Лекція 7. Основи загальної безпека туристів у природному середовищі.

Основи загальної безпека туристів у природному середовищі

План:

1. Безпека у туристських спортивно-оздоровчих походах. 

2. Безпека туристів на воді та льду. 

3. Безпека туристів біля вогнища та в поводження з гострими предметами. 

4. Безпека туристів під час взаємодії з флорою та фауною.

Ключові поняття: безпека у туристському поході, флора, фауна, лавинна небезпека, контрольно-рятувальна служба. 

Безпека – основна і найважливіша вимога до всіх туристських походів. Навіть найпростіший вихід за місто малодосвідчених туристів може мати летальні наслідки. Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров я і розвитку фізичних сил, кожен турист в умовах походу повинен суворо дотримуватися правил поведінки і техніки безпеки. Важливе правило кожного туристського походу - дотримання розпорядку дня, режиму харчування та особистої гігієни всіма його учасниками. 

Багатьом відома думка досвідчених туристів, що безпека залежить не стільки від складності маршруту, скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу.Якщо групу складають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовленості, загальні інтереси, то у поході буде легше досягти дружньої взаємодії за будь-яких ситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки і взаємодопомоги. 

Маршрути походу слід обирати за довжиною і складністю, враховуючи вік і туристсько-спортивную підготовленість туристів. До надзвичайних подій у туристському поході можуть призвести: погане знання маршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження, невиконання правил безпеки під час купання, самовільне спускання на лижах з гір, неправильна поведінка при виявленні вибухонебезпечних предметів, несприятливі метеорологічні умови, низький рівень технічної і тактичної підготовленості туристів, невміння долати природні перешкоди, зустріч з дикими тваринами і плазунами, отруйні рослини, недоброякісні продукти харчування тощо. Ці та інші надзвичайні події відбуваються через недосвідченість членів групи або керівника, який погано організував всебічну підготовку учасників походу, не ознайомився як слід з районом подорожі, складними ділянками маршруту і не намітив способи їх подолання. 

Керівник туристської групи має твердо знати правила організації і проведення спортивно-оздоровчих туристських походів і мандрівок, методичні рекомендації щодо безпечного проходження маршруту. Він повинен постійно стежити за суворим дотриманням дисципліни в туристській групі. Вказані правила повинен вивчати не тільки керівник, а й усі учасники туристського походу, які у відповідності з ними проходять всебічну підготовку і виконують вказівки керівника групи. 

До початку туристського походу кожен турист повинен прослухати цикл лекцій по безпеці у туристському поході, ознайомитися з інструкціями. Протягом усього походу туристи повинні суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних правил. З метою запобігання нещасних випадків і захворювань не рекомендується пересуватися під час грози, сильного вітру, хуртовини, в туман, за винятком екстремальних ситуацій; необхідно суворо дотримувати усіх вимог безпеки.  Не слід пересуватися після дощу по каменях, осипах, стрімких схилах. Круті схили, обривисті береги річок потрібно проходити з послабленими лямками на рюкзаках і страхувальними мотузками. Не плануйте пересування групи в спеку. Перебуваючи на сонці, надягніть панаму або кашкет, сонцезахисні окуляри.  Пересуваючись лісом, не кидайте на землю недопалки, запалені сірники. Це може спричинити до пожежі. Якщо на шляху групи виникла пожежа, яку загасити самотужки неможливо, туристи терміново відходять у безпечне місце і по можливості сповістити про побачене у відповідні інстанції.  При переході групи по льоду замерзлої річки чи озера, слід перевірити відсутність тріщин, вимоїн, повітряного простору між шарами льоду або між льодом і водою. Лід має бути товщиною не менше 10 см. Той, хто йде в групі першим, страхується мотузкою. Не слід підходити до краю льоду ближче за 100 см. Небезпечно переправлятися по льоду, під яким знизився рівень води або вона затопила його поверхню. Страхування необхідне на всіх небезпечних ділянках туристського маршруту.

 Керівник групи приймає рішення щодо його організації та розміщення туристів на місцевості.  Одяг туристів має відповідати порі року і погоді. При похолоданні слід більше рухатись, на привалах надягати теплі речі, пити гарячий чай, каву. 

В сиру погоду, якщо є можливість, треба просушити одяг, взуття, спальні мішки, рукавички, шкарпетки, намети. Щоб їжа не стала причиною отруєння, дотримуйтесь таких порад: 

§ молоко обов'язково кип'ятіть. 

§ не вживайте варені ковбаси, продукти, які втратили звичайний вигляд, колір і запах, консерви з банок, що здулися. 

§ питну воду, набрану у незнайомих джерелах, обов'язково потрібно кип'ятіть! 

Особливої турботи керівникам походів завдає купання. Адже доводиться купатися в незнайомих водоймах, а це іноді пов'язано з небезпекою для життя.

 Отже, завжди дотримуйтесь таких основних правил: 

§ перевірте місце купання - воно має бути чистим, без корчів, ям і каміння; 

§ по можливості обмежте його кілками з натягнутою на них вірьовкою; § не слід купатись, якщо у вас погане самопочуття, ви втомилися або перегрілись.

 Детальніше про небезпеки, які підстерігають туристів в походах, зазначені нижче. 

.Безпека у туристських спортивно-оздоровчих походах. Заходи профілактики травматизму і захворювань в спортивнооздоровчому туризмі є основним положенням в роботі контрольнорятувальних служб Міністерства з надзвичайних ситуацій України і суспільних маршрутно-кваліфікаційних комісій, комісій з видів туризму, клубів туристів, туристських секцій, що організовують походи. Членам рятувальної служби, туристському активу слід проводити більше заходів щодо профілактики з тим, щоб надалі скоротити до мінімуму травми, викоренити з практики випадковості, що призводять до нещасних випадків в походах. Вирішення цих проблем багато в чому залежить від знання і грамотного виконання основних правил техніки безпеки всіма туристами. Вони складаються з детального вивчення району походу, розробки маршруту, підбору необхідного і якісного спорядження і продуктів харчування, уміння долати складні ділянки маршруту і наведення надійної страховки, поліпшення фізичної і технічної підготовки. 

Основними завданнями Федерацій спортивного туризму і її комісій з попередження нещасних випадків в походах є: 

§ встановлення строгого контролю за дотриманням учасниками «Правил організації і проведення спортивних туристських походів»;

§ надання методичної допомоги і консультацій туристичним групам по вибору маршруту, підбору спорядження, техніці безпеки, географічним, кліматичним і метеорологічним особливостям району та іншим питанням організації і проведення походу; 

§ перевірка знань заявленого маршруту і його правильна тактична побудова, наявність запасного варіанту маршруту, досвіду учасників для даної категорії складності, знання правил техніки безпеки при проходженні складної ділянки, матеріального забезпечення, фізичного стану учасників групи, уміння надавати першу медичну допомогу. 

Маршрутно-кваліфікаційні комісії, видові комісії здійснюють збір, систематизацію і публікацію в місцевому друці матеріалів про рекомендовані маршрути, порушення техніки безпеки в походах, стан транспортного повідомлення, створення нових заповідних зон, екскурсійних об'єктів не тільки на своїй території, але і за її межами; про кращі походи року, порушеннях «Правил...». 

Працівники РС і члени МКК при отриманні повідомлення про погіршення метеорологічної обстановки, підвищеній небезпеці на маршруті (обвали, селеві потоки, завали, руйнування стежок, обмерзання доріг і схилів, розливи річок, зноси мостів і кладок, схід лавини і т.п.) повинні повідомити туристські групи, що встали на облік, про несприятливу обстановку для походу в даному районі. Туристські групи, які вже здійснюють походи в цьому районі, члени КСС інформують про це через рятувальників, лісників, геологів і т.д. 

