- Обговорення конкретних поезій, таких як: "Айстри", "Чари ночі", "О слово рідне, орле скутий!".
- Їхній аналіз: основні теми, художні засоби, історія створення.
En réponse à Курилова Юлія Романівна
Re: Твори, що стали знаковими
"Айстри"
Історія створення: вірш "Айстри" написаний у 1905 році на тлі революції 1905-1907 рр. Поезія відображає розчарування людей після поразки.
Олександр Олесь роздумує про значення життя, смуток і радість, оспівує трагічну долю, жорстоку реальність.
Художні засоби:
Айстри є символом надії на кращі часи, жаданням весни.
Епітети: «рожевого ранку», «розкішнім півсні», «трави шовкові», «сонячні дні», «казка ясна», «вічна весна», «холодним дощем».
Метафори: «айстри умились росою, вінки одягли», «стали рожевого ранку чекать», «в райдугу барвів життя убирать», «марили айстри», «в мріях ввижалася казка», «плакав вітер в саду за кущем», «схилились і вмерли».
Анафора: «Так марили айстри в саду восени, // Так марили айстри і ждали весни...».
"Чари ночі"
Історія написання: вірш створений 1904 р. для своєї дружини Віри Свадковської. Відомим він став у 1960-ті в поєднанні з музикою Василя Безкоровайного.
Тема: оспівування кохання, обмеженість життя людини.
Художні засоби:
Епітети: «шумляче море», «в палких обіймах», «рвійно шелестить», «пахощі густі».
Метафора: «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди», «уся земля тремтить в палких обіймах ночі».
Персоніфікація: «весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє».
Анафора: «Сміються, плачуть солов'ї // І б'ють піснями в груди: // "Цілуй, цілуй, цілуй її, — //Знов молодість не буде!».
Символізм: солов’ї, Фауст, іскра, весна.
"О слово рідне, орле скутий!"
Історія написання: створений у 1907 році, після багатьох років заборони української мови (Валуєвський циркуляр, Емський указ).
Тема: звеличення рідного слова, значення мови для нації.
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орле скутий», «шовковий спів степів широких», «левій рев», «дощами судними».
Метафори: «Дніпра левій рев», «музика гір блакитнооких», «сонцем стань», «розлетися дощами судними».
Анафора: «О слово рідне!».
Риторичні звертання, оклики: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх!», «О слово рідне! Шум дерев!», «О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань!».
Символи: орел, меч, сонце, судні дні.
Історія створення: вірш "Айстри" написаний у 1905 році на тлі революції 1905-1907 рр. Поезія відображає розчарування людей після поразки.
Олександр Олесь роздумує про значення життя, смуток і радість, оспівує трагічну долю, жорстоку реальність.
Художні засоби:
Айстри є символом надії на кращі часи, жаданням весни.
Епітети: «рожевого ранку», «розкішнім півсні», «трави шовкові», «сонячні дні», «казка ясна», «вічна весна», «холодним дощем».
Метафори: «айстри умились росою, вінки одягли», «стали рожевого ранку чекать», «в райдугу барвів життя убирать», «марили айстри», «в мріях ввижалася казка», «плакав вітер в саду за кущем», «схилились і вмерли».
Анафора: «Так марили айстри в саду восени, // Так марили айстри і ждали весни...».
"Чари ночі"
Історія написання: вірш створений 1904 р. для своєї дружини Віри Свадковської. Відомим він став у 1960-ті в поєднанні з музикою Василя Безкоровайного.
Тема: оспівування кохання, обмеженість життя людини.
Художні засоби:
Епітети: «шумляче море», «в палких обіймах», «рвійно шелестить», «пахощі густі».
Метафора: «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди», «уся земля тремтить в палких обіймах ночі».
Персоніфікація: «весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє».
Анафора: «Сміються, плачуть солов'ї // І б'ють піснями в груди: // "Цілуй, цілуй, цілуй її, — //Знов молодість не буде!».
Символізм: солов’ї, Фауст, іскра, весна.
"О слово рідне, орле скутий!"
Історія написання: створений у 1907 році, після багатьох років заборони української мови (Валуєвський циркуляр, Емський указ).
Тема: звеличення рідного слова, значення мови для нації.
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орле скутий», «шовковий спів степів широких», «левій рев», «дощами судними».
Метафори: «Дніпра левій рев», «музика гір блакитнооких», «сонцем стань», «розлетися дощами судними».
Анафора: «О слово рідне!».
Риторичні звертання, оклики: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх!», «О слово рідне! Шум дерев!», «О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань!».
Символи: орел, меч, сонце, судні дні.
«Айстри»
Тема: алегорія пробудження народу та втрати нагоди для дії. Айстри, які розцвіли пізно, вже після літа, символізують людей, що усвідомили необхідність боротьби занадто пізно. Через поетичний образ квітів Олесь осмислює тему запізнілого прозріння, безплідності краси без своєчасної дії, а також трагічного протиріччя між красою життя й байдужістю світу.
Ідея: краса й духовність без активної дії не мають сенсу.
Історія створення: вірш входить до першої збірки Олеся «З журбою радість обнялась». Його було написано в період революційних потрясінь 1905 року, часу глибокого розчарування в суспільних ідеалах, але водночас і надії на духовне оновлення. Айстри – це символ тих, хто вірив у щасливу долю, проте так і не дочекався її.
Художні засоби:
Епітети: «рожевий ранок», «розкішнім півсні», «сонячні дні», «казка ясна», «вічна весна».
Метафори: «умились росою», «вінки одягли», «стали чекать ранку», «в райдугу барвів життя убирать», «марили айстри», «в мріях ввижалася казка», «ждали весни», «плакав вітер в саду за кущем».
Алегорія: «айстри» символізують український народ, який розцвів духовно, але не зміг реалізувати свою силу через несвоєчасність.
Персоніфікація природи: айстри «прокинулись» і «дивились в небо», поет одухотворяє рослини, роблячи з них символи людських почуттів.
«Чари ночі»
Тема: миттєвість щастя, заклик до радості життя, кохання, пробудження душі. Твір поєднує радість життя зі смутком від усвідомлення його тлінності.
Ідея: любов як найвища форма буття, закликання відчути життя всіма його барвами, поки не пізно. Це апофеоз краси, ніжності й миттєвої радості – класичний зразок українського неоромантизму.
Історія створення: написаний у 1904 р., вірш уперше опубліковано у збірці «З журбою радість обнялась». Цей твір став одним із найвідоміших в українській ліриці ХХ століття. Цей вірш Олександр Кандиба написав для своєї коханої у майбутньому дружини Віри Свадковської.
