Практичне 1 Професійно-педагогічна характеристика спеціаліста з фізичного виховання і спорту
1. Характеристика педагогічної професії.
Що таке професія, труд? Професія – збірне поняття виду діяльності людини. Їх на землі тисячі. Кожна включає в себе ряд спеціальностей.
Хто такий педагог? Це, перш за все, особистість, цінність суспільства.
В чому полягає висока романтика праці педагога? В тому, що плоди праці педагога не видно одразу, його труд спрямований у майбутнє. Він допомагає розкрити в людині її особисті здібності, розвиває їх, а також безмежне багатство фізичних і інтелектуальних можливостей.
Чи повинен педагог мати покликання? Ця здатність може бути вродженою або придбаною. Вона характеризується позитивним емоційним ставленням до своєї професії. Особливістю труда педагога, перш за все, є любов до дітей, які є чуттєвим індикатором, здатним відчувати фальш, грубість.
Визначимо пріоритетні завдання педагогічної діяльності.
Змістом професії педагога є освіта підростаючого покоління. Специфіка діяльності педагога полягає в тому, що результат його праці залежить від того, як він ставиться до об’єкту свого впливу – учнів, від того, як учні ставляться до нього. Щоб вимагати щось від учня, треба вкласти в нього свої знання, вміння, щоб вимагати добре, треба вкласти багато. Педагог-викладач фізичної культури, тренер повинен не тільки багато знати, але й вміти.
Педагогічна майстерність характеризується такими факторами, як творчість, висока ідейність, винахідливість, уміння володіти собою, знання свого предмета і методів виховної роботи.
Виховання людини – особистості. Справа безкінечна, вадлива, тонка і важка. Діяльність вчителя – це кожного разу вторгнення у внутрішній світ суперечливої зростаючої людини. Треба завжди пам’ятати про те, що вчитель завжди залишає слід в душі і свідомості своїх учнів. І те, як будуть пам’ятати педагога, залежить тільки від нього. Кожен молодий педагог має пам’ятати про гуманізм процесу освіти – не поранити, не зламати ще слабкий паросток дитячої душі. Ніякими підручниками не можна замінити живої співпраці педагога з дітьми.
У народі кажуть, що розум виховується розумом, тобто педагог повинен бути таким, яким він хоче бачити своїх учнів. Діти як губка, яка вбирає все підряд і головне – ще раз не нашкодити, а вкладати корисне.
Вчителя називають інженером людським душ, архітектором характеру, лікарем захворювань росту, тренером інтелекту і пам’яті, диригентом почуттів і думок, суддею перших учинків людини, садівником, що вирощує троянди.
Професія вчителя потребує всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки кожен день із радістю віддаючи себе дітям, можна залучити їх до праці, передати їм свій досвід, знання.
Педагог повинен бути високоморальною людиною з твердим характером, життєдієвим, життєздатним, настирним, чесним, принциповим, самокритичним, відповідальним.
Вимогливість до учнів виражається в глибокій повазі, спілкуванні не тоталітарними, а демократичними методами. Проте вимогливість повинна бути, тільки без потурання, фамільярного ставлення учнів до педагога.
Особистість педагога неможливо уявити без глибокої захопленості своєю працею, без постійних творчих пошуків, цілеспрямованості, сміливості і новаторства. Для своїх учнів педагог повинен стати ідеалом. Проте відомо, що ідеалу людини не існує, тому молодому педагогу треба прагнути випрацьовувати в себе ті необхідні професійні якості, якими він не володіє взагалі або частково.
Формування людини – цікава справа. В поганих учнях педагог повинен бачити недоліки свої професійності; якщо він не вміє знайти підхід до учня, значить не відбувся професійно.
Вчитель повинен постійно вдосконалюватися в педагогічній майстерності, шукати нові засоби і методи педагогічного впливу. Вчителям фізичної культури, зробити це можна більш ефективно, ніж іншому вчителю. Адже потреба в знаннях може бути у дитини не надто велика, а ось потреба у рухах є практично у всіх. Засобами фізичних вправ цілком можливо впливати на дитину, формувати її моральні і фізичні якості, розвивати, виховувати.
