Соціальне партнерств ...

Якщо розглядати модель, яка є в Україні, то вона є впринципі змішаною, поєднання демокративної та соціал-демократичної моделей. Але знайомившись із законопроектом, я більш схиляюся до визачення соціал-демократичної, до цього ніби прагне законодавчо Україна. А от щодо моєї думки, то в Україні все ж таки конфрантуюче партнерство, а моделі дві: перша - демократична, більш належить до IT сфери, діджитал, маркетинг тощо. Друга, соціал-демократична залишилася в держ та комунальних підприємствах і потроху рухається до оновлень, але оновлення ці належать демократичній моделі. Достеменно, змішанної моделі бути не може, бо як на мене активні тільки 2 моделі, а ще одна до нас ще не дійшла за способом упарвління та повноцінного існування.

Ну якщо говорити про реальність у нашій державі, в якій у великої кількості людей, що займаються важливими професіями, при цьому отримуючи низьку заробітню платню, то держава нав'язує нам конфронтуючу модель партнерства, що за фактом існувала з давних часів. якщо спиратися на вашу лекцію, то ми більш тяжіємо до ліберально-косервативної моделі, через дотримання певних традицій у життєдіяльності в цілому. Хоча хочемо ми, звісно, щоб ми досягли соціально-демократичної моделі, що орієнтована на забезпечення захисту людей. Але за фактом державі це не дуже вигідно, і цей процес вона успішно всіляко розтягує...

Якщо спирати на визначення моделей з вашої лекції, то я можу зробити один лише висновок, що Україна має дуже смішну модель партнерства. І в реальності ми можемо спостерігати елементи трьох моделей - демократичної, соціал-демократичної та ліберально-демократична. Але, на мою думку, найяскравіша виокремлен в нашій країні є ліберально демократична модель. Хоча якщо порівнювати ефек цього партнерства, то нам дуже далеко до США і Японії. Як ви писали в своїй лекції, що соціально-трудове партнерство призначене для зняття протирічь між власником засобів виробцнива та найманим працівником, а також для встановлення соціальної стабільності. І якщо в Японії і в США накопичення людського капіталу в системі суспільного виробництва приводить до позитивних наслідків, то в нас є традіціі, а користі немає...

Світовий досвід переконує, що в демократичному суспільстві з різнорідними груповими інтересами межа між суспільною злагодою та протиборством у конкретних сферах життя є досить нестійкою, і перше здатне переходити у друге. Але цей самий досвід доводить, що є засоби, спроможні звести до мінімуму такий ризик. Соціальне партнерство розвивалося на Заході нерівномірно (окремими галузями, регіонами, країнами), підгрунтям йому слугував економічний розвиток, історичний момент та культурне поле країни. Ці фактори й зумовили створення різних моделей соціального партнерства. Отже, застосовуючи досвід західних країн, необхідно визначити його придатність до українських умов. На мою думку, відсутність стійких традицій соціального партнерства, наявність утриманських настроїв у суспільстві не відповідає консервативній моделі з її наголосом на свідомість у людських стосунках. До того ж, країни з консервативною моделлю соціального партнерства (США, Японія) мають потужну економіку і є країнами корпоративного капіталізму. Також навряд чи відповідає перехідному періоду соціал-демократична або скандинавська (шведська) модель соціального партнерства з її надвисокими податками та з не меншим рівнем соціального забезпечення. На розвиток цієї моделі значно вплинули історичні передумови та культура.
Найбільш придатною для українського грунту може бути демократична модель, для якої характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях, вони насамперед займаються попереджувальною роботою, що дозволяє не доводити справу до серйозних конфліктів. На рівні підприємств система
тарифної автономії партнерів (профспілок та організацій підприємців), з одного боку, закликає до великої відповідальності, а з іншого, звільняє кожну зі сторін від зобов‘язань, які їй не під силу.