Лекція 9. Проєкт "Новоросія" і концепція "Руського миру"
Лекція 9. Проєкт "Новоросія" і концепція "Руського миру"
Розпад СРСР ознаменував собою завершення епохи домінування біполярного світового порядку. У сучасному світі існує декілька потужних силових центрів: США, ЄС, Китай та ін. РФ також прагне закріпити за собою статус лідера на міжнародній арені. Ідеї стосовно особливої цивілізаційної місії Росії є наріжними у публічних виступах перших осіб держави та низці офіційних документів стратегічного порядку.
Зокрема, у посланні президента РФ до Федеральних Зборів РФ від 12 грудня 2012 р. В. Путін зауважив: «В мире XXI века на фоне новой расстановки экономических, цивилизационных, военных сил Россия должна быть суверенной и влиятельной страной...». Ці меседжі В. Путіна красномовно засвідчують про амбітні плани РФ.
РФ – активний прибічник не лише поглибленої інтеграції, а й реінтеграції на теренах колишнього СРСР, з окремими суб’єктами якого у неї ще не втрачені остаточно культурні, економічні, політичні, соціальні зв’язки.
Росія звикла існувати у форматі імперії. Змінилися дещо тільки інструменти її реалізації. Як влучно висловився один із учасників «круглого столу» на тему «Український світ і Русский мир. Антропоаспект» Олександр Бланк: «Сегодняшние империи создаются не оружием, а навязыванием смыслов». Ідеться передусім про арсенал впливів т.зв. «м’якої сили». Росія досить активно працює в цьому напрямі, важливе місце відводячи культурній дипломатії. Однією із варіацій російської культурної дипломатії є ідея «русского мира».
«Русский мир» підноситься як дещо єдине для всіх носіїв православної культури від Далекого Сходу до Молдови, і мав би, за задумом його творців, охопити в єдиній площині духовну, культурну і політичну спадщину Російської Федерації, України, Білорусі, Молдови, Казахстану та майже усього пострадянського простору.
За такої концепції всім народам вищезазначених держав (які мають власну багатовікову духовну, культурну, політичну історію розвитку) пропонується уніфікація духовності, а відтак і культури в рамках фактичного підпорядкування духовним, культурним і політичним традиціям Росії.
При цьому всі ми добре усвідомлюємо і розуміємо, що мова йде не стільки про міфічно уніфікований «русский мир», а нам намагаються під благовидними словами привити і насадити саме «російську» культуру та сприйняття її духовної і політичної гегемонії.
Раніше, за панування комуністичної ідеології, намагалися створити єдиний «радянський народ», а тепер зробити єдиний «русский мир», в основі якого повинна панувати російська культура, і російська церковна та політична думка.
«Русский мир» – чергова великодержавна спроба Кремля залучити на свій бік жителів незалежних держав колишнього Радянського Союзу спочатку як «носіїв і прихильників російської культури», а потім і як політичних союзників. «Русcкий мир» має на меті об'єднати «всіх і вся» навколо навіть не російського, а московського імперського світогляду.
Характерні риси ідеї «русского мира»:
По-перше, в основі ідеї «русского мира» лежить теза активної діяльності на всіх територіях, «де чується російська мова», де проживає російське населення.
У даному сенсі вважаємо, що вона передбачає право уряду РФ, використовуючи всі доступні засоби (політичні, інформаційні, військові), втручатися у внутрішні справи будь-яких країн, де, на його думку, здійснюються утиски прав росіян. При цьому часто власне етнічних росіян підмінюють тими, хто є просто російськомовними.
По-друге, як уже відзначалося, одною з провідних сил в просуванні ідеї «русского мира» виступає Московський патріархат. РПЦ і її філія УПЦ МП в цьому плані виявляють особливу активність.
