Які теми й мотиви є найхарактернішими для його поезії?Чому Олександра Олеся називають "поетом ніжності та смутку"? Як це проявляється в його творах?Як політичні події тогочасної України вплинули на творчість Олеся?Які образи природи найчастіше використовує Олесь у своїх творах, і яку функцію вони виконують?
Чи справедливо можна вважати Олександра Олеся "піснярем" української душі?
Кількість відповідей: 3
У відповідь на Курилова Юлія Романівна
Re: Чи справедливо можна вважати Олександра Олеся "піснярем" української душі?
Основна тематика поетичної творчості Олександра Олеся – життя природи, перипетії кохання, героїчність і трагічність громадської боротьби та туга за Батьківщиною. Але навіть найавторитетніші дослідники найперше
розглядають суспільно-громадянське та революційно-патріотичне спрямування поезій автора. Любовна тематика була значною і важливою у творчому доробку Олександра Олеся. І, звісно ж, головним об’єктом любовних віршів автора був образ прекрасної жінки. Основний масив такої лірики зосереджений у його поетичних збірках доеміграційного періоду творчості : «З журбою радість обнялась» (Книга I), 1907, «Поезії» (Книги II, 1909, III, 1911, V, 1917). У наступних збірках: «Чужиною» (Книга VII, 1919), «Кому повім печаль мою...» (Книга XI, 1931) та «Поезії» (Книга Х, 1931) переважають настрої суму і втоми, спричинені розлукою з рідною землею, проте й у них ще можна знайти спогади про колишню любов та щасливі хвилини, з нею пов’язані.
Його вірші відзначаються емоційним наповненням та меланхолійним настроєм, через що його й називають "поетом ніжності та смутку". Його твори часто відображають складні людські почуття, такі як любов, відчуття втрати та роздуми про життя. В любовній ліриці Олександра Олеся тісно переплітаються мотиви то світлого щастя і безмежної радості, від яких хочеться співати, то туги, суму і журби, від яких хочеться якщо не померти, то принаймні забутися. Є в таких творах мотив неможливості вираження словами всієї глибини і сили своїх почуттів. Прагнучи передати усі свої палкі почуття, пристрасні бажання, закохані все ж не в силі «дзвін їх струн в душі» та «срібні мрії» влити у «слова людські», бо просто не можуть підібрати настільки експресивних, емоційних виразників своєї безмежної любові:
Так часом весь в огні горить,
Стражда закоханий до краю
І слів не зна, в які б він влить
Зумів любов свою безкраю...
«Вона» ж чекає... і мовчить...
(«Ах, скільки струн в душі
дзвенить!») [2, с. 53].
Останній рядок наведеної строфи, певне, свідчить про те, що подібні почуття переживає і дівчина, яка також не може віднайти потрібних слів, щоби сказати, як сильно вона любить, тому теж мовчить, але з надією чекає, що її коханий зможе подолати невидимий психологічний бар'єр. У такому тривожному чеканні душа дівчини – мов неспокійна тужлива чайка над водою, що «розсипає перли сліз»:
Її душа – як чайка над водою...
Пісні, і сміх, і радість скрізь,
Вона ж літа, не зна спокою,
І скигле з тугою палкою,
І розсипає перли сліз
(«Її душа – як чайка над
водою...») [2, с. 57].
Мотив чекання, туги за коханим дуже вдало переданий в образі чайки, яка є символом суму, печалі, жалю.
Громадянські мотиви в ліриці О. Олеся нерозривно переплетені з особистими. Виразно бринить мотив шукання власного щастя, переборення перешкод на шляху до нього; життєві незгоди породжують зневіру й почуття самотності. Таким чином у творах поета розкриваються елементи модерністської тенденції, з ïï схильністю акцентувати увагу на особистості з ïï почуттями та переживаннями на тлі военного часу.
