Етапи формування укр ...

Члени масонських організацій (лож): лікарі, архітектори, літератори, купці.

Центром масонського руху в Україні в останній чверті XVIII ст. став Київ.

Перша ложа виникла у 1742 р. у с. Вишнівці на Волині. На початку ХІХ ст. масонські ложі вже функціонували в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові та ін. Так у Полтаві в 1818 р. запрацювала ложа «Любов до істини». На Поділлі існували ложі «Мінерва», «Озирис до пломеніючої зорі» та «Пломеніюча зоря», підпорядковані петербурзькій «Астреї». На Волині працювала  ложа «Доброчинність і досконала єдність», у Вінниці – «Трьох братів», у Кременчуці – «Марс» і «Добрий пастир». У Києві в 1818 р. виникла ложа «З’єднані слов’яни», в Одесі «Понт Евксинський» (до неї належали переважно іноземці), «Три царства природи» та «Друзі природи». На Слобожанщині організацією масонського типу була «Паліцинська академія», до якої входили прибічники Г. Сковороди. У Харкові на початку ХІХ ст. відкрилася філія петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс».

Зародившись у Західній Європі, масонство повсюдно вважало своїм основним завданням створення всесвітнього, наднаціонального братства; масонство нехтувало специфікою національного розвитку тих країн, де пускало своє коріння; відверто тяжіло до універсалізму. Відкидаючи національне, воно, як правило, цуралося свого національного підґрунтя чи, принаймні, намагалося його приховати. Явна перевага інтернаціонального над національним була притаманна й масонству України.

В той же час українське буття впливало на діяльність масонських організацій в Україні:

– Хоча масонство й заперечувало національні межі, але дух вільнодумства в умовах України формував протест проти національного гноблення.

– Серед українських масонів поширювалися ідеї слов’янської федерації, в якій українці були б рівними серед рівних, а також ідея державності України.

У ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні порушувався принцип масонів – невтручання в політику. Ложі політизувалися, а відомі українські національні діячі були учасниками українського масонства.

Масонська ідеологія й тактика помітно вплинули на діяльність інших таємних організацій, в які гуртувалися представники української інтелігенції, опозиційні кріпосницькій системі, самодержавно-поліцейському режиму та великодержавній національній політиці уряду. Цей вплив позначився, зокрема, на діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

Масонський вплив на кирило-мефодіївців простежується вже в назві їхньої організації. На кшталт масонської ложі «З’єднані слов’яни», яка взяла назву «Св. Іоанна», братчики в Києві назвали себе іменами «Св. Кирила та Мефодія», вбачаючи в цьому символ слов’янського єднання. Запозичили вони від масонів і предметну символіку – носіння персня як розпізнавального знаку.

«Ложа об’єднаних слов’ян»

Заснована: у березні 1818 р. у Києві.

Засновники: невідомі. До її складу входили поляки, росіяни й українці. Третину членів ложі становили німці та французи, які жили в Києві та його околицях.

Свою діяльність спрямовувала на розвиток слов’яно-федералістських ідей в Україні. Значною мірою вплинула на ідеологію Товариства з’єднаних слов’ян, а також заснованого 1846 р. Кирило-Мефодіївського товариства. Сама ж вона, у свою чергу, зазнала впливу польського національно-визвольного руху.

Мета: примирити й об’єднати масонів, які належали до російського та польського народів.

«Понт Евксинський»

Заснована: 1817 р. в Одесі. Проте в літературі є згадки і про більш раннє (ніж 1817 р. – рік офіційного створення) існування ложі «Понт Евксинський».

Засновники: генерал-губернатор, граф О. Ланжерон, який залучив до масонства І. Котляревського (автора «Енеїди»). У складі ложі було більше 70 осіб різних національностей.

Мета: об’єднання слов’ян.

Ложа «Понт Евксинський» була однією з найчисленніших лож Російської імперії. В ній налічувалося близько 180 «братів», а з урахуванням гостей-масонів з інших лож, які відвідували ложу, – близько 280 братів.

Через князя С. Волконського «Понт Евксинський» був пов’язаний з «Союзом благоденства». Князі Сергій і Михайло Волконські деякий час (1819, 1820 рр.) керували ложею «Понт Евксинський».

Одеська ложа змушена була припинити свою діяльність через доноси на адресу царської влади про «політичні дебати» на засіданнях. Хоча ці дебати і не мали яскраво вираженого антиурядового характеру.

«Три царства природи»

Заснована: 1818 р. в Одесі. Є данні про існування ложі під назвою «Три царства природи» в Одесі ще з кінця 90-х років XVIII ст.

Засновники: онуки останнього українського гетьмана Кирило і Петро Розумовські, А. Римський-Корсаков.