Використовуючи риторику про єдність православного світу, який чомусь цілком уособлюється саме з російським світом («русским миром»), про ворожість до православних представників всіх інших конфесій, російські попи на службі імперської влади в своїх інтересах мобілізовують всю масу прихожан, зомбуючи їх ідеєю про виключну канонічність саме московської церкви і необхідність заборони, ліквідації, знищення всіх інших церков.
По-третє, «русский мир» формується й існує на протиставленні його «нерусскому», який, на думку його ідеологів, однозначно є ворожим, і спрямовує свої зусилля лише на приниження росіян та Росії. До таких ворогів відносять тих, хто розмовляє іншою мовою, відстоює свої національні інтереси, прагне змусити Москву рахуватися з ними. Ворогом «русского мира» вбачається Європа, яка не хоче визнавати особливого статусу російського народу в світі.
Звичайно, ідея «русского мира» не є якимось новітнім ексклюзивним винаходом «передової думки» сусідньої країни.
Ідея «русского мира» зберігає очевидну спадковість ідеї «Третього Риму», що виступала рушієм активності Росії в XVII – ХІХ ст. Аналіз останньої переконує нас в тому, що ці концептуальні рушійні ідеї російського націоналізму мають ряд спільних рис. Як і ідея «русского мира», концепція «Третього Риму» переживала становлення в період, коли Москва намагалася вийти з кризи, пов’язаною з сумнозвісними смутними часами кінця XVI – початку XVII ст.
Як і сьогодні, в XVII ст. до активізації експансіоністської політики російське керівництво спонукали представники верхівки православної церкви. У той час головним ідеологом російського наступу виступав патріарх Нікон (сьогодні подібну роль виконує Патріарх Кирило (Гундяєв).
Тогочасні імперські тенденції в зовнішній політиці Москви знайшли відображення в царських титулах, нові форми яких російське керівництво повсякчас настійливо намагалося утвердити.
«Русский мир» з вуст ідеологів
До широкого громадсько-політичного дискурсу РФ термін «русский мир» ввів президент РФ Володимир Путін, який, зокрема, наприкінці 2006 та на початку 2007 років у своїх публічних виступах докладно звернувся до питань «співвітчизників, що проживають за кордоном» в аспекті їхньої мовної, культурної та цивілізаційної єдності.
В.Путін: «Русский мир может и должен объединить всех, кому дорого русское слово и русская культура, где бы они ни жили, в России или за ее пределами. Почаще употребляйте это словосочетание –«русский мир».
Після програмного виступу очільника РПЦ патріарха Кирила на ІІІ Асамблеї «русского мира» 3 листопада 2009 року сам термін «русский мир» почав більше асоціюватися з позицією і діяльністю Російської православної церкви, ніж з першими особами РФ.
У своїй промові патріарх Кирило виклав власне бачення «русского мира», яке відрізняється від офіційного світського природним акцентом на православ’ї як на головній об’єднавчій основі та, крім того, чіткішими формулюваннями моментів, пов’язаних з народами колишніх слов’янських республік СРСР. Зокрема, патріарх Кирило зазначив:
«Ядром русского мира сегодня являются Россия, Украина, Белоруссия. … Россия, Украина, Беларусь – это и есть святая Русь».
Двома іншими «опорами» «русского мира» патріарх Кирило називає «російську культуру і мову» та «спільну історичну пам’ять і спільні погляди на суспільний розвиток».
Оскільки важливе місце в ідеології «русского мира» відводиться Україні, це додатково обумовлює необхідність уваги стосовно означеного політпроекту, можливих наслідків його реалізації та перспектив розвитку.
Ідея «русского мира» є закамуфльованою реанімацією старого російського імперського міфу про те, що українці, росіяни і білоруси – це єдиний братній народ, коріння якого сягають Київської Русі.
В її арсеналі – препарована історія колоніального статусу України у складі Московії (згодом – Російської імперії), нав’язування якої ведеться через написання спільних підручників, вихолощення всього національного українського.
Спроби втягнення України в «русский мир»
У період 2012-2013 рр. в Україні тривали активні дискусії в експертних колах і політичному середовищі щодо доцільності приєднання України до Митного союзу.