Контрасти, які в українській літературі притаманні творам І. Франка, М. Коцюбинського, В. Винниченка, помітні також i у творчості О. Олеся. 3 одного боку, у своїх поезіях О. Олесь — борець за вільну Україну, патріот i активіст. 3 іншого, він пасивний споглядач, котрий переживає події, які охопили Україну, однак їхня безрезультатність викликає зневіру та жaль, смуток i печаль, відчуття безвиході.
Мотив безпам'ятного народу, пронизаний болем, переживаннями письменника за долю України, яскраво представлений у перших двох збірках поезій. Чільне місце у громадянській ліриці О. Олеся відводиться мотиву любові до рідної мови i закликам до її сбережения. Так, у статті Н. Корнієвської наголошено: «Але на першому місці завжди була громадянська позиція митця. Він виголосив гімн українському слову, яке зазнавало утисків протягом століть».
«Для поета рідна мова — скутий орел, що не може розпростати могутні крила, співочий грім батьків, який безпам'ятно забули діти. У збірці «Будь мечем моїм!» письменник гостро порушуе проблему рідного слова». У поезії «О слово рідне!...» мовиться: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий». Поет возвеличує красу, силу та милозвучність українського слова, відстоює його могутність. Образ орла символізує небесну силу, безсмертя i сильний дух, а також відвагу та нездоланність.
В еміграції О. Олесь видав кілька збірок поезій: «Чужиною» , «Кому повім печаль свою», «Княжі часи». В них переважають мотиви самотності i приреченості, туги за Україною. У поезії «О, принесіть як не надію» цей мотив звучить особливо виразно: «О принесіть як не надію, То крихту рідної землі: Я притулю до уст ïï I так застигну, так зомлію... Хоч кухоль з рідною водою! ..Я тільки очі напою, До уст спрагнілих притулю, Торкнусь душею вогняною». Тут письменник уповні виявляє себе патріотом України. Для нього важливо навіть на чужині залишатися з Україною.
Щирі та безпосередні ранні поезії Олеся позначені насамперед його віковим романтизмом у сприйнятті та передачі не лише інтимних людських почуттів, а й рідної України. При цьому почуттєвість базувалася насамперед на візуально-просторових образах природи рідного краю, наповненої ще й виразними слуховими, музичними образами. Так, скажімо, у поезії 1896 року «На чужині» образ малої батьківщини із тернистим безкраїм, як море степом, високими синіми горами, блакитною далиною неба, яка, «мов шаль», огорнула рідну
землю лугами із шовковою травою, із піснями кобзаря та веселими співами молоді – «рай», який аж ніяк не хочеться покидати.
Візуальні образи рідної України Олександр Олесь буде продовжувати творити й надалі, захоплюючись багатством ландшафтів рідної землі, милуючись різноманіттям її краєвидів. Його полонять кримські простори, могутні скелі в обіймах хмар, покриті млою золоті вершини прадавніх гір, вічність і безкраїсть морських просторів, яким співає свої пісні ліричний герой. Так, наприклад, у двох катренах поет створює образ кримської місячної ночі. Поєднавши візуальні образи місячного сяйва із слуховим – шелестом кедрів і сосен та дивних пісень гірських вітрів, на яких сердиться десь внизу море, Олесь досягає сильного емоційного сприйняття, створюючи настроєве враження романтичної казковості:
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори
(«Осріблені місяцем гори блищать...», 1906).
розглядають суспільно-громадянське та революційно-патріотичне спрямування поезій автора. Любовна тематика була значною і важливою у творчому доробку Олександра Олеся. І, звісно ж, головним об’єктом любовних віршів автора був образ прекрасної жінки. Основний масив такої лірики зосереджений у його поетичних збірках доеміграційного періоду творчості : «З журбою радість обнялась» (Книга I), 1907, «Поезії» (Книги II, 1909, III, 1911, V, 1917). У наступних збірках: «Чужиною» (Книга VII, 1919), «Кому повім печаль мою...» (Книга XI, 1931) та «Поезії» (Книга Х, 1931) переважають настрої суму і втоми, спричинені розлукою з рідною землею, проте й у них ще можна знайти спогади про колишню любов та щасливі хвилини, з нею пов’язані.
