Вступ до спеціальності A7 денне

1. Практичні поради майбутнім учителям фізичної культури.

Діти байдужі до сірості. Вчитель повинен бути яскравою, колоритною особистістю. Від спілкування з вами дитина не повинна лишитися байдужою. Бо ж ми любимо яку їжу: солодку, солону, кислу і т.д. А якщо вона ніяка – тоді...?!

Вчитель – це та людина, яка повинна збуджувати, будоражити, шокувати дітей. Не потрібно соромитися в школі вести себе так. Колоритна особистість запам’ятовується. Вчитель не повинен лишитися непоміченим. Тільки той вчитель, що викликає емоційні зрушення може чогось навчити.

Коли діти прийдуть до поваги, то вони будуть копіювати і недоліки. Нехай ти вивчив 50 методик виховання всіх великих вчителів, ти не досягнеш чистого результату. Особливістю методик є те, що працюють вони лише в руках творців. Якісно буде працювати лише та, яку ви створите самі: вмійте аналізувати свої дії, порівнювати, підстроювати процес під себе.

Уявіть, що пройшло вже 4 роки, ви стоїте перед дверима спортивної зали. Хто з вас зараз може сказати, що він сміливо увійде в клас і проведе урок (в плані емоційного стану). Підніміть руку. Якщо підняли – сміливо йдіть з інститут. Ви не станете справжнім вчителем.

Справжній вчитель буде постійно боятися перед тим, як увійти в клас (усі ознаки переживання на лице). Чому? От якщо колода лежить на підлозі ви по ній йдете не боячись, сміливо, впевнено, а коли підняти її на висоту, то що? Страх впасти. То це і є значущість вашої професії. Потрібно вчитися сміливо йти по цій планці.

Якщо це для вас надто висока планка, то це значить, що робота в школі буде дуже значною для вас діяльністю. Якщо буденне відношення – ви не справжній вчитель. Це особлива область діяльності людини, де потрібно цінувати її, не обов’язково любити, а цінувати.

Перше – це дикція. У роботі в школі, училищі, вузі. Погана, неякісна дикція вчителя - це ознака невпевненості в собі. В дитинстві такій людині постійно казали – тихіше, закрий рота, не кричи, зупиняли у біологічному прагненні самовиразитися. Це психологічний недолік, що сформувався в дитинстві.

Гарний вчитель – гіпнотизер.

Перше правило вчителя, що порушується на кожному кроці? Вбивання бажання займатися фізичною культурою.

Ми живемо під соціальним гнітом – в автобусі хочеться потягнутися, прогнутися а не можна – так не прийнято робити, а більше ніде не реалізується енергія у людини, рухам не дається воля. Раніше людина бігала по 6 годин, щоб здобути собі їжу, як відомо з історії фізичної культури, а подивіться, що відбувається зараз?

Якщо є елемент насилля над людиною, геть вбивається бажання. Урок фізичної культури теж свого роду насилля: діти у вільних рухах, рух їх біологічна потреба. Вони не люблять жорстоких рамок, нерухомості, а ви їх шикуєте, примушуєте стояти, вони вже і так насиділися на інших уроках. Ми вбиваємо у дітей єдиний зв’язок з природою. Ми вбиваємо бажання займатися фізичною культурою. Ваша задача повернути любов до рухів, бо немає таких дітей, які б не любили рухатися.

Що потрібно? Урок поєднати з грою, з танком, з музикою. У дорослих повинна бути мотивація – елементи аеробіки. Що потрібно робити? Провести такий урок, щоб виникало бажання займатися. Це каже про те, що потрібна морква, за якою підуть.

Гарний вчитель артист. Він починається з „публічної” самотності, вміння думати на людях.

Приклад, притча. В Індії шах обирав собі міністра. Він ставив глечик з водою претендентам на голову і примушував їх пройти уздовж стіни. Один, другий, третій – не втримали, а четвертому навіть постріли, крики не завадили. Він сконцентрувався на тому, що робить.

Ось і ви не повинні відволікатися на зайві роздуми: розмови, балощі. Сконцентруйтесь на цілі. Увійшов в клас – зосередься на уроці, на цілі.

Необхідно в системі освіти змінити те, що на перше місце поставити не знання і оволодіння ними дітьми, а творчий початок. А для цього треба багато знати,  користуватися цими знаннями (дитині не цікаво як працює „правило Буравчика”, їй значно цікавіше те, чому вибухнула ракета і т.д.). Потрібно і на уроках фізичної культури використовувати більше порівнянь, більше зв’язку з життям (як лазити по канату – як ви лазите по дереву.

