Менеджмент і маркети ...

Тема 1. Менеджмент та його характеристика

1. Поняття і сутність менеджменту.

2. Управлінська праця як складова управлінської діяльності.

3. Особливості організації управлінської праці.

4. Менеджер: його місце і роль у організації.

Ключові терміни: менеджмент (управління), зміст менеджменту, технологія менеджменту, управлінська праця, департаменталізація, менеджер.

1. Поняття і сутність менеджменту

Терміни “менеджмент”, “менеджер” легко увійшли до нашого словникового вжитку поруч і на зміну термінам “управління”, “управлінська діяльність”, “директор”, “керівник”. І це цілком виправдано, тому що менеджмент – це управління в умовах ринкової економіки, в яких суб’єкт господарювання повинен:

• використовувати економічні методи управління;

• орієнтуватися на попит і кон’юнктуру ринку;

• здійснювати виробництво тих видів товарів, які мають великий попит у покупців і можуть гарантувати отримання розрахованого прибутку;

• постійно прагнути до отримання оптимальних результатів за мінімальних витрат;

• завжди орієнтувати виробничі програми на потреби ринку.

Термін “менеджмент” (управління) з’явився в США, але нині став відомий практично кожній освіченій людині у всьому світі. У загальнодоступному розумінні менеджмент – це уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей; тому часто під менеджментом розуміють функцію управління, тобто вид професійної діяльності з управління людьми у будь-якій галузі економіки (торгівлі, будівництві, транспорті, банківській діяльності, індустрії гостинності тощо) і в будь-якій сфері діяльності (виробництві, збуті, фінансах тощо), якщо вона спрямована на отримання прибутку (підприємницького доходу) як кінцевого результату.

Зміст менеджменту можна розглядати у різних напрямках: функція або вид професійної діяльності, організація управління підприємством, процес розробки і ухвалення управлінських рішень, орган або апарат управління, категорія людей, наука і мистецтво управління.

1. Менеджмент – це функція або вид професійної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. Сутність і зміст цього виду діяльності проявляється в його функціях: організація, планування, координація, мотивація і контроль. Тому менеджмент – це уміння досягати поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки працівників організації, на досягнення цих цілей.

2. Менеджмент – це організація управління підприємством, тобто встановлення постійних і тимчасових взаємозв’язків між підрозділами підприємства, визначення порядку і умов їх функціонування. Для досягнення кінцевих результатів кожна організація використовує ресурси (капітал, сировину, матеріали, технології, інформацію, живу працю тощо), для чого здійснює різні види діяльності, тобто виконує певні функції.

Функції закріплюються за конкретними підрозділами підприємства, які їх здійснюють (відділи, служби, бюро, відділення). Підрозділами є організовані групи людей, чия діяльність усвідомлено спрямовується на досягнення спільної мети підприємства, тобто управляється. В цьому випадку можна говорити про управління всередині підприємства або про менеджмент, що забезпечує виробництво, про менеджмент як організаційну діяльність.

Організація може розглядатися і як орган управління, його суб’єкт, тобто той, хто управляє. І цю ж організацію можна розглядати як об’єкт управління, оскільки нею керує більша (вища) організація. У всіх цих випадках можливе застосування терміну “менеджмент”.

Менеджмент може трактуватися як найбільш раціональна організація людей з метою задоволення потреб працівників, за якої їх здібності могли б розкритися якнайкраще, що сприяло би підвищенню ефективності виробництва.

3. Менеджмент – це процес прийняття управлінських рішень. Підтримці безперервності процесу виробництва сприяє безліч ситуацій, проблем, які вимагають від менеджера прийняття рішень. Проблемні ситуації виникають на всіх рівнях управління. Вони стосуються як внутрішнього, так і головним чином зовнішнього середовища об’єкта керування. Підприємство (фірма-виробник, акціонерне товариство) пристосовується до зовнішнього середовища на основі зворотного зв’язку. Одержуючи інформацію щодо ринкових відносин, менеджер приймає рішення, яке є реакцією на ситуацію ринку й інші елементи зовнішнього середовища.

На основі ухваленого рішення ставиться завдання кожному виконавцеві. За виконанням встановлюється контроль. Одночасно з прийняттям рішення розробляються методи його реалізації. Менеджер несе моральну і матеріальну відповідальність за ухвалене рішення. Це спонукає його підходити до прийняття рішення творчо, аналізувати варіанти з погляду їх виконання в ситуації, що склалася.

Аналіз інформації щодо стану внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства і прийняття на її основі управлінських рішень є технологією менеджменту. Ієрархічність в системі управління дозволяє делегувати повноваження, а отже, і передавати відповідальність на нижні рівні управління.

