Основи лісоексплуата ...

НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЛІСІВНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РУБОК

1. Загальні поняття

Лісівництво, за визначенням М.О.Ткаченка, - це теорія вирощування лісів і систем рубок, які покращують деревостани. Класик лісівництва Г.Ф.Морозов визнавав за необхідне, щоб "закони життя лісу перетвори­лись у закони доброго господарства".

Серед неспеціалістів поняття "лісівництво" часто ототожнюється з лі­совим господарством. Для спеціаліста "лісівництво" асоціюється з лісови-рощуванням, насамперед з вирощуванням лісу для одержання деревини, а також для захисних, водоохоронних та інших цілей. На практиці немож­ливо успішно вирішити жодне питання, пов'язане з посівом, посадкою лісу чи захисних насаджень, природним поновленням лісу, з подальшим формуванням насаджень при лісовирощуванні та з заготівлею деревини, не спираючись на закони життя і розвитку лісових насаджень.

Ліс на відміну від корисних копалин - нафти, газу, торфу - належить до відтворюваних ресурсів. Тому всяка вирубка лісу повинна супрово­джуватися його відновленням. На сучасному етапі ведення лісового гос­подарства в Україні зводиться до безперервного (постійного), невиснаж-ливого і раціонального користування лісом з метою задоволення потреб народного господарства і населення у деревині та іншій продукції лісу, а також для рекреаційних цілей. Практичним лісівництвом вирішується ці­лий комплекс не тільки біологічних, а й економічних питань: задоволення потреб народного господарства у деревині та інших продуктах лісу; зни­ження собівартості лісової продукції у результаті механізації та автомати­зації виробничих процесів; збереження корисних функцій лісу при раціо­нальному користуванні; підвищення продуктивності лісу; збільшення ви­ходу товарної продукції з одиниці площі та ін.

Як бачимо, лісівництво є основою лісового господарства. На базі за­конів життя лісу, а також узагальнення результатів господарської діяль­ності людини у лісі, розробляються методи активного впливу на ліс з ме­тою покращання використання лісових ресурсів, підвищення продуктив­ності й якості лісів.

Деревина залишається головним продуктом лісу. Україна належить до лісодефіцитних країн. Господарство у лісах ведеться інтенсивно, воно відображає специфіку українських лісів, вимагає комплексного підходу до розв'язання багатьох господарських питань. Виснаження запасів дереви­ни, придатної до експлуатації, потребує дуже дбайливого підходу до лісо­користування.

В останні десятиріччя помітно зросла соціальна роль лісу. Бурхливе зростання міст і промислових центрів вимагає посилення рекреаційного освоєння приміських лісів, оскільки більшість таких лісів виявилися не-пристосованими для відпочинку людей. Це потребує специфічних рубок на лісівницькій основі.

У минулому лісозаготівлі, які велися ручним способом, а деревина з лісу вивозилася кіньми, рідко коли завдавали помітної шкоди лісу. Винят­ком були непродумані способи рубки. У другій половини XX ст. на лісоза­готівлях почала використовуватися техніка, яка, з одного боку, дозволяє збільшити обсяг заготівлі деревини, а з другого - завдає великої шкоди природі лісу, бо ущільнює фунт, призводить до ерозійних процесів тощо. Виникло протиріччя між лісоексплуатацією і лісівництвом, між механіза­цією процесів лісозаготівлі та поновленням лісу. Розв'язання цих про­тиріч - у пошуку компромісних підходів на основі єдиних природоохорон­них цілей.

2. Поділ лісів на групи

У зв'язку з великою неоднорідністю лісів нашої країни, неоднаковим економічним розвитком окремих регіонів виявилося неможливим вироби­ти й успішно застосовувати єдині технічні правила, прийоми ведення лі­сового господарства. Заходи, що провадяться у лісовому господарстві, мають бути узгоджені з природними та економічними умовами того чи іншого району, зони. Так поступово розвинулися різні системи лісогоспо­дарського виробництва: інтенсивна у густонаселених районах, гірська -у гірських лісах.