Працівники РС і члени МКК при отриманні повідомлення про неприбуття туристської групи у встановлений на один з контрольних пунктів, вказаних КРС і МКК, а також вістей про аварійну обстановку на маршруті або під час проведення туристського заходу, нещасному випадку, що вимагає транспортування потерпілого і надання першої медичної допомоги, зобов'язані чітко і швидко організовувати пошуково-рятувальні роботи з можливим залученням туристських груп, що знаходяться в цьому районі. Члени РС і МКК повинні проводити виховну роботу з туристами по дотриманню ними дисципліни на маршруті, вести боротьбу з проявом неорганізованості, не випускати на маршрут групи, що не заявилися в МКК і не стали на облік в РС. 

Багато що в безаварійному проведенні туристського походу залежить від керівника. Неприпустимо, щоб керівниками туристських груп були туристи, що не мають достатнього досвіду керівництва. Навіть досвідчені туристи не завжди можуть бути керівниками внаслідок недостатніх організаторських здібностей.

 Авторитет керівника є основою успішного управління групою. Він складається з міцного знання маршруту, правильного використання технічних навиків і прийомів, уміння правильно оцінювати складну обстановку, ухвалювати необхідне рішення, здійснювати заходи по забезпеченню безпеки напротязі підготовчого періоду і під час походу, відчуття відповідальності не тільки за свої дії, але і за дії і вчинки учасників групи. 

Керівник обов'язково має бути зібраним, принциповим, урівноваженим, чесним і доброзичливим. Він повинен володіти відчуттям власної гідності, мати власну думку, особистим прикладом виховувати у туристів високу свідомість, відповідальність і вимогливість до себе і своїх товаришів. У діях керівника не повинні виявлятися такі риси, як одноосібне ухвалення рішень і придушення ініціативи учасників. Він зобов'язаний вважатися з думкою кожного учасника - якщо з чимось не згоден, то він повинен пояснити, в чому їх помилка.

Проте, ухвалюючи колективне рішення, керівник повинен пам'ятати, що відповідальність за всі неправильні дії і, в першу чергу, за безпеку учасників повністю лежить на ньому. Тому, перш ніж ухвалити остаточне рішення, він повинен переконатися в його правильності. Важливо пам'ятати, що будь-яка ініціатива керівника повинна здійснюватися з погляду кінцевого результату. 

Кінцевий результат - це правильно організований і безаварійно проведений туристський похід з повністю виконаними завданнями. 

Причини, унаслідок яких в поході можуть виникнути аварійні ситуації, наступні: 

§ недостатній досвід керівника; 

§ ослаблення контролю за проходженням учасниками медичного огляду; 

§ недостатній контроль за фізичною і технічною підготовкою, психологічним станом учасників; 

§ включення до складу групи туристів, що не мають достатнього досвіду, зміна складу групи після затвердження МКК; 

§ недостатнє вивчення району подорожі і самого маршруту (кліматичних умов, сезонності, складних ділянок, під'їзних шляхів, відсутність необхідного картографічного матеріалу); 

§ ослаблення контролю за підбором спорядження. Помилки, що допускаються керівником в управлінні групою на маршруті: 

§ вихід на маршрут в зміненому складі, розділення групи; 

§ включення в початкову частину маршруту складних ділянок, зміна маршруту в бік ускладнення за рахунок проходження окремих складних ділянок шляху (перевалів, вершин, хребтів, каньйонів, порогів, водних перешкод і т.п.); 

§ неправильні команди і дії керівника на складних ділянках шляху; 

§ відсутність вимогливості, чіткого керівництва діями туристів і неправильна розстановка сил при проходженні складних ділянок, відсутність наглядових і рятувальних постів перехоплення; 

§ відсутність попередньої розвідки складної ділянки; 

§ відсутність контролю при застосуванні страховки і самостраховки; 

§ відсутність контролю за орієнтуванням на маршруті; 

§ пізній вихід групи на маршрут; 

§ нерівномірний рух на маршруті, порушення графіка руху; 

§ невірний вибір місця привалу, ночівлі; 

§ відсутність дисципліни в групі; 

§ недостатній відпочинок учасників, ослаблення контролю за станом і самопочуттям учасників; 

§ недоліки в керівництві, пов'язані з грубістю, несправедливістю, нечесністю і черствістю. 

Організаційне питання по підбору керівника і учасників необхідно вирішувати в клубі туристів задовго до початку походу. У початковій стадії підготовки до походу визначається його мета і йде відбір членів групи. Їх набирають більше, ніж планується. Це робиться з таким розрахунком, щоб група не розпалася, оскільки в підготовчому періоді частина туристів з різних причин відсівається. Відбір учасників в стартовий склад групи слід проводити, враховуючи туристський досвід, фізичну і технічну підготовку, психологічну сумісність, ділові якості. Це виключає потрапляння в групу в останню мить випадкових, неперевірених і непідготовлених учасників. Такий колектив надійний і в складній обстановці діятиме злагоджено і організовано, а, отже, виключаються психологічні зриви і виникнення аварійних ситуацій з вини учасників. Не рекомендується формувати групу з малознайомих або зовсім незнайомих людей, за оголошеннями чи рекомендаціями. У таких групах часто немає згоди між учасниками і керівником, що приводить до конфліктних ситуацій. На маршруті туристи повинні бути дисципліновані, виконувати вказівки і команди керівника, доброзичливо ставитися один до одного, на складних ділянках надавати допомогу, не долати їх без розвідки, не нехтувати страховкою і самостраховкою, не панікувати в складних, екстремальних умовах. 

Причини, що викликають аварійну ситуацію, наступні: 

§ недостатня підготовка до походу; 

§ недостатній туристський досвід; 

§ невиконання наказів керівника; 

§ відсутність дисципліни; 

§ невміння володіти страховкою; 

§ слабка фізична підготовленість; 

§ недостатня технічна і тактична підготовленість; 

§ відставання від групи; 

§ самовільний відхід на розвідку; 

§ самостійне подолання складної ділянки; 

§ самостійний вихід на небезпечну ділянку; 

§ зневага страховкою і самостраховкою; 

§ незгода з рішенням керівника; 

§ конфлікт серед учасників; §

страх, паніка, сум'яття в складній ситуації; 

§ відсутність навиків в наданні першої допомоги при захворюваннях і травматизмі. 

Туристський маршрут сам по собі з його природними чинниками в певних випадках також може стати причиною виникнення аварійної ситуації. Туристський маршрут - поняття дуже широке. У нього входить, наприклад, географічна характеристика району, і, в першу чергу, оцінка його орогідрографії по перетину рельєфу, потужності водних потоків, наявності боліт, пісків, скель, льоду та ін. Кожний з цих природних елементів знаходиться в певній стадії розвитку і приховує для людини небезпеку сходу лавини, зніс швидкою течією; ускладнює шлях важким підйомом, важкою переправою, невизначним порогом, важким завалом або, навпаки, відсутністю рослинності. 

Маршрут включає оцінку погодно-кліматичних умов. На одній і тій же ділянці в кожен окремий момент може бути жарко або холодно, суха або дощова погода. В межах одного сезону під впливом метеорологічних умов сніжний покрив, наприклад, може дати більше десятка помітних для лижників і таких, що різною мірою збільшують небезпеку маршруту модифікацій: сніг сухий, сипкий, рихлий, сирий, в'язкий, щільний наст, міцний фірн, підступна «дошка», жорсткий «цемент». 

Маршрут часто зумовлює спосіб, вигляд і особливості пересування туриста. Причому іноді з дуже високим ступенем конкретизації: тільки на розбірних байдарках, тільки на плотах, тільки на гірських лижах з гальмуючими пристосуваннями. 

