Адаптивне фізичне ви ...

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 3% населення планети вважається особами з обмеженими фізичними можливостями. Екологічні катастрофи, війни, криміногенне становище, обтяжена спадковість, захворювання, травми, каліцтва, отримані на виробництві, в побуті, на транспорті, під час бойових дій щорічно збільшують кількість осіб з інвалідністю приблизно на 200 тисяч.

Очевидним фактом є постійне зростання чисельності осіб з інвалідністю. За кількісним складом ця соціальна група стає все більш представницькою в загальному складі населення. На сьогодні у світі нараховується понад 450 мільйонів осіб, які мають обмежені фізичні та інтелектуальні можливості. За статистикою щорічно ушкодження отримують 20 мільйонів людей.

За останній час в суспільстві приділяється особлива увага процесу поступової зміни ставлення до цієї категорії людей. Відбувається зміщення акценту до усвідомлення необхідності використання і збільшення наявного потенціалу для максимального розвитку індивідуальних здібностей цих людей.

 Швидкими темпами розвивається також понятійний апарат з проблем інвалідності. Для фахівців фізичного виховання і спорту володіння спеціальної термінологією системи адаптивного фізичного виховання є актуальною задачею. Сучасне АФВ в Україні має юридичне забезпечення і належить до державної системи реабілітації осіб з інвалідністю. 

Адаптивне фізичне виховання (АФВ) – це наука, що вивчає різні аспекти фізичного виховання людей, які втратили на тривалий час або назавжди будь-які функції організму, в тому числі рухові.

У    світовій спільноті Україна вигідно відрізняється передовою правовою базою, що гарантує державну підтримку та забезпечення фізичного виховання і спорту осіб з інвалідністю. Державна політика України відносно людей з фізичними обмеженнями базується на принципах гуманності, заборони дискримінації, державних гарантій реалізації їхніх прав (у тому числі пільгових); створення необхідних умов для активної життєдіяльності (враховуючи особливі потреби, доступність до об’єктів соціальної інфраструктури); адресності реабілітаційних заходів; обов’язковості для державних структур фінансування заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту і реабілітації недієздатних громадян. Права осіб з інвалідністю визначені законом України «Про основи соціального захисту осіб з інвалідністю».

Особа з інвалідністю, за визначенням чинного вітчизняного законодавства, – це особа зі стійким порушенням функцій організму, котре є наслідком захворювання, травм або вроджених дефектів, засвідчених в установленому порядку органами охорони здоров’я, що обмежує її можливості та викликає потребу у соціальній допомозі і захисті.

Сьогодні у більшості розвинутих країн відмовилися від застосування слова інвалід у зв’язку з його некоректністю. Замість цього використовують такі визначення, як недієздатні особи, люди з фізичними вадами, особи з функціональними обмеженнями, з особливими потребами, аномальні особистості.

Інвалідність – повна або часткова втрата внаслідок захворювання, травм або вроджених дефектів здатності до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролю власної поведінки, навчання і заняття трудовою діяльністю, тобто стійке порушення (зниження або втрата) загальної або професійної працездатності.

Це поняття є одночасно медичним, соціальним і        юридичним, оскільки пов’язане зі станом здоров’я людини та її трудовою діяльністю. Інвалідність визначається медико-соціальною експертизою в результаті обстеження органами охорони здоров’я осіб, які частково або повністю втратили здоров’я. Ці люди відповідно до законодавства мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку. При цьому встановлюється група інвалідності в залежності від ступеня порушення функцій.

Соціальний захист осіб з інвалідністю – система правових, економічних і соціально-побутових заходів, спрямованих на забезпечення потреб людей з обмеженими фізичними можливостями у відновленні здоров’я, матеріальній підтримці, посильній професійній та громадській діяльності, реалізації прав і свобод на рівні з усіма громадянами.

Реабілітація осіб з інвалідністю – система медичних, професійних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму людей з обмеженими фізичними можливостями, компенсацію цих обмежень, соціально-професійну адаптацію та інтеграцію до суспільства.

Адаптивна рухова реабілітація – спрямована на відновлення   у   людей   з   обмеженими   фізичними можливостями  тимчасово  втрачених  або  порушених функцій (крім втрачених або порушених на тривалий час у  зв’язку  з  основним  захворюванням  –  причиною інвалідності)  після  перенесених  травм,  фізичних  і психічних напружень,  які виникли  у процесі активної діяльності  або  в  результаті  життєвих  обставин.  

Адаптивна рухова реабілітація (АРР) реалізується з метою формування у людини адекватних психомоторних реакцій на те чи інше захворювання, орієнтації на використання екологічно виправданих засобів, які стимулювали би швидку нормалізацію функцій, а також формування вмінь і навичок самостійно застосовувати відповідні комплекси вправ, прийоми самомасажу, загартовуючи процедури, фізіотерапевтичні методи та ін.

Адаптивне фізична рекреація (АФР) – відрізняється від рухової реабілітації наявністю значного обсягу спортивних ігор і рекреаційних заходів, залученням значної кількості учасників, що підвищує соціально-комунікативну роль у процесі пристосування до повноцінного життя.

Індивідуальна програм реабілітації й адаптації осіб з інвалідністюа – комплекс оптимальних для конкретної людини видів, форм, об’єктів, термінів та порядку проведення реабілітаційних заходів.

Дефектологія – система наук, що вивчає психофізичні особливості розвитку осіб з фізичними та ментальними вадами, закономірності їх виховання і навчання. Дефектологія поєднує ряд специфічних напрямів: олігофренопедагогіку, логопедію, сурдопедагогіку, тифлосурдопедагогіку.

Олігофренопедагогіка – розвиває ментальні здібності розумово відсталих осіб.

Тифлопедагогіка – педагогіка незрячих та тих, хто погано бачить.

Тифлосурдопедагогіка – педагогіка сліпоглухонімих людей.

Логопедія – корекція вербальних (мовних) порушень.

Адаптивна фізична культура – соціальний феномен, головною метою якого є соціалізація людей з обмеженими фізичними можливостями, а також їх лікування за допомогою фізичних вправ

Адаптивна фізична рекреація – активізація, підтримка й відновлення фізичного потенціалу у осіб з вадами здоров’я.

Інваспорт (спорт осіб з інвалідністю або адаптивний спорт) – має на меті формування у людей з вадами здоров’я високої спортивної майстерності, і досягнень ними найвищих результатів у різних видах змагальної діяльності людей, котрі мають аналогічні проблеми зі здоров’ям.

Інваспорт має три напрями: параолімпійський рух, Спеціальну олімпіаду, Всесвітні ігри глухих („Тихі ігри”, або «Дефолімпійські ігри»).