Сучасні епідеміологі ...

1. ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС

1.1 Епідеміологія: предмет та завдання

Епідеміологія - це наука, яка вивчає епідемічний процес, закономірності поширення інфекційних хвороб, розробляє заходи попередження і зниження захворюваності та ліквідації окремих інфекцій.

Предметом епідеміології, на відміну від клінічної медицини, є не сама хвороба, а захворюваність населення на цю хворобу. Захворюваність відображає популяційний (надорганізмовий) рівень організації життя, а хвороба - організмовий, суборганізмовий рівень.

Популяція - це сукупність особин одного біологічного виду, яка відносно ізольована в своїй природній життєдіяльності від інших особин виду на певній території.

Епідеміологія - це загально-медична наука, вона вивчає причини та умови захворюваності населення шляхом аналізу особливостей та розподлу за територтією, серед різних груп населення у часі та використовує ці дані для розробки заходів профилактики захворювань.

Розділи епідеміології:

• Загальна епідеміологія
• Вчення про епідеміологічний процес
• Епідеміологічна діагностика
• Протиепідемічні заходи
• Організація протиепідемічної роботи
• Спеціальна епідеміологія

1.2 Вчення про епідеміологічний процес

Існує багато визначень епідемічного процесу, але їм, тою чи іншою мірою, притаманні деякі неточності.

• Епідемічний процес – це безперервний ланцюг зараження і пов’язаних між собою інфекційних станів людей (хворий, носій), які витікають один з одного (Л.В. Громашевський).
• Епідемічний процес – це ряд зв’язаних зараженням епідемічних осередків (І.І. Йолкін).
• Епідемічний процес – це виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань серед людей (В.Д. Бєляков).

Перше визначення не враховує передачу збудника від хворих тварин, коли людина не буває далі джерелом інфекції. Друге визначення не підходить для зоонозів. У визначенні В.Д. Бєлякова виділені прояви епідпроцесу, але не розкрита сутність, причини, умови.

Основою будь-якого епідемічного процесу є паразитарна система, яка є біоценотичною категорією. Її можна визначити так: це система, яка склалася в процесі еволюції, у якій взаємодіють популяція паразита із популяцією специфічного хазяїна і з тією частиною середовища, яка створює необхідні для існування умови.

Але популяція людей - категорія не тільки біологічна, але й і соціальна. Соціальні та природні умови безпосередньо залучаються у функціонування паразитарних систем і відіграють  регулювальну роль в епідемічному процесі.

1. Причини (чинники, умови) процесу
2. Механізми розвитку процесу
3. Прояви процесу

По аналогії з інфекційним процесом ці три аспекти відповідають етіології, патогенезу і клініці інфекційної хвороби. Біологічними чинниками епідемічного процесу є гетерогенна популяція збудника і популяція людини. Умови, які безпосередньо впливають на захворюваність населення, - соціальні та природні. Механізми розвитку епідемічного процесу пояснюють три загальноприйняті на даний час теорії:

1. Теорія механізму передачі (акад. Громашевського Л.В.);
2. Теорія природної осередковості (акад. Павловського Є.Н.);
3. Теорія саморегуляції паразитарних систем (акад. Бєлякова В.Д.).

Епідемічний процес проявляється захворюваністю, яка аналізується кількісно, а також в часі, за територією, за віковими групами населення, за статтю, у окремих етнічних групах.

Біологічний чинник епідеміологічного процесу –  це взаємовідносини популяцій паразита-збудника і хазяїна-людини, що склалися в процесі еволюції. З екологічних позицій збудники інфекційних хвороб (за середовищем перебування і джерелом інфекції) поділяють на 4 групи:

Збудники антропонозів:

1. Облігатні патогенні паразити людини (віруси гепатитів, шигели, сальмонела тифу).
2. Облігатні умовно патогенні паразити людини (протей, клебсієла, ентерококи).

Збудники зоонозів:

1. Облігатні паразити тварин, патогенні для тварин і людини (збудники сибірки, бруцельозу, лептоспірозу)
2. Факультативні паразити тварин умовно патогенні для людини (збудники ботулізму, правця).

Джерело інфекції –  це заражена людина або тварина, організм якої є природним середовищем перебування, розмноження і накопичення патогенних мікроорганізмів, звідки вони виділяються і можуть заразити інший організм (людину або тварину). 

