Організація масової фізичної культури і спорту

ЛЕКЦІЯ № 13

 ТЕМА: Методичні особливості позанавчальних форм

фізичного виховання студентів ВНЗ

 

ПЛАН:

1. Задачі позанавчальної роботи з фізичного виховання студентів.

2. Особливості організації та проведення позанавчальної роботи з фізичного виховання

студентів.

3. Організація та проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в місцях масового

відпочинку студентів.

4. Позанавчальні форми занять

5. Масові фізкультурно-спортивні заходи

 

 ЛІТЕРАТУРА:

1. Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізичного

самоудосконалення студентства: Видання друге, стереотипне. - К.: ІЗМН, 1999. - 270.

2. Петренко М.І. Самостійні заняття студентів з фізичного виховання: Навчальний посібник. -

Вінниця, 1997. - 104 с.

3. Романенко В.О. Рухові здатності людини. - Донецьк: “Новий світ”, УК Центр, 1999. - 336 с.

4. Рыбковский А.Г. Организация учебно-тренировочного процесса студентов в группах

спортивного совершенствования: Учебное пособие. – Донецк: 2003. – 160 с.

5. Ткач П.М. Фізичне виховання студентів вузу: Навчальний посібник. - Кн. I. - Луцьк:

“Надстир’я”, 1996. - 178 с.

6. Шиян Б.М., Папуша В.Г., Приступа Є.Н. Теорія фізичного виховання. - Львів: ЛОНМІО,

1996. - 220 с.

 

1. Задачі позанавчальної роботи з фізичного виховання студентів.

 Пропаганда здорового способу життя

 Залучення до систематичних занять фізичною культурою і спортом якомога більшої

кількості студентів;

 формуванню вмінь та звички самостійно використовувати доступні засоби ФВ у

повсякденному житті о метою оздоровлення. фізичного вдосконалення, корисного

та культурного проведення дозвілля;

 вибору спортивної спеціалізації та досягнення в обраному виді спорту результатів

на рівні нормативних вимог спортивної кваліфікації;

 підготовка громадського фізкультурного активу навчального закладу;

 забезпечення активного відпочинку;

 оздоровлення;

 вдосконаленню знань, вмінь, навичок; рухових, моральних у вольових якостей

набутих в процесі засвоєння обов'язкового курсу ФВ і на цій підставі забезпечення

готовності студентів до більш якісного засвоєння матеріалу державної програми.

2. Особливості організації та проведення позанавчальної роботи з фізичного виховання

студентів.

Різний рівень знань, здоров’я, фізичної та спортивної підготовленості студентів

багатоплановість їх інтересів передбачають використання на кафедрі ФВ у позанавчальний час

різноманітних форм занять фізичними вправами, спортом, туризмом.

Форми фізичного виховання у ВЗО поділяються на навчальні (академічні і факультативні

заняття) і позанавчальні. До позанавчальних форм відносять такі:

 в режимі робочого дня - гімнастика. ФК-паузи, фк-хвилинки, мікропаузи, ввідна гімнастика

корегуюча гімнастика тощо,

 самостійні заняття: групові (в секції, групі ЗФП, Здоров’я тощо) та індивідуальні (активний

відпочинок, заняття під час сесії, канікул, виконання завдань викладача, домашні завдання).

 масові: спортивні розваги, прогулянки, екскурсії, походи, ФК виступи, свято, бесіда, виставка,

огляд, лекція, конкурс тощо, змагання, спартакіади.

 табори відпочинку.

В режимі робочого дня. Ранкова гігієнічна гімнастика.

Головна мета - оптимізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до

повсякденної життєдіяльності. Фахівцями спостерігалася на 18-20% вища

працездатність у студентів, що виконували РГГ. Основу РГГ складає розминка

спрямована не на оперативну підготовку до певного виду діяльності (виду спорту),

а на поступову загальну активізацію функцій організму, долання інерції спокою,

включення в щоденні справив стані нормального тонусу і з хорошим настроєм.

Паралельно можна вирішувати і такі задачі як формування і збереження постави,

підтримання досягнутого рівня розвитку окремих фізичних якостей, формувати

характер і т. і.

Тривалість РГГ 10-15 хв., комплекс складається з 7-8 вправ для усіх м’язових

груп. Через кожні 2 тижні в комплекс вводять нові вправи. ЧСС зростає на 50-80%

у порівнянні з станом спокою, через 5-15 хв - повертається до вихідного рівня.

Одна зі схем складання комплексу вправ передбачає таку послідовність:

1. Потягування з випрямленням кінцівок і тулуба лежачи в ліжку чи стоячи.

2. Вправи для планового переходу в робочий стан, які нефорсовано активізують

кровообіг в крупних м’язових групах нижніх кінцівок і тазової області: наприклад

повільні присідання чи почергове розтягування ногами гумового амортизатора

тощо.

3. Нахили, повороти, скручування тулуба з супутніми рухами руками з

поступовим збільшенням амплітуди і темпу рухів.

4. Вправи загального чи регіонального впливу з вираженими, але

немаксимальними м’язовими зусиллями, наприклад віджимання в упорі лежачи.

Вправи на силу чергуються з вправами на гнучкість і розслаблення.

5. Серія «на розтягування» наприклад почергові махові рухи руками і ногами зі

збільшенням амплітуди до максимальної.

6. Вправи циклічного характеру, що активізують функції дихальної і серецево-

судинної системи в рамках аеробного режиму, наприклад серійні підскоки на

місці, що викликають збільшення ЧСС до 140-15- уд/хв.

7. Заспокійлива перехідна серія вправ, наприклад ходьба в спадаючому темпі з

акцентованими дихальними вправами.

Фізкульт-паузи покликані попередити втому, покращити функціональний

стан, для підтримання робочої працездатності. Комплекс складається з 4-6 вправ,

що виконуються на робочому місці, виконання триває 5-7 хв. ЧСС зростає до 110-

120 уд/хв посередині комплексу і до кінця його - повертається до вихідного рівня.

При 8-годинному робочому дні використовується до 5-6 фк-пауз і фк-хвилин в

тому числі через 2-3 години занять і за 2 год до їх закінчення.

Для м’язів, що при виконанні роботи знаходилися в статичному положенні (при

навчанні це тулуб, ноги, плечі, таз) дається динамічне навантаження. М’язи, що

виконували динамічну роботу - підлягають розслабленню.

Комплекс фк-хвилинки для студента повинен містити вправи для крупних

м’язових груп і вправи на розслаблення і гнучкість хребта. Для зменшення тонусу

судин головного мозку даються вправи з обертанням голови, скручуванням тулуба.