Його вірші відзначаються емоційним наповненням та меланхолійним настроєм, через що його й називають "поетом ніжності та смутку". Його твори часто відображають складні людські почуття, такі як любов, відчуття втрати та роздуми про життя. В любовній ліриці Олександра Олеся тісно переплітаються мотиви то світлого щастя і безмежної радості, від яких хочеться співати, то туги, суму і журби, від яких хочеться якщо не померти, то принаймні забутися. Є в таких творах мотив неможливості вираження словами всієї глибини і сили своїх почуттів. Прагнучи передати усі свої палкі почуття, пристрасні бажання, закохані все ж не в силі «дзвін їх струн в душі» та «срібні мрії» влити у «слова людські», бо просто не можуть підібрати настільки експресивних, емоційних виразників своєї безмежної любові:
Так часом весь в огні горить,
Стражда закоханий до краю
І слів не зна, в які б він влить
Зумів любов свою безкраю...
«Вона» ж чекає... і мовчить...
(«Ах, скільки струн в душі
дзвенить!») [2, с. 53].
Останній рядок наведеної строфи, певне, свідчить про те, що подібні почуття переживає і дівчина, яка також не може віднайти потрібних слів, щоби сказати, як сильно вона любить, тому теж мовчить, але з надією чекає, що її коханий зможе подолати невидимий психологічний бар'єр. У такому тривожному чеканні душа дівчини – мов неспокійна тужлива чайка над водою, що «розсипає перли сліз»:
Її душа – як чайка над водою...
Пісні, і сміх, і радість скрізь,
Вона ж літа, не зна спокою,
І скигле з тугою палкою,
І розсипає перли сліз
(«Її душа – як чайка над
водою...») [2, с. 57].
Мотив чекання, туги за коханим дуже вдало переданий в образі чайки, яка є символом суму, печалі, жалю.
Громадянські мотиви в ліриці О. Олеся нерозривно переплетені з особистими. Виразно бринить мотив шукання власного щастя, переборення перешкод на шляху до нього; життєві незгоди породжують зневіру й почуття самотності. Таким чином у творах поета розкриваються елементи модерністської тенденції, з ïï схильністю акцентувати увагу на особистості з ïï почуттями та переживаннями на тлі военного часу.
Контрасти, які в українській літературі притаманні творам І. Франка, М. Коцюбинського, В. Винниченка, помітні також i у творчості О. Олеся. 3 одного боку, у своїх поезіях О. Олесь — борець за вільну Україну, патріот i активіст. 3 іншого, він пасивний споглядач, котрий переживає події, які охопили Україну, однак їхня безрезультатність викликає зневіру та жaль, смуток i печаль, відчуття безвиході.
Мотив безпам'ятного народу, пронизаний болем, переживаннями письменника за долю України, яскраво представлений у перших двох збірках поезій. Чільне місце у громадянській ліриці О. Олеся відводиться мотиву любові до рідної мови i закликам до її сбережения. Так, у статті Н. Корнієвської наголошено: «Але на першому місці завжди була громадянська позиція митця. Він виголосив гімн українському слову, яке зазнавало утисків протягом століть».
«Для поета рідна мова — скутий орел, що не може розпростати могутні крила, співочий грім батьків, який безпам'ятно забули діти. У збірці «Будь мечем моїм!» письменник гостро порушуе проблему рідного слова». У поезії «О слово рідне!...» мовиться: «О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий». Поет возвеличує красу, силу та милозвучність українського слова, відстоює його могутність. Образ орла символізує небесну силу, безсмертя i сильний дух, а також відвагу та нездоланність.
