Організація масової фізичної культури і спорту

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 12

ТЕМА:     Досвід організації спортивно-оздоровчої діяльності взарубіжних країнах

 

 Україна як незалежна, самостійна держава є суб'єктом міжнародного спортивного руху. Вона репрезентує свої команди на Олімпійські ігри, чемпіонати світу, інші міжнародні змагання. Але у сфері міжнародного спортив­ного руху працюють не лише організації, що мають за мету розвиток спорту вищих досягнень. Є й такі, які розповсюджують та пропагують різноманітні оздоровчі програми та проекти.

 

 Знання про оздоровчий міжнародний рух, а також досвід організації зазначеної діяльності в зарубіжних країнах стануть у пригоді фахівцям оздоровчої фізичної культури України під час розв'язання різноманітних організаційних питань. Саме це стало головною причиною введення у посібник зазначеного розділу.

 

        1. Міжнародний рух “Спорт для всіх”

 

У травні 1949 року міністерствами іноземних справ 10 європейських країн-учасниць НАТО засновано нову економічну спілку - Раду Європи. У січні 1962 року в ній утворено спеціальну структуру з питань культурного співробітництва, а у 1966 році - прийнято довгострокову програму розвитку спорту, фізичного виховання і рекреації на природі, девізом якої стали слова “Спорт для всіх” [1].

Цей проект ставить і розв'язує двоєдине завдання - фізичне й соціальне задоволення людських потреб в умовах сучасної цивілізації.

Мета руху - залучення якомога більшої кількості населення різних країн До систематичних занять фізичними вправами для оздоровлення та активного відпочинку.

У 1970 році на міжнародному симпозіумі у Страсбурзі розроблено та прийнято як основний документ європейської співпраці так звану “Рекомендацію № 588”. У ній систематизовано весь накопичений досвід з організації фізкультурно-оздоровчого руху й визначено шляхи його подальшого розвитку.

 

Рада Європи виступає як орган, що здійснює загальну координацію, формування спільної програми, планування. Вона виконує три основні функції:

- створює умови для обміну інформацією з питань розвитку руху "Спорт для всіх" між країнами - учасницями;

- надає консультативну допомогу;

-         ініціює здійснення спільних європейських акцій у різних аспектах руху "Спорт для всіх".

 

Особлива увага Ради привернена до обміну інформацією, експериментальними даними й досвідом, визначенню спортивної політики, практичного здійснення програм “Спорт для всіх” [1].

Новий етап у розвитку руху був закріплений Європейською Хартією “Спорт для всіх” (1975р.), у якій визначено цілі та засоби організації руху, напрями діяльності урядових і неурядових організацій.

 

Згідно з Європейською Хартією, оздоровчі програми, які поширюються в країнах-членах міжнародного руху, повинні враховувати їх особливості: політико-адміністративні, культурні, соціальні, економічні та ін. Саме тому кожна країна має свої програми. Вони можуть бути подібними або значно відрізнятися одна від одної.

 

Одночасно єдиними є вимоги до формування програм:

- різноманітність, варіативність, можливість вибору оздоровчих занять;

- поступові, індивідуальні навантаження у межах можливостей
тих, хто займається;

- підтримка й заохочення з боку державних та самодіяльних структур для підвищення мотивації до занять;

- просвітницька   основа   формування   правильного   розуміння принципів збереження здоров'я;

- оцінка, перевірка фізичного стану, рівня фізичної підготов­леності та реакції на фізичне навантаження;

-         наявність кваліфікованих, спеціально підготовлених фахівців [2].

 

Нині міжнародний рух “Спорт для всіх” охоплює понад 80 країн світу. у 1990 році в колишньому СРСР утворено асоціацію “Спорт для всіх”. В Україні в останні роки піднімається питання про утворення національної федерації з такою назвою.

 

   2. Досвід організації оздоровчої діяльності в зарубіжних країнах

 

Зарубіжні країни, залучені до міжнародного руху “Спорт для всіх”, мають цікавий та різноманітний досвід організації оздоровчої діяльності.