При антропонозах джерелом інфекції є тільки людина. Збудники антропонозів адаптувалися до людського організму і стабільна циркуляція їх, а також біологічна стабільність виду паразита можливі лише у популяції людини. Епідемічний процес у данному випадку перебігає у вигляді ланцюга заражень від людини до людини. 

При зоонозах джерелом інфекції є тільки тварина. Епізоотичний процес представляє собою ланцюг зв’язаних зараженням інфекційних процесів у тварин, серед яких поряд з основним джерелом інфекції може бути і додаткове. Якщо збудник попадає до людини –  починається епідемічний процес, але частіше всього людина є біологічним «тупиком», передача збудника далі не відбувається (жовта гарячка, лептоспіроз, бруцельоз). 

Новою є група сапронозів, яку пропонують виділяти українські медики та вчені (Є.П. Ковальова) - це факультативні умовно-патогенні паразити тварин і людини, при яких резервуаром збудника є чинники природного середовища, неживої природи (ґрунт, вода). Існування збудника при цьому забезпечується як за рахунок сапрофітичного, так і паразитичного типу живлення. 

Роль біологічного чинника в епідемічному процесі підпорядкована регулюючому впливу соціальних, екологічних і природних умов, в яких розвивається епідемічний процес. Соціальні та природні умови лише сприяють або перешкоджають виникненню та розповсюдженню інфекційних захворювань, але самі по собі не можуть їх викликати без наявності біологічного чинника. Поліпшення санітарно-комунальних умов життя, збільшення можливостей для виявлення та ізоляції хворих, удосконалення щеплень, лікувально-профілактичної допомоги населенню призводять до зниження захворюваності. І навпаки, інтенсивний розвиток промисловості, транспорту, забруднення навколишнього середовища, збільшення чисельності і скупченості населення негативно впливають на здоров’я людини, сприяють підвищенню захворюваності.

Природні умови можуть сприяти розмноженню гризунів, переносників - комах, розповсюдженню і виживанню збудника як біологічного виду. Втручання людини в екологічно закріпленні біоценози призводять до порушення екологічної рівноваги, котра складалася тисячоліттями.

Біоценоз - це природне середовище перебування популяції збудника і господаря (ліс, ландшафт, водойми, тварини, птахи, комахи).

Механізми розвитку епідемічного процесу найкраще вивчені Л.В. Громашевським, який уклав закони епідеміології (теорія механізму передачі):

1. Джерелом збудника є заражений хворий (а іноді здоровий) організм людини або тварини.
2. Локалізація збудника інфекції в організмі та механізм передачі його представляють собою взаємозумовлені явища.
3. Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їй механізм передачі являють собою комплексну об’єктивну ознаку, котра може бути покладена в основу раціональної класифікації (кишкові інфекції, аерозольні, кров’яні, зовнішніх покривів).
4. Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій трьох таких первинних рушійних сил або ланок епідемічного ланцюга (на цьому законі базуються всі заходи профілактики):
1. джерело інфекції
2. здійснення механізму передачі збудника
3. сприйнятливість населення до цієї інфекції
5. Природні та соціальні явища зумовлюють кількісні та якісні зміни епідпроцесу шляхом впливу на його первинні рушійні сили, а тому вони є вторинними силами епідпроцесу.
6. Епідеміологія будь-якої інфекційної хвороби може змінюватись, якщо у соціальному житті суспільства виникають зміни, які спроможні впливати стимулююче або пригнічуючи.

Механізм передачі інфекції (збудника) - це еволюційна здатність збудника пересуватися від одного господаря до іншого. Шляхи передачі, фактори передачі - елементи зовнішнього середовища, які беруть участь у передачі збудника.

Теорія природної осередковості трансмісивних інфекційних хвороб акад. Павловського Є.Н. стосується зоонозів, зараження якими пов’язане з дикою природою. До них належать кліщовий весняно-літній енцефаліт, поворотний тиф, лейшманіоз, чума, кліщовий рикетсіоз (кліщовий висипний тиф Північної Азії), туляремія.

Природними осередками називають ділянки території географічних ландшафтів, де зберігаються умови для постійної циркуляції збудників і його переносників серед певних диких тварин, які є резервуаром збудника в природних умовах необмежено довгий час.