Педагог, як лікар, не має права на помилки і недоліки, адже він формує найцінніше на землі – людину, особистість.
В поняття “педагогічні здібності” входять: організаційні здібності, педагогічна спостережливість (вміння розпізнати подальші дії учнів, зрозуміти внутрішній стан учня, бути психологом), вимогливість, висока методична майстерність, тобто досконале володіння засобами передачі учням своїх знань, уміння сприймати і правильно розуміти інформацію, що надходить.
Організаційні здібності – головне, точніше базове вміння вчителя фізичної культури.
Безпосередній вплив здійснює на учнів мова вчителя. Її образність залежить від ступеня оволодіння навчальним матеріалом, швидкості розумових процесів, запасу слів, глибини думки, якості, простоти і доступності, які свідчать про те, що педагог добре знає свою аудиторію і враховує особливості.
Майстерність вчителя – це вроджена здібність.
Фізичне виховання, як вид педагогічної діяльності, виник на зорі розвитку людства. Об’єктивною причиною його виникнення була необхідність вижити (трудова діяльність, військова, харчова), суб’єктивною - усвідомлення прискорення передачі досвіду і підвищення ефективності результатів праці. Крім цього потреба людини в рухах є біологічно, генетично закодованою.
Фізичне виховання є основним засобом інтелектуального розвитку і виховання людини. До 5-ти річного віку дитина розвивається інтелектуально за рахунок рухової активності, яка в нормі складає 6-8 годин на день. Фізичними вправами, як засобами фізичної культури, вирішується багато завдань.
Пріоритетними завданнями фізичного виховання є:
- формування потреби в здоровому способі життя і фізичному вдосконаленні, в активних заняттях фізичними вправами і спортом;
- сприяння інтелектуальному розвитку молодого організму. Необхідно з раннього дитинства формувати у підростаючого покоління переконання, що турбота про своє здоров’я, фізичне вдосконалення є не особистою справою, а суспільним боргом.
2. Особливості праці спеціаліста з фізичного виховання і спорту.
Підготовка підростаючого покоління до трудової, оборонної, побутової діяльності – одне з завдань вчителя фізкультури.
Професія спеціаліста в області фізичного виховання і спорту - тренера-викладача, вчителя фізичної культури, організатора фізкультурно-оздоровчої роботи – є необхідною для суспільства.
Спеціаліст із фізичної культури може мати більш вузьку спеціалізацію: тренер-викладач, вчитель фізичної культури, організатор фізкультурно-оздоровчої роботи, керівник.
Фізичну культуру в вузі, технікумі викладає викладач. Треба володіти всіма вищезазначеними якостями. Вчитель фізичної культури має більш вузьку спрямованість – учитель молодших класів, старших класів.
Тренер-викладач відрізняється від учителя: різний вік, місце проведення занять. Присутня більш вузька спеціалізація за видом спорту. Наприклад, тренер-викладач із легкої атлетики.
Відмінними рисами організатора фізкультурно-оздоровчої роботи є організація лише тільки фізкультурно-спортивних заходів. Представники цієї професії працюють на підприємствах.
У чому ж особливість і який характер діяльності спеціаліста з фізичної культури і спорту?
На жаль, до теперішніх днів спеціаліст із фізичного виховання часто повинен боротися за престиж свого предмету. Декому заняття з фізичної культури здаються несерйозними. Це призводить іноді до несерйозного ставлення до цієї сфери діяльності з боку адміністрації і керівників підприємств, навчальних закладів.
Можна тільки констатувати основні причини такого ставлення – перш за все, нерозуміння батьками значущості фізичних вправ для здоров’я їхніх дітей, значущості фізичної культури як основного засобу формування особистості людини, задоволення від фізичних вправ. Отже, рівень здоров’я нації, рівень продуктивності праці, рівень життя погіршуються. Ось чому головною метою діяльності педагога є формування здорової людини. Важливе місце посідає гуманізація фізичного виховання – не нашкодити, а для цього потрібен фундамент – знання. Завдання вчителя – донести до дітей важливість, значущість занять фізичною культурою і спортом.
