Презентація курсу
Культурна спадщина, зокрема й об’єкти матеріальної культури різних часів, відіграють фундаментальну й визначальну роль у формуванні національної ідентичності, збереженні традицій та цінностей. Питання привласнення, вивезення, викрадення, знищення українських культурних цінностей (зокрема археологічних знахідок) представниками Росії актуалізовано від початку повномасштабного вторгнення і пограбуванням цілої низки українських музеїв (зокрема Херсонського, Мелітопольського, Маріупольського, музеїв Криму). За попередніми підрахунками, російськими окупантами за період повномасштабної війни 2022-2023 рр. пограбовано близько 40 українських музеїв. Їх число зросте після звільнення окупованих території півдня і сходу України, адже Росія діяла так завжди.
До цієї теми активно зверталися ЗМІ, реагували користувачі соцмереж тощо. Однак, звертаючи увагу на такі випадки, суспільство, здебільшого, не усвідомлює, що ці «пограбування» — не окремі прикрі ситуації, а наслідки і результати системної багаторічної імперської політики Росії, спрямованої на привласнення українських культурних цінностей, переписування, а почасти й «вигадування» Росією зручної для неї історії України. Тож не будемо забувати, що археологічні пам’ятки — частина історії нашої країни, зв’язок минулого з сучсністю.
Тому протидія Росії на цьому напрямку гібридної війни є не менш важливою, ніж на реальному фронті. Дієвий спосіб такої протидії країні-терористу — реалізація інформаційно-просвітніх кампаній, а також імплементація інших елементів неформальної культурної освіти, викладання вибіркових курсів у Вишах. «Спілка археологів України» 2022 р. долучилася до цього проєкту. Тож запорізький осередок «Спілки» хоче донести до вас цю інформацію.
Привласнення Росією артефактів давньої української історії починається одночасно з першими системними розкопками в степах України — вже від другої половини XVIII ст. Однією з перших таких пам’яток став Мельгунівський курган (Лита могила). Грабування української археології розпочинається систематично одночасно з утворенням 1859 року в Петербурзі державної установи — Імператорської археологічної комісії (ІАК), — проведення польових досліджень (розвідок й розкопок) з метою, передовсім, збагачення колекцій старожитностей імперської метрополії набуло офіційного характеру.
Після встановлення радянської влади на теренах України, практика роботи росіян на українських пам’ятках і подальше вивезення артефактів продовжилась. Значно спростило й пожвавило вилучення й привласнення росіянами археологічної спадщини і давньої історії України системне нищення українства перших десятиліть Совєтів — переслідування інтелектуальних еліт, Голодомор, Великий терор, лінгвоцид тощо.
Місце репресованих кремлівською владою українських вчених часто посідали російські науковці, не гребуючи привласненням собі відкриттів, результатів досліджень, гіпотез, а інколи, й текстів попередників (детальніше дивіться виставку («Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму»).
Чимало артефактів — джерел для реконструкції давньої історії України — вилучили з українських музеїв й передали до Москви упродовж 1930-х рр. Деякі знахідки з колекцій українських музеїв, які нацисти вивезли в часи Другої світової війни, після повернення «дивовижним» чином знов-таки опинилися у Москві чи Ленінграді (Санкт-Петербурзі).
Після анексії Криму у 2014 році, ці ласі в археологічному сенсі території, стали об’єктом «пильної уваги» російських дослідників. Здебільшого колекції з незаконно розкопаних кримських пам’яток російські окупанти вивозять на територію країни-терориста. Значні зусилля поклала українська влада для того, щоб повернути до України «Скіфське золото». Нині, під час широкомасштабного російського вторгнення 2022 р., маємо документальні свідчення про вилучення («евакуацію») колекцій з музеїв, що знаходяться (або знаходилися) на тимчасово окупованих територіях, зокрема Криму, Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя, Луганщини, Донеччини тощо.
Тож ця вибіркова дисципліна буде в нагоді студентам-історикам, які прагнуть знати своє минуле, щоб відстоювати його як в полеміці з пересічними громадянами, так і захищати культурну спадщину на міжнародному рівні.