямо залежить від особливостей виконуваної роботи. У цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія в діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при провідній ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в бік підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).
З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної тощо) роботоздатності поступово знижується (фаза тимчасової втрати роботоздатності).
Ступінь загальної втоми наприкінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, обсягу та інтенсивності навантажень.
Такий механізм включення організму в м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється в будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності – підготовка до роботи, виконання роботи, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані всі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно налаштувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань уроку. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хвилин, що становить 10-30% загального часу уроку.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка, яка спрямована на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, що забезпечать ефективну реалізацію рухових можливостей. Найбільш ефективними є вправи в русі; загальнорозвивальні вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами.
Зміст загальнорозвивальних вправ умовно можна розподілити на 2 частини. Перша частина пов’язана з активізацією органів і систем організму, посиленням діяльності дихання, кровообігу, обмінних процесів; друга частина спрямована на посилення функціональної діяльності тих органів і структур організму, які будуть забезпечувати рухову активність упродовж заняття.
Виконання вправ у підготовчій частині необхідно строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи мають виконуватись по-різному дівчатами і хлопчиками, починаючи з першого класу).
Ефективність загальної розминки оцінюється щонайменше за двома показниками:
· за самопочуттям учнів і низкою об’єктивних показників, обумовлених виконуваними вправами (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень);
· за подібністю використовуваних вправ (змістом і формою) до тих, виконання яких передбачене в основній частині уроку.
Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи подальшої основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) зберігається потреба у спеціальній розминці.
Сутність спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму в напрямку, адекватному особливостям наступної діяльності.
Ступінь різноманітності вправ загальної та спеціальної розминки залежить,насамперед від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання).
Фаза «відносної стабілізації» співпадає з основною частиною уроку, у ході якої вирішуються такі завдання:
· набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом конкретного уроку;
· виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;
· формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;
· вироблення в учнів уміння самостійно займатися фізичними вправами;
· сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцнення волі учнів.
Окреслені завдання визначають головні підходи до формування змісту й методики проведення основної частини уроку. На основну частину уроку відводиться 50-90% загального часу уроку.
Основну частину уроку умовно можна розподілити на 2 частини: перша частина – це початок основної частини уроку, який пов’язаний з вивченням нового матеріалу та діями високої координаційної складності; друга частина пов’язана з вихованням фізичних здібностей.
Конкретна тривалість основної частини уроку залежить від обсягу та інтенсивності навантаження, віку та статті учнів, кількості часу, який буде витрачений у підготовчій і заключній частинах уроку. У середньому іі тривалість становить 30-35 хвилин.
Заключна частина уроку пов’язана з фазою «тимчасової втрати роботоздатності». Тривалість заключної частини уроку становить 3-5 хвилин (5-20% загального часу). За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Спрямованість вправ заключної частини уроку залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині уроку.
У заключній частині, як правило використовують стройові та порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення,вправи на увагу та вправи, що не пов’язані з інтенсивними навантаженнями. Наприкінці уроку вчитель коротко підбиває підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи й недоліки, повідомляє домашнє завдання.
Порушення схеми уроку може зашкодити здоров’ю, призвести до зниження ефективності навчання.
Відвідування уроків фізичної культури є обов’язковим для всіх учнів загальноосвітньої школи.
Характерні риси уроку, що відрізняють його від інших форм організації фізичного виховання:
- Уроки проводяться згідно з навчальною програмою.
- Діяльність учнів чітко регламентована, навантаження суворо дозується відповідно до індивідуальних можливостей.
- Яскраво виражена дидактична спрямованість на вирішення освітніх завдань.
- Керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів.
- Постійність і однорідність складу учнів на уроці.
- На уроках фізичної культури вчитель створює оптимальні умови для розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів.
- Уроки проводяться згідно з розкладом занять.
У рамках уроку фізичної культури як основної та обов’язкової форми занять створюються сприятливі умови для досягнення кінцевої мети навчання в школі – підготовка всіх учнів до самостійного життя, творчої праці, формування в них потреби та вміння самостійно займатись фізичними вправами, зміцнювати своє здоров’я і систематично підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом життя.
