Як змінюються війни? Частина 1. Тоффлер та ван Кревельд
Після закінчення Холодної війни на Заході (здебільшого – в англосаксонському культурному просторі) з новою силою розгорнулись дискусії щодо майбутнього війни, її особливостей, суб’єктного складу, найбільш дієвих способів досягнення поставлених цілей. Розгортанню цього дискурсу сприяло декілька факторів: по-перше, глобальної термоядерної війни, до якої готувались всю другу половину ХХ століття, так і не сталося; по-друге, надпотужні супердержави продемонстрували, що можуть програвати у війнах набагато слабшим супротивникам (В’єтнам і Афганістан); по-третє, такий очікуваний пацифістами «вічний мир» знову не настав (спойлер: не настане ніколи).
Це підштовхнуло еліти та інтелектуалів поставити питання: «як воюватимемо у майбутньому?» У процесі цих пошуків постало два найбільш значимі підходи до розуміння воєн майбутнього: Елвіна Тоффлера та Мартіна ван Кревельда — ізраїльського мислителя голландського походження. Про першого ми вже говорили в попередньому матеріалі. Якщо Тоффлер розглядав війну крізь призму змін в економіці, часто перебільшуючи значення проведених паралелей; то для ван Кревельда війна — самостійне, культурно обумовлене явище.
Якщо перший робив ставку на технократичний підхід у футурології війни, то другий прагнув осягнути це питання з гуманітарних позицій. Про пошуки Мартіна ван Кревельда в царині мілітарної футурології ми сьогодні поговоримо. Він є автором кількох фундаментальних праць із логістики, історії, воєнного мистецтва. Нас сьогодні, в першу чергу, цікавить книга «Трансформація війни», опублікована 1991 року.
Проблематика: до основ війни
Отже, однією з особливостей доктрини ван Кревельда, яка відрізняє його як від сучасників, так і від більшості попередників, є те, що він одразу виходить на рівень фундаментальних, «межових» питань про війну. Він ставить собі за мету відповісти на такі питання. Хто веде війну? Що є війна? Через що і чому її розв’язують? Тобто, поставленими питаннями Мартін ван Кревельд підноситься на рівень дискурсу, на який свого часу підняв воєнну думку фон Клаузевіц. До речі, саме з останнім полемізує ізраїльський автор, вигідно вирізняючи цим себе від багатьох інших сучасних авторів (того ж Тоффлера), які максимум спроможні на те, щоб згадати германського філософа війни, не ставлячи однак перед собою таких самих фундаментальних питань.
Взагалі, відправною точкою для ван Кревельда є питання «тринетарного» характеру війни. Цю ідею у своїх працях викристалізував фон Клаузевіц: за його словами, «тринетарною» війну роблять три елементи, які хоч і по-різному, але залучені до неї: військо, уряд, народ. І саме наявність і характер цих трьох елементів є однією з ключових проблем, які досліджує ван Кревельд, і зміни в яких будуть визначати характер воєн майбутнього.
Основна його ідея наступна: «трійця» елементів, виокремлена Клаузевіцем, не є чимось вічним і незмінним, а притаманна певному історичному періоду Нового Часу. Взагалі, треба зазначити, що критикувати і намагатись спростовувати Клаузевіца брався багато хто. Ця критика могла носити як прихований, так і відкритий характер. У тому числі, ця критика лунала збоку футурологів. Але саме Мартін ван Кревельд підвів під свою доктрину дуже серйозне історичне обґрунтування.
Воно й не дивно: його перу належать не лише «Трансформація війни» і ряд праць зі стратегії та логістики, а й також фундаментальне дослідження «Піднесення і занепад держави», в якому він ґрунтовно аналізує історичний розвиток організацій політичної влади. Для нас це важливо, тому що чітко показує: для футуролога абсолютно необхідно знати історію, розуміти логіку історичних процесів, вміти працювати з філософією історії. І ні, шановний читачу, це далеко не очевидно: якби це було так, ми б не побачили кричущих інтелектуальних провалів раннього Фукуями і Тоффлера.
Нові виклики і примарна міць
Друга визначальна ознака доктрини ван Кревельда — відкидання припущення про можливість «занепаду війни». Він стверджує і обґрунтовує, що війна — це явище, яке супроводжувало і супроводжуватиме людство протягом його історії. А ті зміни, які відбуваються, — просто трансформація атрибутів війни, а не її сутності. Це надзвичайно для нас важливо з двох причин.
По-перше, треба пам’ятати, що праця «Трансформація війни» була опублікована в 1991 році: Холодна війна добігала свого кінця, по обидва боки вже майже зниклої залізної завіси активно відбувалось роззброєння, а західні й соціалістичні суспільства перебували в ейфорії пацифізму. І в цій «рожевій» атмосфері Мартін ван Кревельд кинув гносеологічний виклик «кінцю історії» і зазирнув на поля майбутніх битв. Це надзвичайно важлива навичка для прогностика або футуролога – мислити «контртрендово» і вміти передбачати те, що видається найменш передбачуваним і найменш очікуваним. По-друге, українцям треба назавжди запам’ятати: війни будуть. І коли завершиться ця війна на Донбасі (може під стінами Кремля?..) , треба пам’ятати: колись буде наступна. І коли вона прийде, не треба майбутнім політикам робити, як у 2014-му, здивовані обличчя: «ААА!!! Зараз ніхто не воює! ХХІ століття!» Воюють і будуть воювати.
Важлива думка, яку прагне донести Мартін ван Кревельд — сучасна воєнна міць передових держав є досить сумнівною з точки зору ефективності. Тобто, він доводить, що передові, найпотужніші і найбільші армії чимдалі частіше виявляються неефективними і такими, що не сприяють досягненню воєнно-політичних цілей відповідних держав. Вище ми вже наводили приклад воєн у В’єтнамі та Афганістані. Але автор ставить під сумнів доцільність визначального воєнного фактора сучасності – ядерної і термоядерної зброї. За словами ван Кревельда, її наявність не сприяла досягненню політичних цілей Індії, Пакистану та Китаю. Тут необхідно зробити застереження: судження «про відсутність» (не сприяло, не допомогло…) надзвичайно складно верифікувати, а отже до них варто ставитись з пересторогою. Важливе уточнення (і припущення): Мартін ван Кревельд довгий час проживає і проводить освітню діяльність в Ізраїлі, тому його критика ядерної зброї може бути елементом пропаганди держави Ізраїль (щоб інші не дуже хотіли нею заволодіти).