Художні засоби:
Паралелізм природи й людських почуттів: «Сміються, плачуть солов’ї…» - природа відгукується на емоції закоханих.
Антитеза: сміх і сльози, як дві протилежні емоції, що поєднуються в єдиній гармонії.
Музичність і повтори: постійне повторення дієслів («сміються, плачуть…», «цілуй, цілуй…») створює ефект пісенності.
Епітети: «чарівна ніч», «зоряні сни» - створюють ауру краси та магії.
Метафора: «життя єдина мить» - глибока філософська метафора короткочасності людського буття, «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «уся земля тремтить в палких обіймах ночі».
Персоніфікований образ: «весна іде назустріч нам»; «весна бенкет справляє».
Прийом обрамлення: на початку й у фіналі поезії повторюється строфа.
Поезія «О слово рідне, орле скутий!»
Тема: сила й святість рідного слова, як символ духовної свободи й національної гідності. Письменник звертається до мови як до живої істоти, що страждає від кайданів, але водночас має крила, спроможна до польоту.
Ідея: мова як духовна зброя нації, без якої народ втрачає своє обличчя. Олесь підкреслює, що саме через мову народ зберігає свободу, пам’ять і гідність. Цей вірш став символом українського культурного опору та увійшов до шкільної програми як взірець поетичного патріотизму.
Історія створення: написана під впливом революційних подій початку ХХ ст. (1905–1907) і цензурних заборон української мови. Уперше надрукована у 1907 р. Твір став маніфестом національного самоусвідомлення, часто цитованим у публіцистиці, промовах і навіть на мітингах періоду визвольних змагань.
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орел скутий», «співочий грім», «зорі блакитноокі», «шовковий спів», «левій рев», «степи широкі», «дощі судні».
Анафора: дві строфи починаються окличним «О слово рідне!».
Символізм: орел, меч, сонце й «музика гір блакитнооких», судні дні.
Персоніфікація: мова це «орел скутий», «святий меч», «співуча струна» - поет одухотворяє її, перетворюючи на символ духовної сили.
Метафора: «Дніпра левій рев», «музика гір блакитнооких», «сонцем стань», «розлетися дощами судними».
Протиставлення (контраст): «Співочий грім батьків моїх», «Дітьми безпам’ятно забутий».
Антитеза: «скуте - вільне», «мертве - живе», це підкреслює подвійність стану нації.
Риторичні звертання-оклики, окличні речення: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх!», «О слово рідне! Шум дерев!», «О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань!».
Тема: алегорія пробудження народу та втрати нагоди для дії. Айстри, які розцвіли пізно, вже після літа, символізують людей, що усвідомили необхідність боротьби занадто пізно. Через поетичний образ квітів Олесь осмислює тему запізнілого прозріння, безплідності краси без своєчасної дії, а також трагічного протиріччя між красою життя й байдужістю світу.
Ідея: краса й духовність без активної дії не мають сенсу.
Історія створення: вірш входить до першої збірки Олеся «З журбою радість обнялась». Його було написано в період революційних потрясінь 1905 року, часу глибокого розчарування в суспільних ідеалах, але водночас і надії на духовне оновлення. Айстри – це символ тих, хто вірив у щасливу долю, проте так і не дочекався її.
Художні засоби:
Епітети: «рожевий ранок», «розкішнім півсні», «сонячні дні», «казка ясна», «вічна весна».
Метафори: «умились росою», «вінки одягли», «стали чекать ранку», «в райдугу барвів життя убирать», «марили айстри», «в мріях ввижалася казка», «ждали весни», «плакав вітер в саду за кущем».
Алегорія: «айстри» символізують український народ, який розцвів духовно, але не зміг реалізувати свою силу через несвоєчасність.
Персоніфікація природи: айстри «прокинулись» і «дивились в небо», поет одухотворяє рослини, роблячи з них символи людських почуттів.
«Чари ночі»
Тема: миттєвість щастя, заклик до радості життя, кохання, пробудження душі. Твір поєднує радість життя зі смутком від усвідомлення його тлінності.
Ідея: любов як найвища форма буття, закликання відчути життя всіма його барвами, поки не пізно. Це апофеоз краси, ніжності й миттєвої радості – класичний зразок українського неоромантизму.
Історія створення: написаний у 1904 р., вірш уперше опубліковано у збірці «З журбою радість обнялась». Цей твір став одним із найвідоміших в українській ліриці ХХ століття. Цей вірш Олександр Кандиба написав для своєї коханої у майбутньому дружини Віри Свадковської.
Художні засоби:
Паралелізм природи й людських почуттів: «Сміються, плачуть солов’ї…» - природа відгукується на емоції закоханих.
Антитеза: сміх і сльози, як дві протилежні емоції, що поєднуються в єдиній гармонії.
Музичність і повтори: постійне повторення дієслів («сміються, плачуть…», «цілуй, цілуй…») створює ефект пісенності.
Епітети: «чарівна ніч», «зоряні сни» - створюють ауру краси та магії.
Метафора: «життя єдина мить» - глибока філософська метафора короткочасності людського буття, «тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні», «уся земля тремтить в палких обіймах ночі».
Персоніфікований образ: «весна іде назустріч нам»; «весна бенкет справляє».
Прийом обрамлення: на початку й у фіналі поезії повторюється строфа.
Поезія «О слово рідне, орле скутий!»
Тема: сила й святість рідного слова, як символ духовної свободи й національної гідності. Письменник звертається до мови як до живої істоти, що страждає від кайданів, але водночас має крила, спроможна до польоту.
Ідея: мова як духовна зброя нації, без якої народ втрачає своє обличчя. Олесь підкреслює, що саме через мову народ зберігає свободу, пам’ять і гідність. Цей вірш став символом українського культурного опору та увійшов до шкільної програми як взірець поетичного патріотизму.
Історія створення: написана під впливом революційних подій початку ХХ ст. (1905–1907) і цензурних заборон української мови. Уперше надрукована у 1907 р. Твір став маніфестом національного самоусвідомлення, часто цитованим у публіцистиці, промовах і навіть на мітингах періоду визвольних змагань.
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орел скутий», «співочий грім», «зорі блакитноокі», «шовковий спів», «левій рев», «степи широкі», «дощі судні».
Анафора: дві строфи починаються окличним «О слово рідне!».
Символізм: орел, меч, сонце й «музика гір блакитнооких», судні дні.
Персоніфікація: мова це «орел скутий», «святий меч», «співуча струна» - поет одухотворяє її, перетворюючи на символ духовної сили.
Метафора: «Дніпра левій рев», «музика гір блакитнооких», «сонцем стань», «розлетися дощами судними».