 

У США Президентська Рада з фізичної підготовки і спорту сприяє розповсюдженню в країні руху “Спорт для всіх”. За останні 25 років країною прокотився шквал “оздоровчих бумів”, які спричинили активізацію оздоров­чого бізнесу. Президентська рада є координаційним центром, який скеровує діяльність навчальних закладів, клубів, центрів активного відпочинку, підприємств, популяризує спортивно-оздоровчу роботу серед населення.

 

У 1984 році Президентською Радою прийнято рішення про проведення Щорічних загальнонаціональних тижнів перевірки фізичної готовності населення (травень). У 1985 році Конгрес США прийняв закон про підготовку спеціалістів в галузі формування навиків здорового способу життя.

 

Окрім Президентської Ради за спортивно-оздоровчу роботу відпові­дають: державні департаменти освіти, парків, державна агенція активного відпочинку при департаменті внутрішніх справ, державна агенція охорони здоров'я та ін. Працюють також понад 30 напівдержавних організацій, які здійснюють керівництво спортивно-оздоровчою діяльністю: асоціації, союзи, об'єднання. Прикладом таких організацій є Американський союз здоров'я, фі­зичної підготовки й активного відпочинку, національна асоціація активного відпочинку на виробництві. Активну роль у проведенні оздоровчої роботи се­ред населення відіграють громадські організації бойскаутів, герлскаутів та ін.

У США поширені комерційні оздоровчі програми, які впроваджують понад 13 тис. приватних спортивних клубів і товариств. Вони існують за рахунок членських внесків (від 30 доларів і вище).

Урядові та державні чиновники США є прихильниками оздоровчих занять, тому що стежать за своїми зовнішністю та формою, від яких залежить кар'єра. Популярним в Америці є прислів'я: “Дорога у члени правління компанії лежить через спортивну роздягальню” [3].

У США видається щороку близько 1200 книг з фізичного оздоровлення і понад 300 спортивних журналів. Трансляція спортивних телевізійних програм американським телебаченням складає 16 тис. год на рік (для порівняння: у 1990 році в СРСР - 1 тис. год).

Французька асоціація “Спорт для всіх” здійснює публікацію квартального спеціалізованого журналу тиражем 25 тис. екземплярів; організовує численні виставки, відеопокази, розв'язує завдання розробки та розповсю­дження оздоровчих програм для клубів, проведення ігор та фестивалів, тижнів спорту, наукових досліджень. Тривалий час популярною в країні була оздо­ровча компанія під назвою “Три вісімки”. Оздоровчі заняття складались із запливу на 80 м вільним стилем, забігу на 800 м та турпоходу на 8 км. Програма передбачала залучення населення віком від 5 до 73 років.

У Німеччині, у рамках руху "Спорт для всіх", розповсюджено програму “Тrimm” (термін морський, означає стійкість судна, спроможність триматися на плаву й ефективно рухатися). “Тrimm” передбачає конкретні програми, що змінюються кожні 4 роки. Змагальні форми “Тrimm” включають: біг, туризм,  плавання, їзду на велосипеді, кеглі, футбол, стрільбу та ін. Змагання мають за мету залучення якомога більшої кількості учасників. У них не буває переможців та переможених - усі отримують однакові медалі. Для занять утворюються “Тrimm-парки” в лісових та паркових зонах, стежки здоров'я, облад­нані спеціальними пристроями, майданчиками, приміщеннями для відпочинку.

Різновидом занять “Тrimm” є компанія “Тrimm-130”. Мається на увазі підвищення пульсу тих, хто займається, до 130 ударів за хвилину, що забезпечує оздоровчий ефект. У проведенні компанією використовуються 17 видів спорту [3; 4].

У Бельгії популяризуються сімейні форми фізкультурних занять. Проводяться кампанії для сімей:

- “сімейний кілометр” (загальносімейна щоденна дистанція бігу, ходьби);

-  комплекси вправ “Фіт-о-метр” (18 вправ чотирьох ступенів складності);

- комплекс “Спортивна” (плавання + ходьба + їзда на велосипеді);

-  інші. У країні запроваджено активні пропагандистські заходи:

-  конкурс на кращий шкільний твір спортивної тематики;

-  призи за кращу радіо та телепередачу;

-  призи організаціям та окремим особам за видатні досягнення у “Спорті для всіх”;

-  розробка типових програм діяльності для муніципалітетів;

-         утворення "летючих бригад", які вирушають за викликом у ті місця, де необхідно провести фізкультурно-оздоровчий захід.