4. Менеджмент – це орган або апарат управління. Дійсно, апарат управління є складовою частиною будь-якої організації і асоціюється з поняттям “менеджмент”. Без апарату управління організація як цілісне утворення не може існувати і працювати ефективно. Апарат управління має свою ієрархію, яка знаходить конкретне відображення у структурі управління тим або іншим підприємством.

5. Менеджмент – це категорія людей. Управління фірмами у організаційному відношенні здійснюється на трьох рівнях, до яких також застосовується термін “менеджмент”: top management – вище керівництво, middle management – середня ланка управління, sole management – низова ланка управління. Менеджери – це особлива категорія людей, яка розробляє і реалізовує управлінські рішення. Професійні менеджери – це фахівці, які знають теоретичні основи науки управління і мають практичні навички управління тим або іншим об’єктом.

6. Менеджмент – це наука і мистецтво управління. Менеджмент як наука – галузь людських знань, що дозволяють здійснювати функцію управління. Він складає теоретичну базу практики управління, забезпечує практичну діяльність з впровадження наукових рекомендацій. Наука запропонувала методологію управління шляхом аналізу змісту роботи і визначення її основних компонентів. Складова наукового управління – необхідність систематичного стимулювання працівників з метою підвищення їх зацікавленості в збільшенні продуктивності праці. Сьогодні менеджмент можна розглядати як науку, що стрімко розвивається.

Разом з тим широко поширеною і обґрунтованою можна вважати думку про те, що менеджмент – це мистецтво. Управління різними видами ресурсів – трудовими, матеріальними, фінансовими, інформаційними тощо – вимагає особистісних здібностей і не аби якого таланту. Багато що з того, що менеджер знає про управління окремою людиною або групою, винесено ним з власного досвіду роботи або з досвіду інших осіб, які займаються управлінською діяльністю.

1. Функція (вид діяльності)			2. Організація управління підприємством
3. Процес розробки і прийняття управлінських рішень	менеджмент			6. Наука і мистецтво
4. Орган або апарат управління			5. Категорія людей (керівний персонал – менеджери)

Рис. 1. Зміст менеджменту

Підбиваючи підсумок сказаному, можна дати таке визначення менеджменту:

1) менеджмент – це професійно здійснюване управління будь-якою господарською діяльністю підприємства в ринкових умовах, спрямоване на підвищення ефективності діяльності шляхом раціонального використання ресурсів; 2) менеджмент – це особливий тип системи управління, можливий лише в умовах ринкової економіки, оскільки лише в цих умовах є свобода підприємницької діяльності, яка дозволяє менеджерам, використовуючи сучасні методи і принципи управління, передовий зарубіжний досвід, добиватися конкурентоздатності продукції і послуг фірми і ефективності її діяльності.

2. Управлінська праця як складова управлінської діяльності

Управлінська праця в туризмі не створює матеріальних благ, але є невід’ємною частиною сукупної робочої праці і в цьому відношенні вона виступає як праця продуктивна. Поняття управлінської праці певною мірою пов’язане з поняттям управління як об’єкту або сфери його застосування. Якщо вважати, що будь-яка праця проявляється в двох формах – фізичній і розумовій, то управлінська праця – один з різновидів розумової праці.

Управлінська праця відокремилась у особливу категорію суспільної праці з подальшою диференціацією за видами і підвидами робіт і ґрунтується на розумінні управління як виду професійної діяльності, що властива будь-якій спільній праці. Якщо в одному загальному процесі праці бере участь група осіб, то обов’язково виникає необхідність координації їх трудових зусиль.

Управлінська праця – вид суспільної праці, основне завдання якої – забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Це планомірна діяльність працівників адміністративно-управлінського персоналу, спрямована на організацію, регулювання, мотивацію і контроль за роботою співробітників організації. Зміст управлінської праці залежить від його об’єкту і визначається структурою виробничих процесів, прийомами праці, її технічним оснащенням, а також взаєминами, які виникають під час виконання управлінських функцій.

Управлінська праця має свої специфічні особливості:

1. Інформаційний характер безпосереднього предмету і продукту цієї праці, обумовлений принциповою відмінністю трудового процесу за його змістом і результатами від інших видів праці. Результати праці персоналу управління оцінюються не за кількістю виданих розпоряджень і підготовлених документів, а за їх впливом на діяльність колективу підприємства.

2. Управлінська праця бере участь у створенні матеріальних благ не безпосередньо, а через працю інших осіб.

3. Предметом управлінської праці виступають управлінський процес і люди, що беруть участь в ньому

4. Результатом управлінської праці є управлінські рішення.

5. Засоби цього виду праці – організаційна і обчислювальна техніка.