Протиставлення (контраст): «Співочий грім батьків моїх», «Дітьми безпам’ятно забутий».
Антитеза: «скуте - вільне», «мертве - живе», це підкреслює подвійність стану нації.
Риторичні звертання-оклики, окличні речення: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх!», «О слово рідне! Шум дерев!», «О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань!».
En réponse à Курилова Юлія Романівна
Re: Твори, що стали знаковими
«Айстри»
Вірш Олександра Олеся «Айстри», написаний у 1905 році, належить до періоду глибоких суспільних потрясінь, коли в Україні вирували революційні події. Цей час був позначений надіями на оновлення, визволення, духовне пробудження народу, але водночас - гірким усвідомленням того, що очікувані зміни не настали. Саме ці почуття - поєднання віри, болю й розчарування - поет майстерно втілив у символічному образі айстр.
Тема вірша полягає у глибоких роздумах про сенс людського життя, його красу й водночас крихкість. Поет порушує питання радості й смутку, надії та розчарування, показуючи, як швидкоплинні дні можуть змінювати долю людини. Через образ айстр автор передає філософські роздуми про те, як легко надія може зів’янути під холодом байдужості й жорстокості світу.
Головна думка полягає в тому, що людське життя сповнене світлих надій, мрій і прагнення до щастя, однак реальність часто виявляється жорстокою й байдужою до цих сподівань. Поет через образ айстр показує трагічний контраст між очікуванням тепла, добра й гармонії та холодною дійсністю, яка нищить усе живе й ніжне.
Айстри у вірші символізують тих, хто вірив у оновлення, сподівався на краще майбутнє, але не зміг його дочекатися. Вони, мов люди, що розквітли надто пізно, гинуть від холоду, не пізнавши радості життя. Так поет підкреслює драматизм людського буття - коли щирі поривання серця й прагнення до краси розбиваються об суворість світу.
Художні засоби:
Епітети: «рожевого ранку», «розкішнім півсні», «трави шовкові»,, «казка ясна», «вічна весна».
Метафори: «умились росою, вінки одягли» (айстри), «стали рожевого ранку чекать» (айстри), «в райдугу барвів життя убирать» (айстри), «і в мріях ввижалась їм казка ясна» (айстрам), «схилились і вмерли» (айстри), «марили айстри», «а ранок стрівав їх холодним дощем», «плакав вітер в саду за кущем».
Іронія вірша полягає в тому, що сонце сходить лише після смерті айстр. Ця деталь підкреслює безжальність часу і долі, які не зважають на людські почуття чи сподівання. Вона стає метафорою розбитих мрій і втрачених можливостей: іноді щастя приходить надто пізно, коли вже немає кому його відчути.
«Чари ночі»
Вірш «Чари ночі» був написаний у 1904 році та згодом увійшов до поетичної збірки «З журбою радість обнялась» (1907), яка принесла поетові широку славу. Цей твір має особистісне звучання - він був створений для дружини поета, Віри Свадковської, і сповнений щирих, ніжних почуттів, захоплення красою життя та миттю любові. Справжньої популярності вірш набув у 1960-х роках, коли композитор Василь Безкоровайний поклав його на музику.
Тема - це усвідомлення швидкоплинності життя і молодості, поєднане з радістю буття, зачаруванням красою світу й силою кохання. Поет передає думку про те, що кожна мить людського життя - неповторна, тому її потрібно проживати повно, з відкритим серцем і вдячністю. Автор закликає не марнувати часу на сумніви й страхи, а ловити мить радості, щастя і любові, бо вони - найцінніше, що дарує людині доля.
Ідея полягає в утвердженні кохання, радості та молодості як найвищих цінностей людського життя. Поет оспівує гармонію людини з природою, піднесений стан душі, коли серце сповнене любові й захоплення світом. Автор звертається до читача із закликом жити повноцінно, не відкладати радості на потім, не розчинятися у турботах про майбутнє, а відчути красу й силу теперішнього моменту. Його слова - «Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся…» - звучать як життєве кредо, як поетичне нагадування про те, що життя, хоч і коротке, сповнене чарів, якщо відкрити серце любові та красі.
Художні засоби:
Епітети: «в палких обійми ночі», «шумляче море», «струни золоті», «пахощі густі».
Персоніфікація: «весна іде назустріч вам», «бенкет весна справляє».
Анафора: « Сміються, плачуть солов'ї / І б'ють піснями в груди: / "Цілуй, цілуй, цілуй її -/Знов молодість не буде!».
Метафора: «життя єдина мить».
«О слово рідне! Орле скутий!»
Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» написаний у 1907 році та увійшов до збірки «Будь мечем моїм…». Ця збірка мала характер своєрідного національного і духовного маніфесту, у якому автор із пристрастю виступив на захист української мови та культури.
Тема - це оспівування величі, краси й духовної сили української мови, а також палкий заклик до її збереження, утвердження та відродження. Поет сприймає рідне слово як святиню, як основу національної душі, у якій живе історія, пам’ять і гідність українського народу.
Ідея полягає в утвердженні думки, що українська мова - це не просто засіб спілкування, а жива душа народу, основа його духовності й національної ідентичності. Поет переконаний - доки живе рідне слово, доти живе й народ, його історія, пам’ять і культура. Автор із болем говорить про спроби поневолити українську мову, перетворити її на безголосий символ минулого, але водночас висловлює віру в її відродження та могутність. Мова у творі постає як зброя у боротьбі за волю й сонце, що несе просвітлення, тепло та духовне оновлення. У фінальних рядках поет звертається до слова із пристрасним проханням: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним».
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орле скутий», «шовковий спів », «дощами судними», «зір блакитнооких».
Метафори: «співочий грім батьків моїх», «шовковий спів степів широких», «Дніпра між ними левій рев».
Анафора: «О слово рідне!».
Риторичні звертання та оклики: «О слово рідне! Орле скутий!»
Вірш Олександра Олеся «Айстри», написаний у 1905 році, належить до періоду глибоких суспільних потрясінь, коли в Україні вирували революційні події. Цей час був позначений надіями на оновлення, визволення, духовне пробудження народу, але водночас - гірким усвідомленням того, що очікувані зміни не настали. Саме ці почуття - поєднання віри, болю й розчарування - поет майстерно втілив у символічному образі айстр.
Тема вірша полягає у глибоких роздумах про сенс людського життя, його красу й водночас крихкість. Поет порушує питання радості й смутку, надії та розчарування, показуючи, як швидкоплинні дні можуть змінювати долю людини. Через образ айстр автор передає філософські роздуми про те, як легко надія може зів’янути під холодом байдужості й жорстокості світу.