Пропонується така послідовність вправ:

1. Потягування

2. Вправи на розслаблення м’язів рук, ніг, тулуба.

3. Для зміцнення м’язів ніг.

4. Для збільшення чи підтримання рухливості хребта.

5. Для збільшення кровообігу і дихання

6. Для м’язів тулуба

7. На координацію і увагу.

Фізкульт-хвилинки - своєрідна вкорочена фк-пауза. Комплекс містить 2-3

вправи, виконується кожні 1,5-2 год. Різновид - мікропаузи - тривалістю 20-30с.

Корегуюча гімнастика застосовується для профілактики професійних

захворювань. Для студента актуальними захворюваннями є близькорукість.

Ввідна гімнастика. Фізіологічна крива має класичну форму, але максимум

навантаження припадає на 1/3 заняття. Пропонуємо комплекс для полезнавця:

1. ходьба

2. потягування

3. для м’язів плечового поясу

4. м’язи спини і живота (нахили, скручування)

5. м’язи ніг (стрибки, присідання)

6. на координацію і увагу

7. ходьба.

Самостійні форми занять для студентів ПТУ, технікумів, коледжів,

інститутів в позанавчальний час є: групові (в секції, групі ЗФП, Здоров’я тощо) та

індивідуальні (активний відпочинок, заняття під час сесії, канікул, виконання

завдань викладача, домашні завдання).

У навчальних групах заняття спрямовані на підвищення рівня всебічної

фізичної підготовки, поглиблене відпрацювання технічних прийомів та їх

поєднання з обраного виду спорту, вивчення тактичних дій правил змагань

здобуття знань і навичок суддівства навичок проведення занять з новачками,

досягнення результатів.

Спортивні відділення (секції) створюються за видами спорту, які мають

найбільше прикладне значення для успішного оволодіння професією, а також з тих

видів, для яких є належні умови. Заняття проводиться 2-3 рази на тиждень (6О-90

хв у ПТУ; 90-120 хв у технікумах, коледжах та інститутах). Секції з туризму

культивуються у значній кількості вищих навчальних закладів. Робота в них

складається з наступних розділів:

- практичних занять з учнями (студентами) по навчанню прийомам туризму

(техніки та тактики);

- підготовка громадського активу з туризму ;

- проведення туристських змагань, залікових І тренувальних походів.

До спортивних секцій (спортивних відділень) розподіляють студентів, які

виявили бажання вдосконалювати спортивну майстерність в одному з виді спорту,

що культивуються в навчальному закладі. Тут займаються студенти, які за даними

тестування мають високі показники фізичної підготовленості та. виконали вимоги

спортивної класифікації (або мають певну перспективу),

Групи з загальної фізичної підготовки організовуються для студентів які ще

не підготовлені до занять в спортивних секціях та являються своєрідною

перехідною формою від занять із загальнопідготовчим спрямуванням до

спеціалізованих занять спортом. Вони створюються для студентів. які бажають

покращити фізичну підготовленість з метою успішного оволодіння матеріалом

навчальної програми, а також тих, які хотіли б удосконалюватись в якому-небудь

виді спорту, але ще не обрали спеціалізацію. Такі групи комплектуються

переважно за статевими або віковими ознаками. Заняття проводиться 2-3 рази на

тиждень (45-60 хвилин -у ВЗО 1-2 рівнів акредитації; 80-90 хвилин у ВЗО 3-4

рівнів акредитації)

Основні задачі роботи секцій:

- залучити до систематичної роботи над підвищенням своєї загальної

фізичної підготовленості та сприяти вибору спортивної спеціалізації;

- покращити фізичну підготовленість і на її основі сприяти загальному

фізичному розвитку та успішному виконанню вимог навчальної програми.

Різний рівень фізичної підготовленості осіб передбачає використання

гандикапів і коефіцієнтів при масових формах занять: спортивні розваги,

прогулянки, екскурсії, походи, ФК -виступи, свято, бесіда, виставка, огляд,

лекція, конкурс тощо, змагання, спартакіади.

Спортивні змагання є однією з найбільш ефективних форм організації

масової , фізкультурної і спортивної роботи. Студенти, які розпочали тренування з

будь-якого виду спорту за рідким винятком з великою охотою беруть участь у

змаганнях. Їх результат - найбільш вірогідний інтегральний показник рівня набутої

у процесі тренувань майстерності.

В умовах ВНЗ спортивні змагання і спортивно-масові заходи є засобом

залучення студентів до занять, підвищення їх фізичної і функціональної

підготовленості, виховання корисних рухових навичок. Їх доступність для

студентів зумовлена правильно організованим внутрішнім календарем спортивно-

масових заходів, підбором змагальних вправ та можливостями участі в них

студентів з різним рівнем фізичної підготовленості за рахунок гандикапів,

коефіцієнтів.

Багатостепеневість внутрішньої системи змагань - на першість навчальної

групи, курсу, курсів, факультету, факультетів, навчального закладу, кубкові

змагання та чемпіонати, дає змогу кожному студенту, залученому до спортивно -

масової роботи, виступати 8 - 10 разів на рік. Цього достатньо, щоб підтримувати

особисту мотивацію до занять. Практика показує, що студенти, які займаються в

секції, виступають в змаганнях і з інших видів спорту. У свій час така багатоборна

підготовка заохочувалася кафедрами ФВ ВЗО. Таким чином, фізкультурно

спортивні заходи окрім виявлення бажаючих займатися в секціях з видів спорту,

надають можливість оцінити свої досягнення, сприяють підготовці до складання

нормативів, разом з тим дають змогу виявити найбільш здібних для

комплектування команд для участі в змаганнях вищого рівня.

Традиційно головне місце серед змагань у ВЗО займає спартакіада.

Положення про комплексну спартакіаду розробляється кафедрою ФВ і спортивним

клубом з урахуванням наявної матеріальної бази, наявності спеціалістів з видів

спорту, фізкультурного активу тощо. Положення узгоджується зі студентським

профкомом і затверджується ректоратом ВЗО. Головним при складанні положення

є збереження інтересів спортивних колективів і окремих спортсменів, забезпечення

рівних умов для всіх її учасників. Не менш важливими є агітаційно-

пропагандистські заходи під час проведення і підготовки спартакіади. Ретельна

підготовка учасників і місць змагань, урочисте відкриття змагань і підведення їх

підсумків, своєчасне висвітлення її результатів у таблицях, стіннівці - все це

підвищує інтерес до змагань, сприяє залученню студентів у спортивні осередки.

3. Організація та проведення фізкультурно - оздоровчої та спортивної роботи

в місцях масового відпочинку студентів.