Маршрут диктує особливості організації похідного життя, види бівуачних робіт, режим ходового дня, співвідношення нескладних і небезпечних ділянок шляху. 

Отже, при проходженні туристського маршруту можуть виникнути аварійні ситуації і маршрут може стати причиною нещасного випадку, залежно від району подорожі, сезону, дня тижня, часу доби, погоди, виду пересування, форми організації подорожі, наявності небезпечних ділянок і категорії складності походу. Небезпека сходу лавини під час лижних туристських походів у високогірних і безлісих зонах з'являється, коли товщина сніжного покриву досягає 30-50 см. Тому, якщо снігопад застав туристську групу в лавинонебезпечному районі, вона повинна перечекати два-три дні. При глибшому снігу, особливо якщо він випав при низькій температурі і вітрі, термін вичікування збільшується до чотирьох-п'яти днів. 

Але і після вичікування слід дотримуватися наступних правил безпеки:

§ При перетині лавинонебезпечного схилу використовуються безпечні ділянки рельєфугребеніскельні островигрупи дереввисокий чагарник та інші предметищо служатьпунктами опори снігу

§ Лавинонебезпечний схил перетинається вище по лінії максимальної напруги сніжного пласта. 

§ Перетинати лавинонебезпечний схил горизонтально небезпечно, оскільки це збільшує порушення сніжного схилу. За відсутності нерівності на схилі пересуваються по прямій вгору і перетинають схил тільки в безпечному місці. 

§ Пересування проводиться в такому порядку, щоб на небезпечній ділянці знаходилася одна людина, але заздалегідь встановлюється наглядовий пункт, з якого один з досвідчених туристів веде спостереження за групою і сходом лавини. 

§ Всі учасники походу зобов'язані мати лавинний шнур яскравого кольору. Його треба прив'язувати ззаду на поясі, один кінець повинен бути вільним. При нещасному випадку він опиниться на поверхні лавини, що полегшить пошук і рятувальні роботи. 

§ На небезпечній ділянці дотримується сувора маршова дисципліна і зберігається вказаний керівником інтервал. Рух проходить в повній тиші. Перед виходом на небезпечну ділянку кріплення лиж ослабляються настільки, щоб у разі потреби можна було швидко зняти лижі. Крім того, розстібають поясний ремінь рюкзака, щоб можна було вмить скинути його. Лижні палиці тримають в обхват, вийнявши руки з лямок, щоб легше було їх кинути. Капюшон куртки надягається на голову і застібається так, щоб ніс і рот були закриті. Це попередить потрапляння снігу в дихальні шляхи. У разі сходу лавини спостерігач негайно дає сигнал. При цьому необхідно негайно кинути палиці, звільнитися від рюкзака, лиж і спробувати утриматися на поверхні снігу. Якщо потрапивший в лавину бачить, що його заносить снігом і вибратися на поверхню вже немає можливості, він повинен підтягти коліна до живота і стиснутими кулаками захищати обличчя від снігу, створюючи навколо особи порожнечу, - це дозволить вільно дихати. При зупинці лавини необхідно визначити своє положення (де верх і де низ). Для цього слід набрати в рот слину і дати їй можливість вільно витікати. Так потерпілий визначить, де низ. Після цього, якщо є можливість, можна починати просуватися в протилежну сторону. Якщо турист засипаний товстим шаром снігу і вибратися самостійно не може, він повинен зберігати спокій, сили і повітря, не вважаючи своє положення безнадійним. Треба тільки щосили прагнути не заснути. У туризмі відомо немало випадків порятунку засипаних лавиною через 5-6 і навіть через 11 діб. 

Практика свідчить, що основою профілактики захворювань, нещасних випадків і травм у туристських походах є ретельна й планомірна підготовка туристів, виховання в процесі тренування високих морально-вольових і фізичних якостей, додержання режиму руху, розпорядку дня і правил самоконтролю. Кожний учасник повинен пам'ятати, що забороняється йти в багатоденний похід людині, яка недавно перенесла травму, гостре інфекційне захворювання. Лише при незначних відхиленнях у стані здоров'я можна вирушати в нескладні походи, порадившись перед цим з лікарем. Нещасний випадок, що стався з кимось у поході чи подорожі, або травма, як правило, виводять з ладу всю групу, порушують встановлений розпорядок на. маршруті й режим руху. Надання допомоги в польових умовах, транспортування потерпілого вимагають від туристів витримки, забирають багато часу, а в деяких випадках роблять неможливим продовження мандрівки. 

Тому, готуючись до туристського походу, насамперед вивчають маршрут й аналізують причини можливих небезпек і нещасних випадків, їх ділять на дві категорії: 

§ ті, що можуть статися внаслідок недостатньої фізичної, технічної, психічної, морально-вольової підготовки та поведінки учасників мандрівки; 

§ ті, що можуть виникнути через кліматичні, метеорологічні умови району подорожі та рельєф місцевості. 

Однак практика свідчить, що основними причинами нещасних випадків і травм є відсутність організованості й дисципліни в групі, чіткого та кваліфікованого керівництва й достатнього матеріально-технічного забезпечення багатоденних походів і подорожей. Причинами травматизму можуть також бути: незадовільна підготовка місць для проведення тренувальних занять, неправильний підбір спорядження, одягу та взуття для туристського походу. 

Травми і нещасні випадки трапляються на складних ділянках маршруту, підйомах, спусках, переправах. Найчастіше в походах трапляються такі травми: потертості, намулювання, мозолі, опрівання ніг, синяки, вивихи, розтягнення зв'язок, відмороження, опіки, порізи, поранення, непритомність, укуси комарів, шлунково-кишкові захворювання тощо. Щоб запобігти потертості, намулюванню, появі мозолів на ногах, слід заздалегідь підібрати взуття й добре розносити його. 

Виявивши потертість або іншу травму ніг, насамперед усувають причину - перевзуваються, припасовують взуття. Потім заклеюють місце пошкодження лейкопластирем або накладають тугу пов'язку з синтоміциновою емульсією. 

В поході чи подорожі необхідно регулярно стежити за чистотою ніг, а в період руху обов'язково надягати вовняні шкарпетки. На бівуаку або на великому привалі ноги треба помити і змінити взуття на легше. Влітку, якщо дозволяє місцевість і погода, бажано походити босим. Учасникам зимового туристського походу чи подорожі загрожує відмороження відкритих ділянок обличчя та кінцівок, особливо пальців рук і ніг. Часто до цього призводить неправильне користування одягом, погано підігнане спорядження, порушення режиму руху, відпочинку та харчування, відсутність контролю з боку керівника, незнання способів обігрівання під час руху та на привалах або нехтування ними, а також недотримання профілактичних заходів. Частою причиною відмороження ніг є тісне або зіпсоване під час сушіння взуття, а також надмірна кількість надягнених шкарпеток. І, відома річ, не можна рушати в дорогу, не висушивши добре черевики, шкарпетки, устілки. Втрата рукавиці у хуртовину може спричинити до відмороження руки. Тому до рукавиць треба прив'язувати тасьму і протягувати її поверх штормівки так, щоб вона не заважала рухові. 

Нагадаємо, що кожен турист повинен мати запасні теплі рукавиці, які зберігаються в поліетиленовому чохлі. Якщо все-таки сталася така прикрість, що рукавиці загублено, а запасних немає, закутайте руки в сухий одяг (можна у шкарпетки) або ж просуньте їх за пояс, зігріваючи на тілі. Відчувши, що дерев'яніють і болять суглоби, нахиліть тулуб уперед і робіть сильні махи у вертикальній площині з інтервалом у секунду. Це активізує кровообіг у кистях, і вони зігріються. Ноги відігрівають швидкою ходою або інтенсивними рухами. Якщо турист потрапив у воду, треба допомогти йому негайно переодягтися в сухе, енергійно розтерти його тіло, напоїти гарячим чаєм або кавою і примусити активно рухатись на відкритому повітрі. Щоки, ніс, підборіддя, надбрівні дуги захищають від морозу маскою. 