6. Це праця розумова, тому пряме вимірювання її продуктивності можливе лише стосовно технічних виконавців і частково фахівців.

Управлінська праця є відносно самостійною сферою діяльності з певними організаційними формами, що утворює в сукупності автономну систему управління організацією. Від рівня управлінської праці залежить не лише використання поверхневих, але і глибинних (стратегічних) резервів організації.

Головна особливість цього виду трудової діяльності в тому, що завдання розвитку і вдосконалення організації керівник вирішує в організаційному аспекті, впливаючи на людей, які повинні вирішувати такі завдання. Саме ці обставини вимагають від людини, яка займається цією специфічною діяльністю, творчого підходу до неї. Якість рішень, що приймаються менеджерами, залежить не лише від їх знань і кваліфікації, але і від особових якостей, практичного досвіду, інтуїції і здорового глузду.

		інформація щодо стану зовнішнього середовища		орієнтація на зовнішнє середовище
Управлінці		аналізуючи інформацію, готують варіанти рішень, приймають рішення, вивчають технічні засоби управління	з метою	створення умов для ефективної роботи організації		для досягнення
						мети організації
				координації зусиль людей і використання ресурсів
	інформація щодо стану внутрішнього середовища організації		інформація щодо сильних і слабких сторін організації
				вивчення внутрішнього середовища організації

Рис. 2. Процес управлінської праці в організації

3. Особливості організації управлінської праці

Раціональна організація управлінської праці передбачає створення таких умов, за яких кінцева мета управління досягається з найменшими витратами праці. Вона спрямована на використання в процесі праці останніх досягнень науки і техніки менеджменту, а також передового управлінського досвіду.

У основі раціональної організації управлінської праці лежать певні принципи:

• комплексність – організації управлінської праці повинна здійснюватись всебічно – з урахуванням всіх аспектів управлінської діяльності (повнота розгляду об’єкту за всіма напрямами);

• системність – передбачає узгодження всіх напрямів, усунення суперечностей, внаслідок чого створюється така система організації праці, в межах якої всі її складові частини взаємно узгоджені і діють на користь ефективного функціонування всього підприємства;

• регламентація – це встановлення і суворе дотримання певних правил, положень, вказівок, інструкцій та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. Визначається коло проблем, які підлягають жорсткій регламентації, і визначаються питання, для яких потрібні рекомендації;

• спеціалізація – це закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з подальшою повною відповідальністю за кінцеві результати діяльності в процесі управління;

• стабільність – трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності свого складу, функцій і вирішуваних завдань;

• цілеспрямована творчість – забезпеченні творчого підходу під час проектування і впровадження передових прийомів праці, максимального використання творчого потенціалу управлінських працівників у їх повсякденній діяльності.

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні способи загального підходу до організації управлінської праці.

Однією з особливостей організації управлінської праці є її розподіл – це об’єктивний процес відособлення окремих його видів у самостійні сфери трудової діяльності різних груп управлінських працівників. Загалом, це спеціалізація працівників на виконанні окремих видів робіт.

Коли загальне завдання організації розділене між її членами таким чином, що кожна людина виконує свою особливу роль, то в подальшому люди стають професіоналами у своїй справі, а це підвищує ефективність їх праці. Провідний елемент процесу такої організації праці – департаменталізація.

Департаменталізація – процес розподілу різних видів діяльності і ресурсів у логічні виробничі одиниці для виконання певних організаційних завдань.

У зв’язку з цим визначають такі напрямки департаменталізації.

Функціональна департаменталізація – це процес розділення на групи видів діяльності та ресурсів всередині фірми таким чином, щоб службовці, виконуючі однакові або схожі види діяльності, були об’єднані у один відділ. У туристській фірмі це можуть бути відділи реклами і інформації, фінансовий, збуту (реалізації путівок) тощо.

Функціональна департаменталізація є найбільш загальноприйнятим підходом для розподілу видів діяльності та ресурсів за групами. Це особливо широко поширено серед дрібних організацій. Основні переваги функціональної департаменталізації:

• зосередження на одній функціональній області стимулює становлення службовців як фахівців у своїй справі;

• спостереження і координація спрощуються, оскільки менеджерові необхідно пам’ятати і інтегрувати лише вузьке коло функціональних видів майстерності.

В той же час функціональна департаменталізація має і деякі недоліки:

• службовці випускають з виду цілі організації, адже концентрують увагу лише на своєму відділі і своїй спеціалізації;

• термін для прийняття загальних рішень збільшується внаслідок необхідності ухвалення рішень в кожній функціональній області;

• виникають конфлікти між вузькими фахівцями різних функціональних відділів;

• можуть виникнути “проблемні місця” під час переходу роботи від одного відділу до іншого.