В контексті обговорень утвердилося переконання, що Митний союз – це геополітичний проект, передусім, РФ. Також стало очевидним, що геостратегічні інтереси Росії полягають у встановленні контролю над простором СНД і ствердженні статусу великої євразійської держави. У цьому аспекті Росії було вкрай важливо залучити Україну до кола своїх інтересів.
Як свідчать експертні висновки, залучення України до Митного союзу було вигідне РФ з кількох міркувань.
- По-перше, не допускаючи зближення України з іншими інтеграційними формуваннями, передусім з ЄС, Росія обмежує зміцнення конкурента.
- По-друге, втягнувши Україну у свої інтеграційні формування – Митний союз, ЄврАзЕС, Росія зміцнює свої конкурентні позиції.
Тому не дивно, що впродовж всього часу зазначених дискусій з боку РФ здійснювався інформаційний та політичний тиск на Україну задля примушення вступу до Митного союзу.
Водночас в українському суспільстві сформувався чіткий запит на європейський вектор інтеграції нашої держави. Тому відмова тодішнього Президента країни В. Януковича від підписання Угоди про асоціацію з ЄС дала поштовх революційним подіям 2014 р., які призвели до зміни влади.
Україна остаточно обрала європейську інтеграцію як шлях економічного розвитку та духовного відродження
Україна в планах неоімперської стратегії РФ «русского мира»
Міфологема про «русский мир» інспірується в українське суспільство різними способами:
- релігія,
- мова,
- освіта,
- культура.
Все це різнопланово використовуються РФ задля реалізації своїх геополітичних інтересів.
Релігія і «русский мир»
РПЦ використовує кілька тактичних прийомів насадження політтехнології РМ в Україні:
По-перше, це регулярні візити до України предстоятеля Російської православної церкви патріарха Кирила. У розмірковуваннях патріарха Кирила на богословські теми, коментарях і роздумах щодо головних проблем сучасності, у спілкуванні з віруючими обов’язково присутні пасажі про те, що Україна є невід’ємною частиною східно-православної цивілізації, яка сформувалася на історичному просторі Святої Русі, про існування спільної історичної традиції у росіян та українців. Отже, висновок Кирила однозначний: «...Россия и Украина. Это единое пространство Святой Руси, как и Беларусь, как и многие другие страны. Мы единый народ, вышедший из купели Киевского крещения».
За риторикою очільника Московського патріархату очевидною є спроба міфологізувати історію, легітимізувавши таким чином уявлення про тисячолітню державність Росії, її претензії на спадок Київської Русі.
По-друге, це протидія РПЦ створенню Православної церкви України. Причини: автокефалія українського православ’я позбавить Кремль одного з дієвих інструментів впливу на Україну; призведе до серйозних втрат РПЦ (матеріальних, фінансових, кадрових, практично вдвічі зменшиться кількість послідовників), що послабить позиції Московського патріархату; автокефалія призведе до знищення міфу про духовну єдність двох братніх народів.
По-третє, це агресивний клерикалізм організацій, що діють у системі координат «русского мира» та використовують релігійну риторику у політико-маніпулятивних цілях або з метою дестабілізації суспільної ситуації. (Союз православних громадян України «Единое Отечество», Союз православних братств України, Всеукраїнське православне братство Олександра Невського).
По-четверте, це ініціювання проектів і заходів, покликаних продемонструвати широкому суспільному загалові наявність в Україні та Росії спільної справи, генеалогії, спільного духовного спадку та майбутнього.
У червні 2008 року президент Росії Д. Медведєв підписав Указ «Про нагородження орденом Пошани митрополита Одеського та Ізмаїльського УПЦ Агафангела (Саввіна).
РПЦ є одним із промоутерів фестивалю «Слов’янська єдність», який традиційно відбувається неподалік с. Нові Юрковичі Брянської області, на місці перетину кордонів України, Росії та Білорусі.
