Лекція 8. Імунітет і імунопатологія. Імунологічна недостатність. Імунопатологія СНІДу
План
1.Поняття імунопатології та їх загальних патогенетичних ланцюгів.
2.Характеристика первинного і вторинного імунодефіциту.
3.Імунологічні порушення при СНІДі.
Основні поняття: імунопатологія, гіпер- та гіпофункція імунної системи, імунодефіцит.
1. Поняття імунопатології та їх загальних патогенетичних ланцюгів
Імунна система є однією із систем організму та її функціонування як і будь-якої іншої системи може порушуватися.
Ці порушення можуть супроводжуватися гіперфункцією імунної системи, тобто її підвищеною активністю, або гіпофункцією -- зниженою активністю. Відхилення від адаптивної гомеостатичної функції імунної системи призводить до патології, стосовно імунної системи -- імунопатології.
До імунопатології відносять такі групи порушень функцій імунної системи:
1.Порушення, коли залучення імунних механізмів призводить до порушення тканин і органів. При цьому, як правило, спостерігається викривлено підвищена функція імунної системи. В цю групу входять порушення по типу алергії і аутоалергії (аутоімунітет).
2.Порушення механізмів імунітету -- імунодефіцити по відновленню антигенструктурного гомеостазу (первинні та вторинні), імуннопроліферативні процеси (лімфолейкози, мієломна хвороба та інші), пухлинні процеси. В цій групі патології проявляється понижена функція імунної системи.
Алергія та аутоімунітет (аутоалергія) дуже близькі патологічні реакції по імунопатологічному механізму розвитку: в основі кожного з них лежить порушення регуляції імунітету, що призводить до гіперактивності і завершуються пошкодженням тканин. Відмінність полягає у тому, що при алергії пошкодження, які викликають імунні реакції, виникають у відповідь на екзогенні антигени (алергени). При аутоімунітеті пошкоджуючі імунні реакції розвиваються на структури власних тканин (аутоантигени).
Загальні патогенетичні ланки для більшості імунопатологічних реакцій:
1.Спадкова схильність, пов'язана з природженою особливістю імунного статусу: клітинного і гуморального. Виявлені асоціації між фенотипом антигенів HLA системи і рядом алергічних і аутоімунних захворювань.
2.На фоні спадкової схильності спостерігаються латентні або хронічні вірусні інфекції. Інфекції та інтоксикації в свою чергу призводять до пошкодження регуляторної ланки імунітету Тх1 і Тх2.
3.На фоні пошкодження регуляції імунітету розвиваються алергічні захворювання; відбувається зрив толерантності до аутоантигенів, що призводить до формування аутоімунних захворювань і станів.
2. Характеристика первинного і вторинного імунодефіциту
Імунодефіцити -- зміни в системі імунітету в результаті порушення етапів проліферації і диференціювання імунокомпетентних клітин, а також у результаті різкої та надлишкової їх втрати.
Розрізняють первинні (вродженні) і вторинні (набуті) імунодефіцити. Первинний імунодефіцит -- генетично детерміновані зміни в системіімунітету, пов'язані з генетичним блоком.
Залежно від періоду онтогенезу імунокомпетентних клітин розрізняють чотири рівня генетичних блоків імунітету:
I рівень -- порушення диференціювання стовбурової лімфатичної клітини в пре-Т- і пре-В-лімфоцити.
II рівень -- блокада онтогенезу лімфоцитів. Вона розвивається у випадку вродженого недорозвинення центральних органів імунітету: тимусу і кістковиго мозку. Другий рівень може також розвиватися внаслідок втрати здатності пре-Т-або пре-В-лімфоцитів мігрувати в центральні органи.
III рівень -- порушення диференціювання окремих субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів у центральних органах в ході АГ-незалежного диференціювання.
IV рівень -- порушення розвитку лімфоцитів у ході АГ-залежного диференціювання в периферичних лімфоїдних органах.
Первинніімунодефіцитивсилунизькоїчастотивпопуляціїобумовленіїхрецисивнимигенами, доситьрідкіснізахворювання. Більшістьвипадківнедостатностіімунітетувторинні. Вторинніімунодефіцити -- порушеннявсистеміімунітету, якірозвиваютьсявходірізноманітнихзахворюваньабонегативноговпливуфакторівоточуючогосередовища.
Найчастіше вторинні імунодефіцити розвиваються на фоні хронічних інфекцій (вірусної, бактеріальної), інвазій (паразитичних еукаріот). Вони супроводжуються лімфопенією, неспецифічною активацією Т-супресорів, інгібіцією функцій Т-хелперів. Іонізуюча радіація, хронічні інтоксикації побутовими і промисловими шкідливими речовинами викликають альтерацію імунокомпетентних клітин, а також виснажує фізіологічну регенерацію лімфатичної системи. Такий же ефект викликають негативні емоції, важка виснажлива праця, нераціональне харчування, виснаження (ефект Хейфлікта).
Клініка вторинних імунодефіцитів подібна з первинними імунодефіцитами. Вона залежить від глибини порушення клітинної чи гуморальної ланки імунітету і їх комбінації. Є також спадкова схильність до вторинних імунодефіцитів.