Головна думка полягає в тому, що людське життя сповнене світлих надій, мрій і прагнення до щастя, однак реальність часто виявляється жорстокою й байдужою до цих сподівань. Поет через образ айстр показує трагічний контраст між очікуванням тепла, добра й гармонії та холодною дійсністю, яка нищить усе живе й ніжне.
Айстри у вірші символізують тих, хто вірив у оновлення, сподівався на краще майбутнє, але не зміг його дочекатися. Вони, мов люди, що розквітли надто пізно, гинуть від холоду, не пізнавши радості життя. Так поет підкреслює драматизм людського буття - коли щирі поривання серця й прагнення до краси розбиваються об суворість світу.
Художні засоби:
Епітети: «рожевого ранку», «розкішнім півсні», «трави шовкові»,, «казка ясна», «вічна весна».
Метафори: «умились росою, вінки одягли» (айстри), «стали рожевого ранку чекать» (айстри), «в райдугу барвів життя убирать» (айстри), «і в мріях ввижалась їм казка ясна» (айстрам), «схилились і вмерли» (айстри), «марили айстри», «а ранок стрівав їх холодним дощем», «плакав вітер в саду за кущем».
Іронія вірша полягає в тому, що сонце сходить лише після смерті айстр. Ця деталь підкреслює безжальність часу і долі, які не зважають на людські почуття чи сподівання. Вона стає метафорою розбитих мрій і втрачених можливостей: іноді щастя приходить надто пізно, коли вже немає кому його відчути.
«Чари ночі»
Вірш «Чари ночі» був написаний у 1904 році та згодом увійшов до поетичної збірки «З журбою радість обнялась» (1907), яка принесла поетові широку славу. Цей твір має особистісне звучання - він був створений для дружини поета, Віри Свадковської, і сповнений щирих, ніжних почуттів, захоплення красою життя та миттю любові. Справжньої популярності вірш набув у 1960-х роках, коли композитор Василь Безкоровайний поклав його на музику.
Тема - це усвідомлення швидкоплинності життя і молодості, поєднане з радістю буття, зачаруванням красою світу й силою кохання. Поет передає думку про те, що кожна мить людського життя - неповторна, тому її потрібно проживати повно, з відкритим серцем і вдячністю. Автор закликає не марнувати часу на сумніви й страхи, а ловити мить радості, щастя і любові, бо вони - найцінніше, що дарує людині доля.
Ідея полягає в утвердженні кохання, радості та молодості як найвищих цінностей людського життя. Поет оспівує гармонію людини з природою, піднесений стан душі, коли серце сповнене любові й захоплення світом. Автор звертається до читача із закликом жити повноцінно, не відкладати радості на потім, не розчинятися у турботах про майбутнє, а відчути красу й силу теперішнього моменту. Його слова - «Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся…» - звучать як життєве кредо, як поетичне нагадування про те, що життя, хоч і коротке, сповнене чарів, якщо відкрити серце любові та красі.
Художні засоби:
Епітети: «в палких обійми ночі», «шумляче море», «струни золоті», «пахощі густі».
Персоніфікація: «весна іде назустріч вам», «бенкет весна справляє».
Анафора: « Сміються, плачуть солов'ї / І б'ють піснями в груди: / "Цілуй, цілуй, цілуй її -/Знов молодість не буде!».
Метафора: «життя єдина мить».
«О слово рідне! Орле скутий!»
Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» написаний у 1907 році та увійшов до збірки «Будь мечем моїм…». Ця збірка мала характер своєрідного національного і духовного маніфесту, у якому автор із пристрастю виступив на захист української мови та культури.
Тема - це оспівування величі, краси й духовної сили української мови, а також палкий заклик до її збереження, утвердження та відродження. Поет сприймає рідне слово як святиню, як основу національної душі, у якій живе історія, пам’ять і гідність українського народу.
Ідея полягає в утвердженні думки, що українська мова - це не просто засіб спілкування, а жива душа народу, основа його духовності й національної ідентичності. Поет переконаний - доки живе рідне слово, доти живе й народ, його історія, пам’ять і культура. Автор із болем говорить про спроби поневолити українську мову, перетворити її на безголосий символ минулого, але водночас висловлює віру в її відродження та могутність. Мова у творі постає як зброя у боротьбі за волю й сонце, що несе просвітлення, тепло та духовне оновлення. У фінальних рядках поет звертається до слова із пристрасним проханням: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним».
Художні засоби:
Епітети: «слово рідне», «орле скутий», «шовковий спів », «дощами судними», «зір блакитнооких».
Метафори: «співочий грім батьків моїх», «шовковий спів степів широких», «Дніпра між ними левій рев».
Анафора: «О слово рідне!».
Риторичні звертання та оклики: «О слово рідне! Орле скутий!»
1. «Айстри»
Вірш відноситься до раннього періоду Олесевої творчості (початок ХХ століття), коли він активно експериментував із символістською поетикою і створював ліричні картини природи як відображення душевних станів.
Основні теми та мотиви цього твору це насамперед туга й сум, швидкоплинність життя; мотив природи як відображення внутрішнього стану; мотив невідворотності смерті, трагізму буття.
Художні засоби:
Персоніфікація: айстри марять, чекають весни, вчаться і мріють, що надає їм живої душі.
Метаморфоза природи: зміна кольорів і станів рослин відображає емоції ліричного героя.
Символізм: айстри символізують красу, життя і водночас швидкоплинність, трагізм людського існування.
Контраст: марення і реальність (рожевий ранок проти холодного дощу) підкреслює драматичність.
Символізм кольору та сезонів (осінь → кінець життя, весна → надія і відродження, що виявляється іронічно, адже квіти вмирають).
Музичність і ритм: плавні рими й мелодійність підкреслюють лірико-символістичний стиль.
2. «Чари ночі»
Вірш відображає емоційний пафос Олесевої лірики 1907 – 1915 років, коли поет працював над поєднанням символізму, імпресіоністських настроїв і філософських рефлексій.
Основні теми та мотиви це мотив молодості, радості життя, кохання; плин часу і швидкоплинність життя («Життя – єдина мить, для смерті ж – вічність ціла»); заклик до насолоди миттю, інтенсивного життя; поєднання інтимної лірики з філософськими роздумами про швидкоплинність існування.
Художні засоби, використані у вірші:
Алегорія та символ: весна символізує оновлення, час і життєву енергію.
Метафори: «струмінь власної душі улий у шумляче море», «струни золоті», як символ внутрішнього емоційного пориву.