Види таборів бувають наступні:

І оздоровчі табори;

2 оздоровчо-спортивні табори;

3 спортивні табори;

4 табори відпочинку та праці;

5 туристичні табори;

4 військові табори,

В свою чергу ці табори підрозділяються на дві групи (в залежності від

сезону - літні, зимові).

Загальні задачі ФВ студентської молоді в таборах відпочинку наступні:

І) зміцнення здоров’я відпочиваючих засобами ФК і спорту, з врахуванням

природних кліматичних умов і на цій основі підвищення рівня всебічної

фізичної підготовки та загальної працездатності організму,

2) залучення до регулярних занять ФК і спортом х студентів;

3) підготовка громадських інструкторів та суддів по спорту:

4) ознайомлення із санітарно - гігієнічними вимогами користування

природними засобами.

5) прищеплення навичок дотримання розумного та раціонального режиму

відпочинку;

6) виховання навичок самоуправління та організації активного відпочинку;

7) виховання студентської молоді в дусі патріотизму, високої моралі і ко-

лективізму.

Задачі можуть конкретизуватись в залежності від типу табору. Сувора

диференціація процесу фізичного виховання, з урахуванням рівня фізичної

підготовленості, правильний розподіл видів занять протягом дня, захоплюючі

фізкультурно-масові і спортивні заходи - основні принципи навчально-

тренувального процесу в таборі.

В таборах можуть бути застосовані наступні форми навчально-спортивної

та масово-оздоровчої роботи:

1. Щоденна ранкова гігієнічна гімнастика; Проводять усім складом

студентів, що відпочивають в таборі. Поділ на групи для виконання РГГ не

рекомендується. Комплекси складаються таким чином, щоб кожні 5 днів

зростало навантаження.

2. Навчально - тренувальні заняття проводяться ввечері (зранку). Для

занять і участі в змаганнях відводиться 2,5 - 5 години щодня.

3. Заняття з плавання.

4. Заняття зі студентами з відхиленням в стані здоров’я

5. Заняття на пляжі з метою збільшити обсяг рухової активності тривають

до 2 годин щодня.

6. Загартовування повітрям, сонцем, водою;

7. Туристичні походи (одно- і багатоденні). Навчання встановленню

палатки, вкладати заплічник, розкладати багаття, вмінню в’язати вузли,

застосовувати страхування, вести групу, регулювати швидкість ходьби,

здійснювати переправу.

8. Змагання з різних видів спорту; Змагання мають найбільший ефект,

коли вони: проводяться за традиційною, відомою всім програмою, підводять

підсумок роботи за сезон, забезпечені відповідним суддівством і санітарним

обслуговуванням, залучають до участі всіх студентів, використовують

популярні види спорту.

9. Трудові процеси (прибирання території тощо).

10. Інструкторсько-методичні заняття.

Рекомендується для правильної організації навчально-виховної в умовах

спортивного табору:

- побудова і проведення процесу ФВ у відповідності до віку, стану здоров’я,

загальної фізичної підготовленості тощо.

- забезпечення однорідності груп з урахуванням статі, віку, підготовленості,

схильностей до певного виду спорту.

- розробка плану спортивно-масової фізичної підготовки з врахуванням

специфіки місця і часу відпочинку, специфіки табору.

- систематичне проведення різних змагань між різними групами студентів.

- використання різноманітного інвентарю.

- лікарсько-педагогічний контроль.

4.Позанавчальні форми занять

До позанавчальних форм (додаткових занять) з фізичного виховання у вищих

навчальних закладах належать такі:

 заходи, які здійснює студент у режимі дня: ранкова, вступна,

профілактична та відновлювальна гімнастика; фізкульт-паузи, фізкульт-

хвилинки, мікропаузи, корегуюча гімнастика тощо;

 самостійні заняття фізичними вправами: групові (у спортивних клубах,

секціях, групах загальної фізичної підготовки (ЗФП), “Здоров’я” тощо) та

індивідуальні заняття, які є улюбленим видом рухової активності

студента;

 масові фізкультурно-спортивні заходи: спортивні розваги, прогулянки,

екскурсії, походи, фізкультурні виступи, свята, бесіди, виставки, огляди,

конкурси, а також змагання, спартакіади, табори відпочинку.

Основне завдання таких занять – сприяти підвищенню фізичної активності.

Самостійні заняття рекомендується проводити зі студентами на період

екзаменаційних сесій і канікул. Для забезпечення самостійних занять студентам

надаються спортивні споруди, а викладачі кафедри здійснюють методичне

керівництво. Як самостійну форму занять можна практикувати домашні завдання в

межах розширеного активного відпочинку. Для мало підготовлених студентів

організовуються додаткові заняття. Їх завдання – зміцнення здоров’я, розвиток

фізичних якостей, необхідних для засвоєння програмного матеріалу, підготовка до

складання нормативів.

Як правило, до початку занять студент виконує вправи ранкової гігієнічної

гімнастики, ранкову прогулянку тощо. Такі форми занять відіграють допоміжну

роль, збільшують загальний обсяг рухової активності, а у деяких випадках

повністю забезпечують добову потребу студентів у русі. Хоча такі заняття і не

вирішують глобальних завдань і не викликають суттєвих перебудов в системах

організму людини, проте допомагають прискоренню пристосування до

конкретного виду діяльності, сприяють оптимізації психічного стану та

працездатності. Крім того, такі заняття мають велике самовиховне значення,

оскільки потребують певних вольових зусиль, самодисципліни і наполегливості.

Відносно невелика тривалість фізичних вправ на таких заняттях робить їх

зручними для виконання реальних умовах. Маючи, як правило, загальнофізичну

направленість, вони можуть не мати окресленої підготовчої, основної і заключної

частин.

Самостійні заняття фізичними вправами є основною формою особистої

організації фізичного самовиховання. Вони проводяться як групові або індивіду-

альні заняття, зберігаючи ознаки навчальних форм занять. За змістом – це

однопредметні, або комплексні заняття. За змістом однопредметні заняття містять

один вид рухової активності: оздоровча ходьба, біг підтюпцем, атлетична

гімнастика тощо. Їх завдання полягає в тому, щоб підтримати працездатність і

зміцнити здоров’я студентів. Водночас вони мають і суттєвий тренувальний ефект,

особливо під час розвитку витривалості, м’язової сили, координації та гнучкості.

Комплексні заняття обіймають декілька видів фізичних вправ на одному

занятті. Наприклад, загальнорозвивальні вправи, плавання та гру, скажімо, у

футбол. Тривалість таких занять залежатиме від рівня фізичної підготовленості

студента і коливатиметься від 35-40 хвилин до 2 годин з присутністю всіх ознак

навчальної форми заняття.

