Лекція 13. ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Інформаційна війна РФ проти України — комплекс заходів, постійно здійснюваних урядовими та неурядовими організаціями Росії та України в інформаційному просторі України, РФ, інших країн та міжнародних організацій, спрямованих на отримання стратегічно-політичних переваг шляхом деморалізації або введення в оману противника та протидії заходам іншої сторони у глобальному протистоянні Росії і України, а також протистоянні Росії та «Західного світу». Відомо, що інформаційна війна РФ проти України було розпочато у часи розпаду СРСР і точиться донині – як суттєва ідеологічна складова сучасної російсько-української війни.
В свою чергу, інформаційну війну РФ проти України прийнято поділяти на етапи:
І ЕТАП: Початок 1990-х – червень 2013 р. Цей етап прийнято називати – підготовча фаза, або інформаційне зондування ситуації (процес проведення точкових інформаційних заходів в економічній, військовій, інформаційній, політичній та інших сферах діяльності Української держави, які не створювали загроз національній безпеці України).
– Червень 1993 р. – на військових базах Криму 203 військових кораблі підняли російський прапор. Перша російська інформаційна диверсійна атака з метою змусити Україну сформувати російський військово-морський компонент на Чорному морі.
– Середина 1990-х років – рідкісні заяви російських політиків про нібито «російське походження» Севастополя.
– Кінець 1990-х –в інформаційному полі України спостерігались активні заходи зовнішнього інформаційного впливу. В Україні вони були зафіксовані як інформаційні операції (під умовними назвами) «газова війна», «Чорноморський флот у Криму», «сирна війна», «цукеркова війна» тощо.
– Створення в Україні десятків проросійських громадських організацій: різноманітних об'єднань росіян, товариств російської історії та культури, національно-патріотичних організацій. Майже всі організації отримували фінансування з фондів афілійованих із Кремлем і Міністерством закордонних справ Росії. Їхня активна діяльність спостерігалися здебільшого в південних областях, на Сході України, трохи менше в центральній частині країни та рідше на Заході («Русскоязычная Украина», «Русское движение Украины», «Русский совет Украины», «Общество русской культуры «Русь», «Русская община Украины», «Всеукраинское национальное культурно-просветительское общество «Русское собрание», «Партия регионов», «Коммунистическая партия Украины», «Всеукраинская партия «Русское Единство», «Украинский выбор», «Русь Триединая», «Русский блок», тощо).
– 2003 р. – конфлікт щодо острова Тузла. З погляду інформаційного впливу, він мав зондувальний характер щодо можливого використання чинника браку в Україні Державного кордону. РФ почала зі свого боку будувати величезну піщану дамбу в бік острова. У 2005 р. українське МЗС, заявила що Росія визнала приналежність Україні острова "Коса Тузла" в Керченській, РФ з цією тезою не погодились, підкресливши, що статус острова – не визначений.
– 2005 рік – після провальної для Кремля кампанії виборів президента України, в адміністрації президента РФ було сформовано управління з міжрегіональних і культурних зв'язків із зарубіжними країнами. Офіційним завданням управління значилось укріплення зв'язків із співвітчизниками (насамперед на просторі колишнього СРСР). На практиці управління займалось організацією центрів проросійського впливу в пострадянських країнах. За своєю суттю управління стало одним із перших центрів координації зовнішньої пропаганди Кремля.
– З 2010 р. – інформаційна ситуація в Україні стала більш схильною до російського вектора. Президентом став В. Янукович, який за короткий час створив систему авторитаризму та російської «керованої демократії».
Риси цього періоду: картелізація Партією регіонів політичного простору, монополізація медійного простору провладними ЗМІ та розщеплювання українського суспільства через домінування «донецьких кадрів» у всіх структурах виконавчої й політичної влади в Україні.
ІІ ЕТАП: Серпень-листопад 2013 р. – фаза «створення інформаційного плацдарму» в Україні. Події цього періоду:
– Під час свого візиту до Києва, присвяченого святкуванню 1025-річчя хрещення Русі, В. Путін у своїй промові дав зрозуміти, що Росія в жодному разі не збирається відпускати від себе Україну.