Дидактичні вимого до сучасного уроку фізичної культури:
· чіткість постановки мети і завдань уроку (характер завдань залежить від етапу процесу навчання – ознайомлення, розучування, закріплення і вдосконалення);
· єдність освітньої функції уроку з оздоровчою і виховною зі збереженням провідної ролі фізичної освіти;
· робота такої інтенсивності та тривалості, яка б забезпечувала підвищення енергопотенціалу організму дітей і оздоровчий ефект;
· диференційований підхід до учнів з урахуванням стану здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості;
· забезпечення функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів (усі дії учнів повинні оцінюватись, ставитися нові завдання, вказуватися шляхи їхнього досягнення);
· виховна робота має забезпечувати формування громадян-патріотів, здатних інтереси Вітчизни ставити вище власних;
· формування навичок самостійних занять фізичними вправами, щоб випускник загальноосвітнього навчального закладу був здатний вести здоровий спосіб життя;
· виконання домашніх завдань як невід’ємна складова навчально-виховного процесу;
· доцільний добір засобів і методів навчання з урахуванням дидактичних цілей і завдань уроку (кожен урок повинен мати розвивальний характер, включати себе нові вправи, методи і форми організації діяльності учнів тощо);
· дотримання правил техніки безпеки на уроці (перевірка справності обладнання, використання прийомів страхування, раціональне розміщення учнів при виконанні вправ з метання, зіскоків, лазіння по канату тощо).
Згадані вимоги випливають із принципів побудови процесу фізичного виховання і є обов’язковим для реалізації.
5. Особливості різних частин шкільного уроку фізичної культури
Ефективність уроку фізичної культури визначається вже у процесі підготовки до нього.
Розглянемо особливості проведення кожної частини уроку фізичної культури.
Підготовча частина уроку має бути спрямована на:
· початкову організацію учнів і свідоме розв’язання запланованих на урок завдань, емоційну підготовку школярів до продуктивної праці;
· підведення школярів до оволодіння вправами певного характеру і складності (ігровими, легкоатлетичними, гімнастичними та ін.);
· формування правильної постави, виховання спритності, швидкості та вміння управляти руховою діяльністю.
Отже, у підготовчій частині вирішуються завдання, пов’язані із забезпеченням найбільш оптимальних умов реалізації загальних завдань уроку шляхом організаційного, психологічного та функціонального впливу на учнів.
Традиційно урок розпочинається спільним шикуванням класу і рапортом чергового про готовність учнів до початку уроку.
Проводячи уроки в перших і других класах, учитель сам подає перші організаційні команди, а починаючи з третього року навчання, на початку уроку учні класу вишиковуються під керівництвом чергового, який потім рапортує учителю за встановленою формою про готовність до проведення уроку. Після привітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чергового, учні набувають організаторських здібностей, які потім застосовують при виконанні різних шикувань і перешикувань тощо. Необхідно брати до уваги також виховне значення поданих команд і вимагати їх точного й безумовного виконання. Сьогодні в школах спостерігаються випадки, (далеко не поодинокі ), коли учні неточно виконують або зовсім не виконують команд чергового, навіть учителя. Це пояснюється низькою причин, серед яких відсутність в учнів бажання виконувати стройові вправи, недостатня вимогливість вчителя до їх виконання, постійний дефіцит часу тощо.
На перших уроках після привітання класу роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі (після привітання) здійснюють перевірку виконання домашнього завдання. Щоправда, перевірка домашнього завдання може проводитись також під час уроку в основній і навіть заключній його частині.
Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є окреслення основних завдань. Спочатку необхідно відзначити їх загальну спрямованість, показати зв'язок з попереднім уроком і розкрити значення запланованих завдань. При цьому повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.
Найбільш специфічним елементом підготовчої частини, як і уроку цілому є виконання різноманітних фізичних вправ.
Спочатку робиться загальна розминка - порівняно неспецифічний (щодо основного змісту уроку) розділ розминки, спрямований на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприятимуть ефективній реалізації рухових можливостей.