Заняттям фізичними вправами у межах розширеного активного відпочинку

притаманне задоволення потреби студента в здоровому та цікавому відпочинку. Це

– пішохідні, водні, велосипедні прогулянки, спортивні ігри за спрощеними

правилами та ін. Основне завдання таких занять – підтримати нормальний

фізичний стан студента, його працездатність і гарний настрій. Зважуючи на те, що

рухова активність під час проведення активного відпочинку не має жорсткої

регламентації, підходити до організації і проведення таких занять слід уважно. Так,

одноденний піший перехід може дати як позитивний ефект, так і негативний, якщо

його не обмежити за відстанню.

5. Масові фізкультурно-спортивні заходи

Спортивні змагання є однією з найефективніших форм організації масової

оздоровчої, фізкультурної і спортивної роботи. Студенти, які розпочали

тренування з будь-якого виду спорту, завжди охоче беруть участь у змаганнях.

Порівняно з іншими студентами у спортсменів формується і міцніша особиста

мотивація до занять, відповідальне ставлення до тренувального процесу. Тут

виникає ситуація, коли прагнення показати в змаганнях вищий результат, підсилює

мотивацію до тренувань – збільшення кількості занять, підвищення їхньої інтен-

сивності, засвоєння нових технічних елементів тощо. Стосується це й осіб, які

самоудосконалюються у видах фізичної діяльності, не пов’язаних із спортивними

виступами. Наприклад, займаючись своїм тіловихованням, загартовуючи або

удосконалюючи окремі функції організму, позитивні зміни в результатах

тестування несуть таку ж саму мобілізуючу функцію для формування і укріплення

мотивації, як і змагання. За нашим спостереженнями, такі студенти з більшим

успіхом опановують навчальною програмою з фізичного виховання, мають значно

вищі показники з практичних нормативів. Зважаючи на те, що згадані нормативи

характеризують практично всі сторони фізичної підготовленості студентів, можна

стверджувати про суттєве підвищення рівня їхньої майстерності, що відкриває

шлях до включення їх до складу збірних команд курсів, факультетів, а в

подальшому й до збірної команди навчального закладу.

В умовах вищого навчального закладу спортивні змагання і фізкультурно-

масові заходи – це основні засоби залучення студентів до занять, підвищення

їхньої фізичної та функціональної підготовленості, виховання корисних рухових

навичок. Доступність таких заходів для студентів зумовлена правильно

побудованим внутрішнім календарем спортивно-масових заходів та можливістю

участі в них студентів з різним рівнем підготовленості за рахунок ґандикапів,

коефіцієнтів тощо.

Багатоступенева внутрішня система змагань на першість навчальної групи,

курсу, курсів, факультету, навчального закладу, кубкові змагання та чемпіонати

дає можливість кожному студентові, яких задіяно до спортивно-масової роботи,

виступати у змаганнях до 8-10 разів на рік. Крім того, практика свідчить, що

студенти, які систематично тренуються, часто виступають на змаганнях з різних

видів спорту.

Таким чином, масові фізкультурно-спортивні заходи, зокрема, і спортивні

змагання ставлять перед собою завдання виявити бажаючих, які б займалися

різними видами спорту, надають можливість студентам оцінити рівень своєї

підготовки, сприяють складанню нормативів, передбачених навчальною

програмою, дають змогу виявити найбільш здібних студентів для комплектування

команд, що виступатимуть у змаганнях вищого рівня – районних, міських,

зональних (територіальних) тощо.

За характером заліку та визначенням переможців усі спортивні змагання

поділяють на особисті, особисто-командні та командні.

В особистих змаганнях – чемпіонатах зараховуються результати тільки

окремих учасників, де розігруються звання чемпіона.

В особисто-командних змаганнях відзначаються результати не лише

окремих спортсменів, але й усієї команди. Командна першість у цьому випадку

визначається за сумою результатів (очки, бали) учасників, які представляють

певний підрозділ або організацію (курс, факультет, ВНЗ). Проте, під час

проведення командних змагань з деяких видів спорту (спортивні ігри, естафети,

командні велогонки) результати окремих учасників до уваги не беруться.

На змаганнях обласного рівня можуть проводитись особисті змагання з

командним заліком (за принципом неофіційного заліку, який застосовується на

Олімпійських іграх). Ці змагання відрізняються від особисто-командних тим, що в

положенні кількісний склад її учасників не оговорюється. У кожному виді спорту

дозволено виставляти для участі у змаганнях регламентовану максимальну

кількість спортсменів. Залікові очки, які отримують спортсмени у командному

заліку, нараховуються за 1-6 місця як на олімпіадах, або 1-16 місця як на

республіканських змаганнях. Така система заліку стимулює, насамперед, високі

спортивні досягнення, а не кількість учасників, які можуть виступати з

посередніми результатами.

На змаганнях у первинних колективах такий принцип не практикується, бо

штучно принижує їх масовість, що негативно впливає на розвиток того чи іншого

виду спорту. Розрізняють численні форми змагань у первинних колективах:

закриті і відкриті, очні і заочні, традиційні, офіційні, товариські, класифікаційні та

ін.

Закриті змагання – це змагання певного осередку (група, курс, факультет,

навчальний заклад, місто).

У випадках, коли Положення про змагання передбачає можливість участі у

них спортсменів з інших колективів (міст), такі змагання називають відкритими.

Проводяться вони з метою підвищення інтересу до змагань, напруження

спортивної боротьби.

Очна форма змагань найпоширеніша, забезпечує ідентичні умови виступу

для всіх учасників (за місцем проведення, термінами тощо).

Заочні форми застосовуються з метою популяризації певних видів спорту.

Так, у свій час, були поширені заочні змагання з шахів (побудова композицій

розв’язування завдань). Такі змагання проводилися як кваліфікаційні і давали

змогу учасникам виконати нормативи спортивної класифікації.

Традиційні змагання, як правило, присвячуються певній даті, святам.

Популярними серед спортсменів є численні меморіали, які приурочено до певних

історичних і спортивних дат: пам’яті героїв, видатним спортсменам і тренерам, що

має велике виховне значення. Меморіали проводяться за спеціальними сценаріями,

з урочистими церемоніями, ритуалами і атрибутикою.

До офіційних форм змагань належать першості, чемпіонати, кубки, матчі з

чітко регламентованими Положенням і програмою.

У товариських змаганнях бере участь обмежена кількість команд.

Проводяться вони з метою підготовки до відповідальних змагань та популяризації

видів спорту. Вони також можуть бути відкритими і закритими.

Кваліфікаційні змагання проводяться з метою підвищення кваліфікації

спортсменів – підтвердження, виконання, підвищення спортивних розрядів.