Звукова й образна музикальність: повтори («цілуй, цілуй, цілуй її»), ритмічна структура підкреслюють заклик до активного життя.
Контраст: життя та смерть, швидкоплинність моменту і вічність смерті.
3. «О слово рідне, орле скутий!»
Вірш створено 1907 року, на початку творчої кар’єри Олесевої символістської лірики. Він став однією з ранніх спроб поета осмислити роль мови та культури як основи національної самосвідомості.
Якщо говорити про тематику, то тут автор висвітлює такі теми як національна тематика (любов до рідної мови та культури, боротьба за духовну незалежність); мотив слова як сили і зброї у збереженні національної пам’яті; туга за минулим і трагізм забуття, невідповідність величі слова та байдужості людей.
Художні засоби:
Алегорія: слово представлено як орел, меч, сонце – символи сили, світла та духовного піднесення.
Метафори та епітети: «шовковий спів степів широких», «співочий грім» створюють величний образ української мови.
Риторичні звернення: «О слово рідне!» підкреслюють емоційність і пафос.
Контраст: велич слова і байдужість оточення підкреслює трагізм національної пам’яті.
У всіх трьох творах Олександр Олесь демонструє поєднання інтимної лірики та символізму, емоційної ніжності і смутку, музичності мови і національного пафосу. Природа, слово, кохання і життя виступають символами внутрішніх і соціальних переживань, а його творчість відображає синтез особистого і національного, миті і вічності, радості і суму.
Вірш відноситься до раннього періоду Олесевої творчості (початок ХХ століття), коли він активно експериментував із символістською поетикою і створював ліричні картини природи як відображення душевних станів.
Основні теми та мотиви цього твору це насамперед туга й сум, швидкоплинність життя; мотив природи як відображення внутрішнього стану; мотив невідворотності смерті, трагізму буття.
Художні засоби:
Персоніфікація: айстри марять, чекають весни, вчаться і мріють, що надає їм живої душі.
Метаморфоза природи: зміна кольорів і станів рослин відображає емоції ліричного героя.
Символізм: айстри символізують красу, життя і водночас швидкоплинність, трагізм людського існування.
Контраст: марення і реальність (рожевий ранок проти холодного дощу) підкреслює драматичність.
Символізм кольору та сезонів (осінь → кінець життя, весна → надія і відродження, що виявляється іронічно, адже квіти вмирають).
Музичність і ритм: плавні рими й мелодійність підкреслюють лірико-символістичний стиль.
2. «Чари ночі»
Вірш відображає емоційний пафос Олесевої лірики 1907 – 1915 років, коли поет працював над поєднанням символізму, імпресіоністських настроїв і філософських рефлексій.
Основні теми та мотиви це мотив молодості, радості життя, кохання; плин часу і швидкоплинність життя («Життя – єдина мить, для смерті ж – вічність ціла»); заклик до насолоди миттю, інтенсивного життя; поєднання інтимної лірики з філософськими роздумами про швидкоплинність існування.
Художні засоби, використані у вірші:
Алегорія та символ: весна символізує оновлення, час і життєву енергію.
Метафори: «струмінь власної душі улий у шумляче море», «струни золоті», як символ внутрішнього емоційного пориву.
Звукова й образна музикальність: повтори («цілуй, цілуй, цілуй її»), ритмічна структура підкреслюють заклик до активного життя.
Контраст: життя та смерть, швидкоплинність моменту і вічність смерті.
3. «О слово рідне, орле скутий!»
Вірш створено 1907 року, на початку творчої кар’єри Олесевої символістської лірики. Він став однією з ранніх спроб поета осмислити роль мови та культури як основи національної самосвідомості.
Якщо говорити про тематику, то тут автор висвітлює такі теми як національна тематика (любов до рідної мови та культури, боротьба за духовну незалежність); мотив слова як сили і зброї у збереженні національної пам’яті; туга за минулим і трагізм забуття, невідповідність величі слова та байдужості людей.
Художні засоби:
Алегорія: слово представлено як орел, меч, сонце – символи сили, світла та духовного піднесення.
Метафори та епітети: «шовковий спів степів широких», «співочий грім» створюють величний образ української мови.
Риторичні звернення: «О слово рідне!» підкреслюють емоційність і пафос.
Контраст: велич слова і байдужість оточення підкреслює трагізм національної пам’яті.
У всіх трьох творах Олександр Олесь демонструє поєднання інтимної лірики та символізму, емоційної ніжності і смутку, музичності мови і національного пафосу. Природа, слово, кохання і життя виступають символами внутрішніх і соціальних переживань, а його творчість відображає синтез особистого і національного, миті і вічності, радості і суму.
En réponse à Курилова Юлія Романівна
Re: Твори, що стали знаковими
АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ «АЙСТРИ»
1. Історія створення
Поезія «Айстри» була написана Олександром Олесем (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба, 1878–1942) у початку ХХ століття, на межі епох – під час глибоких соціальних, політичних та духовних змін. Цей період характеризується кризою старих ідеалів, пошуками нових форм життя й мистецтва, а також особливою чутливістю української інтелігенції до долі народу та власної творчої місії. Поезія входить до ліричного доробку письменника, пронизаного романтичною мрійливістю, філософською глибиною та гострим відчуттям трагізму існування.
2. Основні теми
1. Тема краси й вразливості життя
Айстри – символ витонченої краси, що розквітає навпроти усіх обставин (восени, пізньо, вночі), але швидко гине, не дочекавшись «ранку». Поезія нагадує про мимовільність усього прекрасного, про те, що навіть найвідчайдушніше прагнення до світла й краси може бути зруйноване безмилосердною реальністю.
2. Тема мрії й розчарування
Квіти «марили про сонячні дні», про «вічну весну», але світ навколо них – суворий, безбарвний, злиденький. Цей конфлікт мрії й дійсності є центральним у творі: ідеали розбиваються об «тюрму» земного існування.
3. Тема трагізму існування
Поезія має екзистенційний підтекст: герої (айстри) усвідомлюють, що жити «дарма», що їхнє існування позбавлене сенсу. Це викликає глибоке розчарування, яке завершується смертю.
4. Тема суперечності між природою й космосом
Сонце, яке з’являється після смерті квітів, не приносить порятунку, а лише підкреслює іронію буття: краса знищена – і лише тепер світло її «покоїть». Це символізує байдужість Всесвіту до людських (чи квіткових) страждань.
3. Художні засоби
- Аллегорія: айстри – не просто квіти, а символ особистості, ідеаліста, мрійника, художника, який намагається зберегти красу й віру в краще в неприязному світі.