При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.
Усі вправи, як у русі, так і на місці, доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині мають бути оптимально співвіднесені нові та засвоєні раніше вправи. Знаючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (у колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами тощо) і прийоми керівництва діяльністю учнів (під рахунок, оплески, музичний супровід, самостійний рахунок уголос і про себе, елементи змагань тощо).
Про ефективність загальної розминки в практиці фізичного виховання роблять висновок за самопочуттям і низкою об’єктивних показників,викликаних нею, як от: збільшення амплітуди, темпу і швидкості виконуваних вправ, потовиділення, посилення частоти серцевих скорочень і дихання. Спрямованість розминки безпосередньо залежить від використання в ній вправ, подібних до тих, які становлять зміст основної частини уроку. Під час загальної розминки відтворюються окремі елементи подальшої основної діяльності, проте їх не можна розглядати як заміну спеціальна розминці. Сутність спеціальної розминки полягає в забезпеченні оптимальної підготовки систем організму напрямі адекватному до особливостей наступної діяльності. Засобами підготовчої частини уроку є різноманітні види ходьби; бігу, стрибків і підскоків, подолання перешкод; загальнорозвивальні вправи без предметів, із предметами і на приладах, у русі та на місці, в парах.
Засобами спеціальної розминки є підготовчі та підвідні вправи, подібні за своєю координацією та фізіологічною дією до подальших основних дій (на точність рухів, швидкість реакції тощо). Тому вибір засобів спеціальної розминки більш обмежений порівняно із загальною розминкою. Бажано, щоб підібрані фізичні вправи для розминки при найменших затратах часу забезпечували одночасне вирішення декількох завдань.
У підготовчій частині мають бути оптимально співвіднесені нові та засвоєні раніше вправи. Усі вправи доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. Вправи з високою інтенсивністю не включаються в підготовчу частину, оскільки вони можуть знизити роботоздатність учнів. Кожна фізична вправа повинна виконуватися учнями технічно правильно, інакше їі вплив на організм не матиме очікуваної ефективності.
Проведення основної частини уроку
Основна частина уроку має бути спрямована на:
· набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом уроку;
· виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;
· навчання учнів самостійно займатися фізичними вправами;
· формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;
· сприяння моральному й естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;
· підвищення рівня спортивних досягнень учнів.
Окреслені завдання визначають зміст і особливості проведення основної частини уроку.
У основній частині уроку, вчителю важливо всіляко сприяти розвитку творчих здібностей учнів, заохочувати прояв ініціативи, активності, широко використовувати прийоми взаємодопомоги і страхування, практикувати звіти дітей про допущені помилки, обговорювати проблемні моменти процесу навчання. Активізації школярів сприяє також налаштування їх на результат у процесі опанування фізичними вправами. Учні часто залишаються байдужими до оволодіння технікою рухових дій. Вони завжди усвідомлюють зміст цієї копіткої роботи та прагнуть поліпшити свій результат, якомога швидше з метою самоствердження.
Навчальний матеріал важливо супроводжувати поясненнями, розкриваючи сутність фізичних вправ, їх вплив на організм і значення, підкріплюючи розповідь яскравими прикладами з життя, трудової, військової та спортивної діяльності.
В основній частині уроку вчитель повинен забезпечити достатньо високий рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності та необхідної кількості повторення вправ, доводячи їх на кожному уроці до 15-20 під час розучування і до 30-40 – під час закріплення навчального матеріалу. Для цього необхідно максимально використовувати ефективні методи організації діяльності учнів, способи виконання учнями завдань та можливості матеріальної бази.
У цілому урок має освітню спрямованість. Поряд із формуванням умінь і навичок особливого значення набувають теоретичні відомості. Учитель повинен по можливості в ході кожного уроку розширювати й поглиблювати знання учнів щодо специфіки навчального матеріалу. Великої ефективності можна досягти, якщо при повідомленні теоретичних даних, використовувати між предметні зв’язки. Це допоможе учням усвідомити необхідність знань, застереже від їх формального засвоєння. Сутність, значення і структуру рухових дій діти краще зрозуміють, якщо їм нагадати засвоєний навчальний матеріал із біології, фізики, математики.
