Історія фізичної кул ...

Проблеми та перспективи розвитку сучасного міжнародного спортивного та олімпійського рухів.

 

1. Розвиток неолімпійських видів спорту

Програми Олімпійських ігор, під якими розуміється комплекс видів спорту і видів змагань, затверджується МОК для кожних Ігор одночасно з обранням олімпійського міста, тобто за 6 років до початку Ігор.

На початку століття не було суворих принципів формування програм Олімпійських ігор. У зв'язку з цим до програми включалися види спорту мало поширені у світі, до яких залучалася дуже обмежена кількість учасників.

Однак поступово МОК виробив критерії для включення виду спорту і окремих дисциплін до програми Олімпійських ігор. Згідно з Олімпійською хартією до програми Ігор Олімпіади можуть бути включені тільки види спорту, поширені не менше аніж в 75 країнах на чотирьох континентах – для чоловіків, і не менше аніж в 40 країнах на трьох континентах – для жінок; в програму зимових Олімпійських ігор можуть бути включені види спорту, поширені не менше аніж в 25 країнах на трьох континентах.

Наступною обов'язковою вимогою для включення виду спорту до програми Олімпійських ігор є офіційне визнання цього виду в якості олімпійського.

Крім великого розповсюдження в світі, олімпійські види спорту повинні пред'являти високі вимоги до організму спортсмена, базуючись на великому об'ємі фізичних навантажень. Недопустимі види спорту, види змагань чи дисципліни, в яких результати залежать від механічної рушійної сили. Не визнаються олімпійськими ті види спорту, в яких конструкції спортивних приладів і обладнання не стандартизовані і не забезпечують рівних умов для учасників змагань. Для введення до програми Олімпійських ігор виду спорту, дисципліни чи виду змагань також має значення об'єктивність критеріїв визначення результатів спортсменів: перевага надається видам, в яких результати можуть оцінюватися з мінімальною кількістю помилок суб'єктивного характеру.

Таким чином, велика кількість видів спорту не може бути включена або поки що не включена до програми Олімпійських ігор.

Неолімпійські види спорту можна розділити на декілька підгруп:

- види спорту, в яких результати залежать від механічної рушійної сили (автоспорт, мотоперегони, перегони картингів, авіаційні види спорту, авіамодельний спорт та ін.);

- екстремальні види спорту (парашутний спорт, альпінізм, скелелазіння, скейтбордінг, дельтапланеризм, маунтінбайк та ін.);

- національні види спорту (сумо, ушу, гліма (ісландська боротьба), бойовий гопак, йога, американський футбол, крикет та ін.);

- види спорту розумового спрямування (шахи, шашки, го (японські шашки), спортивний бридж та ін.);

- оздоровчі види гімнастики (шейпінг, стрейчінг, аеробіка та ін.);

- види спорту, спрямовані на формування та силове використання м'язевої маси (бодібилдінг, армреслінг, пауерліфтінг та ін.);

- танцювальні види спорту (бальні танці, спортивні танці та ін.).

 

2. Проблеми та перспективи розвитку сучасного міжнародного спортивного та олімпійського рухів. Проблеми організації та проведення Олімпійських ігор

Якщо говорити про проблеми, які торкаються безпосередньо організації Олімпійських ігор, то складення їх програм, без сумніву, є важким завданням. Її важливість визначається тим, що від включення виду спорту в програму Ігор багато у чому залежить його розвиток у світі. Крім того, від програми Ігор залежать і витрати на їх проведення.

Серйозної уваги заслуговують і спроби певних кіл МОК ввести квоти на кількісний склад учасників Олімпійських ігор в окремих видах спорту, що серйозно відіб'ється на спорті країн, які розвиваються.

Серед інших проблем, пов'язаних із проведенням Олімпійських ігор, слід згадати і про проблеми суддівства. Тут можна назвати декілька як загальних, так і специфічних для кожного виду спорту питань, від вирішення яких залежить об'єктивність суддівства: досконалість правил змагань, об'єктивність визначення переможців у видах спорту, порядок формування суддівських бригад, впровадження технічних засобів у практику суддівства, кваліфікація суддів, їх працездатність, моральні якості, системи контролю за діями суддів та ін.