РПЦ безпосередньо причетна до створення Міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі». Із 2007 року це об’єднання проводить щорічні урочисті з нагоди свята у містах Москві, Києві та Мінську.
У вересні 2012 року РПЦ виступила з ініціативою збору підписів за проведення всенародного референдуму про возз’єднання Росії, Білорусі та України.
Нині особливо помітним стали потуги Кремля сформулювати на старій імперській доктрині нову ідеологію, яка б запобігла остаточному краху доктрини міфічної єдності східнослов’янського світу з державно-політичним центром у Москві.
За таких обставин на озброєння береться «нова» концепція, батьком якої офіційно є московський патріарх Кирило, що отримала назву «русского мира». На відміну від попередніх доктрин, вона витворена з двох складових – постулатів релігійного й етнічно-політичного характеру.
Основні положення релігійно-церковного аспекту:
• лише Російська православна церква є єдиним «охоронцем чистоти віри», себто православ’я, всі інші, слід здогадуватися, є гріховними;
• категоричне несприйняття самостійного «національного» церковного життя, «національного» сповідання православної віри;
• територія країн пострадянського простору – «законна канонічна територія Московського патріархату». Всяка спроба домогтися автокефалії (самоврядності у церковних справах) прирівнюється до розколу. А відтак, єдиною помісною церквою в Україні проголошується церква Московського патріархату;
• російська церква – центр православ’я;
• однокорінне етнічне походження росіян, українців і білорусів – з єдиного давньоруського народу, що начебто існував у ІХ – ХІІІ ст.;
• формування російської, української і білоруської мов на основі давньоруської мови;
• споконвічна спільність політичного, культурного, духовного й релігійного життя даних народів;
• життєва необхідність їх спільного розвитку у майбутньому, оскільки їм є чужим «західний світ»;
Стержневі ідеї етнічно – політичної складової «русского мира» запозичені й трішки препаровані сучасною фразеологією зі зловісних «Тез про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654- 1954 рр.)», схвалених ЦК КПРС у 1954 р. Сучасні російські політологи й історики збагнули, що нині, коли українські історики каменя на камені не залишили від концепції «возз’єднання», не ефективним буде просувати її на український ідеологічний ринок. Тому витягнули з неї серцевину, переодягли в одежу православ’я й устами Кирила запропонували українському правлячому класу й більшості населення у формі «русского мира».
Питання мови та «русский мир»
Важливим складником діяльності влади РФ в межах реалізації концепції «русского мира» є зміцнення позицій і розширення ареалу побутування російської мови.
Державним замовником федеральної цільової програми (ФЦП) «Російська мова» на 2011–2015 роки є Федеральне агентство РФ у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, що проживають за кордоном, та з міжнародного гуманітарного співробітництва спільно з Міністерством освіти і науки РФ.
У 2012 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про засади державної мовної політики», потенційно спрямованого на зміцнення позицій російської мови в Україні.
Особливе місце у зміцненні позицій російської мови та просуванні ідей «русского мира» в Україні належить екс-міністру освіти і науки України Д. Табачнику, який в одному з інтерв’ю російській радіостанції «Эхо Москвы», зокрема, розповідав:
– про свою вирішальну роль у забезпеченні друкування шкільних підручників російською мовою за кошти з державного бюджету України;
– розширенні обсягів вивчення російської літератури в українських школах;
– поверненні до практики проведення всеукраїнських шкільних олімпіад з російської мови й літератури;
– свою боротьбу з «опором націоналістів» у системі освіти.
Освіта як інструмент «м’якої сили» РФ (до 2014 р.)
Ще одним важливим напрямом діяльності з розширення впливу РФ у світі і реалізації ідей «русского мира» визнається зміцнення позицій російської освіти, розвиток експорту освітніх послуг.
У царині дошкільної та середньої освіти діяльність російських державних структур на території України, тісно пов’язана з питаннями зміцнення позицій російської мови, відбувається за чотирма основними напрямами.