Однією із передумов свідомого сприйняття навчальної інформації, за Песталоцці, необхідність пробудження в учнів стійкого інтересу до навчання. При цьому інтерес значною мірою визначається якістю викладання, а отже, педагогічною майстерністю вчителя. Песталоцці з гіркою іронією ставився до тих вчителів, які уміли виголошували гучні фрази про виховання, а в реальності не були здатні урізноманітнити прийоми своєї роботи, проявити оригінальність і винахідливість. Він називав таких учителів «пустими людьми», «тюхтіями», «пустомелями».
Кожен урок повинен сприяти вихованню фізичних якостей учнів, розвиток яких невід’ємний від усього процесу навчання. Засвоюючи ту чи іншу вправу, учень водночас удосконалює власні фізичні якості. Проте цей процес не повинен бути стихійним. Варто пам’ятати, що виховання будь-якої якості неможливе без докладання необхідних зусиль. Тільки постійне підвищення вимог до учнів сприяє їхньому фізичному розвитку. Однак цього недостатньо, щоб досягти необхідного рівня швидкості, сили, витривалості, спритності, гнучкості. Доцільними також є спеціальні вправи, для яких на кожному уроці відводиться час (зазвичай наприкінці основної частини). Для цього у школах широко використовується колове тренування.
Варто враховувати інші рекомендації. Так, дійшовши висновку, що вивчати новий матеріал краще не на початку, а в середині уроку, В.Шаулін застосовував дещо інше, відмінне від загальноприйнятого, планування програмного матеріалу в основній частині уроку. Після підготовчої частини вирішувалися завдання виховання фізичних якостей ,а в другій половині основної частини уроку планувалася робота щодо формування рухових навичок. Під час експериментальної перевірки (у 7-8 класах – на матеріалі спортивних ігор і легкої атлетики) такий варіант дав позитивні результати: по-перше, у школярів поліпшилися показники рухових якостей, по-друге, підвищилася стійкість і надійність рухових навичок.
Виховання фізичних якостей треба розглядати і як обов’язкову умову досягнення високого індивідуального результату,і як передумову засвоєння техніки фізичних вправ, що також сприяє досягненню відповідного результату. Наприклад, для досягнення високого результату у стрибках треба досягти високого рівня швидкісно-силових якостей і гнучкості. Такі якості доцільно виховувати комплексно.
Закономірності взаємодії фізичних якостей у процесі їхнього розвитку, а також логіка організації уроку фізичної культури створює умови для послідовної роботи в цьому напрямі. Підготовча частина уроку найбільше сприяє вихованню спритності та швидкості. Великий обсяг вправ, постійне використання нових рухових дій, виконання несподіваних завдань, прискорення збагачують руховий досвід і сприяють розвитку швидкості. В основній частині запропоновані фізичні навантаження позитивно вплинуть на виховання сили і витривалості, а в заключній частині вправи на розслаблення і розтягування дозволять удосконалити гнучкість учнів.
Залежно від характеру навчального матеріалу,в кожній конкретній серії уроків учитель акцентує увагу на провідних для певної серії якостях. Наприклад, витривалість краще вдосконалювати на уроках, з використанням бігу на дистанції; найкращі умови для виховування сили створюються під час використання гімнастичних вправ, спритності - у спортивних і рухливих іграх.
На перших уроках кожної серії визначається готовність учнів до засвоєння нового матеріалу. При цьому виняткова увага приділяється учням, які пропустили попередні уроки через хворобу або з інших причин. Для них необхідно передбачити завдання для самостійної роботи та додаткові заняття. Результати тестування використовуються через розподіл учнів на групи.
Окрім того, в кожному класі доцільно сформувати постійно діючі команди, рівні за силою для проведення ігор, естафет, змагань. Команди можуть відрізнятися формою, емблемою. Ігри та змагання є потужним стимулюючим фактором колективної відповідальності за успіхи, загальну та індивідуальну підготовленість кожного учня у класі.