Кваліфікаційні змагання мають місце на великих змаганнях – першості країни,

Європи, тощо, у яких бере участь значна кількість учасників. У таких змаганнях

встановлюється певний кваліфікаційний норматив. Спортсмени, які його не

виконують, до подальших змагань не допускаються.

До різноманітних способів проведення змагань належать прямі, колові, з

вибуванням, змішані.

Прямі змагання — це особисті і особисто-командні змагання, в яких

визначення результату учасників здійснюється за допомогою метричних одиниць

(легка атлетика, лижний спорт, ковзанярський, велосипедний спорт, плавання) або

системи балів, що нараховуються за якісне або техніко-естетичне виконання вправ

(гімнастика, акробатика, стрибки у воду, фігурне катання). Вправи ж виконуються

послідовно або водночас усіма учасниками на одній спортивній арені. Проведення

прямого змагання не виключає можливості використання на окремих його етапах

інших способів його проведення для формування фінальної групи (в особистих

змаганнях з бігу, плавання, веслування).

Коловий спосіб базується на принципі послідовних зустрічей кожного

учасника або команди з усіма іншими і використовується головним чином у

спортивних іграх та єдиноборствах. Для проведення змагань цей спосіб потребує

тривалого часу (чемпіонат України з футболу, наприклад, триває більше, як

півроку), але дозволяє найоб’єктивніше виявити відносно сильних учасників і ко-

манд.

Спосіб з вибуванням полягає в тому, що після поразки (або декількох, що

обумовлено Положенням про змагання) учасник або команда вибуває із змагань.

Цей спосіб використовується на олімпійських іграх, під час розіграшу більшості

кубків, за що й отримав назву "кубкового" чи "олімпійського". Відрадно, що

залучаючи до змагань велику кількість учасників, є можливість провести змагання

в максимально короткі терміни.

Змішаний спосіб проведення змагань полягає у тому, що при їх проведенні

послідовно сполучають спосіб з вибуванням і коловий спосіб. Така система

змагань полегшує їх проведення при великій кількості учасників, скорочує

кількість зустрічей і тривалість їх проведення.

Повертаючись до змагань, що проводяться у навчальному закладі,

зазначимо, що традиційно головне місце серед них посідає комплексна спартакіада

вищого навчального закладу. Положення про комплексну спартакіаду

розробляється кафедрою фізичного виховання або спортивним клубом з огляду на

наявність спортивної бази, спеціалістів з відповідних видів спорту, фізкультурного

активу тощо. Як правило, Положення про комплексну спартакіаду погоджується із

студентським профспілковим комітетом і затверджується ректором навчального

закладу.

У положенні комплексної спартакіади вищого навчального закладу

висвітлюються мета та завдання спартакіади, терміни проведення змагань, склад її

учасників і керівництва, порядок подання заявок, визначення переможців, наго-

родження, медичне забезпечення, фінансування та інші питання, що стосуються,

безпосередньо, проведення змагань: їх етапність, види спорту, що увійшли до

спартакіади, окремі положення про змагання з кожного виду спорту.

Розробляючи Положення про комплексну спартакіаду вищого навчального

закладу, головна увага звертається на збереження інтересів спортивних колективів

і окремих спортсменів, забезпечення рівних умов для всіх учасників тощо.__

 

Фізкультурно-оздоровча робота у режимі навчального дня учнів регламентується комплексними програмами. Основне їх завдання створення оптимального рівня підвищення фізичного та розумового рівня працездатності у процесі навчального дня.

З цією метою в школах рекомендується, крім навчальних занять з ФК, проводити: гімнастику до занять, фізкультурні хвилинки на уроках кожний день, фізичні заняття у групах продовженого дня тощо.

До основної позакласної фізкультурно–спортивної роботи відносяться: гуртки фізичної культури, гуртки початкової підготовки ДЮСШ, гуртки загальної фізичної підготовки, спортивні секції з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивні свята, туристичні походи.

Фізкультурно-оздоровча робота — важлива частина педагогічного процесу. Особливого значення вона набуває у зв'язку зі зростанням навантаження на молодших школярів, збільшенням кількості хворих дітей, несприятливими екологічними умовами, гіподинамією.

Фізичне виховання спрямовується на формування навичок здорового способу життя, позитивного ставлення до фізичної культури, гігієни, спорту, на удосконалення і розвиток рухових якостей, формування правильної постави, виховання морально-вольових якостей.

Організація фізкультурно-оздоровчої роботи потребує продуманого, творчого підходу, особливо — якщо група різновікова. Вихователь має бути обізнаний зі станом здоров'я, рівнем фізичного розвитку кожного учня, і відповідно до цього регулювати навантаження. Для занять фізкультурою доцільнішим є поділ учнів на групи не за віком, а за станом здоров'я.

Найкращим шляхом оптимізації рухового режиму в групах подовженого дня (ГПД) в сучасних умовах є використання фізкультурних хвилинок (2—3 хв), фізкультпауз (10—15 хв). Такі нетривалі заняття сприяють підвищенню працездатності, знімають фізичне і емоційне напруження. До фізкультурних хвилинок і пауз включаються вправи для збереження зору, корекції плоскостопості, постави. Діти можуть виконувати вправи індивідуально або групами під керівництвом старших учнів. Можна виконувати вправи за малюнками або просто потанцювати під музику. Якщо в групі є килимок, можна виконувати вправи лежачи — це дуже корисно для роз­вантаження хребта.

Стопа людини має безліч біологічних точок, які "відповідають" за певні внутрішні органи. Спеціальні масажери, ходіння по мотузці, ребристій дошці, камінцях, килимках з нашитими ґудзиками є масажем підошви і активізують діяльність нервової системи та внутрішніх органів, підвищують працездатність. Бажано проводити фізкульт хвилинки кожні 45—60 хв, фізкультпаузи — 1,5—2 год.

Більш тривалі заняття організуються на прогулянці або в спортзалі. Щоденне перебування на свіжому повітрі обов'язкове. Тривалість прогулянки та вибір діяльності школярів залежить від: погодних умов, попередньої діяльності, стану їхнього здоров'я, навіть від одягу. За несприятливих погодних умов краще поділити прогулянку на дві меншої тривалості. Фізкультурні за­няття на прогулянці (або в спортзалі) включають вправи і рухливі ігри для закріплення навичок, здобутих на уроках фізкультури, для розвитку швидкості, спритності, орієнтування у просторі тощо. Щоб заохотити учнів, бажано проводити спортивні години як естафети, змагання, тематичні рухливі ігри "Підготовка в космонавти", "Малі Олімпійські ігри", "Козацькі розваги" тощо). У тематичні заняття можна включити питання про спорт, гігієну. На початку заняття навантаження більше, потім поступово зменшується. Раз на місяць бажано проводити спортивне свято з участю батьків, учнів, вчителів.