1. Видання підручників і посібників із російської мови та їх надання відповідним навчальним закладам переважно у російськомовних регіонах.
2. Відкриття російських шкіл, що будуть функціонувати при посольстві РФ.
Найбільше шкіл із російською мовою навчання було в АР Крим, Донецькій та Луганській областях.
На території України діяли кілька філій російських ВНЗ, що здійснювали очне навчання. Вони представлені переважно в АР Крим та знаходяться у м. Севастополі. Це російські ВНЗ, що пропонують заочну форму навчання громадянам України:
– Російський державний гуманітарний університет,
– Московський державний індустріальний університет,
– Московський державний університет статистики, економіки та інформатики.
Представництва названих російських ВНЗ діяли на 2013 р., крім м. Києва, у таких містах, як Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ, Кременчук і Сімферополь, пропонуючи мешканцям відповідних областей України подавати документи і навчатися в зазначених російських університетах за дистанційними технологіями.
Упродовж 2000-х років у Росії на різних рівнях розглядалися питання реалізації потенціалу освіти як «м’якої сили».
Культура як інструмент впровадження РФ «русского мира»
Культурні аспекти теорії «русского мира» знайшли відображення у політиці Російської Федерації і на концептуальному, і на інституційному та організаційному рівнях.
Ще у 2004 році в «Основних напрямах роботи МЗС Росії з розвитку культурних зв’язків Росії із зарубіжними країнами» зазначалося: «Задачей остается формирование единого культурного, информационного и образовательного пространства...».
В «Основних напрямах політики Російської Федерації у сфері міжнародного культурно-гуманітарного співробітництва», затверджених Президентом РФ 18 грудня 2010 р.: «основной задачей остается дальнейшее формирование единого культурного, информационного и образовательного пространства...».
Також окреслено й роль діаспори: «Россия рассматривает многомиллионную русскую диаспору – «русский мир» – в качестве партнера в деле расширения и укрепления пространства русского языка и культуры».
Інструментами реалізації офіційної культурної політики РФ є фонд «Русский мир».
В Україні у містах Києві, Одесі, Сімферополі, Києві діяли Російські центри науки і культури як інструмент реалізації наукової та культурної політики представництва.
З-поміж завдань представництв можна виділити такі:
– сприяння збереженню російської мови та її вивченню у національній системі освіти України;
– організація курсів із вивчення російської мови, здійснення методичної допомоги викладачам російської мови, проведення науково-практичних конференцій, семінарів, конкурсів із російської культури, національних і міжнародних олімпіад з російської мови;
– сприяння у підборі та направленні українських громадян на навчання в Російську Федерацію;
– співпраця з асоціаціями й товариствами дружби з Росією, радами ветеранів і громадськими об’єднаннями співвітчизників.
В Україні, у тому числі, у Києві, діяли:
– «організації співвітчизників»,
– Союз православних громадян України,
– Всеукраїнський правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна»,
– Всеукраїнська громадська організація «За Україну, Білорусь і Росію» та ін.
Їхня ідеологія та діяльність має антиукраїнський, антидержавний характер, спрямована на блокування самостійного розвитку України та на її реінтеграцію в черговий варіант Російської імперії.
Кабінети «русского мира» діяли у російськомовних школах, дитячих закладах, при бібліотеках та організаціях співвітчизників і виконували навчально-інформаційно-просвітницькі завдання.
В Україні діяло на 2013 р. 9 кабінетів «русского мира».
Кіно
На українському телебаченні російські телесеріали вже 20 років успішно конкурують з американськими, мексиканськими та бразильськими, а впродовж 2010–2013 років істотно їх потіснили.
Крім того, що російські художні фільми:
– підтримують почуття культурної єдності українського і російського народів,
– подають українському глядачеві російську версію історичних і сучасних політичних подій,
– створюють в українській суспільній свідомості позитивні образи російського військовослужбовця і співробітника спецслужб тощо.