Департаменталізація за продуктом – процес розділення за групами видів діяльності та ресурсів залежно від типів продукції, яку продає компанія. Стосовно туризму це може бути, наприклад, лижний тур або оригінальна екскурсійна програма тощо.

Департаменталізація за продуктом має низку переваг. Продукція стає центральним елементом, стосовно якого можуть координуватися всі завдання фірми. Рішення ухвалюються швидше і ефективніше, ніж у функціонально-організаційній компанії; обов’язки і продуктивність кожної людини чітко визначені. Найважливіше – департаменталізація за продуктом найбільш відповідає динамічному оточенню, оскільки підтримує гнучкість фірми і сприяє швидкому реагуванню на зміну умов.

Але департаменталізація за продуктом має і свої недоліки. Відділи зосереджуються лише на своєму виді продукції і погано орієнтуються у проблемах всієї організації. Страждає узгодженість дій серед підрозділів, внаслідок того, що кожен відділ діє самостійно.

Департаменталізація за споживачами – процес організації різних видів діяльності та ресурсів таким чином, щоб кожен відділ міг уважно реагувати на різні потреби специфічних споживчих груп. Наприклад, серед туристів це любителі спокійного відпочинку, любителі спортивного відпочинку, любителі пригод тощо.

Успіх департаменталізації за споживачами залежить від здатності організації визначити особливі категорії споживачів і досліджувати їх специфічні потреби. Особлива перевага такого розподілу праці в тому, що це дозволяє фахівцям бути дуже уважними до потреб особливих споживчих груп. Часто це дає організації переваги у передбаченні нових потреб клієнтів і дозволяє реагувати на них краще і швидше, що важливо в умовах конкуренції.

Департаменталізація за географічним положенням – це процес розділення за групами видів діяльності та ресурсів залежно від особливостей місця розташування фірми. Департаменталізація за географічним положенням застосовується в тому випадку, коли операції або ринки фірми достатньо поширені. У туризмі такий розподіл праці дуже поширений, оскільки багато туристських фірм пропонують свої послуги в одному або декількох туристських регіонах: на Кіпрі, в Чехії, Франції тощо.

Головна перевага департаменталізації за географічним положенням в тому, що вона сприяє кращому пристосуванню організації до потре особливих споживачів і особливостям різних регіонів. Недолік такого розподілу праці полягає в тому, що контроль за відділами організації і узгодження їх роботи ускладнені та вимагають збільшення адміністративного штату.

Для туризму характерна і департаменталізація за часом, тобто трудові процеси плануються і організовуються в певні періоди часу. Оскільки туризм має сезонний характер, то цей аспект розподілу праці потрібно враховувати.

4. Менеджер: його місце і роль у організації

Завдання і функції менеджменту здійснюються через діяльність менеджерів.

Менеджер – це фахівець, який професійно займається управлінською діяльністю в конкретній області функціонування фірми (в даному випадку екскурсійною або методичною).

У екскурсійній фірмі (або у екскурсійно-методичному відділі турфірми) управлінська праця має низку особливостей.

Специфіка вирішуваних завдань передбачає переважно розумовий, творчий характер управлінської праці. Менеджери роблять людські, фінансові, фізичні ресурси максимально продуктивними. У них особливий предмет праці – інформація, яка допомагає їм приймати рішення, необхідні для функцій управління. Тому знаряддями праці менеджерів виступають, передусім, засоби роботи з інформацією. Результат же їх діяльності оцінюється досягненням поставлених цілей.

Менеджер визначає завдання в кожній групі цілей і вирішує, що і як повинно бути зроблено, щоб досягти цих цілей. Повідомляючи про них персонал, він робить їх досяжними.

Менеджер аналізує види діяльності та рішення, необхідні для виконання цілей; об’єднує процеси і завдання в організаційну структуру; добирає людей для управління цими процесами і для вирішення поставлених завдань; визначає критерії показників діяльності (якість, кількість праці). Менеджер аналізує, оцінює результати і повідомляє про них керівництво, підлеглих і колег; підтримує мотивацію і комунікацію. Він комплектує команду з людей, відповідальних за певні ділянки діяльності. Менеджер підтримує постійну комунікацію зі своїми підлеглими, колегами і керівництвом, сприяє кар’єрному росту людей.

Специфіка екскурсійної діяльності як об’єкту управління зумовлює характер праці менеджерів і вимоги до них. Праця менеджера носить творчий характер, вимагає різнобічних знань, передбачає схильність до аналітичної діяльності.

Характер діяльності конкретного менеджера визначається змістом делегованих йому повноважень в ухваленні управлінських рішень. Цей зміст встановлюється відповідно до прийнятої у фірмі системи розподілу праці і спеціалізації управлінських кадрів.