Адаптивне фізичне ви ...

 

 

Лекція 2. Предмет та завдання адаптивного фізичного виховання

 

Мета, завдання адаптивного фізичного виховання

 

Мета АФВ адаптувати людей, які мають функціональні обмеження, до фізичних і соціальних умов навколишнього середовища.

 

Загальні, незалежні від нозології, завдання АФВ:

 

мобілізація духовних сил, формування свідомого ставлення до реальності і власних можливостей у самореалізації;

оптимізація функціонального стану організму, підвищення рівня здоров'я;

профілактика захворювань і ускладнень внаслідок підвищення рівня неспецифічних і специфічних факторів захисту;

формування позитивних компенсацій та ліквідація негативних;

ефективний розвиток локомоторно-статичних функцій організму;

формування життєво необхідних знань, умінь і навичок збереження й підтримання організму в активному функціональному стані, подолання фізичних і психічних перевантажень;

гармонійний фізичний розвиток;

формування вмінь і навичок аналізу та реалізації фізичної діяльності.

 

Специфічні завдання безпосередньо залежать від нозології та обумовлених нею функціональних, в тому числі рухових, порушень. У більшості випадків вони пов'язані з проблемами взаємодії людини з навколишнім середовищем:

 

визначення характерних особливостей розвитку і функціонування організму, пов'язаного з дефектом тієї або іншої функціональної системи;

визначення сутності спеціальної організації процесу виховання і навчання при окремих нозологіях;

розробка принципів і методів подолання наслідків дефекту, шляхів і способів підготовки аномальної дитини до життєвих ситуацій;

встановлення взаємозв'язку між вихованням аномальної дитини в умовах сім'ї і спеціально організованого процесу;

розкриття змісту, засобів, методів і організаційних форм виховання і навчання відповідно кожному типу спеціальної установи.

 

Шляхи підвищення інтересу до занять:

 

звертання до актуальної на певний момент для учня проблеми;

зміна цільових установок, змісту завдань, сюжетів;

звертання до вмінь і навичок соціального значення;

застосування вмінь і навичок на практиці у життєвих ситуаціях.

 

Шляхи підвищення інтересу до виконання фізичних вправ:

 

зміна вихідних положень;

зміна темпу, інтенсивності навантажень;

зміна музичного супроводу, інвентарю, місця проведення занять;

залучення учнів до взаємодопомоги, самостійних занять;

проведення змагань;

нестандартні завдання, що сприяють ініціативі, сміливості.

 

Принципи адаптивного фізичного виховання

 

Принцип свідомості й активності спрямований на розвиток уміння орієнтуватися в навколишній дійсності. Викладач будує заняття таким чином, щоб учень міг засвоювати навчальний матеріал, правильно сприймаючи дійсність. З цією метою вчителі повинні відповідати потребам та інтересам учня, бути ясними і зрозумілими для нього. В постановці ін-дивідуальних завдань учителю значною мірою може допомогти досвід педа-гогіки Монтессорі, в основі якої лежить спостереження.

Принцип індивідуалізації. Вчитель звертає увагу на вік, стать, особливості стану здоров'я, фізичного розвитку, темперамент, особистісні й характерологічні якості учня, його установки, цінності та інтереси, наявність  якість попередньої фізичної підготовки. Окрім того, вчителю необхідно також знати загальні закономірності патологічного процесу, який має місце в учня; орієнтуватися у пов'язаних із цим захворюванням змінах у руховій активності; добре розбиратися не тільки у фізичному, але й психічному потенціалі свого підопічного (в тому числі знати його реакцію на самий стан інвалідності); враховувати протипоказання, пов'язані з ризиком погіршення стану здоров'я, і конкретні індивідуальні заходи безпеки.

 

Принцип доступності полягає в тому, що усі засоби, які використовуються в АФВ, повинні бути адекватними рівням фізичного навантаження, психомоторного розвитку, стану здоров'я, функціонального стану рухового апарату, попереднього рухового досвіду і фізичної підготовленості.