Вчитель фізичної культури долає не тільки загально педагогічні труднощі, на шляху від простого до складного, від відомого до невідомого, вирішує специфічні проблеми, наприклад, сором’язливість.
Педагог з фізичної культури допомагає долати невпевненість, вчить терпіння, сміливості, подолання самого себе.
3. Вимоги до особистості вчителя.
Важливу роль і виховну значущість має сама особистість педагога. Спеціаліст з фізичного виховання повинен знати зміст шкільної програми, підручники, методичні рекомендації з фізичного виховання тощо.
Викладач фізичної культури повинен уміти показати елемент, вправу тощо.
Особистий приклад викладача, зовнішній вигляд, знання предмету – еталон для дітей. Вже доведено, що на рівень здоров’я дітей впливає і рівень здоров’я викладача. Так, якщо вчитель роздратований, агресивний, це передається й дітям, психологічна незадоволеність призводить до розвитку хвороб.
Творча діяльність педагога з фізичного виховання полягає у вмінні вирішувати будь які педагогічні завдання, тобто знаходити незвичні шляхи і нестандартні підходи у процесі спортивної діяльності, розвивати пізнавально-творчий інтерес до своєї професії, виявляти вигадливість, педагогічну імпровізацію, оригінальність в діях.
Викладач повинен постійно прагнути до самовдосконалення: знайомитися з новими науковими розробками, читати літературу, знайомитися з досвідом колег - провідних спеціалістів у цій галузі.
Завдання вчителя фізичної культури – зміцнення здоров’я учнів, надання їм знань із гігієни, валеології, теорії і методики фізичного виховання, звички самостійного виконання фізичних вправ.
Фізичне навантаження на уроці, моторна щільність уроку не повинні бути самоціллю. Без додержання принципів систематичності й індивідуального підходу значне навантаження може зашкодити здоров’ю учнів.
Заорганізованість, формалізм, відчуженість вчителя від проблем та інтересів учнів - недолік багатьох уроків із фізичної культури. Впродовж уроку має переважати живе спілкування з учнями, а для цього слід вносити в урок вивчення методів і прийомів визначення рівня здоров’я, елементів різних оздоровчих систем, рухових ігор, цікавих гімнастичних комплексів.
З’ясуємо деякі особливості тренерської роботи, яка в деяких основних моментах дуже схожа на професію вчителя фізичної культури.
60-80% тренерів використовують авторитарний стиль роботи з учнями (крик, жести), зріст результатів при цьому відбувається гірше, ніж при демократичних стосунках.
Страх учня (особливо тривалої дії) погіршує фізичне здоров’я, призводить до зниження життєвого тонусу.
Діяльність, заснована на затвердженні справедливості, викликає почуття поваги до тренера, а не страх перед ним. Мистецтво педагога, тренера – у вмінні варіювати різні засоби впливу на учнів так, щоб у кінцевому результаті переважаючими у них виявилися позитивні емоції: задоволення, повага, радість.
Як навчитися практичного застосування гуманних стосунків з учнем, створення гуманної атмосфери у взаємовідносинах учня і тренера?
Тренер не роздратовується, а спокійно реагує на різноманітні невдачі своїх учнів. Все залежить від тренера – він повинен шукати підходи до дитини, заздалегідь, йдучи до місця роботи, наповнити себе почуттями добра і любові до своїх підопічних, адже діти дуже відчувають психоемоційний стан своїх педагогів і відповідно ставляться до них. Аутотренінг – помічник у роботі тренера і викладача.
Наше суспільство пред’являє високі вимоги до спеціалістів, їхніх професійних і організаторських здібностей.
Випускники факультету фізичної культури будуть вирішувати важливі соціальні завдання. І де б вони не працювали - в школі або в виробничому колективі, – своєю самовідданою, чесною і продуктивною працею вони повинні стверджувати свою професію, піднімати престиж фізичної культури і спорту.
Рівень знань вчителя, викладача, тренера в області фізичного виховання значно виріс. В наш час тренер – це не тільки людина з вищою освітою. Потрібні постійна самоосвіта, творчий пошук.