Важливим кроком на шляху вдосконалення ведення лісового госпо­дарства було прийняття рішення про поділ лісів на групи за їх народно­господарським значенням.

2.1. До першої групи віднесені ліси, які виконують переважно такі функції:

-     водоохоронні (заборонні смуги лісів по берегах рік, озер, водосхо вищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги, що захищають нересто вища цінних промислових риб);

-     захисні (протиерозійні ліси, у тому числі ділянки лісу на стрімких схилах, державні захисні лісові смуги, степові переліски і байрачні ліси, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних шляхів, особливо цінні лісові масиви);

- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (міські ліси зелених зон навколо міст, інших населених пунктів та промислових підприємств, ліси охорон­них зон санітарної охорони джерел водопостачання та округів санітарної охорони курортів).

Крім того, до неї віднесені також ліси заповідників, національних та природних парків, заповідні лісові ділянки, ліси, що мають наукове або історичне значення, природні пам'ятники, лісопарки, ліси горіхопромисло-вих зон, лісоплодові насадження та субальпійські ліси.

2.2. До другої групи віднесені ліси районів з високою щільністю насе­лення й розвиненою мережею транспортних шляхів, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення, а також ліси з недостатніми лісоси­ровинними ресурсами, для збереження захисних функцій яких необхідний більш суворий режим лісокористування. До цієї групи належать також колишні колгоспні ліси, які не увійшли до першої групи.

У лісах першої та другої груп і у гірських лісах усіх груп виділяються особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування.

Крім цього, ліси також поділяють на рівнинні й гірські, відносять до степової, лісостепової зон, зони мішаних лісів.

В Україні питома вага лісів першої групи становить 49%, другої -51%. Залежно від групи лісів встановлюється порядок ведення господар­ства в них. Так, у лісах першої групи ведуться рубки, які спрямовані на оздоровлення лісових насаджень, у лісах другої групи рубка стиглого лісу обмежується величиною середнього річного приросту деревини.

2.3. Види користування лісом та види рубок

Люди здавна використовують ліс у найрізноманітніших цілях. Зараз у лісах нашої країни дозволяється заготівля деревини, живиці, друго­рядних лісових матеріалів (пеньків, лубу, кори тощо), випас худоби, за­готівля сіна, плодів, горіхів, ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення вуликів і пасік тощо. Крім цього, дозволяється використання лісу у нау­ково-дослідних, культурно-оздоровчих цілях, для потреб мисливського господарства та ін.

Лісівництво базується на двох основних видах користування лісом -головному та побічному. Головне користування - вирубують стиглі дере-востани для одержання деревини. Побічне користування пов'язане з ви­користанням недеревних продуктів лісу.

Крім названих видів, останнім часом набувають великого значення рекреаційне користування лісом, яке передбачає використання лісу як місця відпочинку, курортно-санаторне і бальнеологічне користування та деякі інші.

Головне та проміжне користування лісом пов'язані з рубкою дерев. Так, головне користування - це проведення рубок головного користуван­ня, або головних рубок. Крім них, проводять рубки догляду за лісом, що спрямовані на забезпечення кращих умов зростання головних порід у на­садженнях, на підвищення стійкості насаджень до дії негативних факторів. Ці рубки мають виховний характер, але при їх проведенні також одержу­ють деревину. Санітарні рубки передбачають рубку уражених хворобами та пошкоджених шкідниками, а також усохлих дерев, деревина яких ще не втратила технічних якостей. Проводять ще й так звані інші рубки, коли, наприклад, потрібно розширити просіки, прорубати трасу для будівництва дороги, лінії електропередачі або трасу газопроводу чи нафтопроводу, розчистити сінокіс та ін. На жаль, при прокладанні трас вирубують дере-востани незалежно від їх віку. Іноді, якщо деревостан різноманітний, прак­тикують проведення комплексних рубок. Вони поєднують головні рубки і рубки догляду за лісом, тобто стиглу частину деревостану вирубують го­ловною рубкою, а молоду - певним видом рубок догляду. Останнім часом проводять реконструктивні рубки. їх частіше застосовують у молодих насадженнях, де головна порода частково або повністю змінюється на другорядну. Мета таких рубок - підвищення питомої ваги цінних порід у складі деревостану. Іноді такі рубки супроводжуються введенням у прору­бані коридори лісокультурними методами цінних порід. Зрештою, реконст-руктирні рубки повинні привести до підвищення повноти і цінності дерево­стану. Слід відмітити,,що у лісопарках практикують також рубки формуван­ня ландшафтів, або ландшафтні рубки, з метою покращання краєвиду.