- Персоніфікація: квіти «марили», «чекали», «вгледіли», «засмутились» – їм приписуються людські почуття, що підсилює емоційний вплив та філософську глибину.
- Контраст:
мрія про «вічну весну» ↔ холодний дощ;
внутрішнє бажання жити ↔ зовнішнє «тюрма»;
смерть у темряві ↔ сонце над «трупами».
Ці протиставлення підкреслюють драматизм існування.
- Символіка:
айстри – краса, мрійливість, тимчасовість;
сонце – істина, яка настає занадто пізно;
тюрма – обмеженість людського життя, неможливість реалізувати ідеали.
- Фарбова лексика: «рожевий ранок», «райдуга барвів», «шовкові трави» – створюють образ ідеального світу, що виявляється лише мрією.
- Іронія: фінал – «засяяло сонце над трупами їх» – має гірку, трагічну іронію. Світло приходить, коли воно вже нікому не потрібне.
- Ритм і рима: чотиривірші з перехресною римою (АБАБ), плавний, мелодійний ритм – передають лагідність мрій, а в кінці – різкий перехід до трагізму.
4. Ідея твору
Поезія «Айстри» – філософська медитація про долю ідеалістів у світі, що не цінує краси й душевної чистоти. Автор показує, що навіть найвідчайдушніша віра в краще, навіть здатність мріяти про «вічну весну» не гарантує порятунку. Навпаки – світ часто відповідає на таку віру байдужістю чи смертельною карою. Однак саме в цій трагедії – велич людського духу, який навіть перед обличчям неминучості не втрачає здатності мріяти.
5. Значення в контексті творчості Олеся
«Айстри» – типова для Олеся поезія, де лірика поєднується з філософією, а природа стає дзеркалом людської душі. Поет часто звертався до образів квітів (тюльпан, лілія, мак), щоб говорити про трагічну красу короткого життя, про духовну боротьбу, про самотність ідеаліста. У цьому контексті «Айстри» – одна з найвиразніших поезій, що демонструє романтичний патос і модерністську усвідомленість кризи.
Поезія Олександра Олеся «Айстри» – це ліро-філософська елегія, пронизана сумом про мимовільність краси й людських ідеалів. Через образ квітів, що розквітають вночі й помирають під дощем, автор висловлює глибоку екзистенційну тугу, характерну для української інтелігенції початку ХХ століття. Твір залишає відчуття гіркої, але величної краси, яка здатна існувати навіть у момент знищення.
АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ «ЧАРИ НОЧІ»
1. Історія створення
Поезія «Чари ночі» була написана Олександром Олесем у 1907 році і ввійшла до збірки «Зів’яле листя». Цей період творчості поета характеризується глибоким внутрішнім напруженням, пошуком сенсу життя, між романтичним ідеалізмом та філософським песимізмом.
У цей час Олесь живе в Києві, активно друкується, входить до кола неоромантиків, а його поезія набуває філософсько-медитативного характеру, поєднуючи екзистенційні роздуми з естетичним захопленням природою й коханням.
2. Основні теми
1. Карпевська тема (memento mori / carpe diem)
Поезія – яскравий приклад карпевської філософії: «лови мить!». Лиричний герой закликає насолоджуватися теперішнім, бо молодість, кохання, радість – минають. Ця ідея формулюється через образи весни, ночі, співу солов’їв, які символізують мимолітність життя.
2. Протиставлення життя й смерті
«Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла». Ці рядки – філософський центр твору. Свідомість неминучості смерті посилює цінність кожного моменту життя.
3. Гармонія природи й людини
Ніч, весна, річка, зорі, п’яні верби – усе це створює органічну єдність світу, у якій людина має відгукнутися на поклик краси та кохання. Природа не просто фон – вона живий учасник події, що закликає героя до дії.
4. Ностальгія за втраченим часом
У фіналі з’являється образ Фауста – людини, яка зрозуміла, що минуле не повернути. Це підкреслює трагічність людського існування: ми усвідомлюємо цінність моментів лише тоді, коли вони вже минули.
3. Художні засоби
1. Антитеза – життя / смерть, мить / вічність, радість / сум, вогонь / холод – ці протиставлення підсилюють філософську глибину.
2. Метафора й символіка
- Солов’ї – символ кохання, молодості, краси життя.
- Весна – образ відродження, любові, надії.
- Вогонь – метафора життєвої енергії, пристрасті.
- Фауст – символ людини, яка втратила час і намагається його повернути.
3. Антропоморфізм
Природа живе: земля «тремтить», струмок «воркоче», верби «п’яні» – це підкреслює одухотвореність світу, його емоційну відповідність людському стану.
4. Повтор
– «Цілуй, цілуй, цілуй її» – стилістичний прийом повтору, що передає наполегливість заклику, емоційну інтенсивність.
5. Інверсія та еліпсис
«І струмінь власної душі / Улий в шумляче море» – поетичний синтаксис підсилює ліричну експресію.
6. Лірична інвектива
Звернення до адресата: «Чому ж стоїш без руху ти?» – виражає нерівнодушне співчуття, заклик до активної участі в житті.
4. Композиція
- Кільцева структура: поезія починається і закінчується однаковими рядками – це підкреслює вічний круг життя, неповоротність часу, а також постійне повернення до однієї й тієї самої істини.
- У центрі – філософський монолог, який переходить у емоційний заклик, а потім – у рефлексію про неминучість втрат.
5. Світоглядна позиція
Поезія виражає гуманістичну думку: людина – тимчасова, але велична в своїй здатності любити, творити, переживати. Незважаючи на трагізм існування, герой не піддається відчаю – він закликає використати кожну мить, бо саме в цьому – сенс життя.
«Чари ночі» – це філософсько-лірична поема, яка об’єднує романтичну образність, екзистенційну глибину та карпевський заклик до життя. У ній Олесь не лише прославляє красу світу, а й нагадує:
Знов молодість не буде» – і це найбільша трагедія, але й найсильніший стимул жити повною мірою.
Ця поезія залишається актуальною в усі часи, бо її основна істина – вічна.
АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ «О, СЛОВО РІДНЕ, ОРЛЕ СКУТИЙ!»
1. Історія створення
Вірш «О, слово рідне, орле скутий!» написаний у 1907 році. Це був період імперської русифікації, коли українська мова була заборонена в друкованій та освітній сферах (після посилення дії Валуєвського циркуляру 1863 р. та Емського указу 1876 р.). Олесь, як і багато українських інтелектуалів того часу, глибоко переживав національне приниження, і саме це відчуття стало імпульсом до створення цього поетичного звернення до слова як до символу національної гідності.