Поряд з “дикими” осередками прийнято виділяти синантропні осередки (циркуляція збудника серед синантропних тварин), а також антропургічні осередки, зроблені людиною (пасаж збудника серед домашніх тварин).

Для більшості збудників природно осередкових хвороб людина є випадковою ланкою у їх циркуляції. Зараження людей Павловський Є.Н. розглядав як наслідок наступних причин:

1. Переносники залишають свій первинний осередок і під час пересування активно нападають на людину (“чумні” блохи, кліщі)
2. Людина заражується від трупів заражених тварин (туляремія, чума, сибірська виразка).
3. Обставини соціального порядку - людина зв’язана з виробничою діяльністю в природних осередках, за родом занять попадає у осередок (геолог, лісоруб, будівельник), не має щеплень, не оберігається.

Теорія саморегуляції паразитарних систем акад. Бєлякова В.Д. базується на мінливості збудника, яка настає у різних фазах епідемічного процесу. Популяції, які не здатні до адаптивних змін під впливом антропогенних чинників, приречені на загибель. Зниження вірулентності збудника, зростання його стійкості до хіміотерапевтичних препаратів, до забруднення навколишнього середовища відображають прагнення паразитарної системи до саморегулювання, зменшення активності механізму передачі. Це забезпечує зберігання збудника у природі як виду, а іноді активізує епідемічний процес у нових умовах (грип і ГРЗ, стафілококова, стрептококова, менінгококова інфекція).

Основні принципи цієї теорії :

1. Наявність двох гетерогенних популяцій (паразита і господаря). Гетерогенність їх відображається у різній патогенності, вірулентності, антигенності збудників та у різній сприйнятливості населення до збудників, здатності вироблення імунітету у людини.
2. Їх динамічна взаємодія і мінливість під впливом один одного.
3. Зміна фаз епідемічного процесу (фазний розвиток епідемічного процесу) внаслідок мінливості збудника в популяції:
1. фаза резервації збудника;
2. фаза становлення епідемічного штаму;
3. фаза розповсюдження епідемічного штаму;
4. фаза становлення резервуарного штаму;
5. знову фаза резервації.
4. Регулююча роль соціальних і природних умов
   

Епідемічний процес проявляється інфекційною захворюваністю, яка характеризується різною інтенсивністю, а також нерівномірністю розподілу на території, в часі, серед різних груп населення.

Прояви епідпроцесу за інтенсивністю поділяються на:- спорадичну захворюваність (поодинокі випадки, низький рівень, при котрому відсутні зв’язки між випадками);

• спалах (короткочасний підйом захворюваності на обмеженій території, в окремих групах населення, коли випадки пов’язані однаковими факторами, механізмами і шляхами передачі);
• епідемію (захворюваність, яка перевищує спорадичний рівень або виникнення захворювань на території, де їх не було раніше);
• пандемію (розповсюдження захворювань на багато країн, континентів).

Прояви за територією:

• ендемія (захворюваність, яка постійно реєструється на певній території і зумовлена соціальними і природними умовами);
• екзотична захворюваність (ніколи не реєструвалась раніше на даній території);
• нозоареал (сама територія, на якій постійно реєструється певна інфекція). Нозоареал може бути локальним і регіональним, зональним, міжзональним.

Прояви в часі: розподіл на річну і багаторічну захворюваність.

У річній динаміці виділяють міжсезонну, міжепідемічну захворюваність і фонову, яка реєструється цілий рік, сезонні підйоми, коли відбувається активізація факторів ризику

У багаторічній динаміці захворюваності виділяють:

• тенденцію до росту або зниження захворюваності (основний напрямок змін інтенсивності епідемічного процесу), коли діють постійні рівномірні зміни активності факторів ризику. При цьому будують лінійні зображення на графіку;
• періодичність і циклічність - коли періодично відбуваються зміни активності факторів ризику (природний імунітет, зміна вірулентності збудника) ;
• неоднорідні зміни активності факторів ризику, коли відбуваються епізодичні підйоми захворюваності, спалахи.

Розподіл захворюваності в групах населення є неоднорідним і залежить від віку, професії, проведених заходів, умов праці тощо.