 Тож, порада вчителю у 21 столітті – сила не в знаннях, а у вміннях!

З чого починається вчитель. Театр з вішалки, а вчитель – з роздягальні, теж значить з вішалки.

З звичайної дитячої роздягальні, де діти переодягнуться і підуть на урок фізичної культури. Вчитель, що поважає себе, повинен робити порядок з вішалки, чистоти, лавки і т.д. Він відповідальний за те, щоб діти з першого дня вчилися поважати місце своїх занять.

Перша сходинка – роздягальня. Друга – спортивний зал. Це візитна картка вчителя. Справа не в порядку і не в багатстві оформлення. Несправний інвентар – доріжка з травмами, прийняти міри.  

Наступна сходинка – зовнішній вигляд. Це вказівка на те, чи поважає він себе, свою професію і учнів. Я виглядає, як рухається, в якому настрої, як одягнений, чи відповідає його одяг заняттям – все важливо. Молодь іноді приходить на урок у черевиках, джинсах і т.д. Зневажливе відношення до спортивного одягу не на користь вчителю.

Ведуть дітей на урок добрі очі вчителя, привітна посмішка, лагідний голос, точне слово, зрозуміле, а іноді іронічне. Все це від душі, від серця, від любові до дітей. Щоб працювати потрібно вдосконалювати свої вміння, свою майстерність.

Перша справа грамотно скласти всі плани: і календарний, і поурочний, визначити систему контрольних уроків. Основа основ – розгорнутий план-конспект кожного уроку. Це потрібно для себе, не для когось. Через рік-два конспект буде в голові, кожен урок вчитель буде бачити у розрізі: що за чим, коли і як. Корисна звичка – робити помітки на конспекті: що вдалося, що упущено, як змінити. Це щодення методична робота, це вчительська грамота.

Чому навчати вказано у програм, стандартній або авторській, але програмі. Вона визначає розділи навчального матеріалу від першого уроку першокласників до дзвоника на випускну лінійку в 11-му класі. В молодших класах вчитель на уроці – актор-витівник. Граючи, сміючись діти освоюють живо важливі рухи – біг, стрибки, метання, лазіння; а крім того дізнаються, що: грати потрібно чесно, потрібно вміти програвати, слабкому потрібно допомогти, з сильним позмагатися.

Вчитель поруч з дітьми. Він вчить їх корисному, доброму, чесному. А ігри-спектаклі – то плавання на кораблі, то похід у ліс, то космічний політ і т.д. І вчитель паровоз, вчитель-капітан, вчитель-слідопит показує ковзний крок, лазіння через перешкоди, метання в ціль. Все у ролях.

Не тільки вправи вчитель вигадує, він вигадує нові ігри, розробляє сценарій, готує реквізит, а то і шиє, розподіляє ролі. Від душі, азартно – інакше діти не повірять, що так треба.

Щоб вимагати чогось від учня, потрібно вкласти в нього свої знання, вміння. Щоб вимагати добре, потрібно багато вкласти.

Особлива мова про оцінку учнів. Вчитель ніколи не підійметься на сходинку майстерності, якщо не усвідомлює у чому сенс оцінки „2”. Можна тільки обурюватися і дивуватися, коли вчитель виставляє ряд двійок. „Як вчив, те і тримав”. Саме час суворо спитати з самого себе: за їх невміння, за нерозуміння, за їх небажання.

Досвідчений, грамотний вчитель придивляючись до учнів, пізнаючи їх, намагається простежити динаміку їх росту і розвитку, що вмів учень в осені, що він вміє на весні. На контрольному році, приймаючи якийсь норматив, дуже корисно повідомити кожному учню його минулі результати. Вчитель бачить як просувається його наука. На скупіться на похвалу і добре слово. Підбадьорювати посмішкою і ласкавим словом.

Вчитель нашого предмету повинен вміти і знати багато.

Чи може він вимагати від учня точного руху, коли сам не може показати його не тільки точно, але і гарно, як приклад? Це вміння теж великий вклад  в скарбничку „поваги учнів”.

Діти віддають свою любов тому вчителю, який в першому класі – перший вагон, а в старших класах – першим прокладає важку лижню і на уроці, і в поході.