Демократизація міжнародного олімпійського комітету і олімпійського руху

Розглядаючи процеси демократизації в сучасному олімпійському спорті, необхідно перш за все з’ясувати, наскільки діяльність МОК і тенденції розвитку сучасного олімпійського спорту відповідають інтересам світового спортивного товариства і сприяють збереженню і розвитку ідеалів олімпізму.

Сьогодні олімпійський рух характеризується небаченою раніше стабільністю, високим авторитетом у світі, великим впливом на суспільне життя у різних країнах і регіонах світу і на все світове товариство.

Однак, розглядаючи особливості розвитку олімпійського спорту на нинішньому етапі і аналізуючи політику, яка проводиться МОК і тісно пов'язаними з ним організаціями, необхідно, природно, не тільки враховувати реалії сьогоднішнього дня, але і бачити перспективи. Тут є і певні проблеми та протиріччя, без аналізу і врахування яких майбутнє олімпійського спорту може виявитися не настільки райдужним, як це уявляється сьогодні багатьом лідерам олімпійського руху.

Протягом останніх років МОК виділяє у своїй діяльності дві основні проблеми. Це, по-перше, збереження єдності міжнародного олімпійського руху, а по-друге, залучення коштів за рахунок комерціалізації олімпійського спорту і його зближення із професійним спортом.

Обидві ці проблеми успішно вирішуються. Єдність олімпійського руху. Усунення протиріч між різними соціальними системами та країнами у сфері олімпійського спорту, ефективність боротьби проти використання спорту в якості аргументу при вирішенні політичних проблем були переконливо доведені підсумками останніх Олімпіад. А про ефективність комерційних програм свідчить бурхливий розвиток олімпійського маркетингу як на міжнародному рівні, так і на рівні національних систем олімпійського спорту в різних країнах, допуску професіоналів до участі в Олімпійських іграх, інтенсивна комерціалізація різних видів олімпійського спорту і, в першу чергу, легкої атлетики.

Разом із тим, інтенсивна комерціалізація і професіоналізація олімпійського спорту і явно виражений прагматичний підхід до олімпійського руху загрожують, на думку багатьох відомих спеціалістів, серйозною деформацією ідей олімпізму.

Ускладнена збалансована діяльність МОК, НОК і МСФ. Необхідне подальше розширення прав НОК і МСФ в олімпійському русі.

Не можуть вважатися остаточно вирішеними питання, породжені використанням спорту як зброї в політичній боротьбі, проникненням в спорт расизму, націоналізму, апартеїду.

Не менш складним і суперечливим є питання про розширення участі в Олімпійських іграх жінок, які сьогодні позбавлені можливості брати участь в олімпійських змаганнях з багатьох популярних видів спорту.

Особливою проблемою стає раціональна побудова підготовки спортсменів, їх соціальний захист і охорона здоров'я, тому що рівень результатів в олімпійському спорті, велика кількість змагань, у тому числі комерційних, і пов'язані з ними величезні навантаження на організм спортсменів потребують перегляду багатьох положень, що склалися.

Цілком зрозуміло, що всі ці проблеми не можуть бути успішно вирішені без серйозної демократизації МОК і всієї системи управлення олімпійським спортом. Необхідно забезпечити реальний зв'язок науки та практики, яка сьогодні в олімпійському спорті дуже слабка, а в окремих найважливіших напрямках просто відсутня. Повинні бути суттєво підвищені права НОК, МСФ, регіональних спортивних організацій у вирішенні принципових питань розвитку олімпійського спорту. Особливо велике значення має обмін передовими досягненнями науки і практики в системі олімпійського спорту.

Сьогодні МОК знаходиться на етапі, у якого немає аналогів в історії сучасного олімпійського спорту. Процеси модифікації Олімпійських ігор і всього міжнародного олімпійського руху, які відбуваються сьогодні, є настільки значними і принциповими, що однозначно передбачити їх віддалені результати вкрай важко.

