Історія фізичної кул ...

Діяльність П’єра де Кубертена

1. Життя та діяльність П. де Кубертена.

2. Атлетичний конгрес 1894 року та його значення.

3. Діяльність О.Бутовського.

Засновником сучасного олімпійського руху справедливо вважають знаменитого французького просвітителя барона П’єра де Кубертена, багаторічна і цілеспрямована діяльність якого не тільки дозволила відродити Олімпійські ігри, але і перетворила олімпійський рух в істотну сторону громадського життя світового співтовариства. Багато фахівців обґрунтовано пов'язують відродження сучасних Олімпійських ігор з розвитком міжнародного спортивного руху, з появою міжнародних спортивних організацій з різних видів спорту в другій половині XIX в. Однак ідеї олімпізму і спроби відродження Олімпійських ігор, починалися задовго до появи проекту Кубертена.

1. Життя та діяльність П. де Кубертена

Відродженню сучасних Олімпійських ігор світ зобов'язаний у першу чергу енергії і наполегливості – історика, літератора, педагога, соціолога, барона П’єра де Кубертена.

П. Кубертен народився 1 січня 1863 р. у Парижі в родині живописця з древнього роду Фреда де Кубертена. У дитинстві він любив їздити верхи, займався фехтуванням, веслуванням. У дванадцятирічному віці він прочитав книгу “Шкільні роки Тома Брауна”, зміст якої і викликав у нього глибокий інтерес до фізичного виховання. Ще будучи дитиною, Кубертен разом з батьками побував в Італії, Німеччині, Австрії, Швейцарії. У юнацькому віці кілька разів відвідав Англію, де величезний вплив на Кубертена зробила філософія Томаса Арнольда – одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання. Навчався в одному з паризьких ліцеїв, після закінчення якого поступив у Паризький університет, де одержав звання бакалавра мистецтв, науки і права. Далі Кубертен продовжив освіту у Вільній школі політичних наук у Парижі, познайомився з французькою філософією, історією англійської освіти. Значний вплив на нього справив професор гуманітарних наук і риторики Карон, що викладав грецьку мову, історію Древньої Греції і Римської імперії.

Безсумнівно політичні події, що відбувалися в Європі, і в першу чергу поразка Франції у війні з Пруссією, уплинули на виховання і погляди Кубертена. Це був період заходу Франції як великої держави. Німецька нація виходила на світову арену. Її система освіти виявилася кращою.

Американський літописець Олімпійських ігор Білл Генрі (1981) так описує цей період у житті Кубертена: “Час, коли юний Кубертен надихнувся ідеєю відродження Олімпійських ігор, було післявоєнним. Франція програла війну 1870 р. Німеччині. Як і багато інших молодих французів, він починав життя розчарованим, незадоволеним тими можливостями, що відкривалися перед ним”.

Це була, незважаючи на маленький ріст, людина великої енергії, з ясною і чіткою мовою і сміливими проектами. Так багато сучасників характеризували Кубертена.

Молодий Кубертен бачив шлях звеличення Франції у всеохоплюючій освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому, як відзначає Б. Генрі, Кубертен і звернув свою увагу на Великобританію, що продовжувала стояти на чолі величезної імперії. І він задався метою вивчити рушійні сили англійського суспільства, і насамперед педагогічну спадщину Т. Арнольда, що зробив вирішальний вплив на формування його філософських концепцій.

П'єр де Кубертен у 1886–1887 р. опублікував ряд статей із проблем фізичного виховання, де на відміну від багатьох своїх сучасників заклинав не копіювати закордонний спорт, а створювати на його основі щось нове, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді на основі німецької гімнастики.

Уряд Франції, стурбований фізичним станом нації в 70-х роках минулого століття ввів обов'язкові гімнастичні програми в школах, орієнтуючись в основному на німецький досвід. Реформатори жадали від уряду більш серйозного удосконалення системи виховання, спираючи на досягнення різних країн. Кубертену було доручено вивчити структуру освіти в передових країнах і розробити рекомендації з удосконалення французької системи виховання.

Кубертен виконав це завдання і вніс рекомендації щодо кардинальної зміни системи освіти і виховання.