Яскравою особистістю ложі «Три царства природи» був А. Римський-Корсаков, товариш міністра внутрішніх справ імперії, композитор-любитель. Незважаючи на репресії щодо масонства з боку імператора Миколи І, у 30-і роки ХІХ ст. А. Римський-Корсаков отримав посаду Волинського губернатора. До самої смерті А. Римський-Корсаков «підтримував масонські братські зв’язки».

Як і ложа «Понт Евксинський», ложа «Три царства природи» припинила свою діяльність через доноси на адресу царської влади про «політичні дебати» на засіданнях.

«Любов до істини»

Заснована: 1818 р. у Полтаві.

Засновники: українські чиновники і поміщики. Склад ложі нараховував 23 особи. Серед них: І. Котляревський, В. Лукашевич, Г. Тарновський та ін.

Мета: зосереджувалися в своїй діяльності на національних проблемах України. Найбільший інтерес проявляли до історичного минулого України. Чіткої програми облаштування майбутньої України не виробили. У підсумку зосередилися на турботах про підвищення загальної політичної свідомості українського дворянства.

Ложа «Любов до істини» проіснувала менше року і, як запевняв на слідстві П. Пестель, не встигла перетворитися в таємну політичну організацію. У березні 1819 р. за «височайшим» повелінням її було закрито. Найімовірніше, причиною закриття послужили її зв’язки з «Союзом благоденствія».

2. Українські перспективи в програмних документах декабристів («Руська правда» П. Пестеля, «Конституція» М. Муравйова)

Втрата надії на лібералізацію царського самодержавства, скасування кріпосного права, посилення реакції після війни 1812–1814 рр. сприяли зростанню в Росії, а, відповідно, і в Україні опозиційних настроїв. Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили метою насамперед боротьбу за скасування кріпосництва та ліквідацію самодержавства. Так, в 1816 р. в Петербурзі був створений «Союз порятунку», в 1818 р. – «Союз благоденства» у Москві. Вони ставили за мету запровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосництво шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно налаштовані офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу в Київ генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів «Союзу благоденства».

У 1821 р. декабристи реорганізували свої об’єднання і створили два осередки – «Північне товариство» з центром в Петербурзі і «Південне товариство» з центром у м. Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім Тульчинської управи, було засновано ще дві управи: Каменську – на чолі з В. Давидовим та С. Волконським – і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим-Апостолом.

Програму майбутніх перетворень «Південного товариства» «Руську правду» написав Павло Пестель. За його проектом імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом. На необмежений період до здійснення цих перетворень у країні мала запровадитися військова диктатура «Тимчасового правління», на чолі з П. Пестелем. Населенню гарантували основні громадські свободи, кріпацтво мало бути скасованим.

В той же час  П. Пестель відмовлявся визнати за народами, які населяли імперію, право на окреме державне існування. Усі народи повинні були злитися з російським народом, тобто втратити свої національні особливості. Майбутня держава, на його думку, повинна бути централізованою країною, оскільки федеративний устрій П. Пестель вважав шкідливим. За Україною, яка для нього була лише «Малоросією», ніяких державних прав не визнавалося. «Через свою слабкість, – казав він, – «Малоросія» ніколи не зможе стати окремою державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій». Право на власну державність Пестель визнавав лише за Польщею, та й то лише за умови встановлення її тісного союзу з Росією.

«Руська правда» П. Пестеля передбачала:

– скасування кріпосного права, наділення селян землею без викупу, фермерський шлях розвитку сільського господарства;

– повалення монархії і заміна її демократичною республікою;

– законодавча влада має належати парламенту (Народному віче, яке обирається на 5 років);

– вища виконавча влада має належати уряду (Державній Думі, яка складається із 5-ти осіб);

– право голосу отримували всі чоловіки з 20 років без обмежень.

Іншим вбачав майбутнє імперії лідер «Північного товариства» М. Муравйов. У своїй «Конституції» він бачив майбутню Росію конституційною монархією з федеративним устроєм за зразком США. Кріпацтво скасовувалося, здійснювалися демократичні реформи. Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких – українські – Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові. Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно. За центром зберігалися права здійснення спільної зовнішньої політики, випуску грошей і створення єдиних збройних сил. Проект М. Муравйова надавав більше прав народам, поневоленим імперією, однак справжньої державної самостійності жоден із них не отримував. Держави, що їх передбачалося створити на українських землях, мали штучний характер, адже мали формуватися не на національних, а на територіальних засадах.