Наш час ставить нас в жорстокі рамки, йде перевірка на міцність і не всі витримують шкільні умови. Але всі хто втримує допомагає любов. Любов до учнів, до своєї справи, до своєї професії. Ніякий червоний диплом не замінить її. Якщо немає її, не потрібно йти до школи, нічого доброго не вийде. Але якщо вибір зроблено правильно, якщо працюється з задоволенням – простір для творчості не обмежений. А творчість це постійний пошук нового, свого. Закоханий у свою справу вчитель маючи одну скакалку або звичайний стілець, може провести цікавий урок, відправити на пів години дітей у казку.

Ось і піднімається вчитель по драбинці досвіду і майстерності, своєї професійної зрілості. Якій нема обмеження і підйом буде легше, якщо вчитель постійно вчитиметься у інших: у колег, у своїх учнів, у їх батьків. У мудрої книги, у газетній чи журнальній статті, головне не зупинятися.

Особлива мова про найважливішу сторону фізичної культури: про виховання через вправи, ігри, взаємні дії головних етичних якостей людини – чесності, мужності, співчуття, взаємодопомоги. А крім того – акуратності, вміння цінити час, слідувати законам гігієни і фізіології. І це все теж в руках шкільного вчителя фізичної культури.

Закінчити хочеться такими словами: „Навколо квітучий сад. Де багато різних рослин, міцних дерев і квітучих кущів. Всі вони ріні і за віком, і за морозостійкістю, і за урожайністю, і за глибиною коренів. Як багато в цьому саду залежить від садівника! Кожну рослину потрібно вчасно посадити, укріпити, обласкати, допомогти розквітнути і принести плоди. А ще захистити від вітрів і негоди, від шкідників і ворогів. Своїм вмінням і добротою, своїм серцем”.

2. Інтерактивні вправи для визначення приоритетних рис професіоналізму майбутнього фахівця з фізичного виховання і спорту ”Яким має бути спеціаліст із фізичного виховання і спорту”.

Вправа №1.

 Студентам пропонується написати на листі, без прізвищ, що може заважати їм, як майбутнім учителям фізичної культури, у роботі, над чим потрібно працювати у подальші роки навчання. Потім складається загальний список якостей і аналізується викладачем разом із студентами.

Вправа №2.

Викладач пропонує студентам визначити якості і риси, що мають бути притаманні спеціалісту з фізичного виховання і спорту. Всі пропозиції викладач записує на дошці, а студенти – в зошитах. Після того, як складено повний перелік рис, студенти, розподілені на 4 групи, виокремлюють 7 найважливіших рис  на думку всієї підгрупи. Потім  одержані результати обговорюються, підбиваються підсумки.

Вправа №3.

Викладач пропонує студентам визначити, на думку студентів, мають бути притаманні спеціалісту з фізичного виховання і спорту. Всі пропозиції викладач записує на дошці, а студенти – в зошитах. Після того, як складено повний перелік рис, студенти, розподілені на 4 групи, виокремлюють 7 найважливіших рис  на думку всієї підгрупи. Потім  одержані результати обговорюються, підбиваються підсумки.

3. Практичні поради  майбутнім учителям фізичної культури щодо запобігання сором’язливості.       

Слово „сором’язливість” означає різні проблеми стану і якостей особистості: труднощі в знайомстві з людьми, знаходити нових друзів, ускладнення з новими відносинами, негативний емоційний стан, тривожність, депресія і самотність, відсутність настирливості, труднощі у висловлюванні своєї точки зору, зайва стриманість, давати оцінку істинних якостей і здібностей іншої людини, труднощі спілкування і мислення в присутності інших людей і в колективі, надмірна рефлексія, зосередженість на самому собі. Невміння представити себе, спонукає людей вважати сором’язливу і стриману людину недоброзичливою, пихатою, не зацікавленою у спілкуванні з іншими.

Сором’язливість сковує дії людини. Опит з в’язнями і наглядачами. Людина легко вживається в роль, навіть якщо її цьому не вчили.

З дитинства сором’язливість – прихована особиста проблема, що  набуває таких епідеміологічних масштабів – це соціальна хвороба. Тенденція до росту ізольованості, конкуренції і самотності в нашому суспільстві змушують визнати, що в майбутньому положення погіршиться.

Сором’язливість перешкоджає зустрічі з новими людьми, заводити друзів, отримувати задоволення від потенційно приємного досвіду. Утримує людини від того, щоб висловлювати свої права і свою точку зору, усугубляє надмірну зосередженість на собі і своїй поведінці. Позбавляє можливості ефективно спілкуватися, супроводжується негативними переживаннями, самотністю, тривожністю, депресією.