Основним резервом удосконалення системи виховання молоді у Франції Кубертен вважав обов'язковий перегляд відношення до фізичного виховання як найважливішого фактору зміцнення здоров'я нації. Він відмовився від німецької системи фізичного виховання як зайвої, грубої і воєнізованої, а рекомендував перейти на удосконалений варіант англійської системи, орієнтованої на ігри і рекреаційні види діяльності.

Завдяки глибокому вивченню впливу рухової активності і спорту на здоров'я, культуру, освіту і виховання людей у різних країнах Кубертен сформував своє власне відношення до спорту не тільки як до засобу виховання й освіти, але і як фактору розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення світу і взаєморозуміння між народами. Формуванню такого відношення до спорту Кубертену допомогло не тільки вивчення стану фізичного виховання і спорту кінця XIX в., але й історичні дослідження розвитку систем фізичного виховання і спорту в різних країнах. Найбільш близькими і співзвучними уявленням Кубертена про місце спорту в суспільстві були погляди древніх греків, реалізовані в їхній системі виховання, різних спортивних змаганнях, найбільш яскравими з який були Ігри давньогрецьких Олімпіад.

П’єр де Кубертен запропонував французькому уряду свою олімпійську ідею, першим кроком у реалізації якої повинне було стати розгортання широкої системи міжнародних змагань як основи для розширення міжнародного співробітництва, протидії розбрату між країнами. Однак заклики Кубертена були холодно зустрінуті у Франції і йому довелося відстоювати і пропагувати свої ідеї в інших країнах Європи і США.

Проект Кубертена, в основі якого було відродження Олімпійських ігор, виявився привабливим і прийнятним для багатьох національних спортивних федерацій, що прагнули до встановлення впливу на розвиток окремих видів спорту, а також для державних органів, зацікавлених у додатковому механізмі вираження державної політики і підвищення національного престижу.

За словами самого Кубертена, його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 р. після опублікування статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більш різнобічної фізичної підготовки дітей у школах і оголосив про створення Ліги фізичного виховання.

У 1888 р. Кубертен видасть книгу “Виховання в Англії”, а через рік “Англійське виховання у Франції”, у яких ділиться своїми ідеями. 1 липня 1888 р. на засіданні Комітету із впровадження фізичних вправ, створеного в Міністерстві освіти Франції, Кубертен виклав основні принципи ідеї відродження Олімпійських ігор. Вона одержала схвалення, але не більше, тому що роль цього Комітету була по суті тільки в створенні основ олімпійського руху.

У роботі “Кампанія, що тривала 21 рік” (1908) Кубертен так описує свою ідею: “Ніщо в древній історії не будило в мені стільки думок як Олімпія. Це казкове місто, де колись діялося істинно людська за змістом і матеріальна за своєю формою справа, облагороджена і звеличена поняттям батьківщини, що ала в цьому історичному місці щось подібне до джерела життєвих сил. Це місто раз у раз виникало у моїй юнацькій уяві зі своїми колонадами і портиками. І задовго до того, як з думок про ці руїни в мене виникла ідея відродження Олімпійських ігор, я мріяв про відновлення руїн самого міста, у його колишніх розмірах і обрисах. Німеччина відшукала руїни Олімпії; чому б, подумав я, Франції не відновити її колишню славу? До цього проекту не менш блискучого, але більш практичного і плідного відродження самих Олімпійських ігор уже недалеко; пробила година спортивного інтернаціоналізму, покликаного зіграти свою роль в усьому світі”.