Сучасний російський кінематограф посилює ідеологію єдиного «спільного» історичного минулого, що було начебто в країн колишнього СРСР.
Не меншу експансію «русский мир» розгорнув і на теренах книговидання та книгорозповсюдження. Український книжковий ринок перенасичений російською книжковою продукцією.
Офіційно просуванням «русского мира» займаються:
– Урядова комісія зі справ співвітчизників за кордоном,
– Міжнародна асоціація викладачів російської мови і літератури,
– Федеральне агентство зі справ,
– Фонд «русский мир»,
– РПЦ (зокрема, Відділ церковних зовнішніх зв’язків).
Фонд «русский мир» – найбільш видимий інструмент підтримки проросійських організацій. Фонд був заснований 2007 року. Офіційно метою його діяльності є поширення російської культури та підтримка гуманітарних наук.
Офіційно метою його діяльності є поширення російської культури та підтримка гуманітарних наук. Основним, але не єдиним, партнери фонду в Україні на 2013 р. була Всеукраїнська координаційна рада організацій російських співвітчизників, до якої входить понад 140 неурядових організацій, що займаються відстоюванням російської культури.
«Русский мир» використовує всі доступні методи, діючи не лише на рівні держав, а й на рівні медіа, освіти, громадянської роботи та підприємництва.
Так, фонд «русский мир» на своєму сайті зазначив як розуміється тут ідея, що дала назву цій структурі: «Русский мир – це не тільки росіяни, не тільки наші співвітчизники в країнах ближнього і далекого зарубіжжя, емігранти, вихідці з Росії та їхні нащадки. Це ще й іноземні громадяни, які говорять російською мовою, які вивчають або викладають його, всі ті, хто щиро цікавиться Росією, кого хвилює її майбутнє».
Реакція на проект «русского мира» в українському суспільстві
Критичні оцінки «русского мира».
Ставлення до ідеї РМ в українському суспільстві нині є вкрай неоднозначним: від категоричного неприйняття до рішучої підтримки. Як свідчить аналіз громадської думки, така ситуація обумовлена кількома чинниками:
- наявністю відмінних ідентичностей;
- різним ставленням до української державності;
- бізнесовими та політичними інтересами.
Як свідчить досвід, ані СНД, ані ЄврАзЕС чи Митний союз не можуть ухвалити жодного рішення усупереч волі РФ або без її прямої підтримки. Російська мова є єдиною робочою мовою СНД, ЄврАзЕС і Митного союзу. У цьому сенсі вказані об’єднання є цілковитою протилежністю ЄС, де діють 23 офіційні мови.
У регіональному розрізі найбільш негативним є ставлення до ідеї «русского мира» на Заході України. Показово, що анексія РФ Криму, дії сепаратистів на Сході і Півдні України відчутно посилили негативну реакцію переважної частини громадян України стосовно «русского мира».
Підтримка ідей «русского мира» в Україні
Безумовну підтримку ідеї «русского мира» демонстрували лише представники проросійськи налаштованих організацій, а також духовенства, орієнтованого на Російську православну церкву.
Так, митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел неодноразово заявляв про свої сподівання щодо «відновлення історичної справедливості, нову інтеграцію, що базується на тисячолітній богозаповітній єдності Святої Русі». Схожої позиції дотримувався й митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон.
Щодо ареалу поширення симпатиків «русского мира», то це переважно Південь і Схід України, де традиційно переважає населення з ще «живучою» радянською (і частково – російською) ідентичністю.
Підтримка ідеї «русского мира» серед українського керівництва:
– Запрошення патріарха Кирила на інавгурацію Президента України В.Януковича 25 лютого 2010 року, яке було вкрай негативно сприйняте представниками церков Київської традиції.
– Проросійські позиції активно обстоював екс-міністр освіти на науки України Д.Табачник. У своїх заявах він говорив про «канонічне православ’я як основу православно-слов’янської цивілізації та фундаменту українсько-російської єдності».
