Технології стресостійкості і здоров’язбереження

Сутність та завдання концепції здоров’язбереження у сучасному суспільстві. Здоров’я як базова життєва цінність та умова реалізації особистісного потенціалу. Ресурсний підхід до розуміння здоров’я: здоров’я як інтегральний ресурс життєдіяльності, продуктивності та соціальної активності. Здоров’я як індивідуальний та суспільний капітал, що потребує збереження та інвестування. Фактори, що формують та зумовлюють здоров’я: біологічні, соціальні, екологічні, поведінкові. Принципи здоров’язбережувальних технологій у фізичній культурі та освіті.

Базові поняття

1. Здоров’язбереження – система заходів, що спрямовані на формування, підтримання і відновлення здоров’я.

2. Ресурсний підхід – концепція, що розглядає здоров’я як стратегічний ресурс людини і суспільства.

3. Здоров’я як капітал – уявлення про здоров’я як цінність, у яку необхідно інвестувати (час, знання, фізичну активність, профілактику).

4. Інвестування в здоров’я – практичні дії, спрямовані на його підтримання: фізична культура, збалансоване харчування, профілактика хвороб, психогігієна.

5. Здоров’язбережувальні технології – методи і практики, що сприяють гармонійному розвитку та запобігають передчасному виснаженню організму.

У сучасних валеологічних дослідженнях здоров’я наголошується, що незважаючи на простоту цього поняття, у ньому відбиваються основні аспекти біологічного, соціального, психологічного й духовного буття людини у світі, пов’язані з її здатністю пристосуватися до мінливих умов природного
й соціального середовища.
У сучасній науковій думці зроблено низку спроб багатокомпонентного підходу до здоров’я, запропонувати його холістичну (цілісну) модель.

З позицій єдності здоров’я, яке складається з взаємопов’язаних складових, було виділено такі компоненти здоров’я:

фізичне,

психоемоційне,

інтелектуальне,

соціальне,

особистісне

й духовне.

Так, під фізичним компонентом здоров’я розуміється те, як функціонує організм, усі його органи й системи, рівень їх резервних можливостей. Цей аспект також передбачає наявність чи відсутність фізичних дефектів, захворювань, в тому числі генетичних.

Психоемоційний компонент здоров’я
характеризує стан психічної сфери, наявність чи відсутність нервовопсихічних відхилень, уміння розуміти й виражати свої емоції, спосіб вираження ставлення до самого себе й оточуючих.

Під інтелектуальним компонентом здоров’я розуміється те, як людина засвоює інформацію, використовує її, ефективність пошуку й накопичення необхідної інформації, що забезпечує розвиток особистості та її адаптацію в навколишньому світі.

Соціальний компонент здоров’я передбачає усвідомлення особистістю себе як суб’єкта чоловічої чи жіночої статі, виконання відповідних статеворольових функцій у соціумі. Він відображає спосіб спілкування і взаємини з різними групами людей (однолітками, колегами, родичами, сусідами, дітьми
та ін.).

Особистісний компонент здоров’я означає те, як людина усвідомлює себе як особистість, як розвивається її власне «Я», тобто самовідчуття власної самореалізації. Гармонійне поєднання різних способів і цілей самореалізації людини як особистості і є основою особистісного здоров’я.

Духовний компонент здоров’я відображає суть людського буття, тобто основоположні цільові життєві настанови, які забезпечують цілісність особистості, її розвиток та життя в суспільстві. Це – стрижень цілісного здоров’я, який особливим чином впливає на інші його компоненти.

Будь-яке рішення, прийняте людиною, може бути спрямованим або на підтримання здоров’я й попередження захворювання, або на руйнацію його як цілісної системи та розвиток хвороби. Важливо відмітити, що з віком людини, у процесі індивідуального розвитку змінюється внесок кожного з
компонентів у цілісне здоров’я: якщо в дитячому віці провідними були фізичне, психоемоційне й інтелектуальне здоров’я, то в зрілому віці духовне, соціальне й особистісне здоров’я виходять на перший план.
Отже, сучасна валеологія ґрунтується на холістичній моделі здоров’я, розглядається як процес оптимальної адаптації людини до природного і соціального середовища.

Оскільки сутність людського життя не може бути вичерпно описана тільки в термінах адаптації, то виділяють духовний аспект здоров’я, який пов’язаний зі світом самореалізації людини в культурі та світі людських стосунків. Примат духа над тілом є підставою для того, що духовний компонент є компонентою власне людського здоров’я, істотною
відмінністю людини від інших живих істот.

Цілісність індивідуального здоров’я визначаються різними системами, що беруть участь у підтриманні конкретного стану, рівня здоров’я. Вони інтегрально відображають будь-який прояв здоров’я, тісно пов’язані між собою і можуть бути виражені кількісно й якісно:

рівень і гармонійність фізичного розвитку;

резервні можливості основних фізіологічних систем;

рівень імунного захисту й неспецифічної резистентності організму;

наявність або відсутність хронічного захворювання, дефекту розвитку;

 здатність звільнюватися від метаболітів та ендотоксинів; 

рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних настанов.

За такого розгляду проблема здоров’я виявляє зв’язок з соціоекосистемою як метацілісністю більш високого рівня.

По суті, здоров’я індивіда, етносу, людства перебувають у своїх взаємозв’язках, з одного боку, як умова, а з іншого як результат сталого розвитку соціоекосистеми.

Холістичний підхід дозволяє розглядати з єдиних позицій усі аспекти космопланетарної та біопсихосоціокультурної природи людини. Він дає можливість розглядати здоров’я як системоутворювальну якість, результат взаємодії біосфери, біології та екології людини, її способу життя та цілеспрямованої самонастанови на здоров’я.

У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація особливе місце відводиться здоров’ю людей. Протягом багатовікової історії людства, на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров’я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили
спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Здоров’я - одне з найбільших життєвих цінностей людини, запорука її благополуччя, щастя і довголіття. Ще  древньокитайські лікарі відносили
здоров’я людини до багатства, яке не цінується при наявності і оплакується при втраті.

Здоров’я – це капітал, що забезпечує благо не лише окремій людині, але й суспільству, воно вимагає збереження його і примноження. Людина розумна повинна розглядати своє здоров'я не лише як особистий капітал, але
і як державну цінність.

Виділяють три рівні опису цінності здоров’я:

біологічний – досконалість саморегуляції організму, гармонія фізіологічних процесів як максимуму адаптації організму;

 соціальний – міра соціальної активності, відношення людини до світу;

психологічний – позитивно спрямована стратегія життя людини.

За новою концепцією, здоров’я - це стан рівноваги між адаптаційними можливостями (потенціал здоровʼя) організму і умовами середовища, що постійно змінюються.
Отже, здоров’я можна схарактеризувати такими ознаками:

1) нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організації – органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

2) здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці;

3) динамічна рівновага організму і його функцій та факторів навколишнього середовища;

4) здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація);

5) здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі;

6) відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

7) повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму,
принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Поняття здоров’я має бути кількісним. «Кількість здоров’я» можна визначити, як суму «резервних потужностей» основних функціональних систем.