Обов’язковою умовою ефективності основної частини уроку є оптимальний емоційний стан учнів. Позитивні емоції сприяють не тільки навчанню,а й удосконаленню фізичних якостей учнів. Потрібний емоційний стан досягається шляхом застосування ігрових і змагальних ситуацій,технічних засобів навчання,наочності. Значну роль відіграє музичний супровід, сприяючи водночас і позитивному настрою учнів, і засвоєнню фізичних вправ, їхнього ритму, амплітуди, виразності.
Розставляння і прибирання приладів повинно здійснюватись у ході уроку. Прибирати доцільно тільки ті прилади, котрі заважають подальшій навчальній діяльності. Розставляти прилади, готувати обладнання та інвентар рекомендується до початку уроку ( силами учнів, тимчасово звільнених від занять, і чергових ). При цьому вчитель може організовувати змагання на швидку розстановку і прибирання приладів та інвентарю. На спеціальних стендах поблизу біля місця занять розміщують навчальні плакати, інші наочні посібники, що частково регулюють діяльність учнів.
Проводячи урок на свіжому повітрі, у природних умовах, варто пам’ятати при холодній погоді треба уникати тривалих пояснень, обмежуючись короткими зауваженнями, репліками, командами, насичуючи урок інтенсивними вправами. При спекотній погоді необхідно уникати перегріву, заняття бажано проводити в затінку. При цьому потрібно уважно стежити за станом учнів, чергувати вправи підвищеної інтенсивності з низько інтенсивними. Багато шкіл України мають досвід цілорічного проведення уроків на свіжому повітрі (навіть з учнями молодших класів). Можна проводити уроки фізичної культури в парку. Стежки, природні гірки і сходинки, гімнастичне містечко і галявини, кросова дистанція навколо водоймища і навіть білки, що стрибають по деревах, – усе це сприяє кращій організації занять з дітьми завдяки гармонійному поєднанню фізичного навантаження та емоційної розрядки.
Окрім того, проведення уроків у природних умовах має велике оздоровче (загартувальне) значення. Проте для організації необхідна тверда переконаність учителя в їх доцільності та пріоритетності. Не останню роль відіграють професійна компетентність і особиста загартованість учителя, його міцний союз з медиками, врахування екологічної обстановки в регіоні, природно-кліматичні умови, заохочення адміністрації школи (розуміння педагогічного колективу), а також підтримка ідеї загартовувальної фізичної культури з боку дітей та їхніх батьків.
Обов’язковою умовою результативності основної частини уроку є уважне спостереження вчителя за правильністю виконання учнями поставлених завдань, вправ та їх належна й об’єктивна оцінка. Не зважаючи на часткове зниження моторної щільності уроку, педагоги повинні негайно виправляти помічені помилки, вносити відповідні корективи. Адже щільність – не самоціль, а одна з умов успішного вирішення завдань уроку.
Проведення заключної частини уроку
Заключна частина уроку виконує завершальну функцію.
Фізичний стан, настрій учнів та інші психологічні чинники наприкінці основної частини обумовлюють особливості проведення заключної частини уроку, тривалість якої становить 3-5 хвилин. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Тому виникає необхідність у спеціально організованих вправах, які допоможуть повернути організм в оптимальний стан і зберегти загальну робочу установку для виконання учнями подальшої роботи.
У заключній частині, як правило використовують стройові та порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи та ігри на увагу тощо. Наприкінці уроку головним завданням є підбиття підсумків, яке неможливе без оцінки учителем навчальної діяльності учнів та їх самооцінки. При цьому, учитель націлює школярів на наступний урок, нагадує про домашні завдання.
Домашні завдання можна давати всьому класу, групам учнів і окремим учням протягом уроку. Їх основу мають становити вправи, спрямовані на розвиток основних рухових якостей і повторення нескладних елементів техніки рухів.
Зміст домашніх завдань повинен бути доступний і не пов'язаний з небезпекою травматизму і перенавантаження.