«Конституція» М. Муравйова передбачала:

– скасування кріпосного права, збереження поміщицького землеволодіння та звільнення селян без землі;

– впровадження обмеженої монархії, де законодавча влада належить парламенту (Народному віче, яке обирається на 6 років); вища виконавча влада належить царю, який мав працювати за платню в 8 млн. рублів на рік і який мав право вето на будь-яке рішення парламенту;

– право голосу отримували чоловіки з 21 року, які мали власність, постійне місце проживання та роботу.

У 1823 р. в Новограді-Волинському виникло «Товариство об’єднаних слов’ян», очолюване братами Борисовими, а також польським дворянином Ю. Люблінським.

Програма товариства, що містилася в двох документах – «Правилах» і «Клятві» передбачала:

– визволення всіх слов’янських народів і об’єднання їх у федерацію;

– ліквідацію монархічного устрою та встановлення демократичного ладу;

– скасування кріпацтва та станових привілеїв.

Але, про входження України в федерацію як окремої автономної одиниці нічого не зазначалось.

У 1825 р. «Товариство об’єднаних слов’ян» увійшло до складу «Південного товариства», утворивши в ньому Слов’янську управу.

У грудні 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі «Північне товариство» підняло повстання, яке було придушено того ж дня. Члени «Південного товариства» підняли на повстання Чернігівський полк.

Виступ почався на Київщині. Його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдат. С. Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші військові частини повсталим не вдалося. На початку 1825 р. вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери – учасники заколоту – були заслані до Сибіру.

 П’ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє з «Південного товариства» (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін).

Декабристський рух активізував суспільне життя в Україні.

У Харківському університеті з’являється група агітаторів антикріпосницької і антисамодержавної спрямованості (близько 20 чоловік). Ця група пропагувала ідеї декабристів, поширювала заборонену літературу. Група була розгромлена.

В Ніжинській гімназії вищих наук виникла група студентів і викладачів, які вивчали і поширювали заборонену літературу, займалися революційною пропагандою. В результаті гімназію перепрофілювали у ліцей із суворим наглядом з боку поліції.

У 1830–1831 рр. розпочалося повстання в Польщі за відокремлення Польщі від Росії, ліквідацію самодержавства і кріпацтва. Висунувши гасло «За нашу і вашу свободу», організатори спробували підняти повстання селян Польщі та Правобережної України (невдало). Повстання було жорстоко придушене царизмом.

3. Роль українського автономізму кінця XVIII ст. – початку XIX ст. в збереженні української державницької традиції

Малоросійське таємне товариство:

– громадсько-політична організація, яка використовувала досвід масонських організацій;

– на відміну від масонських лож товариство ставило за мету вибороти незалежність України.

Учасники товариства: В. Лукашевич (засновник), С. Кочубей, В. Тарновський та інші.

Метою товариства було:

– вести пропагандистську роботу в масах, щоб сприяти піднесенню освітньо-культурного і політичного рівня свідомості;

– піклуватися про піднесення масової української національної самосвідомості через пропаганду козацького минулого, державницьких традицій українського народу;

– згуртувати маси навколо ідеї ліквідації кріпацтва та обмеження влади царського самодержавства;

– здобути незалежність України (можливо під протекторатом Польської держави).

Засновником товариства був В. Лукашевич. Він походив із козацької старшини. Служив у колегії закордонних справ, у міністерстві внутрішніх справ. Вийшовши у 1807 р. у відставку, жив у Борисполі, став маршалком дворянства Переяславського повіту, брав участь у масонських ложах: полтавській «Любов до істини» і київській «Об’єднаних слов’ян». Настроєний патріотично, В. Лукашевич і почав організовувати «Малоросійське товариство», яке ставило метою досягти незалежності України (відновити Гетьманщину в старих її формах).

В. Лукашевич був автором підпільного «Катехізиса автономіста» –програмного документа створеного ним товариства. «Катехізис» передбачав боротьбу за скасування кріпацтва, ліквідацію самодержавства і здобуття незалежності для України. «Катехізис» розпочинався словами: «Де сонце сходить? У Чигирині!» Учасники товариства використовували ці слова як гасло-вітання і відповідь на нього. Також із допитів арештованих декабристів «Південного товариства» стало відомо, що до «Малоросійського таємного товариства» входили виключно українці.

Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах. «Малоросійське таємне товариство» мало тісні зв’язки з «Товариством Об’єднаних Слов’ян». У 1826 р. членів «Малоросійського таємного товариства» було заарештовано.

Про «Малоросійське товариство» під час слідства свідчили декабристи.

М. Бестужев-Рюмін у своєму зізнанні казав: «Я чув від Хоткевича і потім від Волконського про існування таємного товариства в Малоросії. Управа його в Борисполі, керівник її – Лукашевич».