Значною мірою доступність забезпечується на рівні формування кінестетичного образу за рахунок адекватного уявлення про дію і вибору відповідних засобів. Для цього бажано впливати на найбільше число сенсорних систем учня, його емоційну сферу, котрі можуть бути порушені залежно від нозології, тобто дотримуватися принципу наочності.

 

Принцип послідовності вивчення вправ безпосередньо пов'язаний із принципом доступності. Це правило значно підвищує ефективність засвоєння нових фізичних вправ. Бажано як можна активніше використовувати позитивне перенесення рухових навичок. Це відбувається  тих випадках, коли у структурі та змісті вправ (у їхній головній фазі) є велика подібність. Принцип знаходить своє відображення в широкому застосуванні підвідних й імітаційних вправ. Відмічається, що перенесення навичок в осіб з інвалідністю найефективніше на початкових етапах навчання, коли рухи виконуються у більш примітивних варіантах та під посиленим контролем свідомості. Не слід забувати і про негативне перенесення, коли раніше засвоєна рухова дія перешкоджає правильному виконанню фізичної вправи, що вивчається.

 

Принцип диференційно-інтегральних оптимумів втілюється у застосуванні оптимальних локальних та інтегральних фізичних навантажень. Якісні зміни в організмі людини, досягнуті шляхом оптимальної дії локальних фізичних навантажень різного змісту, є основою для створення резервних можливостей лімітованих систем при формуванні фонду життєво важливих рухових умінь і навичок. Розвитком основних рухових якостей створюються функціональні резерви організму.

Із цією метою дозовано й індивідуально збільшують обсяг та інтенсивність тренувального заняття. Збільшення параметрів навантаження повинне підпорядковуватися наступному правилу: обсяг та інтенсивність навантаження зберігаються до тих пір, поки не відбудеться стабілізація ЧСС. Потім збільшують інтенсивність навантаження й організм пристосовується до нових умов рухової діяльності. Вважається, що стабільність одного з параметрів навантаження при варіюванні другого дозволяє системам організму ефективніше засвоювати кількісно-якісні форми тренувальних дій.

 

Принцип систематичності випливає з принципів послідовності й диференційно-інтегральних оптимумів і базується на закономірностях умовно-рефлекторної діяльності. Послідовність основних вправ повинна відповідати вирішенню конкретних завдань кожного з етапів рухової підготовки, підбір і повторюваність – закономірностям „перенесення” рухових навичок і фізичних якостей, а чергування навантажень і відпочинку – незмінному підвищенню функціональних можливостей організму учня.

 

Систематичність забезпечується дотриманням таких правил:

- завчасне встановлення послідовності вправ;

- оптимізація сумарного навантаження педагогічних факторів, які за-стосовуються (методів, засобів, форм фізичного виховання);

- додержання послідовності навчання фізичних вправ від головної, про-відної фази вправи, до другорядної, похідної фази;

-   періодичним поверненням до основної фази рухової дії.

 

Принцип чергування, або розсіяного м'язового навантаження важливий для попередження стомлення. Він передбачає таке поєднання засобів АФВ, при якому робота однієї групи м'язів, які здійснюють рух або реакцію пози, змінюється роботою іншої групи м'язів, що дає можливість здійснюватися відновлювальним процесам.

Принцип міцності зводиться до створення в учня повних і точних уявлень, сприйняттів і відчуттів рухів, що вивчаються, для вироблення міц-ної навички. Порушення сенсорного аналізу або оптимального співвідно-шення функції свідомості й автоматизмів, які мають місце в АФВ, призво-дить до ускладнень у формуванні рухових умінь і навичок. Принцип міцності допомагає реалізувати дотримування таких правил:

не переходити до вивчення нових вправ, ґрунтовно не засвоївши поточний матеріал;

включати до занять засвоєні вправи,  у нових поєднаннях і варіантах;

підвищувати інтенсивність і тривалість виконання засвоєних вправ.

Поряд із загальноприйнятими, існують і спеціальні принципи АФВ:

зв'язок знань, умінь з життям і практикою;

виховна й розвиваюча спрямованість;

всебічності, гармонійності змісту знань, умінь, звичок;

концентризм у навчанні.