Людина діяльна, що володіє неабиякими організаторськими здібностями, Кубертен врахував невдалий досвід греків у проведенні змагань 1859–1889 рр. і вирішив залучити до організації відродження Олімпійських ігор видних спортивних діячів ряду країн, щоб із самого початку додати олімпійському руху міжнародний характер. Із цією метою в 1889–1890 р. він веде велике листування з фахівцями різних країн, організовує ряд міжнародних змагань з різних видів спорту, робить ділові поїздки в США і Великобританію. Кубертен уперше відвідав США в 1889 р. як учасник науково-практичної конференції з фізичного тренування, після чого в 1890 р. він організував у Парижі Між народ ний науковий конгрес аналогічного змісту. Замітки про цей конгрес підвищили популярність Кубертена і дозволили йому установити тісні зв'язки зі спортивними організаціями Англії і Північної Америки. У цей же час створюється Союз спортивних товариств Франції, першим генеральним секретарем якого був обраний Кубертен. У 1892 р. на асамблеї Союзу, що проходила у великому залі Сорбонського університету відбулася історична дискусія про спорт. Кубертен виступив з доповіддю “Фізичні вправи в сучасному світі”. Це був, власне кажучи, його перший крок до інтернаціоналізації спорту, його перша публічна пропозиція про відродження Олімпійських ігор. У заключній частині своєї доповіді Кубертен сказав: “Є люди, що говорять про усунення війни. Ті, хто вважає цих людей мрійниками, неправі. Але є й інші, котрі говорять про прогресивне скорочення шансів на її виникнення, і я не бачу в цьому утопії зовсім. Зрозуміло, що телеграф, залізниці, телефон, проведені наукові конгреси і виставки зробили для світу більше, ніж усі договори і дипломатичні угоди. І я думаю, що спорт зробить ще більше. Ті, хто бачив, як 30 000 чоловік тупотять незважаючи на дощ, щоб побачити футбольний матч, знають, що я не перебільшую. Давайте експортувати наших бігунів і наших фехтувальників: це буде вільна торгівля майбутнього. Коли цей день прийде, ввійде в звичаї старої Європи, прогрес у питанні світу одержить могутній, новий імпульс... Усе це приведе нас до того, що ми називаємо другою частиною нашої програми. Я сподіваюся, що ви будете допомагати нам у майбутньому також, як допомогли й у минулому, щоб здійснити цей новий проект. Я маю на увазі, що відповідно до сучасного життя ми відродимо великий і прекрасний інститут – Олімпійські ігри”.

Відвідування США і Великобританії дозволило Кубертену знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор в особі доктора Вільяма Пені Брукса, засновника Олімпійського товариства Мач Венлок (1890) і Національної олімпійської асоціації (1895), Вільяма Слоена – професора політичних наук у Прінстоні, який користувався великим авторитетом в університетських колах, що керували розвитком спорту в Америці, а також Чарльза Герберта – переможця багатьох великих змагань 70-х років минулого сторіччя з бігу і веслування, надалі великого організатора спорту, поборника олімпійської ідеї і створення міжнародних федерацій (О. Anthony, 1994).

Кубертен високо оцінював діяльність цих людей. Зокрема, у відношенні доктора Брукса він писав у 1890 р., що спорт не має таких переконаних прихильників відродження Олімпійських ігор, як У.П. Брукс, що, незважаючи на свої 82 роки, активний, бадьорий і багато чого робить для розвитку спортивних зв'язків. Слоен, за твердженням Кубертена, дуже багато чого зробив для поширення ідеї відродження Олімпійських ігор в американських університетах. У першому бюлетені МОК, виданому в Парижі в 1894 р., Кубертен писав: “Восени 1893 року я повернувся зі США... У Чикаго побував у чудовому спортивному клубі, у Сан-Франциско – в Олімпійському клубі. Мене також приймали у всіх університетах, і ніде ідея відродження Олімпійських ігор не сприймалася з таким ентузіазмом, як тут. Особливий інтерес виявляв Вільям Слоен, що влаштував обід в Університетському клубі Нью-Йорка. Присутні на обіді дуже зацікавлено поставилися до ідей спорту й історії...”.

Йдучи до своєї мети, Кубертен активно займався і практичними справами. У жовтні 1892 р. він запросив у Францію команду англійських веслярів (англійці в той час мали першість у гребному спорті). Потім Кубертен почав підготовку французьких спортсменів до гребної регати в Хенлі (1893 р.).