М. Муравйов-Апостол доповідав таке: «Ось усе, що можу тепер пригадати. Додаткові відомості про Малоросійське товариство і його членів може сказати Лукашевич, бо весь час він у ньому був і після смерті Новикова, певно, лишився його головою».

Ще докладніше про «численне» українське товариство говорив Пестель ніби воно «помышляло о независимости Малороссии и готово было отдаться под покровительство Польши, когда она достигнет независимости». «Мне сказывали, – додає Пестель, – что начальник Малороссийского общества есть Лукашевич». «Дуже розумна людина», на думку Пестеля.

Під час слідства в Петербурзі В. Лукашевич заперечував факт існування організації. Після нетривалого ув’язнення в Петропавловській фортеці його було заслано під нагляд поліції до власного маєтку до Борисполя і заборонено звідти виїздити. В цьому маєтку він і помер.

Таким чином, «Малоросійське товариство» – нелегальна організація, що поставила за мету вибороти незалежність України. Вона була однією з перших суспільно-політичних організацій в Україні. Її виникнення засвідчило зародження організованої політичної опозиції самодержавству.

4. Діяльність В. Капніста

Ліквідація імперським урядом автономії України сприяла появі опозиційних настроїв українського дворянства.

Палким протестом проти поневолення Батьківщини імперією став вчинок вихідця з Полтавщини Василя Капніста (1758–1823), який 1782 р. демонстративно залишив державну службу на високій посаді в Петербурзі та повернувся в Україну.

 Опозиційність В. Капніста до існуючого ладу була яскраво вираженою, за що в Києві його називали Ваською Пугачовим. У 1783 р., після скасування полкового устрою в Україні, В. Капніст написав і поширював у рукописних копіях  «Оду на рабство», в якій виступав проти поневолення України російським царизмом та кріпацтва. Він вважав, що одним із етапів відновлення української державності є власна армія. У 1787 р. В. Капніст очолив групу аристократів-автономістів, яка розробила проект відновлення козацького війська.

 1788 р. він  подав Катерині II цей проект. На його думку, потрібно було створити незалежне від російського козацьке військо з командуванням зі  старшин-українців, обраних козаками.

 «Козацький проект» (1788 р.) В. Капніста передбачав відновлення козацьких військ. Тоді цей проект не було реалізовано. Однак, коли розпочалася війна Французської та Російської імперій, його фактично реалізували.

У середовищі автономістів, якими, ймовірно, продовжував керувати В. Капніст, викликали нові, набагато радикальніші, відверто сепаратистські (з точки зору Росії) ідеї. В. Капніст пішов на контакти  з антиросійськими колами.

В. Капніст прибув до Берліна у 1791 р. На зустрічі з королівським канцлером графом Е.Ф. Герцбергом він представив себе посланцем поневоленого російським урядом українського народу, доведеного до відчаю, і запитав, чи можна сподіватися на допомогу Прусії, якщо українці піднімуться на боротьбу з російськими гнобителями. Позитивної відповіді від пруського уряду він не одержав.

 Помер В. Капніст у листопаді 1823 р.

 В останній чверті XVIII ст. на території колишньої Гетьманщини існувало декілька патріотичних гуртків дворян-автономістів. Найвідомішим був гурток у Новгороді-Сіверському. Гуртківці прагнули відновлення автономії Гетьманщини, поширювали антиімперські публіцистичні твори (так звані промови гетьманів П. Полуботка та І. Мазепи), надавали матеріали іноземцям для їхніх виступів на захист прав поневоленого українського народу. Вважають, що саме новгород-сіверці надали матеріали для виступів 1795 р. у французькому Конвенті стосовно становища, в якому опинилися українці під владою Російської імперії.

Велику роботу провадили члени гуртка з метою відродження української культури. Вони розробляли проекти створення у Новгороді-Сіверському університету та української академії наук («Академічного зібрання»), допомагали збирати матеріали до перших праць з історії України. Не всі плани і задуми були здійснені, але все ж гурток став одним із перших відомих об’єднань прихільників нового Українського Відродження.

 В Обухівці В. Капніст заснував гурток, члени якого обговорювали громадські й політичні справи, мріяли про повернення втраченої автономії.

 Слід зазначити, що подібні протести були поодинокі. Більшість вихідців з колишньої козацької старшини, одержавши стан дворянства, прагнули встановити добрі відносини з російською владою, сподіваючись, що своєю лояльністю здобудуть деякі успіхи.

 Отже, суспільний рух у  XVIII – першій половині  XIX ст. був представлений, переважно, діяльністю таємних товариств (масонських лож). В середовищі національно-зорієнтованого українського дворянства розроблялися різноманітні проекти відновлення автономії України.