Життя будь-якої людини від моменту її народження невід'ємно пов'язане із природним середовищем. Людина походить із природи і є її невід’ємною частиною. Але якщо протягом багатьох тисячоліть людство існувало в умовах майже первісного природного середовища, то в останні сторіччя суспільство чинить прогресуючий, багатогранний і переважно негативний тиск на власне середовище існування. У результаті активної господарської діяльності людства значно змінилося природне середовище, виникла штучно створена людиною техносфера — міста, промислові підприємства, канали, водосховища, греблі, дороги, штучні ліси, сільськогосподарські угіддя. Крім незбалансованої та нераціональної взаємодії людства з природним середовищем його існування останнім часом ускладнюється загрозливим зростанням рівня захворюваності на онкологічні, алергічні та серцево-судинні хвороби. Усе вищезазначене гостро окреслило питання необхідності дотримання здорового способу життя, як кожною окремою людиною, так і людством в цілому.
Як соціальна істота людина існує в процесі життєдіяльності, який складається з безперервних різноманітних актів її взаємодії із навколишнім середовищем (довкіллям) з метою задоволення своїх потреб. Під навколишнім середовищем розуміється сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних (у тому числі інформаційних) чинників, які можуть чинити прямий або непрямий (опосередкований) вплив на усі аспекти життєдіяльності людини.
У сучасному світі для людини характерні два середовища проживання:
Це завдання вирішує безпека життєдіяльності, яка є галуззю наукових знань, що охоплює теоретичні та практичні аспекти захисту людини і навколишнього середовища від шкідливих та небезпечних чинників, збереження безпеки і здоров’я людини в середовищі існування.
Визначена мета досягається шляхом вирішення ряду завдань, а саме:
Основні положення теорії безпеки життєдіяльності можуть бути представлені кількома аксіомами.
Принципи безпеки життєдіяльності — це основі напрямки діяльності, найменші складові процесу забезпечення безпеки людини. Практичне значення цих принципів полягає у тому, що за їх допомогою визначається рівень знань про небезпеки у навколишньому середовищі, формуються вимоги до методів та заходів захисту людини від небезпек. Вони відображають багатогранність шляхів та методів забезпечення безпеки у системі «людина — життєве середовище», до яких входять організаційні заходи, технічні рішення та методи керування, які гарантують стійкість вищезазначеної системи.
Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності за напрямом їх реалізації ділять на чотири великі групи:
Методологічні принципи безпеки життєдіяльності визначають напрямок пошуку рішень, спрямованих на забезпечення безпеки; це основні ідеї, які визначають напрямок пошуку безпечних рішень за методологічною та інформаційною базою. Окрім цього саме ці принципи передбачають усунення небезпечних і шкідливих факторів за рахунок удосконалення технології, заміну шкідливих речовин на нешкідливі, застосування більш безпечних технічних рішень тощо.
До цих принципів належать:
До медико-гігієнічних принципів безпеки життєдіяльності, основною метою яких є профілактика захворювань, збереження та зміцнення здоров’я, належать наступні:
Організаційні принципи безпеки життєдіяльності базуються на науково-обґрунтованих підходах до організації окремих сфер діяльності людини і включають до себе:
До технічних принципів безпеки життєдіяльності, які спрямовані на безпосереднє запобігання дії небезпек і засновані на використанні фізичних та хімічних законів, належать:
Навколишнє середовище окремої людини обумовлено великою кількістю фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інформаційних факторів. У комфортних та допустимих умовах ці фактори не мають негативного впливу на її здоров’я та самопочуття, а у небезпечних і надзвичайно небезпечних умовах, навпаки, загрожують людині втратою здоров’я або навіть життя.
Небезпеки виникають при досягненні потоками енергії, речовини та інформації таких рівнів, які перевищують здатність до їх сприйняття будь-яким елементом системи «людина - навколишнє середовище» без порушення його функціональної цілісності, що власне й визначається як заподіяння шкоди.
Небезпеки включають до себе усі без виключення системи, які характеризуються наявністю енергії, хімічних та біологічних активних компонентів та/або мають характеристики, як несумісні з умовам життєдіяльності людини.
Кожному джерелу небезпеки притаманні такі ознаки як рівень, зона і тривалість дії.
Поняття «захист від небезпек» включає до себе способи і методи зниження рівня і тривалості дії небезпек на людину. Захист людини від дії небезпек здійснюється багатьма шляхами, основними з яких є: зниженням негативного впливу джерел небезпеки (скороченням значення техногенного ризику і розмірів небезпечних зон), виведенням людини з небезпечної зони, застосування захисної техніки і засобів індивідуального захисту.
Саме на перетині гомосфери і ноксосфери виникають надзвичайні ситуації та небезпеки.