У Франції було три окремих товариства, що займалися гребним спортом. Виникло багато організаційних питань: кого запросити в збірну команду, хто буде оплачувати витрати, які витрати підлягають оплаті, хто є “аматором”? У статутах двох французьких товариств дозволялося одержувати грошові призи. Але Кубертену довелося прикласти багато зусиль, щоб переконати прийняти англійські правила, що забороняли одержання грошових призів, тому що веслування в Англії було спортом, що належало більш забезпеченим прошаркам суспільства. Виникло запитання: чи приймуть в Англії усю французьку команду? Адже англійці не допускали до змагань не тільки тих, хто одержував грошові призи, але і тих, хто був вихідцем з робітничого середовища. Завдяки зусиллям Кубертена англійці поступилися, щоб не ускладнювати майбутніх англо-французьких спортивних зв'язків. Протягом 1890-1892 рр. Кубертен і його сподвижники активно займалися впровадженням фізичного виховання у французьких школах.

У період з 1891 по 1894 рр. на основі сформованого англо-американсько французького союзу Кубертен розширив спортивний обмін і поширення ідеї відродження Олімпійських ігор. Він провів безліч зустрічей, пропагуючи свої ідеї і збільшуючи число їхніх прихильників. Наприклад, перед однією з таких зустрічей, що відбулася в січні 1894 р. за кілька місяців до установчого Конгресу в Парижі в Сорбонському університеті, Кубертен розіслав циркуляр, у якому говорилося: “Насамперед нам необхідно зберегти в спорті принципи шляхетності і лицарства, що панували в ньому колись, для того, щоб він продовжував відігравати важливу роль у вихованні людей нашого часу, як це було в Древній Греції. Недосконалість людської природи завжди прагнула перетворити олімпійського спортсмена в оплачуваного гладіатора. Однак ці два підходи несумісні. Нам варто вибирати... Реформа необхідна і нам варто обговорити її, перш ніж прийняти. Існують компроміси і протиріччя в аматорських правилах, що мають бути розглянуті на цьому Конгресі. І останнє питання порядку денного: прохання санкціонувати, якщо не реалізувати, хоча б підготовку міжнародної угоди з відродження Олімпійських ігор у сучасних умовах, щоб кожні 4 роки представники спорту усього світу збиралися разом і щоб дух міжнародної ввічливості був досягнутий завдяки лицарським і мирним двобоям”.

Як відзначає американський історик Дж. Лукас, після Асамблеї Союзу спортивних товарист Франції в 1892 р. Кубертен остаточно переконався в необхідності розвитку олімпійської ідеї не в національному, а в міжнародному масштабі. За допомогою англійського й американського атлетичних союзів Кубертен створює Комітет із підготовки до скликання установчого конгресу.

У 1890-і роки Кубертен близько зійшовся з домініканським священиком Генрі Мартіном Дідоном (1840–1900 рр.), що в останні роки свого життя очолював домініканський ліцей у Парижі. У цьому ліцеї вони спільно випробували різні спортивні програми. Саме над входом у цей ліцей можна було прочитати латинський вислів: “Швидше. Вище. Сильніше”. У книзі “Моральний вплив атлетичного спорту” (1897) Кубертен замінив порядок слів “сильніше” і “вище”.

Процесу відродження Олімпійських ігор і створення МОК сприяв цілий ряд факторів, серед яких варто назвати бурхливий розвиток зв'язку і транспорту, що полегшили обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи і спортивні.

П’єр де Кубертен розумів, що на початку 1890-х років у світі з'явилися об'єктивні передумови, що сприяють відродженню Олімпійських ігор. “XIX століття було свідком того, що всюди пробуджується інтерес до фізичних вправ: на початку сторіччя – у Німеччині, Швеції, у 50-х – в Англії, наприкінці XIX ст. – у США і Франції. У той же час великі відкриття – залізниця і телеграф скоротили відстані, і люди почали жити по-новому; раси проникнули одна в одну, краще пізнали одна одну і кожній з них захотілося порівняти себе з іншими”, – писав Кубертен у своїй праці “Олімпійські ігри 776 р. до н.е. – 1896 р.”

У 1894 р. на скликаному з ініціативи Кубертена I Міжнародному спортивному конгресі в Парижі представники 12 країн прийняли його пропозицію про регулярне проведення, починаючи з 1896 р., Олімпійських ігор, про створення МОК і про утвердження розробленої ним Олімпійської хартії – зводу основних правил і положень олімпійського руху. На цьому конгресі Кубертен був обраний генеральним секретарем МОК.