Розрізняють чотири ступені обмороження. 

Перший ступінь характерний побілінням шкіри і втратою чутливості; при другому ступені з'являються пухирі з кров'янистою рідиною; при третьому - мертвіють шкіра і підшкірні тканини; при четвертому спостерігається омертвіння, що захоплює і кістки. 

Ознаки замерзання: кволість, сонливість і апатія, спад серцевої і дихальної діяльності, непритомність. При обмороженні першого ступеня відповідну ділянку тіла розтирають чистими руками, змоченими спиртом або одеколоном, до тих пір, поки вона не потепліє і не почервоніє. Потім накладають суху стерильну пов'язку з ватою. 

Не слід розтирати снігом або вовняним одягом - так можна травмувати шкіру і занести інфекцію. Потерпілого напувають гарячим чаєм або кавою і при першій можливості доставляють у лікарню. Якщо сталося обмороження другого, третього або четвертого ступеня, розтирати тіло не можна. Відповідну ділянку обробляють спиртом, накладають на неї стерильну пов'язку з ватою і вживають заходів, щоб якнайшвидше доставити потерпілого в лікарню. При замерзанні потерпілого треба якнайшвидше доставити в тепле приміщення, розтерти тіло спиртом, одягти в теплий одяг, напоїти гарячим чаєм або кавою. Помітивши ознаки ослаблення дихання, дати понюхати розчин аміаку, провести вентиляцію легень, потім дати ліки для стимуляції серцево-судинної системи. Крім обморожень, учасників походу підстерігає небезпека переломів, вивихів, опіків тощо. 

При переломах і вивихах за допомогою шини фіксують травмоване місце і негайно транспортують потерпілого до лікарні. Для зменшення болю йому дають таблетку анальгіну чи амідопірину. При опіках біля вогнища або примуса вражену ділянку тіла змочують слабким розчином калію перманганату чи таніну, потім на неї кладуть пов'язку з синтоміциновою емульсією чи пеніциліновою маззю. Якщо ви сильно забилися чи розтягнули зв'язки, покладіть на вражене місце холодний компрес, а другої доби - теплу і тугу пов'язку. 

При ударі в голову на вражене місце кладуть холодний компрес, а до ніг - тепло. 

При ангінах, гострих респіраторних вірусних інфекціях, які супроводжуються незначним підвищенням температури, застосовують норсульфазол чи сульфадимезин (по 1 таблетці 4 рази на добу протягом 3-4 днів) і полощуть горло розчином перманганату калію, соди або солі. Якщо у хворого висока температура, його слід госпіталізувати. 

Для профілактики пошкоджень м'язів, підшкірної жирової основи, зв'язок, суглобів дуже корисні масаж і самомасаж. Це прості й доступні кожному заходи, які можна здійснювати в будь-яких умовах туристського походу. 

Регулярне застосування масажу сприяє відновленню сил у подорожуючих, покращує живлення м'язів основних груп, прискорює відтік лімфи. Завдяки цьому швидше виводяться з організму продукти розпаду, які утворюються при значних фізичних навантаженнях. Діючи через периферичні нервові закінчення в шкірі на центральну нервову систему, самомасаж покращує загальний тонус організму туриста. Перед тим як приступити до практичного застосування масажу в польових умовах, треба вивчити й засвоїти декілька основних прийомів самомасажу, а саме: поглажування, розминання, розтирання та вібрацію. Усі процедури, пов'язані із самомасажем, роблять чистими руками. Якщо на шкірі є будь-які висипи, проводити самомасаж не можна. Усі названі прийоми здійснюють у спокійному темпі і в певному порядку, не викликаючи больових відчуттів. М'язи, які масажуються, треба розслабити. 

Застосовувати самомасаж можна під час великих і малих привалів, протягом 4-5 хв, повторюючи всі названі прийоми кілька разів. Починати й закінчувати масаж краще поглажуванням, яке є найпростішим і найдоступнішим прийомом. Найбільшу користь туристу принесе самомасаж тих груп м'язів, на які в мандрівці припадає найбільше навантаження. Неабияке значення для профілактики захворювань, нещасних випадків і травм при організації тренувальних занять і під час проведення подорожей має постійне спостереження туриста за станом свого здоров'я. Для самоконтролю користуються об'єктивними і суб'єктивними показниками, які занотовують у щоденник. 

До об'єктивних показників стану тренованості відносяться частота пульсу і дихання, ємність легенів, об'єм грудної клітки в трьох вимірах, зріст, маса, сила правої та лівої кистей, зміни в потовиділенні, травленні, а також дані щодо характеру тренувальних занять, змагань і спортивні результати.

Суб'єктивними показниками стану тренованості можуть бути: загальне самопочуття, рівень стомлення, спортивна працездатність, серцебиття, сон, апетит, м'язовий біль, задишка, бажання або небажання тренуватися тощо. Для того, щоб одержані дані можна було порівняти з тими, які визначатимуться в наступні дні, рекомендується всі спостереження й виміри проводити щоденно, зранку, а також до і після тренування, за тих самих умов. Під час походу можна користуватися тільки деякими показниками самоконтролю, але обов'язково треба проводити спостереження за самопочуттям. При зміні загального самопочуття, а також при появі перших ознак перевтоми (блідість або почервоніння обличчя, нерівномірний пульс і дихання, велике потовиділення), турист зобов'язаний негайно повідомити про це керівника групи або тренера. При появі таких ознак у подорожуючого його переводять у голову колони й звільняють від частини вантажу. 

Знати основи самоконтролю, гігієни, першої медичної допомоги й ті основні показники стану організму, які визначають його тренованість, має кожний, хто збирається в похід або подорож. Але при цьому треба завжди пам'ятати, що самоспостереження не може й не повинно заміняти лікарського контролю, воно - лише цінне й необхідне доповнення до нього. Тому слід періодично, а при виявленні яких-небудь порушень або відхилень від норми - негайно звертатися до лікаря й показувати йому свій щоденник самоконтролю. 

2.Безпека на воді та льду.

Серйозного відношення від керівника вимагає купання в туристських походах. Адже доводиться купатися в незнайомих водоймах, а це іноді пов'язано з небезпекою життя. 

Отже, завжди дотримуйтесь таких основних правил: перевірте місце купання – воно має бути чистим, без корчів, ям і каміння; по можливості обмежте його кілками з натягнутою на них вірьовкою. Місця для купання в річках слід вибирати вище за спуск каналізаційних вод, вище за ділянки, що використовуються для прання, полоскання білизни, водопою худоби і купання тварин. 

Категорично забороняється купання на водоймищах поблизу гідротехнічних споруд, дамб, шлюзів, гребель, у межах зони санітарної охорони, джерел господарськопитного водопостачання. 

Глибина місця купання при швидкості течії не понад 0,5 м/с повинна бути не більше 1,5 м. Температура води при купанні повинна бути не нижче 18°С. Кожне купання проводиться з дозволу керівника групи і лише в його присутності. Для спостереження і своєчасного надання допомоги один з керівників повинен знаходитися на березі. Якщо в групі є плавці-розрядники, слід залучити їх до чергування, але не можна доручати їм керівництво купанням.