СНІД один з прикладів вторинного імунодефіциту. Цей синдром був вперше описаний в 1981 р. в США. Збудник СНІДу виділений в 1983 р. Він відноситься до групи РНК-вмісних ретровірусів, його позначають як НІV-вірус імунодефіциту, ВІЛ. Відомо чотири серологічні різновиди ВІЛ: 1, 2, 3, 4.
Вірусний геном містить 6 основних генів. Один з них контролює синтез 2 глікопротеїнів оболонки =110 і =41. Перший з цих глікопротеїнів відповідає за зв'язок із СD4-лімфоцитами. Другий ген контролює синтез ферменту -- зворотної транскриптази (ревертази). За допомогою цього ферменту по матриці вірусної РНК синтезуються його ДНК-копія, яка вбудовується в геном хазяїна і далі рекрутує білок-синтезуючу систему клітини хазяїна на синтез вірусних частин. Виявлений також ген, продукт якого відіграє певну роль при зараженні клітин, які не несуть СD4-структури (В-лімфоцити, макрофаги). Перш за все, вірус пошкоджує СD4+-лімфоцити -- це Т-хелпери (індуктори). Причому СD4-лімфоцити слугують рецептором для ВІЛ.
3. Імунологічні порушення при СНІДі
Імунологічні симптоми перш за все пов'язані зі зниженням СD4 клітин -- Т-хелперів. Якщо на початку захворювання при лімфаденопатії, це зниження виражене помірно, то при маніфестній картині СНІДу дефіцит Т-хелперів дуже різкий. Кількість СD8 зазвичай збільшена. Їх рівень звичайно знижується лише в термінальній стадії.
Знижується кількість і активність НК. Реакція лімфоцитів у культурі та шкіряних пробах на мітогени різко знижується.
В-лімфоцити. Їх кількість залишається в нормі, а функціональна активність навіть зростає внаслідок опортуністичних інфекцій, а також поліклональної активації В-лімфоцитів антигенами ВІЛ. Наслідком поліклональної активації В-лімфоцитів є гіпергамаглобулінемія. Але антитіла не відіграють віруснейтралізуючої ролі, так як проти ВІЛ діє в основному клітинний імунітет, а він пригнічений.
Пригнічується продукція γ-інтерферону, ІЛ-2, ІЛ-1, тимічних гормонів. Про порушення імунорегуляції, як прояв аутоімунітету, свідчить поява антитіл проти лімфоцитів, тромбоцитів, ДНК.
Біологічні аспекти лікування і профілактики СНІДу.
Методи ефективної етіопатогенетичної терапії ще не розроблені. Розрізняють наступні сучасні підходи до лікування:
-лікування і запобігання вторинних інфекцій;
-вплив на ВІЛ-інфекцію;
-відновлення імунологічної компетенції.
Перспективними є препарати-інгібітори зворотної транскриптази: сурамін, дидезоксиазидотиамін, рибавірін.
В даний час ефективними в боротьбі з СНІДом є профілактичні міри:
-контроль за групами ризику, донорами крові;
-контроль за інвазійними маніпуляціями в лікувальних закладах, лазнях, перукарнях;
-раннє виявлення носіїв і хворих за допомогою профілактичних досліджень -- виявлення антитіл;
-перспективним профілактичним заходом стане вакцинація СНІДу.
Контрольні питання:
1. Охарактеризувати загальну причину імунопатології -- спадкову схильність.
2.Встановити подібність і відмінність генетичної основи імунодефіцитів.
3.Яка алельна взаємодія генів є найбільш поширеною при вроджених імунодефіцитах?
4.Встановити основну патогенетичну ланку спадкових імунодефіцитів.
5.Назвіть основну імунопатогенетичну ланку при СНІДі.
6.Які етіотропні підходи розробляються для лікування СНІДу.
Література
Основна:
1.Імунологія : Підручник / А. Ю. Вершигора, Є. У. Пастер, Д. В. Колибо та ін.; Передм. С. Комісаренка ; за заг. ред. Є. У. Пастера. -- К. : Вища шк., 2005. -- 599 с.
2.Ройт А. Иммунология. Пер. с англ. / Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. -- М. : Мир, 2000. -- 592 с.
3.Скок М. В. Основи імунології : Курс лекцій / М. В. Скок. -- К. : Фітосоціоцентр, 2002. -- 152 с.
4.Дранник Г. Н. Клиническая иммунология и алергология : пособие для студентов, врачей-интернов, иммунологов, аллергологов, врачей лечебного профиля всех специальностей; 4-е изд., доп. / Г. Н. Дранник -- К. : 2010. -- 522 с.
Додаткова:
1.Ярилин А. А. Основы иммунологии : учебник / А. А. Ярилин. -- М. : Медицина, 1999. -- 608 с.
2.Якобисяк М. Імунологія / Якобисяк М. -- Вінниця : НОВА КНИГА, 2004. -- 672 с.
3.Хаитов Р. М. Иммунология : учебник / Хаитов Р. М., Игнатьева Г. А., Сидорович И. Г. -- М. : Медицина, 2000. -- 432 с.
4.Сапин М. Р. Иммунная система человека / Сапин М. Р., Этинген Л. Е. -- М. : Медицина, 1996. -- 304 с.
5.Імунологія: навчально-методичний посібник до лабораторних занять для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Біологія» / Фролов О. К., Копійка В. В., Федотов Є. Р., Литвиненко Р. О. - Запоріжжя: ЗНУ, 2014. - 83 с.