Після успішного закінчення Ігор Олімпіади в Греції в грецькій пресі з'явилися звертання видати закон про постійне проведення Олімпійських ігор у Греції. Однак МОК був категорично проти, заявивши, що Олімпіади повинні бути винятково демократичними і міжнародними. Тому другі Ігри відбулися в Парижі, а президентом МОК став француз Кубертен. Наступні Ігри повинні були відбутися в США і на посаду нового президента планувався американський професор У.М. Слоен. Однак він відмовився і вніс пропозицію, щоб президентом залишився Кубертен як засновник олімпійського руху сучасності. П. Кубертен був переобраний, а порядок обрання нового президента кожні чотири роки був відмінений.

П. Кубертен не тільки зіграв важливу роль у становленні сучасного олімпійського руху, але і брав безпосередню участь у підготовці і проведенні Олімпійських ігор 1896–1924 рр. Президент МОК Е. Брендедж говорив про Кубертена: “Барон де Кубертен був педагогом і вихователем, ідеалістом, що схопився за свою ідею з фанатичним жаром. Він заслуговує похвали і поваги за заснування сучасного олімпійського руху”. Однак це висловлювання різко звужує заслуги П. Кубертена. Протягом XIX ст. було багато спроб, у тому числі й в області спорту, організувати різні рухи, в основі яких лежали гуманні принципи. Однак не багатьом з цих рухів була уготована така славна історія як олімпійському руху. Не багато з них зуміли витримати труднощі та протиріччя, які витримав сучасний олімпійський спорт. І, віддаючи належне привабливості ідей олімпізму, популярності різних видів спорту і спортивних змагань, варто знати і пам'ятати, що найскладніший і суперечливий етап становлення, етап протягом якого існування олімпійського руху не один раз було під загрозою, сучасний олімпійський спорт пройшов під керівництвом президента МОК П’єра де Кубертена, що очолював цю організацію до 1925 р. Романтизм і ідеалізм Кубертена не перешкодив йому з дивною практичністю і завзятістю, гнучкістю і терпінням не тільки заснувати олімпійський рух нашого часу, але і провести його через іспити і потрясіння більш ніж трьох десятиліть сучасної історії.

Погляди Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали і функції найбільш повно проявилися в написаній ним “Оди спорту”.

Приведемо кілька висловлювань Кубертена, що досить точно визначають його діяльність на посаді президента МОК: “Навіщо я відродив Олімпійські ігри? Щоб облагородити і зміцнити спорт, забезпечити його незалежність і розвиток і, тим самим, допомогти краще виконати свою виховну роль, покладену на нього сучасним світом. Щоб прославити окремого спортсмена, чия м'язова сила необхідна для суспільства і чия відвага необхідна для збереження загального духу змагань”; “Олімпізм – не система, а стан духу. Він може мати безліч видів вираження і ніяка окрема чи раса епоха не можуть стверджувати про встановлення монополії на нього”; “Міжнародний олімпійський комітет ніколи не примушував до свого визнання, а завжди діяв за допомогою переконання; він спонтанно відмовлявся від ідеї втручання в технічні питання і був радий вести спортсмена до однієї і тієї ж моральної мети, незалежно від того яким видом спорту він займався”; “Давайте об'єднаємося проти тих, чиї дії свідомо чи несвідомо, прямо чи побічно, загрожують скомпрометувати спорт. Ми хочемо, щоб він залишався дійсною школою холоднокровності, доброї сили і досконалої чесності”.

На думку американського дослідника Дж. Лукаса, автора книги “Сучасні Олімпійські ігри” (1980), якщо все написане Кубертеном об'єднати, то буде твір з 25 томів. Він писав на різні теми, починаючи від спортивної історії, соціології і філософії, і закінчуючи археологією і політикою. Найбільш продуктивними були 1900 – 1914 р., коли були видані його роботи з аналізу Олімпійських ігор, “Психологія спорту”, “Нові форми фізичного виховання”, “Французьке утворення”, “Шекспір і Віктор Гюго”, “Оголення і спорт”, “Модель універ-ситету”, “Коментарі з давньогрецького спорту”, “Чому я відродив Олімпійські ігри” і ін.