В еміграції О. Олесь видав кілька збірок поезій: «Чужиною» , «Кому повім печаль свою», «Княжі часи». В них переважають мотиви самотності i приреченості, туги за Україною. У поезії «О, принесіть як не надію» цей мотив звучить особливо виразно: «О принесіть як не надію, То крихту рідної землі: Я притулю до уст ïï I так застигну, так зомлію... Хоч кухоль з рідною водою! ..Я тільки очі напою, До уст спрагнілих притулю, Торкнусь душею вогняною». Тут письменник уповні виявляє себе патріотом України. Для нього важливо навіть на чужині залишатися з Україною.
Щирі та безпосередні ранні поезії Олеся позначені насамперед його віковим романтизмом у сприйнятті та передачі не лише інтимних людських почуттів, а й рідної України. При цьому почуттєвість базувалася насамперед на візуально-просторових образах природи рідного краю, наповненої ще й виразними слуховими, музичними образами. Так, скажімо, у поезії 1896 року «На чужині» образ малої батьківщини із тернистим безкраїм, як море степом, високими синіми горами, блакитною далиною неба, яка, «мов шаль», огорнула рідну
землю лугами із шовковою травою, із піснями кобзаря та веселими співами молоді – «рай», який аж ніяк не хочеться покидати.
Візуальні образи рідної України Олександр Олесь буде продовжувати творити й надалі, захоплюючись багатством ландшафтів рідної землі, милуючись різноманіттям її краєвидів. Його полонять кримські простори, могутні скелі в обіймах хмар, покриті млою золоті вершини прадавніх гір, вічність і безкраїсть морських просторів, яким співає свої пісні ліричний герой. Так, наприклад, у двох катренах поет створює образ кримської місячної ночі. Поєднавши візуальні образи місячного сяйва із слуховим – шелестом кедрів і сосен та дивних пісень гірських вітрів, на яких сердиться десь внизу море, Олесь досягає сильного емоційного сприйняття, створюючи настроєве враження романтичної казковості:
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори
(«Осріблені місяцем гори блищать...», 1906).
У відповідь на Курилова Юлія Романівна
Re: Чи справедливо можна вважати Олександра Олеся "піснярем" української душі?
Найхарактерніші теми й мотиви поезії Олександра Олеся
Поезія Олександра Олеся відзначається багатством тематики, але центральне місце у ній займає тема кохання, природи, швидкоплинності життя, краси та туги за ідеалом. У його ліриці чітко простежуються мотиви суму, мрійливості, внутрішньої самотності, прагнення до гармонії та світла, що є характерними для неоромантизму. Олесь утвердив нову поетичну модель – «лірику настрою», у якій головним є емоційний стан ліричного героя, а не сюжет чи подія. Часто поет звертався до мотивів пробудження, весни, оновлення, які символізують не лише природний цикл, а й духовне відродження людини та нації («Айстри», «Чари ночі», «З журбою радість обнялась…»). Також важливим мотивом є пошук краси й сенсу буття, бажання втекти від буденності до ідеального світу мрії.
Чому Олександра Олеся називають «поетом ніжності та смутку»?
Епітет «поет ніжності та смутку» закріпився за Олесем через особливу емоційно-інтимну інтонацію його поезії. Його лірика сповнена душевної музики, легкого болю й тихої радості. Письменник умів передавати найтонші відтінки людського почуття, перетворюючи його на музичну мелодію слова. У вірші «Чари ночі» відчувається ніжність сприйняття світу, а водночас й смуток від його швидкоплинності. Поет закликає насолоджуватися миттю кохання, але в кожному образі – відчуття тлінності: «Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада…». Саме це поєднання світлого й сумного, радості й журби стало головним емоційним тоном його творчості.
