Індукція та дедукція
Індукція та дедукція
Індукція та дедукція – комплекс взаємопов’язаних методів дослідження, що характеризують протилежні направленості процесій пізнання від конкретного до загального (індукція) та від загального до конкретного (дедукція). У процесі дослідження методи доповнюють один одного.
Індукція – метод наукового пізнання, спрямований на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних припущень від конкретного до загального, від відомого до невідомого.
Індукція є обов’язковою складовою педагогічного експерименту; виступає способом створення педагогічних концепцій.
Індуктивні знання мають імовірний характер, бо завжди виражають припущення про існування певної закономірності. Вірогідність такого припущення перевіряється експериментальним дослідженням. Тому індукція є обов’язковою складовою педагогічного експерименту, що допомагає визначити причинність досліджуваних явищ. Вона виступає способом створення педагогічних концепцій, які є результатом узагальнення одиничних спостережень.
Виділяють такі види індуктивних узагальнень:
індукція популярна – регулярно повторювані властивості, що спостерігаються у деяких представниках досліджуваного класу, переносяться на всіх представників досліджуваної біль-шості (класу), в тому числі і на недосліджені його частини;
індукція неповна – на підставі того, що х належить деяким представникам досліджуваної більшості, робиться висновок про те, що всім представникам цієї більшості належить властивість х. (наприклад, деякі метали мають властивість електропровідності, значить, всі метали електропровідні);
індукція повна – на основі отриманої під час дослідження інформації про те, що кожному представнику досліджуваної більшості належить властивість х, робиться висновок, що всім представникам даної більшості належить властивість х. Варто наголосити на тому, що повна індукція не дає нового знання і не виходить за межі того, що міститься в її посиланнях. Проте загальні висновки, отримані на основі дослідження часткових випадків, сумують інформацію, що в них міститься, і таким чином дозволяють узагальнити, систематизувати. Незважаючи на те, що висновки повної індукції мають в основному достовірний характер, інколи можливі припущення помилок;
індукція наукова – крім формального обґрунтування, отри-маного індуктивним шляхом узагальнення, подається змістовне додаткове обґрунтування його істинності. Наукова індукція дає Теоретичні методи педагогічного дослідження достовірні висновки завдяки акцентуванню на необхідних, закономірних і причинних зв’язках.
Логічним продовженням вищезгаданих видів індуктивних узагальнень постають основні індуктивні методи встановлення причинних зв’язків:
метод єдиної подібності: якщо спостережувані випадки будь-якого явища мають загальним лише одну обставину, то вона ймовірно і є причиною даного явища. Застосування методу подібності у науковому дослідженні стикається із рядом перепон: у багатьох випадках складно відокремити різні явища одне від одного; загальну причину необхідно попередньо вгадати або передбачити перш ніж шукати її серед різноманітних факторів; часто причина не зводиться до одного загального фактора, а залежить від інших причин та факторів. Саме тому для застосування методу подібності необхідно мати визначену гіпотезу про можливу причину явищ, за яких виникає наявна дія;
метод єдиного розрізнення: якщо випадки, у яких явище наступає або не наступає, розрізняються лише однією обставиною, а всі інші обставини тотожні, то ця одна обставина і є причиною даного явища;
об’єднаний метод подібності і розрізнення утворюється як підтвердження отриманого за допомогою методу єдиної подібності результату, до якого можна застосувати метод єдиного розрізнення (це комбінація двох методів);
метод супроводжувальних змін: якщо зміна однієї обставини завжди викликає зміну іншої, то перша обставина є при-чиною другої.
Вищезгадані методи встановлення причинних зв’язків найчастіше застосовуються не ізольовано, а у взаємозв’язку, доповнюючи один одного.
Дедукція – метод наукового пізнання, основою якого є наукові положення і постулати, що не вимагають дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіоми. Дедукція дає вірогідні знання, оскільки іде від загального до конкретного.
П.І.Образцов, розглядаючи дедукцію як один із методів (прийомів) наукового пізнання, визначає її як перехід в процесі пізнання від загального до одиничного (часткового), виведення одиничного із загального; процес переходу від деяких даних пропозицій до їх наслідків. Дедукція може забезпечити перевірку гіпотези.
Дедукція може забезпечити перевірку гіпотези.
У педагогічних дослідженнях використовується гіпоте-тично-дедуктивний метод, специфіка якого полягає в зіставленні загальних положень з емпіричними фактами, що підтверджують правильність зроблених висновків. Так будується пояснювальна частина гіпотези, яка є дедуктивним припущенням про наслідки досліджуваних педагогічних явищ, що емпірично перевіряються у процесі експерименту. У реальному педагогічному процесі індукція і дедукція завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального та конкретного. Індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального.
О.П.Рудницька, А.Г.Болгарський, Т.Ю.Свистєльнікова зазначають, що індукція не може існувати "в чистому вигляді", бо індуктивне узагальнення фактів відбувається за допомогою прийнятих у науці понять, що відіграють роль дедуктивних положень. Водночас таке узагальнення веде до їх подальшого наповнення конкретним змістом. Таким чином, в індукцію проникають елементи дедукції, а дедукція спирається на результати індукції. У науковій літературі зазначається необхідність пропорційного використання у педагогіці індуктивних і дедуктивних методів. Однобічний індуктивізм призводить до реєстрування, описання фактів, що спостерігаються, без їх глибокого теоретичного аналізу і узагальнення. Концентрація уваги лише на зовнішньому боці педагогічної дійсності спричинює недооцінку систематизації наукових знань, понять, теоретичних положень, принципів.
Натомість цього однобічна орієнтація на дедуктивні методи дослідження без потрібного аналізу емпіричних фактів позбавляє педагогічні знання змістового наповнення і відриває від об’єктивної реальності.