Комерціалізація олімпійського спорту

Якщо до Ігор 1894 року в дискусіях і публікаціях домінували проблеми політизації та денаціоналізації, то після Олімпіади в Лос-Анджелесі на перший план висунулися проблеми комерціалізації і професіоналізації олімпійського спорту.

Не одержуючи від своїх урядів достатньо коштів на розвиток спорту вищих досягнень і проведення змагань, спортивні організації ряду країн, використовуючи популярність спорту серед глядачів і фірм-рекламодавців, пішли на активний його розпродаж, як товару. Кошти від рекламно спонсорської і ліцензійної діяльності, від продажу прав на телетрансляцію змагань стали одним з основних джерел фінансування окремих видів спорту в США, ФРГ, Великобританії, Швеції й інших країнах.

У 1981 році МОК несподівано для багатьох вирішив використати у комерційних цілях піктограми (графічні зображення, які символізують види спорту, які входять до програми Ігор). Швейцарська газета “Шпорт” охарактеризувала цей крок як “історичну епоху в розвитку спорту, радикальний розрив із минулим і епохальний крок у майбутнє”.

Не всі навіть західні спортивні керівники беззастережно сприймають комерційну політику, яку проводить МОК, вважаючи, що МОК зробив помилку, коли цілком відмовився від права на рекламу із використанням символіки на користь фірми ІСЛ.

Про розміри доходів МОК від рекламно-спонсорської та ліцензійної діяльності достовірних даних немає, тому що МОК, як і інші спортивні організації, намагається не афішувати цю сторону справи.

Починаючи зі середини 80-х років в процесі комерціалізації олімпійського спорту виявилися задіяними всі організації, які беруть участь у міжнародному олімпійському русі, включаючи і самих спортсменів.

Під впливом комерціалізації відбувається процес трансформації ціннісних характеристик спорту, втрачається виховна функція спорту і Олімпійських ігор.

Комерціалізація призводить до перемін в окремих видах спорту, до змін правил змагань, їх пристосуванню до організації численних змагань “за запрошенням”. В умовах активної комерціалізації спорту стало важко відстоювати доцільність надання йому фінансової допомоги зі сторони держави.

Відбувається дискримінація окремих видів спорту, які не користуються увагою телебачення, рекламодавців і спонсорів, які віддають перевагу найвидовищнішим видам.

Ще одна проблема полягає в тому, що комерціалізація спорту формує відносно вузьке коло спортивної еліти, яка користується увагою преси, одержує значні, а іноді і виключно великі прибутки від занять спортом, і водночас віддаляє її від основної маси спортсменів, які не досягли вершин майстерності.

Комерціалізація призводить і до розширення сфери впливу спонсорів на спорт, у структурі спортивних організацій з'являються спеціалісти з маркетингу, бізнесмени втручаються у вирішення спортивних питань, починаючи із вказівок, у якій формі і з використанням якого інвентарю повинен виступати спортсмен, і до складання розкладу змагань і відбору спортсменів у команди.

Крім того, спеціалісти-медики відзначають, що комерціалізація спорту і збільшення кількості змагань, які носять комерційний характер, ведуть до надмірних фізичних і психологічних навантажень спортсменів.

Ступінь комерціалізації сучасного спорту така, що можливість руйнування спорту і перетворення його у шоу в руках ділків є цілком реальною. Однак знехтувати сьогодні процес комерціалізації спорту було б нерозумно. А тому цей процес повинен бути керованим і жорстко контролюватися МОК, МСФ і НОК.

Професіоналізація олімпійського спорту

Однією з основних тенденцій, які визначають на сучасному етапі розвиток спорту вищих досягнень, є його професіоналізація.

В останні десятиліття заняття спортом вимагають від спортсменів такого рівня самовіддачі, затрат часу, фізичних і психічних навантажень, які неможливі без належного матеріального стимулювання і забезпечення різноманітними послугами.

Природно, у сфері спорту сформувалася велика кількість вузьких спеціалістів – тренерів, спортивних лікарів, учених, масажистів і інших, для кого спорт став сферою їх професійної діяльності.