Бути сором’язливим означає боятися людей, від яких виходить загроза: незнання людини, начальство, наділеної владою, представників іншої статі із за потенційної можливості інтимного контакту. Сором’язливість впливає на пам’ять. Сором’язливість частіше зустрічається у дівчат, ніж у хлопців.

У великої кількості людей виникає відчуття страху і незручності при зіткненні з певними обставинами, забруднення або неможливість сказати, що думаєш, зробити, що хочеш. Це середній рівень сором’язливості.

Відсутність соціальних навиків, недостатня впевненість в собі (незнання як почати розмову, як попросити прибавки до зарплатні). Це також середній рівень сором’язливості.

Хронічна сором’язливість – страх перед людьми не знає меж. Відчуває страх кожен раз, коли треба зробити щось привселюдно, безпомічні в цьому стані, вважають, що єдиний вихід для них це вбігти, сховатися. З віком це не проходе, залишається.

Найгірший випадок – форма неврозу, параліч свідомості, виражається в депресії і може привести до самогубства.       

Позитивні оцінки сором’язливості – стриманість, скромність, врівноваження.

Як розпізнати за способом поведінки, фізіологічні симптоми – червоніє, обмеженість і само зосередженість. Мовчання характерне не тільки для сором’язливих людей. Це симптом тривожності. Сором’язливим значно частіше не вдається виявити себе.

Фізіологія – почастішання пульсу, серце колотиться, виступає піт, у шлунку відчуття пустоти. Сором’язливі люди зосереджуються на цих симптомах. Їм не потрібно виявлятися в ситуація, що провокують сором’язливість. Саме власний внутрішній світ і складає ту середу в якій живе сором’язлива людина. Найбільш характерна особливість сором’язливої людини – підвищення схильність до самоаналізу (стурбований власною персоною).

Нетовариськість і невміння себе вести, пов’язані з сором’язливістю, ускладнюють професійну кар’єру. Такі люди рідко стають лідерами.

Хронічно сором’язливі люди бувають надмірно стурбовані вибором. Для них велике значення має, будуть вони прийняті чи ні. Вони одразу уявляють всі можливі неприємності, пов’язані з спілкуванням, намагаються оцінити прихід-розхід у відношенні з коханою людиною, навіть у звичайних життєвих ситуаціях. Розцінюють свої дії неадекватно, прагнуть до усамітнення.

Як перемогти сором’язливість – формувати впевненість в собі. Обрати ті задачі, що вирішуються на протязі місяця. Вибрати одну і розділити її не декілька менших. Скласти план виконання кожної частини. Виконувати і нагороджувати себе. Насолоджуватися відчуттям успіху.  Все, чого хочете досягти в житті розбийте на маленькі задачі і здійснюйте їх крок за кроком. Відмовтесь від самоприниження – не думайте про себе погано. Контрміра: справа пишемо погане, зліва заперечуємо.

Гострий діалог – уявляти себе з людьми, що викликають у вас сором’язливість і програвати ситуацію спілкування з ними. Висловлюйте всі проблеми вашої з ними сором’язливості. Програвати ситуації, де ви сором’язливі і уявляти, що ні – позитивний образ. Що подобається в собі, уміти розслаблятися.

Основний принцип з розвитку впевненості в собі – це дії. Почати з малих цілей, досягти їх за допомогою малих дій. Спочатку ті ситуації, які найменше лякають і в яких сором’язливість ще не серйозна. Заздалегідь підготуйте сценарій, потім можна імпровізувати. Репетиція. Розвивати манеру мови, голос сильний і виразний. Розмова з незнайомцями – подзвонити кудись.  Привітання, компліменти – вдалий початок розмови і спосіб створити гарний настрій у іншої людини. Навчитися з задоволенням приймати компліменти, не відкидати їх.

Зустрічаючись з як можна більшою кількістю людей, в приємних вам обставинах, з друзями, мати в лексиконі цікаві історії, думки, висловлювання.

Для продовження розмови – Як справи, як ви вважаєте? Бути активним слухачем. Риторика прощання – це успіх з подальшим продовженням розмови або кінець знайомства.

В дітях знайти гарне, зробити так, щоб діти відчували себе добре. Хваліть дітей, будьте щедрими на компліменти. Навчиться не упереджено бачити і чути те, що дитина робить і говорить. Аналізуйте, не довіряйте думці іншої людини, щодо дитини. Потрібно враховувати ситуацію, поведінку того чи іншого.