– Вересень 2013 р. – президент РФ призначив своїм радником В. Суркова. На новій посаді В. Суркову було доручено відповідати за роботу щодо впливу на громадянську думку в Україні. Вже через 4 місяці, в інформаційному просторі України суттєво зріс градус інформаційної активності Кремля й відзначалося створення трендів інформаційного впливу:
ü корупція в політичному житті України;
ü нежиттєздатність української економіки;
ü наявність чинників розшарування українського суспільства;
ü зростання невдоволення народу керівництвом України;
ü активізація діяльності проросійських громадських рухів, ЗМІ та електронних ресурсів.
ІІІ ЕТАП: Грудень 2013 р. – лютий 2014 р. – фаза «інформаційної агресії» в Криму та «розгойдування ситуації» на Донбасі.
ü сплеск антиукраїнської риторики;
ü інформаційна блокада регіонів конфлікту;
ü залучення масової аудиторії до саботажу чинної влади;
ü різка активізація проросійських громадських і націонал-патріотичних організацій;
ü демонстрація організованої воєнізованої сили;
ü тиск на місцеві органи влади;
ü блокування діяльності органів виконавчої влади;
ü формування вкрай негативного тла щодо перспектив розвитку ситуації в Україні;
ü підготовка аудиторії до позитивного сприйняття проросійської риторики та ін.
Протягом цього періоду, інформаційний потік РФ наповнився пропагандистською риторикою антиукраїнської спрямованості:
ü відкриті заклики російських політиків і громадських діячів до від'єднання Криму та Донбасу від України (К.Затулін, В. Жириновський, Ю.Лужков та ін.;
ü посилення в соціальних мережах «Вконтакте», «Одноклассники», «Мой мир» пропаганди щодо від'єднання областей Південно-Східної частини України та її переходу під протекторат РФ;
ü поява закликів підтримати розкол України та вирушити до українських міст для «надання допомоги» антиукраїнським силам, які на той час активно діяли в соціальних мережах, блогах та на телевізійних ток-шоу.
Ключовими подіями цього періоду можна вважати зустріч двох президентів України В. Януковича та РФ В. Путіна 17.12.2013 та 05.02.2014, справжні результати яких приховували від ЗМІ, імовірно, що під час зустрічі двох лідерів обговорювався план окупації АРК та заходи з підготовки до окупації Донбасу.
Це підтверджує низка інформаційних подій, які відбулися після цих зустрічей:
22.01.2014 – на сайті кримського парламенту були опубліковані заклики до від'єднання від України.
Початок січня 2014 – створення та розкрутка в російському інформаційному потоці мемів та жартівливих відеоматеріалів про Україну.
04.02.2014 – група проросійських кримських депутатів вирішує змінити Конституцію України та просить захисту Криму в Росії.
10.02.2014 – організоване роздавання паспортів «ДНР» в Донецьку.
20.02.2014 – голова кримського парламенту В. Константинов заявив про можливість відокремлення Криму від України.
27.02.2014 – призначення нового прем'єра АРК, лідера партії «Русское единство» – С. Аксьонова.
28.02.2014 – російські військові захоплюють штаб ВМС України, приміщення ДТРК і радіотелепередавальний центр Криму.
ІV ЕТАП: Березень – червень 2014 р. – фаза «широкомасштабного інформаційного пресингу» – проведення серії інформаційних кампаній, що забезпечують анексію Криму та вторгнення проросійських воєнізованих формувань на Донбасі.
Мета: нав'язання вигідної для Кремля позиції задля відволікання уваги аудиторії від факту воєнної окупації Криму та проведення уваги в бік розпалювальних подій на Сході України.
18.03.2014 – РФ заявила про приєднання Криму. З цього часу інформаційна кампанія Кремля на окупованому півострові зосередилася на популяризації ідеології «русского мира». Із цього часу головні події інформаційної кампанії Кремля перемістилися на Схід України.
