Менеджмент і маркети ...

1. Економіко-географічний напрямок.

2. Соціально-економічний і екологічний напрямки.

3. Територіальна організація об’єкта регіонального менеджменту.

4. Рекреаційно-ресурсний потенціал об’єкта управління.

Ключові терміни: регіональний менеджмент туризму, територіальна організація об’єкта управління, рекреаційні ресурси, атрактивність, туристський ринок, приваблююча та пропускна здатність.

1. Економіко-географічний напрямок

Виходячи з методології менеджменту в цілому регіональний менеджмент в туризмі розглядається, як сукупність раціональних методів і організаційних важелів територіального управління туризмом.

Перехід на управління туристичним господарством регіонів переважно за територіальним принципом – веління часу, назріла необхідність. Таке управління дозволить, з одного боку, усунути протиріччя між територіальною єдністю і спільністю туристичного господарства України і відомчою розрізненістю його управління, з другого. Переважно територіальне управління туризмом забезпечить більшу його ефективність, ніж галузеве, та вирішить важливі проблеми.

Регіональний менеджмент в туризмі – це процес просторової організації, прогнозування, планування, контролю, які здійснюються з метою управління туризмом в регіоні.

Серйозною проблемою теорії і практики регіонального менеджменту в туризмі є протиріччя між вигодою використання рекреаційних ресурсів та їх виснаженням. Високим економічним показникам господарської діяльності в туристичній галузі далеко не завжди відповідають наслідки раціонального використання рекреаційних ресурсів. Практика засвідчує, що заради вигоди суб’єкти господарської діяльності в більшості випадків не рахуються з раціональним використанням рекреаційних ресурсів і завдають їм нерідко непоправної шкоди. Між тим саме здорове для людського життя довкілля, а не вигоди суб’єктів господарської діяльності повинні виступати пріоритетною метою.

Процес регіонального менеджменту в туризмі починається з визначення об’єкта управління.

Об’єктом управління є територіальна рекреаційна система – комплексна геосистема, яка об’єднує соціальні, техногенні, природні компоненти та складається з взаємопов’язаних підсистем природних та культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління.

Оцінювати сучасний стан розвитку рекреаційної сфери в регіоні можливо за такими основними напрямками:

• рекреаційно-ресурсний напрямок: головним чинником розвитку туризму є рекреаційні ресурси. Приваблювати туристів може тільки регіон з комфортним кліматом, багатий на унікальні природні та культурно-історичні пам’ятки, мінеральні води і лікувальні грязі, мальовничі місцевості та краєвиди. Наявність природних та культурно-історичних умов та чинників, що використовуються для оздоровлення та відпочинку, перетворюють регіон в потужний район туризму.

• економіко-географічний напрямок: він тісно пов’язаний з вигідним географічним положенням регіону. Різноманітні зв’язки, що проходять через дану територію, її транспортна доступність сприятимуть процесу залучення туристського контингенту в регіон.

2. Соціально-економічний і екологічний напрямки

Соціально-економічний напрямок регіонального менеджменту туризму передбачає, що рівень розвитку інфраструктури обумовлює туристську освоєність регіону. В даному контексті інфраструктура розглядається в широкому смислі, основні елементи якої повинні мати не тільки виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором піднесення всього соціально-економічного життя краю. При цьому принциповим є те, щоб інфраструктурні об’єкти і системи органічно вписувались в природне середовище регіону, не порушуючи його функціональної структури і просторової цілісності.

Екологічний напрямок регіонального менеджменту туризму, у свою чергу, передбачає, що рекреаційне господарювання в регіоні жорстко регламентується екологічними нормативами. Фактичне рекреаційне навантаження на ландшафти обмежується нормами природної рекреаційної місткості. Наявність у регіоні заповідних ділянок різної категорії також визначає напрямки та географію рекреаційної діяльності. З одного боку, в межах заповідних ділянок виключається будь-яка шкідлива для природи діяльність (в тому числі рекреаційна), з іншого боку, заповідні зони часто утворюються на базі унікальних пам’яток природи, внаслідок чого є привабливими для туристів.

3. Територіальна організація об’єкта регіонального менеджменту

Регіональний менеджмент в туризмі реалізується через територіальну організацію об’єкта управління, яка є сукупністю певним чином розміщених просторових елементів туристичного господарства, які перебувають у складній взаємодії.

Виявлення територіальної організації туризму в регіоні базується на таких основних принципах: а) генетичному (таксономічні одиниці виділяються на основі історичного аналізу територіальної організації туристичного господарства і прогнозу його розвитку); б) соціально-економічному (має на меті максимальне задоволення рекреаційних потреб суспільства, раціональне використання рекреаційних ресурсів, підвищення ефективності туристичного господарства регіону через зниження витрат на виробництво туристських послуг та збільшення доходів від їхньої реалізації; в) єдності територіальної організації туризму з економічним і адміністративно-територіальним устроєм.

