Поезія Василя Стуса виростає на перетині модерністського експерименту й осмислення культурної спадщини, де минуле не копіюється, а трансформується в сучасну мовну тканину. Традиційні символи, міфи та народні образи у нього не просто повторюються, вони накладаються на сучасні переживання, створюючи багатошарову структуру, де кожен елемент є носієм як особистого, так і колективного сенсу.
У В.Стуса фольклорні та обрядові образи стають своєрідними «структурами смислу», які дозволяють розглядати сучасність через призму культурної пам’яті.
Модерністська манера Стуса проявляється через оживлення природи, де ліс, вода, листя і верби стають відображенням внутрішнього стану людини: «Осліпле листя відчувало яр / і палене збігало до потоку», «Кружляє лист в передчутті біди», «Яр вирує». Кожен природний елемент не лише описує зовнішній світ, а й передає психологічну та моральну напругу. Символи вогню, листя та дерев поєднують кілька сенсорних вражень і створюють ефект напруженої, майже містичної атмосфери.
Сакральні мотиви перетворюються на екзистенційні знаки: релігійні образи жертви та посвяти виходять за межі церковного контексту, стаючи частиною моральної та психологічної системи тексту. «Жертвенні дерева» і «біла хоругов» створюють простір, де людська доля й природний світ співпереживають і відображають одне одного, підкреслюючи трагізм і неминучість випробувань. Стусова поетика будується як палімпсест: давні культурні шари проглядають крізь сучасні образи, створюючи багатозначні текстури. Фольклорні символи переплавляються в трагічні сенси, актуальні для людини ХХ століття. Листя, яр, вода й осінь стають учасниками глибинної драми існування, де присутні і катастрофічність, і моральне навантаження.
Творчість В.Стуса органічно продовжує традицію української літератури. Ремінісценції до Т.Шевченка та І.Франка показують архетипи матері і жіночих образів, тоді як вплив раннього Тичини простежується в музичності й пантеїстичній сприйнятливості природи. Однак В.Стус відмовляється від гармонійного світобачення на користь дисгармонії, яка відображає кризову свідомість людини в умовах тоталітаризму. Синтез модернізму та народної традиції формує унікальний поетичний світ, де страждання, моральна відповідальність і екзистенційний пошук стають центральними темами.
У В.Стуса фольклорні та обрядові образи стають своєрідними «структурами смислу», які дозволяють розглядати сучасність через призму культурної пам’яті.
Модерністська манера Стуса проявляється через оживлення природи, де ліс, вода, листя і верби стають відображенням внутрішнього стану людини: «Осліпле листя відчувало яр / і палене збігало до потоку», «Кружляє лист в передчутті біди», «Яр вирує». Кожен природний елемент не лише описує зовнішній світ, а й передає психологічну та моральну напругу. Символи вогню, листя та дерев поєднують кілька сенсорних вражень і створюють ефект напруженої, майже містичної атмосфери.
Сакральні мотиви перетворюються на екзистенційні знаки: релігійні образи жертви та посвяти виходять за межі церковного контексту, стаючи частиною моральної та психологічної системи тексту. «Жертвенні дерева» і «біла хоругов» створюють простір, де людська доля й природний світ співпереживають і відображають одне одного, підкреслюючи трагізм і неминучість випробувань. Стусова поетика будується як палімпсест: давні культурні шари проглядають крізь сучасні образи, створюючи багатозначні текстури. Фольклорні символи переплавляються в трагічні сенси, актуальні для людини ХХ століття. Листя, яр, вода й осінь стають учасниками глибинної драми існування, де присутні і катастрофічність, і моральне навантаження.
Творчість В.Стуса органічно продовжує традицію української літератури. Ремінісценції до Т.Шевченка та І.Франка показують архетипи матері і жіночих образів, тоді як вплив раннього Тичини простежується в музичності й пантеїстичній сприйнятливості природи. Однак В.Стус відмовляється від гармонійного світобачення на користь дисгармонії, яка відображає кризову свідомість людини в умовах тоталітаризму. Синтез модернізму та народної традиції формує унікальний поетичний світ, де страждання, моральна відповідальність і екзистенційний пошук стають центральними темами.