Історія українського ...

Порівняйте проєкти української державності в програмних документах автономістів (УСДРП, УДРП)  та самостійників (РУП, УНП)

 

Уривок з програми Української демократично-радикальної партії

Російська Держава перетворюється на державу парламентарну. Одначе яка б не була конституція демократична, вона тільки тоді дасть людності мирно розвиватися, коли не буде централістичною. Як забезпечуються права одиниці – громадянина, так само мусять бути забезпечені ще й права нації, народності. Росія – держава така велика, так багато живе в їй усяких народів, не однакових і побутом, і культурними економічними прикметами, що коли до всіх частин держави, до всіх народів, прикладатимуться однакові закони і однакові засоби порядкування, то неминуче і закони й засоби суперечитимуть справжнім потребам і народів і країн. Через те децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого краєвого законодавства.

Таким чином Українська Демократично-Радикальна Партія, обстоюючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всій тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою.

Щодо справ економічних, то Партія бореться проти всякої експлуатації, від кого б вона не йшла – від людини, громади, краю чи держави, і вважає, що соціалістичний лад, до якого прямує людськість, найкраще забезпечить інтереси людей; через те земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи,  всі засоби й знаряддя до праці з часом повинні стати спільною народною власністю. Тим і економічну програму Партія виставляє таку, яка веде людськість до здійснення сього ладу.

Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих частин нашого народу, які живуть поза межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю, – не покине вона й нас і виявлятиметься в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі.

І. Загальнодержавні політичні справи

1. Новий лад мусить забезпечувати загальнознані вже людські права і найперше – волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою – кари, що часом буває гірша за смертну; потім – незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю: а) оселятися й жити скрізь, порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу; б) вживати рідної мови в приватному й громадському житті; в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом; г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої; д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинності мусять бути рівні для всіх, усі привілеї класів, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані.

2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

3. Зв'язком, що об'єднуватиме сі автономні одиниці, є парламент, який складається з послів, оплачуваних із державних коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорційної системи виборів, яка давала б заступництво і меншості. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національності.

4. Державний парламент пильнує, щоб згадані права громадянина й нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парламенту належать тільки оці загальнодержавні справи: а) зносини з іншими державами; б) фінанси для загальнодержавних справ; в) позадержавна торгівля; г) загальнодержавна армія та справа війни й миру.

Увага до п. г) Армія має бути реорганізована; служба відбувається в межах рідної країни; час служби має поступово зменшуватися, щоб перейти від регулярної армії до міліції.

ІІ. Лад на Україні

5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (сейм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорційності виборів. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національності. Законодавчий період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціатива). Вибори і голосування мають відбуватися в показані в законі святкові дні.

6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.

7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, як господар краю, порядкує всіма землями й водами Української території.

8. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і міським і тим округам, у які громади могли б об'єднатися. Кожна така округа має свою окружну раду, із правом самоврядування в межах округи.

9. Краєва Народна Рада (сейм), окружні ради й громади доручають виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним перед тими зборами, які їх вибрали.

10. Вся виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люди.  (Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Мюнхен, 1983. – Т. 1. – С. 147–149.)

 

 

Уривок з програми Української соціал-демократичної робітничої партії (1905 р.)

Українська с.-д. партія перш за все і головним чином вимагає:

1) демократичної республіки – в якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх справах, що стосуються всієї Російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню  народних представників;

2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України;

3) загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням для кожного громадянина старше 20 років; права кожного виборця бути обраним у всяку представницьку інституцію; пропорціонального представництва; плати (удержання) депутатам дворічного парламенту;

4) народного законодавства;

5) виборності й відповідальності чиновників, права для кожного громадянина притягти до суду всякого чиновника за його незаконні вчинки по службі, звичайним судовим порядком, минувши безпосереднє начальство чиновника;

6) права кожної нації на культурне й політичне самовизначення;

7) широкого самоврядування (автономії) місцевого крайового для всього населення держави;