3. Рубки головного користування

3.1. Загальні положення

Як уже зазначалося, рубки головного користування проводять у сти­глих або перестійних деревостанах з метою одержання деревини для задоволення потреб народного господарства або заміни старих, часто розладнаних насаджень, а також заміни малоцінних деревних порід на породи господарсько цінні. Наприкінці 80-х років Україна одержувала за рахунок головних рубок лише 40,1% деревини, а решту - за рахунок ру­бок догляду, санітарних та інших рубок.

Рубка стиглого лісу - активна форма впливу на ліс, яка помітно змі­нює його природу, що, насамперед, порушує нормальний хід поновлю­вальних процесів, бо змінюється навколишнє середовище внаслідок змі­ни світлового і теплового режимів, режиму зволоження ґрунту тощо. У свою чергу, все це впливає на надґрунтовий покрив, гідрологічні умови і, у цілому, на водоохоронні, ґрунтозахісні та інші функції лісу. Особливо глибокі такі зміни при суцільному вирубуванні дерев на лісовій площі. Це вимагає від лісівників розробляти певну систему рубок, яка б зменшувала їх негативний вплив на ліс.

За двовікову історію рубок лісу поступово склалося поняття "спосіб рубки", причому у лісівництві воно відрізняється від такого ж поняття у лісоексплуатації. Саме у лісівництві під способом рубки розуміють певний порядок вирубування насаджень або їх частини на відведеній площі за певний час, який пов'язаний з поновленням лісу. Крім зазначеного, потріб­но запам'ятати ще кілька понять. Так, частину насадження, намічену під рубку і відмежовану візирами, називають лісосікою. Після зрубування усіх дерев на лісосіці цю площу називають зрубом, або вирубкою. Якщо на лісосіці зрубані не всі дерева, а лише певна частина, то після проведення рубки кажуть: "насадження пройдене рубкою". Неправильно називати ви­рубку лісосікою.

3.2. Класифікація способів рубок головного користування

Протягом останніх двох століть велися пошуки таких способів рубки, які одночасно з рубкою деревостанів забезпечували б їх поновлення. За цей час у світовій практиці було запропоновано понад 100 способів рубок головного користування. Серед тих, хто вів пошуки доцільних способів головних рубок, слід відзначити О.Ю.Теплоухова, О.Ф.Рудзького, М.К.Турського, В.Я.Добровлянського, Д.М.Кравчинського, Г.Ф.Морозова, Гартига, КТайєра, Борггреве, Вагнера та ін. У першій половині XX ст. розробляли та вивчали способи рубок М.О.Ткаченко, М.М.Орлов, Є.В.Алєксєєв, Бланкмейстер, Троуп та ін.

Велика кількість запропонованих способів головних рубок вимагала їх систематизації. Слід відзначити, що до праць Г.Ф.Морозова у лісівни­цький літературі не було жодної класифікації способів головних рубок, за винятком систематизації К.Гайєра, в основі якої була залежність від дже­рела поновлення лісу після зрубування деревостану.

Г.Ф.Морозов усі способи головних рубок поділив на рубки попере­днього поновлення та рубки наступного поновлення. У першому випадку забезпечувалась поява необхідної кількості якісного підросту до зрубу­вання дерев на лісосіці. У другому випадку лісопоновлення забезпечува­лось після зрубування і видалення головної маси дерев з лісосіки. Такий самий підхід до класифікації способів головних рубок використав учень Г.Ф.Морозова - проф. В.В.Гуман, але його класифікація була повнішою. На початку 20-х років минулого століття класифікації способів головних рубок були запропоновані також Ебергардом, Троупом та ін.