Професіоналізація поступово охопила і власне спортивну діяльність: підготовка кваліфікованих спортсменів і їх участь у змаганнях фінансуються у найрізноманітніших формах (стипендії, зарплати, компенсації, виплати за рекламу і участь в стартах, премії та ін.) – і цей процес бурхливо розвивається.

У 1981 році поняття “любитель” було виключено і Олімпійської хартії. На основі ретельного вивчення фактів комісія МОК із допуску дійшла висновку, що допуск як на Олімпійські ігри, так і на чемпіонати світу повинен санкціонуватися федераціями”.

У проблемі професіоналізації спорту спірним питанням довго був допуск професіоналів на Олімпійські ігри. У 1986 році МОК на прохання МСФ дозволив допуск професійних футболістів і хокеїстів, а згодом тенісистів і баскетболістів до участі в Олімпійських іграх.

Протягом століть професійний і олімпійський спорт розвивалися самостійно, створюючи кожен свою складну систему змагань, організацій і методики підготовки спортсменів, виховуючи видатних спортсменів, які вражали віртуозною майстерністю і дивовижними досягненнями. Їх зближення – один із найважливіших факторів подальшого прогресу спорту, росту його авторитету як одного з найяскравіших явищ сучасності.

Олімпійський спорт і політика

Спорт, як складова частина суспільного життя, може існувати тільки в тісному взаємозв'язку зі всією політико-економічною системою суспільства. Свідченням цьому є сторічна історія олімпійського руху. Класичний приклад – Берлінська Олімпіада (1936 р.), коли спорт і самі Ігри було використано гітлерівським режимом у політичних і націоналістичних цілях. Із виходом на олімпійську арену спортсменів соціалістичних країн Ігри перетворилися у змагання між політичними системами, стали важливою зброєю “холодної війни”. Найбільший вплив політики на олімпійський спорт проявився в ідеологічному протиборстві перш за все між США і СРСР, між ФРН і НДР, між США і Кубою. Політичні діячі і засоби масової інформації цих країн багато зробили для того, щоб спорт став ареною політичної боротьби, на якій ворогуючі чи конкуруючі держави могли задовольнити свої амбіції, добитися політичних результатів. Концепція “спорт – поза політикою” і сьогодні має прихильників, але вся практика сучасного спорту свідчить про його тісний зв'язок із політикою.

Аналізуючи зв'язок політики із олімпійським спортом, слід виділити декілька напрямків його використання у політичних цілях. Перший напрямок пов'язаний із тим, що в міру зростання популярності спорту у сучасному світі, росту інтересу широких прошарків населення до спортивних зірок глави держав і урядів, керівники правлячих партій із ціллю підвищення своєї популярності приділяють все більше уваги спорту, видатним спортсменам і тренерам.

Другий напрямок використання спорту у політичних цілях передбачає прагнення урядів різних країн одержати право на проведення престижних міжнародних змагань – перш за все Олімпійських ігор – із ціллю пропаганди економічних успіхів своєї країни, досягнення політичного визнання, якого не вдається досягти іншими засобами.

Третій напрямок пов'язаний із широкомасштабним використанням спорту і Олімпійських ігор для підвищення авторитету різних країн в світовому співтоваристві.

Четвертий напрямок пов'язаний із використанням спорту для демонстрації самостійності зовнішньої та внутрішньої політики чи для демонстрації свого впливу на політику інших країн.

П'ятий напрямок використання спорту вищих досягнень в політичних цілях – це, на жаль, досить широко розповсюджена практика бойкотів великих міжнародних змагань, у тому числі і Олімпійських ігор, із ціллю політичного тиску, дискредитації політики тих чи інших держав, привернення уваги світового співтовариства до проблем сучасного світу.

Шостий напрямок охоплює всі поодинокі випадки використання спорту і Олімпійських ігор політичними організаціями і окремими особами для привернення уваги світової громадськості до окремих фактів, процесів і явищ, які відбуваються у світі.

Боротьба із застосуванням допінгу в спорті

Поширення допінгу в сучасному спорті вищих досягнень перетворилося в одну з найгостріших проблем, відсунувши на другий план багато інших протиріч і складнощів спорту.

