Тема 4. Вегетативне розмноження рослин

План

1.Характеристика вегетативного розмноження деревних рослин

2.Розмноження невідділеними від рослин частинами:

а) розмноження відводками;

б) розмноження кореневими паростками;

в) розмноження кореневищними паростками.

3. Розмноження відділеними від рослин частинами:

а) розмноження кореневими живцями;

б) розмноження стебловими жицями.

Вегетативне розмноження, живець, паросток, вертикальний відводок, горизонтальний відводок, кореневище, кореневі живці, стеблові здерев'янілі (зимові )живці, стеблові напівздерев'янілі (зелені )живці,листкові живці, калюс,стимулятори росту.

4.1 Характеристика вегетативного розмноження деревних рослин

Під вегетативним розмноженнямрозуміють утворення з окремих вегетативних органів рослин - коренів, стебел, листків або з їхніх частин - нових самостійних рослин з ознаками і властивостями материнської особи. Воно базується на здатності живих тканин до регенерації цілої рослини (до відновлення втрачених частин).

У природних умовах вегетативне розмноження найбільш яскраво проявляється у рослин, які ростуть у несприятливих для насіннєвого розмноження умовах. Способи вегетативного розмноження деревних рослин у природі різноманітні: паростюіз сплячих бруньок на кореневищах (липа, дуб); кореневими паростками з додаткових бруньок на коренях (слива, осика); відводками (ялина, калина); паростю з пня або стовбура із сплячих бруньок (вегетативне відновлення багатьох порід).

При штучному вегетативному розмноженні застосовують усі види природного вегетативного розмноження, а також інші, які умовно можна об'єднати у такі чотири методи: розмноження невідділеними від рослин частинами, розмноження відділеними від рослин частинами, розмноження щепленням, клональне мікророзмноження.

Вегетативне розмноження широко використовується у декоративному садівництві для одержання рослин з певними якостями (інтенсивним ростом, бажаною формою крони, забарвленням та формою листя), які при насіннєвому розмноженні потомству не передаються. Для одержання садивного матеріалу лісових дерев та чагарників вегетативне розмноження до недавнього часу застосовувалося рідко. Але останнім часом у зв'язку з інтенсивним розвитком лісової селекції та переведенням насінництва на селекційно-генетичну основу роль вегетативного розмноження у практиці лісового господарства значно зросла.

4.1Розмноження невідділеними від рослин частинами

Одержання нових рослин, з невідділених від материнського ек­земпляру частин базується на природних способах вегетативного розмножен­ня і включає розмноження стебловими відводками, кореневими та ко­реневищними паростками.

Розмноження відводкамивикористовують переважно для розмно­ження бузку, троянд, калини бульденеж, лип та її форм, обліпихи, ліщини, спірей, форзиції, бруслини європейської, бузини, в'юнкових та інших рослин. На практиці застосовують різні способи розмноження відводками: вертикальними і горизонтальними, відведенням пагонів в канавки дужкою, змійкою та ін.

Для розмноження вертикальними відводками маточні кущі на спеціальній плантації рано навесні зрізають на "пень", залишаючи над землею 12-18 см пагона (рис.4.1.). У рік обрізки на пеньках роз­виваються порослеві пагони. За літо, у міру росту, пагони підгортають 1-3 рази, доводячи товщину шару ґрунту до 20-30 см. Восени, після закінчення вегетації, ґрунт відгортають, і всі пагони, які вкоренилися, відділяють садовим ножем або секатором від материнського куща.

Рис. 4.1. Розмноження вертикальними відводками

Розмноження горизонтальними відводками (Рис. 4.2.) застосову­ють при вирощуванні жасмину звичайного, бруслини бородавчастої, бузку, калини бульденеж. Маточний кущ готують як і при розмноженні вертикальними відводками. Весною наступного року 3/4 пагонів, які відросли від пня, розкладають горизонтально на розчищену, добре розпушену та удобрену поверхню ґрунту, щільно притискують до землі за допомогою дерев'яних гачків. Нижні бруньки, які прилягають до ґрунту, виламують. З бруньок, що залишилися, незабаром виростають молоді пагони, які залишають відкритими. Пагони материнського куща присипають ґрунтом. З ростом молодих пагонів їх також двічі-тричіза літо присипають землею шаром до 20 см. Пагони, які укоренилися, вирощують ще рік на плантації або відділяють від материнського куща і висаджують у шкілку.