Одночасно може купатися не більше восьми чоловік, а за часом - до 10 хв. Під час купання кричати без приводу забороняється, оскільки крик - сигнал про допомогу. Категорично забороняється пірнання у воду з містків, човнів, обривистого берега, а також купання в сутінки і нічний час, купання після вживання їжі напротязі 1,5 год. Не слід купатись, якщо у вас погане самопочуття, ви втомилися або перегрілись. Водні перешкоди часто зустрічаються на шляху туристів і є одним з основних перешкод на маршруті. Їх подолання вимагає від туристів знань, накопичених в попередніх походах, здорового глузду, спокою в ухваленні вірного рішення. Поспішність, недооцінка небезпеки, невміння навести переправу можуть привести до тяжких наслідків. 

В спортивному туризмі до 50% смертельних випадків безпосередньо пов'язано з водою. Краще всього переходити незнайому річку вбрід. Безпечною слід вважати глибину броду при швидкості перебігу 1 м/с - 1 м, до 2-х м/с - 0,8 м, більше 2-х м/с - 0,6 м. Дізнатися швидкість потоку можна, кинувши у воду тріску і підрахувавши час, за який вона пройде наперед відміряну відстань. 

Неприпустимо переправлятися через річку з ходу, група має провести ретельну розвідку річки. Краще затриматися на декілька годин, ніж піддавати свої життя небезпеці. Ознакою броду можуть служити колії доріг, окремі відбитки протекторів автомашин, стежки, що йдуть у воду і помітні на протилежному березі. Найменші глибини знаходяться в найширших місцях річки. І навпаки - найбільші глибини і швидкості течії спостерігаються в звуженнях русла. Ознакою мілководдя можуть служити широкі плеса з підвищеною швидкістю перебігу по всій ширині річки, місця, де річка розділяється острівцями на декілька рукавів, виступаючі над водою камені і острівці по всій ширині, водна рослинність. 

Переправи через водні перешкоди умовно поділяються на: переправа вбрід, над водою, по воді, переправа вплав. 

Основні правила безпеки при переправі вбрід

§ при виборі місця переправи необхідно враховувати підхід до річки, стан русла, глибину і силу течії, час доби і кліматичні умови, наявність необхідного спеціального спорядження, а також необхідно проводити розвідку з обов'язковою страховкою; 

§ річку переходити в місці, вибраному розвідкою. Самостійно переправлятися в інших місцях забороняється; 

§ при переправі з організацією мотузяних поручнів рухатися збоку поручнів, нижче за течією, приставними кроками; для самостраховки петлі зі схоплюючими вузлами не застосовувати. Прикріплятися до мотузяних поручнів тільки за допомогою карабіна через грудне обв'язування або петлі від неї; 

§ при русі шеренгою, колоною захоплення один одного за плечі повинне бути міцним; 

§ для страховки нижче за течією обов'язково виставляти пости перехоплення; 

§ переправу через річку вбрід в будь-який період року обов'язково здійснювати в одязі і взутті.

 Основні правила безпеки при переправі над водою:

§ при використанні жердин в якості опори необхідно перевірити їх міцність; 

§ при переправі по колоді, завалу необхідно перевірити стійкість і надійність переправи; 

§ по мокрих і тонких колодах проходити з обов'язковою страховкою; 

§ на завалі бути обережним, перевіряти його міцність; 

§ переправлятися там, де вирішила група; 

§ під час переходу через сніжний міст необхідно переконатися в його міцності; 

§ одити по льоду потрібно тільки в туристському взутті, при крутизні 15° - 20° - в кішках; 

§ не стояти і не наближатися до краю тріщини без страховки; 

§ переходити тріщини, забиті снігом, тільки після їх перевірки; § той, що страхує, повинен уважно стежити за діями партнера і своєчасно видавати або вибирати мотузку, не допускаючи її провисання, працювати в рукавицях; § стрибок через тріщину здійснювати тільки в тому випадку, якщо впевнений, що перестрибнеш; 

§ пересуватися по навісній переправі тільки поодинці і з надійною страховкою; 

§ переходити водоймища, річки по льоду, в туман, дощ, заметіль неприпустимо; 

§ восени і весною, коли на водоймищах і річках недостатньо міцний лід, переходити їх необхідно тільки з дотриманням правил безпеки; 

§ у аварійній обстановці дії повинні бути швидкі і упевнені. Основні правила безпеки при переправі по воді: 

§ забороняється переправа в штормову погоду; 

§ не перенавантажувати судно людьми і вантажем; 

§ при переправі на матрацах, катамарані спочатку перевірити надійність з'єднання і вантажопідйомність, нижче за течією виставити пости перехоплення; 

§ переправлятися верхи на коні тільки поодинці; 

§ способом подолання річки уплав разом з конем можуть користуватися тільки туристи, що добре вміють плавати.

 Особливо небезпечно рухатися по льоду, бо він завжди приховує певну небезпеку. При переході групи по льоду замерзлої річки чи озера, слід перевірити відсутність тріщин, вимоїн, повітряного простору між шарами льоду або між льодом і водою. Той, хто йде в групі першим, страхується вірьовкою. Найбільш міцним є прозорий лід з синюватим або зеленуватим відтінком, без повітряних бульбашок, що утворилися в морозну, безвітряну погоду. Під час відлиги, паморозі, дощу лід стає білим і матовим, іноді набуває жовтуватого відтінку. Такий лід дуже ненадійний. Дуже небезпечний осінній лід. На ділянки такого льоду ступати не можна у жодному разі. 

Молочний, білий або матового кольору лід удвічі слабший від прозорого. Не слід забувати про небезпеку на льоду і дотримуватися деяких правил. У стійку морозну погоду, коли температура не підвищується більш ніж на -5°С, безпечним для руху одного подорожуючого вважається лід завтовшки 4-5 см; 8-сантиметровий лід витримає двох людей, що стоять поряд, 12-14-сантиметровий – 5-7 чоловік. 

Осінній лід безпечний для однієї людини при товщині не менше 10 см. При недостатній товщині крижаного покриву і морозі, що посилюється, можна спробувати почекати якийсь час, щоб лід став товщим і окріпнув. При температурі -5°С за добу намерзає 6-8 мм, при температурі -10°С - 10-15, при -15°С - 17-25 мм, при -20°С - 23-32 мм, а при -30°С за добу намерзає 3,5-5 см льоду. 3.Безпека туристів біля вогнища та в поводження з ггострими предметами. 

На багатьох маршрутах відведені місця для приготування їжі, розпалення багаття.Там, де цього немає, група сама вибирає місце для багаття. При цьому необхідно враховувати близькість сухих дерев, лісів. Остання обставина важлива при розбитті бівуаків в сосновому бору. Багаття можна розводити тільки у відведених для цього місцях. Якщо таких місць немає, то багаття розводять на полянах, в стороні від лісу, заздалегідь розчистивши місце, прибравши опалі голки хвої в радіусі 1,5 м. Якщо багаття розводять на трав'янистій місцевості, то заздалегідь знімають дерен і укладають осторонь корінням вниз, поливаючи його водою. Після закінчення роботи багаття заливають, дають остигнути і укладають дерен на колишнє місце, рясно поливши водою. 

При виборі місця для багаття необхідно враховувати напрям вітру, щоб дим від багаття не йшов на табір.

 Необхідно знати, що в походах найчастіше застосовують наступні типи багать:

 § «Колодязь». Два поліна кладуть на вугілля паралельно на деякій відстані один від одного, упоперек їх - ще два і т.д. Така конструкція за зовнішнім виглядом дійсного нагадує колодязний зруб. Вона забезпечує хороший доступ повітря до вогню і поліна зазвичай горять рівномірно по всій довжині. 