Постійно зростаюче політичне й економічне значення спортивних перемог, ріст спортивних рекордів, гостре суперництво в крупних змаганнях, надмірні тренувальні і змагальні навантаження сучасного спорту – все це стало причиною того, що в останні роки помітно інтенсифікувався пошук шляхів підвищення майстерності спортсменів і їх змагальної діяльності. Це спонукало спеціалістів не тільки до удосконалення системи вибору і підготовки спортивних талантів, техніки і тактики видів спорту, зміцнення матеріальної бази і організаційних основ спортивної підготовки, але і до пошуку всіляких незаконних можливостей для досягнення переваги у змаганнях. Серед цих шляхів найефективнішим виявилося застосування різних стимулюючих препаратів.

Не слід думати, що допінг – це винахід, який став результатом розвитку спорту на сучасному етапі. Спочатку слово “допінг” використовували для позначення напою, який вживали племена в Південній Африці під час релігійних церемоній.

У 1865 році під час змагань з плавання в Амстердамі слово “допінг” вперше було вжите у відношенні до спортсменів, які користувалися стимуляторами. З тих пір воно закріпилося у сфері спорту.

Першу смерть від допінгу було зафіксовано у 1886 році на змаганнях з велоспорту. Вже на початку ХХ ст. застосування різних стимулюючих препаратів на Олімпійських іграх одержало досить широке поширення. Спеціалісти вважають, що багато з олімпійських чемпіонів початку двадцятого століття не змогли б зараз пройти допінг-контроль.

Трагічний випадок із датським велосипедистом К.Енсеном, який загинув в результаті застосування амфітаміну на змаганнях Римської Олімпіади (1960 р.) спонукав МОК створити медичну комісію і почати боротьбу з допінгом.

У 50-60-х роках у спорт стали проникати анаболічні стероїди. На початку 80-х медична комісія МОК зіткнулася з проблемою застосування спортсменами бета-блокаторів і діуретичних засобів, які сприяють зниженню маси тіла спортсмена і виведенню слідів допінгових препаратів.

Особливо складною є проблема контролю на кров'яний допінг, який поширився в 60-70-х роках у видах спорту, пов'язаних із проявом витривалості до тривалої роботи.

Медична комісія МОК сьогодні включає до складу допінгових речовин близько 100 препаратів, поділених на 5 груп:

1. стимулятори (амфетамін, кофеїн, кокаїн, ефедрин, метил-ефедрин, фентермін та ін.);

2. наркотичні речовини (кодеїн, героїн, морфін та ін.);

3. анаболічні стероїди (тестостерон, ретаболіл (нандролон), метенолон та ін.);

4. бета-блокатори (пропланолол, атенолол та ін.);

5. діуретичні засоби (дихлотіазид, гідрохлотіазид, фуросемід та ін.).

Прийняття цих препаратів нерідко приводить до важких порушень здоров'я спортсменів, іноді є причиною їх смерті.

Сьогодні МОК передбачає дуже жорстокі покарання за порушення під час проведення Олімпійських ігор:

1) вживання анаболічних стероїдів, амфетаміна, інших стимулюючих речовин, діуретичних засобів, кофеїну, бета-блокуючих речовин, наркотичних анальгетиків і препаратів – дискваліфікація спортсмена на два роки за перше порушення і пожиттєва заборона на участь в змаганнях – за друге порушення;

2) вживання ефедрину, фенілпропаноламіна, кодеїну та ін. (орально від кашлю чи болю у поєднанні із деконгестантами і (чи) антигістамінними препаратами) – три місяці за перше порушення, два роки за друге і по життєва заборона за третє порушення.

У цілому в діяльності МОК передбачають наступні напрямки боротьби із допінгом:

- проведення наукових досліджень, спрямованих на підвищення ефективності методів допінг-контролю;

- організація вихованої та роз'яснювальної роботи серед спортсменів, тренерів, лікарів та інших спеціалістів;

- постійне удосконалення методів і організації допінг-контролю;

- збільшення жорсткості санкцій у відношенні порушників;

- співробітництво з Національними олімпійськими комітетами, Міжнародними спортивними федераціями, спортсменами, представниками ділових кіл у боротьбі із застосуванням допінгу.