Рис. 4.2. Розмноження горизонтальними відводками

Відведенням пагонів у канавки дужкою (Рис. 4.3) розмножується аґрус та деякі інші породи. Весною навколо куща на відстані 20-30 см викопують канавки глибиною до 10 см. У канавки розкладають однорічні пагони і закріплюють їх на дні дерев'яними гачками. Верхівки пагонів загинають догори і прив'язують до вертикальних кілочків. Канавки засипають багатим на органічні речовини ґрунтом. До осені на пагонах в канавках утворюються корені. Відокремлювати пагони можна восени або навесні наступного року.

Рис. 4.3. Розмноження відведенням пагонів у канавку дужкою

Відведенням пагонів у канавки змійкою (Рис. 4.4) добре розмножуються виноград дикий, лимонник китайський та інші ліани, які мають довгі гнучкі пагони. Цей спосіб подібний до попереднього. Він дозволяє від одного пагону одержати стільки відсадків, скільки було зроблено згинань.

Рис 4.4. Розмноження відведенням пагонів в канавки змійкою

Розмноження кореневими паростками. Цей спосіб застосовують для одержання нових рослин осики, тополі сріблястої, білої, черемхи, дерену, акації білої, маслинки, скумпії та деяких плодових (груші, сливи). У більшості порід паростки утворюються на коренях, які роз­ташовані на глибині 1-3 см.

Розмноження кореневищними (столонними) паростками: рослини одержують з паростків, які утворюються на особливих видозмінених пагонах - столонах (бузок звичайний) і ко­реневищах.

4.3Розмноження відділеними від рослин частинами

Вихідним матеріалом для розмноження є відділені від рос­лин частини, які називають живцями. Живці розділяють на кореневі, стеблові здерев'янілі (зимові), стеблові напівздерев'янілі (зелені) та листкові. У розсадниках використовують головним чином стеблові живці, рідше - кореневі та листкові. Нові рослини одержують шляхом укорінення живців у відкритому або закритому ґрунті.

Розмноження кореневими живцями застосовують для порід, які дають кореневі паростки - вільха, акація біла, осика, бруслина, обліпиха, липа, вишня, слива та ін. Живці беруть у жовтні-листопаді або рано навесні до початку росту наземної частини переважно з дворічних коренів. Для цього розкопують кореневу систему маточних дерев і відокремлюють за допомогою секатора корені діаметром 0,5-1,5 см. До садіння їх зберігають у траншеях або в погребі у вологому піску. Перед висаджуванням корені ріжуть на живці завдовжки 5-15 см. При висаджуванні важливо не переплутати базальну й апікальну частини живців. Для цього верхні кінці (апікальну частину) зрізають перпендикулярно до їхньої довжини, а нижні (базальну) - під кутом. Живці загортають у ґрунт, злегка притрушуючи верхній кінець. З пагонів, що розвиваються з живця, залишають один найбільш розвинений, решту відламують.

Розмноження стебловими живцями- найбільш поширений спосібвегетативного розмноження. У зв'язку із сезоном року, коли було заготовлено живці і залежно від стадії сезонного розвитку пагонів, відрізняють способи живцювання зимовими (здерев'янілими) та літніми (зеленими, напівздеревя'нілими) і стебловими живцями, або зимове та літнєживцювання (спосіб живцювання кореневими живцями промислового значення не має). Зимове живцювання особливо ефективне для розмноження хвойних, літніми живцями доцільно розмножувати більшість листяних видів та деякі хвойні.