§ «Курінь» або «конус». Поліна укладають на вугілля похило до центру. При цьому вони частково спираються один на одного. При такій конструкції багаття дрова догорають в основному в своїй верхній частині, проте полум'я виходить могутнім, жарким і концентрованим. Цей тип багаття буває вигідний, якщо потрібно закип'ятити воду або швидко приготувати що-небудь в одному відрі або чайнику. Якщо ж треба повісити на вогонь не одну посудину, а декілька і, крім того, бажано, щоб все було готово одночасно, тоді «курінь» не підходить. Тут краще скористатися яким-небудь іншим типом багаття, хоч би тим же «колодязем». 

§ «Зірочка». Поліна укладають на купу вугілля з декількох боків по радіусах від центру. Горіння відбувається переважно в центрі і у міру згорання дров їх просувають ближче до центру. 

§ «Тайговий». У різних туристських довідниках розповідається про різні форми багаття «тайговий» (мал. 29. 4, 5, 6). Найпрактичнішим є вид «тайгового» типу багаття, представлений на малюнку 29,5. Він використовується тоді, коли необхідно приготувати їжу в дощ. Біля багаття будь-якого типу, що добре розігрілося, кладуть товсте поліно, а на нього - решта дров. Похило розташовані дрова сприяють швидкому стіканню води, і дрова не встигають промокати. 

§ «Три колоди». Використовують для обігріву, приготування їжі, для підтримки вогню під час ночівлі. Таке багаття складається з трьох великих колод завдовжки 2-2,5 м. Для того, щоб спорудити таке багаття, потрібен час і сили, але це того варте, бо він дає багато тепла і горить, не вимагаючи підкладання дров декілька годин підряд, а якщо колоди досить товсті, то і всю ніч. Туристи застосовують таке багаття для ночівель на снігу без наметів. Для споруди такого багаття треба мати достатню кількість жаркого вугілля. Це вугілля розсипають вузькою смужкою завдовжки 2- 2,5 м. Потім накидають поверх вугілля хворост. Коли хворост добре займеться, закочують у вогонь зліва і справа два з трьох приготованих сухих колод, залишивши між ними відстань приблизно в дві третини або половину діаметру колоди. Вуглі і хворост, що горить, опиняться між колодами. Дуже корисно буває заздалегідь пройтися уздовж цих колод з сокирою і зробити на них по всій довжині косі зарубки, на зразок тих, які роблять теслярі, коли їм треба витесати площину. Закотивши колоди в багаття, треба повернути їх зарубками до вогню - так вони швидше розгоряться. Коли вони добре розгоряться, на них зверху кладуть третю колоду. На ній теж краще зробити зарубки і, укладаючи його, стежити, щоб вони були звернені вниз до вогню. Розгораються сухі колоди дуже швидко і горять довго (при діаметрі в 35-40 см або більше - всю ніч). Біля такого багаття можна ночувати навіть в люті морози.

 Кращими дровами для багаття є дрова хвойних дерев (сосна, кедр), оскільки вони мало яскріють. Такі дрова є гарними, коли планується спати не в наметі, а біля багаття. Для приготування їжі можна використовувати також суху модрину і ялицю. Слід пам'ятати, що ялиця часто «стріляє» вуглинками. З листяних порід кращою за інші є береза. Якщо доводиться брати на дрова дерево, що впало, то спочатку його необхідно в декількох місцях спробувати сокирою і переконатися, чи не гниле воно. 

Краще зрубати сухе дерево, що стоїть. Розведення багаття в суху погоду не складає труднощів. Для цього слід влаштувати курінь розпалювання з лучини і тріски. Важче доводиться туристам після дощу, коли дрова відволожилися. У будь-якому випадку потрібно мати сухі сірники. Тому сірники повинні бути упаковані в поліетиленову плівку по одній коробці. Обвівши лезом гарячого ножа по удвічі згорнутій плівці з коробкою сірників і обрізає зайві її краї, надійно запаковують коробку з сірниками. При розпалюванні багаття з дров, що відволожилися, можна використовувати сухе пальне або свічку. Огарок свічки в 2-3 см ставлять на землю. Над ним куренем укладають лучину, бересту або тріски, дрібні дрова. Лучина повинна торкатися верхньої половини язичка вогню, але не гніту, інакше полум'я згасне. Лучина таким чином починає підсихати і спалахує. Спалахують і лежачі поряд дрібні тріски і дрова, що встигли підсохнути. 

Для розведення багаття добре використовувати бересту, але її слід знімати тільки з гнилого дерева, що впало. Бересту на маршруті зазвичай заготовлюють про запас. У дощ багаття розводять під поліетиленовою плівкою, а далі все залежить від конструкції багаття. За таких погодних умов «колодязь» використовувати не можна, оскільки його швидко заливає водою. Тому краще всього вдатися до «тайгового», конструкція якого забезпечує стікання води з колод. Для приготування їжі краще використовувати так звані «полум'яні» типи багать («колодязь», «курінь»). Хоча багаття «зірочка» зазвичай вважається жаровим, його теж можна використовувати для приготування їжі. Для цього слід уловити кінці полін, що знаходяться в центрі, один на одного. А якщо збільшити ширину зазору між полінами перших двох типів «тайгових» багать, жарове багаття дасть достатньо полум'я і його можна використовувати для приготування їжі. Під час приготування їжі на багатті можуть бути використані і жарові типи багать. Вибір типів багать залежить від конструкції багаття. Якщо щаблина розташовується над багаттям високо, то прийнятні типи багать є низькожаровими. Звичайно ж, економніше і зручніше використовувати жарові типи багать. Для цього слід передбачити по 2-3 напайки на штирях, що дозволить регулювати висоту щаблини. Підготовлені для багаття дрова слід складати в 1,5-2 м від багаття з підвітряного боку, щоб гаряче повітря від багаття обдувало приготовані дрова і тим самим підсушувало їх. Увечері, коли туристи відпочивають біля багаття, краще використовувати полум'яні типи багать. У руках невмілого або недисциплінованого туриста будь-які ріжучі або колючі предмети стають потенційно небезпечними і можуть бути причиною поранень і порізів. Зазвичай це трапляється при заготівлі дров, падінні з ножем або сокирою в руках або просто в результаті забави. 

Щоб запобігти пораненням, туристи повинні дотримуватися наступних правил: 

§ на маршруті носити сокири, пилки, ножі тільки зачохленими; 

§ на привалах гострі знаряддя складати в одному домовленому місці (у жодному разі не встромляючи їх у дерева, тим більше на висоті людського росту); 

§ на ночівлі ховати гострі знаряддя під намет; 

§ працювати сокирою та пилкою в рукавицях; обрубуючи гілки з лежачого дерева, перебувати з іншої сторони його стовбура; 

§ не допускати всіляких забав, пов'язаних з киданням ножів або сокир у дерева. При невеликому порізі або садні треба видалити з ранки бруд тампоном, змоченим перекисом водню, обробити шкіру навколо ранки йодом або розчином зеленки, присипати рану порошком стрептоциду і накласти асептичну пов'язку. 

При відсутності ліків шкіру можна промити водою з милом. При венозній або капілярній кровотечі, коли кров заливає рану, на неї накладається тиснуча пов'язка. 

Артеріальну кровотечу можна зупинити притисненням судини до кістки вище місця поранення. При ушкодженні руки - затисканням плечової артерії, ноги - притисканням великими пальцями обох рук артерії до лобкової кістки. При кровотечі, що не припиняється, застосовують джгут. Правильність накладання джгута визначається по припиненню кровотечі та зникненню пульсу (до периферії). Замість джгута можна використати також ремінь, мотузку, рушник, обов'язково підклавши під них складену у кілька разів хустку, марлю, і т.п. Джгут може перебувати на кінцівці не більше 1-1,5 год. Після закінчення цього строку його необхідно послабити, і, якщо кровотеча з рани не припинилася, затягти через кілька хвилин знову. Потерпілого необхідно транспортувати в найближчий медпункт . Лікування гнійних ран у першу чергу передбачає їхнє очищення від гною. Цьому сприяють пов'язки з міцним розчином вивареної солі (1 чайна ложка солі на півстакана води). Чим сильніше гноїться рана, тим частіше варто робити перев'язки, однак не більше 2-3 разів на день. 