Були написані ним і кілька підручників – “Франція з 1814 р.” (1900), “Освіта юних у XX ст.” (1913), “Нариси з спортивної психології” (1913), “Спортивна педагогіка” (1919), “Всесвітня історія” (4 тому, 1926). У 1931 р. він видав “Олімпійські мемуари”. Це була його друга автобіографічна книга. Перша вийшла в 1909 р. З 1901 по 1914 р. він видавав щомісячний журнал “Рев’ю олімпік”.

У 1918 р. Кубертен переїхав жити у Швейцарію. 28 травня 1925 р. він офіційно підтвердив свій намір піти у відставку. 37 років Кубертен прожив у дев'ятнадцятому столітті і рівно стільки ж у двадцятому. Умер він у 1937 р., похований у Лозанні. Його серце, за бажанням самого Кубертена, поховане в Олімпії.

 

2. Атлетичний конгрес 1894 року та його значення

У січні 1894 р. Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу багатьом закордонним клубам, персонально запросивши У. Слоена зі США, Ч. Герберта з Англії, В. Бланка зі Швеції і Ф. Кеменя з Угорщини. На жаль його зусилля не одержали практичної підтримки в самій Франції. Були і відмови від участі в конгресі з націоналістичним мотивуванням. Представники Австралії і Японії письмово підтвердили про своє приєднання до установчого конгресу.

16 червня 1894 р. у великому залі Сорбонського університету (Париж) зібралося близько 2000 чоловік. У запрошеннях був зроблений напис “Конгрес відродження Олімпійських ігор”. Були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, включаючи США, Італію, Іспанію, Францію, Грецію і Росію. Винятково високо оцінював Кубертен роль в організації Конгресу У. Слоена і Ч. Герберта.

Відроджуючи Олімпійські ігри, Кубертен багато що черпав з історії організації і проведення давньогрецьких Ігор. Він додав древнім звичаям характер джерела натхнення, щоб вони краще могли служити сучасному світу. Кубертен майже детально розробив організацію і процедуру проведення Олімпійських ігор, додавши елементи, що на його думку були необхідні для задоволення сподівань сучасного людства. До них варто віднести насамперед інтернаціональний характер Ігор, включення в програму змагань більшої кількості видів спорту, добровільна участь спортсменів-аматорів та ін.

Делегати конгресу працювали в двох секціях. У першій секції обговорювалася проблема аматорства, у результаті обговорення перемогла точка зору Кубертена, що завжди виступав проти перетворення спортсменів високої кваліфікації в циркових виконавців. Делегати першої секції критикували принципи аристократичного спортивного аматорства в Англії. На засіданнях другої секції обговорювалися концепції олімпізму. Напередодні відкриття конгресу Кубертен опублікував статті “Відродження Олімпійських ігор”, де були чітко викладені принципи й ідеали олімпізму. Обговорення велося в основному за тими пунктами, що позначив у своїй статті Кубертен:

1. Як і древні фестивалі, сучасні Олімпійські ігри варто проводити кожні 4 роки.

2. Відроджені Ігри (на відміну від древніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. У них увійдуть ті види спорту, що культивуються в XIX ст.

3. Ігри будуть проводитися для дорослих.

4. Будуть введені суворі визначення поняття “аматор”. Гроші будуть використовуватися тільки для організації Ігор, будівництва споруд і, проведення святкувань.

5. Сучасні Олімпійські ігри повинні бути “пересувними”, тобто проводитися в різних країнах.

У Хартії МОК – основному документі, прийнятому на конгресі, було зафіксовано наступне:

1. В інтересах моралі Міжнародний конгрес і окремі країни вважають за необхідне відродити на міжнародній основі Олімпійські ігри в сучасній формі, але з дотриманням древніх традицій.

2. До участі в іграх варто запрошувати спортивні об'єднання всіх країн. Кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Перед Олімпійськими іграми, що будуть проводитися кожні чотири роки, окремі країни повинні проводити відбіркові чи попередні змагання для того, щоб їх представляли тільки кращі спортсмени.