Фаза «широкомасштабного інформаційного пресингу» РФ на Сході України проводилась у три етапи:
1. Розгойдування ситуації – березень-квітень 2014 р.
Характерні особливості періоду:
ü об'єднання населення в групи народної оборони;
ü масові арешти демонстрантів, перші випадки загибелі людей у перестрілках;
ü формування воєнізованих структур, які підміняють функції міліції, прокуратори, судів.
При цьому ЗМІ РФ штучно нагнітали негативні громадські настрої, використовуючи раніше підготовлені інформаційні символи: «Київська хунта кинула людей Східної України напризволяще»; «Американські бойовики на Сході України вчать українців убивати»;«Магазини в містах порожні, буде голод» тощо.
Українські ЗМІ в цей час працювали розрізнено, а деякі просто «дарували» власний ефір російським каналам. Виникав інформаційний вакуум, який швидко заповнювався російським медійним контентом.
2. Створення проросійської інформаційної бази в окупованому регіоні – протягом травня 2014 року.
Цей період інформаційної операції на Сході України мав такі особливості:
ü блокування роботи українських ЗМІ (телеканали, радіостанції, преса);
ü ідеалізація створених народних республік і висування підготовлених лідерів;
ü організація діяльності спостережної місії ОБСЄ на Сході України.
У цей час спостерігалися такі зміни в інформаційному просторі України:
ü ЗМІ України почали консолідуватися навколо ідеї відбиття зовнішньої агресії. Багато українських редакцій, а також окремі журналісти, блогери намагалися перешкодити нарощуванню потужностей російської інформаційної машини;
ü зростання патріотичних настроїв у суспільстві;
ü інформаційна підтримка дій української влади на міжнародній арені.
3. Зміна риторики після виборів президента України – червень 2014 р.
Характерні особливості періоду:
ü активізація АТО на Сході України;
ü інформаційна підтримка Заходу щодо позиції України та звинувачення російського керівництва в ситуації, що склалася на Сході України;
ü політичні події посилили імідж України;
ü незначне зниження інформаційної щільності російських повідомлень;
ü РФ розпочала пошук нових інформаційних підстав для продовження інформаційної кампанії проти України.
В підсумку фаза «широкомасштабного інформаційного пресингу» створила потужну інформаційну платформу в Донецькій і Луганській областях. Окрім цього, російський інформаційний вплив відчувався майже в усій Харківській області, а також в окремих районах Запорізької, Дніпропетровської, Одеської й Миколаївської області.
V ЕТАП: липень 2014 р. – січень 2015 р. – фаза «закріплення інформаційного домінування» в ситуації на Донбасі.
Для цього періоду найбільш характерні такі гучні інформаційні операції:
ü «Гуманітарна катастрофа» – операція, яка полягала у створенні потужного інформаційного потоку негативної інформації. Мета – сформувати у населення регіону стійку впевненість в гуманітарній катастрофі. Нав'язувалася думка, що пережити «гуманітарну катастрофу» мешканцям Сходу України може допомогти лише небайдужа до їхньої долі – Росія.
ü Спецоперація «Гуманітарний конвой» – імітація доставки продовольства та медикаментів у регіони (здебільшого на Схід), які постарждали. Мета –таємне вивезення тіл загиблих бойовиків і евакуація важкопоранених у Росію.
ü «Забалакування теми збитого «Боїнга» – проведення операції, яка спрямована на спотворення реального змісту факту злочину, здійсненого російськими терористами. У результаті цієї операції розслідування злочину досі не завершено, а винуватці не покарані.
ü «Замовчування участі солдатів РФ у війні проти України» – довготривала операція, метою якої – повне заперечення причетності Росії до воєнних дій на Донбасі та заяви про те, що цьому немає жодних доказів. Надані докази присутності на Донбасі російських військ всіляко висміювались і спростовувались.