При традиційному проведенні заключної частини уроку вирішити великий обсяг завдань за обмежений час іноді неможливо. Вихід із такого становища знайшли вчителі фізичної культури, які рекомендують об’єднувати час, що витрачається для приведення організму в стан відносного спокою з підбиттям підсумків уроку.
На початку заключної частини всі учні розташовуються на матах і розслабляються під тихе звучання музики. За цей час учитель підбиває підсумки уроку. За даними Н.З.Обухової, розслаблення в положенні лежачи є набагато ефективнішими для відновлення роботоздатності, ніж при повільній ходьбі з виконанням вправ на розслаблення.
6. Різновиди шкільних уроків фізичної культури
Уроки фізичної культури мають багато характеристик, кожна з яких може бути покладена в основу їх класифікації. Доцільно розглянути різновиди шкільних уроків, які переважають у шкільній практиці.
Усі уроки за характером їхнього змісту можна розподілити на дві великі групи: предметні та комплексні.
Змістом основної частини предметних уроків передбачається засвоєння навчального матеріалу з одного розділу програми (легкоатлетичні,гімнастичні вправи та ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.
У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лижної підготовки та плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано поєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.
Характеристику та особливості методики проведення й організації уроків гімнастики, легкої атлетики, ігор детально розглядаються на заняттях із відповідних спортивно-педагогічних дисциплін.
Комплексні уроки передбачають включення в їх зміст матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогодні ще не використовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:
· труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уроки організаційно легкі);
· труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;
· структурою чинної шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту;
· особливостями підготовки студентів у ВНЗ, оскільки навчальна програма зі спортивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на предметні уроки (навчання студентів проведення комплексних уроків має відбуватися в рамках фізичного виховання або відповідного спецкурсу):
· пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, наукові дослідження;
· підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.
Поодинокі публікації з питань методики комплексних уроків останніми роками (Г.Мейксон, Ю.Копилов, М.Рахімов, А.Хан) дещо однобічно трактують необхідність проведення таких уроків. Включення різних видів навчального матеріалу в один урок учені обґрунтовують лише тим, що дітям (при цьому мова йде лише про учнів молодших класів) протипоказаний одноманітний навчальний матеріал, оскільки він призводить до швидкого втомлення дитячого організму, не сприяє підвищенню емоційності та зацікавленості дітей. Безперечно, це вагомий аргумент на користь поєднання різних фізичних вправ в одному уроці, але далеко не головний. Головним є те, що комплексне використання методичних та психолого-педагогічних засобів створює єдине збагачене педагогічне середовище, яке має сенергетичний ефект, – ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну ефективність тих самих засобів у разі їх окремого застосування.
Теоретичні дослідження і вивчення практичної діяльності вчителів переконують, що необхідність комплексних уроків визначається певним колом потреб, у числі яких:
· формування стійких навичок основних рухових дій (переважно при складних: біг, стрибки, метання, акробатичні вправи тощо), що вимагає тривалого часу і певної системи;
· систематичне створення передумов навчання;
· ефективний і різнобічний вплив на розвиток рухових якостей (комплексне виховання якостей – комплексне застосування засобів);
· успішне вирішення оздоровчих завдань фізичного виховання;
· уникання шаблонів у змісті занять і в методиці їх проведення;
· ефективне підвищення роботоздатності учнів;
· різнобічний вплив на організм учнів.
Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредметних зв’язків. Вони дозволяють уникнути традиційного «спортивного» принципу добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно позначається і на успішності оволодіння руховими діями,і на вдосконаленні фізичних якостей.
Комплексний урок – це цілісне, логічно завершене заняття, що в системі тісно пов’язане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких вирішуються конкретні завданні в чотирьох напрямках: засвоєння знань, оволодіння руховими діями, виховання вмінь самостійно займатись фізичними вправами , удосконалення фізичних якостей.
