Біохімія 102 хімія ...

поліцукорид. Складає основу зовнішнього скелету членистоногих і є компонентом клітинної стінки грибів, деяких зелених водоростей.

Лінійний полімер із залишків N-ацетил-D-глюкозаміну, сполучених
β-1,4-глікозидними зв'язками; в кутикулі членистоногих утворює складні комплекси з білками, пігментами, солями кальцію. У безхребетних може бути присутний не тільки в кутикулі, а й в інших скелетних утвореннях. Молекули Х., подібно до молекул целюлози, утворюють високоупорядковані надмолекулярні структури, внаслідок чого Х.не розчиняється у воді. Піддається розщепленню ферментами хітиназами і лізоцимом.

внутріклітинні органоїди (пластиди) рослин, у яких відбувається фотосинтез; завдяки хлорофілу забарвлені у зелений колір.

Зустрічаються в клітинах різних тканин наземних органів рослин, особливо багато і добре розвинуті в листках і зелених плодах. Довжина 10 мкм, ширина 2-4 мкм. У клітинах вищих рослин Х. мають лінзовидно-круглу або еліпсоїдну форму. Х. відділені від цитоплазми подвійною мембраною, яка має вибіркову проникність; внтутрішня її частина, вростаючи у матрикс (строму), утворює систему основних структурних одиниць Х. у вигляді сплющених мішечків - тилакоїдів, у яких локалізовані пігменти: основні - хлорофіли і допоміжні - каротиноїди. Групи дисковидних тилакоїдів, зв'язані один з одним таким чином, що їх порожнини виявляються неперевними, утворюють (подібно до стопки монет) грани. Кількість гран у Х. вищих рослин може досягати 40-60 (інколи до 150). Тилакоїди строми (т. зв. фрети) зв'язують грани між собою. Х.містить рибосоми, ДНК, ферменти і, крім фотосинтезу, здійснюють синтез АТФ із АДФ (фосфорилювання), синтез і гідроліз ліпідів, асиміляційного крохмалю і білків, що відкладаються у стромі. У Х. синтезуються також ферменти, які здійснюють світлову реакцію і білки мембарн тилакоїдів.

зелені пігменти рослин, з допомогою яких вони засвоюють енергію сонячного світла і здійснюють фотосинтез. Основу молекули Х. складає Mg-порфіриновий комплекс. Крім того, існують різні замісники, наприклад, фітол, який надає молекулі Х. здатності вбудовуватися у ліпідний шар біологічних мембран. У клітині молекули Х. зосереджені в хлоропластах і хроматофорах; як і гемоглобін, Х. фізіологічно активні тільки у зв'язаній з білками формі. Існує декілька типів Х (Х. а, в, с, d), які різняться системою спряжених зв'язків і замісниками (а отже, і спектрами поглинання).

тетрациклічний, ненасичений спирт із класу стероїдів.

Є в усіх живих організмах. Вміст Х. у рослинах невеликий (за винятком олії зерен і пилку). У хребетних Х. міститься в ліпідах нервової тканини, в печінці (основний орган біосинтезу Х.),
в наднирниках і в еритроцитах.
У плазмі крові Х. є у вигляді естерів з вищими жирними кислотами і служить переносником при їх транспорті. Основна біохімічна функція Х. у хребетних - перетворення у прогестерон
(у плаценті, сім'яниках, жовтому тілі і в наднирниках), як початковий ланцюг біосинтезу стероїдних статевих гормонів і кортикостероїдів. Інші напрямки метаболізму Х. у хребетних - утворення жовчних кислот, спиртів, вітаміну D₃. Участь Х. в утворенні фосфоліпідного шару клітинних мембран обумовлена здатністю Х. і його естерів утворювати молекулярні комплекси з жирними кислотами і білками. Вищі хребетні синтезують Х. із сквалену. У деяких тварин рівень Х. в організмі регулюється за принципом зворотнього зв'язку. У людини цей механізм відсутний, тому при багатій жирами дієті вміст Х. в крові (в нормі 150-200 мг%) різко зростає, що сприяє ожирінню печінки, надлишковому утворенню жовчі і внаслідок цього, жовчних каменів, а також до відкладання в стінках кровоносних судин Х. в складі ліпопротеїдів; це призводить до розвитку атеросклеротичних бляшок і атеросклерозу. З організму Х. виводиться головним чином з екскрементами.

гідроксид триметил-β-оксіетиламонію. присутний в тканинах тварин, рослин і в мікроорганізмах. Входить до складу фосфоліпідів, ацетилхоліну.

Донор метильних груп у біохімічних реакціях метилювання (наприклад, при біосинтезі метіоніну). Має виражену ліпотропну дію, запобігає розвитку жирової інфільтрації печінки і може синтезуватися в організмі із серину. Біосинтез холіну у тварин обмежений, тому основне його джерело корми. Нестача Х. у поєднанні з білковою нестачею може викликати жирову дегенерацію печінки і стати причиною розвитку цирозу. Багато Х. у м'ясі, рибі, соєвій муці.

ферменти класу гідролаз. Каталізують гідролітичне розщеплення етерів холіну. Найбільше біологічне значення має ацетилхолінестераза. У сироватці крові, печінці, підшлунковій залозі та ін. органах і тканинах тварин і людини, а також у зміїній отруті містяться "псевдохолінестерази” - неспецифічні Х., які руйнують похідні холіну значно швидше за ацетилхолін.

сульфатовані мукополіцукориди (глюкозаміноглікани), які входять до складу сполучної тканини (хрящів, сухожилля).

гормон, що виробляється ворсинками хоріона і плацентою приматів. Робить трофічний вплив на інплантоване яйце і прилягаючі тканин, стимулює розвиток і секреторну активність жовтого тіла, підтримує його функцію при вагітності аж до повного формування плаценти, частково бере участь урегуляції біосинтезу естрогенів у плаценті, сприяє взаємному пертворенню естрогенів і андрогенів. За хімічною природою - глікопротеїд. За біологічними властивостями Х.г. близький до лютенізуючого гормону гіпофіза. Вважають, що фактор аденогіпофіза - плацентотропін - регулює утворення Х.г. у плаценті.

гормон, який продукується трофобластами плаценти людини. Володіє лактогенною і незначною ростовою активністю, лютеотропною дією. Затримує в організмі Нітроген, натрій, фосфор, кальцій. За хімічною природою - пептид. Секреція Х.с. розпочинається з 6-того тижня вагітності і різко збільшується в останньому триместрі (досягає за добу 1 г при концентрації в крові біля 500-800 мкг%). За структурою, біологічною і імунологічною властивостями Х.с. подібний до гормону росту.

нуклеопротеїдні нитки, з яких складаються хромосоми клітин еукаріот. Термін ввів В. Флемінг (1880). У цитології під Х. розуміють дисперсний стан хромосом в інтерфазі клітинного циклу. Основні структурні компоненти Х. - ДНК (30-45%), гістони (30-50%) і негістонові білки (4-33%). На електронних мікросвітлинах Х. нагадує намисто діаметром біля 10 нм. Вищі порядки структурної організації Х. (хромосоми) утворюються з лінійного пучка елементарних ниток Х. - нуклеосоми - за рахунок суперспіралізації, утворення петель прикріплення до "осьового скелету” з негістонових білків. У цих процесах беруть участь гістони, йони металів і т.д. Відмінності між активним і неактивним Х. пов'язують перш за все з відмінностями складу і зі структурними переходами останнього (головним чином щільністю упаковки).