Особлива трудність для вчителів і тренерів полягає в тому, що спостерігається тенденція “омолоджування” спорту. Це вимагає від дітей величезного запасу сил, розходу розумових і духовних сил, а від тренерів і вчителів - тонкого наукового підходу до вибору засобів, методів, форм організації тренування.
Спеціаліст з фізичного виховання сьогодні повинен знати психологію людей різного віку, вміти керувати поведінкою вихованців, формувати їхні думки, контролювати вчинки, тобто бути їхнім духовним наставником, учителем в самому високому розумінні цього слова.
Аналіз педагогічних досліджень, присвячених обґрунтуванню вимог до особистості і професійної підготовленості викладача, довів, що це складна за своїм змістом праця, яка вимагає від випускників вузу фізичної культури міцних знань закономірностей вікового розвитку дітей і підлітків, теорії і практики навчання і виховання, стійких професійних інтересів.
Поруч із конструктивними, організаторськими, комунікативними і пізнавальними вміннями виокремлюється група професійних умінь (предметно-практичні). До їх складу належать уміння, що пов’язані з рішенням конкретних завдань практичних розділів спортивної підготовки з безпосереднім взаємозв’язком тренера-викладача з тими, хто займається.
Сьогодні в нашій країні, інших країнах учені і спеціалісти вважають, що необхідна якісна перебудова системи фізичного виховання дітей і молоді.
Вся система в першу чергу повинна бути перебудована на основі принципів гуманістичної педагогіки і психології. Найважливішими із цих принципів є:
- посилення уваги до особистості кожної людини, як вищої соціальної цінності;
- перетворення учня з об’єкту соціально-педагогічного впливу педагога в суб’єкт активної діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення і самовизначення;
- демократизація у стосунках викладача й учня; формування у людини мотивації різнобічного і гармонічного розвитку, здорового способу життя.
До числа перспективних напрямів організації фізичного виховання дітей і молоді належить переорієнтація на врахування індивідуальних морфо-функціональних і психологічних особливостей людини в процесі її фізичного виховання, на обов’язкову відповідність змісту фізичної активності ритмам вікового розвитку людини і фундаментальним закономірностям цілеспрямованого перетворення її фізичного потенціалу. Передбачається свобода вибору форм і інтенсивності занять, сприяння фізичному вдосконаленню і зміцненню здоров’я.
Пріоритетними завданнями фізичного виховання є:
- формування потреби в здоровому способі життя і фізичному вдосконаленню, в активних заняттях фізичними вправами і спортом (знання тут навіщо, для чого займатися);
– ставлення особистості до свого тіла як до цінності, психологічне задоволення, задоволення собою, здоров’я, успіх у житті, вміння застосовувати ефективні засоби для досягнення цієї мети;
– орієнтація на турботу про фізичний стан;
– прагнення допомогти людям, які потребують допомоги, знання про методи оздоровлення.
Існує три компоненти фізичної культури: руховий (культура рухів), культура здоров’я, культура тіла.
Критична ситуація щодо стану здоров’я дітей загальноосвітніх шкіл, учнів, молоді взагалі говорить про те, що значущість викладачів фізичної культури зростає. Це особливо важливе, адже за даними опиту й огляду дітей, лише невелика кількість дітей здорова, інші з відхиленнями або вже хронічними хворобами. Отже, якщо у дітей в школах рівень здоров’я дорівнює нулю, то і в майбутньому - в студентські роки всі процеси погіршаться.
Отже, головна мета педагога – формування здорової людини.
Вже доведений факт, що рівень власного здоров’я педагога впливає на педагогічний процес: роздратування, агресивність викладача – досить часто є наслідком психічного і хронічного захворювання дітей, низького рівня здоров’я.
Саме в процесі підготовки і навчання майбутніх спеціалістів у фізичних вузах формується орієнтація, навички, знання, які в подальшому значною мірою визначатимуть обличчя всієї сфери фізичної культури і спорту, її реальне місце і значущість у суспільстві.