В сучасних умовах проблема здоров'я дітей набуває глобального характеру. Здоров'я дитини, визначається дією зовнішніх і внутрішніх дій на його організм, з одного боку, і можливостями самого організму протистояти цим діям. Учнів необхідно навчити правильно і доцільно вибирати засоби і форми для формування здорового організму.

Успішність цієї діяльності, усунення шкідливих дій і підвищення стійкості, до них визначає напрями зусиль по збереженню і зміцненню здоров'я.

Культурна ж людина, як відзначав І. І. Брехман, не повинна допускати хвороби, особливо хронічні, оскільки в переважному числі випадків вони є слідством способу життя протягом досить довгого часу.

здоровий спосіб життя, позитивне відношення до занять спортом і фізичною культурою закладається в шкільні роки. Сім'я разом із загальноосвітньою школою грає в цьому важливу роль.

Позакласна фізкультурно-оздоровча і спортивно-масова робота вирішує багато найважливіших задач. Успішність їх рішення залежить від правильного, чіткого планування і організації методичної роботи в школі в якій беруть активну участь (директор, зам. директора по виховній роботі , голова методичного об'єднання, класні керівники, медичний працівник школи, батьки, рада старшокласників, опікунська рада школи).

Тільки спільна робота всіх ланок управління школи дає можливість грамотно і доцільно організувати спортивно-масову роботу школи направлену на оздоровлення школярів, залучення їх до ЗСЖ.

Однією з головних задач школи є зміцнення здоров'я і правильний фізичний розвиток учнів. З цією метою використовуються різні форми: урок фізичної культури, фізкульт хвилинки, спортивні секції, рухові перерви, години здоров'я, спортивні свята, дні здоров'я і спорту і т. і. Ведеться спільна робота вчителів фізкультури і медичного працівника по відстежуванню стану здоров'я. Складаються графіки і діаграми стану здоров'я учнів, їх аналіз, враховується обхват тих, що займаються спортом, проводиться анкетування учнів.

Мета анкетування виявити найпопулярніші види спорту, а також інтерес школярів у вивченні предмету. За допомогою анкетних даних виявляємо групи ризику дітей з малорухливим способом життя.

В анкету входять питання:

Чи займаєшся ти спортом? Яким?

Чи займаються батьки з тобою фізичною культурою?

Щоб ти хотів(ла) доповнити до уроку фізичної культури?

Анкетні дані допомагають виявити класи з найбільшим ризиком, де дитина надана сама собі, її дозвілля не організовано. Дану проблему обговорюють на педагогічних радах, з класними керівниками, даються рекомендації на загальношкільних батьківських зборах, запрошуються медичні працівники, тренери спортивної школи з метою ознайомлення батьків і дітей із здоров'язберігаючими технологіями.

Задача учбового предмету фізична культура: формування навиків ЗСЖ через систему фізкультурно-оздоровчих заходів. Основною формою є урок фізичної культури. Повністю і якісно вирішити 3 основні задачі шкільного фізичного виховання: освітню, виховну, оздоровчу тільки за рахунок 2 уроків фізичної культури украй складно, а деколи і неможливо. Тому використовують резерви фізкультурно-оздоровчих заходів, позакласну, позашкільну і фізкультурно-спортивну роботу. Здійснюється це разом з установами додаткової освіти. Треба підтримувати зв'язок з ДЮСШ по таких видах спорту, як лижі, волейбол, бокс, баскетбол, карате, а також аеробіки.

Оздоровча роль досягається:

організацією учбового процесу з урахуванням стану здоров'я школярів;

· забезпечення гігієнічних умов;

· попередженням травматизму.

Позакласні спортивно - масові заходи включають такі заходи як:

· Декада фізичної культури школи, в яку входять різноманітні змагання, конкурс малюнків про фізичну культуру і спорт та ЗСЖ, конкурс влучний стрілець, конкурс санітарних дружин, веселі старти першість з видів спорту (футболу, легкій атлетиці, баскетболу, волейболу,лижним гонкам та ін.);

· Місячник ГО;

· Дні спорту, дні здоров'я;

· А нумо хлопці;

· А нумо дівчата.

Спортивні свята проводяться спільно з іншими школами. Збірна школи повинна успішно виступає в міських змаганнях по волейболу, баскетболу, футболу, легкій атлетиці, лижних гонках і ін. В школі повинні працювати спортивні секції по баскетболу, волейболу, легкій атлетиці,лижним гоках, аеробіці, та ін..

В роботі особливу увагу треба надавати основним напрямам фізичного розвитку учнів, засобами фізичного виховання на основі індивідуального диференційованого підходу з урахуванням психолого-педагогічних досліджень. Треба надавати увагу методиці і технології сучасного уроку, обговорювати новинки в методиці проведення уроків, позакласних заходів, здоров'язберігаючих технологій. В центрі уваги ставляться питання фізичного виховання, здоров'я дітей і підлітків, техніка безпеки під час занять фізичною культурою, підготовки до іспитів. В цілях вдосконалення системи Олімпійського руху серед школярів, стимулювання вивчення ними основних Олімпійських знань, популяризації творчої праці видатних олімпійців, їх благородних вчинків, що є ефективним методом виховання підростаючого покоління, проводиться конкурс; кращий реферат, конкурс малюнків на спортивну тему, тести по знаннях олімпійського руху.

При організації фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової діяльності ставимо наступні задачі:

- дотримання валеологічних вимог на заняттях;

- пропаганда ЗСЖ;

- формування системи спортивно-оздоровчої роботи;

- зниження рівня захворюваності учнів;

- створення системи взаємодії і співпраці зі всіма зацікавленими службами.

Роль фізичної культури в розвитку спортивно – масової роботи в школі.

Сьогодні перед вчителем фізичної культури в школі стоїть проблема зробити фізичне виховання процесом безперервної дії (навіть протягом такого короткого часу, як добовий цикл). Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимись епізодичними заходами з фізичного виховання або лише час від часу залучати до цього процесу інших осіб. На порядок денний роботи вчителя час висуває питання про фізичне виховання школярів, як систему загального, обов'язкового навчання основ здоров'я і гігієнічного виховання. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги:

· як організувати заняття з відстаючими, ослабленими і тими, що мають відхилення від нормального стану здоров'я?;

· як зробити уроки привабливими, щоб стимулювати самовдосконалення учнів?;

· як пов'язати інтереси батьків і дітей із питань фізичного виховання?;

· які форми позаурочних занять і коли бажано використовувати, щоби вони, з одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, підготовкою до нього?;

· як організувати роботу за місцем проживання?;

· що робити з обдарованими дітьми, які прагнуть до спортивної досконалості?;

· як створити належну матеріальну базу?;

· як залучити до фізичного виховання весь педагогічний колектив, медичних працівників і громадські організаці?.

