Лекція 2. Україна між минулим і сучасністю (1995-2004 рр.).
План:
1. Завершення конституційного процесу в Україні.
2. Динаміка політичних сил в Україні у 1995-2003 рр. Криза режиму Л. Кучми. «Касетний скандал» та його політичні наслідки. Причини та хід акцій «Україна без Кучми», «Повстань, Україно».
3. Зовнішньополітичні орієнтири України в 1995-2003 рр. Україна і євроінтеграційний процес. Україна і міждержавні об’єднання на пострадянському простору. Знову багатовекторність.
4. Відносини між Україною і РФ. Російсько-український конфлікт щодо острова Тузла.
5. Прояви сепаратизму на Півдні України у 1991–2004 рр.
Рекомендована література:
1. Турченко Г., Турченко Ф. Проект «Новоросія». 1764–2014 рр.: Ювілей на крові. Запоріжжя : ЗНУ, 2015. 116 с.
2. Гай-Нижник П. Росія проти України (1990 - 2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. К.: «МП Леся», 2017. 332 с.
3. Здобуття незалежності України 1991. Історія проголошення, документи, свідчення: у 2 т. Житомир : Рута, 2011. 752 с.
4. Турченко Ф. Україна - повернення історії. Генеза сучасного під ручника. К. : Генеза, 2016. 104 с.
5. Україна і
виклики посттоталітарного транзиту (1990–2019) / НАН України, Ін-т історії
України. Київ: Академперіодика, 2021. 592 с., 48 с. іл. (Україна. Нариси
історії). URL: http://resource.history.org.ua/item/0016478
ТЕЗИ
Напередодні розпаду СРСР і проголошення незалежності України. Частина радянсько-компартійної і господарської еліти Півдня і Сходу, не зацікавленої в демократичних перетвореннях і суверенізації України, взяла курс на її розкол.
Спекулюючи на місцевих особливостях і територіальних відмінностях, ці не обтяжені політичною відповідальністю і сумлінням політики стали закликати населення окремих регіонів до самовизначення і виділення із складу України.
У жовтні 1990 р. в Одесі було оголошено про створення партії «новоросів» («югоросів»), представники якої стверджували, що в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях немає ні українців, ні росіян, а живе новий етнос (народ) «новороси» («югороси»), які мають право на самовизначення.
У Криму на початку 90-х рр. місцеві сепаратисти за підтримки російського політикуму поставили завдання про вихід півострова зі складу України і приєднання до Російської Федерації.
Одним із найголовніших аргументів для обґрунтування цього наміру була надумана ідея про віковічні зв’язки Криму з Росією і про відсутність таких з Україною.
У Донбасі, на Харківщині, Дніпропетровщині й у Запоріжжі в середовищі місцевої компартійної бюрократії та директорів крупних підприємств (так званих «червоних директорів») стала поширюватися ідея створення місцевої автономії як засобу протистояти «жовто-блакитній» експансії із Заходу.
Але сепаратистські настрої на початку 90-х рр. не мали відчутної підтримки серед населення регіону.
Переважна більшість жителів Південної України на референдумі 1 грудня 1991 р. проголосували за незалежність України, яка сприймалася як унітарна демократична республіка.
Однак спроби спекуляції на особливостях різних регіонів України не припинилися.
На протиставленні Сходу і Заходу України була побудована у 2004 р. виборча кампанія кандидата в Президенти України від тодішньої влади. Як відомо, широкомасштабна фальсифікація результатів виборів викликала масові протести, які переросли в «помаранчеву революцію».
Засобом боротьби з народним рухом був знову використаний сепаратизм. На так званому «З’їзді Рад усіх рівнів» у Сєвєродонецьку із закликом до створення Південно-Східної Української автономної республіки виступили керівники тих областей південного сходу, де під час президентських виборів відбувалися наймасштабніші фальсифікації волевиявлення громадян, – Харківської, Донецької, Луганської.
Щось подібне відбувалось і в Одесі. З намірами перетворити Одесу й усю Одеську область у «вільну самоврядну територію, на якій будуть діяти розпорядження місцевої влади» у разі, якщо на решті території України переможуть прихильники В. Ющенка, виступив в грудні 2004 р. міський голова Одеси. Але, як і на початку 90-х років ХХ ст., заклики сепаратистів Одеси та інших регіонів України не були підтримані населенням.
Події «помаранчевої революції» черговий раз засвідчили існування значних відмінностей між різними регіонами України і посилили інтерес суспільства і професійних учених, зокрема істориків, до українських регіонів, їхніх проблем.
.