8) необмеженої свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків;

9) недоторканності особи, житла і листування;

10) права вільного переїзду, знищення паспортів, повної волі промисловості й розпорядження своєю власністю;

11) знищення усяких привілеїв класів, верств, станів, походження, статі, релігії й нації;

12) рівноправності всіх мов у школах, судах, у крайових, громадських і державних інституціях;

13) проголошення релігії справам кожного громадянина;

14) виборності й незалежності суддів; суду присяжних, знищення всіх виключних і спеціальних судів, безкоштовного судочинства та юридичної допомоги; знищення смертної кари, досмертного ув’язнення (замкнення в тюрму) і умовного осуду; матеріального забезпечення усім безвинно обвинуваченим, засудженим і заарештованим;

15) заміни постійного війська народною міліцією; вирішувати питання про війну і мир має право тільки народне представництво, а міжнародні конфлікти (сутички) – третейський суд;

16) безкоштовного обов’язкового світського, загального і професійного навчання для всіх дітей до 16 років; їжі, одежі і підручників – безкоштовно для всіх бідних; передачі всієї народної освіти на Україні Українському сеймові; відповідного числа шкіл для кожної нації;

17) знищення непрямих податків; заведення прогресивного податку на доходи й спадщину.

Резолюція про автономію України. Беручи до уваги:

1) що процес економічної централізації є тільки один бік економічного розвитку, а другий бік є економічна децентралізація, котра веде за собою політичну децентралізацію;

2) що політичні реформи прилагоджуються до індивідуальних, економічних, побутових і культурних особливостей кожної нації;

3) що демократизація державного ладу потребує децентралізації законодавства, адміністрації і суду;

4) що в інтересах знищення, наскільки це можливо в капіталістичному громадянстві, національного гніту, потрібно передати всі питання, в яких виявляються національні пригноблення до рук зібрання представників національно-територіальної одиниці, другий черговий з’їзд УСДРП для розвитку класової боротьби і продуктивних сил України приймає в свою програму домагання автономії України із законодавчим сеймом в справах того населення, що живе на території України.

Примітка. Україну з’їзд визнає тільки в етнографічних межах... (Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. – К., 1992. – С. 9–10, 12.)

 

Уривок з "Самостійної України" (1900 р.) (РУП)

...Наші суперечники кажуть, що логіка події, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання нашої нації.

Над нами висить чорний стяг, а на йому напис:

"Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!"

Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній московський наймит. Уряд чужинців розпоряджається на території колишньої української Республіки наче в завойованій країні, висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Законами російської імперії зневажається право свободи совісті, право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української Республіки перемінився нині на правного тирана, якому належить  необмежене право над життям і смертю кожного з Українців. Царський закон з 17 мая 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституції і вона вигнана з школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косинського, Хмельницького й Мазепи вже збавлене права мати свою літературу, свою пресу: йому загадано навіть у сфері духовній працювати на свого пана. Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися у одну родину, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що наповнили народну душу і – хай навпаки логіці подій ми виписали на своєму прапорі: "ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ".

Чи не захоплюємося ми?!

Може наша пристрасна любов до Вкраїни підказала нам думку безглуздну, безпідставну?

Здебільшого, як головний аргумент проти нашого права на національне існування, проти нашого права на самостійність державну – виставляють те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого. На сьому аргументі не спинятимемося через те, що помилковість його вже доведена нами попереду, теж і через те, що відсутність державно–історичної минувши не може мати ніякого значення для дужої, бадьорої нації, що відчула свою силу і хоче скористатися своїм "правом сильного". Для нас далеко важливіший другий – се закид, що нація наша безсильна, некультурна й інертна. Хіба може, кажуть нам, темна, дезорганізована, розбита маса  творить історію при сучасних обставинах життя? Хіба тая маса відчуває національний або політичний гніт? Горстка божевільних може тільки смішити, але не викликати симпатій навіть поміж інтелігенцією, бо ціла українська інтелігенція охоче без протесту йде шляхом винародовлення, а за нею й культурніші одиниці з народу. Та й врешті, хіба українська національність не є тільки різноманітністю російської? Коли б навіть було доведено, що ми тільки різноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до них ненависть і наше моральне право убити насильника, обороняючись від насилля. Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще дужче благає про помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують, хто був кому родичем, – ображене почуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією! Через те ми можемо обговорювати тільки засоби боротьби…