ü «Зрив мобілізації в Україні» – дана операція проводилсь з метою нав'язати думку про марність та безперспективність призову військовозобов'язаних для створення резерву сил АТО та ін.
Найтиповішими на той момент інформаційними вкиданнями були: «мародерство українських окупантів», «розстріл полонених», «артобстріл мирних кварталів», «масова загибель українських солдатів», «зрив мобілізації», тощо.
Щодо економічної ситуації в Україні виникали нові дезінформаційні тренди: «дефолт української економіки», «Спустошення золотовалютного резерву України», «неспроможність України обслуговувати зовнішні кредити» тощо.
VI ЕТАП: лютий – серпень 2015 р. – фаза «стабілізації інформаційної ситуації». Прогресивна частина інформаційної кампанії Росії фактично завершена. Завданням цього етапу – пошук шляхів, які даватимуть змогу утримати інформаційну ситуацію на визначеному рівні.
Напрями інформаційної кампанії РФ проти України:
ü в анексованому Криму;
ü у захоплених районах Луганської та Донецької областей.
Особливості інформаційної кампанії Луганської та Донецької області:
ü присутність українських медіа в цьому регіоні практично була усунута;
ü популяризація штучної «історії Новоросії»;
ü героїзація сепаратизму;
ü популяризація російських традицій, історії й державних цінностей РФ;
ü створення єдиного з Росією медійного простору;
ü інформаційна ізоляція за умови розвитку та пріоритетності проросійського інформаційного потоку;
ü створення базису віртуальних інформаційних інструментів «ДНР» і «ЛНР»;
ü демонстрація пріоритету російського вектора;
На той час у регіоні працювали:
ü 4 сепаратистські телеканали;
ü 9 сепаратистських радіостанцій;
ü близько 10 інформаційно-аналітичних інтернет-порталів;
ü близько 20 сепаратистських газет.
Особливості інформаційної кампанії в Криму:
ü формування майданчика кримських медіа з російською ідеологією;
ü інтеграція кримських журналістів у кремлівські ідеологічні стандарти;
ü створення образу «російського Криму»;
ü демонстрація стабільності розвитку півострова та імітації інформаційної задоволеності населення;
ü штучна підтримка риторики загроз тероризму в Криму;
ü створення переліку заборонених інформаційних ресурсів і недержавних організацій у Криму.
VІІ ЕТАП: вересень 2015 р. – квітень 2019 р. – фаза «інформаційної адаптації», головною метою якої – створення умов для сприйняття населенням окупованого регіону ситуації в «потрібному» річищі.
Характеристика етапу:
ü збереження медійного домінування Росії в тимчасово окупованих регіонах України;
ü подальше просування проросійської ідеології;
ü незначне послаблення негативної риторики про Україну;
ü «показове» виконання положень Мінських домовленостей;
ü демонстрація «демократичності влади» в окупованих регіонах нібито без участі в цьому процесі Кремля;
ü афішування переваг нового режиму над «українським минулим»;
ü розвиток напрямку «публічної дипломатії» в громадських інститутах РФ;
ü Зменшення обсягу інформаційних повідомлень про Україну. Якщо в період «інформаційного пресингу» українська тематика займала понад 90% усього інформаційного потоку, то вже на цьому етапі Україні відводиться лише 10% інформації.
Жвавий інтерес до України в російських ЗМІ посилився в 2018 році – після прийняття курсу України по наданню автокефалії православній церкві України, а також в процесі виборчої кампанії 2019 р.
Отже, можна виокремити такі основні методи інформаційної агресії Росії проти України, які ще досі тривають:
ü дезінформування та маніпулювання;
ü пропаганда;
ü диверсифікація громадської думки;
ü психологічний та психотропний тиск;
ü поширення чуток;
ü дискредитація дискусії; блокування українських ЗМІ.
VІІІ ЕТАП: 2019-2022 РР. - етап формування образу України як "неонациської" держави та нарощування агресивної антиукраїнської пропаганди