Вплив політичних подій на творчість Олеся
Політичні події початку ХХ століття справили глибокий вплив на письменника. Олесь належав до покоління, яке мріяло про визволення України, тому його поезія має і патріотичний, і трагічний вимір. У поезіях «Айстри», «З журбою радість обнялась», «О слово рідне! Орле скутий!..» поет висловлює надію на національне відродження та біль за поневолену Батьківщину. Його патріотична лірика не декларативна, а емоційна, сповнена болю й ніжності. Олександр Олесь був одним із перших, хто поєднав естетичний і національний ідеал, що стало важливим чинником формування нової української культурної ідентичності. Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 р. письменник пережив крах своїх сподівань відносно самостійності України. У 1919 р. він виїхав до Будапешта, тоді і почалися роки його життя в еміграції. Саме тоді його творчість стала ще більш сумною, сповненою туги за рідним краєм, ностальгії та розчарування у зруйнованих ідеалах («На чужині», «Коли б ми плакати могли»). Політичні події змінили його інтонацію: з романтичного оптимізму до трагічної філософської рефлексії.
Образи природи в поезії Олеся та їхня функція
Природа в поезії письменника виступає не просто як тло подій, а як дзеркало внутрішнього стану людини. Вона живе, дихає, співчуває, радіє або плаче разом із ліричним героєм. У поетів модерністів, і зокрема в Олеся, природа перетворюється на емоційно-символічний код людської душі. Найчастіше він використовує образи весни, квітів, птахів, зорі, вітру, моря, місяця. Весна в нього – це символ відродження, чистоти, надії («Весна»), а квіти як знак крихкої краси й швидкоплинності життя («Айстри»). Птахи (особливо соловей, орел) – символи душі, творчості, свободи («Сміються, плачуть солов’ї…», «О слово рідне! Орле скутий!»). Природні образи у нього майже завжди антропоморфні, одухотворені, бо вони допомагають передати внутрішню музику людського серця. Функція цих образів емоційна, символічна й композиційна. Через природу Олесь виражає стан героя, створює настрій і ритм поезії. Природа стає посередником між людиною й вічністю, між смутком і надією.
Поезія Олександра Олеся відзначається багатством тематики, але центральне місце у ній займає тема кохання, природи, швидкоплинності життя, краси та туги за ідеалом. У його ліриці чітко простежуються мотиви суму, мрійливості, внутрішньої самотності, прагнення до гармонії та світла, що є характерними для неоромантизму. Олесь утвердив нову поетичну модель – «лірику настрою», у якій головним є емоційний стан ліричного героя, а не сюжет чи подія. Часто поет звертався до мотивів пробудження, весни, оновлення, які символізують не лише природний цикл, а й духовне відродження людини та нації («Айстри», «Чари ночі», «З журбою радість обнялась…»). Також важливим мотивом є пошук краси й сенсу буття, бажання втекти від буденності до ідеального світу мрії.
Чому Олександра Олеся називають «поетом ніжності та смутку»?
Епітет «поет ніжності та смутку» закріпився за Олесем через особливу емоційно-інтимну інтонацію його поезії. Його лірика сповнена душевної музики, легкого болю й тихої радості. Письменник умів передавати найтонші відтінки людського почуття, перетворюючи його на музичну мелодію слова. У вірші «Чари ночі» відчувається ніжність сприйняття світу, а водночас й смуток від його швидкоплинності. Поет закликає насолоджуватися миттю кохання, але в кожному образі – відчуття тлінності: «Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада…». Саме це поєднання світлого й сумного, радості й журби стало головним емоційним тоном його творчості.
Вплив політичних подій на творчість Олеся
Політичні події початку ХХ століття справили глибокий вплив на письменника. Олесь належав до покоління, яке мріяло про визволення України, тому його поезія має і патріотичний, і трагічний вимір. У поезіях «Айстри», «З журбою радість обнялась», «О слово рідне! Орле скутий!..» поет висловлює надію на національне відродження та біль за поневолену Батьківщину. Його патріотична лірика не декларативна, а емоційна, сповнена болю й ніжності. Олександр Олесь був одним із перших, хто поєднав естетичний і національний ідеал, що стало важливим чинником формування нової української культурної ідентичності. Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 р. письменник пережив крах своїх сподівань відносно самостійності України. У 1919 р. він виїхав до Будапешта, тоді і почалися роки його життя в еміграції. Саме тоді його творчість стала ще більш сумною, сповненою туги за рідним краєм, ностальгії та розчарування у зруйнованих ідеалах («На чужині», «Коли б ми плакати могли»). Політичні події змінили його інтонацію: з романтичного оптимізму до трагічної філософської рефлексії.