Перелічені завдання можуть бути ефективно розв'язані лише в тому випадку, коли всі названі ланки органічно доповнюють одна одну, утворюючи систему факторів постійного і цілеспрямованого впливу на учнів.

Отже, зробити фізичне виховання безперервним (перманентним) процесом це означає:

· залучити всіх дітей до різноманітних форм занять;

· включити в цей процес все доросле оточення дитини (від батька до вчителя музики);

· об'єднати зусилля всіх державних і громадських організацій, що займаються питаннями виховання, охорони здоров'я і захисту дітей.

Звідси випливає специфіка роботи вчителя фізично культури. З одного боку, він виступає як "чистий" вчитель (предметник), проводячи уроки, а з іншого, — як організатор процесу спортивно-оздоровчої роботи школярів, спрямовуючи зусилля всіх учасників цього процесу на досягнення єдиної мети.

Отже, кожному вчителеві варто пам'ятати, що результати спортивного виховання учнів залежать не тільки безпосередньо від вчителя фізичної культури, а й від загальної орієнтації на цей процес навколишнього середовища. Звідси, крім іншого, і виникає потреба вчителя постійно і пильно тримати в полі зору навколишнє середовище. У цьому полягає складність професії вчителя, його велика відповідальність і неповторність.

Сьогодні шкільна фізична культура повинна забезпечити сприятливі умови для розвитку не тільки фізичних здібностей, а й духовних, моральних якостей дитини. Підвищення ефективності системи фізичного виховання мусить відбуватись за рахунок не стільки кількісних змін, скільки якісного поліпшення змісту й організації роботи, на основі національних, регіональних і місцевих традицій та умов, враховуючи інтереси учнів і можливості педагогів. Отже, масова спортивно-оздоровча робота, являється необхідною умовою формування здорового способу життя дітей та молоді, поліпшення фізичної форми учнів та покращення їхнього здоров'я.

Організація спортивних секцій і команд.

Такі види спорту, як шахи, шашки, настільний теніс, городки, велосипедний спорт, лижний спорт і деякі інші, взагалі не потребують складних споруд для учбово-оздоровчої, тренувальної і спортивної роботи. Інвентар та деяке устаткування можна виготовити власними силами (стіл для настільного теніса, городки, щодо велосипедів і лиж, то вони є у багатьох дітей, отже, цього досить для налагодження тренувань.

Одночасно із заходами по створенню спортивної бази добирають (якщо їх немає в колективі фізкультури) керівників секцій і команд. Для проведення семінару, курсів по підготовці громадських інструкторів, тренерів залучають найдосвідченіших викладачів фізкультури, тренерів, спортивних суддів вищих категорій, лікарів. Ради спортивних товариств і організацій (вони є в кожному місті), ради спортивних товариств, федерації колегії суддів та тренерські ради завжди нададуть допомогу колективам фізкультури шкіл в проведенні семінарів по підготовці громадських фізкультурних кадрів.

Поряд з розв’язанням цих питань треба проводити організаційно пропагандистську роботу. Звичайно на загальних шкільних зборах виноситься питання про організацію спортивних секцій, груп здоров'я, команд з окремих видів спорту. По радіо, через стінну газету, в об'явах оголошується запис до спортивних секцій, команд. У класах провадяться бесіди, лекції про оздоровче значення того чи іншого виду спорту, про розвиток фізичної культури і спорту в нашій країні, про успіхи Українських спортсменів на міжнародній арені...

Велику користь принесуть добре підготовлені спеціальні спортивні вечори з виступами кращих спортсменів чи запрошених майстрів спорту. На таких вечорах можна провадити запис до спортивних секцій.

Коли ці заходи будуть здійснені і діти, бажаючі брати участь у тих чи інших секціях виявлені, скликаються загальні збори, на яких обговорюються завдання учбово-тренувальної і спортивної роботи та обирається бюро секцій (у складі 5—7 чоловік), яке разом з громадським інструктором має здійснювати керівництво учбово-спортивною роботою. Бюро спортивних секцій надає допомогу раді колективу фізкультури, громадському інструктору в складанні й здійсненні розкладу тренувань, календарного плану спортивних заходів; забезпечує вибори капітанів команд, старост груп і контролює їхню роботу; розробляє положення і програми змагань, контролю збереження спортивного інвентаря й обладнання та забезпечує своєчасний його ремонт; готує місця змагань, комплектує суддівську колегію, провадить агітаційно-пропагандистську роботу з фізичної культури і спорту в школі.

Бюро спортивної секції розподіляє обов'язки між своїми членами, визначаючи відповідальних за спортивно-технічні питання, базу і інвентар, суддівські кадри, пропаганду тощо, та складає план роботи на рік.

Одночасно з організацією спортивних секцій і команд з різних видів спорту, в яких бере участь переважно молодь, рада колективу фізкультури повинна потурбуватись і про молодших школярів, організувавши дитячі фізкультурні гуртки з тих чи інших видів спорту.

Організація спортивних секцій, команд груп здоров'я, гуртків це, звісно, тільки частина заходів по розгортанню спортивно-масової й оздоровчої роботи. Головне полягає в тому, щоб спортивні секції провадили систематичні учбово-тренувальні заняття, щоб за певним планом проходили спортивні змагання, товариські матчеві зустрічі, спартакіади тощо.

Тільки за цих умов рада колективу фізкультури, бюро спортивної секції виконають свою роль організатора масово оздоровчої і фізкультурно-спортивної роботи, тільки за цих умов у колективі фізкультури вируватиме спортивне життя, виростатимуть кваліфіковані спортсмени.

Основна мета спортивно-оздоровчої роботи забезпечити високий рівень здоров'я дітей та молоді, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраних видах спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування учнів будь-якої підготовленості.

Принципів спортивно-оздоровчої роботи декілька: основним вважають всебічну підготовку дітей. Це — шлях до фізичного вдосконалення людини. Всебічний розвиток дитини, її високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому - основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набуває здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній роботі з юними. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров'я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип спортивно-оздоровчої роботи — свідомість. Він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення учня до них. Принцип свідомості, який у системі спортивно-оздоровчої роботи став одним з найважливіших, означає, що дитина повинна знати, що, чому й навіщо віна робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання кожного тренувального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудований на тому фізіологічному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово, протягом певного часу. Звідси висновок тренувальні навантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най правильнішим при навчанні є сполучення правил «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті, у різних видах спорту. Поступовість у проведенні спортивно-оздоровчої роботи має відповідати силам і можливостям учнів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, тренованості та зростання спортивних результатів, і навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої форсовано підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Принцип - міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові органів і систем організму під впливом тренувань. До цих основних принципів організації спортивно-оздоровчої роботи слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування є проблема розвитку високих вольових якостей дітей та юнацтва. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості учнів, їх підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі у змаганнях.