Часи вишиваних сорочок та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої й безпощадної. Вона вірить у сили свої  національні, і вона виконає свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: "ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ". …Доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе зброї, доти усі покоління Українців йтимуть на війну. Війна проводитиметься усіма засобами, і боротьба культурна вважається такою ж відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нам належить майбутнє, бо зовсім не можливо, щоб 1/30 частина усієї людності, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цілим світом! Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне "я". Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що лама свої кайдани, прокинувшись до життя. Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу…

Але як партія бойова, партія, що виросла на грунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати на нашу мету. Ця мета – повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.

Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остання боротьба, що потім вже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи! Ми в останнє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше бути євнухами, не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! Сини Вкраїни! Ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемося усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброю.

Вперед! Бо нам ні на кого надіятися і нічого озиратися назад! (Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку XX століття. – Тернопіль, 1991. – С. 13–19.)

 

Уривок з програми Української народної партії

Українська Народна Партія єсть партія робітничої маси українського народу; єсть партія Українського міського й сільського пролетаріату.

Усіх Українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників, ремісників, робітників транспорту і торгівлі, робітників інтелігентних фахів, хліборобів наймитів і тих, хто робить на власному грунті але без найманої праці, усіх їх має об’єднати Українська Народна Партія для боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими.

Українська Народна Партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ’є, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі нерівності і пануванні.

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям робітникам, а земля      – Українцям хліборобам.

1. Головні завдання Української Народної Партії – просвітити, усвідомити Українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів.

2. Зорганізувати освічений і свідомий український пролетаріат у Всеукраїнський союз Українців-робітників.

3. Зорганізувати так само Українців-хліборобів у Всеукраїнський союз хліборобів-Українців.

Спільна сила з’єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної влади на Україні, знищить визиск, насилля, нерівність і утворить непідлеглу Україну – Республіку вільних працюючих людей…

Українським робітникам, членам великого 30 мільйонного народу, цілком не до речі виступати без своєї власної фізіономії, в російських робітничих організаціях і служить покірною масою для виконання наказів московських чи петербурзьких робітничих організацій…

Свідомому робітнику-Українцю зовсім не секрет той факт, що робітники й селяни-поляки хочуть захопити політичну владу на своїй землі, а Москалі на своїй. Свідомий Українець-Робітник знає, що ніхто не прийде, аби захопити політичну владу на Україні й віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий Українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше...

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА – УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ…

Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самовизначення, ми підтримуємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктивною, а дійсною, треба:

Аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і таємним голосуванням вирішував питання податкової справи, адміністрації, суду і школи України, господарством края, аби українець відбував службу на Україні.

Така автономія України дасть змогу українському пролетаріату швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитися, зорганізуватися, аби, скинувши ярмо національне – рішучо і безповоротно подужати капітал.

Аби позбутися бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка України мусить бути спілкою вільних і самоуправних українських земель, що різняться умовами життя:  Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжжя, Кубань, Чорноморіє, Полісся, Галичина і т.д.

Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, щоб в  нїй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що тільки соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і взагалі працюючий український люд.

Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту й експлуатації, республікою людей свободної праці. (Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття. – Тернопіль, 1991. – С. 20–21, 51–53.)

 

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ: 

Відповідь на питання максимально оцінюється в 2 бали.

Максимальний об’єм відповіді  - 2 сторінки (А4., 1,5 інтервал, всі поля по 2 см).

Практичне завдання 12  потрібно виконати у встановлений термін і приєднати в MOODLE. 

 Роботи,  надіслані з запізненням перевірятися не будуть.