Для сучасної практики характерна і своєрідна вульгаризація ідей комплексності, коли цей складний процес підміняється випадковим набором фізичних вправ. Насправді процес планування засобів для комплексних уроків надзвичайно відповідальний і передбачає:
· визначення основного матеріалу на певну серію уроків;
· добір допоміжних вправ з метою повторення вивченого матеріалу, його закріплення і вдосконалення;
· раціональне використання засобів для підготовки учнів до засвоєння матеріалу наступної серії уроків (переважно для випереджувального виховання фізичних якостей, але не виключені й підвідні вправи);
· передбачення характеру взаємодії елементів змісту уроку для забезпечення позитивної взаємодії та мінімалізації негативної (перенесення, післядія, втома, відновлення);
· визначення місця розміщення допоміжного матеріалу (він може використовуватися не тільки в основній, як вважають деякі автори, а й у підготовчій і навіть заключній частинах уроку);
· визначення порядку вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.
Отже, матеріал повинен поєднуватись органічно. Наприклад, прискорення, різні способи бігу і стрибків будуть доречними та природними для уроків на яких переважно вивчаються ( основний матеріал) спортивні ігри, а штрафні кидки баскетбольного м’яча не порушать логіки гімнастичної естафети. Вправи з набивними м’ячами на уроках з гімнастичним «основним матеріалом» сприятимуть засвоєнню ігрових прийомів оволодіння м’ячем, а на ігрових уроках повторення акробатичних елементів – засвоєння запланованих ігрових прийомів.
Питома вага комплексних уроків у шкільному навчанні поступово зменшується, у старших класах (але не цілковито) однопредметні уроки. Отже, заняття в молодших класах носять загальнопідготовчий (розвивальний) характер і тільки в середніх класах (5-7кл.) вони набувають яскраво вираженого комплексного характеру.
Залежно від переважного вирішення тих або інших завдань на уроці розрізняють: начальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.
На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на техніці виконання вправ. При виявленні помилок вживаються заходи щодо їх усунення. Важливо забезпечити страхування і навчати дітей прийомів самострахування. Усе це впливає на організацію і методику уроку, у рамках якого використовуються взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, подаються теоретичні відомості тощо.
Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивченого матеріалу й розвитку фізичних якостей. Зростає роль групового методу організації діяльності підлітків. Також зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умовах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес учнів до занять, підвищує їх ефективність. Рекомендується широко застосовувати в навчальному процесі ігровий і змагальний методи.
Контрольні уроки спрямовані переважно на вирішення завдань контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефект. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей до учнів необхідно висунути підвищені вимоги – виконувати вправи, незважаючи на втому та докладаючи максимум зусиль. Такі умови і створюються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків, то вчителю треба мобілізувати активність дітей, пробудити в них бажання з’ясувати незрозуміле, уточнити деталі, розкрити сутність того, що вивчається. Часто на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше навчального матеріалу (у силу своєї активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера взаємодопомоги, що панує на заняттях.
«Чисті» навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів спостерігаються рідко. У змісті більшості занять наявні елементи навчання, тренування і контролю. Тому варто пам’ятати: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв’язання завдань навчання, тренування і контролю. Зазвичай у молодших класах навчальні уроки становлять 70-80% загальної кількості занять, у середніх – близько 60%, у старших – 25-35%. Отже, зі збільшенням віку учнів питома вага тренувальних занять, навпаки, збільшується, досягаючи в 10-11 класах 60%.
Якщо на уроках однаковою мірою вирішуються різні завдання, то такі уроки називають змішаними або комбінованими. Змішані уроки переважають в усіх класах, оскільки саме вони забезпечують найбільш сприятливі умови для засвоєння матеріалу шкільної програми.
´ Контрольні питання
1. Окресліть мету й завдання фізичного виховання школярів.
2. Назвіть форми організації занять фізичним вихованням учнів.
3. Поясніть, що розуміють під формами занять у фізичному вихованні.
4. Чим обумовлена структура уроку фізичної культури?
5. Чому урок фізичної культури є основною формою занять у школі?
6. Назвіть і охарактеризуйте складові частини уроку фізичної культури.
7. Які завдання вирішуються у підготовчій частині уроку фізичної культури?
8. Із чого випливають і на що спрямовані освітні завдання уроку?
9. На чому ґрунтується класифікація уроків?
10. Як класифікуються уроки залежно від завдань, що вирішуються?