Розмноження зимовими здерев'янілими стебловими живцями. Це найлегший і найдешевший спосіб вегетативного розмноження. Його широко використовують для вирощування багатьох деревних порід (тополі, верби, смородини, винограду та ін.). Живці одержують з 1-2-річних, добре здерев'янілих, вегетативних (утворених із пнів на спеціальних маточних плантаціях), сильнорослих пагонів із середньої частини крони, які зрізають восени після листопаду або навесні до початку вегетації. Практика показала перевагу осінньої нарізки пагонів, які зберігають у вологому піску, погребах або в снігу. Весною перед садінням їх ріжуть на живці завдовжки 25-30 см. Краще для живців брати середню частину пагона з добре розвиненими брунь­ками. Товщина живця у верхній частині повинна бути не менше 5-7 мм. Верхній зріз живця роблять над брунькою прямим, а нижній - під кутом 45° під брунькою. Зв'язані у пучки живці по 50-100 шт. обробляють стимуляторами росту або кільцюють для утворення калюсу на нижній (базальній) частині. Підготовлені живці висаджують для укорінення у відділення живцевих саджанців або безпосередньо у шкілку для вирощування саджанців. Під час висаджування стежать, щоб верхня брунька живця була над поверхнею ґрунту або злегка притрушена.

Розмноження зеленими (літніми) напівздерев'янілими живцями широко використовують у декоративному садівництві при вирощуванні туй, троянд, ялин, самшиту, ялівців, спірей, жасмину, актинідій, клематисів, вейгели,форзиції, калини звичайної, смородини, бузку тощо.

Для розмноження рослин використовують живці з пагонів поточного року, які закінчили або закінчують свій приріст і не встигли здерев'яніти. Зелені живці більшості порід нарізають завдовжки 5-7 см з одним (бузок) або двома (троянда) міжвузлями. Верхній зріз живця роблять над листовим черешком, нижній - під черешком або нижче його на 1 см, де найкраще утворюються корені. У рослин із супротив­ним розміщенням листків, нижній зріз роблять прямим, а із спіралевидним - під кутом 30-45° навпроти бруньки.

З метою зменшення випаровувальної поверхні і транспірації в усіх живців листяних порід з великими простими та складними листочками листову поверхню зменшують наполовину. Живці ялини, ялівця заго­товляють з "п'яткою" шляхом відривання пагінців з материнського па­гона (Рис. 4.5), а кипарисових - з "костильком". У деяких порід до­бре укорінюються тільки живці верхньої частини пагона (актинідія, скумпія, гортензія, більшість хвойних), тому у них роблять тільки один зріз - нижній.

Рис. 4.5. Зовнішній вигляд живців:

1 - із зменшеною поверхнею листочків; 2 - з "п'яточкою".

Після нарізки живці, для стимулювання ризогенезу (особливо у важковкорінюваних видів), доцільно обробляти біологічно активними речовинами - фітогормонами (у вигляді водних, спиртових розчинів, іноді - пудри). Для цього базальну частину живців перед висадкою в субстратзамочують у спеціально приготовленому спиртовому чи водномурозчині біостимулятора на певну кількість годин (або опилюютьпудрою). Тривалість експозиції залежить від виду стимулятора, йогоконцентрації, ступеня здерев'яніння живців, індивідуальних якостей рослин.

Спиртові розчини готують так: в 1 мл 50%-го спирту розчиняють 8-10 мг гетероауксину, 4-6 мг нафтилоцтової або 8-10 мг індолілмасляної кислоти. Обробка (експозиція) живців триває 10-15 с.

Пудри готують з розрахунку на 1г тальку (деревного вугілля) гетероауксину, ІМК або НОК до 30 мг, вітаміну С - 50-100 і вітаміну В₁ - 5-10 мг.

Після обробки живці висаджують у теплиці з поліетиленовим покриттям і штучним туманом. Живці висаджують у шар піску або іншого субстрату (вермикуліт, перліт, керамзит) на глибину 1,5-2 см за схемою 5х5 або 7х7 см. Перед їх висаджуванням субстрат добре зволожують. У період укорінення зелених живців у теплиці потрібно підтримувати температуру повітря у межах 25-30°, а вологість - 85-95%.

Технологія вирощування рослин із зелених живців передбачає пересаджування укорінених живців з парників або теплиць у відкритий ґрунт на дорощування або у шкілки для одержання саджанців. Укорінені живці, якщо вони утворили добре розвинену кореневу систему, пересаджують у кінці липня - на початку серпня. У рік укорінення пересаджують дерен білий, ялівець, тую.

Живці більшості порід бажано залишати в теплицях (парниках) на зиму. Живці ялини тримають на місці укорінення два роки. При зимуванні живців в теплицях або парниках їх необхідно загартовувати шляхом провітрювання, відкриття рам і т.п.