Зазначені принципи тісно пов'язані між собою. Всебічної спортивно-оздоровчої дії не можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення учнів до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а у взаємозв'язку в процесі виховання, навчання й тренування.

Проведення спортивних змагань в школі.

Сьогодні у пресі часто натрапляємо на статті фахівців, у яких йдеться про спортизацію школи. Так, це, мабуть, один із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Проте різні автори розуміють термін "спортизація" по-різному.

Безперспективним, у свій час, виявився шлях, за яким пропонувалося більшість часу на уроках приділяти спеціалізації з певного розділу програми (виду спорту). Профілюючий розділ, на думку авторів ідеї, вчитель міг обирати, виходячи з особливостей матеріальної бази, власної практичної підготовки і методичної орієнтації, бажання учнів спеціалізуватись у тому чи іншому виді спорту. Не важко передбачити, що така "спортизація" призводила до усунення з програм технічно складних та низько емоційних фізичних вправ. Водночас перспективна спортизація повинна розвиватися не шляхом звуження кількості фізичних вправ, а через збагачення всіх сторін змісту занять; використання спортивних методів роботи, духу спорту, його ідеї, атрибутики, а також мобілі­зації ініціативи і творчості учнів.

Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибуту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емо­ційного тонусу й активності учнів. Не випадково в американських школах особлива увага надається змаганням. Викладачі, батьки переконані, що зма­гання — це школа життя, лабораторія формування особистості. У жодній країні світу не влаштовується стільки змагань, як у США. Практично всі діти займаються у спортивних секціях при школі, а не просто відвідують уроки фізкультури. Узагалі, "спортивна честь школи" — це оригінальне, чисто аме­риканське, варте наслідування явище. Дух змагання культивується з дитинства. Шкільних чемпіонів пам'ятають, зберігають їхні фотографії, запрошують на різноманітні заходи. Частими у школах є різні спортивні турніри, вечори тощо.

Той добре відомий факт, що специфічні змагальні відносини мають влас­тивість до виявлення фізичних і психічних можливостей кожного учня аж до екстремальної мобілізації функціональних резервів організму і тим стиму­люють їхній розвиток, зумовив поширення різних варіантів змагальних форм не тільки у спортивному русі, а й у більшості сфер фізкультурної практики.

У межах обов'язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній школі використання змагальних форм занять підпорядковане передусім логіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв'язанню освітніх і виховних завдань. Тут змагальні форми занять — не стільки спосіб досягнення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими враженнями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, переживають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість занять фізичними вправами.

Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу, щоб і глядачі хо­тіли взяти в них участь разом зі своїми друзями, сім'ями. Обов'язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; ви­ставлення стендів про історію команд, фотографій гравців, тренерів; організація виставок спортивної атрибутики; виступи перед глядачами коментаторів, ветеранів; проведення лотерей, конкурсів, вікторин; змістовне фізичне оформлення змагань тощо.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв'язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння розрядів, оскільки:

· вони не передбачені спортивною класифікацією;

· їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

· під час їх, проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, із скороченням часу, використанням нестандартного інвентаря , зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складається вчителем і повинна сприяти розв'язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програми. Вона передбачає завдання:

· із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;

· на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по воротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);

· на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи та ін.) і обов'язково комплексні естафети.

У програму змагань може включатися теоретичний матеріал у вигляді запитань, що визначають уміння учнів самостійно займатись, управляти кла­сом, допомагати товаришам.

Змагання треба проводити як особисті (переважно внутрікласні), так і командні (як ведеться, між класами). Цінність останніх полягає в тому, що відчуття відповідальності перед товаришами спонукає кожного учасника сум­лінно готуватися, виявляти максимум зусиль і наполегливості у процесі підготовки до змагань і участі в них.

Співвідношення завдань, їхня питома вага в програмі залежать від умов проведення, віку учнів, їхньої статі, етапу навчання.

Програма змагань повинна бути відома учням за 2-3 місяці до їх початку. Проводити їх можна окремо, або під час спортивної години у групах подовженого дня, чи під час годин здоров'я. Такі змагання сприяють зв'язку позаурочних занять і уроків фізичної культури, активізують самостійну діяльність школярів.

Змагання за шкільною програмою на уроках і в позаурочний час доцільно проводити, починаючи з першого класу, поступово ускладнюючи їхню програму і привчаючи дітей мобілізувати всі сили на досягнення високих результатів і чесне суперництво.

Конкурси. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­ристуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію, їх можна організовувати як самостійні заходи на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.).

Цінність конкурсів в їхній спрямованості на раціональне розв'язання самими учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передбачати індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вільних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання повинні бути обґрунтовані та прокоментовані учнем.

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями або групою.

Змагання "з листка". Мета змагань — спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми.

Практика показує, що діти виявляють неоднаковий інтерес до засвоєння окремих розділів шкільної програми. При цьому одні надають перевагу легко­атлетичним вправам, другі - гімнастичним, треті - іграм. Останній вид (у силу його емоційності) подобається більшості школярів. Для того, щоби стимулювати засвоєння всіх розділів програми, вчитель за місяць-два оголошує програму змагань "з листа". За десять хвилин до їх початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт (листок), де обумовлено, які вправи та теоретичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує вправи та відповідає на запитання. Такий своєрідний іспит доцільно проводити наприкінці чверті, однак із таким розрахунком, щоби залишити учням час для усунення виявлених вад у знаннях, фізичній та технічній підготовці.

"Веселі старти". Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентаря та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Програма "Веселих стартів" може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на перемогу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів.

Щоби уникнути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання пе­решкод та ін. Після пояснення і показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри).

Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за найменшою сумою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку.

Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди.

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому не­обхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомен­дуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з канату на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хо­чете вирішити. В одних випадках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. На перший план в окремих іграх рекомендуємо висувати і виховні завдання. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх виконання яких залежить від узгодженості дій учасників, їхньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і творче мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних спо­собів виконання рухових дій.

Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фіксуйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.

Для організації естафет всередині класів, груп подовженого дня команди повинні бути однаковими, їхній склад (у більшості естафет — 8-12 чол.) може залишатися постійним протягом тривалого часу.