Будь-яка небезпека має три універсальні (загальні для усіх небезпек) ознаки:
Існує велика кількість спроб класифікувати небезпеки за тими чи іншими ознаками, але основною є класифікація за походженням, відповідно до якої виділяють природні, техногенні і соціальні (за деякими класифікаціями соціально-політичні) небезпеки.
Природні небезпеки обумовлені природними факторами і можуть бути абіотичними або біотичними. Абіотичні природні небезпеки створюються несприятливими кліматичними факторами, а також стихійними лихами, що відбуваються в біосфері (повені, землетруси, урагани, виверження вулканів, обвали, лавини та ін.). Біотичні природні небезпеки — це небезпеки пов’язані із живою природою (інфекційні захворювання, отруйні гриби, рослини та тварини, напади диких тварин тощо).
Людина у безперервному процесі забезпечення власних матеріальних потреб постійно впливає технічними засобами, шкідливими речовинами на середовище проживання, створюючи нові антропогенні або техногенні небезпеки. Техногенними називають небезпеки, які виникають внаслідок застосування створених людиною технічних засобів, синтетичних хімічних та радіоактивних матеріалів. Перелік техногенних небезпек значний і включає більше 100 видів. До найбільш відомих та поширених серед них належать наступні: запиленість і забруднення повітря, шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізувальне випромінювання, недостатнє або неправильне освітлення, токсичні речовини, легкозаймисті речовини, гарячі та переохолоджені поверхні, електричний струм, транспортні засоби, гострі або масивні рухливі предмети, частини механізмів, лазерне випромінювання тощо.
До соціальних належать небезпеки, які розповсюджені у суспільстві та загрожують життю і здоров’ю людей, а причини їх виникнення пов’язані безпосередньо із суспільством та соціально-економічними процесами, які в ньому відбуваються.
За природою процесів в системі «людина — життєве середовище» небезпеки розподіляють на речовинні, енергетичні та інформаційні, а за ознакою інтенсивності цих потоків — на небезпечні і надзвичайно небезпечні.
За часовою ознакою, якою є тривалість впливу небезпечного фактору на людину, розрізняють постійні, періодичні та імпульсні небезпеки.
За видами зони впливу небезпеки ділять на виробничі, побутові, транспортні, спортивні та ін., а за розмірами зони дії виділять локальні, регіональні, державні та глобальні. Наприклад, побутові та виробничі небезпеки зазвичай є локальними, оскільки часто обмежені розмірами приміщення або окремого підприємства, а глобальне потепління, руйнування озонового шару Землі, пандемії інфекційних захворювань — належать до глобальних небезпек.
По ймовірності реалізації впливу на людину та довкілля небезпеки поділяють на потенційні, реальні і реалізовані.
За ступенем і характером дії на організм всі фактори ділять на корисні, індиферентні (нейтральні), шкідливі та небезпечні. Однак потрібно пам’ятати, що такий поділ досить умовний, оскільки навіть корисні або індиферентні фактори при певних умовах можуть стати шкідливими або небезпечними. Наприклад, гамма-випромінювання використовується у медицині з діагностичною і лікувальною метою. За даних умов цей фактор можна визнати корисним. Але, якщо інтенсивність гамма-опромінення занадто висока та/або має тривалий час впливу, то такий фактор стає шкідливим або небезпечним і призводить до розвитку променевої хвороби у людини, важкі форми якої є невиліковними і призводять до смерті.
Важливою особливістю взаємодії людини із небезпечними факторами є її природно-обумовлена обмежена здатність до відчуття ряду небезпек.
Наприклад, такі фізичні фактори як світло, температура, шум, вібрація людина відчуває завдяки органам відчуття. Інші небезпечні фактори, такі як інфразвук та ультразвук, електромагнітні поля, радіоактивне випромінювання органи відчуття людини не здатні сприймати. З огляду на це усі небезпеки по здатності людини визначати їх за допомогою органів відчуття можна поділити на такі, що відчуваються людиною, і такі, що не відчуваються.
Усі небезпеки створюють поле небезпек — сукупність небезпек у просторі поблизу об’єкту захисту (людини), і яке складається із небезпек першого, другого, третього і т.д. кіл. При цьому небезпеки першого кола загрожують безпосередньо людині, небезпеки другого кола впливають на джерела небезпек першого кола і т.д.
До небезпек першого кола, які безпосередньо впливають на людину, належать наступні:
Небезпеки другого кола впливають безпосередньо на джерела небезпек першого кола. До них належать:
Небезпеки третього кола не завжди виражені досить чітко, але серед них можна виділити наступні:
Отже, світ небезпек, які загрожують людині доволі великий і безперервно збільшується. У побутових та виробничих умовах, в умовах міста на людину зазвичай діє не один, а декілька негативних чинників.