– Колишній депутат ВР В.Колесніченко, – будучи керівником Всеукраїнської координаційної ради організацій російських співвітчизників, яка згідно зі статутними документами об’єднує «російських співвітчизників» – громадян РФ та інших держав, «які вважають Росію своєю духовною і культурною Батьківщиною», – очолив міжфракційне об’єднання «На підтримку канонічної Церкви», котре фактично відстоювало інтереси РПЦ в Україні.
З розгортанням навесні 2014 року активної фази агресії РФ проти України спостерігалась радикалізація прихильників ідеології «русского мира».
Для «гібридної війни», яку нині РФ веде проти України характерно:
– поєднання застосування зброї,
– партизанської війни,
– тероризму,
– злочинної поведінки з метою досягнення певних політичних цілей.
Проект «русский мир» забезпечує адекватне пропагандистське та ідеологічне підґрунтя гібридній війні РФ проти України.
В ході агресії державні установи РФ послуговуються риторикою «русского мира». Наприклад, у заяві МЗС РФ щодо подій у Донецьку 13 березня 2014 року зазначається: «Россия осознает свою ответственность за жизни соотечественников и сограждан в Украине и оставляет за собой право на их защиту».
Як в ідеології «русского мира» в офіційній заяві вживаються нечіткі терміни «співвітчизники» і «співгромадяни», які залишають для влади РФ відкритими фактично будь-які варіанти подальших дій, включаючи і військове вторгнення.
Пріоритетним простором прикладного застосування проекту «русский мир» є простір СНД, а в його межах об’єктом політики є Україна, враховуючи її історичне значення для формування російської державності та національної ідентичності, а також великий ресурсний потенціал.
Наслідки проекту «русский мир» для України:
1. Вплив ідеології «русского мира» на Україну є багатоканальним і здійснювався як безпосередньо структурами, створеними державними органами РФ, так і суб’єктами ринку культурної продукції, «організаціями співвітчизників», агентами російського впливу в органах української державної влади.
2. Проект «русский мир» не обмежується суто гуманітарною спрямованістю. Він включає процеси у політичній та економічній сферах. Іншими словами, є засобом утримання України у силовому полі Росії.
3. Ідеологія «русского мира» поглиблює поляризацію українського суспільства, спекулюючи на мовних, культурних і світоглядних уподобаннях місцевого населення, відмінних історичних долях різних географічних регіонів нинішньої України.
4. Ідеологія «русского мира» перешкоджає формуванню загальноукраїнської ідентичності у спосіб пропагування цінностей штучно витвореної російськими політтехнологами східно-православної цивілізації, постійного навіювання в українському суспільстві ідей про «непорушну братську єдність двох народів» тощо.
5. Ідеологія «русского мира» покликана гальмувати процеси європейської інтеграції України. Натомість вона пропонує «альтернативні варіанти» – участь в інтеграційних проектах на пострадянському просторі під егідою РФ.
6. До 2013 р. політтехнологія «русского мира» була потужним джерелом живлення сепаратистських настроїв, ідейною платформою діяльності екстремістських угруповань на Сході та Півдні України.
7. Пропаганда ідей «русского мира» до 2013 р. в Україні була покликана корегувати масову свідомість у напрямку, вигідному РФ, а також слугувати підготовчим плацдармом для військового вторгнення (у разі такої потреби). Приклад тому – дії Росії в Криму.
8. Активізація сепаратизму та пропаганди ідей «русского мира» на початку 2014 року обумовила зростання антиросійських настроїв у переважної частини українського суспільства, посилення ступеня готовності серед українців захищати цілісність держави та національні інтереси.
9. Загрозою національним інтересам України є відсутність власної ідеологічної альтернативи, яка б стала противагою, стримуючим чинником щодо експансії ідеї «русского мира» на українських теренах, окреслювала б стратегічні пріоритети майбутнього поступу Української нації.