На сучасному етапі розвитку лісівницької науки подібні за організа­ційно-технічними показниками та іншими особливостями способи голов­них рубок почали об'єднувати у системи. Системи рубок відрізняються одна від одної терміном проведення рубки та характером лісопоновлення. Зараз ми маємо три основні системи головних рубок: вибіркові, су­цільні та поступові.

Класифікація способів головних рубок

Система рубок	Спосіб рубок
Вибіркові	Підневільно-вибірковий Підшуковий
	Добровільно-вибірковий Рубки системи Дауервальд
	Промислово-вибірковий
Суцільні	Суцільнолісосічний з різною шириною лісосіки
	Концентрований
	Умовно-суцільний
Поступові	Рівномірно-поступові:
	за класичною чотириприйомною схемою
	спрощені дво-, або триприйомні
	спрощені рубки Кравчинського
	довготривало-поступові
	Побєдінського
	двоциклові Кайрюкштіса
	Нерівномірно-поступові
	Групово-вибіркові
	Групово-поступові Бузулукського бору
Комбіновані	Каймові рубки Вагнера
	Клиновидні рубки Ебергарда
	Вибірково-поступові рубки Орлова
	Вузькострічкові рубки Каутца
	Вибірково-лісосічні рубки Лейбундгута
	Механізовані улоговинні рубки Львівського ЛТІ

Така різноманітність способів рубок головного користування зумов­лена широким діапазоном економічних умов, великою географічною мі­нливістю лісів, особливістю їх будови.

Застосовувати той чи інший спосіб головної рубки необхідно з урахуванням народногосподарського значення лісу.

Тривалий час продовжувалися пошуки універсальної системи рубки лісу, яку можливо було б застосувати у будь-яких умовах. Але система рубки лісу, яка давала позитивні результати за певних конкретних умов, вдало поєднувала інтереси лісоексплуатації і лісівництва, була зовсім непридатною за інших умов, особливо при її шаблонному застосуванні. Поступово були вироблені загальні правила застосування головних ру­бок.

Кожен спосіб головних рубок повинен відповідати певним лісівни­цьким і лісоексплуатаційним вимогам. До перших належать: забезпе­чення лісовідновлення на вирубках; збереження насаджень, які ростуть поряд з тими, що вирубуються; збереження і покращання корисних фун­кцій лісу; підвищення продуктивності лісів. До лісоексплуатаційних ви­мог належать: забезпечення умов для застосування на лісосічних робо­тах і транспортуванні деревини сучасних машин і механізмів; зменшен­ня витрат на заготівлю і вивезення деревини. Лісівницькі і лісоексплуа­таційні вимоги часто бувають несумісними. Тому в різних умовах на­дається перевага або лісівницьким, або лісоексплуатаційним вимогам. Поступово склалися загальні підходи до вибору способу рубки у сучас­них умовах. Так, у лісах першої групи вибір способу рубки цілком підпо­рядковують лісівницьким вимогам. Лісоексплуатаційні вимоги тут мо­жуть бути враховані лише у тому випадку, якщо вони не суперечать лі­сівницьким. У лісах другої групи при виборі способу головної рубки вра­ховують обидва типи вимог, але перевагу надають лісівницьким.

Оскільки ліси України за своїм призначенням та розташуванням ви­конують переважно екологічні функції і мають обмежене експлуатаційне значення, то проведення головних рубок у них потребує продуманого застосування способів рубок.

Правила рубок головного користування у лісах України (1995) рег­ламентують застосування способів рубки залежно від групи лісів, кате­горії захисності, лісорослинних умов, біологічних властивостей дерев­них порід, типу лісу, вікової структури лісостану, ступеня стійкості проти ерозії ґрунту, стрімкісті схилу та інших особливостей лісостанів.