Регіональний менеджмент в туризмі має яскраво виражений територіальний характер. Практика доводить, що порушення принципу територіальної цілісності управлінської діяльності призводить до зниження ефективності туризму або навіть неможливості управління.

Визначення територіальної організації туризму – головне завдання регіонального управління. Але, на жаль, в Україні воно недостатньо міцне і гнучке, не оперативно мобілізує можливі кошти і ресурси для розвитку туризму.

На території України сформувалися туристичні регіони, зони, райони, підрайони, вузли, комплекси, центри, пункти. Всі вони є таксономічними одиницями територіальної організації туристичного господарства. Варто підкреслити, що в туристичних регіонах туристичне господарство виступає як профілююча галузь (Крим, Карпати), а в туристичних вузлах, які охоплюють окремі населенні пункти – як важливий містоутворюючий чинник (Яремче).

Головною ланкою територіального управління є туристичний район. Туристичний район розуміється як виробничо-територіальне поєднання зі спеціалізацією на наданні населенню туристичних послуг. Він охоплює територію в межах якої на основі використання рекреаційних і трудових ресурсів, системи інженерних споруд, транспортної сітки тощо, є сприятливі передумови для розвитку туристичного господарства.

4. Рекреаційно-ресурсний потенціал об’єкта управління

Територіальна організація туризму вважається основою регіонального менеджменту територіально-рекреаційних систем, які є складовою частиною території країни і розвиток їх тісно пов’язаний з розвитком інших галузей господарства. Для територіальної організації туризму велике значення має оцінка рекреаційних ресурсів. Під час розробки основних напрямків розвитку туризму ця оцінка приймається до уваги в першу чергу. Регіональний менеджмент в туризмі вимагає здійснення досліджень які включали б науково обґрунтований аналіз рекреаційних ресурсів і вивчення туристичного ринку. Тільки після здійснення цих досліджень можна встановити рекреаційний потенціал території, на основі чого проводиться розробка планів подальшого розвитку туризму в регіоні.

Рекреаційні ресурси. Виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів є одним з головних завдань регіонального менеджменту в туризмі. Оцінка рекреаційних ресурсів здійснюється за такими показниками: приваблююча (атрактивність) та пропускна здатність.

Атрактивність – це інтегральний показник, який комплексно враховує всі сторони приваблюючої здатності. Одні рекреаційні ресурси туристів приваблюють більше, інші – менше. Така властивість рекреаційних ресурсів називається приваблюючою здатністю. Атрактивність (від французького слова “атракціон”, яке означає: те, що приваблює, привертає увагу) – це показник здатності рекреаційних ресурсів приваблювати туристів. Оцінка цього показника здійснюється за такими критеріями: екзотичність, унікальність, естетичність, міфічність, комфортність.

Визначення пропускної здатності рекреаційного ресурсу має важливе значення для комплексного вивчення останнього. Пропускна здатність рекреаційного ресурсу визначається рекреаційною ємністю території. Рекреаційна ємність – кількість відпочиваючих, які без суттєвої шкоди для природного комплексу можуть знаходитись на певній території (акваторії) в певний проміжок часу. Оцінка рекреаційної ємності робиться на основі науково обґрунтованих норм рекреаційного навантаження на природні комплекси.

Туристський ринок – це сукупність форм і способів організації співробітництва покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) туристських благ та послуг.

Туристична діяльність пов’язана з певними територіальними ринками. Регіональний менеджмент в туризмі вимагає оцінки територіального ринку, яка здійснюється за такими показниками: реальні доходи населення, вартість платних і туристських послуг населенню. Кількісні параметри цих показників мають безпосередній вплив на приваблюючу здатність рекреаційного ресурсу.

Для зіставлення цих складових необхідна сумірність їхніх показників. Потенціал рекреаційного ресурсу не є простою сумою показників його складових. Наприклад, розглянемо такі варіанти:

1) показник атрактивності дорівнює пропускній здатності – це є найкращий варіант, який дає змогу повністю реалізувати потенціал рекреаційного ресурсу;

2) показник атрактивності менше пропускної здатності – з точки зору суб’єкта ресурсокористування це виявляється в перевищенні пропозиції над попитом, що призводить до зменшення цін на туристичні послуги в межах цього рекреаційного ресурсу; тут можуть розвиватися тільки найбільш масові види туризму, а також самодіяльний туризм;

3) показник атрактивності більше пропускної здатності – це відповідно призводить до збільшення цін на туристичні послуги в межах цього рекреаційного ресурсу внаслідок перевищення попиту над пропозицією, тут може розвиватися елітний та іноземний туризм.

Отже, потенціал рекреаційного ресурсу доцільно розглядати та аналізувати на основі показників його складових.

Оцінка потенціалу рекреаційних ресурсів показує, що його кількісні параметри в поєднанні з географічними факторами є важливими об’єктивними чинниками розвитку туризму в регіоні.