Після того, як рана очиститься від гною і її поверхня стане рожевою, потрібно переходити на пов'язки з мазями (синтоміцинова емульсія, тетрациклінова або стрептоцидова мазь), змінюючи їх не більше одного разу на день. 4. Безпека туристів під час взаємодії з флорою та фауною. Отруєння й опіки дикоростучими рослинами. Причиною отруєння у поході можуть бути отруйні плоди рослин. 

До таких рослин належать: беладонна, вовча ягода, вороняче око, бріонія біла, конвалія травнева, білена чорна, купина, воронячі ягоди, паслен солодко-гіркий, віх (цикута), дурман звичайний, анабазис безлистий (плоскуха), барвінок трав'янистий, пізноцвіт чудовий, образки болотні, горицвіт весняний (адоніс), жовтушник сірий, куряча сліпота болотна, копитняк, жовтець їдкий, льонок звичайний, наперстянка червона, паролист бобовий, живокіст лікарський. аконіт отруйний, скоплія кавказька, болиголов краплистий, чемериця та ін. Деякі рослини при одному лише дотику до їх листків можуть викликати опік шкіри з появою виразок, які важко загоюються. Це такі рослини, як лісовий бузок, синій борець (аконіт), бульбочковий морквяник, ясенець та інші. 

Готуючись до подорожі, необхідно ознайомитися з найнебезпечнішими представниками рослинного світу, що трапляються в районі наміченого маршруту. Корисно зробити для себе мати описи та фото таких рослин. Ознаки найбільш підступної рослини - смертельного веху (цикути), що росте у вологих місцях уздовж річок, струмків і боліт, повинен знати кожен турист. У нього трійчасті, сильно вирізані, схожі на курячі лапи листки яскраво-зелених кольорів, вузлувате товсте стебло із червонуватим нальотом, дрібні, як у кропу, білі квіти, властивим є запах петрушки, м'ясистий багатокамерний рожевий корінь. 

Під час походу треба остерігатися від спокуси спробувати на смак невідомі ягоди, збирати в гербарій отруйні рослини. Отруєння грибами. З отруйних грибів найбільш відомі поганки, чия отрута майже миттєво викликає ядуху, судоми, білу гарячку, і мухомори. Крім того, є багато отруйних грибів, що маскуються: несправжні лисички, неправдиві опеньки, двійники боровиків - жовчні та сатанинські гриби, несправжні валуї і т.п. Деякі в принципі їстівні гриби - зморшкові, молочна трава, деякі сироїжки - при неправильному готуванні також викликають небезпечне отруєння організму. Щоб запобігти отруєнню грибами, насамперед слід уважно вивчити зовнішні ознаки їстівних і отруйних грибів, вилучити з похідного раціону невідомі гриби, а також старі і ті, що потребують особливої обробки. При готуванні грибних страв треба пам'ятати, що недоварені, недожарені, погано промиті і навіть удруге підігріті гриби також можуть виявитися причинами отруєння. 

Укуси комах. Комарі, мошки, мокрець, ґедзі хоча й не відносяться, до небезпечних комах, але найчастіше бувають найдокучливішими і найнеприємнішими супутниками подорожі. Їхні укуси, крім сверблячки шкіри, здатні викликати підвищену дратівливість, втрату апетиту, безсоння, загальну нервову втому. Найкращим засобом індивідуального захисту від комах є репеленти. У місцях, що особливо буяють такими комахами, застосовують марлеві накидки або спеціальні сітки, просочені відлякуючими препаратами. Цими ж препаратами можна просочувати намети і верхній одяг. Укус отруйної комахи багато в чому схожий зі зміїним. Особливо небезпечні укуси каракурта та скорпіона, досить хворобливими є укуси тарантула, фаланги (сольпуги) і багатоніжки сколопендри. Профілактика укусів у південних районах, де зустрічаються ці тварини - у ретельному огляді перед сном спальних мішків і наметів, забиванні в наметі всіх отворів, огляді та струшуванні одягу та взуття перед тим як їх одягти, використанні репелентів.

Якщо туриста вкусив каракурт або скорпіон, то необхідне термінове введення протиотрутної сироватки. При її відсутності до втручання лікаря треба на ранку покласти пов'язку, змочену в міцному розчині марганцевокислого калію, потерпілому дати вжити півстакана цього слабкого розчину, забезпечити спокій, тепло, багато напоїв. Укус десятка бджіл або ос також іноді приводить до досить хворобливого стану потерпілого. Перша допомога полягає у видаленні жала бджоли (оса жала не залишає), дезінфекції ранки і накладенні на неї спиртового компресу. Добре сприяє ліквідації токсичного ефекту прийом усередину ефедрину. 

Особливо небезпечними є укуси лісових кліщів - це маленьких паразитів, які є переносниками вірусу кліщового енцефаліту - гострого й важкого запалення центральної нервової системи, що супроводжується високою температурою, сильним головним болем, блювотою, судомами, паралічами. За характером нападу кліщ є типовим підстерігаючим хижаком. Сидячи на кінцях травинок і гілок, він чекає, доки «здобич» (тварина, людина) випадково не зачепить рослину. Тоді кліщ миттєво причіпляється до жертви і швидко повзе по ній, відшукуючи зручне для присмоктування місце. Укус кліща непомітний, оскільки він вводить у ранку знеболюючу речовину. Тому паразита, що присмоктався, помічають по сверблячці та запаленню шкіри часто лише на 2-3 добу. Цьому сприяє й те, що кліщі впиваються в найбільш затишні місця: пахвинні впадини, шию (особливо за вухами), пах. Якщо час вашої подорожі припадає на травень - початок липня (час найбільшої активності кліщів), то варто заздалегідь навести довідки про енцефалітну небезпеку району. 

Перелік таких територій, а також вакцинацію можна отримати в санітарно-епідеміологічних станціях. Важливе значення від запобігання укусів комах має особистий одяг туриста. Це заправлена в штани штормівка або щільна (тільки не з ворсистої тканини) сорочка, вилоги якої рекомендують робити на подвійних гумках. Під сорочку потрібно одягти тісно облягаючу тіло футболку або тільник. Спортивні штани перетягають ременем і заправляють у шкарпетки. Голову і шию захищають каптуром. При проходженні маршруту варто враховувати, що кліщі надають перевагу вологим затінкам з густим підліском і травостоєм. Багато кліщів уздовж стежок, доріг і в місцях, де пасеться худоба. У світлих гаях без підліска, у сухих соснових борах, де вітряно і сонячно, кліщів, як правило, не буває. Протягом доби в умовах гарної погоди кліщі найбільш активні вранці і ввечері. Сильний дощ або спека значно знижують небезпеку їхнього нападу. На маршруті рекомендується через кожні 2-3 години оглядати відкриті частини тіла, а при зупинці на великий привал (удень і ввечері) проводити повний огляд одягу і тіла. В одязі особливо ретельно треба перевірити всі складки, маючи на увазі, що кліщів шляхом струшування видалити не можливо. У випадку виявлення кліща, що впився в тіло, треба змазати його якимнебудь жиром і через кілька хвилин видалити зі шкіри. При цьому важливо не роздавити його і не залишити в ранці голівку. Руки і місце укусу обов'язково продезинфікувати. Якщо через кілька днів потерпілий відчує себе погано, то йому треба забезпечити повний спокій і вжити заходів щодо найшвидшого транспортування в найближчий медпункт. 