3. У програму міжнародних Олімпійських ігор будуть включені наступні види спорту: біг, стрибки, метання диска, важка атлетика, вітрильний спорт, плавання, веслування, ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, спортивна стрільба, гімнастика, велоспорт.

4. За вийнятком фехтування, у всіх інших видах спорту можуть брати участь тільки аматори. Ті, для кого спорт є професією, не можуть приймати участі в змаганнях. (У прикладеному до протоколу документі відносно “аматорства” відзначалося: “до змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом і ті, хто одержував у минулому чи одержує зараз грошову винагороду за заняття спортом. Саме тому на Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди”).

5. Комітет має право не допускати до участі в змаганнях тих, хто коли небудь, виступав проти олімпійської ідеї чи проти ідеї сучасних Олімпійських ігор.

6. Для легкоатлетів необхідно організувати головні змагання під назвою “п’ятиборство”.

Одним з найважливіших результатів роботи конгресу було безсумнівно створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), членам якого ставилося в обов'язок пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.

Список членів МОК був підготовлений П’єром де Кубертеном. Ними стали; Эрнест Калло (Франція), генерал Олексій Бутовский (Росія), капітан Віктор Бальк (Швеція), професор Вільям Слоен (США), юрист И. Гут Ярковский (Богемія, Австро-Угорщина), Ференц Кемень (Угорщина, Австро Угорщина), Чарльз Герберт і лорд Амптхілл (Англія), доктор Хосе Бенхамін Субіаур (Аргентина), Леонард Кафф (Нова Зеландія), граф Луккезі Паллі і Д’юк Андрія Карафа (Італія), граф Максим де Бузі (Бельгія). Генеральним секретарем МОК був обраний барон П’єр де Кубертен, президентом МОК – Деметріус Вікелас. Складаючи список кандидатів у члени МОК Кубертен піклувався насамперед про те, щоб ця міжнародна організація була по справжньому інтернаціональною. І не випадково у назві спочатку “міжнародний”, а потім уже “олімпійський”. Крім того, багато з тих, хто став членами МОК практичною діяльністю довели свою відданість ідеям міжнародного відродження Олімпійських ігор. Дійсно, без допомоги своїх друзів і соратників Кубертену навряд чи вдалося б відродити Олімпійські ігри.

Одним з найближчих соратників був Е. Калло, що очолював Союз гімнастичних суспільств Франції, а з 1894 по 1909 р., що виконував функції скарбника МОК. Давній друг Кубертена Ф. Кемень – редактор “Угорської педагогічної енциклопедії”, автор численних статей із проблем освіти і фізичного виховання. В. Бальк у 1893 р. був обраний президентом Міжнародного союзу ковзанярів (у роботі конгресу він брав участь і як директор Центрального інституту гімнастики Стокгольма, і як президент Гімнастичного союзу Швеції). Що стосується О. Бутовського, то, як видно, він установив контакти з Кубертеном ще в 1892 р., коли вивчав досвід викладання гімнастичних і атлетичних дисциплін у навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії і Франції. У своїй книзі “Тілесні вправи у Франції” О. Бутовський подає цінну інформацію для російської громадськості про зародження і розвиток шкільного спорту у Франції, черпану з робіт Кубертена і при особистих зустрічах з ним.

Слід зазначити, що в перших офіційних бюлетенях МОК не було ніякої інформації стосовно Міжнародного олімпійського комітету як організації. Єдиним виявленим документом є складений і відредагований Кубертеном текст про порядок діяльності МОК, що надалі в докладному викладі з'явився у версії статуту Міжнародного олімпійського комітету, датованого 1908 р. Для розширення членства в МОК була розроблена своєрідна, але далеко не демократична система самопоповнення його складу, відповідно до якої нові кандидати не делегуються своєю країною, а обираються самим МОК. Ця система зберігається і дотепер.

Конгрес закінчився тріумфально. Під час заключного засідання 23 червня 1894 р. було вимовлено багато промов, записи яких, на жаль, не збереглися.