Образи природи в поезії Олеся та їхня функція
Природа в поезії письменника виступає не просто як тло подій, а як дзеркало внутрішнього стану людини. Вона живе, дихає, співчуває, радіє або плаче разом із ліричним героєм. У поетів модерністів, і зокрема в Олеся, природа перетворюється на емоційно-символічний код людської душі. Найчастіше він використовує образи весни, квітів, птахів, зорі, вітру, моря, місяця. Весна в нього – це символ відродження, чистоти, надії («Весна»), а квіти як знак крихкої краси й швидкоплинності життя («Айстри»). Птахи (особливо соловей, орел) – символи душі, творчості, свободи («Сміються, плачуть солов’ї…», «О слово рідне! Орле скутий!»). Природні образи у нього майже завжди антропоморфні, одухотворені, бо вони допомагають передати внутрішню музику людського серця. Функція цих образів емоційна, символічна й композиційна. Через природу Олесь виражає стан героя, створює настрій і ритм поезії. Природа стає посередником між людиною й вічністю, між смутком і надією.
У відповідь на Курилова Юлія Романівна
Re: Чи справедливо можна вважати Олександра Олеся "піснярем" української душі?
Олександр Олесь став творцем нової української поезії - він розірвав рамки народницької традиції й відкрив шлях модерній, глибоко емоційній та філософській ліриці. Як слушно зауважує Ірина Фаріон, він був поетом, який ‹‹слухав душу свою››, і саме завдяки цьому зміг виспівати українську душу у всій її ніжності, болі, радості й смутку.
Найхарактернішими темами його творчості є кохання, краса природи, сенс життя, а також глибокі роздуми над долею України. Олесь оспівував кохання як найвищий вияв духовної гармонії та внутрішньої чистоти людини. У його любовній ліриці поєднуються світлі відчуття радості, натхнення і щастя з глибоким сумом, журбою та тугою. Саме тому поета називають ‹‹співцем ніжності та смутку›› - його вірші сповнені душевної щирості, емоційної глибини та мелодійності. Часто у його поезії звучить мотив суперечності між невимовною красою почуття і неможливістю передати його словами.
Природа у поезії О. Олеся посідає особливе місце - вона не є фоном для подій, а виступає живим співрозмовником і відображенням внутрішнього світу ліричного героя. Через образи природи поет передає найтонші відтінки людських емоцій: ніжність кохання, тривогу очікування, біль утрати чи спокій примирення. Візуальні образи кримських пейзажів, морських просторів і гірських вершин набувають символічного змісту - вони втілюють ідеї свободи, вічності, духовного піднесення. Функції цих образів багатошарові: вони не лише створюють емоційний настрій, а й стають засобом філософського осмислення життя, уособлюючи рух, зміну, нескінченність буття.
Проте Олександр Олесь був не лише співцем кохання. У його доробку - чимало творів глибоко суспільного й політичного змісту. Він створив поему про Євгена Коновальця, разом із сином працював над дослідженням його життя, а у вірші ‹‹І тебе купили, Тичино›› висловив гірке розчарування зрадою ідеалів. У його поезії постає символічний образ орла - уособлення волі й духовної сили- та ‹‹посмітюхів››, тих, хто повертається після поразки: ‹‹Орлів убили - посмітюхи повернулися››. Поет не боявся осуду, відкрито критикував і більшовицький режим, і духовну апатію еміграції, кидаючи виклик своїй добі.
Митець був надзвичайно багатогранним: писав лірику, драматичні твори, прозу. Саме О. Олесь став автором першого українського драматичного твору, що викрив сталінські репресії - ‹‹Земля обітована››. У своїй творчості він передбачив крах імперії, осмислив трагедію тоталітаризму й поневолення людини. Великий вплив на його світогляд мала еміграція, яка породила в ньому глибоке відчуття самотності, туги за Батьківщиною та відповідальності перед рідним народом.