Шкода, яку можуть завдати людині дикі тварини. Великі хижаки туристам трапляються досить рідко: звірі, як правило, чують людину задовго до того, як вона зможе побачити їх, і, за рідкісним винятком, завжди намагаються піти з її дороги. Однак, якщо потривожити тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати небезпечною. Небезпечні дикі тварини і тому, що іноді вони є носіями різних захворювань. Вовки, лисиці, бродячі собаки й кішки можуть страждати сказом, вони ж є носіями глистових, грибкових та інших захворювань. При випадковій зустрічі з великим звіром потрібно дати йому можливість зникнути, а не застосовувати зброю. Стріляти у тварину треба тільки при її явному нападі, коли не допомагає лемент, свист, вогонь, і при гарантії, що постріл буде вбивчим. Рушницю після пострілу необхідно негайно перезарядити. Підходити до звіра, що впав, треба обережно, особливо якщо його вуха притиснуті: тварина ще жива і може нанести серйозну травму пазурами, зубами або рогами. Якщо все ж таки тварина завдала вам шкоди, насамперед треба зупинити кровотечу, потім продезинфікувати шкіру навколо рани, накласти пов'язку і ввести протишокові засоби. Рана, нанесена звіром, завжди забруднена та інфікована. Тому, якщо є можливість, потерпілому вводять протиправцеву сироватку і щонайшвидше доставляють його в лікарню. У подорожі не виключена також можливість зустрічі з отруйною змією. Зазвичай це гадюка, а в південних регіонах зустрічаються кобра, гюрза, щитомордник, ефа. Укус змії може мати дуже серйозні наслідки, тому що отрута швидко вражає життєво важливі системи організму людини - серцево-судинну, кровоносну, нервову. У постраждалого вже через півгодини наступають загальні ознаки отруєння: слабкість, головний біль, блювота, задишка, запаморочення, з'являється набряклість тканин, запалення лімфатичних вузлів. Щоб попередити укус змії, туристам варто знати умови їхнього місцеперебування і спосіб життя. 

Змії поширені в заболочених місцях, болотах, біля зарослих озер і ставків, у горах і пустелях. Будучи нічними тваринами, вдень вони ховаються в старих пнях, у копицях сіна, під каменями або стовбурами дерев. Тому ці предмети краще не чіпати голою рукою, а користуватися ціпком. Особливо уважним треба бути в занедбаних кар'єрах, серед кам'яних руїн, у розваленій тайговій хатинці - змії іноді селяться на місцях, залишених людиною. Така ж обережність і виставлений вперед ціпок (альпеншток, льодоруб) не зайві при швидкому русі по стежці: на стежці, як і на кам'яних плитах або пнях, змії люблять грітися в сонячний день. Дрімаючий плазун має дуже слабкий нюх і слух, тому раптова поява людини може перешкодити йому вчасно зникнути в траві, а біль від черевика, що придавив, змусить захищатися укусом. Всі, хто відправляються в райони, де є багато отруйних змій, повинні мати щільні штани і високе взуття.

 Для подорожі на Далекий Схід потрібні добрі гумові чоботи, для деяких місць Сибіру й Середньої Азії - ялові, на гірських маршрутах - черевики з високими рантами й манжетами. Значною мірою охороняє від укусу груба вовняна шкарпетка. 

Перед походом треба вивчити особливості забарвлення змій, їхні відмінні риси і уміти розпізнавати отруйних і неотруйних. Вуж, наприклад, відрізняється двома яскраво-жовтими плямами в скроневій області голови й круглими зіницями. Елементарне знайомство із зовнішнім виглядом змій дозволить не побоюватися зустрічей з веретенницею і мідянкою. Перша не змія, а велика безнога ящірка, друга хоча й змія, але із сімейства вужів, і та, і інша не отруйні. 

У перші хвилини після укусу змії варто спробувати відсмоктати частину отрути з рани. Кров'янисту рідину, що відсмоктується, треба відразу ж спльовувати. Відсмоктування не можуть робити люди, у яких у роті є язви та ранки. Потім з підручних матеріалів на уражену кінцівку накладають шину і вживають заходів для екстреного транспортування потерпілого до лікарні. Під час транспортування на місце укусу рекомендується класти холод, давати якомога більшу кількість рідини, щоб зменшити концентрацію отрути в організмі та сприяти його виділенню із сечею. 

Раніше існувала думка про необхідність припікань, надрізів, накладання джгута. Зараз така думка вважається неправильною. Припікання лише збільшує рану, сприяючи її нагноєнню, але не знищує отрути, надрізами ж не завжди вдається викликати сильну кровотечу, тому що в отруті присутні речовини, що викликають швидке згортання крові, а саме місце укусу сильно травмується. Перетягування джгутом кінцівки також не може призупинити проникнення отрути в організм, оскільки вона поширюється не кровоносними, а лімфатичними судинами. Якщо є шприц і ліки для ін'єкцій, то найбільш радикальним методом лікування буде миттєве введення протиотрутної сироватки. 

Резюме (висновки):

1.Є більш і є менш небезпечні види спортивного туризму, сезони, дні та години подорожей; але не від певних видів туристського спорядження залежить безпека людей. Якщо ставити питання безпеки туристського походу, то ясно, що не маршрут і не спорядження визначають основну масу нещасних випадків, а людський чинник. Хоча травмуючим чинником в поході служить зовнішнє середовище. 

2. Дійсною небезпекою в подорожі є сама людина, і травматизм на туристських маршрутах відображає не волю випадку або дію якихось непідвладних людині сил, а є наслідком її власних промахів і помилок. 3. Головна ж небезпека полягає в малодосвідченості, в слабкій технікотактичній і морально-вольовій підготовці людей, що відправляються в подорож, в низькій дисципліні і свідомості деяких з них.

 Перше виявляється в тому, що людина не знає, як треба вчинити в тій або іншій обстановці, або знає, але не вміє цього зробити. 

Друге - в тому, що вона знає і може, але не хоче і не робить те, що вимагає безпека, просто не хоче знати, що потрібно робити для цього. 4. Не менш важливим є планомірне розширення системи підготовки керівників туристських подорожей, туристських організаторів, інструкторів, введення дійсно цілорічного тренування спортсменів в туристських секціях, посилення їх загальнофізичної і спеціальної підготовки, вдосконалення технічної і тактичної майстерності. 

Рекомендована література

1. Булашев А .Я. Спортивный туризм: учеб. / А. Я. Булашев.- Харьков: ХГАФК, 2009. -332 с. 

2. Грабовський Ю. А. Спортивний туризм: навч. посыбник / Ю. А. Грабовський, О. В. Скалій, Т. В. Скалій. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. – 304 с. 

3. Зігунов В. М. Організаційно-методичні основи спортивного туризму / В. М. Зігунов, І. С. Зігунова, О. О. Міщенко. – Суми: Видавництво Сум ДПУ ім. А.С. Макаренко, 2010.- 436 с. 

4. Кропф Ф. Спасательные роботы в горах / Ф. Кропф.-М.: Издатель И. В. Балобаннов, 2008. – 132 с. 5. Соловьев С .С. Безопасний отдых и туризм [учебгое пособие для студ.выш. учеб.,заведений] / С. С. Соловьев. - М.: Издательский центр «Академия», 2008. – 288 с. 

5. Філіпов З .І. Спортивний туризм:навч. пособ. / З. І. Філіпов. - Дрогобич: Коло, 2010.- 344 с


Last modified: Monday, 30 September 2024, 2:57 PM