Промова ж Кубертена дійшла до нас у письмовому вигляді. От що він сказав: “Ми представники міжнародного спорту і ми одноголосно проголосували за відродження ідеї, якій більше двох тисяч років. Ця ідея змушує частіше битися серця людей, стимулюючи найбільш шляхетні і життєві інстинкти... Деякі прихильники старої школи оголосили, що ми провели наше засідання в самім серці Сорбони. Вони знали добре, що ми бунтарі і що ми на наших засіданнях дійдемо до того, що зруйнуємо структуру їхньої застарілої філософії. Це правда, джентльмени! Ми – заколотники, і от чому представники преси, що завжди підтримували шляхетні революції, зрозуміли нас і допомогли нам, за що я сердечно дякую їм. Я прошу пробачення, джентльмени, за мою риторику і за те, що я підняв вас до таких величних висот. Якщо я буду продовжувати, то шампанське може випаруватися, залишивши нудьгу. Тому я знову пропоную тост. Я піднімаю мій келих за олімпійську ідею, що, подібно проміню всемогутнього сонця, простромила імлу століть, щоб опромінити переддень XX століття радістю і надією”.

Відповідно до Хартії, прийнятої конгресом, на МОК покладалися наступні задачі:

1. Забезпечення регулярного проведення Ігор.

2. Турбота про те, щоб Ігри були все більш гідними їхньої славної історії і високих ідеалів.

3. Заохочення росту числа організацій, що сприяють проведенню змагань спортсменів-аматорів.

4. Керівництво аматорським спортивним рухом і сприяння поглибленню дружби між спортсменами.

На думку істориків спорту, МОК протягом перших років свого існування працював не дуже активно. От що писав про це П’єр де Кубертен у 1934 р. у листі американському історику Біллові Генрі: “Важко собі уявити, як повільно створювався МОК. Він практично не приступав до активних дій аж до початку XX століття. Його члени були друзями, що збиралися навколо мене з усією своєю байдужністю і приємними посмішками. Якщо судити із суспільної думки, то взагалі нічого не відбулося”. Далі Кубертен визнає, що в цей період розвиток олімпізму був штучним.

 

3. Діяльність О.Бутовського

Одним із засновників МОК був російський генерал Олексій Бутовський, який працював у головному управлінні військових навчальних закладів, – автор великої кількості праць з педагогіки, історії, музики, гігієни. Основу його педагогічної діяльності складали питання фізичного виховання. У кінці ХІХ і на початку ХХ століття керував фізичною підготовкою в армії і військово навчальних закладах.

Олексій Бутовський народився в 1838 році у селі Підгірці на Полтавщині в сім'ї поміщика. Був дуже освіченою людиною, як і його батько. Він вільно володів чотирма мовами. Одержав військову освіту. Спочатку закінчив Констянтинівське училище, згодом – Миколаївський інститут. З часом його перевели у Росію. Закінчив військову кар'єру в чині генерал-лейтенанта. Був одним із перших у тогочасній Росії, хто звернув увагу на важливість фізичного виховання, особливо у армії. Олексій Бутовський зробив значний внесок у розвиток спорту в царській Росії.

У 1890 році ним були організовані курси вихователів для кадетських корпусів, на яких вивчалася, зокрема, і методика фізичної підготовки. Із завданням військового міністерства Бутовський був у багатьох країнах Європи, де вивчав постановку фізичного виховання. У 1894 брав участь як представник від Росії в установчому конгресі Міжнародного Олімпійського Комітету, членом якого був у наступні роки. У 1896 році був присутній на Іграх І Олімпіади в Афінах. У 1905 році брав участь у роботі Брюссельського конгресу з фізичного виховання.

О. Бутовський організував у 1900 році літні курси для підготовки спеціалістів в області фізичного виховання із числа офіцерів кадетських корпусів і читав там лекції з історії, теорії та методики фізичного виховання. Ці ж предмети він викладав і слухачам головної гімнастико-фехтувальної школи, відкритої в Петербурзі у 1909 році. Незабаром після Ігор І Олімпіади в Афінах (1896 р.) Олексій Бутовський попросився у відставку з МОК. Бутовський написав багато статей, навчальних посібників з фізичного виховання Праці Бутовського мали для свого часу значну цінність як узагальнення досвіду методики фізичного виховання в Росії і за кордоном. Олексій Бутовський помер у 1917 році, похований на Новодівичому кладовищі в Москві.