 

Цікавий досвід оздоровчої діяльності в рамках руху “Спорт для всіх” у Великій Британії. Завдання - залучити до занять 50 млн. британців додатково – розв’язувалось у два етапи:

На   першому   було   організовано   роботу   цілодобової   інформаційної служби, повідомлявся номер телефону, за яким усі бажаючі могли отримати інформацію про адреси клубів, де проводяться різноманітні заняття. Цей досвід мав успіх і продиктував потребу відкриття ще 400 таких інформа­ційних центрів.

На другому активно залучалися до занять жінки. Реклама розміщувалася в популярних жіночих журналах та газетах. Проводилася серія масових жіночих змагань.

 

У Голландіївпроваджувалися програми “Спортреал” - спортивний активний відпочинок для всіх. Було утворено оргкомітет, 600 регіональних та місцевих комітетів, випущено набори ігрового інвентарю за доступними цінами. У деяких містах отримали розповсюдження "Паспорти загартування". Всі бажаючі мали змогу придбати абонементи на безкоштовне або зі знижкою відвідування спортивних центрів.

 

У Фінляндії прийнято закон, який вимагає наявність навколо кожного житлового комплексу бігової доріжки не менше 800 метрів завдовжки.

 

У Норвегії розповсюджено вищезгаданий рух “Тrimm”. Статистика свідчить, що до нього залучено 2/3 населення. Основою руху є популярний у країні лижний спорт. Працює “Товариство сприяння лижному спорту”. Воно організує лижні прогулянки в лісі для людей різних вікових груп, у тому числі - похилого віку. Літом товариство проводить курси засвоєння техніки пересування на лижах.

У Канаді розповсюджено програму “Тренуйтеся з нами”, а також програму "Десять". Ця назва обумовлена тим, що дослідники зробили висновок про користь вправ на десяти сходинках або на схилі відповідної крутизни. В установах проводяться фізкультурні паузи такого змісту, а по п'ятницях - змагання на швидкість подолання сходинок або схилу (враховується тільки час просування вгору).

Проводяться також “Тижні здоров'я”. Програма змагань з бігу триває тиждень і побудована таким чином: першого дня змагаються початківці (незалежно від віку); другого - молодь (16-20 років); третього - жінки всіхвікових груп; четвертого - працівники та службовці всіх вікових груп; п'ятого - досвідчені бігуни з багаторічним стажем (35-ти років і старші); шостого - інваліди; сьомого - спортивні родини.

 

Висвітлення досвіду організації оздоровчої фізкультурної діяльності в різних країнах світу буде продовжено при вивчені розділу "Методика оздоровчої фізичної культури", у якому йтиметься про окремі оздоровчі програми та досвід їх упровадження.

 

Контрольні запитання

 

1. Що Вам відомо про історію виникнення міжнародного оздоровчого руху “Спорт для всіх”?

2.  Які  вимоги  до  оздоровчих  програм  висуває  Європейська  Хартія “Спорт для всіх” (1975 р.)?

3.   Охарактеризуйте   організацію   оздоровчої   діяльності   у   США   та Франції.

4. Які особливості розповсюдження руху “Спорт для всіх” у Німеччині та Бельгії, інших зарубіжних країнах?

5. Назвіть спільні риси та розбіжності в організації діяльності муніципальних та приватних оздоровчих клубів зарубіжних країн.

 

Література

 

1. Кеммерер Г.Г. Спортивные клубы и их вклад в физическое развитие й “Спорт для всех” // Теория й практика физической культуры. - 1991.-№ 2. -С.55-57.

2. Клубы разные нужны, клубы разные важны. По итогам международной встречи в Сочи //Спорт для всех. Международный журнал спортивной информации. - 1996. - №1. - С.40-45.

3. Башкиров М.М., Гуськов С.И. Спортивно-оздоровительные клубы за рубежом. - М.: ВНИИФК. - 1994.