Його збірка ‹‹О слово, будь моїм мечем›› стала духовним маніфестом, у якому поет утвердив віру в силу слова як зброї у боротьбі за свободу. Дізнавшись про Голодомор, О. Олесь ініціював створення комітету допомоги Україні, збирав кошти та передавав їх на Батьківщину. Під впливом цих подій він створив цикл ‹‹Голод››, де висловив обурення байдужістю Європи:
‹‹Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття -
Європа мовчала.››
Олесь також присвятив поезію героям Крут, звеличуючи жертовність української молоді. Як наголошує Ірина Фаріон, ми ‹‹маємо визнати його першість у суспільно-політичній проблематиці попри те, що він символіст, співець серця й душі››.
Найхарактернішими темами його творчості є кохання, краса природи, сенс життя, а також глибокі роздуми над долею України. Олесь оспівував кохання як найвищий вияв духовної гармонії та внутрішньої чистоти людини. У його любовній ліриці поєднуються світлі відчуття радості, натхнення і щастя з глибоким сумом, журбою та тугою. Саме тому поета називають ‹‹співцем ніжності та смутку›› - його вірші сповнені душевної щирості, емоційної глибини та мелодійності. Часто у його поезії звучить мотив суперечності між невимовною красою почуття і неможливістю передати його словами.
Природа у поезії О. Олеся посідає особливе місце - вона не є фоном для подій, а виступає живим співрозмовником і відображенням внутрішнього світу ліричного героя. Через образи природи поет передає найтонші відтінки людських емоцій: ніжність кохання, тривогу очікування, біль утрати чи спокій примирення. Візуальні образи кримських пейзажів, морських просторів і гірських вершин набувають символічного змісту - вони втілюють ідеї свободи, вічності, духовного піднесення. Функції цих образів багатошарові: вони не лише створюють емоційний настрій, а й стають засобом філософського осмислення життя, уособлюючи рух, зміну, нескінченність буття.
Проте Олександр Олесь був не лише співцем кохання. У його доробку - чимало творів глибоко суспільного й політичного змісту. Він створив поему про Євгена Коновальця, разом із сином працював над дослідженням його життя, а у вірші ‹‹І тебе купили, Тичино›› висловив гірке розчарування зрадою ідеалів. У його поезії постає символічний образ орла - уособлення волі й духовної сили- та ‹‹посмітюхів››, тих, хто повертається після поразки: ‹‹Орлів убили - посмітюхи повернулися››. Поет не боявся осуду, відкрито критикував і більшовицький режим, і духовну апатію еміграції, кидаючи виклик своїй добі.
Митець був надзвичайно багатогранним: писав лірику, драматичні твори, прозу. Саме О. Олесь став автором першого українського драматичного твору, що викрив сталінські репресії - ‹‹Земля обітована››. У своїй творчості він передбачив крах імперії, осмислив трагедію тоталітаризму й поневолення людини. Великий вплив на його світогляд мала еміграція, яка породила в ньому глибоке відчуття самотності, туги за Батьківщиною та відповідальності перед рідним народом.
Його збірка ‹‹О слово, будь моїм мечем›› стала духовним маніфестом, у якому поет утвердив віру в силу слова як зброї у боротьбі за свободу. Дізнавшись про Голодомор, О. Олесь ініціював створення комітету допомоги Україні, збирав кошти та передавав їх на Батьківщину. Під впливом цих подій він створив цикл ‹‹Голод››, де висловив обурення байдужістю Європи:
‹‹Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття -
Європа мовчала.››
Олесь також присвятив поезію героям Крут, звеличуючи жертовність української молоді. Як наголошує Ірина Фаріон, ми ‹‹маємо визнати його першість у суспільно-політичній проблематиці попри те, що він символіст, співець серця й душі››.