Виникнення нового соціально-економічного, ідеологічного і культурного простору суспільного розвитку є однією з найбільш значущих обставин, що впливають на подальший характер існування і функціонування галузі, фізичної культури і спорту в цілому. Отже, всі ці перетворення обумовлюють формування нового контексту професійної діяльності і всього кадрового корпусу спеціалістів і тих, хто бажає працювати в галузі.
4. Вимоги до професійних якостей викладача фізичної культури і тренера.
Вимоги до професії спортивного педагога:
– здібності і схильності до педагогічної діяльності (потреба в передачі досвіду, толерантність, комунікабельність, здатність до творчої самореалізації і самовдосконалення).
– рівень мислення (гнучкість, концептуальність, здатність до рефлексії, неординарності, гуманітарність);
– професійно значущі якості особистості (чітка громадянська позиція, патріотизм, повага до професії, прагнення до професійного зростання);
– образ життя і ставлення до власної тілесної культури (вміння предстати перед своїми учнями в якості „персоніфікованого” зразка фізичної культури, результату культурного ставлення до власної тілесності);
– існування загальнокультурних уявлень – наявність знань із історії суспільства, цивілізації, культури, мистецтва, а також володіння іноземними мовами;
– присутність природно-наукових уявлень, знань і вмінь (про людину, її розвиток і поведінку, закони розвитку суспільства, засоби і методи дослідження тощо);
– наявність психолого-педагогічних уявлень, знань і вмінь (основ педагогіки, психології, що забезпечують партнерські стосунки між гуманітарною, загальнокультурною і фізкультурно-спортивною функціями професії);
– високий рівень професійної майстерності, володіння засобами гармонійної взаємодії з учнями;
– наявність загального уявлення, знань, умінь, пов’язаних з галуззю професійної діяльності (історія становлення, проблеми і тенденції розвитку фізичної культури, суспільства й особистості, обраний вид фізкультурно-спортивної діяльності).
Педагогічні училища, вузи, педагогічні інститути готують учителів. В Україні близько двох тисяч учителів із фізичного виховання. В сільських районах вчителів не вистачає.
Вчитель фізичної культури, не просто вчитель, це, насамперед, юридична відповідальність, відповідальність за здоров’я учнів. Якщо на якомусь уроці з інших предметів не вирішено завдання, то це практично нічого не змінить. А якщо на уроці фізичного виховання навантаження не відповідає віковим вимогам або має місце травма (страховка, невміння організувати клас), то термін покарання вчителя може сягати 8 років.
Вчитель повинен вміти передбачати все, прогнозувати ситуацію.
Наступною вимогою до особисті вчителя фізичної культури є підвищена відповідальність за здоров’я дітей, а також самодисциплінованість, зібраність.
Одне з перших місць у професії вчителя фізичної культури посідає любов до дітей. Треба поважати дітей, будувати з ними рівноправні стосунки, пам’ятати, що на грубість дитина відповідає грубістю.
Вчительська майстерність виражається у вмінні піднятися до рівня учнів.
Вчитель фізичної культури повинен мати почуття особистої гідності, насамперед самоповагу.
Дуже важлива вимога до вчителя фізичної культури – оптимальний рівень здоров’я (треба витримувати навантаження – майже по 6 уроків кожен день), наявність авторитету серед дітей, “еталон красоти”.
Взагалі вчитель фізичної культури повинен бути добрим, вимогливим до себе, ніколи не ображати учнів (особливо щодо їхніх фізичних якостей). Особливу роль у стосунках з учнями відіграє вміння посміхатися до дітей, що значно знижує напруженість у класі.
Наступна вимога – це володіння вчителя командним голосом. У випадку його відсутності треба навчитися володіти жестами.
Всі вимоги до вчителя вчені розподілили на такі групи:
- Організаційні можливості – вміння організувати себе, дітей, батьків тощо.
- Прогностичні можливості – вміння планувати навчальний матеріал у залежності від кліматичних умов, фізичної підготовленості учнів, матеріальної бази школи тощо.
- Рухові можливості – треба мати оптимальний рівень здоров’я (треба вміти організувати показ фізичної вправи).
Вчительська професія – це театр, на жаль одного актора.
Вплив учителя на учня оцінюється проламбіровано – через деякий час і результат не завжди той, якого ми чекаємо.