Біологія мисливських ...

сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що впливають на організми. Серед абіотичних факторів виділяють хімічні (хімічний склад атмосфери, морських і прісних вод, ґрунту), фізичні, або кліматичні (вологість, тиск, вітер тощо), орографічні (характер рельєфу) та едафічні (ґрунтові).

пристосування організмів до нових умов існування, в які вони потрапляють природним шляхом або переносяться людиною.

прямий і опосередкований вплив людей на довкілля і його компоненти внаслідок господарської діяльності.

1) в екології – ділянка земної поверхні, на якій поширені певні біотичні угруповання та екосистеми будь-якого ієрархічного рівня; 2) в систематиці – ділянка земної поверхні, на якій поширена певна систематична група організмів: вид, рід, родина тощо. Область поширення виду або іншої систематичної групи тварин чи рослин, а також угруповань організмів; 3) ділянка земної поверхні, на якій поширені особини певного виду, незалежно від ступеня постійності їх перебування; зона, обмежена географічними точками більш-менш постійної реєстрації особин виду. Розрізняють ареал первинний, або автохтонний (зона початкового поширення виду), і ареал вторинний, або аллохтонний (зона розселення виду).

розділ зоології, що вивчає земноводних.

ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), яка пов’язана з біоценозом обміном речовин та енергії. Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. Основна функція біогеоценозу полягає у підтримці кругообігу в конкретних географічних умовах. Сукупність живих компонентів у біогеоценозі – це біоценоз, а неживих, що є середовищем існування перших – це біотоп. Біогеоценоз виділяють як територіально відносно однорідну ділянку зі своїми горизонтальними і вертикальними межами, тому його вважають екосистемою найменшого (елементарного) рангу. Біогеоценозами є поля, луки, ліси, водойми.

історично сформований комплекс живих організмів та середовища їх існування певної ландшафтно-географічної зони. Це великий системно-географічний підрозділ у межах географічної зони, що утворює групу тотожного типу біотичних угруповань, які взаємодіють з регіональним макрокліматом і субстратом. Приклади біомів хвойні, широколистяні та мішані ліси, степи тощо. За схемою Ю. Одума, Земля поділяється на 10 біомів: тундри (арктичні та альпійські), північні хвойні ліси, листопадні ліси помірної зони, степи помірної зони, тропічні степи і савани, чапаралі та жорстколистяні ліси, пустелі, напіввічнозелені сезонні тропічні ліси, тропічні ліси, тропічне рідколісся. Близькими за значенням термінами є «біогеографічна зона» та біота стосовно великих за розмірами територій (зазвичай природних зон).

це різноманітність живих організмів із усіх джерел, включаючи наземні і водні екосистеми та екокомплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами та між екосистемами.

оболонка земної кулі, в якій існує або існувало життя. Займає частину земної кори, атмосфери і гідросфери, склад, структура та енергетика яких пов’язані з минулою чи сучасною діяльністю живих організмів. В біосфері відбувається перетворення сонячної енергії і нагромадження її в органічній речовині.

історично сформований комплекс рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, які об’єднані загальною областю поширення та населяють певну територію (акваторію), але не завжди екологічно взаємопов’язані (як це має місце у біоценозі).