2. Основні теми
1. Тема рідного слова як душі народу
Українське слово у поезії – не просто мова, а живий організм, що містить у собі пам’ять предків, красу природи, духовну силу нації. Воно співуче, грімке, музикальне – але сьогодні «скуте», кинуте «на сміх».
2. Тема втрати національної пам’яті
Поет звинувачує сучасників у «безпам’ятності»: діти забули «співочий грім батьків», тобто відрізали себе від коріння. Це – болісна констатація внутрішньої кризи нації.
3. Тема місії поета і слова
У фіналі вірша звучить заклик: слово має стати не лише зброєю («мечем»), а й світлом, трансформуючою силою («сонцем»), що здатне «освітити» і «осудити» – а отже, очистити й відродити.
4. Тема пов’язаності слова з природою
Слово порівнюється з «шумом дерев», «музикою зір», «шовковим співом степів», «ревом Дніпра» – тобто інтегроване в великий природний гармонійний порядок, що підкреслює його первинну, божественну сутність.
3. Художні засоби
1. Апострофа – звертання до «слова рідного» як до живої істоти.
2. Метафора:
- «орле скутий» – символ вільного духу, ув’язненого зовнішніми обставинами;
- «співочий грім» – поєднання протилежних образів (спів і грім), що передає силу та красу рідного слова;
- «меч» і «сонце» —–символи руйнування зла й духовного проміння.
3. Епітети: «блакитнооких» (зір), «шовковий» (спів), «судні» (дощі) — створюють мелодійність і образність.
4. Порівняння й персоніфікація: слово здатне «освітити», «розлетітися», «судити» — отже, наділене **вільною волею та місією**.
5. Кольорова й звукова символіка: блакитний колір (небо, зорі, Дніпро), шум, рев, спів – поет створює синестетичний образ слова, яке одночасно чути, бачити й відчувати.
4. Ідея
Поет проголошує: рідне слово – це не лише мова, а духовна основа нації, її пам’ять і майбутнє. Його треба не лише зберегти, а й реактивувати – зробити активною, творчою, трансформуючою силою. Лише тоді Україна зможе відродитися.
Вірш «О, слово рідне, орле скутий!» – це патріотична ода, яка поєднує національну скорботу з пророчим вірою у майбутнє. Через потужні образи й емоційну інтонацію Олеся перетворює слово на символ спротиву, надії й відродження, що робить цю поезію однією з найяскравіших у українській ліриці початку XX століття.
1. Історія створення
Поезія «Айстри» була написана Олександром Олесем (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба, 1878–1942) у початку ХХ століття, на межі епох – під час глибоких соціальних, політичних та духовних змін. Цей період характеризується кризою старих ідеалів, пошуками нових форм життя й мистецтва, а також особливою чутливістю української інтелігенції до долі народу та власної творчої місії. Поезія входить до ліричного доробку письменника, пронизаного романтичною мрійливістю, філософською глибиною та гострим відчуттям трагізму існування.
2. Основні теми
1. Тема краси й вразливості життя
Айстри – символ витонченої краси, що розквітає навпроти усіх обставин (восени, пізньо, вночі), але швидко гине, не дочекавшись «ранку». Поезія нагадує про мимовільність усього прекрасного, про те, що навіть найвідчайдушніше прагнення до світла й краси може бути зруйноване безмилосердною реальністю.
2. Тема мрії й розчарування
Квіти «марили про сонячні дні», про «вічну весну», але світ навколо них – суворий, безбарвний, злиденький. Цей конфлікт мрії й дійсності є центральним у творі: ідеали розбиваються об «тюрму» земного існування.
3. Тема трагізму існування
Поезія має екзистенційний підтекст: герої (айстри) усвідомлюють, що жити «дарма», що їхнє існування позбавлене сенсу. Це викликає глибоке розчарування, яке завершується смертю.
4. Тема суперечності між природою й космосом
Сонце, яке з’являється після смерті квітів, не приносить порятунку, а лише підкреслює іронію буття: краса знищена – і лише тепер світло її «покоїть». Це символізує байдужість Всесвіту до людських (чи квіткових) страждань.
3. Художні засоби
- Аллегорія: айстри – не просто квіти, а символ особистості, ідеаліста, мрійника, художника, який намагається зберегти красу й віру в краще в неприязному світі.
- Персоніфікація: квіти «марили», «чекали», «вгледіли», «засмутились» – їм приписуються людські почуття, що підсилює емоційний вплив та філософську глибину.
- Контраст:
мрія про «вічну весну» ↔ холодний дощ;
внутрішнє бажання жити ↔ зовнішнє «тюрма»;
смерть у темряві ↔ сонце над «трупами».
Ці протиставлення підкреслюють драматизм існування.
- Символіка:
айстри – краса, мрійливість, тимчасовість;
сонце – істина, яка настає занадто пізно;
тюрма – обмеженість людського життя, неможливість реалізувати ідеали.
- Фарбова лексика: «рожевий ранок», «райдуга барвів», «шовкові трави» – створюють образ ідеального світу, що виявляється лише мрією.
- Іронія: фінал – «засяяло сонце над трупами їх» – має гірку, трагічну іронію. Світло приходить, коли воно вже нікому не потрібне.
- Ритм і рима: чотиривірші з перехресною римою (АБАБ), плавний, мелодійний ритм – передають лагідність мрій, а в кінці – різкий перехід до трагізму.
4. Ідея твору
Поезія «Айстри» – філософська медитація про долю ідеалістів у світі, що не цінує краси й душевної чистоти. Автор показує, що навіть найвідчайдушніша віра в краще, навіть здатність мріяти про «вічну весну» не гарантує порятунку. Навпаки – світ часто відповідає на таку віру байдужістю чи смертельною карою. Однак саме в цій трагедії – велич людського духу, який навіть перед обличчям неминучості не втрачає здатності мріяти.
5. Значення в контексті творчості Олеся
«Айстри» – типова для Олеся поезія, де лірика поєднується з філософією, а природа стає дзеркалом людської душі. Поет часто звертався до образів квітів (тюльпан, лілія, мак), щоб говорити про трагічну красу короткого життя, про духовну боротьбу, про самотність ідеаліста. У цьому контексті «Айстри» – одна з найвиразніших поезій, що демонструє романтичний патос і модерністську усвідомленість кризи.
Поезія Олександра Олеся «Айстри» – це ліро-філософська елегія, пронизана сумом про мимовільність краси й людських ідеалів. Через образ квітів, що розквітають вночі й помирають під дощем, автор висловлює глибоку екзистенційну тугу, характерну для української інтелігенції початку ХХ століття. Твір залишає відчуття гіркої, але величної краси, яка здатна існувати навіть у момент знищення.
АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ «ЧАРИ НОЧІ»
1. Історія створення
Поезія «Чари ночі» була написана Олександром Олесем у 1907 році і ввійшла до збірки «Зів’яле листя». Цей період творчості поета характеризується глибоким внутрішнім напруженням, пошуком сенсу життя, між романтичним ідеалізмом та філософським песимізмом.
У цей час Олесь живе в Києві, активно друкується, входить до кола неоромантиків, а його поезія набуває філософсько-медитативного характеру, поєднуючи екзистенційні роздуми з естетичним захопленням природою й коханням.
2. Основні теми
1. Карпевська тема (memento mori / carpe diem)
Поезія – яскравий приклад карпевської філософії: «лови мить!». Лиричний герой закликає насолоджуватися теперішнім, бо молодість, кохання, радість – минають. Ця ідея формулюється через образи весни, ночі, співу солов’їв, які символізують мимолітність життя.
2. Протиставлення життя й смерті
«Життя – єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла». Ці рядки – філософський центр твору. Свідомість неминучості смерті посилює цінність кожного моменту життя.
3. Гармонія природи й людини
Ніч, весна, річка, зорі, п’яні верби – усе це створює органічну єдність світу, у якій людина має відгукнутися на поклик краси та кохання. Природа не просто фон – вона живий учасник події, що закликає героя до дії.
4. Ностальгія за втраченим часом
У фіналі з’являється образ Фауста – людини, яка зрозуміла, що минуле не повернути. Це підкреслює трагічність людського існування: ми усвідомлюємо цінність моментів лише тоді, коли вони вже минули.
3. Художні засоби
1. Антитеза – життя / смерть, мить / вічність, радість / сум, вогонь / холод – ці протиставлення підсилюють філософську глибину.
2. Метафора й символіка
- Солов’ї – символ кохання, молодості, краси життя.
- Весна – образ відродження, любові, надії.
- Вогонь – метафора життєвої енергії, пристрасті.
- Фауст – символ людини, яка втратила час і намагається його повернути.
3. Антропоморфізм
Природа живе: земля «тремтить», струмок «воркоче», верби «п’яні» – це підкреслює одухотвореність світу, його емоційну відповідність людському стану.
4. Повтор
– «Цілуй, цілуй, цілуй її» – стилістичний прийом повтору, що передає наполегливість заклику, емоційну інтенсивність.
5. Інверсія та еліпсис
«І струмінь власної душі / Улий в шумляче море» – поетичний синтаксис підсилює ліричну експресію.
6. Лірична інвектива
Звернення до адресата: «Чому ж стоїш без руху ти?» – виражає нерівнодушне співчуття, заклик до активної участі в житті.
4. Композиція
- Кільцева структура: поезія починається і закінчується однаковими рядками – це підкреслює вічний круг життя, неповоротність часу, а також постійне повернення до однієї й тієї самої істини.
- У центрі – філософський монолог, який переходить у емоційний заклик, а потім – у рефлексію про неминучість втрат.
5. Світоглядна позиція
Поезія виражає гуманістичну думку: людина – тимчасова, але велична в своїй здатності любити, творити, переживати. Незважаючи на трагізм існування, герой не піддається відчаю – він закликає використати кожну мить, бо саме в цьому – сенс життя.
«Чари ночі» – це філософсько-лірична поема, яка об’єднує романтичну образність, екзистенційну глибину та карпевський заклик до життя. У ній Олесь не лише прославляє красу світу, а й нагадує:
Знов молодість не буде» – і це найбільша трагедія, але й найсильніший стимул жити повною мірою.
Ця поезія залишається актуальною в усі часи, бо її основна істина – вічна.
АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ «О, СЛОВО РІДНЕ, ОРЛЕ СКУТИЙ!»
1. Історія створення
Вірш «О, слово рідне, орле скутий!» написаний у 1907 році. Це був період імперської русифікації, коли українська мова була заборонена в друкованій та освітній сферах (після посилення дії Валуєвського циркуляру 1863 р. та Емського указу 1876 р.). Олесь, як і багато українських інтелектуалів того часу, глибоко переживав національне приниження, і саме це відчуття стало імпульсом до створення цього поетичного звернення до слова як до символу національної гідності.
2. Основні теми
1. Тема рідного слова як душі народу
Українське слово у поезії – не просто мова, а живий організм, що містить у собі пам’ять предків, красу природи, духовну силу нації. Воно співуче, грімке, музикальне – але сьогодні «скуте», кинуте «на сміх».
2. Тема втрати національної пам’яті
Поет звинувачує сучасників у «безпам’ятності»: діти забули «співочий грім батьків», тобто відрізали себе від коріння. Це – болісна констатація внутрішньої кризи нації.
3. Тема місії поета і слова
У фіналі вірша звучить заклик: слово має стати не лише зброєю («мечем»), а й світлом, трансформуючою силою («сонцем»), що здатне «освітити» і «осудити» – а отже, очистити й відродити.
4. Тема пов’язаності слова з природою
Слово порівнюється з «шумом дерев», «музикою зір», «шовковим співом степів», «ревом Дніпра» – тобто інтегроване в великий природний гармонійний порядок, що підкреслює його первинну, божественну сутність.
3. Художні засоби
1. Апострофа – звертання до «слова рідного» як до живої істоти.
2. Метафора:
- «орле скутий» – символ вільного духу, ув’язненого зовнішніми обставинами;
- «співочий грім» – поєднання протилежних образів (спів і грім), що передає силу та красу рідного слова;
- «меч» і «сонце» —–символи руйнування зла й духовного проміння.
3. Епітети: «блакитнооких» (зір), «шовковий» (спів), «судні» (дощі) — створюють мелодійність і образність.
4. Порівняння й персоніфікація: слово здатне «освітити», «розлетітися», «судити» — отже, наділене **вільною волею та місією**.
5. Кольорова й звукова символіка: блакитний колір (небо, зорі, Дніпро), шум, рев, спів – поет створює синестетичний образ слова, яке одночасно чути, бачити й відчувати.
4. Ідея
Поет проголошує: рідне слово – це не лише мова, а духовна основа нації, її пам’ять і майбутнє. Його треба не лише зберегти, а й реактивувати – зробити активною, творчою, трансформуючою силою. Лише тоді Україна зможе відродитися.
Вірш «О, слово рідне, орле скутий!» – це патріотична ода, яка поєднує національну скорботу з пророчим вірою у майбутнє. Через потужні образи й емоційну інтонацію Олеся перетворює слово на символ спротиву, надії й відродження, що робить цю поезію однією з найяскравіших у українській ліриці початку XX століття.